РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ РИНКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ
1.1. Економічна суть, зміст та об’єктивна необхідність формування ринку конкурентоспроможної агропродовольчої продукції
В процесі дослідження теоретичних і методичних основ побудови в Україні ринкової моделі господарювання важливе значення має не тільки глибоке розуміння процесів трансформації аграрного сектора економіки до ринкових умов господарювання, але й формування повноцінного агропродо-вольчого ринку з метою його адаптації до вимог світового економічного співтовариства. Водночас, потребують узагальнення і уточнення поглядів вчених-економістів на сутність, види, значення понять деяких базових економічних категорій, однією з яких є ринок. Адже, розвиток суспільного поділу праці, економічна відокремленість суб’єктів господарювання за різних форм власності, необхідність обміну продуктами праці стали об’єктивними причинами виникнення ринку.
При визначенні сутності ринку спробуємо використати теорію таких класиків економічної науки, як А. Сміта, Д. Рікардо, Д. Мілля, А. Пігу, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, В. Нордгауза, Г. Армстронга і Ф. Котлера та ін., віддаючи перевагу не тільки систематизуючим теоріям і досвіду передових країн, але й пам’ятаючи про власні надбання. Адже значний доробок в теорію ринку внесли такі відомі українські вчені: В. Андрійчук, О. Березін, В. Геєць, С. Дусановський, Ю. Коваленко, С. Мочерний, Т. Осташко, О. Точилін, П. Саблук, А. Чухно та ін.
Базова економічна категорія “ринок” є багатоаспектною та багато-варіантною. Розглядаючи ринок через призму історії розвитку, варто зазначити, що даний термін дуже давній. Точного визначення ринку в економічній літературі не існує. Численність підходів до визначення ринку зумовлена, з одного боку, різними сферами їх застосування, а з іншого – використанням категорійного апарату різних економічних теорій (зокрема, декілька визначень ринку подає Оксфордський словник, серед них – сукупність продавців і покупців; місце, де зустрічаються продавці і покупці; умови для купівлі-продажу) [242, с.24]. В енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона зазначається, що це місце для торгівлі необхідними для життя речами. У древніх греків “ринок” називався Agora, а у римлян це місце мало назву Forum.
Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
В структурному відношенні агропродовольчий ринок охоплює про-дуктові ринки, тобто певні сегменти цього ринку, на якому предметом купівлі-продажу виступають сільськогосподарська продукція та продовольчі товари. Так, в країнах Європейського Союзу створено і вже багато років функціонують понад 20 таких продуктових ринків: зерна, цукру, овочів, фруктів, льону, конопель, хмелю, тютюну, вина, яловичини, свинини, птиці, молока та молочних продуктів, баранини і ягнятини, сухих кормів білкових культур та ін. [188, с.7]. Для кожного з них відпрацьована чітка система державного регулювання, для підтримки спрямовуються відповідні бюджетні кошти. Кожному з цих ринків властива система державного регулювання, яке забезпечують національні установи та організації.
В організованому ринковому середовищі ринкові відносини, які формуються між покупцями і продавцями створюють можливості вільно обмі-нюватися матеріальними благами на різних конкурентних ринках. Ринковій конкуренції притаманна економічна боротьба між товаровиробниками, постачальниками і споживачами товарів за найвигідніших умов їх виробництва, реалізації або споживання. Це водночас, метод вибору оптимального господарського рішення між ними. Економічна доцільність щодо вибору правильного рішення підтверджується станом ринкової рівноваги між попитом та пропозицією на конкретному продуктовому ринку. На думку А. Ласкавого неконкурентна економіка практично не несе в собі необхідних елементів розвитку і гине [51, с.115].
В умовах належно відлагоджених ринкових відносин конкуренція спонукає до пошуку нових, більш досконалих організаційних форм бізнесу, до розробки і впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Виходячи із умов, де основою є конкурентні переваги можна виокремити найбільш характерні типи ринкової структури: “чиста конкуренція”, “монополістична конкуренція”, “олігополія”, “чиста монополія” (табл. 1.2).
Виходячи з типологічної характеристики моделей ринку, окремі вчені-економісти вважають ринок агропродовольчої продукції ринком з чистою (досконалою) конкуренцією [51, с.113].
В системі агробізнесу ринок агропродовольчої продукції дійсно відповідає більшості критеріїв даної ринкової структури на якому настільки велика кількість продавців і покупців, що за рідкісним винятком жодна людина чи група людей не спроможна контролювати ринок щодо окремих видів агропродовольчої продукції. Саме тому цей ринок на якому виробництво і пропозицію сільськогосподарської продукції здійснює велика кількість незалежних один від другого товаровиробників, можна вважати ринком з чистою (досконалою) конкуренцією. Головні учасники ринку (сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, особисті селянські господарства) вважаються чистими конкурентами між собою.
Таблиця 1.2
Типологічна характеристика моделей ринку
Характерна ознака
|
Модель ринку
|
Чиста конкуренція
|
Монополістична конкуренція
|
Олігополія
|
Чиста монополія
|
Кількість фірм
|
Велика кількість
|
Багато
|
Декілька
|
Одна
|
Тип продукту
|
Стандарти-зований
|
Диференці-йований
|
Стандартизований або диференційований
|
Унікальний
|
Контроль за ціною
|
Відсутній
|
У досить вузьких межах
|
Обмежений взаємозалежністю; істотний при змові
|
Значний
|
Умови вступу до галузі
|
Перешкоди відсутні
|
Порівняно легкі
|
Наявність значних перешкод
|
Блоковані
|
Нецінова конкуренція
|
Відсутня
|
Значний упор на рекламу, “бренди” тощо
|
Дуже типова, особливо при диференціації продукту
|
Здебільшого реклама зв’язків фірми з громадськими організаціями
|
Приклад
|
Сільське господарство
|
Роздрібна торгівля
|
Виробництво автомобілів, сільсько-господарської техніки
|
Місцеві підприємства загального користування
|
Примітка: [132, с.451].
Агропродовольчий ринок є досить обширним відносно потенційної пропозиції кожного з них. Це дає можливість безперешкодно поглинути запропоновану пропозицію товарів. Загальні обсяги сільськогосподарського виробництва і ціна товару кожного окремо взятого товаровиробника не можуть впливати на ринкові ціни і на ситуацію інших виробників. На відміну від виробників інших моделей ринку, виробники чистої конкуренції тією чи іншою мірою не контролюють ситуації на ринку, тобто не мають монопольного впливу.
Коли ринок сільськогосподарської продукції розглядати комплексно, як вважає В.Г. Андрійчук, тобто “… як ринок продавців і покупців, і як структуризоване явище за окремими його сегментами (підсистемами), для яких притаманна своя ринкова інфраструктура, специфічність домінуючого на такому сегменті (продуктовому ринку) виду сільськогосподарської продукції, різне співвідношення між продавцями і покупцями та особливості дії важелів державного регулювання, то така точка зору навряд чи є справедливою” [19, с.30].
З таким висновком слід погодитись, адже основна причина полягає в тому, що сільськогосподарські товаровиробники в переважній більшості не займаються заготівлею і переробкою сільськогосподарської продукції (якщо займаються, то в незначних обсягах), а реалізують її суб’єктам господарювання третьої сфери АПК, або ж посередникам, котрі за своєю чисельністю як покупці, значно поступаються чисельності продавців. Розрив в такій чисельності нерідко збільшується на місцевих ринках аж до появи покупців – монополістів. Через свою відносну нечисельність переробні підприємства володіють сильною ринковою владою, диктуючи сільськогосподарським товаровиробникам умови збуту і реалізації продукції, перш за все встановлюють ціни на неї.
Ефективне функціонування цивілізованого агропродовольчого ринку обумовлено не стільки визначенням його необхідності, скільки витратами часу на пошук свого місця і напрямів діяльності в економічній системі координат області, регіону, країни, а з приєднанням України до СОТ – в більш глобальному вимірі. Саме тому міру економічного виживання і ступінь адаптації суб’єктів ринку до підвищених світових вимог буде визначати рівень конкурентоспроможності продукції.
Конкурентоспроможність агропродовольчої продукції – сукупність споживчих властивостей продукції відповідати вимогам ринку у визначений момент часу. Конкурентоспроможність продукції, як перемінна величина має якісну і кількісну характеристики.
Якісні параметри продукції (ціна реалізації, собівартість), які враховуються при протистоянні конкурентів є головним критерієм для покупця. Особливо важливого значення це набуває у зв’язку з розширенням сфери впровадження нових енергозберігаючих технологій виробництва сільськогосподарської продукції, якість якої в Україні, як свідчать результати досліджень, значно погіршується [126, с.17].
Конкурентоспроможність продукції за її якісними характеристиками в свою чергу підвищує конкурентоспроможність підприємства як суб’єкта ринку, в другу чергу – забезпечує вищу прибутковість виробництва, сприяє виходу суб’єктів ринку на зовнішній ринок, повніше задовольняє потреби суспільства.
Дослідження показують, що конкурентоспроможність агропродовольчої продукції справляє вагомий вплив як на національний ринок, так і на формування експортного потенціалу України, адже агропродовольчі товари традиційно займають на ньому вагоме місце. За даними Держкомстату України частка агропродовольчої продукції в останнє десятиріччя становила 10-20% від загального експорту країни. Тому від здатності аграрного сектора витримати зростаючий конкурентний тиск, що є результатом загальної лібералізації світової торгівлі та прийнятими Україною зобов’язаннями в рамках вступу до СОТ багато в чому залежатиме і загальний макроекономічний розвиток країни [130, с.131].
Для досягнення конкурентоспроможного розвитку АПК й ринку конкурентоспроможної агропродовольчої продукції необхідно радикально вирішити проблему короткострокового і довгострокового кредитування в першу чергу сільського господарства, в тому числі і комерційними банками. Основна причина, що не спонукає такі банки вкладати кошти в аграрну сферу, це – високий ризик, оскільки аграрні підприємства різних форм власності не мають можливості вчасно повертати надані кредити. Для цього слід вирішити дві взаємопов’язані проблеми: перша – пряма державна бюджетна підтримка аграрного виробництва через надання позичок на тривалий період (5-10 років) під низькі відсотки; друга – гарантування державою повернення до 80-90% позичкових коштів, які банки або інші інвестори спрямовують на розвиток агропромислового виробництва.
На нашу думку, з конкурентноздатною екологічно чистою агропродовольчою продукцією Україна може зайняти, поки що, незаповнену нішу перш за все на найбільш географічно приближеному високо-конкурентному агропродовольчому ринку країн Європейського Союзу. Це вимагає широкомасштабної організаційної та інституціонально-правової роботи щодо стимулювання розвитку органічного агровиробництва.
Отже, з метою здійснення конкурентної боротьби в сучасних умовах, кожний суб’єкт агропродовольчого ринку повинен розуміти систему його побудови, аналізувати і оцінювати нормоутворювальні чинники конкуренто-спроможності, вкладатися в науково обґрунтовані рівні затрат праці і засобів на виробництво продукції, а також з великою достовірністю передбачати, в якій галузі відтворювального процесу і кому належать важелі впливу на формування рівня конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.
|