|
|
Скачати 292.93 Kb.
|
| Питання 1. Специфіка сучасних кредитних відносин. Міжнародне переміщення чинників виробництва включає не лише міжнародне переміщення трудових ресурсів, але й міжнародні потоки капіталу у формі міжнародного кредиту. Міжнародне кредитування є, з одного боку, безпосереднім результатом розвитку внутрішнього ринку кредитних ресурсів розвинутих країн, а з іншого – відповіддю на потреби фінансування міжнародної торгівлі. На міждержавному рівні проблема в кредитуванні пов’язана із необхідністю покриття від’ємного сальдо міжнародних розрахунків. Міжнародний кредит – рух позичкового капіталу за національними кордонами держав між суб’єктами міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та виплати відсотка. Кожна країна є експортером і імпортером капіталу. Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях, опосередковуючи перехід його з однієї форми в іншу (грошову у виробничу, виробничу у товарну, а товарну знову у грошову). Міжнародний кредит – відносини, що складаються між кредиторами і позичальниками різних країн із приводу надання, використання і погашення позики з виплатою процента. Міжнародний кредит – міждержавний рух капіталу в формі надання валютних і товарних ресурсів за умов зворотності, строковості й платності. Зворотною стороною міжнародного кредитування є міжнародне запозичення. Суб’єктами цих відносин виступають банки, кредитні установи різних країн, міжнародні інституції та інші юридичні і фізичні особи. Головна мета кредиторів полягає в отриманні максимального процента чи підприємницького прибутку. При цьому джерелом позичкового процента є додана вартість, що створюється в країні боржника. Міжнародний кредит використовується для: - забезпечення перерозподілу фінансових і матеріальних ресурсів між країнами та їх ефективнішого використання; - посилення процесу нагромадження в межах усього світового господарства, коли тимчасово вільні кошти одних країн спрямовуються на фінансування капіталовкладень в інших; - прискорення розвитку продуктивних сил тощо. Значення міжнародного кредиту в розвитку світової економіки полягає в тому, що завдяки кредиту відбувається перерозподіл капіталів між країнами у відповідності з потребами і можливостями більш прибуткового застосування. Його ефективність в умовах вільного переміщення капіталу аналогічна впливу вільної торгівлі або міграції праці на добробут нації. Цілком природно, що це твердження справедливо за нормальних умов функціонування міжнародного кредиту, а саме: 1) за стабільності і передбачуваності і розвитку міжнародної економіки; 2) за умов використання позичальниками своїх зобов’язань та повної оплати ними своїх боргів. У XIX ст., як правило, рух капіталу між країнами, хоча він і був порівняно слабо розвинутий, здійснювався вільно. Не було ні законодавчих обмежень, ні спеціальних податків на фінансові операції. Після 1-ї світової війни, економічної кризи 30-х років політична нестабільність, крах золотого стандарту і поява національних систем оподаткування створили істотні перешкоди для міжнародного переміщення капіталів. Лише з кінця 50-х років розпочався процес лібералізації міжнародних фінансових відносин, як елемента загальної лібералізації економічної політики промислово розвинутих країн. Основою цього процесу лібералізації став інтенсивний розвиток єврокредиту. Суть єврокредиту полягає в тому, що кредит надається не в національній валюті кредитора, а в іноземній. Наприклад, німецький експортер, отримавши виручку в доларах США, вкладає її в німецький „Дойче банк”. Долар перетворюється в євродолар. Кредит „Дойче банка” іншому банку або фірмі на основі доларового депозиту, тобто не в євро, а в доларах США, є єврокредитом. Євровалюта – це валюта, що перерахована на рахунки іноземних банків і використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну-емітент цієї валюти. Хоча євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Будь-яка валюта, що зберігається в банках за межами країн, з яких ця валюта походить, називається євровалютою. Наприклад, долари США, що перебувають на рахунках у банках за межами США – це євродолари. Саме вони на 65-80% становлять ринок євровалюти, що виник наприкінці 50- на початку 60-х років як ринок євродоларів. Аналогічні ринки існують і для інших валют – це євростерлінги, єврогульдени тощо. Причому, якщо раніше вони були розташовані тільки в основних фінансових центрах Європи, то тепер банки здійснюють кредитні операції в іноземній валюті з резидентами на Багамських, Кайманових, Бермудських островах, Сінгапурі, Тайвані, Японії, Кіпрі та ін. Найбільш характерними рисами ринку євровалюти є те, що на ньому оперують значними сумами: це гуртовий, а не роздрібний ринок. По над 4/5 цього ринку припадає на міжбанківські операції. Ринок євровалют існує для збереження і страхових вкладів, а не поточних вкладів, що видаються за вимогами вкладників. Основною привабливою рисою ринку євровалют є відсутність державного контролю за його діяльністю – на операції з євровалютою не поширюються правила і обмеження, що регламентують діяльність банків на національних ринках капіталів. Прибутки банків за операціями на міжнародному ринку євровалюти повністю чи частково звільнені від податків, що, звичайно, забезпечує високий прибуток. Такі великі фінансові та банківські центри, що працюють з не національною валютою називаються офшорними фінансовими центрами. Єврокредит – це кредитні зобов’язання банка в іноземній валюті, котра виступає вже як наднаціональна валюта (за визначенням мова може йти лише про конвертовані валюти, тобто про валюти провідних промислово розвинутих країн або ЕКЮ). Головна особливість євро кредиту полягає в тому, що переміщення позичкового капіталу відбувається в умовах, які наближаються до умов досконалої конкуренції. Приставка „євро” не лише вказує на іноземний характер валюти по відношенню до місця здійснення кредитних операцій, але й свідчить про вихід міжнародного кредиту із сфери національного валютного, податкового та інституціонального контролю. Вільна конкуренція на ринку єврокредита має як сприятливі, так і несприятливі економічні наслідки. Насамперед, 1) вона прискорює процес концентрації і централізації капіталу, його інтернаціоналізації та інтеграції. 2) Далі, конкуренція призводить до зниження вартості посередництва як для інвесторів, так і для позичальників, що є стимулом до розвитку світової економіки, поглиблення світогосподарських зв’язків. 3) Нарешті, конкуренція стала основним чинником модернізації банківської системи, функціональної та географічної спеціалізації банківської діяльності. Це з одного боку. 4) З іншого – вільна конкуренція породжує нові ризики, котрі роблять міжнародну кредитно-фінансову систему більш нестійкою. Вона породжує неконтрольований рух капіталу, раптове вторгнення грошей на національні ринки позичкових капіталів або „втечу” капіталів, збільшує кількість спекулятивних операцій. Зростає небезпека системних ризиків: взаємозалежність ланок мережі міжбанківських єврокредитів збільшує небезпеку ланцюгової реакції на утруднення або банкрутство одного з великих євробанків. Розвиток єврокредиту пов'язаний у значній мірі з діяльністю ТНК, для яких він є основним зовнішнім джерелом і формою кредитування. ТНК породили і таку істотну особливість сучасних кредитних відносин, як чітка відмінність – аналогічно міжнародному товарообміну – двох рівнів руху позичкового капіталу: міжкраїнове кредитування та внутрікорпоративне кредитування. ТНК покривають свої потреби в кредиті на 60-65% за рахунок внутрішніх джерел коштів, що проходять по внутрікорпораційних каналах між підприємствами, які входять до їх складу. Змінилось коло країн-кредиторів та імпортерів капіталу, змінились їх позиції по відношенню один до одного. Якщо раніш основним кредитором були США, а потім і країни-нафтоекспортери, то нині США стали величезним імпортером капіталу (27%), а нафтоекспортуючі країни беруть в кредит таку ж суму, яку самі дають в кредит. В якості головного кредитора виступає Японія (53%). Менш значна роль належить Швейцарії, Голландії, Гонконгу, Тайваню. Питання 2. Основні форми міжнародного кредиту В економічній літературі звичайно виділяють дві основні форми міжнародного кредиту: 1. Комерційні кредити, безпосередньо пов’язані з міжнародною торгівлею; Комерційний кредит – кредит, наданий продавцем або виробником своєму покупцю в рамках умов продажу, що дозволяє здійснювати оплату через якийсь час після фактичного продажу товару. Надаючи кредит, постачальник зрідка в очевидному вигляді стягує плату за кредит (хоча останнім часом деякі оптовики поводяться так з кредиторами за відкритим рахунком (Кредит за відкритим рахунком – кредит, який роздрібний торговець відкриває споживачу. Звичайно, умови передбачають погашення кредиту у встановлений термін, хоча донедавна прострочення зрідка спричиняло штрафні санкції. Зі зростанням ставки процента й інфляційного тиску на витрати продавці дедалі частіше почали включати надбавки за „обслуговування” або проценти за прострочені платежі), однією з форм комерційного кредитування споживачів), проте в прихованому вигляді плата за кредит звичайно стягується у формі знижок при негайній або більш ранній оплаті товару, що є по суті нарахуванням за кредит. Багато підприємств одночасно і надають, і отримують комерційні кредити, створюючи в такій спосіб важливий канал, через який кредити перетикають з одних галузей в інші, а також найважливіше джерело еластичності фінансової системи. Відповідь на запитання, чи є комерційний кредит за своїм характером і наслідкам близьким аналогом банківського кредиту, є предметом дискусій серед економістів. Банківський кредит – кредитування банківською системою будь-яким з можливих засобів: за допомогою БАНКІВСЬКОГО АВАНСУ, ДИСКОНТУВАННЯ ВЕКСЕЛІВ або купівлі ЦІННИХ ПАПЕРІВ. Відповідно до теорії банківської справи і грошової маси зміни обсягу виданих кредитів до змін у тому самому напрямі банківських депозитів, причому розмір цього ефекту залежить від масштабу „витоків” з банківської системи резервних активів, що викликаються змінами самих кредиторів і депозитів. Такі „витоки” виникають, наприклад, у результаті зростання потреби в готівці в обігу або зростання імпорту. Приблизно оцінити обсяг банківського кредитування можна шляхом вирахування резервів банківської системи з її повних зобов’язань (зобов’язання плюс власний капітал банківської системи). 2. Фінансові кредити, що використовуються на будь-які інші цілі (прямі зарубіжні інвестиції, придбання цінних паперів, валютну інтервенцію та ін.). Існують і так звані „проміжні” кредити, призначенні для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг (наприклад, інжиніринг).Основою відокремлення цих форм є різне призначення кредиту. За формою кредитування кредити поділяються на: - товарні, що надаються експортерами своїм покупцям; - валютні, які виділяються банками у грошовій формі. За терміном кредити поділяються на: - короткострокові – до 1 року, обслуговують міжнародну торгівлю і міжнародний обмін послугами; - середньострокові – від 1 до 5 років (експорт машин, обладнання); - довгострокові – понад 5 років (інвестиції в інфраструктуру та виробничу сферу). За кредитним забезпеченням кредити поділяються на: - без заставний; - забезпечені (заставний) – товарними документами, векселями, цінними паперами, нерухомістю тощо; - бланкові – що видаються під зобов’язання (вексель) боржника погасити кредит у певний строк (соло-вексель з одним підписом позичальника). За валютою позики кредити поділяються на: - у валюті країни-позичальника; - у валюті країни-кредитора; - у валюті третьої країни або в міжнародній розрахунковій одиниці. За суб’єктом надання кредиту (кредитором) кредити поділяються на: - фірмовий; - банківський; - брокерський (посередницький). Фірмовий (комерційний) кредит – це позика, котра надається фірмою-експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу при реалізації товарів і послуг. Нині строки фірмових кредитів стали надто тривалими (звичайно від 2 до 7 років) і визначаються умовами кон’юнктури світових ринків, видами товарів і послуг, заінтересованістю постачальника у збереженні зовнішньоекономічних зв’язків і розширенні обсягів експортних поставок тощо. Фірмовий (комерційний) кредит – кредит, наданий продавцем або виробником своєму покупцю в рамках умов продажу, що дозволяє здійснювати оплату через якийсь час після фактичного продажу товару. Надаючи кредит, постачальник зрідка в очевидному вигляді стягує плату за кредит (хоча останнім часом деякі оптовики поводяться так з КРЕДИТАМИ ЗА ВІДКРИТИМИ РАХУНКАМИ, однією з форм комерційного кредитування споживачів), проте в прихованому вигляді плата за кредит звичайно стягується у формі знижок при негайній або більш ранній оплаті товару, що є по суті нарахуванням за кредит. Багато підприємств одночасно і надають, і отримують комерційні кредити, створюючи в такій спосіб важливий канал, через який кредити перетікають з одних галузей економіки в інші, а також найважливіше джерело ЕЛАСТИЧНОСТІ фінансової системи. Відповідь на запитання, чи є комерційний кредит за своїм характером і наслідками близьким аналогом БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ, є предметом дискусій серед економістів. Різновидами фірмового (комерційного) кредиту є кредити, пов’язані з відповідними формами міжнародних розрахунків по торгівельних операціях (вексельні кредити, купівельні аванси, кредити по відкритих рахунках та ін.). Фірмовий кредит звичайно сполучається з банківським кредитом. При продажу машин, устаткування тощо, коли кредит надається на тривалі строки, експортер, як правило, вдається до банківського кредиту. Банківський кредит – кредитування банківською системою будь-яким з можливих засобів: за допомогою БАНКІВСЬКОГО АВАНСУ, ДИСКОНТУВАННЯ ВЕКСЕЛІВ або купівлі ЦІННИХ ПАПЕРІВ. Відповідно до теорії банківської справи і грошової маси зміни обсягу виданих кредитів ведуть до змін у тому самому напрямі банківських депозитів, причому розмір цього ефекту залежить від масштабу „витоків” з банківської системи резервних активів, що викликаються змінами самих кредитів і активів. Такі „витоки” виникають, наприклад, у результаті зростання потреби в готівці в обігу або зростання імпорту. Приблизно оцінити обсяг банківського кредитування можна шляхом вирахування резервів банківської системи з її повних зобов’язань (зобов’язання плюс власний капітал банківської системи). Банківські кредити з експорту та імпорту виступають у формі позик під заставу товарів, товарних документів, векселів, а також урахування тратт. Банківські кредити видаються у грошовій формі і мають „пов'язаний” характер, оскільки позичальник зобов’язаний використати позику виключно для закупівлі у країні-кредитору. Однією з форм банківського кредитування експорту є кредит покупцеві, згідно з яким банк країни-експортера безпосередньо кредитує не національного експортера, а фірми країни-імпортера та їх банки. Звичайно такі кредити пов’язуються з придбанням товарів та послуг у певної фірми. При цьому відбувається своєрідний розподіл функцій між фірмовим та банківським кредитуванням. Банки надають головним чином середньо- та довгострокові кредити покупцям продукції фірм країни-кредитора. (Протягом останніх років в середньо- та довгостроковому кредитуванні частка банківських кредитів становить понад ¾ експортних кредитів). Фірмовому кредитуванню відводиться сфера короткострокових угод на невеликі суми. |
|
Ринок цінних паперів та його основні характеристики Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку... |
«Сутність, принципи та роль страхування» Страхування – це самостійна економічна категорія чи елемент фінансових або кредитних відносин? |
|
“Україна в системі сучасних міжнародних відносин” Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних... |
1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами має дотримання останніми принципів банківського... |
|
Суть і функції грошей. Предмет і завдання курсу “ Гроші і кредит ” України. Наукове розуміння проблем грошей, грошового обігу, кредитних відносин є необхідною складовою становлення професійних економічних... |
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |
|
1. Предмет та метод курсу “Міжнародна економіка” Специфіка міжнар ек-их відносин у порівнянні з внутрішніми пояснюється тим, що країни зазвичай встановлюють відомі обмеження на своїх... |
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №6 Обслуговування депозитних рахунків клієнтів.... Мета роботи – закріпити навички з відкриття та обслуговування рахунків клієнтів, формування виписок за рахунками клієнтів і документів... |
|
ТА СПОРТУ Розвиток ринкових відносин, зміни в інституціональній структурі економіки України створили нове середовище для здійснення комерційних... |
Питання з цивільного права Ч. І (іспит) Диспозитивний метод регулювання цивільних відносин та чинники, що його зумовлюють |