СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА 1 ПЕДАГОГIКА ДРОГОБИЧ ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ ДДПУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА 2014 ISSN 2313-2094


НазваСТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА 1 ПЕДАГОГIКА ДРОГОБИЧ ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ ДДПУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА 2014 ISSN 2313-2094
Сторінка1/26
Дата21.02.2016
Розмір3.02 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ISSN 2313-2094

ЛЮДИНОЗНАВЧI

СТУДI¯

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ
ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ
ЧАСТИНА 1

ПЕДАГОГIКА


ДРОГОБИЧ

ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ

ДДПУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

2014

ISSN 2313-2094




УДК 009+1+371

Л 93
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького
державного педагогічного університету імені Івана Франка

(протокол № 6 від 24.04.2014 р.)
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено постановою президії ВАК № 1-05/5 від 1 липня 2010 р. // Бюлетень ВАК. – 2010. – № 7) та філософії (перереєстровано і затверджено
постановою президії ВАК № 1-05/6 від 6 жовтня 2010 р. // Бюлетень ВАК. – 2010. – № 11).

Від 2004 року виходить за серійним принципом: педагогіка – у квітні, філософія – у жовтні. Для викладачів, науковців, студентів.
Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7457 від 20.06.2003 року Державного комітету
інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.
Відповідальність за достовірність наведених у публікаціях фактів, дат, найменувань, прізвищ, імен, цифрових даних несуть автори статей. Наукові статті друкуються за авторськими варіантами. Думка редакційної колегії може не збігатися з думкою авторів.
Людинознавчі студії : збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка / Ред. кол. Н. Скотна (головний редактор), М. Чепіль (редактор розділу) та ін. – Дрогобич : Видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2014. – Випуск двадцять дев’ятий. Частина 1. Педагогіка. – 252 c.
© Дрогобицький державний

педагогічний університет

імені Івана Франка, 2014

© Дудник Н., Кобрій О.,

Карпенко О. та ін., 2014

© Видавничий відділ

ДДПУ імені Івана Франка, 2014


РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ
Надія Скотна, ректор ДДПУ ім. Івана Франка, доктор
філософських наук, головний редактор; Григорій Васянович, доктор педагогічних наук, професор, Львівський державний фінансово-економічний інститут; Ореста Карпенко, кандидат педагогічних наук, ДДПУ ім. Івана Франка, секретар редколегії розділу “Педагогіка”; Володимир Кемінь, доктор педагогічних наук, професор, ДДПУ ім. Івана Франка; Володимир Ковальчук, доктор педагогічних наук, професор, ДДПУ ім. Івана Франка; Євген Приступа, доктор педагогічних наук, професор, Львівський державний університет фізичної культури; Анна Федорович, кандидат педагогічних наук, доцент, ДДПУ ім. Івана Франка, заступник редактора розділу “Педагогіка”; Марія Чепіль, доктор педагогічних наук, професор, ДДПУ ім. Івана Франка, редактор розділу Педагогіка.


УДК 81’246. 2

В 48
Марія ВИНАРЧИК
МІЖКУЛЬТУРНА СПРЯМОВАНІСТЬ

БІЛІНГВАЛЬНОЇ ОСВІТИ
У статті проаналізовано шляхи та механізми розвитку міжкультурних компетенцій школярів в умовах білінгвізму. Розкрито міжкультурну спрямованість білінгвальної освіти та чинники, що її актуалізують. Зосереджено увагу на лінгвістичних особливостях білінгвальної соціалізації.

Ключові слова: міжкультурні компетенції, білінгвальна освіта, лінгвістичні особливості, білінгвальна соціалізація.
Постановка проблеми. В умовах білінгвальної освіти розвиток міжкультурних компетенцій школярів сприяє розумінню нової культури, культурних надбань та цінностей. Організу-вавши процес навчання, щоб іноземна мова вивчалася як феномен національної культури, можна створити необхідні умови для розвитку соціокультурного компонента і забезпечити в кінцевому результаті повноцінне міжкультурне спілкування та взаємо-розуміння, тобто діалог культур. Здійснивши тримісячне стажування в університеті Бордо 3 (Франція), автор мала змогу переконатися у тому, що у французькій школі молоді емігранти відчувають величезні труднощі не тільки через недостатні знання мови, але й незнання культури, традицій і звичаїв домінуючого середовища. Тільки правильно організований навчально-виховний процес у контексті білінгвальної освіти сприяє успішній соціалізації школярів, яким доведеться жити у складному динамічному світі, повному культурного розмаїття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інтерес дослід-ників до білінгвальної освіти продиктований потребою дослідити

© Винарчик Марія, 2014

та вивчити її можливості, позаяк мова йде не тільки про якісно новий рівень навчально-виховного процесу, але й про його соціополітичні та соціолінгвістичні особливості. Гуманістичні ідеї, які покладено в основу міжкультурного виховання у контексті білінгвальної освіти, дають можливість сформувати позитивні взаємини між етнічними, культурними, релігійними групами.

Проблемою реалізації міжкультурного аспекту білінгвальної освіти займаються вітчизняні і зарубіжні дослідники Т. Бурда [1], К. Гельо (C. Hélot) [7], А. Льєтті (A. Lietti) [8], В.-Ф. Макей
(W.-F. Mackey) [9], І. М’язова [3], В. Терехова [5]; білінгвальна соціалізація перебуває у центрі уваги науковців А. Льєтті (A. Lietti) та В.-Ф. Макея (W.-F. Mackey).

Дослідження міжкультурної спрямованості білінгвальної освіти – надзвичайно важливе, оскільки ця проблема ще недостатньо вивчена. На сьогоднішній день метою освітніх систем європейських держав є формування громадян, здатних до власної еволюції у сьогоднішньому суспільстві, до розвитку міжкультурних компетенцій школярів на кожному етапі навчально-виховного процесу, а також шляхом зближення культурних відмінностей та особливостей. Однак у публікаціях не належним чином висвітлено чинники міжкультурної спрямованості білінгвальної освіти.

Мета статті – дослідити чинники актуалізації між-культурної спрямованості білінгвальної освіти.

Використання іноземної мови як засобу пізнання світу спеціальних знань, наближення до культури різних народів, діалог різноманітних культур, усвідомлення своєї приналежності не тільки до рідної країни, але й людської цивілізації загалом – така сутність білінгвальної освіти, яка почала розвиватися у другій половині ХХ ст. і була продиктована потребою усвідомлення національної ідентичності, культурного розмаїття та толерант-ності. Нова освітня парадигма спрямовується на пошук інноваційних шляхів становлення особистості, її самоусвідомлення і розвитку, здатності до соціальної адаптації.

В умовах білінгвальної освіти співвідношення між мовами, що взаємодіють, передбачає міжкультурну комунікацію, яку вітчизняні і зарубіжні дослідники визначають як навчання мови через культуру та культури через мову. Ідея міжкультурної комунікації у багатьох країнах світу отримала державну підтримку, відстоюючи право кожного громадянина на культурне самовираження, рівність у соціальному, політичному, економічному житті, що забезпечує необхідні умови для перебування у соціумі. Важливу складову білінгвальної освіти становить міжкультурний аспект, який визначає спрямованість навчально-виховного процесу на форму-вання усвідомленого вибору учнями етичних цінностей та готовності до життєдіяльності в умовах культурного розмаїття людської спільноти, забезпечує знання іноземної мови як основи для культурного зближення і взаєморозуміння. Реалізація між-культурного аспекту актуальна з точки зору осмислення освітніх потреб і оптимальних способів їх задоволення. Це засвідчують статті 5, 6, 7, 10 та 13 Всесвітньої організації ЮНЕСКО (резолюція від 2 листопада 2001 р.) [6, 3].

В Україні головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної належності, особистісних рис громадян Української держави, а також “виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу” [4, 4].

Європейська Хартія регіональних та міноритарних мов, затверджена Радою Європи 24 червня 1992 р., засвідчила необхід-ність підвищити “культуру міжнаціонального спілкування”, яка повинна базуватися на принципах поваги, рівноправності, плюралізму, толерантності, дружби і взаємодопомоги на благо кожного народу [6, 3]. При цьому захист і розвиток регіональних мов чи мов національних меншин не повинні наносити шкоду офіційним мовам і заважати їх оволодінню. В. Терехова характе-ризує “міжкультурне спілкування” як використання учасниками при прямому контакті спеціальних мовних варіантів, відмінних від тих, якими вони користуються при спілкуванні усередині однієї і тієї ж культури [5, 11].

Відповідно до доктрини Європейського Союзу, еволюція сучасного світу сприяє розвитку культури, яка є одним із важливих елементів людського буття. Лише у демократичному суспільстві може розкритися культурний потенціал, спрямований на розвиток людини як громадянина, високоморальної, естетично розвинутої особистості, здатної творити за законами правди і краси. Важливим кроком практичної реалізації цієї доктрини стало рішення Європейського парламенту № 19342001/200ЕС від 17.07.2000 р., згідно з яким 2001 рік був проголошений Європейським роком мов. Цей факт засвідчив прагнення європейської інституції до створення умов для того, щоб усі європейці навчились спілкува-тися щонайменше двома мовами, окрім рідної, адже “мови відчиняють двері” у перспективах працевлаштування, кар’єрі, у культурному збагаченні та кращому взаєморозумінні.

Сьогодні відбувається оновлення змісту білінгвальної освіти, що характеризується посиленням її гуманістичної спрямованості і міжкультурного аспекту. Вектор педагогічного пошуку в умовах білінгвальної освіти спрямований від традиційної, пізнавально-орієнтованої парадигми освіти до особистісної, яка поєднує інтелектуальний та емоційно-вольовий розвиток дітей. Основною цінністю білінгвальна освіта проголошує становлення особистості, надаючи особливого значення спонтанному, природному розвитку дитини. Учень при цьому розглядається як особистість, що може і повинна за підтримки вчителя вибрати такий шлях розвитку, який допоможе розвинути власні індивідуальні задатки, досягти самореалізації. Функція фахівця білінгвального навчання полягає в уважному спостереженні за особистісним становленням дітей, постійному врахуванні їхніх індивідуальних інтересів і проблем, визначенні на цій основі мети виховання, шляхів та засобів її реалізації в умовах білінгвізму.

Як уважає В.-Ф. Макей уважає, “у свідомості багатьох людей білінгвізм завжди був феноменом винятковим, якщо не анормальним і стосувався лише білінгвальних країн у світі або окремих людей у певному суспільстві. Білінгвізм, проте, є далеко не винятковим феноменом і стосується більшості населення земної кулі” [9, 13].

На думку Т. Бурди, білінгвізм слід класифікувати за долуче-нням індивіда до іншої культури: “якщо білінгвізм індивідуальний, то поступове залучення індивіда до іншої культури через оволодіння другою мовою (після засвоєння рідної мови, а разом і акцентів рідної культури), збагачує людину додатковими знаннями і не призводить до послаблення самоідентифікації. Принципово інша ситуація, якщо білінгвізм – масовий. Тоді дво-мовність і акультурація мають наслідком асиміляцію та денаціона-лізацію, втрату специфіки національної культури, руйнацію менталітету нації” [1, 8].

На розвиток білінгвальної освіти впливають великою мірою соціокультурні фактори. Навчання вчитися означає опанування технологій здобувати, систематизувати та узагальнювати письмову й усну інформацію із різних джерел; використання іноземної мови як засобу навчання, тобто вивчення одного або кількох предметів іноземною мовою; вміння реферувати й анотувати матеріали з тієї чи іншої теми. Особливого значення набувають ідеї розвиваль-ного навчання, головною метою якого є формування особистісної активності школярів, що забезпечує активне ставлення до знань, систематичність і наполегливість у навчанні, дає позитивні результати навчальної діяльності [10, 42].

Сучасний підхід зарубіжних та вітчизняних педагогів до білінгвальної освіти характеризується прагненням до комуніка-тивності і системності. В умовах білінгвізму кінцевим результатом такого підходу повинен стати всесторонній розвиток особистості, здатної до міжкультурної комунікації. В афінській декларації “Міжкультурна освіта: управління різнорідністю, зміцнення демократії” (Рада Європи, 2003) було визначено, що шлях до мирного співіснування багатокультурного суспільства пролягає у створенні демократичної школи, співпраці з батьками, місцевими спільнотами та громадськістю [6, 3]. Аналізуючи останні події у світі, було наголошено на необхідності міжкультурної діяльності вчителів.

У документі визначено необхідний рівень професійної компетенції вчителя, який проводить заняття в умовах білінгвізму, і повинен вміти виконувати різні ролі – дипломата, радника, партнера і управлінця людськими ресурсами, керувати різно-рідністю, а це означає вміти працювати з групами молодих людей різних рас, національностей, віросповідань та переконань. Дослідники вважають, що робота вчителя, наприклад, у міських гетто, де насильство має буденний характер, зовсім відмінна від тієї, що виконують викладачі, які працюють з групами високого соціального й культурного рівня, сильно мотивованими до навчання.

В афінській декларації описано необхідні підходи до процесу навчання іноземних мов, серед пріоритетних названо використання інформаційно-комунікаційних технологій, які здатні надати більше можливостей у розповсюджені інформації, навчанні і спілкуванні, що виходить за межі держав із метою поліпшення міжнародного порозуміння та взаємозбагачення культур. Було підкреслено, що міжкультурний діалог повинен стати постійним компонентом освітньої політики всіх європейських держав. Це завдання може бути виконане шляхом відповідної розробки навчальних планів, впровадження міжкультурної освіти до процесу управління школою та професійної підготовки вчителів.

Білінгвальна освіта передбачає практичні шляхи реалізації міжкультурного аспекту:

– збір матеріалів про ту чи іншу культуру у вигляді тематич-них папок, відеоматеріалів;

– святкування днів Європи, організація заочних подорожей європейськими країнами з метою наближення до їх культурної спадщини;

– організація зустрічей із кращими представниками різних національностей, збір відомостей про їхню діяльність;

– представлення власної культури через організацію тематичних вечорів, виставок, екскурсій;

– підготовка та організація обмінів школярів і вчителів з метою безпосереднього наближення до нової культури.

Висновки. Узагальнюючи вищесказане, можемо стверджувати, що в умовах білінгвальної освіти оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурної комунікації неможливе без вивчення відповідної іншомовної культури. Успішна реалізація міжкультур-ного аспекту білінгвальної освіти сприяє відкритості особистості, спонукає її до вивчення культурних цінностей різних народів, забезпечує конструктивний діалог із представниками інших націо-нальностей. Вона стає важливим елементом людського буття і фактором, що спрямований на розвиток людини як громадянина та усвідомлення нею свого місця у соціумі, а отже, основною метою білінгвальної освіти є здатність до діалогу, створення умов для розвитку та взаємодії різних культур, у яких найбільш повно розкривається і усвідомлюється значимість власної культури, її цінностей та пріоритетів.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з проблемою міжкультурного виховання школярів у контексті білінгвальної освіти в провідних європейських країнах та Україні.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Схожі:

СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
Франка Серія “Педагогіка” ВИПУСК ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ДРОГОБИЧ ВИДАВНИЧИЙ...
Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено постановою президії ВАК №1-05/5 від 1 липня 2010...
О. І. Галян; ДДПУ імені І. Франка. Дрогобич : ВВ ДДПУ імені І. Франка, 2015. 44 с
Галян, Олена Іванівна. Методологія наукового дослідження : словник основних понять : для студ спец. 0301201 "Психологія" та 03010301...
ВИПУСК ТРИДЦЯТИЙ
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
Монографії (з 2008 р.)
Бистрова О. О. Слово – образ – символ в художньому тексті: (моногр.). – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2008. – 201...
ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка протокол №10 від
ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №9 від 17 вересня...
Збірник наукових праць «Інформаційні технології в освіті»
Збірник присвячено таким напрямам наукових досліджень у галузі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті та науці
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка