3.2. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції на світовому ринку
Виклики, які пов’язані з глобалізацією продовольчої системи ведуть до прискорених темпів розширення світової торгівлі агропродовольчими това-рами, порівняно із темпами зростанням виробництва сільськогосподарської продукції і продуктів харчування. Одним із важливих питань у процесі інтеграції України у світове економічне співтовариство є насиченість її внутрішнього ринку конкурентоспроможною агропродовольчою продукцією та розширення її експорту.
Поряд з цим, пріоритетним напрямом стратегічного розвитку агропро-довольчого ринку України на сучасному етапі формування взаємовідносин із світовим ринком слід вважати не тільки зростання його експортних можливостей, а й удосконалення структури експорту, а також вихід на нові ринки з конкурентоспроможною продукцією, яка б відповідала вимогам міжнародних стандартів.
Дослідження показують, що в цих умовах першочергову роль займають проблеми міжнародної конкуренції. Це пов’язано з тим, що основною рушійною силою і результатом розвитку продуктивних сил усіх країн в аграрному секторі, як зазначають В. Рилько та В. Демяненко, стало формування світової агропродовольчої системи, в результаті інтенсифікації міжнародної кооперації і поділу праці, взаємодії та глобалізації національних товарних систем у сфері виробництва і продажу сільськогосподарської продукції та продуктів харчування [179, с.28].
Основними елементами світової агропродовольчої системи є міжнародна торгівля, що охоплює усі сфери продовольчого комплексу (рис. 3.4).
Рис. 3.4. Основні елементи світової агропродовольчої системи
Встановлено, що функціонування світової агропродовольчої системи веде до нерівномірного розвитку національних агропродовольчих систем, через те, що конкуренція і поділ праці виходять на загальний глобальний рівень. В цьому процесі лідерами вступають економічно розвинуті країни, тому що для їх агропродовольчих комплексів зовнішні ринки є основним чинником еконо-мічного зростання. Науково-виробничий і споживчий потенціал цих країн, а також висока захищеність інвестицій сприяють розширенню і поглибленню взаємозв’язків, що проявляється у поглибленні спеціалізації та кооперування у виробництві агропродовольчої продукції, ресурсів для її виробництва, взаємному посиленні переливу капіталу та технологій.
Нині на світових сільськогосподарських ринках створюються переваги для великих країн експортерів. У середньостроковій перспективі світовий агроринок характеризуватиметься значним наростанням попиту, розширенням торгівлі та зміцненням цін. Головним чинником цього буде зростання споживання продовольства у країнах, що розвиваються, внутрішнє виробництво яких, як прогнозується, не буде встигати за попитом [209, с.132]. Економічний розвиток Китаю з його чисельним населенням буде особливо важливим чинником імпортного попиту на сільськогосподарську продукцію, в першу чергу на фуражне зерно.
Крім цього, найбільш чистий сільськогосподарський експортер світу – Європейське співтовариство нині стоїть перед проблемою аграрного перевиробництва, з одного боку, та значних витрат на підтримку сільського господарства – з іншого. За оцінками, у короткостроковій перспективі ЄС не буде отримувати вигод від розширення світового ринку продовольства [209, с.133]. Внаслідок обмежень ГАТТ-СОТ щодо використання експортних субсидій зростаючий ринок за межами ОЕСР уже зараз практично повністю контролюється виробниками та трейдерами країн з ринково орієнтованим виробництвом. Ці зміни власне і визначатимуть підґрунтя сприятливих перспектив для агропродовольчого ринку України.
В цьому контексті чітка державна політика України, спрямована на відновлення і зміцнення її позицій на світових агропродовольчих ринках, у найближчій перспективі може забезпечити додаткові можливості економічного розвитку.
У світовій агропродовольчій системі Україна займає досить скромне місце, але її роль в окремих регіонах і на певних ринках досить суттєва, а з входженням до СОТ потенціальні можливості зростуть. До загальних проблем, з якими стикається наша держава у своїх взаємовідносинах із світовою агропродовольчою системою, належить: висока залежність від імпорту ресурсів для виробництва продовольства, іноземного капіталу і кредитів; протекціонізм стосовно вітчизняних товаровиробників; недосконалість чи відсутність елементів ринкового механізму; недоліки державних методів регулювання та ін.
Водночас слід зауважити, що серед вітчизняних науковців сформована думка, що за наявністю конкурентних переваг на світовому ринку саме агропромислове виробництво є однією із пріоритетних галузей економіки України [68, с.115; 146, с.10]. Зважаючи на це, важливо оцінити поточну міжнародну конкурентоспроможність основних продуктів українського агропродовольчого експорту, визначити місце України на світовому агропродовольчому ринку, а також виявити перспективні ринки збуту для продукції вітчизняного агропромислового виробництва.
Конкурентоспроможність вітчизняної агропродовольчої продукції складається із сукупності конкурентних переваг, що проявляються на світовому ринку шляхом їх порівняння з відповідними показниками закордонних фірм-конкурентів.
Факторами конкурентних переваг агропродовольчої продукції можуть слугувати: рівень рентабельності виробництва, рівень продуктивності праці, ефективність стратегічного планування, ефективність керівництва агроформуванням, здатність швидко реагувати на запити і вимоги агропродовольчого ринку.
Деякі вчені стверджують, що конкурентна перевага країни на міжнародному ринку визначає певний набір компонентів, “національний ромб” [59]. Він містить у собі п’ять складових частин (рис. 3.5).
Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
В пореформений період аграрного сектора України має місце зростання державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Встановлено, що розміри сукупних надходжень державної підтримки в аграрний сектор в 2000-2005 рр. випереджають темпи зростання виробництва валової продукції сільського господарства. Так, обсяг державної фінансової підтримки зріс із 2,4 млрд. грн. в 2000 р. до 9,2 млрд. грн. у 2006 р. або в 3,8 раза, а обсяг виробництва валової продукції за цей період збільшився з 54,3 до 94,3 млрд. грн. або лише в 1,7 раза, що дуже переконливо підтверджують розраховані ланцюгові індекси.
Для оцінки змін у конкурентоспроможності нами розраховано індекси відносних торговельних переваг по окремих видах агропродовольчих продуктів: зернові, (пшениця, ячмінь, кукурудза), насіння соняшнику та соняшникова олія, цукор, яловичина, молочні продукти (масло вершкове і сухе знежирене молоко), які є або були в минулому основними для експортної спеціалізації України, 1994-2004 рр.
Аналіз розрахованих значень індексу RTA показує, що за рівнем відносних торговельних переваг, найбільш конкурентоспроможними в останні роки на світовому ринку серед основних товарів українського агропродовольчого експорту є соняшникова олія та насіння соняшнику, в 2004 р. індекс RTA досяг 46,11 та 14,27 відповідно. В 1994-2004 рр. конкурентоспроможними були зернові, індекс відносних торговельних переваг яких з кожним роком має тенденцію до зростання, хоча в структурі українського експорту цей показник є порівняно не високим із-за значного імпорту по окремих видах зернових.
Встановлені існуючі значні коливання експорту українських агропродовольчих товарів в попередні періоди свідчить про те, що Україна немає постійних “ніш” на світовому аграрному ринку, внаслідок чого конкурентоспроможність її продукції має переважно ціновий характер і в значній мірі залежна від кон’юнктури, яка складається на зовнішніх ринках.
Доведено, що науково обґрунтована маркетингова діяльність має успіх тільки при здійсненні її по встановленій технології з використанням блок-схем алгоритмів, моделей і формалізації процесу маркетингу. Першочерговою стадією технології процесу маркетингу є дослідження ринку, яке пропонується автором здійснити з допомогою блок-схеми алгоритму. Дослідження агропродовольчого ринку повинно бути спрямоване на виявлення: попиту, споживачів, товарної кон’юнктури, конкурентів і їх діяльності.
З досліджень випливає, що в контексті орієнтації на плідну співпрацю із СОТ та країнами ЄС Україна повинна вибирати перспективні напрями розвитку аграрного сектору і продуктових ринків. Одним із важливих стратегічних напрямів розвитку агропродовольчого ринку України є виробництво органічної (екологічно чистої) продукції, попит на яку в світі швидко зростає. В Україні є всі умови для розвитку органічного агровиробництва. По-перше, це наявність родючих чорноземів у екологічно чистих регіонах, а по-друге, низький рівень доходів сільського населення у свою чергу обумовлює малі норми використання мінеральних добрив та пестицидів.
Проведені соціологічні дослідження потенційних споживачів продукції органічного агровиробництва в Західному регіоні України показали, що серед респондентів найбільший попит на продукцію органічного походження мали б такі агропродовольчі товари як: дитяче харчування, свіжі овочі і фрукти, молочні продукти, борошно, крупи, макарони, хліб і хлібні вироби. За них споживачі готові платити у 2 рази більше, ніж за звичайну продукцію, вироблену за інтенсивними технологіями із застосуванням мінеральних добрив, отрутохімікатів, стимуляторів росту тощо. Дещо нижчий попит споживачів міг би бути на рослинну олію, м’ясо (свіже), картоплю, яйця, сухофрукти. За які опитані респонденти готові платити цінову надбавку, яка б не перевищувала 100%.
Значну частину респондентів готових споживати органічну продукцію стримує надто високий рівень цінових надбавок. Аналогічних поглядів дотримуються окремі українські експерти, які вважають, що торгова націнка за органічну продукцію в Україні не повинна перевищувати 30-50%, стверджуючи, що за умов такої націнки органічна продукція користуватиметься підвищеним попитом серед українських споживачів.
Застосування органічних технологій і формування сегменту продукції органічного агровиробництва на агропродовольчому ринку України набуде належного поширення лише тоді, коли буде довіра споживачів до пропонованих на продаж органічних продуктів, запроваджена системи сертифікації в органічному виробництві, яка буде гарантувати високу якість, безпечність, повноцінне харчування без ризиків для здоров’я людей.
Основні пункти новизни даного розділу автором опубліковано у наукових працях [75; 84; 87; 89].
|