|
|
Скачати 292.93 Kb.
|
Міжнародний комерційний кредит обслуговує значну частину світового зовнішньоторговельного обігу, широко використовується в міжурядових кредитних відносинах. Найбільш поширеним видом міжнародного кредиту нині є синдиковані єврокредити, джерелом яких є ресурси євровалютного ринка. Як правило, такі кредити організують великі комерційні банки, які очолюють консорціуми і погоджують з позичальниками умови кредитування. Строк позики найчастіше становить від 5 до 10 років. Євро кредити звичайно надаються на умовах „ролл овер”. Це означає, що відсоткова ставка не фіксується на весь строк кредитування, а регулярно переглядається (кожні 3 або 6 місяців) у відповідності із змінами вартості позикових коштів на міжнародному грошовому ринку. Характерною особливістю сучасних кредитних відносин є виникнення таких нових форм кредитування, як факторинг, форфейтинг та лізинг. Факторинг – метод уникнення торгових БОРГІВ, за якого компанія „продає” фінансовому інституту наявні в неї боргові зобов’язання інших фірм. Факторинг – купівля спеціалізованою фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасація, тобто збирання боргу з покупця. Фактор-компанія зобов’язується або переказати клієнту гроші в міру збирання їх з боржників, або сплатити йому готівкою при укладанні угоди. вартість факторингу дорожче, ніж вартість звичайної банківської позики (вона може досягти 20%), оскільки фактор-компанія приймає на себе ризик кредитування і надає ряд інших послуг. Форфейтинг – це купівля банком-форфейтером на повний строк і за заздалегідь встановленими умовами векселів, інших боргових і платіжних документів. Банк бере на себе ризик несплати боргових зобов’язань і збирає за це фіксовану в договорі тверду облікову ставку, премію. Джерелом коштів для банків, що беруть участь у форфейтингових операціях, слугує ринок євровалют. Основними валютами угод є долар США та євро. Лізинг – кредитування в формі оренди устаткування, автомобілів, суден, літаків тощо строком від 3-х до 15 років. Лізинг включає в себе цілий пакет послуг: монтаж, забезпечення запасними частинами, технічне обслуговування, страхування тощо. Часто лізингові угоди укладаються одночасно з фрахтовим договором, що гарантує зайнятість судна чи літака протягом тривалого часу. По закінченні лізингової угоди орендар може придбати орендоване майно за залишковою вартістю. Лізинговими операціями займаються спеціальні компанії, які створюються, як правило, банком або консорціумом банків. Доходом від лізингових операцій є орендна плата. Лізингове кредитування вигідне як для промислово розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою. Оренда виступає тут як форма отримання кредиту і водночас – форма міжнародної торгівлі машинами і устаткуванням, створюючи умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Міжнародні лізингові операції впливають і на стан платіжного балансу країни. Сплата орендних платежів іноземним лізинговим компаніям збільшує зовнішні витрати країн, а їх надходження збільшує доходи. Традиційні форми міжнародного банківського кредиту дедалі більшою мірою замінюються випуском цінних паперів (акцій, облігацій тощо) - фінансовий кредит. Процес цей називається сек’юритизація (securites – цінні папери). В якості основного посередника між позичальниками і безпосередніми кредиторами-інвесторами, які вкладають свої кошти в цінні папери, виступають ТНБ. Вони можуть надавати позики під цінні папери брокерам і дилерам фондових бірж, фінансових компаній та інших кредитно-фінансових установ. Останнім часом зросло значення облігаційних позик, як форми залучення довгострокових коштів з міжнародного та національного ринків капіталу. емісію та розміщення облігаційної позики організує керівна група банківського синдикату – так звані менеджери. В міжнародній практиці застосовуються різні види облігаційних позик. Класичні позики здійснюються шляхом публічної емісії іноземних облігацій на національному ринку цінних папері синдикатами місцевих банків у відповідній валюті з котировкою на біржі даної країни. Нині переважають міжнародні облігаційні позики, які емітуються на євроринку у валюті третьої країни інтернаціональними за складом учасників синдикатами. В міжнародній практиці застосовуються також конвертовані облігації, котрі за певних умов можна обміняти на акції компанії боржника за заздалегідь встановленим курсом. В останні роки великою популярністю у інвесторів користуються облігації з варантом – окремим документом, що дає