2.3. Зовнішньоекономічні напрями розвитку агропродовольчого ринку України
Виклики глобального розвитку світової економіки і торгівлі безпо-середньо пов’язані із функціонуванням національних агропродовольчих ринків в кожній країні зокрема. Безпосереднiй вплив на їх подальший розвиток спра-вляють не тільки суспільнi відносини в кожній країні, але й рівень еконо-мічного співробітництва з метою освоєння нових вигідних підходів у розвитку продуктивних сил.
Дослідження показують, що для України функціонування торговельних відносин на зовнішніх ринках є доволі складним і суттєво відрізняється від обґрунтованих науковцями моделей щодо їх побудови. Практика останніх років показала, що торгові партнери України у сфері реалізації сільськогосподарської і продовольчої продукції не поспішають відкривати свої ринки для українських товарів у відповідь на створення сприятливих умов для імпорту товарів АПК з боку України.
Це пов’язано з тим, що в світовій торгівлі властивою є боротьба двох суперечливих тенденцій в їх розвитку – лібералізації та протекціонізму. Якщо люба з них посилюється чи послаблюється, то і набуває домінуючого або ж підпорядкованого значення.
Лiбералізація і протекцiонізм не лише персонiфікують об’єктивні і суб’єктивні протиріччя, що постійно виникають на світовому ринку, але й мають забезпечити їх подолання, шляхом запровадження відповідних дієвих економічних механізмів. За змістом механізм лібералізації і протекціонізму, вважає В.І. Губенко, являє собою динамічну систему міжнародних відносин, що пов’язані з цілеспрямованим рухом капіталу між країнами світу та відпо-відною регулюючою функцією державних органів управління, спрямованою на захист національних інтересів [59, с.124].
Головними складовими світового агропродовольчого ринку є експорт та імпорт сільськогосподарської продукції, для якого характерними є низькі темпи зростання товарообігу, суттєве коливання обсягів та структури експорту й імпорту, нестійка кон’юнктура цін, тривалі періоди застою та різкі переходи від піднесення до кризи.
Дослідження показують, що в процесі ринкової трансформації економіки України в 1991-1994 рр. режим імпорту був ліберальний. Більшість митних тарифів були на рівні 5-8%, а максимальні не перевищували 30%. Разом з тим лібералізувався експорт сільськогосподарської продукції, проте лібералізація зовнішньоекономічної діяльності стала некерованою і деформувала внутрішній агропродовольчий ринок. Із-за недостатнього захисту інтересів вітчизняних товаровиробників вони опинилися у гірших умовах порівняно з імпортерами. Внаслідок цього обсяг важливого для України експортно-орієнтованого виду сільськогосподарської продукції – зерна скоротився від 1230 тис. т у 1991 р. до 153 тис. т у 1993 р., зменшився також продаж зерна для державних потреб через державні заготівельні організації. Основною причиною була диверсифікація торгівлі зерном, а також неплатежі за поставлені в державні фонди обсяги продукції, численні порушення строків авансування законтрактованих обсягів зерна, поширення бартерних операцій.
При ліберальному режимі вихід на ринки зарубіжних країн здійснювався на підставі митного законодавства, механізмів квотування і ліцензування експортно-імпортних операцій, індикативних цін, системи внутрішньої під-тримки національних товаровиробників. Однак перед ними були труднощі щодо реалізації продукції із-за таких причин:
по-перше, внаслідок обтяжень зобов’язаннями по розрахунках за одер-жані енергоносії, добрива, насіння, запасні частини, техніку, за які розра-ховуватись доводилося зерном;
по-друге, навіть маючи продукцію для експорту, товаровиробникам не просто вийти на ринки країн Західної Європи, Балтії та Росії, які вже були поділені дистриб’юторами потужних західних компаній.
Крім цього, вагомою причиною було і те, що операції по експорту-імпорту продукції сільського господарства переважно здійснювалися фірмами-посередниками (трейдерами), а для виробників вони були надто складними за процедурою (формування та сертифікація крупних однотипних партій товару, замовлення на обслуги залізничного транспорту, оформлення необхідних документів для митного контролю, податкової інспекції і т.д.), а також відсутністю в сільськогосподарських підприємствах фахівців з цих питань.
В 1991-1996 рр. темпи зростання імпорту значно випереджали темпи експорту сільськогосподарської продукції та продовольства з України (табл. 2.16). В 1996 р. зафіксований найвищий рівень імпорту за останніх 14 років – 7,6%. У практиці розвинутих країн співвідношення імпорту до власної аграрної продукції вважається нормальним у межах 3-6% [49, с.227].
Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
На основі проведеного соціологічного дослідження товаровиробників сільськогосподарської продукції Тернопільської області щодо вибору каналу збуту продукції встановлено, що 82% виробників зернових та 70% опитаних виробників овочів вважають ціну визначальним чинником у прийнятті рішення продавати продукцію тому чи іншому покупцю. Така ситуація пояснюється необхідністю сільгоспвиробників отримувати готівку за реалізовану продукцію, оскільки саме готівка у більшості випадків є основним джерелом покриття витрат виробництва, отримання доходів.
Чинник стабільності збуту продукції стоїть на другому місці, адже про його важливість стверджують 63% виробників зернових та 53% опитаних виробників овочів. Інші чинники (репутація покупця, транспортування продукції покупцем, можливість передоплати тощо) відіграють другорядну роль.
Невід’ємним складовим елементом цивілізованої ринкової інфраструктури є біржі, які в країнах ринкової економіки довели високий рівень організації торгівлі і загалом свою високу суспільну значимість. За період 2000-2006 рр. середньорічна частка обсягів укладених угод на сільськогосподарську продукцію у загальних обсягах біржової торгівлі України була досить вагомою і становила 48,8%. Найбільш затребуваними видами аграрної продукції на зовнішньому ринку були ячмінь фуражний, пшениця і насіння соняшнику.
Виявлено, що діяльність бірж не зовсім задовольняє потреби національного агропродовольчого ринку і АПК загалом. Обсяги реалізації продукції на товарних біржах безпосередніми товаровиробниками є мізерними – за останні роки вони не перевищували 3% від загального продажу, на основі укладених угод з реальним товаром.
Подальше удосконалення інфраструктури агропродовольчого ринку повинно здійснюватися за умови гармонізації взаємовідносин всіх її структурних елементів.
Конкурентоспроможність товарів АПК на світовому ринку має переважно ціновий характер, оскільки українські експортні ціни основних видів агропродовольчої продукції значно нижчі від світових.
Максимально наближеною до світової ціни є українська експортна ціна на соняшникову олію – 95,4%. На окремі види агропродовольчої продукції, які переважають в українському експорті – ячмінь, сухе знежирене молоко, жито, пшениця відношення української експортної ціни до світової знаходиться в межах 71,8-62,5%. На окремі товари українського експорту спостерігаються значні розбіжності із світовими: українська експортна ціна на яловичину становить лише 57,8% експортної ціни.
До основних чинників, які справляють негативний вплив на рівень експортних цін вітчизняних агропродовольчих товарів, слід віднести: невідповідність їх міжнародним вимогам із-за низької якості, непрозора діяльність комерційних структур, які займаються експортом і формуючи гуртові товаропотоки сільськогосподарської продукції скуповують її по занижених цінах у сільськогосподарських товаровиробників, забезпечуючи тим самим резерв для зниження експортної ціни.
З метою подальшої інтеграції агропродовольчого ринку України у світове економічне співтовариство, необхідно враховувати традиції, які склалися у зовнішньоекономічних стосунках, географічне розміщення агропродовольчих ринків щодо України, досягнутий рівень міжнародної взаємодії у сфері реалізації сільськогосподарської продукції і продовольчої продукції. Зовнішньоекономічні орієнтири України мають бути спрямовані, як на збереження традиційних ринків збуту української продукції, так і на цілеспрямоване залучення нових перспективних ринків. Такий підхід створює можливості щодо доступу до різних регіональних ринків, забезпечує диверсифікацію торгівлі та капіталовкладень, зменшуючи тим самим залежність від головних торговельних партнерів.
Основні пункти новизни даного розділу автором опубліковано у наукових працях [73; 74; 77; 82; 85; 90; 92].
|