Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією кандидата наук з державного управління Валентина Михайловича Петрика Київ 2005


НазваЗбірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією кандидата наук з державного управління Валентина Михайловича Петрика Київ 2005
Сторінка17/38
Дата22.02.2016
Розмір5.69 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   38

в) Вчення про спасіння

Буддизм вчить не визволення від гріха, а про визволення від страждань і навіть від самого існування. Все вчення Будди про спасіння полягає в таких чотирьох словах істини.

1. „Страждання”.

2. „Походження страждань”.

3. Знищення страждань”.

4. „Восьмикратний святий шлях до знищення страждань. Це – надійне пристановище, це – найкраще пристановище. Хто досяг його, той звільняється від усякого страждання20.

Щоб досягти Нірвани, треба пройти чотири ступені. „Перша ступінь полягає в пробудженні серця. Коли полуда спадає з очей віруючого, коли він пізнає велику таїну смутку, нерозлучного з життям і з усіма земними інтересами, коли він звертається до Будди – він стає на першу ступінь на шляху до спасіння. Друга ступінь – полягає у визволенні від нечистих помислів й мстивості. Щоб досягти третьої ступені, віруючий повинен позбутися усіх злих бажань, незнання, сумніву, єресі недоброзичливості й дратівливості”21. Умертвляти свою плоть усілякими злигоднями уявляється взагалі зайвим. Головним має бути очищення від поганих помислів, бо чистому серцю відкриті увесь світ і всі добрі діла. І четверта ступінь: „Вінцем усієї будови життя, на думку Будди, має бути загальне милосердя”22. Сам Будда Сакья-Муні зростив у собі милосердя до незмірної величі. В усіх священних книгах говориться як Будда відмовлявся від спокійного життя і всіляко намагався виявити своє милосердя до ближніх. Саме завдяки цій рисі Сакья-Муні сам звільнився від кола відроджень і показав шлях іншим. „Сакья-Муні настільки розвинув своє вчення про благочинство, що іноді, як може навіть видатися, ставив це на чолі усіх чеснот”23. Буддисти іншими словами ще називають „чесноту – святістю”, а „святість – спасінням”. Спасіння, що досягається в теперішньому житті, чи то стан духу, з досягненням якого людина вже в теперішньому житті звільняється від смутку й страждань. „Хто добре пізнав це, той досяг нірвани, найбільшого блаженства”24. Щоб досягти блаженства, треба мати: праведну віру, праведне рішення, праведне слово, праведне діло, праведне життя, праведне прагнення, праведний спомин, праведне самозаглиблення. Йдучи цим шляхом, ще необхідно виконувати п’ять заповідей:

1. Не вбивай ніякої живої істоти.

2. Не бери чужого.

3. Не порушуй ціломудрості й подружньої вірності.

4. Не говори неправди.

5. Утримуйся від бажань й оп’яніння від напоїв25.

Крім моральних законів буддизм ще вчить, як треба ставитися до слабкої статі – жінок. Коли вважати буддизм за релігію, треба визнати, що із усіх релігій це та, що найбільше заперечувала і вороже ставилася до жінки. „В жінці уособлюються всі нерозумно чаруючі сили, що прив’язують дух до цього світу”26. Є релігії, що вищою мірою ушляхетнюють жіночість у моральному й релігійному змісті. Були і є релігії, що принижували моральне й суспільне значення жінки, однак, попри це, не позбавляли її надії на спасіння. „Але жодна релігія не ставилася до неї так вороже й неприязно, як буддизм”27.

Так само буддизм ставить жінку в побуті й суспільстві нижче чоловіка. Але давньоіндуське життя міцне своїм родинним ладом та родовим побутом. При тому нерозривному зв’язку, що утвердився в індуському побуті між культом та сім’єю, де батько – господар, був одночасно й жрецем, неможливо було ставитися до жінки неприхильно.

Наприкінці першого століття по Р.Х. буддизм змінив форми свого вчення, надавши йому філософського характеру. Переінакшив погляд на жінку, із суто релігійного боку. Хоч і сам Будда „надто упереджений до жіночої природи, він не вірив у можливість великого успіху жінки в боротьбі з пристрастями та мирськими спокусами”28. Але з часом жінка почала схилятися до монашого життя, шукаючи самотності, аби спастися від усякого зла в житті. Ця нова хвиля буддизму поширилася в Індії не випадково. Багато жінок, що примкнули до нового руху, спираючись на жінок-сподвижниць в браманському середовищі, запалали бажанням зрівнятися з ними в цій новій області мудрості. Так було закладено загальну спонуку до подвижництва й аскези.

І всі ці пориви до подвижництва не зустрічали бажаного відгуку в учителів буддизму. Вони намагалися не порушувати заповітів самого Будди, котрий не вірив у можливість значного успіху жінки в боротьбі із пристрастями та мирськими спокусами. Усе ж і в цій релігії жінка знаходить своє місце, вона шукає насамперед спокою, що допомагає їй розібратися в самій собі. Кінцева мета – нірвана.

В основному простолюд не може збагнути, що таке нірвана.

Сповідувачі буддизму вірять у рай і пекло. Це здорове людське почуття прийнятніше для простолюду, оскільки нірвана видається надто абстрактним поняттям. Породжений стражданнями народу в умовах ломки старих суспільних відносин давньої Індії, привертаючи багатьох на ілюзорний шлях визволення від страждань, буддизм для теоретичного обгрунтування свого вчення, вдається до побудови ідеалістичної філософської системи.

Ствердження про те, що всяке існування є страждання, а смерть неминуче веде тільки до нового переродження конкретної особистості, випливає, що треба, аби цей ланцюг урвався. Первинним джерелом страждань є безпочаткове хвилювання, дхарм, отже, для виходу із страждань необхідно погасити хвилювання даного пучка дхарм.

У своєму основному й головному значенні тамійське слово „ніббанна” чи санкскритське „нірвана” й означає втихомирення, згасання, набуття спокою. Іншими словами, це кінцева мета релігійного спасіння, той стан повного небуття, при якому переродження – страждання припиняються.

Нірвана – одне з найтуманніших понять в буддійській літературі. Безсумнівний його зв’язок з ученням про дхарми. Хвилювання дхарм породжує страждання, і це хвилювання має урватися, аби припинилися страждання.

Хвилювання дхарм джерело страждань – своєю чергою пов’язано в уявленні буддистів з невіданням, із затьмаренням свідомості, нерозумінням. Спокій – припинення страждань, навпаки, зв’язаний з пізнанням, прозрінням, вищою мудрістю.

Запеклі суперечки про суть нірвани тривають між різними школами буддизму уже багато століть. Попри це, поняття нірвани не витлумачене до кінця й залишається в буддизмі одним з найсуперечливіших. Декотрі сучасники буддисти намагаються уявити нірвану як найвищу ступінь самовдосконалення, якого людина може досягти у процесі свого морального формування. Вони посилаються при цьому на приклад Гаутами, котрий досяг нірвани ще за життя в результаті свого просвітлення.

Увесь дух буддизму примушує зближувати поняття нірвани з досягненням стану повного небуття. В цьому смислі тлумачать нірвану в основному сучасні буддійські авторитети. „Сам Будда не залишив після своєї смерті ніяких творів”29. Добре визначити вчення про нірвану могли тільки вчителі буддизму і воно носить містичний характер. Оскільки нірвану, яка в брахманізмі є тільки гіпнотичним станом спокою, в джаінізмі – несвідомим продовженням життя, в буддизмі слід розуміти як згасання танги, пристрастей. Всі ці умови не мають конкретного визначення.
2.5.3. Учення про кінець життя і світу

В Індії, де виник буддизм, найулюбленішою темою були чудеса, чи казкові легенди, у яких оповідалося про чудеса. У всіх цих казкових оповідях говорилося, що добро завжди перемагає зло. Особливо прикметне й те, що не тільки один буддизм, а й усяка взагалі фальшива релігія хвалиться своїми чудесами й лжепророцтвами. В буддизмі прямо говориться, що із смертю людини закінчується все. „Людина є тільки ім’я та форма, у ній після смерті не залишається нічого, що субстанційно могло б продовжувати своє існування; нас переживають тільки діла наші і нічого більше”30. Але, як відомо, інстинкт безсмертя й усвідомлення духовної і невидимої особистості у всіх людей дуже сильний. Внаслідок цього природно походило те, що основна маса сучасних буддистів очікує продовження життя і після смерті. Саме того життя, яке існує на небі. „Декотрі, як говориться в одному з віршів Дхамаради, відроджуються знову: злі йдуть у пекло, праведні підносяться на небо, визволені від усяких світських бажань входять у нірвану”31.

„Декотрі відроджуються знову”, - це означає, що, замість того аби йти на небо або в пекло, можна знову народитися на землі і пройти невідому кількість поприщ, поки не досягнеш остаточно спокою в нірвані.

Таким чином про життя безсмертне, про життя вічного нетління буддизм не знає нічого. І якщо навіть людина хотітиме жити на небі, то це бажання вважається гріхом. Уже одне бажання перешкоджає досягнення нірвани.

Старий буддизм придушує дух людини і не дає зрозуміти, що людина є реальна істота, що в ній є душа, прагнення до життя, до безсмертя. В одній притчі розповідається, як молода мати народила первенця. І коли хлопчик виріс настільки, що міг сам ходити, він раптово захворів і помер. Тоді молода мати з любові до свого любого померлого хлопчика, притиснувши до грудей свого сина, ходила з дому в дім, просячи, щоб хто-небудь дав їй медичний засіб, що повернув би знову до життя її померлу дитину. Її ж сусіди стали говорити: „Чи не вийшла ця молода жінка з розуму, що носить на грудях труп померлої дитини”. Але один із розсудливців, поміркувавши про себе сказав: „На жаль ця жінка не збагнула ще закону смерті”. Я повинен утішити її. Потім він порадив їй звернутися до Будди. „Будда може дати тобі жаданий засіб, ти повинна йти до нього”. Жінка, послухавшись поради, пішла до Будди. І на питання: „Господь і учитель мій, чи не знаєш ти якогось засобу, щоб міг би оживити мого хлопчика?” „Так, я знаю”, - відповів Будда. „І який засіб ти порадиш мені для нього?, - запитала мати померлого. Будда відповів: „Мені треба жменя насіння гірчиці, дістань мені його”. Жінка пообіцяла дістати. Але Будда говорив далі: „Мені треба жменя насіння гірчиці з такого дому, де ніхто не помирав: ні син, ні чоловік, ні батько, ні раб”. „Добре”, - відповіла жінка і пішла по селах шукати таке насіння. Однак скільки часу вона ходила з оселі в оселю, скрізь були померлі. Нарешті, не знайшовши жодного дому, в якому б не померла людина, і з якого вона могла б узяти гірчичну зернину, вона стала роздумувати: „тяжке завдання покладене на мене. Бо ж, звісна річ, не тільки у мене помер син, скрізь у всьому краї є померлі, і діти, і родичі”. Відтак вона зрозуміла страшний закон смерті і, придушивши в собі любов до сина, розлучилася з ним. Залишивши сина в лісі, вона знову прйшла до Будди й уклонилася йому. „Чи дістала ти жменю гірчичного насіння”, - запитав він її. „Ні, - відповіла вона, - мені сказали, що живих мало, а мертвих багато”. Тоді Будда сказав їй: „А ти гадала, ніби тільки у тебе помер син. Закон смерті в тому й полягає, що жодній живій істоті не властива вічність”32.

Ось і все втішення, яке міг дати Будда, і яке взагалі може дати буддизм страждаючим людям. Цілковита безпомічність буддизму не може дати утішення людині, котра стоїть перед лицем смерті. Тому й сучасний буддизм чимало перейняв з християнства, яке має живу відповідь на ці питання.