власнику право закупівлі протягом вказаного строку акцій за фіксованим курсом. Варант – придбання документа, що дає його власникові право на придбання частки АКЦІОНЕРНОГО КАПІТАЛУ. Ця операція аналогічна до придбання довгострокового ОПЦІОНУ, проте варанти випускаються КОМПАНІЄЮ на нову емісію акцій, тоді як опціон належить до акцій, вже наявних на ринку. Наприклад, компанія W ltd. Випускає 100000 варантів, кожний з яких надає право на придбання за 20 ф. ст. п’ятьох звичайних акцій з номіналом 1 ф. ст. у будь-який час або у встановлені дати до закінчення терміну дії варанта, якщо це право дотепер не було використано. Ціна в 20 ф. ст. за право придбання може змінюватися за час дії варанта. Опціон такого типу часто пропонують компанії зі спекулятивним характером бізнесу, наприклад, золотодобувні компанії. Покупець варанта може придбати акції, якщо компанія доведе свою прибутковість, у протилежному разі він може не купувати їх. Міжнародний кредит в сучасних умовах здійснюється і за допомогою так званих нових фінансових інструментів. До них відносяться євроноти - короткострокові і середньострокові зобов’язання з плаваючою відсотковою ставкою, а також регулярно відновлювані гарантії розміщення цінних паперів. серед короткострокових фінансових інструментів видне місце займають єврокомерціійні папери – зобов’язання приватних компаній, що випускаються на строк 3-6 місяців з невеликою маржею і відповідною базовою ставкою міжнародного грошового ринку. Євроноти – цінні папери, які випускають корпорації на строк від 3 до 6 місяців зі змінною ставкою, яка базується на LIBOR (LIBOR – це ставка міжбанківського лондонського ринку з наданням коштів у євровалюті. Вона є плаваючою і переглядається за зміни економічних умов. Ставка LIBOR розраховується на базі 360 днів). Оскільки євроноти за своєю природою є короткостроковими цінними паперами, вони, як правило, використовуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки за домовленістю з фірмами-позичальниками зобов’язуються придбати в них євроноти протягом 5-10 років у міру закінчення строку попереднього випуску. Власне кажучи, банки фактично гарантують емітенту євронот середньострокове кредитування. Інколи банки перепродають придбані євроноти іншим покупцям. Тоді євроноти на ринку євровалют виступають одночасно в ролі банківського кредиту й облігаційної позики. Ринок євронот став активно розвиватися з кінця 70-х років. Іншим видом міжнародних цінних паперів є єврооблігації, які випускаються з другої половини 60-х років у вигляді єврооблігаційних позик. З їх появою на світовому ринку цінних паперів почали діяти два паралельні ринки: 1. Іноземних позик (національних облігацій), які випускаються та розміщуються позичальниками-нерезидентами на національних ринках; 2. Європозики (єврооблігацій), які розміщуються на наднаціональних (міжнародних) ринках капіталів. В останні роки частка єврооблігаційних позик становить приблизно 80% загальної суми міжнародних позик. Особливість єврооблігацій полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціна визначаються в іноземній валюті. Єврооблігаційна позика, яка виражена в доларах, може бути розміщена в будь-якій промислово розвинутій країні. На відміну від традиційних іноземних позик, які розміщуються нерезидентами на національному ринку країни, європозики реалізуються, як правило, на ринках кількох країн. Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від4-7 до 15, 30 та 40 років. Розмір єврооблігаційної позики становить 20 та 30 млн. дол., а іноді – до 300-500 млн. дол. У ролі основних емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади, державні та міждержавні організації. Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою процентною ставкою, з нульовим відсотком (купонів), з індиксованним відсотком, конвертовані, облігації з опціоном. Нині 60% усіх єврооблігацій є звичайними, тобто прямими облігаціями, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних купонів. Курс облігацій змінюється, як правило, залежно від змін процентної ставки за кредитом. У 70-ті роки поширилися облігації з плаваючою процентною ставкою, яка коливається разом з доходом залежно від зміни відсотка на ринку. зростання відсотка спричинює збільшення емісії облігацій з плаваючим процентом, і навпаки. Аналогічно до плаваючої ставки за євро кредитами плаваюча ставка за облігаціями базується переважно на ставці LIBOR з додатком до неї надбавки залежно від умов ринку. При використанні облігацій з індексованим відсотком останній прив’язується не до позичкового відсотка, а до індексу цін на відповідні товари. При випуску позики дається фіксований відсоток за облігаціями, який коливається залежно від зміни цінна той чи інший товар (золото, інші дорогоцінні метали, нафту та ін.). У 80-ті роки дістали розвиток змішані (гібридні) облігації. Так, якщо плаваюча ставка досягне відповідного рівня, то вона підлягає заморожуванню, і облігації починають приносити фіксований доход. Облігації з нульовим купоном, які поширилися в ті ж роки, дають змогу отримати доход тільки при викупі облігації один раз, а не щорічно. В цьому виді облігацій відсоток визначається при встановленні емісійного курсу (курсу випуску). Він може досягти не більш ніж 30-40% номіналу. При погашенні за номіналом власник даної облігації отримує доход – різницю між емісійним та номінальним курсами. Таким чином інвестори уникають сплати податку на облігації. Ще один вид єврооблігацій – так звані конвертовані облігації. Така облігація може бути обміняна на акцію, обмінюється за додаткову плату, утримувач не може продати право придбання акції за відповідною ціною окремо від облігації. Вони приносять менший доход порівняно з прямими, але дають можливість обміняти їх надалі на акції компанії-позичальника, якщо дивіденди за акціями будуть вищі, ніж відсотки за облігаціями. Використання єврооблігацій різноманітних видів сприяло у 80-90-ті роки широкій мобілізації грошових коштів на світовому ринку позичкових капіталів. Активному залученню коштів через облігації сприяла наявність диференційованих умов. Нині практикується реалізація облігацій на виплату, завдяки чому покупець сплачує спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а згодом – решту. Внаслідок широкого та активного впровадження єврооблігацій їх питома вага зросла за рахунок зменшення банківського кредитування. Особливе місце на світовому ринку цінних паперів належить євроакціям, але обсяг їх випуску значно менший, ніж єврооблігацій. Частка акцій серед основних цінних паперів світового ринку позичкових капіталів коливалась у межах від 1% у 1985 році до 2,1% у 1990 році. Це пов’язано, по-перше, з тим, що інвестори тяжіють до акцій відомих національних підприємств, і, по-друге, з відсутністю справжнього міжнародного вторинного ринку на якому можна перепродавати акції. Незважаючи на досить активні інтеграційні процеси, в Західній Європі відсутня міжнародна фондова біржа. Із запровадженням євро як валюти Європейського валютного союзу (ЄВС) цілком реальним стає утворення європейської біржі з центром у Франкфурті-на-Майні. Найінтенсивніше наростають потоки іноземних цінних паперів через Лондонську, Паризьку, Франкфуртську та Люксембурзьку фондові біржі. Зростанню світового ринку цінних паперів сприяють три важливі чинники: - діяльність транснаціональних корпорацій та кредитно-фінансових установ, яка дедалі посилюється; - хронічна незбалансованість платіжних балансів; - лібералізація руху капіталів у глобальних вимірах – глобалізація. Питання 3. Структура і специфіка світового ринку позичкового капіталу. Операції по міжнародному переміщенню капіталів здійснюється на світовому ринку позичкових капіталі. Сучасний світовий ринок позичкових капіталів, котрий сформувався на основі інтернаціоналізації та інтеграції національних ринків на початок 60-х років, включає в себе: - світовий кредитний ринок; - світовий фінансовий ринок; - євроринок. Всі ці сектори світового ринку позичкового капіталу взаємопов’язані: на практиці постійно відбувається взаємне переливання капіталів. Світовий кредитний ринок – це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється рух капіталу на основі терміновості, повернення та сплати відсотків. Світовий фінансовий ринок – це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі і в євровалютах. 80-90-ті роки характеризувалися особливо швидким розвитком єврофінансових ринків – однієї з найважливіших частин міжнародних фінансів. За рахунок євроринків фінансовий сектор зростав темпами 20-40% щороку. Головною функцією євроринків є здійснення позичково-кредитних операцій у євровалютах. Розвиток ринку євровалют зумовили такі чинники: 1. Об’єктивна потреба в гнучкому міжнародному фінансово-кредитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності, що дедалі зростає; 2. Запровадження конвертованості головних валют з кінця 50-х років; 3. Розвиток всебічної лібералізації (дерегуляції, дерегламентації) фінансової діяльності всередині країн і на міжнародній арені у 80-х роках; 4. Зближення національних і регіональних ринків у перетворення їх на один глобальний фінансовий ринок; 5. Розширення обсягу фінансових операцій у зв’язку з впровадженням нових інформаційних систем, використанням комп’ютерних систем, інтернетних форм. Розрізняють ринок: короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- та довгострокових позичкових капіталів (ринок капіталів), що включає і фінансовий ринок. Євроринок – це частина світового ринку позичкових капіталів на якому проводяться операції з кредитів та позик в євровалюті. Євроринки визначаються як: - ринки вільної конкуренції; - світові ринки, на яких беруть участь і ведуть жорстоку конкурентну боротьбу міжнародні банки всіх великих країн, використовуються всі провідні конвертовані валюти, функціонують всі великі фінансові центри світу; - новаторські: ініціатори нових фінансових інструментів та новітніх інформаційних технологій. Особливості сучасного світового ринку капіталів в ряді моментів зумовлені функціонуванням євроринків. Відзначимо основні з них: 1. Величезні масштаби і відсутність чітких просторових та часових кордонів. На початку 90-х років обсяг кредитних та фінансових операцій обчислювався трильйонами доларів. Ринок функціонує цілодобово в пошуках оптимальних умов для кредитно-фінансових операцій. 2. Універсальність світового ринку позичкових капіталів і використання конвертованих валют та ЕКЮ. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові, гарантійні операції. 2/3 операцій євроринку здійснюються на міжбанківському ринку, 1/3 – депозитно-позичкових операцій з небанківськими клієнтами. 3. У вартість кредиту на світовому ринку позичкових капіталів включаються відсотки і різні комісійні. Відсоткові ставки на євроринку відносно самостійні по відношенню до національних ставок. 4. Більш висока прибутковість операцій в євровалютах, ніж в національних валютах. Ставки по євродепозитах вище, а по єврокредитах нижчі, ніж в середині країни. Євробанки можуть знижувати відсотки по своїх кредитах, зберігаючи високі прибутки, оскільки вони не підпадають під дію місцевого законодавства і не обкладаються прибутковим податком. 5. На світовому ринку позичкових капіталів панівні позиції займають ТНБ. ТНБ відрізняються від національного банка тим, що 1) у нього є зарубіжна інституціональна мережа і 2) він переносить за кордон не лише активні операції, але й частину власного капіталу для отримання банківського прибутку. 6. Використання новітніх ЕОМ та електронних каналів зв’язку для переміщення грошей та інформації. Це дозволяє скорочувати витрати на потоки паперових документів і час на операції і передавання даних. У 1973 р. було створено Товариство світової міжбанківської фінансової телекомунікації (СВІФТ), членами якого у 1993 р. були 3700 банків з 92 країни, для швидкісного передавання інформації по міжбанківських розрахунках. Звичайні повідомлення передаються 10 хвилин, термінові – 1 хвилину. В перспективі СВІФТ обслуговуватиме 80% міжнародних розрахунків. 7. Світова криза заборгованості. |
| Ринок цінних паперів та його основні характеристики Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку... |
«Сутність, принципи та роль страхування» Страхування – це самостійна економічна категорія чи елемент фінансових або кредитних відносин? |
| “Україна в системі сучасних міжнародних відносин” Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних... |
1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами має дотримання останніми принципів банківського... |
| Суть і функції грошей. Предмет і завдання курсу “ Гроші і кредит ” України. Наукове розуміння проблем грошей, грошового обігу, кредитних відносин є необхідною складовою становлення професійних економічних... |
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |
| 1. Предмет та метод курсу “Міжнародна економіка” Специфіка міжнар ек-их відносин у порівнянні з внутрішніми пояснюється тим, що країни зазвичай встановлюють відомі обмеження на своїх... |
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №6 Обслуговування депозитних рахунків клієнтів.... Мета роботи – закріпити навички з відкриття та обслуговування рахунків клієнтів, формування виписок за рахунками клієнтів і документів... |
| ТА СПОРТУ Розвиток ринкових відносин, зміни в інституціональній структурі економіки України створили нове середовище для здійснення комерційних... |
Питання з цивільного права Ч. І (іспит) Диспозитивний метод регулювання цивільних відносин та чинники, що його зумовлюють |