ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ
КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кафедра військово-гуманітарної підготовки
«ЗАТВЕРДЖУЮ»
Завідувач кафедри військово-гуманітарної підготовки
доцент В.Г. Безбах
“ “_______________2012 р.
Старший викладач О.В.Пацкан
Л Е К Ц І Я
з навчального предмету
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Тема 4. Теоретичні основи виховання військовослужбовців Збройних Силах України.
.
Заняття 3. Зміст виховання військовослужбовців.
Навчальний час - 2 години
Для студентів військово-гуманітарного факультету
Навчальна та виховна мета
1. Розкрити зміст виховання військовослужбовців, його напрямки та психолого-педагогічні вимоги..
2. Сприяти вихованню активної позиції військового педагога, формуванню у студентів відповідальності за виконання завдань гуманітарного та соціального розвитку військових підрозділів.
Обговорено та схвалено на засіданні кафедри
“ 11“ вересня 2012р. Протокол №1
КИЇВ - 2012 р.
З М І С Т
Вступ.
1. Завдання виховання військовослужбовців Збройних Сил України.
2. Основні напрямки виховання у Збройних Силах України.
Завершальна частина.
Л І Т Е Р А Т У Р А
Конституція України. - К., 1996. – 80 с.
-
Воєнна доктрина України. / Указ Президента України 8 червня 2012 року № 390/2012/ http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/390/2012
-
Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999
Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.
Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 // Збірник Указів Президента України. – К.: Політвидав, 1998.
Наказ Міністра оборони України від 06.06.08 р. № 244 “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України”.зі змінами згідно наказу міністра оборони України від 13.12. 10 № 659
Наказ Міністра оборони України від № 44 від 25.01.12 р «Про затвердження Положення про органи з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України».
Організаційно-методичні вказівки щодо проведення виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України у 2012 році від 25.10.2011 р.
Безбах В.Г., Клименко В.С., Мацагор О.А. Керівні документи з організації виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України. Електронний посібник. - К: ВІКНУ, 2011 .
Безбах В.Г., Клименко В.С., Кубіцький С.О., Мацагор О.А. Організація виховної роботи в підрозділах Збройних Сил України. Навчальний посібник. – К.:, 2011. – 508с.
Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.
Коупленд Н. Психология и солдат / Пер.с англ. – М.,1958.
ВСТУП
Цілі виховання знаходять своє відбиття у змістовному компоненті процесу виховання військовослужбовців, який представляє собою систему ідей, ідеалів, думок, факторів, основних напрямків виховного впливу. Цей компонент має відповісти на запитання: ”На яких ідеалах і цінностях слід виховувати воїнів?”, ”Що вони повинні опанувати у процесі виховання?”
На минулому занятті ми з вами визначилися з принципами виховання військовослужбовців, розглянули їх характеристику.
Для більш повного розуміння теоретичних основ виховання військовослужбовців необхідно усвідомити сутність завдань та напрямків виховання та розглянути їх як систему.
Саме це і є головною метою лекції .
Завдання виховання військовослужбовців Збройних Сил України.
Цілі виховання знаходять своє відбиття у змістовному компоненті процесу виховання військовослужбовців, який представляє собою систему ідей, ідеалів, думок, факторів, основних напрямків виховного впливу. Цей компонент має відповісти на запитання: ”На яких ідеалах і цінностях слід виховувати воїнів?”, ”Що вони повинні опанувати у процесі виховання?”
Що слід розуміти під педагогічною категорією ”зміст виховання”? Відповідаючи на це запитання, слід мати на увазі два аспекти: по-перше, державні вимоги до виховання, по-друге, специфіку військового виховання, яка викладена у Концепції виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України.
Основними складовими виховної роботи у Збройних силах України є:
морально-психологічне забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань;
морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень;
інформаційно-пропагандистське забезпечення;
культурно-виховна і просвітницька робота;
військово-соціальна робота.
Основними принципами виховної роботи є:
державна і патріотична спрямованість виховного процесу;
взаємозалежність змісту, форм і методів виховної роботи;
повага до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовця, орієнтація на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні якості;
безперервність і спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних і культурних традицій з почуттям нового;
конкретність та узгодженість змісту, форм і методів виховної роботи;
об’єктивно-науковий підхід до планування, здійснення та оцінки результатів виховної роботи.
Таким чином, Концепція визначає мету, завдання, основні напрямки та принципи виховної роботи, які конкретно визначають зміст виховання військовослужбовців. Цей зміст має враховувати призначення Збройних сил України, основну мету виховання військовослужбовців, завдання навчально-виховного процесу та задачі формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості – справжнього громадянина України. Мета і завдання виховання визначаються Воєнною Доктриною України, Військовою Присягою, законами України ”Про оборону України” та ”Про Збройні Сили України”, статутами Збройних сил України, наказами та іншими документами уряду і Міністерства оборони України, інструкціями, директивними документами, які регулюють організацію і хід бойової та гуманітарної підготовки, зміст повсякденної життєдіяльності і військово-професійної діяльності військовослужбовців і військових підрозділів, використання Збройних сил України в мирний і воєнний час.
Безумовно, найважливішою складовою бойового і духовного потенціалу Збройних сил України є всебічно підготовлений військовослужбовець, його свідомість, переконання, мотивація, ідеали, творча та інноваційна активність, розвинута емоційно-вольова сфера психіки, знання, уміння, навички, військово-технічна кваліфікація. Усе це вимагає, по-перше, концептуального визначення освітніх, виховних і розвивальних цілей навчально-виховного процесу і, по-друге, конкретного формулювання змісту військового виховання.
Зміст і особливості сучасної війни, її надзвичайно висока морально-психологічна насиченість передбачають високу громадянську свідомість, всебічну морально-психічну стійкість і готовність воїнів.
Залишаючись в інтегральному зв’язку із загальною метою виховання у нашому суспільстві та враховуючи завдання Збройних сил України, можна формулювати такі завдання виховання:
формування громадянина, який має менталітет народу України;
прищеплення воїнам почуття вірності та відданості народу України та Військовій Присязі;
формування творчої мотивації військово-професійної діяльності;
розвиток почуття необхідності дотримання вимог статутів, наказів і військової дисципліни;
шанування правил спілкування і колективної діяльності;
формування волі бійця, почуття гідності, психологічної стійкості та готовності до військово-професійної діяльності тощо.
Ці якості впливають на якість виконання воїном службових обов’язків, сприяють формуванню статутних, водночас гуманних, взаємовідносин між військовослужбовцями та, врешті-решт, полегшують їх адаптацію до важких умов військової служби.
Отже, одним із головних завдань виховання у Збройних силах України є формування і розвиток світогляду українського військовослужбовця, в якому мають переважати патріотичні основи. “Світогляд – це форма суспільної свідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття й діяльності, визначає та сприймає своє місце й призначення в ньому” . Інакше кажучи, світогляд – це сукупність загальних переконань, які стосуються світу, людини та суспільства, місця військовослужбовця у світі, смислу його життя та які визначають його ідеали, ціннісні орієнтації, життєві настанови та характер діяльності. Він, з одного боку, складає струнку систему знань і переконань військовослужбовця, його світосприймання і світорозуміння, а з іншого - визначає його ставлення до світу, життєвий почерк, основу цілеспрямованої діяльності. Основними складовими світогляду військовослужбовця є знання, переконання і діяльність. Він виконує такі функції: регуляційну, оціночну, охоронну, практичну.
Світогляд впливає на якість виконання воїном службових обов’язків, сприяє формуванню статутних, водночас гуманних, взаємовідносин між військовослужбовцями та, врешті-решт, полегшує їх адаптацію до важких умов військової служби.
Під час визначення змісту виховання військовослужбовців необхідно також мати на увазі загальний освітній рівень призовників, їх фізичний і морально-психічний стан, індивідуально-психічні особливості, майбутню цивільну діяльність, потреби держави у відповідних військових і цивільних фахівцях.
Отже, докладне і конкретне визначення виховної мети та завдань виховного процесу має безпосередній позитивний вплив на формування змісту їх виховання.
Після цих міркувань щодо наукових, суспільних, військово-професійних, культурних, особистісних і психолого-педагогічних складових змісту виховання можна дати загальне його визначення. Під поняттям ”зміст виховання військовослужбовців” розуміється система наукових, духовних і військово-професійних знань, навичок, вмінь і норм та правил поведінки, оволодіння якими забезпечує формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості – громадянина України, його прилучення до загальнолюдських і національних цінностей, освоєння ним світоглядних, морально-етичних властивостей, формування їх індивідуальності та підготовку до захисту Батьківщини.
Добір змісту виховання військовослужбовців має задовольнити такі вимоги:
1) відповідати соціальному замовленню суспільства, призначенню Збройних сил України;
2) бути спрямованим на здійснення головної мети військово-педагогічного процесу - формування і розвитку всебічно й гармонічно розвинутої особистості – громадянина України;
3) спиратися на сучасні загальнолюдські та національні цінності, ідеали та формувати науковий світогляд;
4) має відбивати зв’язок теорії з військовою практикою, забезпечувати загальну підготовку психіки особистості до складних умов сучасної війни;
5) відповідати духовним і фізичним можливостям військовослужбовців, сприяти їх активізації на самовиховання;
6) сприяти єдності виховання, навчання, розвитку, психологічної підготовки і самовдосконалення військовослужбовців;
7) має враховувати реальні можливості, потреби та особливості конкретних видів і родів військ, військових підрозділів і частин тощо.
Отже, особистість воїна формується і розвивається під впливом багатьох факторів: об’єктивних і суб’єктивних, природних і суспільних, внутрішніх і зовнішніх, незалежних і залежних від волі та свідомості військовослужбовців, які діють стихійно або на науковій основі у відповідності до поставленої мети виховання у Збройних силах України.
Також для визначення змісту виховання військовослужбовців слід мати чітке уявлення про предмети виховного впливу. У всі віки представників педагогічної думки хвилювало питання про предмети виховного впливу та їхню ієрархію згідно зі значущістю. У давнину їх було три: на перше місце вони ставили фізичне загартування тіла, а після цього - формування розумових і моральних якостей. Поривання, воля а також бажання, за Аристотелем, властиві навіть новонародженим дітям, оскільки розум і розсудливість, звичайно, появляються у них тільки з віком. Тому, вважав він, турбота про тіло має передувати турботі про душу, після тіла потрібно подбати й про виховання нахилів, щоб виховання їх сприяло вихованню розуму, а виховання тіла – вихованню душі. Таку думку поділяють багато інших представників педагогічної науки.
Як вважав український філософ і педагог Г.С.Сковорода, рушійною силою людської діяльності є думка. Тому й першим предметом виховання має бути розум людини. Правильне виховання – в єдності істини і доброчесності, знань і високих моральних поривань.
Другим предметом виховання є серце людини. Якщо виховання розумових здібностей – звернення до інтелекту, то виховання моральних якостей – звернення до серця. Треба виховувати, вважав Г.С.Сковорода, чесність, поміркованість, працелюбність, стриманість, зневагу до житейських спокус, до багатства, чинів, моди, лицемірства.
Важливим елементом педагогіки Сковороди є вимога виховання волі. Не досить мати розвинутий розум і працювати відповідно до “сродності”. Потрібна ще єдність думки і вчинку, слова і діла. А з цього виникає необхідність розвитку і зміцнення волі, яка допомагає людині реалізувати розумне начало у своїй діяльності, протиставляти недостойним пристрастям, негідним пориванням, плотським інстинктам високі прагнення. Єдність розуму і волі, думок, слів і дій – це природне, натуральне “супружество”. Отже, Г.С.Сковорода є прихильником триєдиного підходу до визначення змісту виховання.
З розвитком людського суспільства предметів виховного впливу становиться все більше і більше. Все це пояснюється потребами різнобічного і гармонійного розвитку особистості.
Відомо, виховання – це діяльність, яка спрямована на передачу новим поколінням суспільно-історичного досвіду людства: цілеспрямований, планомірний вплив на свідомість, підсвідомість, емоційно-вольову сферу і поведінку людини з метою формування визначених настанов, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її всебічного і гармонійного розвитку, підготовки до суспільного життя і трудової діяльності.
Таким чином, основними предметами виховного впливу є свідомість, світогляд, підсвідомість, емоційно-вольова сфера, звички, навички та вміння гідної поведінки особистості воїна.
Формування особистості, насамперед, пов‘язане із процесом формування свідомості людини. Свідомість - це найвищий рівень психічного відображення дійсності, властивий лише людини як суспільно-історичній істоті. Сутність свідомості полягає у здатності людини відображати світ за допомогою понять. Завдяки свідомості воїн орієнтується у суспільстві, накреслює більш чи менш віддалену мету власної діяльності, регулює свою поведінку, впливає на поведінку інших військовослужбовців.
Ядро суспільної та індивідуальної свідомості складає світогляд. Світогляд - це система поглядів на об‘єктивний світ і місце у ньому людини, на ставлення її до навколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації. Основу світогляду складають переконання військовослужбовця. Відповідно, переконаннями для військовослужбовця є такі знання, які для нього мають особистісний смисл.
Теоретичною основою для суспільно корисної діяльності військовослужбовця є науковий світогляд, основними ознаками якого є формування поглядів і переконань на основі пізнання законів розвитку природи, суспільства і мислення, сукупність філософських, суспільно-політичних, економічних, військових, релігійних, етичних, естетичних знань. Він забезпечує військовослужбовця методологією і методикою правильного ставлення до навколишнього середовища, опанування військовою майстерністю та технологією обгрунтованої діяльності.
Виходячи з мети і завдань національного виховання українських громадян особливого значення набуває формування національного світогляду у військовослужбовців Збройних сил України, що являє собою систему історично зумовлених поглядів, переконань, ідеалів, які відображені у фольклорі, міфології, національній психології та характері українського народу, його культурно-історичних традиціях.
Підсвідоме – психічні процеси, які відбуваються під порогом свідомості. До підсвідомих психічних явищ належать такі психічні процеси, які в даний момент у військовослужбовця перебувають поза фокусом свідомості, але органічно з нею пов‘язані, впливають на їх перебіг і з відповідною зміною умов легко переходять в її сферу.
Емоційно-вольова сфера психіки військовослужбовця забезпечує ефективність його психічної діяльності, зміцнює дієвість виховних заходів, сприяє гармонійному розвитку особистості військовослужбовця. Саме в цьому полягає взаємозв‘язок свідомості особистості військовослужбовця з її емоційною сферою, що підкріплюється вольовими якостями. Такий взаємозв‘язок має передбачати і зміст виховання військовослужбовців, який має охоплювати всі психічні процеси воїна: когнітивні – розумове виховання, афективні – моральне виховання, психомоторно-регулятивні - .психологічне і фізичне загартовування.
Будь-яке виховання тільки у тому випадку має цілеспрямованість, конкретність, ефективність, коли воно переводиться у практичну сферу. Тому слід намагатися формувати звички, практичні навички та вміння вихованої поведінки. Цього можна досягти широким залученням військовослужбовців до вирішення актуальних задач життя військового підрозділу, цілеспрямованим формуванням та дотриманням правил і традицій військового етикету.
Виховання своїм завершенням має:
приєднання військовослужбовців до загальнолюдської культури;
опанування воїнами національними ідеалами та цінностями культури;
формування мотивації самовиховання як головної мети всієї виховної роботи з військовослужбовцями.
|