Сакья-Муні вимовляв пророчі слова, так що й навіть царі приходили до нього, аби послухати, яка доля очікує їхнє царство. І хоча Будда тільки сам був просвітлений, однак він обіцяв просвітлення усім своїм послідовникам і не тільки просвітлення, але й „здатність пророкувати про своє майбутнє”33.

Як треба нині розуміти справжню природу такої здатності, це досить очевидно і з того, що й сьогодні Тибетські селища мають таких пророків, котрі з поміччю духа пророкують. Вони обдаровані пророцтвом і можуть без шкоди разити себе зброєю, зціляти хвороби, змінювати погоду, підноситися попід хмари, перетворюватися на драконів, бігати по воді, мов суходолом.

Про майбутнє буддизм навчає, що зруйнування світу буде від вогню і з’явиться нова земля, і ці катастрофи будуть повторюватися час від часу. І ці оновлення світу нескінченні. „Земля, населена людьми, разом з різними, зв’язаними з нею материками, підлягає постійній зміні, руйнації й оновлення, цілому рядові переворотів, ні початку, ні кінця якого не можна й указати. Так було завжди і так буде завжди”34. Способів руйнації три: від води, вогню і вітру. Від води руйнація світу, якому буде передувати „насильство й жорстокість”, через вітер – „невігластво”, і найстрашніша руйнація через вогонь – „розпуста людської природи”.

Всі ці чудеса й пророцтва, над котрими іноді відкрито потішаються лами, вони тільки підривають авторитет і достоїнство засновника буддизму. Сам Будда не вчить про ці явища, хоча послідовники приписують саме йому, що він відкрив шлях до пізнання чудес та одкровень

Буддисти навчають про те, як Будда провістив, що в майбутньому переродженні він з’явиться35.

Сповідувачі буддизму очікують свого спасителя, котрий прийде на землю й визволить усіх від зла, і буде нірвана.
2.5.4. Буддійські чернечі громади

„Громада монахів із свого початку вже підкорялася правовим нормам, які склалися. При вступові в громаду нового члена вимагалося виконання правового акту. Общинне право охоплювало всю діяльність людини, як активну, так і пасивну”36.

Громада веде свою історію від тих учнів та послідовників Будди, які, пориваючи із світським життям, йшли до нього, шукаючи спасіння на вказаному Гаутамою шляху. Тільки порвавши з усіма земними інтересами і зв’язками, ставши убогим монахом, можна було досягти нірвани.

Згідно з канонічною літературою Будда встановив у монашій громаді, що складалася, порядок, взірцем якого була сільська община, що руйнувалася під натиском нових життєвих умов. Сільська община називалася „сангха”. Так само стала називатися і називається й дотепер у багатьох буддійських країнах чернеча громада і буддійське духовенство в цілому.

За вченням буддизму спасіння людини досягається через Будду, через його вчення (дамму) і через громаду (сангху)37. Відокремити легендарне від реального у ранній історії індійської общини майже неможливо. Мабуть, спочатку це були невеликі групи мандрівних аскетів, що утворювалися навколо проповідників, котрі заживали поваги й авторитету.

Природні умови Індії примушували на дощовий період усіх монахів з громад збиратися разом, оскільки в цей час мандрувати було складніше. Увесь інший час року члени громади розходилися по містах і селах, збираючи милостиню й проповідуючи вчення про спасіння. Місця, де збиралися в дощовий період, називалися „віхарами”. Вони стали основою майбутніх монастирів38.

Поступово ці групи монахів-однодумців зростали й організаційно змінювалися. У 3-у столітті до Р.Х. в них вже панувала сувора дисципліна й витворена ієрархія. На чолі груп зазвичай ставали вихідці із заможних знатних родин. Відомо, що, розуміючи значення нової релігії для врядування великою державою з багатьма народностями, Ашока ужив ряд заходів, аби підтримати авторитет та організаційні зусилля буддійської громади. Різноманітні джерела свідчать , що за часів Ашоки в громаді мали місце гострі суперечки з догматичних та дисциплінарних питань, навіть більше, в різних місцях імперії відбувалися зіткнення між буддистами й представниками інших релігійних напрямків.

„Серед едиктів Ашоки, присвячених ствердженню буддизму, особливий інтерес являє так званий „едикт про розкол”, що засвідчує про те, що в останні період урядування Ашоки державна влада не тільки контролювала діяльність громади, але й втручалася в її внутрішні справи”39. „Громада монахів і монахинь, - говориться в едикті, - створена єдиною і (нехай ця єдність зберігається) при моїх синах та внуках, поки світить сонце й місяць”40.

Є підстави вважати, що в період врядування Ашоки за активної дії державної влади буддійська „санга” вперше оформляється як більш чи менш єдина, тісно пов’язана з державою організація, перша в історії буддизму. Після розпаду імперії відбувається і розпад цієї організації на окремі громади.

Організаційні засади громади були розроблені порівняно рано – вони увійшли в першу частину канону, у „Віная-пітаку”, окремі розділи якої вважаються найдавнішими за часом написання у всій „Тіпітаці”.

„В текстах, що містять закони, регулюють життя громади, помітні сліди, що дають змогу вирізнити давніші й новіші фази цього розвитку”.

„Прямі вказівки на те, що виникнення відповідних положень, мабуть, стосуються часу життя самого Будди, ми знаходимо, щоправда, не в самій Тіпітаці, а в другому розділі статуту громади, що має однаковою мірою ознаки глибокої давнини”41.

Правила прийому в громаду нових членів хоч і регламентувалося каноном, але будь-хто з бажаючих міг стати аскетом. „Вступ до ордену не становив труднощів. Уже на сьомому чи восьмому році дозволялося допускати як учня, але тільки у двадцять років відбувалося посвячення”42. Особлива увага зверталася на застережені заходи щодо проникнення туди єресі. Вступаючи до громади, людина зрікалася сім’ї і власності, відмовлялася від приписів касти, приймала обіт ціломудрості. Перед першим обрядом посвячення він повинен був також змінити свій зовнішній вигляд: виголитися повністю й надати єдину для всіх членів громади жовту чернечу одіж.

Прийом до санги здійснювався більшістю голосів присутніх.

Чернече життя суворо регламентувалося багатьма правилами й обітами. Монахи брали на себе обіт дотримуватися посту, відмовитися від світських розваг, від міцних напоїв, від прикрас й парфумів, від сну на зручному ложе, від володіння золотом, сріблом. Теоретично єдиною власністю монаха був його келих для збирання милості. Монахові приписувалося уважно стежити за тим, аби під час пиття води не проковтнути які-небудь живі істоти. У жінках монахи мали бачити тільки матерів і сестер. Докладно вказувалося, як треба їсти, як брати посуд з водою, за яких умов проповідувати тощо.

Члени буддійської громади, як і інші проповідники релігії в давній Індії, були оточені вшануванням та поклонінням. Фантазія віруючих наділяла їх магічними здібностями літати у повітрі, пересувати силою думки неживі предмети, зціляти від хвороб, керувати погодою, вселятися в тіла інших живих істот, відкривати скарби тощо. Вважалося, що Будда, котрий володів здатністю чинити чудеса, передав цю якість і своїм учням, однак утримував їх від зловживань цим засобом впливу на віруючих.

Відхід у чернецтво створював для мирян (принаймні для віруючих) ілюзії відходу від життя, сповненого страждань, в таку сферу, де можна безперешкодно задовольнити усі моральні вимоги буддизму й перебувати в спогляданні, що веде до повного зникнення з буття.

Поступово, з поширенням буддизму, навчання набуває дедалі більшого значення в релігійному житті. В Індії у перші століття після Р.Х. виникають стаціонарні монастирі, деякі з них досягли неабияких розмірів.

У всіх країнах, де поширився буддизм, швидко зросли численні чернецькі організації. Буддійська громада в більшості країн стала великим феодальним власником, володільцем значних земельних ділянок, багатих храмів.

Стосунки буддійської громади з державною владою у різних країнах і в різні періоди їхньої історії складалися по-різному. В деяких випадках установлювалася влада громади. Так було, наприклад, у середньовічному Тибеті (де верховна державна влада навіть донедавна здійснювалася організацією громади), в деяких країнах Індокитаю в окремі періоди їхньої історії. Але й там, де буддійський організації не вдалося домогтися панівного становища, їх політична роль звичайно була дуже великою.

Структура, врядування й ступінь централізації чернецтва в різних країнах різноманітні. На даний час в Таїланді буддизм є державною релігією. В Лаосі буддизм не державна, але панівна релігія. Відповідно до давньої традиції король вважається главою місцевої буддійської організації. Спеціальним королівським указом, прийнятим у 1959р., встановлені правила самоврядування організації.

У Бірмі і на Цейлоні нема ні суворої централізації, ні прямої залежності громади від державної влади. Так, на Цейлоні існує три напрямки буддизму, учителі кожного з яких підпорядковані верховній владі. Їй підпорядковані також керівники чернецтва даної секти в адміністративних підрозділах держави аж до окремих монастирів і монахів на місцях. Незалежно існують безпосередньо підпорядковані главі секти монахи, обов’язок яких – готувати послушників для вступу в монаше життя. Монастирями керують настоятелі, обрані загальним зібранням монахів у присутності мирян, що не мають права голосу.

Буддійська організація, не пов’язана офіційно з державою, відіграє на Цейлоні так само велику політичну й ідеологічну роль і справляє на культуру й мистецтво країни. Монахи користуються великою шаною у мирян. Навіть найвищі урядовці вітають найвищих представників організації земним поклоном. У Бірмі, Лаосі, Камбоджі, Таїланді чоловік вважається повноправним членом суспільства тільки після того, як проведе деякий час у монастирі в монашому облаченні. Цей час у різних країнах різний. У давнину мінімальний термін чернецтва був від одного до кількох років. Нині бувають випадки, коли одяг монаха прикрашає плечі чоловіка усього кілька годин.

„Мов пташка, куди б вона не полетіла, нічого із собою не несе, крім крил, так і чернець задовольняється одягом, який він носить, їжею, якою він наситився”43.

Щоранку ченці із своїми жебрацькими келихами покидають стіни монастиря і проходять селами й містами, збираючи милостиню.

Монастирі існують майже в кожному селі. У містах їх кілька. Їх споруджують на кошти, зібрані монахами з віруючих і з державних субсидій. Часто до будівництва монастирів залучається місцеве населення.

Життя сільського люду нерозривно пов’язане з монастирем. В будні монастир грає роль сільської школи. Монах – головний радник з різних життєвих питань.

Значне поширення буддизму змусило монахів відступити від ряду вимог, що висувалися до громади у стародавній Індії. Багато особливостей було внесено у чернече життя у країнах, де зберігається вплив ламаїзму.

„Справді, якби проповідник давнього атеїзму й апсихизму, засновник ордену жебраків, міг знову прийти й поглянути на нинішній буддизм, він ніколи б не взнав у ньому свого братства, свого власного, колись сповіщеного ним вченням, настільки змінилося у всіх подробицях, у своєму впорядкуванні й у всьому своєму внутрішньому ладі”.
2.5.5. Необуддійська школа Білий Лотос в Україні

Нерідко необуддійські громади перероджуються на релігійні організації тоталітарної спрямованості з жорсткою дисципліною, суворою регламентацією поведінки адептів та обожнюванням свого керівника. Яскравим прикладом цьому є буддійська школа кунг-фу Білий Лотос, якій поєднані елементи спортивного клубу та релігійної громади. Глава цієї громади Володимир Скубаєв стверджує, що саме тут знаходиться центр Священної громади воїнів світла Білий Лотос, філії якої розкидані по всьому світу. Кількість членів громади в різних країнах досягає декількох десятків тисяч осіб. В 1991 році Білий Лотос був зареєстрований в Україні, а центр його знаходиться у місті Черкаси. Сьогодні, за приблизними даними, черкаська громада нараховує понад 300 осіб.

Сам себе Володимир Скубаєв називає так: “Преподобний Вчитель-проповідник Великої школи кунг-фу і настоятель буддійського храму Священної громади воїнів світла, регент короля України русі Миколи Другого до його повноліття, Великий князь, рицар-кондотьєр ордену Свята Русь – Ерцальма, рицар ордену Святого Станіслава вищого ступеня, доктор філософії, Генерал-Хорунжий українського козацтва, наказаний гетьман Черкащини, рукопокладений єпископ Коптської Церкви всія України, родом із Сиріуса”. Певно, виходячи з цього, Володимир Іванович закріпив за собою право навіть надавати дворянські титули в Україні, постати в ролі центру з відродження дворянства в нашій країні.

Скубаєв сам написав книгу “Євангеліє від Білого Лотоса: вчення Кунг-фу – вчення життя”, яку учні школи вивчають поряд з Біблією, Кораном і Рігведою. У Євангелії від Скубаєва написано: “Ми походимо від богів, ми – діти богів. Ми – арії”. Це – один з догматів школи. Кожному, хто приходить на екскурсію в храм, пояснюють: “Україна була центром арійської імперії. Духовним її центром було місто Черкаси”.

Крім того, всі учні школи знають: Будда родом з України. “Із древньої землі наших предків по всьому світу поширюється божественне світло духовності”, – говориться у відеороліку, який демонструють гостям храму. Згідно вчення Білого Лотоса, Бог – один для всіх, а ось Будда, Ісус, Мухаммед та інші великі творці релігій є лише його посланцями. Філії Білого Лотоса в усьому світі підпорядковуються безпосередньо Скубаєву. Всі вони “повинні обов'язково подзвонити і доповісти, що робили минулого тижня, чим будуть займатись наступного”, – розповідає він 44.

Громада храму являє собою закриту організацію. Як говориться у Віснику РПЦ МП, при посвяті новачок пише заяву за загальною формою: “Прошу прийняти мене в організацію Білий Лотос з метою виховання в мені духу бійця, мужності і витривалості. Повністю добровільно відмовляюся від усіляких свобод і прошу вважати мене власністю школи і організації Білий Лотос. Зобов’язуюся виконувати будь-які накази Вчителя і наставників, усі правила школи. Зобов’язуюся зберігати своє перебування в організації Білий Лотос у строгому секреті. Зобов’язуюся акуратно оплачувати своє навчання. Прошу Вчителя і наставників розпоряджатися мною на власний розсуд. У випадку мого відходу або виключення, я зобов’язуюся сплатити суму, вказану мені моїм наставником або Вчителем”.

Окрасою Центрального залу Черкаського храму громади Білого Лотоса, який зовні нагадує звичайний особняк, є вималювані Правила для посвячених. Зміст їх такий: “Боєць, запам’ятай! Ти вище інших людей, оскільки маєш честь проходити заняття в “Білому Лотосі”, в товаристві сильних і мужніх людей. Ти – справжній воїн! Ти ніколи і нікому не поскаржишся! Ти зневажаєш незручності і біль! Ти – мужній і спокійний, гордишся своєю технікою і своїм тілом. Ти не боїшся болю і тілесних покарань. Вони йдуть тобі на користь». Зображення буддійського демона з жертвою в лапах, вималюване на стіні бойового залу, нагадує учням про зрілість свідомості і військовий аскетизм.

Засоби масової інформації, а також православні довідники не раз визначали Білий Лотос як “тоталітарну, деструктивну секту”. Як заявив Олексій Маслов, генеральний секретар Міжнародної федерації шаолінських бойових мистецтв, у 1998 році у своєму відкритому листі в газету “Известия”: “На жаль, усе це (ідеологія Білого Лотоса) формує негативне уявлення про щиру суть шаолінського бойового мистецтва і шаолінського вчення, яка в усім світі має лидинолюбний характер. Ніяких “бойовиків” у буддизмі немає, це – скоріше з області організованої злочинності”.

Один з колишніх членів громади розповідає, що війти з громади Скубаєва не просто. “Мені це вдалося, оскільки я ще не був посвяченим. Але і на мене робили могутній психологічний тиск. Люди ж, що пройшли два етапи навчання і зробили в знак цього наколку на животі з зображенням леопарда, вийти із секти вже не можуть”. Як повідомляє вісник РПЦ МП, “у культі практикуються фізичні покарання для тих, хто бажає порвати з ним: покарання різками, обливання водою і виставляння на холод”.

У структурі секти функціонує п’ять відділів: охорони “лідера і членів його сім’ї, персон керівного складу, храму, ділових зустрічей, вантажів”, розвідки і контррозвідки, карального, забезпечення і спецпризначення. Основним є відділ розвідки, який виявляє і нейтралізує діяльність “ворогів школи”. Членів організації навчають методів ведення розвідувальної діяльності. Крім офіційно задекларованих цілей і завдань, членам Білого Лотосу притаманний пошук каналів незаконного придбання засобів ураження, здобування фінансів і матеріальних засобів шляхом посягання на державну і приватну власність, участь в сумнівних комерційних угодах. Члени цього неокульту підтримують контакти з представниками африканського континенту, підозрюваних у причетності до ісламських терористичних організацій та міжнародного наркобізнесу. Про антигромадський характер дій “Білого Лотосу” свідчить той факт, що притягнуто до кримінальної відповідальності трьох лідерів цього угруповання за незаконне зберігання зброї і боєприпасів, розкрадання державного майна, підробку документів тощо45.

Студенти НаУКМА, які відвідали Черкаський офіс Білого Лотоса і спілкувалися там з В.Скубаєвим, зрештою написали: “Спілкуючись з братчиками “Білого Лотоса” ми вловили себе на думці, що вся ця нова релігія є релігією однієї особи. Просто Володимир Іванович є дуже сильною особистістю, настільки сильною, що своє розуміння світу він переніс у свідомість інших людей. Здається, що всі ті молоді люди, з якими ми спілкувалися, обожнюють рівною мірою Будду і Скубаєва. Нічого такого, що б нагадувало саме про віру в Будду в кабінеті Вчителя ми не побачили: звичайні статуетки, що навіюють спогад про Схід, екзотику і водночас відсутність смаку. Чесно кажучи, ми були вражені могутністю та внутрішньою силою Скубаєва. Просто не можемо уявити, як можна було з нічого так створити багато”.

Познайомившись поближче з “білими буддистами”, студенти роблять висновок, що їх із знаним буддизмом як світовою релігією єднає лише назва. “Доктрина Черкаських буддистів явно суперечить головній доктрині буддизму, що проповідує дхарму – вчення, за допомогою якого можна досягти нірвани, але не робити при цьому ніякого зла, бути добрим щодо ближніх. Це – якась змішана новоутворена релігійна свідомість” 46.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   38

Схожі:

ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА Навчальний посібник За загальною редакцією професора Пастухова В. П
Кримського економічного університету КНЕУ; М. Ю. НАУМ доцент Прикарпатського державного
УДК 37. 03. 6-057. 36: 355 (477) М
За загальною редакцією помічника Міністра оборони України, старшого наукового співробітника, кандидата військових наук, генерал-майора...
Збірник наукових праць «Інформаційні технології в освіті»
Збірник присвячено таким напрямам наукових досліджень у галузі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті та науці
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ...
У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,...
КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
ISBN Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей Збірник...
Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей: Збірник наукових праць. Книга / Редколегія. Відп секретар З. С. Скринник....
Баранівський В. Ф., Бабенко М. С. та ін.: Навчальний посібник //...
У навчальному посібнику у стислій формі викладені основні положення тем з навчальної дисципліни “Організація й методика виховної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка