План реалізації проекту по відзначенню 70-ї річниці партизанського руху в Україні та 70-х роковин трагедії Бабиного Яру


Скачати 209.07 Kb.
НазваПлан реалізації проекту по відзначенню 70-ї річниці партизанського руху в Україні та 70-х роковин трагедії Бабиного Яру
Дата01.04.2013
Розмір209.07 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Військова справа > Документи
Проект


Не забувайте незабутнє

І не знецінюйте коштовне.

Л. Костенко

Керівники проекту:

  • Л.П. Пилипенко, вчитель історії, керівник шкільного музею.

  • Т.О. Котенко, педагог-організатор Степанівської загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів Драбівської районної ради Черкаської області.


Учасники проекту: Педагогічний і учнівський колективи школи.

Тип проекту: Інформаційно-дослідницький.

Термін реалізації: 1 рік.

Мета:

Розширити знання дітей про звільнення рідного краю від фашистських загарбників, партизанський рух під час Великої Вітчизняної війни, трагічні події Голокосту; формувати почуття гордості за старше покоління, активну життєву позицію, почуття відповідальності за долю Батьківщини, вміння працювати в групі; вшанувати світлу пам'ять загиблих і живих патріотів Вітчизни.


Актуальність:

Розбудова України як суверенної держави ставить перед школою відповідальне і складне завдання – виховати високодуховне, національно свідоме підростаюче покоління, патріотів своєї Батьківщини, спадкоємців і продовжувачів національно-патріотичних традицій. Почуття патріотизму – основа духовного життя кожної людини, її прагнення до волі та процвітання своєї країни. Патріотизм становить одну з найважливіших складових частин національного світогляду і поведінки людини у її ставленні до рідного краю, до інших націй і народностей. Збереження історико-культурних традицій народу, знання героїчного минулого – це основа патріотичного виховання учнівської молоді. Проводячи різні заходи на патріотичну тематику, ми вшановуємо пам'ять про тих, хто загинув у полум’ї Великої Вітчизняної війни, показуємо всю жорстокість, з якою знищували наш народ. Трагедія Бабиного Яру не повинна повторитися. Зберігаючи пам'ять про трагічні події своєї країни, людина не допустить, щоб історія повторилась. Під час проведення заходів формуються патріотичні почуття, національна свідомість, активна життєва позиція.
Очікувані результати:

Забезпечення єдності навчання,виховання і психологічної підготовки учнів до захисту Батьківщини; вироблення єдиних поглядів на проблему виховання громадянина, патріота; формування компетентної особистості,орієнтованої на загальнонародні традиції, з усвідомленою громадянською позицією; залучення до співпраці щодо реалізації проекту батьківський комітет, громадськість села, позашкільні установи.
План реалізації проекту
по відзначенню 70-ї річниці партизанського руху в Україні
та 70-х роковин трагедії Бабиного Яру


Степанівська загальноосвітня школа І – ІІ ступенів

Драбівської районної ради

Черкаської області




Етапи реалізації проекту та заходи

Дата проведення

Відповідальний




І. Підготовчий етап








1.
2.

Формування ідей.
Планування роботи.



Серпень
Серпень



Класні керівники 5–9 кл.

Вчитель історії, педагог-організатор.




ІІ. Основний етап







1.

Бесіди з учнями початкової школи

«Хто такі партизани?»

1 тиждень вересня

Класоводи

2.

Інформаційно-просвітницькі бесіди про партизанський рух, про історію і трагедію Бабиного Яру.

2 тиждень вересня

Класні керівники

3.

Конкурс учнівських малюнків та плакатів «Уроки війни та Голокосту»

(Додаток 1)

2 тиждень вересня

Класні керівники, вчитель образотворчого мистецтва, учнівське самоврядування

4.

Урочиста лінійка, присвячена визволенню Драбівщини від німецько-фашистських загарбників.

22. 09

Вчитель історії

5.

Урок спілкування

«У лісах Холодного Яру»

(Додаток 2)

3 тиждень вересня

Класні керівники вчитель історії.

6

Поетична сторінка «Пам’ятайте минуле заради майбутнього»

(Додаток 3)

3 тиждень вересня

Класні керівники

7.

Тематична виставка в шкільному музеї «Сумуємо. Пам’ятаємо. Шануємо».

(Додаток 4)

4 тиждень вересня

Керівник шкільного музею.

8.

Засідання за круглим столом з питань історії пам’яті та трагедії народів у Великій Вітчизняній війні (обговорення книги А. Кузнецова «Бабин Яр»)

4 тиждень вересня

Вчитель історії

9.

Участь у щорічному конкурсі Українського Центру вивчення історії Голокосту.

Протягом року

Вчитель історії

10

Участь у пропедевтичному дистанційному навчальному курсі з історії Голокосту.

Протягом року

Вчитель історії

11


Зустріч з колишнім в’язнем концтабору Усом Савкою Назаровичем «Дай, Боже, ніколи нам війни не знати».

(Додаток 5)

Протягом року

Студія «Берегиня»

12

Впорядкування могили Невідомого солдата і Обеліска слави.

Вересень-квітень

Студія «Берегиня»

13

Зустріч з ветеранами Великої Вітчизняної війни, солдатськими вдовами.

Травень

Студія «Берегиня»

14

Концерт для односельчан біля Обеліска Слави, присвячений Дню Перемоги.

Травень

Педагог-організатор.




ІІІ. Заключний етап








1

Оформити в шкільному музеї інформаційний стенд «Це треба не мертвим, це треба живим».

Березень

Керівник шкільного музею

2

Випуск шкільної газети «Пам’ять вічна».

Квітень

Педагог-організатор

3

Провести методичне об’єднання класних керівників з питань аналізу результатів роботи.

Квітень

Керівник МО

4

Узагальнити позитивний досвід патріотичного виховання.

Травень

Дирекція школи, педагогічний колектив



Результативність проекту

  • Подати матеріал до друку.

  • Випустити шкільну газету «Пам'ять-вічна».

  • Продовжити напрацювання системи виховних заходів на патріотичну тематику.

  • Участь у щорічному конкурсі Українського Центру вивчення Голокосту.

  • Поповнення експозиції шкільного музею.

Додаток 1

Конкурс учнівських малюнків та плакатів «Уроки війни та голокосту».

Пампуха Дмитро – переможець конкурсу.



Учні 7 класу – учасники конкурсу.

Додаток 2

Урок спілкування

«У лісах Холодного Яру»

Мета: Розширити знання дітей про звільнення рідного краю від загарбників, партизанський рух під час Великої Вітчизняної війни; формувати почуття гордості за старше покоління, активну життєву позицію, почуття відповідальності за долю Батьківщини; вшанувати світлу пам'ять загиблих і живих патріотів Вітчизни.
Звучить фонограма мелодії «Реквієм».
Ведучий 1. Те, що пережито в роки Великої Вітчизняної війни, ніколи не зітреться в народній пам’яті. Боротьба партизан і підпільників в тилу ворога була одним із важливих факторів, які забезпечили перемогу над німецько-фашистськими загарбниками. Партизани підривали силу німецької армії. Горіла земля під ногами фашистів.
1-й учень

О пам’яте, всесильна, всемогутня,

Не дай забути тих, кого нема.

Не доведи, о Матінко Пречиста,

Щоб в наші дні прокралась війна.

2-й учень

Терзай же душі спогадом жорстоким,

Взивай до серця кожного із нас,

Не дай дивитись збайдужілім оком

На очі ті, що плакали не раз.

3-й учень

Молюсь до тебе, пам’яте, молюся,

Не тільки у травневий світлий час.

Вклоняюся до тебе і горнуся,

Не полишай, о всемогутня, нас.

4-й учень

Не дай забути, щоб не повторити,

Не дай згасати, щоб не розпалить.

Гарячу й чисту кров мого народу

Не дай, о Господи, і знов пролить.
Ведучий 2. Найвищою оцінкою держави щодо партизанського руху стало впровадження державного свята «День партизанської слави», яке святкується щорічно 22 вересня. Партизанський рух називають фронтом у ворожому тилу і це не просто образний вислів чи перебільшення. На тимчасово окупованій території чинили збройний опір загарбникам понад мільйон бійців, що співставне з чисельністю регулярних військ на одному з фронтів.

Ми свято шануємо пам’ять усіх,

Хто власним життям нашу юність зберіг,

Хто впав за свободу у грізну годину,

За землю священну, за Україну!

Вони у бронзі й камені звелись,

Летять роки і хмари понад ними.

Все менше тих, хто бачив їх колись,

Все менше тих, хто бачив їх живими.
Ведучий 3. Під час Великої Вітчизняної війни Черкащина була партизанським краєм. Тут воювали понад 13,5 тисяч народних месників. Партизанські загони і підпільні групи діяли майже в кожному районі. Патріоти не могли спокійно спостерігати за звірствами фашистів, зрадників і поліцаїв.

1-й учень

Журно шепчуть тополі у полі,

Наче теж згодують вони,

Як нівечили квіти і долі

Чорними плугами страшної війни.

2-й учень

Гоготіли над Бугом заграви,

Червоніла від крові трава.

Прикордонників подвигу слава

Їх нащадків шляхи сповива.

3-й учень

Роду чесного, доброго люди

Переконані твердо давно:

Хто минуле випадком забуде,

Може знов повернутись воно!

4-й учень

Хай лихе покривається пилом

Забуття, і не зна воєн світ.

Владно кличуть скорботні могили –

Біль-розлука удів і сиріт.
Ведучий 4. У лісах Холодного Яру діяли партизанські загони чисельністю понад 4 тисячі осіб: загін ім. Й. Сталіна – командир П.А. Дубовий, ім. Москви – командир І.М. Боровіков; ім. Ворошилова – командир І.Д. Діброва; «За Батьківщину» – командир М.П. Кришталь та ще декілька менших за чисельністю.

Рідний край

Земля парує,

Димком блакитним в небо йде.

Весна віщує

Життя прекрасне, молоде.

І день сміється

В безмежжі сонячних степів,

До серця ллється

Натхненний жайворонка спів.

І пісня волі

Підводиться на повний зріст.

В широкім полі

Їй співає тракторист.

В цвітінні гілки,

І в тім, як кружать журавлі,

Стремління скільки

В піснях щасливої землі.

Серця зогріти

Єднає в праці творчий май.

Немає в світі

Від тебе кращого, мій край!
Ведучий 5. 16 серпня 1943 року партизанський загін під командуванням П.А. Дубового разом з десантниками груп Д.М. Гарячого та Д.О Коршикова прийняв бій з німецькими карателями. Цей перший серйозний бій з фашистськими частинами став перевіркою боєготовності згону, який налічував 106 чоловік і нещодавно вийшов із підпілля в ліс. Більше дев’яти відбивали партизани лобові атаки. Проти них було кинуто озброєних до зубів, наділених танками, сили ворога. Але героїчні партизани вистояли.
Солдат

Упав солдат в бою нерівнім

Не трав настелені мости...

Та поклялися друзі вірні

До перемоги з ним прийти.

Й таки прийшли. О тій годині,

Коли настав кінець війни,

Він розписався у Берліні

Своїм багнетом на стіні.

Коли ж додому повертали,

Звільнивши от напруги світ,

До праці вірні друзі стали,

А він підвівся на граніт.

Підвівся і став як образ слави

О тих, що ніч перемогли,

Щоб діти вільної держави

Рівнятись на них могли.
Ведучий 6. За перемогу в бою заплатили життям п’ять партизанів, десять було поранено. Партизани стояли на смерть, відбиваючи атаку за атакою. Було знищено близько 200 карателів. Багато ще боїв провели партизани, але бої 16 серпня 1943 року залишалися в пам’яті на все життя, як бойове хрещення загону.

Учень

Стоїть обеліск, в нім скорбота німа.

Лиш сльози вмивають синів імена,

Що їх за собою забрала війна,

Що їхні серця уже давні літа

Земля українська в собі пригорта.
Там, де окопів вирвища чорніли,

Шумлять берези, клени, явори...

Ми з вами, називайте поіменно,

А безіменних серед нас нема.
Ми думаєм про вас, хто не вернувся з битви,

Ми думаєм про вас, хто нині ще живий

Ми будемо за вас свій отчий край любити

І на землі своїй лишити добрий слід.
Ведучий 7. Грім серпневого бою луною розлетівся по навколишніх селах і вселив надію про близьку перемогу змученим злодіяннями фашистів людям. Загін почав швидко зростати, кожного дня прибувало нове поповнення, йшли цілими сім’ями. Прийшли цивільні і колишні військові, дужі чоловіки. І сиві діди, жінки і молоді дівчата, юнаки і хлопчаки, люди 19 національностей. Всі вони стали на захист власної домівки , своїх дітей, всієї Батьківщини.

Хто не знає, що на горбах часу

Ніколи не буває квітів чи хрестів,

Нема туди й стежок. Хто в безвість відлетів,

Той в забуття поклав собі навіки шлях.

Тож помоліться, люди, за їхні юнь-літа,

І хоч увісні скропіть цілющою сльозою

Того, хто схований живцем і без хреста.

Пісня «Йшли селом партизани».
Ведучий 8. Після серпневого бою зразу влилося кілька сотень чоловік, у жовтні – 415, в листопаді – 340, у грудні – 104 чоловіки.

Зупинися

Де б не був – в Москві, а чи Соренто,

Де б не був – в Парижі, чи Варшаві,

Зупинися біля монументу –

Де в граніт закута вічна слава.

Зупинися... Друже, зупинися –

Там твої батьки, а може, й діти...

Уклонися, низько уклонися

Тим, що вів серці будуть жити.

Не пройди, сучаснику, спокійно,

Квіти поклади на ці могили,

Кинь прокляття розпроклятим війнам.

Й тих вшануй, які життя любили.
Ведучий 9. У грудні 1943 року загін ім. Сталіна налічував близько 1,5 тисячі чоловік. За 206 днів існування загону було проведено понад 100 бойових операцій, знищено 12 німецьких ешелонів з ворожою технікою і живою силою, 200 автомашин, збито 2 ворожі літаки, захоплено 1400 одиниць різної зброї. Знищено 2000 гітлерівців, зрадників і поліцаїв. Партизани перешкоджали фашистам вивозити до Німеччини молодь. Багато розвідувальних даних, здобутих партизанською розвідкою і підпільниками про ворожі війська було передано на «Велику землю».

Хвилина мовчання

І знов мовчання хвилина

вогненно серця обпіка,

і від обелісків калина,

як пам’ять у небо втіка.

А ми стоїмо, бо не в змозі

забути бодай хоч на час

про тих, хто упав на дорозі,

вклонившись святій Перемозі,

яка приголубила нас.

А ми стоїмо. Нас мільйони.

Ми нині живем і за тих,

хто в битві розтратив патрони

і в братських могилах затих.

Хоч наше сувору мовчання

не зможе вже їх розбудить –

калини чаїне ячання

до сонця, як пам’ять, злетить.
Ведучий 10. Партизани постійно ризикували життям, жили в неймовірно важких умовах, взимку в землянках, часто-густо не мали теплого одягу, голодували. Цими озброєними людьми треба вміло командувати, зберегти живими, годувати, не допустити мародерства навколишніх сіл.
ПАРТИЗАНСЬКА ПІСНЯ

Там, де Ятрань круто в’ється,

від пожару в’ється дим,

Партизан з чужинцем б’ється,

З чорним ворогом лихим.
Партизан бува без солі,

Табачку часом нема,

А за ним вітри у полі

Та зав’южена зима.
Там сім’я в снігу розбута

Плаче, просить німцю кар.

Помста грізна, помста люта

Палить груди, як пожар.
Помста за руїну,

Німця знищимо в бою, -

За свободу України,

За республіку свою.
Ведучий 11. Вкінці грудня 1943 року діючі частини 72-ї піхоти дивізії Вермахту і броньовиками оточили ліс з метою знищення партизан, які постійно наносили удари з тилу. В цьому бою загинули відважні партизани Іван Чиж, Іван Горбань, Олександр Скорина, Федір Кальченко, Григорій Огненко, Іван Червоній, Ніна Куля, Микола Ляпаков, Микола Луковський, Борис Юсупов, Костянтин Трубілін. Вони поховані в братській могилі в с.Мельники Чигиринського р-н.

Пісня «Землянка»

Ведучий 12. Та, незважаючи на втрати, обмаль боєприпасів, командування загоном зуміло зробити вірний маневр – вивести з-під вогню партизанів, не залишивши в лісі на розправу фашистам і цивільне населення.

Із 6 на 7 січня 1944 року з’єднання холодноярських партизанських загонів ім. Сталіна і ім. Москви загальною чисельністю понад 2000 бійців під командуванням П.А. Дубового форсувало річку Тясмин і з’єдналося з Червоною Армією. Під охороною партизан в районі с. Зам’ятниця Тясмин перейшло понад 5000 осіб цивільного населення в розташування військ Червоної Армії.

Пісня «Земле наша, доле»
За основу взято статтю Тамари Горб-Дубової,
члена Національної спілки журналістів України
«У лісах Холодного Яру»,
газета «Товариш Черкащини»
від 17-23.09. 2008 року
Додаток 3.

Поетична сторінка

«Пам’ятаймо минуле заради майбутнього»
Вступне слово вчителя

Двадцятилітня київська студентка Людмила Титова того фатального дня пішла проводжати свою сусідку, пройшла з нею вже перший фашистський заслін і тільки тоді зрозуміла страшний смисл того, що відбувається. Випадково у неї виявився паспорт, завдяки якому вдалося врятуватися. Земля ще довго в Бабиному Яру стогнала і ворушилася, але ніщо і ніхто не міг допомогти знедоленим – міцним кільцем оточували рів нацисти.

Учениця :

Указ подкреплялся угрозой расстрела,

Они покорились, но их расстреляли,

В те ночи свеча ни одна не горела,

Кто мог, уходил и таился в подвале.

И спрятались в тучи и звезды, и солнце

От нашего слишком жестокого мира,

Покуда баварцы, покуда саксонцы,

Стреляя по окнам, врывались в квартиры,

Стучали прикладами в двери и стены,

Ломились в театры, дома и музеи,

Смеялись, как лошади, и неизменно

Горланили хором невлад «Лорелею»...

Ее утащили у Генриха Гейне,

Ее утащили у синего Рейна.

Л. Титова, 1941

Учень:

Они кружат по улицам, как звери,

Они каштаны рубят в нашем сквере,

В людей стреляют просто, для забавы.

Ты видишь, видишь, снег идет кровавый,

Идет, и все становится багряным.

Да, и такое снится киевлянам...

И я уже не верю, что когда-то

Была на свете «Аппассионата».

Л. Титова, 1941

Учениця:

Они, как дети Гемальна, ушли,

Ушли под землю, канули, как в воду,

Исчезли навсегда в глухой дали

С глухим и страшным сорок первым годом.

Глазами обреченными глядят,

Убогие котомки за плечами...

И длится это шествие в молчанье

Под лающие окрики солдат.

Л. Титова, 1942

Балада о матери

В сорок первом году поутру

Он был расстрелян в Бабьем Яру.

Пулеметы строчили в его честь,

А было ему годков шесть.

Рядом пуля пропела: «Ж – жид!» --

И понял мальчик, что он – жив.

Ноет плечо, рука в крови,

Но сердце стучит, кричит: «Живи!»

Фашистам назло, смерти назло

Расстрелянный ночью приполз в село.

Качалась, как люлька, земля вокруг...

Очнулся от боли и женских рук.

А женщина с плачем: « Дитино мала!» -

В хату его на руках понесла.

Сыном его назвала. Потом

Ее полицаи били кнутом.

Углями жгли ей пальцы ног.

Она не сдавалась: «Мій синок!»

Когда ж Победа дошла до села,

Заплакала женщина: «От і спасла...»

Є. Ольшанська.
Яр

Руді провалля, глинища зелені,

Завалений зотлілим сміттям рів.

Жахаючись, вривається в легені

Зловіщий вітер ржавих пустирів.

Не бліднути, не скніти не здригатись --

Стоять, як суд! Як войовник стоять!

Замало клятв, щоб ними присягатись,

Щоб проклинати – не стає проклять

Звичайний яр, брудний і неохайний,

Тремтляві віти двох блідих осик.

Ні, це не тиша! Незгасимий крик,

Ста тисяч серць, предсмертний крик одчайний.

Сріблястий попіл спалених кісток.

Людського лоба тріснутий шматок.

Розпались яру здвигнуті укоси.

Позвуть із ями золотисті коси –

В землі не скрилось, тліном не взялось

Витке і ніжне золото волось.

Блищать на мокрій твані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів,

І дотліває, кинутий на бік,

Закровлений дитячий черевик.

Зарито в землю, втоптано у глину

Жахливий слід стотисячного тліну;

Слизький і жирний замісився глей

Розкришеними рештками людей.

Це тут ревіли вогнища багрові,

Це тут шкварчали нафти ручаї,

І в трупах жадно рилися палії,

Шукаючи скарбів на мертвякові.

Тяжкий, гнітучий і нестерпний дим

Підносився над моторошним яром.

Він дихав смертю, він душив кошмаром,

Вповзав в доми страховищем глухим.

Багрово – чорні полохи блукали

По занімілій від жаху землі,

Кривавили злим відблиском квартали,

Бруднили житель київських шпилі.

І бачив люд з своїх скорботних сховищ,

Як за вінцем кирилівських будов,

За тополями дальніми кладовищ

Горіла страшно їхня плоть і кров.

Могильний вітер з тих ярів повіяв –

Чад смертних вогнищ , тіл димучих згар

Дивився Київ гнівнолиций Київ,

Як в полум’ї метався Бабин Яр.

За пломінь цей не може буть покути,

За погар цей нема ще міри мсти.

Будь проклят той, хто звабиться забути!

Будь проклят той, хто скаже нам – « прости» !

М. Бажан

Додаток 4

У шкільному музеї

Пам’ятаємо. Сумуємо. Шануємо...




Пам’ятаємо. Сумуємо. Шануємо




Ніхто не забутий, ніщо не забуто.




Гнучий П.П. –
Герой Радянського Союзу.



Експозиція – «Відгомін війни».




Додаток 5

Зустріч з колишнім в’язнем концтабору

«Дай, Боже, ніколи нам війни не знати»

Голокост – термін, який зазвичай використовують для позначення геноциду єврейського народу в часи Другої Світової війни. У широкому розумінні – систематичне переслідування і знищення людей за ознакою їх расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Німці всіх радянських військовополонених (за винятком євреїв і циган, яких виділяли за зовнішніми ознаками) називали росіянами, тому визначити кількість етнічних українців, білорусів, росіян, яких було знищено не має можливості. Загалом було знищено понад 3 млн. радянських військовополонених. Радянські військовополонені масово гинули у таборах через відмову нацистської влади їх годувати, окрім того їх цілеспрямовано знищували в таборах смерті. Інші слов'яни також вважались неповноцінними і підлягали частковому знищенню. Передбачалось їх поневолення. До слов'ян на окупованій нацистами території застосовувалась політика геноциду, планомірне знищення національної інтелігенції і національної культури, пригноблення релігійного життя, насильна мобілізація на примусові роботи.

Багато жителів нашого села було примусово вивезено до Німеччини. Серед них і Ус Савка Назарович. Ми зустрічалися з ним і записали спогади про його не легке життя. (Записано дослівно зі збереженням мови учасника зустрічі).

Ус Савка Назарович народився 22 липня 1925 р. в с. Степанівка, Драбівського району, Черкаської обл..

  • Розкажіть, будь-ласка, про свою родину.

  • Батько – Ус Назар Сергійович, мама – Параска Петрівна. Нас, дітей, в сім'ї було п'ятеро: Марія - 1905 р.н., Іван – 1907 р.н., Михайло – 1914 р.н., Максим – 1922 р.н., найменшим був я. Братів і сестер вже немає в живих. Під час війни Михайло воював, а Максим був отправлений на роботу в Німеччину.

  • А Ви пам'ятаєте роки голодомору, що припали на ваше дитинство?

– Харашо помню. По селу їздила підвода і жінка з солдатами, із району, заходили в кожну хату, забирали все зерно, штрикали штиками в соломі, землю в дворі, в повітках. Помню, брат Іван бистро зметикував, викопав під піччю яму, поклали туди мішок овса і клунок кукурудзи. Так ото і вижили. Корівка рятувала: молоко, сир. І двоюрідний брат, Петро Платьонович жив у нас, бо було що їсти, ще й сусідам помагали. А сусіди дождали жита, понаминали, поїли і померли, всі 6 душ.

  • Чи ходили Ви до школи?

  • Да, в 1937 р. пішов у нашу школу, закінчив 3 класи. Взутися було ні в шо. Так брат Іван з полотна склеїв халяви і пошив чоботи, щоб бігати в школу. Іван був на всі руки майстер: сапожнічав, столярував, все вмів робити.

  • Розкажіть про той день коли німці забирали Вас із села.

  • Цей день помню, як сьогодні. 22 травня 1943 р. Зігнали нас всіх на вигоні, погрузили в машину і повезли на Шрамківку, коли стали заганяти в вагони люди почали тікать, німці почали обстріл, багатьох убили. Мене з друзями розділили. Андрій, Павло і я пішли в один вагон, слабших у другий вагон. Серед дороги тікали з Олексієм і Василем, піймали і в тюрму. Відсиділи ми 17 діб. Посадили нас у «Воронок» і в концтабір, постригли, провели дезінфекцію, оділи полосату робу, штани, обули дерев'яники, і на місяць на карантин.

  • У якому таборі Ви були?

  • «Дахау». Робочий лагерь називався «Алах». Було нас 23 тисячі, осталося тільки 3.

  • Пам'ятаєте свій номер?

  • Як же таке забудеш?! 45845 треба було знати німецькою. Поки вивчили...

  • Що ви робили в таборі?

  • Попав на завод, робив на шліфовочному станку, робили якісь деталі. Спасибі Богу, майстер попався австрієць – хороша людина. Завжди допомагав і заступався за нас. В обід була година перерви. Він нас і підгодовував, ділився чим було. Ми з Олексієм, помогали Грищі Борщу, земляку із Пирятина, підгодовували, бо був дуже слабий.

  • Коли вас визволили?

  • Визволили нас американські війська 23 квітня 1945 року. Перевіряв нас особий отдел: позначили червоною ленточкою і дали документи на руки. (Односельці розповідають, що Ус Савка повернувся з Німеччини дуже худющий, важив всього 43 кілограми).

  • Як склалася ваша подальша доля.

  • В Шрамківці Сіренко, начальник міліції, забрав документи. Зібрали нас всіх 36 чоловік, тих шо були в лагерях і відправили на курси механізаторів. Колгосп учив, давав продукти, одяг. У старій школі дали клас, де ми жили. Потім працював в колгоспі трактористом 3 роки. Застудив поперек і мене перевили на роботу на тракторну бригаду. В 1950 році оженився, взяв Параску Захаровну і пішов жити до тітки на хутор. В 1974 р. построїв цю хату. Робив бригадиром по дорогах. Вихор Василь Павлович був головою колгоспу. Вибили дозвіл на будівництво асфальтованої дороги . Зробили проект і в 1988 році в селі проклали дороги.

Дітей Бог не дав. Дружини вже три роки як немає. Савка Назарович зараз живе сам. Та його часто навідує рідня, сусіди. У селі діда Савку знають як людину добру, трудолюбиву, щиру. А в хаті завжди тепло, чисто, затишно. Навіть не хочеться полишати цю привітну оселю.

Схожі:

Офіційне Iнтернет представництво Президента України
Про заходи з відзначення у 2011 році Дня партизанської слави та 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної...
ПЕРСПЕКТИВА
Метою даного модуля є огляд організації і реалізації сучасного жіночого руху в Україні
ЧОРНОБИЛЬ
Пам’ятай Чорнобиль. Урок пам’яті, присвячений 25-й річниці Чорнобильської трагедії / Автори-упорядники: В. Кудін, М. Онищук, В. Семенець....
ПЛАН заходів з підготовки та відзначення 25-річчя Співочого поля,...
Співочого поля, Дня Державного Прапора України, 20-ї річниці Незалежності України
Чорнобильській трагедії 26 років
ЧАЕС відбувся мітинг з нагоди 26 річниці з дня катастрофи. Відкрив мітинг начальник управління праці та соціального захисту населення...
Методичні рекомендації щодо проведення уроку пам’яті до річниці Чорнобильської трагедії
Поліссям покрилося зловісною хмарою радіаційного диму. Сталася одна із найстрашніших за своїми наслідками техногенно-екологічна катастрофа,...
ПЛАН КОНСПЕКТ на проведення дня водія з водійським складом СДПЧ-1
Тема: Попереджувальні сигнали, початок руху та зміна напрямку. Розташування транспортних засобів на дорозі, швидкість руху
Шкільний виховний захід до річниці Чорнобильської трагедії. Маловічко Віктор Олексійович
Мета: осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати...
План навчального проекту «Бути чи не бути Україні?»
Якщо ваш навчальний проект виберуть для збереження у базі даних програми „Intel® Навчання для майбутнього”, чи бажаєте ви, щоб було...
ПЛАН КОНСПЕКТ на проведення занять зі спеціальної підготовки з водійським складом СДПЧ-3
Тема Попереджувальні сигнали, початок руху та зміна напрямку. Розташування транспортних засобів на дорозі, швидкість руху
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка