|
|
Скачати 1.56 Mb.
|
|
18. Попередження шкідливих звичок, відмова від вживання алкоголю, наркотиків і паління Як відомо, алкоголь нищить здоров'я. У результаті вживання спиртних напоїв ушкоджуються всі органи людини – серце, легені, печінка, шлунок. Але найбільше та найтяжче страждає мозок. Доведено, що під час вживання алкоголю найбільшу його концентрацію спостерігають саме в мозку. Особливо страждають від нього кора головного мозку, а вона сановить лише 2% від ваги тіла. Тому, як бачимо, неймовірне алкогольне навантаження припадає на маленький обсяг живої тканини. Алкоголь руйнує кору головного мозку: найважливішу його частину, де закладено всю розумову діяльність, пам'ять, творчість і почуття моральної відповідальності. Алкоголізм ускладнює, сповільнює розумову діяльність, шкодить нервовій системі, ослаблює силу волі, самоконтроль над вчинками, призводить до розвитку таких рис, як грубість, самовпевненість, безвідповідальне ставлення до своїх обов'язків у сім'ї, трудовому колективі, суспільстві. Завдання викорінення пияцтва полягає, по суті, у тому, щоб навчити людину чітко усвідомлювати шкідливість вживання спиртних напоїв і вести тверезий спосіб життя. Чи всі сьогодні готові до цього? На превеликий жаль, ні. Багато хто помилково вважає, ніби загрозу їм самим і суспільству становить лише непомірне та регулярне пиття, а от у «культурному» вживанні спиртного нічого поганого немає. Дарма хтось думає, що спиртне, вжите в «міру», знижує втому, підвищує тонус і т. д. Нічого подібного! Будь-яка доза алкоголю шкідлива. Навіть 100 г горілки вбивають 7500 активно працюючих клітин. Важливо кожному знати і таке: на всіх людей (і на тих, про кого говорять що вони «вміють пити») алкоголь діє однаково негативно. Ті, хто зловживає алкоголем, хворіють у середньому вдвічі частіше та в 4 рази довше, живуть на 15–20 років менше ніж інші. За даними ВООЗ, 40% медичних видатків йдуть на лікування алкоголізму та хвороб, викликаних алкоголем. Що таке алкоголь для звичайної сім'ї? Це збільшення кількості дітей з вадами розвитку, що були зачаті в нетверезому стані. Інша шкідлива звичка це паління. За останні 10 років у світі померло близько 1 млн чоловік від раку легень. Кількість захворювань на рак легень у країні подвоїлася. Учені вважають, що наступне подвоєння може мати місце у ХХІ ст. Основним фактором ризику виникнення цього смертельного захворювання є паління. Однак виробництво та реалізація тютюнових виробів, незважаючи на оголошену боротьбу з палінням, з кожним роком не зменшується, а збільшується. Серйозне занепокоєння викликає те, що до паління все більше залучаються діти, підлітки та молодь. У віці 12–13 років палять 4–5% хлопчиків і 2–3% дівчаток, у 17 років 34 і 7% відповідно. Більшість юнаків починає палити до вісімнадцятирічного віку (84,2% всіх опитаних курців), а дівчата – після 17 років. У середньому жінки починають палити на 3–5 років пізніше чоловіків. Перед вступом до інституту серед юнаків нараховують 21–40% курців (серед дівчат – 2–4 %), на старших курсах поширеність паління у різних вищих навчальних закладах коливається у чоловіків від 55 до 80 %, у жінок – від 27 до 50 %. Виникненню та закріпленню звички палити сприяє «курильна поведінка» та позитивне ставлення до паління оточуючих, насамперед друзів, лідерів, батьків, викладачів, улюблених акторів та акторок. Серед чоловіків від 18 років палять 67% міських жителів і 69% сільських. Серед жінок ці показники відповідають 5 і 2% відповідно. У Києві палить 5І,1% населення, у Кривому Розі – 63,1%, у Донецьку – 73,9%. Паління, на превеликий жаль, багато людей визначають як один із шляхів задоволення потреби у неформальному спілкуванні. Починаючи палити, ніхто не замислюється про його згубні наслідки для здоров'я. У той же час інфаркт міокарда серед курців спостерігають у 20 разів частіше ніж серед тих, хто не палить, і у 6 разів частіше серед осіб у віці 25–35 років. Облітеруючий ендартеріїт вважають хворобою курців: 98% хворих на нього – завзяті курці, причому цю загрозливу недугу спостерігають головним чином у чоловіків 20–40 років. У чоловіків, які палять, у віці 40–55 років ризик виникнення раку горла збільшується у 6 разів, а органв ротової порожнини – у 10 разів. Не можна забувати, що випаливши цигарку, ви отруюєте не лише себе, але й оточуючих: 50% нікотину йде у повітря приміщень і вдихається тими, хто не палить. Таке «пасивне паління» протягом години рівносильне 4 випаленим цигаркам. Про це повинен памя’тати кожен курець і намагатися позбавтися цієї звички. Зробити це можна в клубах для бажаючих кинути палити, за допомогою психіатрів і наркологів, терапевтів тощо. Ще одним смертельним захворюванням є наркоманія. Залучення до наркотиків частіше за все відбувається через цікавість. Окремі молоді люди вживають наркотики, не знаючи про страшні наслідки нищівної дії їх на здоров'я. Вони здебільшого позбавлені серйозних ідейних і моральних переконань. Науковцями доведено, що до вживання наркотиків чи токсичних речовин залучаються підлітки з дефектами виховання, несформованою особистістю у разі відсутності контролю за їх поведінкою з боку батьків, вихователів, педагогів. Наркотичні чи токсичні речовини діють на центральну нервову систему, викликають звичку до них, тобто потребу у повторному прийомі із поступовим збільшенням дози. Так людина стає залежною від наркотиків, стає їх рабом, хворим наркоманією. Уся її енергія та бажання спрямовані на добування та прийом чергової дози наркотиків. Наркоманія (токсикоманія) – це різко виражений потяг до однієї чи декількох речовин синтетичного або рослинного походження, що збуджують центральну нервову систему. Наркоман (токсикоман) – це тяжкохвора людина, хвороба якої виникла виключно з його власної вини. Характерний зовнішній вигляд наркомана такий: шкіра сірого кольору, м'язи в'ялі, вираз обличчя байдужий, іноді тупий, мова сповільнена, хода невпевнена, погляд незвичний. Розплата за таке задоволення настає дуже швидко. Чим молодша людина, тим перебіг хвороби страшніший. Страждає не лише психіка, але і серцево-судинна та нервова системи, нирки, печінка й інші життєво важливі органи. Хронічні отруєння наркотиками швидко призводять до інвалідності та смерті у молодому віці. Безвинно покараними стають діти наркоманів: нерідко вони народжуються з фізичними та психічними вадами. Деякі – із природженою пристрастю до наркотиків. Наркоманія калічить особистість людини, змінює її характер. Наркомани (токсикомани) стають егоїстичними, черствими, підозрілими, емоційно нестійкими (неврівноваженість і раздротування змінюються станом байдужості до всього). У них гіршають пам'ять, розумові здібності аж до недоумства та інвалідності. Наркомани погано уживаються та йдуть на контакт з оточенням, особливо близьким. Вони дивляться на людей як на своїх потенційних ворогів. Страждають самі, примушують страждати близьких, стають небезпечними для суспільства. Наркомани (токсикомани) постійно залучають до свого кола морально нестійких підлітків, пропонують їм наркотики. Кожний наркоман – це потенційний розповсюджувач «інфекції», що і робить його соціально небезпечним. У разі відсутності наркотика в залежної від нього людини наступає стан наркотичного голоду – абстиненції. У цьому стані, добуваючи чергову дозу, вони здатні на будь-який злочин (крадіжка, вбивство). У період наркотичного голоду наркомани стають нервовими, порушується сон, апетит, з'являється біль у суглобах і м'язах, неспокій, почуття незадоволення, напруги. Попередити це захворювання легше, ніж лікувати. Лікування більш ефективне лише за умови раннього звертання до лікаря-нарколога. Практика показує, що самостійно ні батьки, ні педагоги, ні вихователі не можуть допомогти наркоману позбавитися цього недугу. Кожен із нас повинен знати, що для підвищення ефективності боротьби з наркоманією одного бажання замало – необхідні спеціальні знання, тому варто звернутися до лікаря-нарколога. Психічна саморегуляція Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини тісно пов'язане зі станом її психіки. Єдність тіла та психічного стану відображена у відомому стародавньому вислові: «У здоровому тілі – здоровий дух». Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності та використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції Для людини характерні дві форми активності: поведінка та діяльність. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об'єктивного світу, а діяльність – це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо намагається досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки та діяльності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність – ряд дій, спрямованих на досягнення проміжної усвідомлюваної мети. Дії можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми, виконуваними у думці. Метою вважають образ кінцевого результату діяльності. Багато дій людини з часом стають автоматичними, їх називають звичками, які поділяють на корисні (акуратність, організованість) та шкідливі (куріння, вживання алкоголю, наркотиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може контролювати свою поведінку. Відмова від шкідливих звичок вимагає від людини певних вольових зусиль та виконання ряду правил:
принципи ставлення до життя, що сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію:уміння відрізнити головне від другорядного; збереження внутрішнього спокою в різних ситуаціях; емоційна зрілість і стійкість; знання засобів впливу на події; уміння підходити до проблеми з різних сторін; готовність до будь-яких неочікуваних подій; сприйняття дійсності такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити; намагання шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності; розвиток спостережливості; уміння бачити перспективу життєвих подій; намагання зрозуміти інших; уміння отримувати позитивний досвід з подій, що сталися. Активність особистості, спрямовану на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших якостей, називають самовихованням. Самовиховання – це свідома, добровольна діяльність людини, спрямована на саму себе, прояв самореалізації та самовиховання. Успіх самовиховання залежить від того, наскільки людина володіє його методами. Основними методами: Самопізнання – це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, у тому числі її спрямованості (мета, мотиви, інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уявлення, мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму й особистих якостей. . Самооцінку визначають світогляд, ідеали, рівень інтелектуального розвитку особи. Цей метод самовиховання передбачає наявність ідеальної моделі особи та порівняння себе з цією моделлю. Самопорівняння – це різновид самооцінки, що полягає в порівнянні себе з іншими людьми з метою перейняти у них усе хороше та те, чого бракує. Самозобов'язання – це внутрішні вимоги до себе та своєї поведінки. Самозобов'язання визначають умови життя та обов'язки людини. Воно виникає як наслідок невідповідності між ідеалом, ідеальною нормою та своєю конкретною поведінкою. Самопереконання – це роздумування, зіставлення різних мотивів, дискусія з собою, які потребують увсебічного врахування всіх обставин і не допускають впливу негативних почуттів: образи, заздрості, гніву, самолюбства тощо. Самонавіювання – це психічний вплив людини на саму себе за допомогою слова, що змінює її психофізичний стан. Воно передбачає навіювання самому собі будь-яких уявлень, думок, бажань, образів, відчуттів та ін. Успіх самонавіювання залежить від того, наскільки особа здатна концентрувати свою свідомість на предметі навіювання. Для цього необхідні спеціальні умови, зокрема саморелаксація. Самовправи – це формування стійких звичок поведінки. Шляхом регулярних вправ можна виробити позитивні та побороти негативні звички. Самопримушування – це вольове вміння, спрямоване на подолання труднощів і перешкод. Самонаказ – це вплив на свій емоційний стан шляхом дії мови. Самонаказ сприяє реалізації огріхів самовиховання в ускладнених умовах і допомагає виробити відповідні установки, наприклад на усунення небажаних або шкідливих звичок. Самозвіт – це звіт людини перед собою про процес і результати власної діяльності та вчинків. Самозвіт тісно пов'язаний із самоаналізом. Він поділяється на поточний і підсумковий. Самозвіт може відбуватися у формі усної мови, спеціальних щоденників тощо. Самоконтроль – це визначення відхилень програми самовиховання від поставлених завдань з подальшою корекцією програми або поведінки особи. Самоконтроль забезпечує підпорядкування різних видів діяльності мотиву самоудосконалення. Самозаохочення та самопокарання – емоційне підкріплення здійснених вчинків. Самозаохочення – це усвідомлення своїх успіхів, а самопокарання – усвідомлення та переживання своєї провини, незадоволення собою. . Напружені ситуації призводять до стресів – неспецифічних реакцій організму на ситуацію, що вимагають більшої чи меншої функціональної перебудови організму та відповідної адаптації. Слід зауважити, що будь-яка життєва ситуація викликає стрес, але не кожна з них є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів, які переживають, як горе, нещастя. Стреси часто проявляються у вигляді граничної активізації внутрішніх фізіологічних і психічних резервів особи. Тому виокремлюють фізіологічний і психічний (емоційний) стреси. Під час фізіологічного стресу адаптаційний синдром виникає в момент зустрічі з подразником, а під час психічного – адаптація передує ситуації та наступає передчасно. Поділ на фізіологічний і психічний стреси умовний, оскільки у фізіологічному стресі завжди є елементи психічного та навпаки. Для оцінки стану людини в напружених ситуаціях, під час дії сильних емоційних і фізичних факторів необхідно використовувати різні показники, що характеризують психічну та функціональну сфери її діяльності. Одним із основних показників психічної сфери є емоційна стійкість. Під цим поняттям розуміють здатність людини успішно продовжувати свою діяльність під час дії сильних емоційних факторів (стресів). Емоційну стійкість визначають різними методами, серед яких є метод самооцінки за допомогою особистих запитань. Він дозволяє визначити різні рівні емоційної стійкості, а також виявити емоційно нестійку особу. Для емоційно нестійких людей характерна неврівноваженість, підвищена збудливість, схильність до різкої зміни настрою, неспокій, нерішучість та ін. Емоційно стійка особа має високий рівень витримки і самовладання в напружених, критичних і екстремальних ситуаціях. Під самовладанням розуміють здатність людини бути спроможною діяти в дезорганізуючих ситуаціях, які впливають на емоційну сферу. Самовладання є прояв свідомо-вольової організації психічних процесів, що регулюють діяльність людини. Спеціальною регуляторною системою стабілізації особи, спрямованою на усунення або зниження почуття неспокою, є психологічний захист. Він оберігає сферу свідомості від негативних, травмтичних для особи переживань, переводячи їх у сферу підсвідомого, знімає психологічний дискомфорт. Механізм психологічного захисту є суто індивідуальним і характеризує рівень адаптаційних можливостей психіки. Тому посилення та тренування психологічного захисту є одним із найактуальніших завдань профілактичної та клінічної психотерапії. Особливістю психологічного захисту є його неусвідомлюваність. Зокрема, не усвідомлюється потреба в терміновому зниженні дії психотравмуючого фактора. Психологічний захист проявляється також у неусвідомлюваній зміні настанов і мотивацій за яких протиріччя, що є наслідком початкових намагань, усуваються. Часто проявами психологічного захисту є самовиправдовування, забування, самонагорода, самовибачення тощо. Слід пам'ятати, що емоційно негативні враження й афекти дуже погано забуваються і надовго залишаються у свідомості, спричиняючи біль і страждання. Велику роль у порушенні механізмів психологічного захисту відіграють різні зовнішні та внутрішні подразники: психотравмуючі фактори (грубість, цинізм, жорстокість), схильність особи до самопокарання, нездатність дати об'єктивну оцінку подіям, конфліктність особи, зміни характеру тощо. Часто формами психологічного захисту є «ухилення» (наприклад, ухилення від обговорення теми, що має емоційно-особисте значення, ситуацій, книжок, кінофільмів тощо) і «вихід» (із сім'ї, професійної або вікової групи тощо). Найдієвішими механізмами психологічного захисту є витіснення, проекція та ідентифікація. Витіснення – це процес, унаслідок якого неприємні думки, згадки, переживання людина ніби «виганяє» зі свідомості та переводить у сферу підсвідомого. Водночас витіснені думки часто продовжують впливати на поведінку особи та проявляються у формі неспокою, тривоги, страху та ін. Проекція (викидання вперед) – це механізм психологічного захисту, що полягає в неусвідомленому наділенні іншої людини властивими даній особі мотивами та рисами. Ідентифікація – це механізм психологічного захисту, у результаті дії якого особа ототожнює себе з іншою особою (або з групою людей), яка є для неї взірцем поведінки. Цей механізм може працювати по-різному. По-перше, це може бути об'єднання з іншою особою на основі встановленого емоційного зв'язку, а також включення у свій внутрішній світ і прийняття форм орієнтації іншої особи як власних. По-друге, це може бути бачення особистості іншої людини як продовження самого себе. По-третє, постановка себе на місце іншого. Різні механізми ідентифікації викликають і відповідну поведінку особи. Людина як істота біосоціальна, постійно відчуває потребу жити ладно з навколишньою дійсністю, зберігати та підтримувати у рівновазі психіку як основу нормальної життєдіяльності й оптимальної соціальної адаптації. До таких впливів належить аутотренінг. Аутотренінг – це концентроване розслаблення та самонавіювання. Це система прийомів розслаблення м'язів (м'язова релаксація), психічного заспокоєння, занурення в дрімотний стан, супроводжені самонавіюванням. Аутотренінг застосовують у медицині, спорті, на виробництві, для самовиховання. Він є один із механізмів саморегуляції особистості. Аутотренінг дозволяє вирішити широке коло питань, які входять до програми саморегуляції особистості. До них належать регуляція функціонального стану організму, регуляція різних психічних станів, мобілізація фізіологічних і психічних резервів особи, емоційно-вольова підготовка людини до відповідної діяльності, зняття нервово-емоційного напруження, розвиток пізнавальних процесів — уваги, пам'яті, мислення, зміна мотивації та самооцінки особи тощо. Аутотренінг можна застосовувати у групах та індивідуально. Груповий аутотренінг ефективніший за рахунок механізмів взаємоіндукції та міжособистісного впливу. Однак необхідно дуже обережно підходити до комплектування груп, оскільки негативне ставлення до аутотренінгу хоча б однієї людини у групі може призвести до зниження ефективності заняття. Індивідуальне тренування розширює можливості цього заходу, оскільки дозволяє застсовувати різні прийоми впливу з урахуванням конкретної особистості. Часто індивідуальний аутотренінг проводять із застосуванням аудіозаписів. Перед початком занять у доступній формі повідомляють про роль психічної діяльності кори головного мозку в регуляції діяльності м'язів, серцево-судинної, дихальної й інших систем, пояснюють фізіологічні та психологічні основи методу. Вступна бесіда може тривати 1–1,5 год. Колективні заняття проводять, як правило, через день, бажано в один і той же час, краще ввечері. Самостійне повторення занять (власне аутотренінг) рекомендовано проводити щоденно не менше, ніж три рази на день. Головне завдання курсів полягає в поступовому розвитку навичок самовпливу. Загальний курс складає не менше, як 12 колективних занять, під час яких людина засвоює базисні вправи аутотренінгу та формує навички самовпливу на м'язи та емоційно-вольову сферу. Заняття краще розпочинати через 1,5 – 2 години після прийому їжі. На самостійні вправи відводять по 10–15 хв на кожен сеанс. Перед заняттями необхідно розстібнути ґудзики на одязі, ремінь та інші тугі застібки і прийняти одну з наведених нижче поз. Положення сидячи – у позі «візника». Пацієнт сидить на стільці, голова нахилена вперед, передпліччя вільно лежать на передній поверхні стегон, кисті опущені та розслаблені, ноги зручно розставлені. 2. Положення сидячи в «пасивній» позі. Пацієнт сидить у м'якому кріслі з прямою або трохи відхиленою спинкою. Потилиця та спина зручно спираються на спинку крісла. Руки розслаблені, лежать на підлокітниках, ноги дещо розставлені. 3. Положення лежачи на спині. Пацієнт лежить на спині на м'якому дивані чи ліжку, під головою невелика подушка, руки вільно лежать уздовж тулуба, дещо зігнуті в ліктьових суглобах і розведені. Іноді для зручності під коліна підкладають м'який валик. Бажано протягом усього курсу приймати лише одну із запропонованих поз, розраховуючи на її релаксаційний ефект. Після завершення курсу під час виконанні самостійних вправ можна змінити позу. Прийнявши одну з рекомендованих поз, необхідно «надягти» маску релаксації, тобто максимально розслабити м'язи обличчя, очі закрити, погляд за опущеними повіками вільно спрямувати вдалину, нижню щелепу трохи опустити (як для вимови звуку [и]), кінчик язика має торкатися верхнього ряду зубів (як для вимови звуку [т]). Після цього необхідно провести «дихальну розминку», тобто протягом 2–3 хв вирівняти дихання, намагаючись робити вдих животом: на рахунок 1–2 – вдих, на рахунок 1–4 – видих. Закінчивши «дихальну розминку», слід перейти до виконання вправ аутотренінгу. Рекомендовано таку послідовність головних вправ аутотренінгу: загальне заспокоєння; досягнення тренованої м'язової релаксації; виклик відчуття тепла в кінцівках; виклик відчуття тепла в сонячному сплетінні; оволодіння регуляцією ритму та частоти дихання; оволодіння регуляцією ритму та ЧСС; виконання мобілізуючих вправ; загальне зміцнення емоційно-вольової сфери. Засвоївши ці комплекси, можна переходити до спеціальних вправ: відволікання, самовиховання, тренування пам'яті, самонавіювання сновидінь. Розглянемо, деякі з них. Вправи комплексу «Загальне заспокоєння» Заняття 1– 5: Я зовсім спокійний (згадайте почуття приємного спокою, який ви колись відчували). Мене ніхто та ніщо не турбує (згадайте почуття приємного спокою, коли після напруженої роботи ви приходите додому та лягаєте відпочивати). Усі мої м'язи приємно розслаблені для відпочинку (відчуйте це розслаблення. Зручна поза сама по собі викликає розслаблення м'язів). Усе моє тіло відпочиває (згадайте почуття приємного відпочинку та розслаблення, коли ви лежите в теплій ванні). Я зовсім спокійний (думайте про спокій і відпочинок). Заняття 6 – 9: Я зовсім спокійний... Мене ніхто та ніщо не турбує... Усі мої м'язи розслаблені для відпочинку... Усе моє тіло повністю відпочиває... Я зовсім спокійний. Заняття 10 – 12: Я абсолютно спокійний... На 6–9-му заняттях досить буде вимовляти лише одні формули («Я зовсім спокійний» і т. д.) без примусового згадування відповідних почуттів, а на 10 – 12-му заняттях – ключову формулу («Я абсолютно спокійний...»). Вправи комплексу «Досягнення тренованої м'язової релаксації» Я відчуваю приємну важкість у правій руці. Відчуття важкості в моїй правій руці наростає. Моя права рука дуже важка. Відчуття приємної важкості у всьому тілі все більше наростає. Приємна важкість наповнює мої руки та ноги. Усе моє тіло дуже важке. Усе моє тіло розслаблене та важке. На 1-му та 2-му заняттях ці формули не застосовують. Комплекс «Мобілізуючі вправи» Я добре відпочив. Мої сили відновилися. У всьому тілі відчуваю приплив енергії. Думки ясні, чіткі. М'язи легкі, наповнюються силою. Готовий діяти. Я наче прийняв освіжаючий душ. По всьому тілі перебігає приємний холодок. Роблю глибокий вдих, різкий видих, піднімаю голову (або встаю) та розплющую очі. Вправи комплексу «Загальне зміцнення емоційно-вольової сфери» Я все краще володію собою. Я володію своїми думками. Я володію своїми почуттями. Я завжди уважний. Я постійно організований. Я завжди впевнений у собі. Я завжди врівноважений. Я володію собою. Формули самонавіювання під час практичного застосування можна комбінувати. Вправи комплексу «Райдужний тонік» є чудовий спосіб підбадьори - тися, підняти настрій і тонус. Влаштуйтеся якомога зручніше та зробіть глибокий вдих і видих. Уявіть собі світле блакитне небо з райдугою від краю до краю. Сконцентруйтеся на червоній лінії. Уявіть, як вона починає вібрувати, віддаляється від райдуги та наближується до вас у вигляді червоної хмаринки. Коли ця хмарка досягне вас, вона розсипається на рубінові кристали і сипеться на вас. Кристали торкаються шкіри та перетворюються на краплі води, вона просочується всередину та наповнює ваше тіло рубіновим кольором. Коли ви відчуєте, що тіло наситилося кольором, зайва волога вирветься назовні та швидко розвіється. Повторіть ці уявні дії з наступною та всіма іншими кольоровими лініями райдуги. Зовсім не обов'язково, до речі, відразу використовувати усі кольори, можна обмежитися декількома. Поглинання різних кольорів може займати різний час, якщо один колір ви поглинаєте набагато довше за інші, зверніть увагу, що несе цей колір і чого, власне, вам не вистачає, оскільки саме його ви поглинаєте так довго. Вправи комплексу «Зоряне дихання» За допомогою цієї техніки можна вилікувати біль будь-якого походження, тривогу, страхи, поганий настрій. Перед тим як почати виконувати ці вправи, необхідно обрати потрібний вам колір. Сядьте якомога зручніше, а краще – приляжте. Уявіть синє небо, усіяне зорями. Оберіть одну зірочку – вона тепер належить вам. Виберіть необхідний для зцілення колір. Увімкніть зірочку, нехай вона засвітиться цим кольором. Кольоровий промінь широкий, він все довкола заповнює своїм сяйвом. Вдихніть на рахунок «один-два-три», уявляючи, що ви вдихаєте кольорове повітря. Повітря, проникаючи через ніс, заповнює усе ваше тіло, спробуйте побачити та відчути це. Вдихати бажано саме носом. Затримайте дихання, порахувавши до трьох. Видихніть на рахунок «один-два-три». Ще двічі повторіть дихальний цикл. Якщо ви хочете, наприклад, позбутися болю локального характеру, то направте кольоровий потік до хворого органу або частини тіла. До речі, ця техніка дуже корисна під час пологів, а також, для заспокоєння перед виходом на сцену або під час екзаменів. Так само насичуватися кольорами ви можете просто вживаючи їжу потрібного кольору. Антистресова поведінка. Коли не треба ніде бути в точно зазначений час, залишайте наручний годинник удома. Намагайтеся робити одну справу. Спробуйте розмовляти тихіше. Ходіть пішки потихеньку. Будьте більш люб’язними з оточуючими, посміхайтеся. Плануйте свої справи так, щоб між ними були п’ятнадцятихвилинні перерви. У розпорядку дня має бути час для відпочинку. Знаходьте час для насолоди від маленьких радощів життя. Антистресове дихання. Уявіть собі, що ви плачете. Зробіть видих із зусиллям, тривалий, уривчастий (3 – 6 сек), вдих відкритим ротом (1 сек), видих із зусиллями, тривалий, уривчастий (3 – 6 сек). Пом’якшення стресу. Ставтеся до будь-яких змін у житті як до нових можливостей, виклику долі або ії благословлення. Щодня знаходьте привід, щоб хоч трохи посміятися. Пом’якшення сприймання критики. Поміркуйте, можливо, у критиці є частка справедливості. Можливо, й інші критикували вас подібним чином. Чи впевнена людина, яка вас критикувала, у тому, про що вона говорила? Що критика пов’язана з незадоволенням людини, яка критикує, її варто пожаліти. Чи не прихована за критикою розбіжність думок про проблему? Відповівши на ці запитання та зрозумівши, що критика безпідставна, забудьте про неї. Зменшення стресу. Виконайте найпростіші фізичні вправи (походіть). Прийміть теплу ванну або душ. Розкажіть друзям про ваші неприємності. Полічіть до 100 й у зворотному порядку. Приготуйте чашку теплого чаю з трав та пийте його повільно. Не бійтеся плакати. Висміюйте свої тривоги. Знаходьте привід, щоб посміятися. Навчиться передбачати критику. Переключення на приємні спогади. Ви почули сьогодні хороші новини. Ви дотримали своїх обіцянок. Хтось дотримав своїх обіцянок стосовно вас. Згадайте, чи не зробив вам хто-небудь комплімент. Може, вам вдалося допомогти комусь, хто слабший за вас. Нейтралізація стресу. Діліться своїми переживаннями з членами родини. Розповідайте про них друзям. Робіть справу, що приносить задоволення. Намагайтеся висипатися. Займайтеся процедурами, які поліпшують самопочуття (душ, прогулянка тощо). Примушення стресу працювати на вас. Намагайтеся думати про минулі події як про перемогу. Ставтеся до стресу як до джерела енергії. Відпочивайте у проміжках між боротьбою за існування. Ви можете контролювати свою реакцію на вчинки інших. Ви повинні час від часу догоджати собі. Порівняйте невелику за часом кризу з картиною свого майбутнього. Раціональне харчування Важливу роль у забезпеченні високого рівня здоров'я, збільшенні тривалості життя та збереженні працездатності людей відіграє харчування. Для того щоб харчування було відповідним до перерахованих вимог, воно має бути раціональним (від лат. racionalis – розумний). Раціональне харчування — це правильно організоване своєчасне постачання організму їжі, що містить оптимальну кількість різних поживних речовин, необхідних для його життя, росту та розвитку, а отже для зміцнення здоров'я та підвищення працездатності людини. Раціональне харчування засновано на таких законах: 1) відповідності енерговитрат організму енергомісткості раціону (енергетична цінність харчових продуктів має відповідати енергетичним потребам організму); 2) відповідності хімічного складу раціону фізіологічним потребам організму (харчовий раціон має містити в достатній кількості всі поживні речовини, необхідні для пластичних цілей синтезу власних речовин організму і регуляції фізіологічних функцій); 3) збалансованості (раціон для забезпечення максимального ефекту має бути збалансованим за вмістом різних поживних речовин); 4) погодинного розподілу їжі (слід дотримуватися режиму харчування, що визначає прийом їжі у строго визначений час); 5) адекватності (хімічний склад їжі та рівень її засвоєння мають відповідати особливостям обмінних процесів конкретної людини); 6) естетичного задоволення (їжа має бути приємною на смак, мати чудовий аромат і її слід вживати у сприятливих умовах); 7) санітарної доброякісності та епідемічної безпеки (їжа не має містити токсичні речовини, патогенні бактерії або їх токсини). Існує багато методів визначення енерговитрат людини, але на практиці найчастіше застосовують «Рекомендації щодо вживання харчових речовин і енергії для різних груп населення», затверджені МОЗ України. Згідно з цим документом усі професії розподілено на п'ять груп різної інтенсивності праці. Перша група: керівники підприємств і організацій, інженерно-технічні та медичні працівники (крім хірургів, медсестер і санітарок), педагоги (крім спортивних), працівники науки, літератури та мистецтва, журналісти, бухгалтери та ін. Друга група: інженерно-технічні працівники, праця яких пов'язана з деякими фізичними зусиллями, агрономи, зоотехніки, ветеринари, продавці, працівники сфери обслуговування, працівники засобів зв'язку, медсестри та санітарки, спортивні інструктори, спортивні тренери та ін. Третя група: працівники механізованої праці, станочники, хірурги, водії, текстильники, працівники легкої та харчової промисловості, комунально-побутового обслуговування, бригадири польових і тракторних бригад, поліграфісти, залізничники, працівники авто- й електротранспорту тощо. Четверта група: будівельники, механізатори, працівники немеханізованої праці та деревообробної промисловості, столяри, металурги та ін. П'ята група: шахтарі, сталевари, вантажники, землекопи, муляри тощо. Науково обґрунтовано, що харчовий раціон буде повноцінним та збалансованим, якщо 12–13% енерговитрат організму людини покривається за рахунок білків, 33% – жирів і 53–55% – вуглеводів. Знаючи оптимальний розподіл енергоджерел у раціоні, можна легко розрахувати, необхідну добову кількість білків, жирів і вуглеводів. Під час таких розрахунків необхідно пам'ятати, що енергетична цінність 1 г білка становить 4 ккал (16,7 кДж), 1 г жиру – 9 ккал (37,7 кДж), 1 г вуглеводів – 4 ккал (16,7 кДж). Таким чином, якщо добові енерговитрати становлять 2800 ккал, то у харчовому раціоні має бути 84–98 г білка, 103 г жиру та 385 г вуглеводів. Співвідношення білків, жирів і вуглеводів має становити: 1:1,2:4. Наведені величини оптимального вмісту в харчовому раціоні білків, жирів і вуглеводів відображають перший рівень збалансованості. Для того щоб харчовий раціон містив незамінні амінокислоти, жирні кислоти, жиро- та водорозчинні вітаміни, макро- та мікроелементи, слід дотримуватися другого рівня збалансованості харчового раціону, а саме: білки харчового раціону на 55% від їх необхідної кількості мають бути представлені білками тваринного походження, жири харчового раціону на 10% від їх кількості мають бути представлені жирами рослинного походження, вуглеводи – на 20% складатися з моно- та дисахаридів (цукор) і на 80% – полісахаридів (крохмаль, клітковина). Безумовно, такі розрахунки вести складно, через це можна користуватися уже готовими даними. Важливу роль у забезпеченні раціонального харчування відіграє повноцінне постачання організму вітамінів. Значну увагу слід приділяти також мінеральному складу харчового раціону, який має містити в необхідній кількості та строгих пропорціях всі мінеральні елементи. Наприклад, оптимальне співвідношення між кальцієм і фосфором має сановити 1:1,3. Якщо кількість фосфору переважає, то в кишках людини утворюється фосфат кальцію, що погано засвоюється організмом і спричиняє дефіцит кальцію. Важливим елементом раціонального харчування є правильний режим харчування, тобто прийом та кількісний розподіл їжі протягом дня (сніданок, обід і вечеря). Найбільш збалансованим і корисним є режим харчування, що передбачає чотириразовий прийом їжі протягом дня. Це створює рівномірне навантаження на травний апарат, забезпечує дію ферментів на їжу та найефективнішу обробку її повноцінними травними соками. Важливе значення має прийом їжі у строго визначений час, щоб зберегти вироблений рефлекс на виділення активного шлункового соку. За чотириразового харчування рекомендовано вживати на сніданок 25% добового раціону, на другий сніданок – 15% , на обід – 35%, на вечерю – 25%. Закон адекватності харчування передбачає вилучення з харчового раціону продуктів, що людина не зносить. Це не означає, що треба повністю відмовитися від вживання даного продукту, особливо якщо він містить незамінні елементи: його треба перевести в іншу форму (наприклад, свіже молоко – у кисломолочні продукти). Безумовному вилученню підлягають ті продукти, які спричиняють харчові алергії: курячий білок, шоколад, полуниці, суниці та ін. Відповідно до закону адекватності побудовано дієтотерапію багатьох хвороб травного каналу, за якої добір продуктів та метод їх обробки спрямовані на збереження органів травлення та корекцію обмінних процесів. Як зазначалося вище, санітарно високоякісна їжа не має містити токсичні речовини, патогенні бактерії або їх токсини. Більша частина всіх харчових отруєнь зумовлена мікроорганізмами, головним чином сальмонелами, паличкою ботулізму та стафілококом. Сальмонельозні отруєння пов'язані в основному із вживанням м'яса та м'ясопродуктів, а отруєння паличкою ботулізму – із домашніми консервами (гриби, горошок, рибні консерви). Стафілокок розмножується у молочних продуктах і кондитерських виробах. Причиною отруєнь можуть бути продукти, що містять токсини, наприклад, отруйні гриби, позеленіла картопля, харчові продукти, які тривалий час зберігали в оцинкованій тарі та ін. Для профілактики бактеріальних отруєнь слід строго дотримуватися таких простих правил: – не купувати на ринку нетавроване м'ясо та рибу; – куплене непастеризоване молоко обов'язково кип’ятити; – консерви зі здутою кришкою викидати; – обробляти сирі та варені м'ясні, рибні й овочеві продукти на різних дошках і за допомогою різних приборів, які потім слід ретельно вимити. У холодильнику сирі продукти зберігати окремо від варених, готових до вживання; – варені продукти, що зберігалися тривалий час, перед вживанням необхідно кип’ятити; – дотримуватися норм терміну зберігання продуктів за певної температури; – не зберігати довго без обробки розморожене м'ясо;
вими приборами. Харчування осіб різного віку та відповідно до характеру їх праці має свої особливості. Дітям грудного віку потрібне особливе харчування. Для дітей у віці від 2 до 7 років має бути організоване чотири-, п’ятиразове харчування: сніданок, другий сніданок, обід, полуденок і вечеря. Тривалість проміжків між прийомами їжі – 3,5–4 год. Не слід включати до раціону гострі та смажені страви. Співвідношення білків, жирів і вуглеводів має бути таким: 1: 1: 3. Учні 1–7 класів харчуються відповідно до часу занять у школі за таким орієнтовним режимом: перший прийом їжі о 7.30 – 8.00 (становить 20% добової енергетичної цінності); другий прийом – 11.30–12.00 (20% енергетичної цінності); третій, домашній обід, – 15.00–16.00 (35–40%); четвертий (вечеря) – 19.30–20.00 (20% енергетичної цінності). У нормах дитячого харчування велике значення мають продукти тваринного походження. У першій половині дня до меню включають білкові продукти, м'ясо, на вечерю – страви з картоплі, овочів, круп, сиру, яєць. Їжа має бути вітамінізованою, особливе значення у харчуванні дітей мають вітаміни А і D, які впливають на процеси росту. Першою вимогою до харчування людей похилого віку є помірність, тобто деяке обмеження кількості споживаної їжі. Оскільки під час старіння організму знижується інтенсивність обмінних процесів, другою вимогою є забезпечення біологічної повноцінності харчування за рахунок включення достатньої кількості вітамінів, мікроелементів, незамінних амінокислот, поліненасичених жирних кислот тощо. Третя вимога – збагачення їжі природними антисклеротичними речовинами. Доцільно один раз на тиждень планувати розвантажувальний день. Люди похилого віку повинні обмежити вживання жирів тваринного походження (свинячий, яловичий, баранячий жири, вершкове масло, вершки, сметана), багатих на насичені жирні кислоти, що призводять до посилення розвитку атеросклерозу. Бажано обмежити себе також у вживанні продуктів, багатих на холестерин (печінка, мозок, ікра, яйця). Норма рослинного жиру (20 – 25 г) повністю задовольняє добову потребу людини похилого віку. Уживання вуглеводів, особливо цукру, солодощів також слід обмежити. Основним джерелом вуглеводів мають стати картопля, варені овочі (буряк, морква), печені яблука, які містять багато пектинових речовин. Не слід вживати багато солінь, гострих страв, приправ. Рідини можна вживати не більше 1 л на день. В осіб розумової праці напружена нервова діяльність, а м'язова діяльность обмежена. Тому калорійність добового раціону для них повинна становити 2400 – 2700 ккал. Кількість білків у їжі має бути досить значною, а кількість вуглеводів і жирів – дещо меншою, ніж у вищенаведених нормах. Рекомендовано менше споживати легкозасвоювані вуглеводи, що містяться в цукорі, меді, варенні, кондитерських виробах та інших солодощах. Коли надходження вуглеводів в організм надмірне, вони перетворюються на жир. Це небезпечно ще й тим, що люди похилого віку схильні до повноти через обмежену рухову активність. Гладким людям корисне вживання овочів, фруктів, що сприяють поліпшенню перистальтики та випорожненню кишок, забезпечують організм вітамінами та мінеральними солями. Не можна повністю виключати з раціону жири, оскільки вони довше, ніж інші поживні речовини, затримуються у шлунку та знижують збудливість травного центру. Однак більшу частину добової потреби в жирах мають складати рослинні жири, що мають антисклеротичну дію. У жоднолму разі не варто зменшувати надходження до організму білків, тому що вони посилюють обмін речовин і викликають у людини відчуття ситості. Особливо важливо вводити в раціон сири, що зменшують жирову інфільтрацію тканин внутрішніх органів. Рекомендовано м'ясо та рибу нежирних видів. Однак слід пам'ятати, що споживання надмірної кількості продуктів, багатих на білки, скорочує тривалість життя та збільшує рівень деяких токсичних речовин в організмі. Обмеження в раціоні солі до 5–7 г на добу сприяє зменшенню спраги та виведенню з організму надмірної кількості рідини. Запобігти ожирінню можна завдяки раціональному харчуванню в поєднанні з фізичними вправами. Нині трудова діяльність значної частини населення за своїм характером наближається до розумової. Тому харчування робітників різних підприємств має бути диференційованим, з урахуванням енерговитрат і розумового напруження. Для працівників важкої фізичної праці співвідношення білків, жирів і вуглеводів у раціоні має становити відповідно 1:3:5, тобто кількість жирів і вуглеводів треба збільшити. Факторами, що визначають правильний режим харчування, крім умов і характеру праці, є тривалість робочого дня та змінність роботи. Однак варто пам'ятати про деякі загальні вимоги до організації харчування. Перед виходом на роботу обов'язково треба поїсти. Інтервали між прийомами їжі не повинні перевищувати 4 – 5 год. Харчування має бути щонайменше триразовим, слід рівномірно розподіляти окремі прийоми їжі – сніданок, обід і вечерю. Вечеряти слід не пізніше 2–2,5 год до сну. Значні фізичні навантаження на організм і високе нервово-психічне напруження під час занять спортом потребують організації раціонального харчування, яке сприяло б підвищенню працездатності та витривалості організму спортсмена. У період інтенсивних систематичних тренувань спортсмени повинні отримувати в середньому 4200–5500 ккал на добу. До раціону харчування спортсменів слід включати продукти, що містять багато білків і вуглеводів. Вуглеводи забезпечують організм енергією, і потреба в них тим більша, чим інтенсивніше та триваліше фізичне навантаження. Їжа спортсменів має бути також збагачена вітамінами, оскільки під час інтенсивної м'язової діяльності потреба організму в них зростає. Рекомендовано вживати яловичину, телятину, нежирну баранину, свинину, курятину, нежирну рибу, яйця, сири, молочнокислі продукти. Доцільно щоденно включати до раціону свіжі овочі та фрукти: за їх рахунок слід забезпечувати не менше 15–20% добової енергії. Стан харчування людини оцінюють за харчовим статусом. Під ним розуміють відповідність фактичної ваги тіла вікові та статі, ступеню розвитку підшкірної жирової основи, а також відсутність ознак аліментарних захворювань. Таким чином, оцінити харчовий статус можна за трьома основними ознаками: вага тіла, товщина шкірно-жирової складки, ознаки аліментарних захворювань. На кожне наступне вікове десятиліття додають 1 кг ваги тіла. Для визначення ідеальної ваги тіла осіб віком 25–30 років можна користуватися спрощеною формулою: зріст у сантиметрах (Р) мінус індекс Брока. Для осіб ростом 155–165 см цей індекс дорівнює 100; за росту 165–175 см індекс дорівнює 105; за росту 175–185 см індекс дорівнює 110. Визначити ідеальну вагу можна і за формулою Купера, яка враховує стать. Для чоловіків ця формула така: [зріст (см) х 4] : 2,54 – 128 х 0,453 Для жінок формула має такий вигляд: [зріст (см) х 3,5] : 2,54 – 108 х 0,453 Під час оцінки харчового статусу розрізняють кілька його різновидів: звичайний, оптимальний, надлишковий, недостатній. Під звичайним різновидом розуміють статус, за якого є відповідність ваги тіла наведеним вище критеріям за відсутності ознак аліментарних захворювань. Під оптимальним слід розуміти такий статус, коли перевищення оптимальної ваги тіла настає за рахунок добре розвинутих м'язів. Під надлишковим статусом розуміють такий стан організму, коли збільшення ваги тіла настає за рахунок інтенсивного накопичення жиру. Недостатній статус зумовлений меншою вагою тіла від оптимальної величини для певного віку і статі та наявністю ознак аліментарних захворювань. Для зменшення надлишкової ваги тіла рекомендовано постійно забезпечувати калорійність денного раціону не менше, ніж 1200 ккал для дорослої людини середньої ваги тіла; забезпечити від'ємний калорійний баланс у 500–1000 ккал на день від нормального, що сприятиме поступовому зменшенню ваги тіла без порушення обміну речовин; зниження ваги тіла протягом тижня не має перевищувати 1 кг; включати фізичні вправи, які підвищують витривалість організму, 2–3 рази на тиждень тривалістю 20–30 хв з мінімальною інтенсивністю не нижчою, ніж 60% від максимального ЧСС. Лікувальне харчування (дієтотерапія) – це застосування з лікувальною чи профілактичною метою спеціально складених раціону харчування та режиму прийому їжі. Лікувальне харчування не є самостійним методом лікування, а призначається в комплексі з лікарськими препаратами й іншими лікувальними заходами. Основними принципами лікувального харчування є: індивідуальний підхід до визначення раціону харчування, режиму прийому їжі та способу її кулінарної обробки, кількісна та якісна відповідність раціону характеру патологічного процесу, стану хворого та індивідуальним особливостям його організму, складання збалансованих і фізіологічно повноцінних раціонів лікувального харчування у випадках, коли стан хворого потребує виключення або обмеження певних поживних речовин чи харчових продуктів. У лікувальному харчуванні часто використовують кількісні зміни харчового раціону (збільшення чи обмеження), так звані розвантажувальні дні, якісні обмеження шляхом призначення легкозасвоюваних харчових продуктів, зміни режиму прийому їжі та застосовують спеціальні методи кулінарної обробки. Контрастні (розвантажувальні) дні призначають з лікувальною метою для часткового голодування, поліпшення обміну речовин і виведення шлаків із організму. Вони необхідні у разі ожиріння та подагри. Їх призначають на 1–2 дні 2–5 разів на місяць залежно від захворювання. Такі дні значно підвищують ефективність лікування та поліпшують загальний стан хворих. |
| ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО ТРЬОХ РОКІВ... Розвиток дитини в перинатальний період. Дородові матриці. Пологи. Анатомо-фізіологічні особливості новонародженої дитини. Рефлекси,... |
Буцкіна, С. В. Формування мотиваційної готовності дітей 6-7 років до навчання в школі Готовність дитини до шкільного навчання вчені насамперед розглядають з точки зору відповідності рівня розвитку дитини вимогам навчальної... |
| Приклад заповнення Довідки щодо залишку сум від'ємного значення попереднього... Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками... |
Вплив деструктивних тенденцій виховання на відношення дитини до оточуючого світу Снує багато проявів агресивних тенденцій. Деякі з них є конструктивними (народження, збереження життя, секс), а деякі деструктивними.... |
| Рішення, прийняті на засіданні Про хід виконання рішення виконкому від 13. 05. 2009 №255 «Про підсумки роботи житлово-комунального господарства міста в осінньо-зимовий... |
ПРАВА ДИТИНИ Отже, права дитини це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі... |
| Рішення, прийняті на засіданні Про підсумки роботи житлово-комунального господарства міста в опалювальний період 2008-2009 років та заходи щодо належної підготовки... |
За підтримки: ДОСЛІДЖЕННЯ ПОТРЕБ УКРАЇНСЬКИХ ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ Дослідження проводилося методом фокусованих групових дискусій (ФГД) в трьох обласних центрах, містах: Харків, Ужгород та Тернопіль.... |
| ЗАТВЕРДЖУЮ Драгоманових», «Олена Пчілка і Гадяч», «200 років від дня народження Т. Г. Шевченка», «350 років від дня проголошення Гадяча гетьманською... |
Заняття Гормони щитовидної залози впливають на всі процеси обміну і функцію багатьох органів та тканин, що особливо важливе значення має... |