Викладач д с. н. Наталія Борисівна Шуст Лекція 1


Скачати 415.94 Kb.
НазваВикладач д с. н. Наталія Борисівна Шуст Лекція 1
Сторінка3/4
Дата14.03.2013
Розмір415.94 Kb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Право > Лекція
1   2   3   4

Соціальна якість особистості – сукупність взаємопов’язаних між собою елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми в конкретному історичному суспільстві.

Основні складові соціальної якості особистості

  1. Соціальна мета діяльності особистості.

  2. Соціальний статус та соціальна роль.

  3. Очікування щодо реалізації статусу та виконання ролей з боку суспільства.

  4. Норми та цінності, якими керується людина у своїй діяльності.

  5. Соціальна підготовка особистості.

  6. Соціально-психологічні особливості конкретної особистості.

  7. Активність.

  8. Самостійність у прийнятті рішень.

Кожна людина має свої власні ідеї, думки і почуття, які визначають зміст і характер поведінки людини. Однак для науки важливим є не індивідуальне, а колективне (колективна свідомість, колективна поведінка, колективні думки, почуття).

Обєктом соціологічного дослідження є не інтереси і відносини окремої особи, а інтереси і відносини людей, що об’єднані спільними соціальними характеристиками і живуть у подібних обставинах, а також виконують соціальні дії у конкретних історичних умовах, і саме підставою цих існуючих соціальних якостей визначають історичний тип особистості (соціальний тип особистості).

Соціальний тип особистості – результат взаємодії історико-культурних та соціально-економічних характеристик умов життя людини, а також сукупність повторюваних
характеристик людини як істоти соціальної. Виокремлюють такі основні типи особистості:

  1. Ідеальний тип – для цього типу особистості є характерним те, що в цьому типі відображається ідеал суспільного життя, ідеал конкретного суспільства.

  2. Нормативний тип – характеризується тим, що він репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку певного суспільства.

  3. Реально-існуючий (модальний) – це тип особистості є переважаючим на кожному конкретному етапі розвитку і він формується на рівні повсякденного життя, соціальних контактів.

Для особистості є характерними соціальна пам'ять, культура, діяльність.

Пам'ять – це система знань, засвоєних особистістю в процесі її життєдіяльності. Пам'ять є відображенням дійсності у певній системі наукового знання, у повсякденних знаннях. Відповідно до мети, яку переслідує особистість.

Культура особистості – це сукупність соціальних норм і цінностей, яка формується в процесі практичної діяльності. Культура особистості виявляється у процесі реалізації, а також визначає особливості взаємодії суб’єктів соціального процесу.

Діяльність - цілеспрямований впливу суб’єкта на об’єкт; поза відносинами суб’єкта і об’єкта діяльність неможлива.

Цикл життя, соціологія дитинства, покоління, скільки складає покоління, його характеристика, що таке гендер.

Лекція 7.

У своєму повсякденному житті особистість набуває актуальних соціальних характеристик, які в свою чергу допомагають особистості інтегруватися у соціальні спільності. Особливістю цього процесу є розвиток людини від індивідуального до соціального рівня буття. Цей процес відбувається шляхом засвоєння індивідом соціальних норм, цінностей, оволодінням соціальними ролями, і соціологія трактує цей процес як соціалізацію.

Соціалізація – це процес інтеграції індивіда у суспільство, різноманітні соціальні спільності (група, організація, інститут) шляхом засвоєння ним (індивідом) елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значимі риси особистості. Завдяки соціалізації людина засвоює звички, традиції, норми певної соціальної спільності, які властиві певній культурі, а також способи мислення, а також взірці поведінки.

Компоненти соціалізації:

  1. Виховання, освіта.

  2. Сукупність стихійних впливів на становлення особистості.

Етапи соціалізації (процес соціалізації відбувається протягом всього життя):

  1. Первинна соціалізація – цей процес відбувається в сімї з моменту народження дитини і триває 5-7 років, набуває якісних індивідуальних характеристик, опановує певні навички, проявляються здібності, опановує певні цінності.

  2. Вторинна соціалізація – відбувається в соціальних інститутах.

Визначення основних підходів до розуміння сутності соціалізації:

  1. Людина – пасивний об’єкт впливу суспільства.

  2. Взаємодія, яка передбачає активність людини і суспільства. Людина – суб’єкт.

  3. Індивідуальність, а також потенційні можливості особи щодо засвоєння культури суспільства, потреби та інтереси, а також спрямованість соціальної активності є чинниками соціалізації.

Агенти соціалізації – суб’єкти впливу; сім’я, оточення, друзі, знайомі, соціальні інститути, соціальні організації, засоби масової інформації. Якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до соціального середовища), то в соціології підлітка чи дорослої людини основну роль відіграє інтеріоризація, тобто засвоєння і переведення елементів зовнішнього світу у своє внутрішнє «я», сприймається те, що є мотивом діяльності.

У поясненні механізмів соціалізації величезний вплив має теорії Фройда. Фройд класифікував соціалізацію і виділив такі її механізми:

  1. Імітація – імплітінг – це свідомі спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих.

  2. Ідентифікація – на цьому етапі відбувається – засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей, норм як власних.

  3. Почуття сорому і провини – негативні прояви соціалізації, які пригнічують соціалізацію.

Особистість як стала цілісність соціально-типових та індивідуальних якостей, її самосвідомість, що реалізується у практичній діяльності проявляється:

  1. Особистість як об’єкт, тобто як система об’єктивно заданих соціальних функцій, ролей, які пов’язані із соціальним становищем, у конкретній соціальній ситуації.

  2. Особистість як суб’єкт – це вибіркове сприйняття та засвоєння приписів суспільного середовища, яке обумовлене розвитком потреб особистості та досвідом.

  3. Особистість як об’єкт і суб’єкт проявляється через спільні соціальні умови, у виробничих відносинах, через спосіб життя.

  4. На інтеграцію особистості у соціальне середовище впливають очікування і вимоги її оточення, тобто особистість опиняється перед необхідністю включатися у спеціальні розроблені особливості поведінки, які відповідають вимогам певної соціальної групи і формують соціальний характер особистості. Вплив соціальної системи трансформуючись через внутрішнє «я» людини проявляється у зміні її поведінки і починається руйнація рівноваги.

Лекція 8.

Теорія соціального статусу та соціальних ролей

Сам термін «соціальний статус» вперше почав вживатися в системі правових відносин і відображав поняття щодо правового положення юридичної особи. У науковий обіг ввів це поняття Макс Вебер. Він розглядав статус, клас і владу як головні ознаки соціального статусу, тобто головними вимірами соціальної стратифікації, що визначають місце і роль особистості в системі суспільних зв’язків. Макс Вебер трактував статус як суспільне визнання у формі позитивних чи негативних привілеїв.

У сучасному розумінні поняття соціальний статус охоплює таку загальну характеристику становища індивіда у суспільстві, а саме це професія, яка визначає статус особи; освіта, професіоналізм.

Усі ці риси Мертон назвав статусним набором. Статусний набір – це сукупність всіх статусів, які займає індивід, в цьому наборі статусів завжди є головний. Головний статус – це найбільш характерний для даного індивіда, за яким його виділяють знайомі, оточуючі, за яким його ототожнюють. Головним називають той статус, який визначає стиль життя, поведінку. В головний статус входять також друзі, знайомі.

Соціальний статус – це положення особистості в системі суспільних відносин, і це положення пов’язане з належністю до конкретної соціальної групи, спільності, а також сукупність її соціальних ролей.

Види соціальних статусів:

  1. Субстанціональний – вік, стать, національність, освіта, соціальна приналежність.

  2. Релятивний – відносний статус.

  1. Соціальний – положення (становище), яке людина займає в соціальній групі.

  2. Особистісний – становище, яке людина займає в малій (первинній) соціальній спільності, в залежності від того, як вона оцінюється за її індивідуальними якостями.

Соціальний статус (місце роботи, соціальне становище, вік, національність, освіта) відіграє пріоритетну роль серед незнайомих людей, а особистість (особистісні характеристики, пріоритети) – серед знайомих.

Кожен із нас має набір щодо особистісних і соціальних статусів. Оскільки ми беремо участь в багатьох соціальних спільностях і групах і в процесі соціальної взаємодії вони можуть не співпадати. Така ситуація виникає тоді, коли індивід займає високу статусну позицію в професійному контексті, в одній соціальній спільності, і низьку – в іншій спільності, і коли права і обов’язки одного статусу суперечать правам і обов’язкам іншого статусу, або перешкоджають його функціонуванню, і тоді виникає конфлікт статусів.

Рейтинг – це коли статус розглядається як певне місце чи положення в ієрархії.

Привласнений статус – це характеристика особистості, яка дається особистості від народження (раса, стать, національність, громадянство).

Досягнутий статус.

На певних етапах історичного розвитку виникли різні критерії.

Соціальна роль – типова поведінка людини, яка пов’язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції в соціальному середовищі. Рольовий аспект статусу виявляється в узагальненні стійких шаблонів поведінки, дій, думок, почуттів, тобто поняття соціальної ролі означає сукупність вимог, які пред’являють до осіб, які займають певні соціальні позиції.

Два підходи до розуміння соціальних ролей:

  1. Розроблений Дж. Міддом, саме за його теорією ролі уявлялися як результат дослідницького чи творчого процесу, тобто як очікувана поведінка взаємодії індивідів.

  2. Розроблений Ліндом – за його теорією соціальна роль виступає як динамічна змінна сторона соціального статусу як його функція, яка пов’язана з набором норм, у відповідності з якими особистість повинна вести себе у певних ситуаціях.

У своєму житті людина виконує декілька соціальних ролей, які утворюють рольовий набір за словами Мертона, соціальні ролі можуть бути закріплені законом, або ж моральними нормами.

Оди із перших науковців, який систематизував соціальні ролі є Парсонс.

На першому плані – емоційність. Ступінь формалізації ролі, масштабність.

Поняття:

Гендерний стереотип.

Правова соціалізація.

Гендерна соціалізація.

Диспозиція.

Референтна група.

Соціалізація чоловіка і жінки.

Лекція 9. Соціальна стратифікація суспільства та теорія стратифікації

  1. Соціальна структура суспільства – найважливіша характеристика суспільства.

  2. Соціальна стратифікація суспільства.

  3. Соціальна мобільність.

Соціальна структура суспільства, її динаміка, її складові, є ключовими темами соціології та соціології права, і це поняття вживається в широкому та вузькому значенні.

В широкому значенні – це будова суспільства взагалі, система зв’язків між усіма його складовими елементами (класи, групи, спільності, соціальні інститути).

У вузькому значенні – це лише соціально-класові та соціально-групові спільності та їхня взаємодія. В соціології права вживається саме друга тенденція (вузьке значення). Особливості взаємодії соціальних груп, як формуються особистість в соціальній групі та що на неї впливає, як особистість вибудовує свою соціальну поведінку і реалізує соціальну активність.

Питаннями соціальної структури займалися вчені в усі часи. Перші наукові трактати, перші теорії ми знаходимо ще в Стародавній Греції.

Спільним у Платона і Фує щодо соціальної стратифікації є те, що соціальна структура розглядається ними як певна множина соціальних груп, які різняться між собою за функціями у суспільстві і багатством, і саме на основі цих відмінностей у суспільстві формуються досить конкретні і досить жорсткі умови щодо відносин між цими соціальними групами в питаннях влади і багатства. Закони виникають тоді, коли виникає потреба в захисті влади і регуляції владних відносин.

Соціальна структура сучасного суспільства включає велику кількість спільностей, прошарків, груп, які можна типологізувати. Приклади:

  1. Соціально-класовий – класи, соціальні прошарки, соціальні групи, соціальні верстви.

  2. Соціально професійні – виробничі колективи, навчальні, військові.

  3. Соціально-демографічний – сім’я, молодь тощо.

  4. Соціально-територіальний – місто, село, район.

  5. Соціально-етнічний – нація, етнос, народність.

Сучасна структура суспільства

  • Вища політична еліта

  • Середні прошарки державного та місцевого управління

  • Низові працівники апарату управління

  • Господарники-управлінці

  • Низові керівники

  • Фахівці і службовці різних рівнів

  • Робітники різних професій

  • Декласовані елементи

Т.ч. соціальна структура суспільства – це його будова, де кожний елемент, клас, верства, група, об’єднаний спільністю інтересів і об’єктивно відрізняється від інших своїм специфічним (особливим) місцем у суспільстві, тобто ми стверджуємо, що суспільство багатогранне, воно складається з великої кількості соціальних груп і ці групи не є однорідними, займають різні місця в системі суспільства; ці групи між собою постійно взаємодіють. Можливий перехід з однієї соціальної групи в іншу при різних умов.

Сутністю суспільного життя є взаємодія цих груп, а також зіткнення інтересів, тобто постійне з’ясування місця кожної із цих груп в системі ієрархії суспільства.

Теорії стратифікації:

  1. Класова теорія. Цю теорію започаткував Маркс в 50х роках 19 ст. в його праці «Капітал».

Класи – це великі групи людей, що розрізняються за їх місцем в певній історичній системі суспільного виробництва за їх відношенням до засобів виробництва, за їх роллю в організації суспільної праці, а також за розмірами і способами отримання тієї частки суспільного багатства, яку вони мають у своєму розпорядженні. Тобто в основі поділу на класу лежить економічна ознака – відношення до засобів виробництва, і як результат – кількість привласненого багатства, отриманого саме за рахунок привласненого засобу виробництва.

  1. Теорія стратифікації. Саме поняття стратифікація походить від лат. слова, яке означає «прошарок» і було запозичене з геології (геологічна будова землі в розрізі). Теорію стратифікації започаткував Сорокін у роботі «Соціальна стратифікація та мобільність».

  2. Формаційна теорія. Поділ суспільства за формаціями:

  • Первісна

  • Рабовласницька

  • Феодальна

  • Капіталістична

  • Соціалістична

Головної рисою людського виробництва є соціальна нерівність, яка пов’язана з відмінностями, зумовленими соціальними чинниками: поділом праці (розумова та фізична), укладом життя (сільське та міське), соціальною роллю тощо, але соціальна нерівність є основою стратифікації, вона є головною властивістю суспільства.

Типи стратифікації:

  1. Економічна

  2. Політична

  3. Професійна

Головні умови, що лежать в основі професійної стратифікації:

  1. Важливість професії для виживання і функціонування суспільства.

  2. Рівень знань, який необхідний для виконання професійних обов’язків.

Критерії стратифікації:

  • Дохід

  • Багатство

  • Влада

  • Престижність професії

  • Освіта

  • Тип життя

Якщо критерій стратифікації один – така стратифікація одномірна, якщо декілька – багатомірна.

Складовою частиною теорії стратифікації є теорія мобільності.

Під соціальною мобільністю розуміється перехід індивіда чи соціальної групи з однієї позиції в іншу.

Розрізняється горизонтальна і вертикальна мобільність. Горизонтальна – без зміни статусу, вертикальна – зі зміною статусу.

В залежності від того, пересувається в суспільстві окрема група або окремий індивід, мобільність поділяється на індивідуальну та групову (характерна для нестійких суспільств).

1   2   3   4

Схожі:

Наталія Ігорівна Бессмертнова та Михайло Леонідович Лаврівський. Автобіографія
...
Козловська Анна Борисівна

Розробила вчитель української мови та літератури Луганської СШ №46 Шукалова Олена Борисівна

Регламент 10 хв
Мащенко О. В., заступник директора з виробничого навчання, викладач вищої категорії, викладач-методист Канівського училища культури...
Державний стандарт професійно-технічної освіти
Буграк Марія Євстахівна – викладач вищої кваліфікаційної категорії, старший викладач, заступник директора ЦПТО №1
Вступ. Класифікація та загальна будова автомобілів
Осюнько Н. В. викладач спец дисциплін автотранспортного напрямку, вища категорія, старший викладач, ДНЗ «Уманський ПАЛ»
«Портрети українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХІ ст.» Номінація
Автори: Заболотна А. Г., викладач української літератури, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, викладач-методист
Лекція-«Правова культура громадян.» Коротке знайомство з кодексами...
Викладач-методист вищої категорії,педагогічний стаж 30 років. Працювала в школі, Ржищівському індустріально-педагогічному коледжі,нині...
Хомін Наталія Михайлівна вчитель української мови та літератури ЗОШ...
Хомін Наталія Михайлівна вчитель української мови та літератури ЗОШ І-ІІІ ст с. Павлівка
ЛЕКЦІЯ 3
Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка