|
|
Скачати 292.93 Kb.
|
Країна-боржник – країна, що є чистим позичальником стосовно інших країн або одержувачем інвестицій від іноземних підприємств і тому має нагромаджений обсяг боргу й інших зобов’язань перед іншими країнами. Для обслуговування своїх іноземних боргів або дозволу репатріації прибутків і дивідендів іноземними компаніями така країна повинна створити позитивне сальдо за іншими статтями ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ, наприклад, за статтями ТОРГОВОГО БАЛАНСУ. Країна-кредитор – країна, взята як єдине ціле, яка є чистим кредитором або чистим інвестором стосовно інших країн і за рахунок цього змогла нагромадити обсяг фінансових претензій до цих країн. Така країна буде чистим одержувачем ПРОЦЕНТА і ДИВІДЕНДІВ з цих АКТИВІВ, що за рівноваги компенсувалися б іншими статтями ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ, наприклад, пасивним або „від’ємними” ВІДИМИМИ СТАТТЯМИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ. Питання 4. Світова криза заборгованості. В попередніх питаннях ми розглянули суть та механізм функціонування міжнародного кредиту к міжнародного руху позичкового капіталу. Загальний висновок свідчить про те, що нормально функціонуючий міжнародний кредит, як і лібералізація торгівлі або міграція праці, сприяють більш ефективному розвитку продуктивних сил світу, зростання добробуту країн, залучення у міжнародну економіку. Проте практика міжнародного кредиту з усією очевидністю свідчить, наскільки реальний розвиток міжнародного ринка кредиту не погоджується з такими умовами нормальної роботи кредитної системи як стабільність та своєчасна виплата боргів. Найбільш серйозним підтвердженням зазначеного слугує так звана світова криза заборгованості. З початку 80-х років криза зовнішньої заборгованості поглиблюється. Її прояви: - платіжна неспроможність великої групи держав, - офіційне визнання окремих держав фінансово неспроможними (в кінці 1982 р. уряди 38 країн не змогли витримати узгоджені після 1975 р. графіки виплат боргів). У 90-ті роки до групи потенційно „проблемних” боржників приєдналася більшість країн з перехідною економікою. На шляху розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості було розроблено декілька підходів. У 1985 р. було запропоновано план Бейкера. Він передбачав надання протягом трьох років додаткових кредитів на суму 19 млрд. дол. для підтримки економічного зростання 15 великих країн-боржників. Надання кредиту потребувало від країни стимулювання пропозиції товарів та послуг, обмеження втручання держави в економічні процеси, приватизацію державного сектора, лібералізацію зовнішньої торгівлі, активне залучення іноземних інвестицій. Незважаючи на докладені зусилля, на початку XX ст. проблема зовнішньоекономічної заборгованості ще не знайшла свого рішення. Основні країни-кредитори вже звернулися до ООН щодо розробки механізму банкрутства країни-боржника. Однак, враховуючи суверенність та недоторканність країн, це малоймовірно. Більш реалістичними виглядають пропозиції практики застави та матеріального забезпечення на основі майна, що перебуває в загальнодержавній власності. Головною причиною періодичної повторюваності міжнародної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації до відмови від платежів по боргу суверенними боржниками. Якщо уряди-боржники приходять до висновку, що виконання всіх платіжних зобов’язань не забезпечує чистого припливу коштів у майбутньому, з’являється стимул відмовитись від частини або від усіх платежів по боргу, аби тільки уникнути відпливу ресурсів із країн. Існування такого стимулу до відмови від платежів допомагає пояснити неодноразові випадки відмови від платежів латиноамериканських країн на початку XIX ст., одночасні масові відмови платити в 30-х роках і події 1982 р., коли величина сум обслуговування боргу збільшилась до розмірів нових надходжень капіталу, і багато боржників вимагали перегляду строків платежів. Причина припинення платежів суверенними боржниками допомагає пояснити і деякі риси поведінки міжнародних кредиторів. Одна з них - наполегливість у встановлені більш високої відсоткової ставки в кредитах зарубіжним урядом у порівнянні з кредитами приватним та державним позичальникам у своїй власній країні. Вимоги більш високої відсоткової ставки є способом отримання своєрідної премії на випадок відмови від виплат по боргах: поки нема кризи, кредитори отримують цю премію, але у випадку кризи вони мають великі збитки. Що здатне вирішити проблему відмови від платежів? Думаємо, що не може бути традиційне продовження, яке пов’язує надходження нових кредитів боржнику з виконанням вимоги „затягування пасків”, що відтягти момент відмови від виплат по боргах. Нові кредити повинні щонайменше покривати суми виплат відсотків та основної суми боргу. Але навіть нові кредити настільки великі, що їх надання збільшує загальну суму боргу, через що боржник врешті решт може відмовитись платити незалежно від того, як довго здійснюватиметься нове кредитування. Найбільш вірним способом вирішення проблеми права власності на кредити, що надаються суверенним боржникам, є видання застави або забезпечення, тобто активів того чи іншого виду, котрі можуть перейти у власність кредитора у випадку призупинення виплат по боргу позичальника. В угодах по позиках всередині країни юридично оформлені застава чи забезпечення відіграють важливу роль у підтриманні виплат по боргу і одноразово у зміцненні кредитоспроможності боржника, дозволяючи йому отримувати позики за більш низькою відсотковою ставкою і за більш зручною тимчасовою схемою. В минулому країнами, що своєчасно сплачували борги, звичайно виявлялись ті, чиї кредитори мали можливість накласти арешт на активи боржників у випадку недотримання строків виплат. Незважаючи на прийняття зазначених вище заходів, сукупний борг країн світу у 1994 р. становив 1945 млрд. дол. Чистий приплив боргових ресурсів становив 108 млрд. дол. або 5,5% від загального обсягу зовнішнього боргу. Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються, а відтак проблема міжнародної заборгованості цих країн є однією з центральних як теорії, так і практики міжнародної валютно-кредитної та фінансової політики. Значення зростання заборгованості розвинутих країн розпочалось з середини 70-х років. У 1992 р. вона досягла 1400 млрд. дол. (в порівнянні з 250 млрд. дол. у 1975 р.). причинами вибухового зростання заборгованості були. З одного боку – зростання позичкового капіталу, який шукає прибуткового застосування, що розпочалося у зв’язку з нафтовою кризою кінця 1973 р. Розвинуті країни виявились залученими до інтенсивного процесу міжнародного переміщення капіталу. Необхідність реалізації програми індустріалізації, виплати відсотків по попередніх позиках, використання нових позик не на цілі розвитку, а на покриття поточного дефіциту платіжних балансів у зв’язку зі зростанням цін на паливо, нав’язування їм різних боків політики мілітаризації, діяльність ТНК спонукала країни, що розвиваються, брати позики і кредити у зростаючих обсягах. Чималу роль відігравала масова корупція чиновництва, яке наживалося на угодах по отриманню кредитів. З іншого боку – в цей же період відбувався ряд взаємопов’язаних подій, котрі негативно вплинули на економічний і фінансовий стан країн, що розвиваються, і призвели до боргової кризи: у 1982-1983 рр. багато економічно відсталих країн виявились неспроможними здійснювати виплати по своїй зовнішній заборгованості. Головні з цих подій – це стрибок цін на імпортовану нафту, скорочення попиту на сировину та сільськогосподарську продукцію з боку ПРК і відповідно зменшення експортних надходжень в країни, що розвиваються, підвищення відсоткових ставок в ПРК, зростання курсу долара, скорочення приватних позик. Боргова криза справила негативний вплив не лише на загальну економічну ситуацію і показники економічного зростання країн, що розвиваються, але й на стан фінансово-банківської системи ПРК. Економічно відсталі країни закликають до встановлення нового міжнародного економічного порядку. Реально же кредитори ідуть на реструктуризацію тим чи іншим чином боргу. Реструктуризація боргу – це переоформлення боргових зобов’язань, по яких настав або прострочено строк платежу. В це поняття входять: I. Реструктуризація боргу по лінії Паризького Клубу. Вона найбільш значуща для державних боргів і відбувається за загальною угодою країн-кредиторів. Паризький клуб – неформальна організація, в рамках якої країни-кредитори ведуть переговори з країнами-боржниками з питань перегляду умов і зміни структури державних боргів. Паризький клуб не має постійного членства, організаційної структури та відкритий для всіх кредиторів, які схвалюють його практичну діяльність і методи роботи. Список учасників Паризького клубу може змінюватись, однак в ньому присутні головні кредитори. Головне завдання зустрічей у Паризькому клубі – створити прийнятні умови для повернення боргів. Останнім часом реструктуризація боргів в Клубі відбувається за „розширеними умовами Торонто” і за „умовами Х’юстон”. Розширені умови Торонто були схвалені у грудні 1991 р. За ідеєю, вони повинні застосовуватись лише до більш бідних країн, котрі мають ВВП на душу населення менше 675 дол. і найбільший рівень зовнішньої заборгованості. Ці умови передбачають дві можливості зміни умов повернення зовнішніх боргів: 1) скорочення акуратно обслуговуваних боргів на 50% від загального боргу або 2) скорочення на 50% витрат по обслуговуванню боргу. Умови Торонто передбачається використати у випадках, коли країна-кредитор не бажає або неспроможна списати частину або скоротити вимоги по його обслуговуванню. В цьому випадку повернення боргу кредитору розтягується більш як на 25 років, при цьому виплати відсотків відбуваються за ринковою ставкою з канікулами на перші 16 років. До вересня 1994 р. на даних умовах був реорганізований борг для 23 країн. Дещо раніше, у вересні 1990 р. Паризький Клуб ухвалив умови Х’юстон. Вони застосовуються до країн з середнім доходом, в яких ВВП на душу населення не перевищує 1345 дол. і високим рівнем заборгованості. Згідно з х’юстонськими умовами, країнам, котрі отримують офіційну допомогу на розвиток (25% кредиту на розвиток надається у вигляді грантів), повернення боргу розтягується на 20 років, відсотки не виплачуються протягом перших 10 років. Решті країн погашення боргу продовжується до 15 років, з яких відсотки не виплачуються протягом 8 років. За період до 1994 року ці умови застосовувались до 14 країн, у тому числі до Англії, Сирії, Панами та Польщі. II. Реструктуризація боргу комерційними банками. Найбільш популярним заходом реорганізації боргу для комерційних банків-кредиторів став прийнятий у 1989 р. План Бреді. У середині 1989 р. було розроблено план Брейді, який реалізується і зараз. Згідно з ним, зовнішній борг країни розподіляється на дві частини: ту, що обслуговується, та ту, що не обслуговується. Країна повинна спершу частину боргу за допомогою конверсії коротко- та середньострокових зобов’язань на довгострокові. Принциповий аспект цих домовленостей виражається в тому, що банки-кредитори здійснюють реструктуризацію заборгованості в обмін довгострокових зобов’язань на акції державних підприємств, що приватизуються. Згідно з цим планом, банки ідуть на реорганізацію деякої частини боргу країн, що розвиваються (як правило, це – зниження відсоткових виплат), лише в тому випадку, якщо її уряд приступить до здійснення більш радикальної програми макроекономічних і структурних перетворень. Кожний банк-кредитор має право виробити свої методи реструктуризації, котрі були раніше застережені в умовах договору. Однак, в практиці, що склалась, банки вибирають дорадчий комітет, що представляє інтереси усіх банків-кредиторів і веде переговори з урядом-боржником. Незважаючи на практику ведення переговорів, загальний обсяг переговорів, загальний обсяг реструктурованного в 1993-1994 рр. боргу таких країн як Бразилія, Домініканська республіка, Йорданія, Польща, Болгарія та Еквадор становив 75 млрд. дол. До реструктуризації боргу також включаються: конверсія боргу в активи; зворотній викуп боргових зобов’язань; конверсія боргу в облігації; списання всього боргу або його частини. |
| Ринок цінних паперів та його основні характеристики Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку... |
«Сутність, принципи та роль страхування» Страхування – це самостійна економічна категорія чи елемент фінансових або кредитних відносин? |
| “Україна в системі сучасних міжнародних відносин” Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних... |
1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами має дотримання останніми принципів банківського... |
| Суть і функції грошей. Предмет і завдання курсу “ Гроші і кредит ” України. Наукове розуміння проблем грошей, грошового обігу, кредитних відносин є необхідною складовою становлення професійних економічних... |
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |
| 1. Предмет та метод курсу “Міжнародна економіка” Специфіка міжнар ек-их відносин у порівнянні з внутрішніми пояснюється тим, що країни зазвичай встановлюють відомі обмеження на своїх... |
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №6 Обслуговування депозитних рахунків клієнтів.... Мета роботи – закріпити навички з відкриття та обслуговування рахунків клієнтів, формування виписок за рахунками клієнтів і документів... |
| ТА СПОРТУ Розвиток ринкових відносин, зміни в інституціональній структурі економіки України створили нове середовище для здійснення комерційних... |
Питання з цивільного права Ч. І (іспит) Диспозитивний метод регулювання цивільних відносин та чинники, що його зумовлюють |