ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновані нові підходи до розв’язання важливого науково-практичного завдання щодо формування і розвитку ринку конкурентоспроможної агропродовольчої продукції. Результати дослідження дали підстави для наступних висновків:
Ефективний розвиток національного агропродовольчого ринку, головним завданням якого є забезпечення продовольчої безпеки держави, вимагає перебудови у напрямі підвищення конкурентоспроможності, що зумовлюється впливами світових ринків, вступом України до СОТ, а також планами щодо її подальшої інтеграції з країнами ЄС.
Дослідження і наукове узагальнення сутності ринку дозволили дати визначення ринку агропродовольчої продукції, як ефективного механізму задоволення потреб товаровиробників і споживачів, найважливішою властивістю якого є те, що він виступає чутливим регулятором і координатором системи комерційних зусиль суб’єктів ринку, спрямованих на виробництво і реалізацію конкурентоспроможних агропродовольчих товарів для забезпечення продовольчої безпеки і формування експортного потенціалу держави.
За роки становлення та подальшого розвитку ринкових відносин відбулося звуження ємності національного агропродовольчого ринку, на яке головним чином вплинули незбалансованість попиту і пропозиції, цінова ситуація, рівень доходів населення країни. Внаслідок цього, за досліджуваний період 1990-2006 рр. найбільше скоротилося споживання населенням молока та молочних продуктів – на 37,0%, м’яса та м’ясопродуктів – 33,1%, плодів, ягід та винограду – 30,4%, риби та рибопродуктів – 14,3%, рівень споживання яких на одну особу є набагато нижчим від науково обґрунтованих норм споживання. Енергетична цінність середньодобового раціону харчування середньостатистичного українця зменшилася із 3597 ккал у 1990 р. до 2935 ккал у 2006 р., або на 18,5%.
Оцінка показників співвідношення між потенційним рівнем попиту на агропродовольчому ринку і сучасним станом розвитку агропромислового комплексу свідчить про невідповідність рівня розвитку останнього нинішнім вимогам суспільства. Встановлено, що найвищий рівень самозабезпеченості населення нашої держави досягнутий по зерну і зернопродуктах, молоку та молокопродукції, а найнижчий – плодах, ягодах та винограду, м’ясу та м’ясопродуктах, що призводить до зростання надмірної залежності ринку від імпорту, відповідно на 56,7 і 14,1%. Не зважаючи на перевищення пропозиції більшості продуктів над попитом, збільшення обсягів їх споживання не відбувається внаслідок низької купівельної спроможності населення.
В процесі дослідження кон’юнктури ринку агропродовольчої продукції доведена доцільність застосування системи оціночних показників, які характеризують ті чи інші сторони її прояву в конкретний момент часу. В дисертації розроблена блок-схема алгоритму дослідження ринку агропродовольчої продукції, яку слід застосовувати при вивченні попиту, споживачів, товарної кон’юнктури, конкурентів і їх діяльності, а також для адаптації попиту в маркетинговій і агробізнесовій діяльності підприємств та формувань малого бізнесу.
Аналіз організаційних засад розвитку національного агропродовольчого ринку засвідчив, що його ринкове саморегулювання доцільно доповнювати елементами державного регулювання, способами їх раціонального поєднання, що дасть змогу нейтралізувати внутрішні й зовнішні збурення, що часто виникають через внутрішні протиріччя, які властиві ринку. В дисертації запропоновано модель державного регулювання ринку агропродовольчої продукції, яка включає організаційні напрями регулювання – створення системи державних інституцій з регулювання ринку, розвиток ринкової інфраструктури, формування нормативно-правової бази та інформаційного забезпечення, ведення моніторингу та прогнозування кон’юнктури ринку, посилення контролю за якістю та безпечністю агропродовольчої продукції, і економічні напрями – складання балансів продовольчих ресурсів і їх оптимізація, узгодження попиту і пропозиції, митно-тарифне регулювання експорту й імпорту продукції, цінова підтримка стратегічно важливих видів агропродовольчої продукції тощо.
Стратегічно важливою умовою економічного розвитку України має стати трансформація агропродовольчого ринку у напрямі інноваційної моделі розвитку національної економіки, яка б гарантувала високу якість, безпечність і повноцінність харчування без ризиків для здоров’я людей. В роботі доведена необхідність формування сегменту ринку, який був би насичений конкурентоспроможною екологічно чистою продукцією органічного походження, попит на яку стрімко зростає на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей підхід має ґрунтуватись на засадах державного регулювання, прийняття стимулюючого законодавства щодо розвитку органічного агровиробництва та формування ринку органічних продовольчих продуктів, які б базувалися на стандартах, максимально інтегрованих до існуючих стандартів ЄС, створенні національного органу сертифікації органічної продукції, розробці ефективних маркетингових стратегій просування цієї продукції до споживачів.
На сучасному етапі формування взаємовідносин із світовим ринком головним напрямом розвитку агропродовольчого ринку України має бути не тільки забезпечення продовольчої безпеки держави і зростання її експортних можливостей, а й удосконалення структури експорту, вихід на нові ринки з конкурентоспроможною продукцією, яка б відповідала вимогам СОТ.
Для усунення існуючих значних коливань в експорті агропродовольчих товарів необхідні пошуки постійних “ніш” на світовому продовольчому ринку, освоєння їх за рахунок підвищення конкурентоспроможності. З метою реалізації національних міжнародних конкурентних переваг, доцільно спрямовувати безпосередніх виробників на поглиблену переробку аграрної сировини (насіння соняшнику і ріпаку, пшениці, ячменю), експорт якої є ефективним, а передбачувані обсяги виробництва не перевищують масштаби вітчизняного платоспроможного попиту..
|