Викладач д с. н. Наталія Борисівна Шуст Лекція 1


Скачати 415.94 Kb.
НазваВикладач д с. н. Наталія Борисівна Шуст Лекція 1
Сторінка2/4
Дата14.03.2013
Розмір415.94 Kb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Право > Лекція
1   2   3   4

Лекція 4. Право як соціальне явище

  1. Право як соціальний інститут.

  2. Соціальний механізм дії права.

  3. Соціальні функції права.

Соціологія права як міждисциплінарна галузь знань специфічно розглядає та аналізує і знаходиться під впливом правової реальності, тобто відбувається процес соціального конструювання, соціальної зміни. Мова йде про те, що право соціально конструюється і механізм цього конструювання підлягає соціологічному вивченню.

  1. Функціонування права в системі соціальних інститутів

  2. Генеза, динаміка, структура правових норм та їх роль у суспільстві

  3. Механізми реалізації правових норм в поведінці та діяльності особистості, групи, а також суспільства в цілому.

Т.ч. соціальний ефект дії права, правових інститутів, правових норм і досліджує соціологія права.

Суспільство через призму правових відносин досліджує соціологія права. Соціологія права також вивчає, що люди розуміють під правом у своєму повсякденному житті.

Оскільки різним суспільствам притаманні різні правові реальності, тому соціологія покликана пояснити відмінності між цими реальностями. Крім того, соціологія права повинна вивчати способи, завдяки яким право стає реальністю в конкретному суспільстві.

Соціологічне розуміння права і правових відносин полягає також в баченні і взаємозв’язку з конкретною соціальною реальністю. Оскільки правосвідомість особистості, соціальної групи є продуктом певного типу розвитку суспільних відносин. Т.ч. право є соціальним явищем, без якого неможливий розвиток цивілізованого суспільства.

Право є одним із елементів соціальної системи, що впливає на всі її складові.

Право є продуктом свідомої діяльності людей, який спрямований на охорону особистості та соціальних груп.

У нормативній формі право є відображенням потреби загальнолюдської справедливості, інтересах та потребах суспільства в цілому.

Право як соціальний інститут – системи встановлених, санкціонованих державою конкретних правил поведінки, які є загальнообов’язкові для виконання населенням і державними установами, і ця система захищена від порушень і спрямована на регулювання та охорону суспільних відносин та соціальних цінностей.

Соціальний інститут характеризують зовнішня форма вияву і внутрішній зміст.

Суспільство являє собою єдиний, цілісний організм і система взаємодіючих соціальних груп, яка має складну організацію. Інтегративною основою суспільства є соціальні норми.

Соціальні норми – правила, які відбивають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки кожної особистості та групи у їхніх взаєминах один з одним, із соціальними інститутами та суспільством в цілому.

Норми встановлюють межу, умови, форми поведінки, характер відносин, соціальні цілі, а також засоби їх досягнення, а порушення цих норм викликає більш конкретну та чітку негативну реакцію з боку соціальної групи і в цілому суспільства, його інститутів, і ця реакція покликана на подолання соціальної поведінки, яка відхиляється від соціальної норми.

Тому соціальні норми є надзвичайно дійовим засобом організації суспільства; право забезпечує сталість його ладу. Соціальний інститут права є певною сукупністю установ фінансових та матеріальних засобів, а також кадрових ресурсів. Внутрішня функція права проявляється як сукупність стандартних зразків поведінки осіб, відповідальних за здійснення певних функцій. Праву властиві всі ознаки соціальних інститутів: функції, ієрархія, нормативний аспект, духовний аспект. Право є найважливішим фактором соціального порядку, покликаним забезпечувати:

  1. Соціальну стабільність.

  2. Охорону індивідів і суспільств від проявів деструктивності та антисоціальної поведінки.

  3. Бути гарантом прогнозування суспільних відносин.

Норми права регулюють усі найважливіші елементи громадського життя. Як нормативний чинник впливає на формування структури суспільства, визначає межі діяльності індивідів і держави, є частиною соціального контролю. Право тісно пов’язано з політичним життям суспільства, і воно є досить ефективним знаряддям політики. Крім того право формує і культурну складову суспільства, тобто систему цінностей суспільства.

Функції:

  1. Інтегративна – виявляється у забезпеченні правом об’єднуючого порядку. За допомогою правових норм і санкцій забезпечується домінування у суспільстві інтегративних тенденцій.

  2. Регулятивна – право є універсальним соціальним регулятором суспільного життя. Воно окреслює права та обов’язки індивідів, організацій та соціальних груп, а також забезпечує злагоджений розвиток соціальної системи, закріплює існуючі соціальні відносини, а також сприяє їхньому удосконаленню.

  3. Комунікативна – право є елементом інформаційного простору суспільства, і всі правові документи є носіями важливої інформації, яка в першу чергу фіксує зміст прав і обов’язків громадян. Особливістю правової інформації є її наказовий характер.

  4. Охоронна – спрямована на захист індивідів соціальних груп соціальних організацій від порушень їхніх прав та інтересів в цілому і реалізація цієї функції відбувається через заборону на протиправну дію та вчинки через відновлення порушеного права, компенсацію заподіяних збитків, через реабілітацію несправедливо звинувачених.

  5. Соціалізуюча – реалізується шляхом соціальної інтеграції підростаючого покоління через засвоєння ним соціальних цінностей і норм, які орієнтують на підтримку соціального порядку. Тобто, ця функція характеризує соціальну поведінку дітей та молоді в процесі соціалізації та здобуття соціального досвіду.

Право є досить усталеним утворення, водночас воно еволюціонує і темп його розвитку в різних суспільствах неоднаковий. Розрізняють його стагнацію, рівномірну еволюцію, різкі зміни. Сфера права в більшості суспільств розвивається еволюційно. Різкі зміни розвитку суспільства передбачають кардинальну реформу правової системи. Вони стосуються переважно публічного права.

Право як соціальний феномен має складну внутрішню будову:

  1. Права людини – найзагальніші правові норми, що гарантують їй гідне життя.

  2. Принципи права – основні ідеї, основні засади, що виражають сутність права. Вони є основою правотворчості держави, організацій та громадян.

  3. Норми, які прийняті на референдумі.

  4. Корпоративні норми – розроблені в організаціях, установах і торкаються поведінки людей.

Лекція 5. Особистість як суб’єкт і об’єкт соціальних відносин

  1. Соціологія особистості.

  2. Соціологічна структура особистості.

  3. Соціалізація особистості.

  4. Соціальний статус та соціальна роль.

Особистість і суспільство – це складні і багатофункціональні різнопорядкові системи. В науці існує безліч підходів щодо аналізу процесу їх взаємодії. Тому щоб визначити предмет соціології особистості в першу чергу необхідно показати її місце в ряду наукових дисциплін, які вивчають особистість і суспільство.

Соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, яка здатна до значних соціальних адаптацій, але водночас виділяє в людині соціально-типові характеристики, а саме риси, якими наділені певні типи людей – раси, народи тощо. Соціолог досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми становлення особистості під впливом соціальних факторів, а також механізми взаємного зворотного впливу особистості на соціальний світ. Т.ч. специфіка соціологічного підходу до вивчення людини полягає у зясуванні в першу чергу того, що в людині безпосередньо пов’язане із соціальним життям, а також досліджує включеність людини у систему соціальних відносин, тобто не біологічні характеристики, не психологічні характеристики цікавлять соціолога, а суто соціальні характеристики. І як завдання перед соціологією стоїть чітко розмежувати поняття, які пов’язані з людиною у соціо-гуманітарних науках. Так найбільш вживаними поняттями у таких науках є поняття людина, індивід, особистість. Ці поняття не є тотожними.

Так, людина – це родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду, тобто людина як жива істота розвивається за своїми біологічними та соціологічними законами, а як соціальна істота – за соціальними законами.

Поняття людини вказує на якісну відмінність людини від тварини і служить для характеристики загальних, притаманних всім людям якостей і особливостей, що характеризує вид homo sapiens.

Індивід характеризує окрему людину, тобто індивід – це одиничний представник людського роду

Індивідуальність – означає те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж інших, включаючи її природні характеристики, соціальні характеристики, фізіологічні, психологічні, а також успадковані і набуті характеристики.

Під особистістю розуміється конкретний вираз сутності людини, а також певним чином реалізована інтеграція в конкретному індивіді соціально-значимих рис і соціальних відносин даного суспільства.

Основні принципи розгляду категорій соціології особистості:

  1. Кожен індивід є людиною, але кожен – особистістю.

Особистістю не народжуються, особистістю стають. Індивід є вихідним пунктом для розвитку в людині особистості, а особистість, в свою чергу – це підсумок розвитку індивіда, тобто найповніше уособлення всіх людських властивостей.

  1. Конкретні обставини, в яких відбувається життєдіяльність людей неоднакові, і як результат, ступінь розвитку їх особистості може бути різним. Рівень розвитку особистості залежить від того, в яких соціальних умовах вона живе, наскільки охоплює досвід попередніх поколінь, як вона використовує цей досвід у своїй діяльності. Як особистість, так і індивід, і людина – всі ці поняття ідентифікуються з певним суспільством, навіть з конкретною спільністю і нормами і цінностями суспільства.

  2. Включення особистості у суспільство здійснюється через її входження до різних соціальних груп, спільностей, прошарків, і саме вони є основним шляхом сполучення суспільства і людини протягом всього її життя. Тобто людина стає особистістю лише у соціальних групах. Найвищим проявом особистості є те, що особистість згодом утворює нові спільності відповідно до своїх інтересів та умов, які змінюються.

  3. Особистість є не тільки об’єкт, але одночасно і суб’єкт суспільних відносин. Іншими словами, особистість – не тільки пасивний продукт суспільного впливу, але і активний творець свого соціального середовища, формування свого власного життя та успіхів свого власного життя, досягнень у кар’єрному зростанні.

Що таке соціологія особистості? Її об’єкт та предмет. Що вона досліджує, які її закони? Що таке особистість? Що таке людина? Що таке індивід, особистість? Головні принципи соціології особистості. Поняття: включення, соціальне життя, соціальний успіх, соціальна характеристика.

Соціологічна структура особистості

В соціології історично сформувалися 2 підходи до визначення соціологічної структури особистості

  1. Нормативний – виділяється певна група найбільш суттєвих ознак, якими повинна бути наділена особистість і критеріїв, яким вона повинна відповідати. Логічно в даному випадку виникає питання: чи рахувати особистістю людину, яка не відповідає вимогам суспільства та яка не наділена повним комплексом необхідних якостей. Але в даному випадку ми повинні звертати увагу на те, а якій мірі індивідом засвоєні соціальні норми, які вимагаються, і ставиться питання, і розкривається зміст саме пізнавальних якостей в можливостей особистості, які закладені у нормативних визначеннях соціологічної структури особистості. Суспільна значимість людини обумовлює той факт, що розвиток і функціонування особистості не може бути вивченим поза її нерозривного зв’язку із суспільством та з окремими соціальним групами, соціальним інститутами, соціально-професійними спільностями. Тому розкриття соціології особистості та її структури передбачає її виявлення, її належність до конкретної соціальної групи та аналіз соціальних ролей, а найголовніше – як вона ці ролі виконує. Все це і складає направленість особистості, в залежності від направленості особистості в відбувається виконання цих ролей, відбувається різне ставлення до виконання цих ролей, різне положення у суспільстві, різна демонстрація соціальної поведінки, і, як результат – належність до соціального типу. Т.ч. соціологічна структура особистості включає наступні елементи:

  • Положення в системі даних системних відносин (в першу чергу – в системі виробничих відносин);

  • Реальні форми життєдіяльності людей, тобто сукупність виконуючих ними соціальних ролей.

  • Направленість особистості, тобто сукупність потреб, інтересів, поглядів, ідеалів, які в свою чергу виконують роль мотивів соціальної поведінки, соціальної дії.



  1. Функціональний

Лекція 6.

Основа направленості особистості полягає в її потребах. Потребу в найбільш загальному вигляді можна визначити як стан суб’єкта, який обумовлений протиріччями між існуючим та необхідним та спонукання до дії щодо усунення цього протиріччя.

Потреби - це внутрішні стимули активності особистості, які забезпечують її самозбереження. Потреби відображають об’єктивну залежність людини від зовнішнього світу. А. Маслоу розробив ієрархічну теорію потреб. Він класифікує потреби поділивши їх на базові (основні) та похідні. Маслоу поділив потреби на фізіологічні (в продовжені роду, в їжі, в одязі, у відпочинку, у житлі), екзистенційні (ті, що забезпечують безпеку життєдіяльності, стабільність існування суспільства, гарантованість забезпечення працею тощо), соціальні (необхідність належності до колективу, соціальної спільності, необхідність у спілкуванні, у спільній трудовій діяльності тощо), престижні (статус у суспільстві, кар’єра), духовні потреби (можливість самовираження через творчість). Фізіологічні та екзистенційні потреби Маслоу вважав первинними та вродженими, а всі інші – набутими. Природні потреби характеризують потребу як біологічну істоту, а соціальні – як продукт суспільного життя. Маслоу через думку про поступове підвищення потреб робить спробу простежити поступеневий перехід людини від стану біологічної до стану соціальної істоти, тобто він розглядав процес становлення особистості через процес трансформації потреб і їхнє вдосконалення.

З потребами тісно пов'язаний інтерес. Інтерес – інша категорія соціології особистості, яка становить усвідомлення особистістю власних потреб. Інтереси і потреби є основою ціннісного ставлення особистості до суспільства та навколишнього світу і це є регуляторами соціальної поведінки, соціальної діяльності. Узгодження соціальної поведінки особистості із соціальними нормами спільності, групи, суспільства в цілому відбувається завдяки цінностям. Цінності – це суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, а також надає їм визначальних соціальних ознак. Індивід оцінює будь-які соціальні явища через призму ціннісних критеріїв та уявлень про справедливість, гуманізм, прекрасне гармонійне, корисне. Сукупність індивідуальних і загальних особистих і групових цінностей формує систему ціннісних орієнтацій особистості. Цією системою вона керується у житті в проблемних випадках, коли стоїть питання вибору і необхідно приймати рішення. Ціннісні питання особистості – це соціальні цінності, які спрямовують діяльність і соціальну поведінку особистості. Ціннісні орієнтації діють як певні соціальні настанови (установки), які соціально визначені соціальною орієнтацією особистості та визначають її можливості діяти відповідно до об’єкта дії. Людину як суб’єкта діяльності характеризують також мотиви.

Мотиви – це усвідомлена потреба особистості у досягненні певних цілей, а також бажаних умов діяльності. У класифікації мотивів вирізняють матеріальні, духовні, а також економічні, соціальні, ідеологічні, філософські, релігійні і кожен із них має свій внутрішній поділ. У системах мотивів виділяють також домінуючі та другорядні мотиви. Особистість є не тільки результатом,а й причиною соціально-значимих дій у суспільному середовищі. Під час діяльності людина збагачує те соціальне, яке притаманне суспільству, збагачує соціальне середовище, виробляє особисте ставлення до соціального світу; свідченням цього є діяльність особистості. У процесі взаємодії індивідів в конкретному соціальному середовищі формуються соціальні відносини, які виявляються в діяльності і соціальній поведінці особистості, але вони виявляються як її соціальна якість.
1   2   3   4

Схожі:

Наталія Ігорівна Бессмертнова та Михайло Леонідович Лаврівський. Автобіографія
...
Козловська Анна Борисівна

Розробила вчитель української мови та літератури Луганської СШ №46 Шукалова Олена Борисівна

Регламент 10 хв
Мащенко О. В., заступник директора з виробничого навчання, викладач вищої категорії, викладач-методист Канівського училища культури...
Державний стандарт професійно-технічної освіти
Буграк Марія Євстахівна – викладач вищої кваліфікаційної категорії, старший викладач, заступник директора ЦПТО №1
Вступ. Класифікація та загальна будова автомобілів
Осюнько Н. В. викладач спец дисциплін автотранспортного напрямку, вища категорія, старший викладач, ДНЗ «Уманський ПАЛ»
«Портрети українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХІ ст.» Номінація
Автори: Заболотна А. Г., викладач української літератури, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, викладач-методист
Лекція-«Правова культура громадян.» Коротке знайомство з кодексами...
Викладач-методист вищої категорії,педагогічний стаж 30 років. Працювала в школі, Ржищівському індустріально-педагогічному коледжі,нині...
Хомін Наталія Михайлівна вчитель української мови та літератури ЗОШ...
Хомін Наталія Михайлівна вчитель української мови та літератури ЗОШ І-ІІІ ст с. Павлівка
ЛЕКЦІЯ 3
Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка