ЗМІСТ
ЗМІСТ 1
Вступ 2
І.Основні принципи творення історії у романі Л. Толстого «Війна і мир» 5
1.1 Історія задуму та написання роману Л.Толстого «Війна і мир» 5
1.2 Роль особистості в історії 8
II. Психологізм як художній засіб розкриття внутрішнього світу літературного персонажа 11
2.1Творчість Л. Н. Толстого — найвищий зразок аналітичного роз'яснення психологізму ХІХ століття. 11
2.2 "Діалектика душі" як провідний прийом відтворення душевного життя героїв у романі – епопеї «Війна і мир» 20
Висновок 28
Список використаної літератури 31
Вступ
Л.Д. Опульська вважала, що цінність художного твору визначається тим,як і на скільки досконало в ньому виражені людські характери [8 с.125 ]. Ця думка критика з найбільшою глибиною втілена у творчості Льва Миколайовича Толстого, зокрема у його романі «Війна і мир».
Л. Толстому вдалося поєднати в одному романі, мабуть, цілих два: історичний роман-епопею і психологічний роман. Сам Толстой навіть засвідчував схожість «Війни і миру» з героїчним епосом минулого[9 с.169 ].
Сторінка за сторінкою розкриваються перед читачем характери героїв Льва Толстого, передаючи найтонші деталі й нюанси їхньої поведінки.
«Люди як ріки», «людина текуча» — ось, що лежить в основі поглядів Л. Толстого на людину. Однією із найцінніших властивостей людини письменник вважав здатність до внутрішньої зміни, прагнення до самовдосконалення, до морального пошуку[ 9 с.162].
Психологічний портрет толстовських героїв доволі простий, і вони багато в чому схожі одне на одного. Показово, що всі вони привабливі, але гарні неживою, застиглою красою.
Для психологічного аналізу героїв автор використовує певні деталі: пласке самовдоволене обличчя князя Василя, кучері красеня Анатоля, мармурово-білі оголені плечі Елен. Взагалі, портрет героя у Л. Толстого ніколи не передбачає детального опису зовнішності людини. Письменник виділяє головне: очі, руки, усмішку.
У зовнішності улюблених героїв Л. Толстого підкреслено все негероїчне, адже вони передовсім наділені внутрішньою красою. Вони природні, здатні до самовдосконалення, до моральних, духовних шукань. Для письменника також важливо, наскільки в героя розвинене почуття родини, адже, на думку Толстого, людина є передовсім носієм родинних рис.[4 с.228 ].
Л. Толстой першим у російській літературі відтворив миттєві зміни душевних станів своїх героїв, відкрив те, що згодом назвали «діалектикою душі». А тому в його романі значне місце відводиться внутрішньому монологу героїв .
Улюблені герої Л. Толстого — це також частина природи, з якої усі вийшли. Тож все, що відбувається в природі , знаходить відгук у їхніх душах. Героям відкривається їхнє «особисте» небо, з яким пов’язані важливі, деколи глибинні зміни в їхніх душах.
Для Л. Толстого взагалі важливо, як людина ставиться до інших людей, наскільки вона здатна забути про себе, по-каратаєвськи розлитися маленькою краплею в морі людських життів.
За Толстим, прекрасна та людина, що живе почуттям, тому що розум лише заважає відчути світову гармонію. [9 с.183 ].
Л. Толстой створює цілу філософську систему, що виражає його погляди на людину. Розповівши у своєму романі про один з найскладніших моментів в історії Росії, автор зумів проникнути в душі цілого покоління.
Світ людського життя подано в епопеї Л. Толстого через складне переплетення картин війни і миру, гармонії і дисгармонії у найрізноманітніших проявах. А багатозначну назву роману можна вважати не тільки темою, але й основною ідеєю твору. Будь-якій руйнівній силі в романі протистоїть гармонія людських стосунків .
Лев Миколайович Толстой – неперевершений майстер прози, причому прози великої та глибоко психологічної.
Над дослідженням теми про історизм та психологізм роману-епопеї «Війна і мир» працювало чимало літературознавців :Опульська Л.Д., Гудзій М.К.,Гусєв М.М.,ХрапченкоМ. М.,Азарова Н .І.,Фортунатова М.М.
Метою курсової роботи є з’ясування історичних та психологічних особливостей роману-епопеї «Війна і мир» Льва Миколайовича Толстого .
Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
-З’ясувати історію задуму та створення роману «Війна і мир»
-Як у творі витлумачено роль особистості в історії
-Виявити характерні риси історичного роману у творі
- З’ясувати формування психології героїв роману «Війна і мир»
Об’єктом дослідження є роман-епопея «Війна і мир»Л.М. Толстого
Предметом дослідження є історичні та психологічні аспекти роману «Війна і мир» Л.М. Толстого.
Методи, що були використані під час роботи над дослідженням: історико -психологічний аналіз, який передбачає вивчення літературних особливостей твору у контексті історії даної епохи та психології персонажів.
І.Основні принципи творення історії у романі Л. Толстого «Війна і мир»
1.1 Історія задуму та написання роману Л.Толстого «Війна і мир»
Задум роману- епопеї формувався задовго до початку роботи над тим текстом, який відомий під назвою "Війна і мир". У начерку передмови до "Війни і миру" Толстой писав, що в 1856 р. почав писати повість, "герой якої мав бути декабрист, що повертався з сімейством до Росії. Мимоволі від теперішнього часу(події 1856 року) я перейшов до 1825 року ... Але і в 1825 році герой мій був вже змужнілою, сімейною людиною. Щоб зрозуміти його, мені потрібно перенестися до його молодості, і молодість його співпала з ... епохою 1812 року ...особистість мого героя відступила на задній , а на перший стали молоді і старі люди , чоловіки та жінки того часу. Втретє я повернувся назад до почуття, яке ,можливо ,здаватиметься чудним…Пишучи про нашу перемогу над бонапартською Францією, я не міг не написати про наші невдачі та про наш сором… Якщо причина нашого святкування була не випадкова, а лежала в сутності характеру російського народу і війська, то характер цей мав висловитися ще яскравіше в епоху невдач і поразок ... "[ 9 с.162 ].
Так Толстой поступово прийшов до необхідності почати розповідь з 1805 року.
До роботи над повістю автор повертався кілька разів. На початку 1861 року він читав глави з роману "Декабристи", написані в листопаді 1860 - початку 1861 року., Тургенєву і повідомляв про роботу над романомГ ерцену. [ 9 с.166]. Однак робота кілька разів відкладалася .
Тепер Толстой почав новий варіант свого доробку - роман “Все добре, що добре закінчується”. У цьому варіанті вже з’являються знайомі з “Війни й миру” персонажі (наприклад, сім’я Ростових), з образу майбутнього декабриста Волхонского-Лабазова вийшло два герої - Пьер Безухов і Андрій Болконский, а головне, у роман входять народні герої й сцени з народного життя. Толстой зображує патріотичну наснагу росіян під час Вітчизняної війни, тобто війни за волю й незалежність батьківщини. Останній варіант - роман-епопея “Війна й мир” - увібрав у себе задуми попередніх варіантів: особисте життя людини, його пошуки гідних ідеалів; дворянське суспільство в першій чверті XIX століття; народ як головний герой історії.
Тобто в “Війні і мирі ” збереглися жанрові ознаки і роману, і героїчної поеми, і історичної хроніки. З одного боку, герої, головні і другорядні, одержали розгорнуті характеристики в численних епізодах історичного оповідання, можна навіть говорити про « діалектику душі» головних героїв (Пьера, князя Андрія, Наташі й Миколи Ростових).
З іншого боку, Толстой ще раз розсунув історичні рамки свого добутку: від 1812 року він звернувся до 1805 року, від переможної Вітчизняної війни - до невдалого для Росії війни з Наполеоном.
У такий спосіб Вітчизняна війна стала не початком, а центром, композиційним та ідейним, усього доробку. Розширення описаної в романі-епопеї історичної епохи свідчило про те, що в автора склалася загальна філософська концепція, що пояснювала й історію народу, і життя окремої людини .
Толстой утверджував необхідність злиття (підпорядкування) особистої волі й інтересів із загальною (народної, несвідомої) волею й інтересами[ 11 с.28 ].
Героїчний подвиг, геній російського народу у Вітчизняній війні, на думку письменника, позначився в тім, що саме простий народ розуміє суть історичних подій, розрізняє характер Наполеонівських воєн 1805-1807 років і Вітчизняної війни, уміє в критичну хвилину підкорити особистий інтерес національному (загальному) інтересу[ 9 с.170 ].
Про це свідчить партизанська війна, відмова мужиків продавати французам фураж і продовольство, підпал власних будинків і майна, щоб ворогові не дісталося нічого. Егоїстичні вчинки й корисливі устремління московського губернатора Растопчина, полковника “з Володимиром і Ганною на шиї” Берга, генерала Беннигсена, представників петербурзького світського суспільства, які уявляли себе героями й привласнили собі славу перемоги, потонули в потоці народного непоказного патріотизму.Іншими словами Толстой підкреслює, що народ творить історію - важлива не історія в народі, а народ в історії.[ 9 с.171,172 ]
З’єднання історичних подій із зображенням народного характеру (останній виразився у вчинках простих мужиків, солдат, офіцерів і аристократів Болконских, Ростових, Безухова) зробило з “Війни й миру” національно-героїчну епопею.
Отже, “Війна й мир” - один з унікальних добутків росіян у світовій літературі - має неповторні художні особливості, включаючи жанрові ознаки. Будучи романом за основними ознаками(через весь твір проходить опис доль головних героїв), “Війна й мир” виходить за рамки класичного роману. Твір Толстого можна назвати епопеєю, тому що предметом зображення в письменника стає все російське життя першої чверті XIX століття (державна внутрішня й зовнішня політика, основні шари й численні прошарки російського суспільства, їхні взаємини, їхній побутовий уклад, духовне життя).
Роман "Війна і мир" мав великий успіх. Уривок з роману під назвою "1805 рік" з'явився в " Російському віснику "в 1865. В 1868 вийшли три його частини, за якими незабаром вийшли інші дві (всього чотири томи).[ 2 с.33 ]
1.2 Роль особистості в історії
В романі Толстого представлені всі класи суспільства, від імператорів і королів до останнього солдата, всі віки, всі темпераменти на просторі цілого царювання Олександра I.[ 3 с.96 ] Що ще більш звеличує його гідність як епосу - це притаманна їм психологія російського народу. З вражаючим розумінням зобразив Толстой настрої натовпу, як високі, так і найнижчі, і звірячі (наприклад, у знаменитій сцені вбивства Верещагіна).
Скрізь Толстой намагається охопити стихійний, несвідомий початок людського життя. Вся філософія роману зводиться до того, що успіх і неуспіх в історичному житті залежить не від волі і талантів окремих людей, а від того, наскільки вони відображають у своїй діяльності стихійну основу історичних подій.
Звідси його шанобливе ставлення до Кутузова, сильному, перш за все, не стратегічними знаннями і не геройством, а тим, що він зрозумів той чисто російський, не ефектний і не яскравий, але єдино вірний спосіб, яким можна було впоратися з Наполеоном.
Звідси ж і нелюбов Толстого до Наполеона,який так високо цінить свої особисті таланти; звідси, нарешті, возвеличення скромного солдатика Платона Каратаєва за те, що він усвідомлює себе виключно частиною цілого, без найменших претензій на індивідуальне значення.
Філософська або, вірніше, історіософічна думка Толстого ,яка проходить наскрізно через великий роман - і цим-то він і великий - не у вигляді міркувань, а в геніально сформульованих подробицях і цільних картинах, істинний сенс яких неважко зрозуміти всякому вдумливому читачеві.[3 с.149] Образи героїв розкриваються не самі із себе, а зв’язуються із суспільним середовищем (роман), але багатопланове (епопея) зображення цього середовища, вірніше, національного життя, відтискує образи конкретних героїв на другий план, робить їх окремими, хоча й дуже яскравими, представниками націй.
В “Війні й мирі ” присутні ознаки історичної хроніки й героїчної поеми. Автор детально описує хід Наполеонівських воєн 1805-1807 років; загалом реформаторську діяльність комітету Сперанского, чергову російсько-турецьку війну ( 1806-1812); описує докладно всі етапи Вітчизняної війни - від переходу французькою армією через Німан до вигнання французів за межі Росії.
Толстой показує героїзм військ і моральну красу російського народу, коли російські солдати, партизани, мужики співчувають і допомагають полоненим французам.
…Рушив один, другий солдат, і весь батальйон з вигуками «Ура!» побіг вперед і випередив його. Унтер-офіцер батальйону підбігши, взяв прапора, який хитався від ваги в руках князя Андрія, але зараз же його було вбито. Попереду себе він бачив наших артилеристів, з яких одні билися, другі кидали гармати й бігли йому на зустріч; він бачив і французьких піхотних солдатів, що хапали артилерійських коней і повертали гармати. Він чув над собою безперестанний свист куль, і раз у раз праворуч і ліворуч від нього охали і падали солдати…[ 10 с.197].
Перед нами піхотні полки, які під впливом страху втікають. «Війська бігли таким густим натовпом, що, раз потрапивши в середину юрми, важко було з неї вибратися. Хто кричав: «Тікай! Чого баришся?» Хто тут-таки, обертаючись, стріляв у повітря; хто бив коня, на якому сидів сам Кутузов ». [10 c.196]
Та ось батарея Тушина, яка не збирається відступати.Їх почуття єдині , вони дивляться на свого командира-нехай він на голову нижчий від них, без героїчної статури, але в кожному його слові –добро і простота;свого улюбленого солдата він називає «дядею», а стару пушку- «Матвіївна».А коли починається бій, то він з невеличкого чоловіка перетворюється на велетня, для якого неприятель, мов мурашки, і який ніби руками кидає ядра.
Героїзм і боягузтво,простота і пиха переплелись у думках і вчинках героїв-учасників бою під Шенграбеном.Вирішальну роль у битві відіграли єдність і натхнення солдат, які не думали про славу та нагороди.
Толстой приходить до висновку, що в історії, зокрема, на війні,хід подій визначають народні маси,об’єднані єдиними почуттями і прагненнями.
Цей непомітний, “внутрішній” героїзм свідчить про великодушність нації і тому надзвичайно високо оцінюється письменником.
II. Психологізм як художній засіб розкриття внутрішнього світу літературного персонажа
2.1Творчість Л. Н. Толстого — найвищий зразок аналітичного роз'яснення психологізму ХІХ століття.
На думку ВиготськогоЛ.С. існують два значення слова « психологізм» — широке й вузьке. У широкому значенні під психологізмом мається на увазі загальну властивість мистецтва, що полягає в відтворенні людського життя, у виконанні людських характерів. Відбиваючи і художньо освоюючи соціальну, громадську характерність життя людей, мистецтво, зокрема, література створює як громадські, так і психологічні типи.[13 с.68 ]
Відтворюючи той чи інший характер, стрижнем якого є передусім якась соціальна визначеність, письменник втілює їх у персонаж, створює нову індивідуальність, особистість, що має неповторні особливості
Сукупність стійких рис особистості — реальної чи вигаданої — називається в науковій психології та повсякденній мові характером. [ 13 с.127 ]
Характер — це, безумовно, явище психологічне. Напевно, таким чином ,слова « психологія» і «характер» зблизилися і стали синонімами або майже синонімами.
У цьому значенні слово « психологія» увійшло й у літературознавчий ужиток: нерідко кажуть, що Лєсков зобразив психологію російської людини , хоча за термінологією набагато точніше говорити тут про характер — як втілення головних, стійких рис явища в його індивідуальної конкретності.[13 с.129 ]
В інших гуманітарних науках таке вживання слова психологія створює непорозуміння і плутанину, а в літературознавстві воно призводить до нерозрізнення спільних цінностей і специфічних властивостей літератури. Адже якщо письменник завжди зображує у творах "психологію" героїв, тобто створює характери, типи, це начебто й є художній психологізм. Отже, все мистецтво, вся література носять психологічний характер.
Проте за терміном « психологізм» в літературознавстві міцно закріпилося інше, більш вузьке значення, за яким психологізм є властивістю, характерним для всього мистецтва і для всієї літератури, а не тільки до певної її частини.
У цьому підкреслюється, що "письменники-психологи" зображують внутрішній світ людини особливо яскраво, жваво й докладно, досягають особливої глибини в його художньому освоєнні.
ПСИХОЛОГІЗМ - це спосіб зображення душевного життя у творі; відтворення і зображення у художньому творі внутрішнього життя людини; художній вираз глибокого інтересу письменника щодо динаміки внутрішнього життя людини, зміни його душевного стану, властивостей особистості[ 13 с.227 ].
Творчість Л. Н. Толстого є найвищим зразком аналітичного роз'яснення психологізму ХІХ століття. Одне з основних відкриттів митця — це відкриття нових відносини між минаючим і стійким початком душевного життя.
"Герой Л. Н. Толстого" став об'єктом спеціального аналізу у статті З. Р. Бочарова і працях П. П. Громова, Л. Я. Гінзбург.
Л. Я. Гінзбург звертається до окремих категорій психологічного аналізу Л.М. Толстого. Отже, Л.М.Толстого вважають майстром психологічної прози. Одне з найбільших відкриттів Толстого, на думку Л. Я. Гінзбург,— зображення у кожній конкретної історичній ситуації, "зрізу загального життя". В окремих випадках "діалектики душі" є "зрізи" внутрішньої злагодженості персонажів, причому значення психологічних спостережень Толстого виходить далеко за межі естетичної реальності його книжок.[ 14 с.104 ]
Художній світогляд Л. М.Толстого, надзвичайно складний і суперечливий,котрий змінювався протягом довгого його життя. Ми зосередимося тільки на тих аспектах , які безпосередньо вплинули на формування толстовського психологізму 1860-х років.
Л.М.Толстой ще на початку своєї творчості чітко усвідомлював всю неспроможність російського життя свого часу, особливо підкреслюючи у ньому несправедливість суспільного ладу.
Толстой-художник розглядав життя, насамперед із погляду моралі, переносячи соціальні питання на другий план.Корінь всіх нещасть він бачив у людському світі (насамперед - це стосувалося, звісно, вищих класів, дворянства) .Люди втратили тверду і ясну моральну позицію, живуть недостойною життям, керуючись хибними інтересами.
З величезною художньої силою Л. М. Толстой зобразив ту переоцінку цінностей, яку вважав згубною для людини: люди прагнуть багатства, влади,хочуть насолоджуватись життям ,тим самим придушуючи природну натуру людини, яка неминуче обплутує себе масою недостойних дрібниць, брехнею й нещирістю[ 7 с.206 ].
Але якщо Л. М. Толстой бачив джерело зла в моральному світі людини, то він зразу ж пропонував способи боротьби з цим злом. Порятунок людини й людства вцілому також має , на думку Л. М. Толстого, починатися зсередини, із душі.
Письменник вірив, що у кожній Людині обов'язково живуть зародки добра, хоча й пригнічені неприродним життям. У кожної людини є головне: вроджена моральна мірка, совість, що ніколи не мовчить, оцінюючи кожен вчинок, кожну думку за найбільш суворим моральним законом.
І хоча люди навчилися більш-менш успішно заглушати голос свого сумління, він не замовкає зовсім. І тому необхідна свідома внутрішня діяльність, чесність стосовно себе, що стане перевіркою своїх дій, бажань, спонукань вищою моральною нормою — ідеєю добра, кохання і справедливості.
« Людина може бути і є кращою», на думку Г.Б. Есіна - це одна з центральних ідей Толстого, ідея морального самовдосконалення. Зображуючи своїх героїв, Толстой постійно наголошує на тому, що людина завжди виявляє бажання бути кращою[ 12 с.87 ].
Як вважав Г.Б.Есін, моральному самовдосконаленнюЛ. М. Толстой надавав універсального значення у житті не тільки кожної окремої людини, а й у житті суспільства, людства. [12 с.93].
Моральний орієнтир добра і єднання людей, що веде їх шляхом морального самовдосконалення, видавався Толстому універсальним , як таким ,що організовує принцип світобудови. То справді був філософський підхід, завдяки чому всю творчість Толстого називають філософською.
В ідейно-моральних пориваннях героїв письменник шукає не просто власну життєву позицію, а й абсолютну істину: конкретне запитання "Як жити мені?" ,яке нерозривно пов'язане із загально-філософськими проблемами буття. "Що нічого поганого? Це добре? Що любити, що ненавидіти? Навіщо жити, що таке я? Що таке життя, що смерть? Яка сила керує всім?" — запитує себе П'єр Безухов.[ 10 с.233 ]
Ідейно-моральні пошуки героїв набувають в цих умовах надзвичайної інтенсивністі і гостроти, вони стали стрижнем проблематики усього твору.
Душевні шукання кращих героїв Л. М. Толстого — це пошуки сенсу життя. Звідси надзвичайна інтенсивність внутрішнього світу героїв, тому й таке величезне місце, яке закономірно посідає у толстовських творах, зображення духовного світу персонажів.
Одним із головних завдань Л. М. Толстого було показати виховну мету: він мав змусити читача повірити у те, що моральне самовдосконалення не просто можливе й необхідне, а єдиний спосіб формування сенсу життя, досягнення добра та справедливості.
Л.М.Толстому важливо було, щоб читач пройшов разом із героями по складному , звивистому шляху духовних пошуків і зробив певний моральний висновк, сам повірив у цей висновок. Письменник розумів мистецтво як "зараження" читача почуттями автора.
Особливості проблемного підходуЛ.М.Толстого до людини та її внутрішнього світу зумовили принципи психологізму у його романах.
Найважливішим із них став принцип "діалектики душі", тобто постійного зображення внутрішнього стану героїв,що постійно перебуває в динаміці. Важливим у розкритті психології є ставлення один до одного, здатніс ть до самазречення.Автор також наголошує на вмінні героїв любити, цінувати природу, родину , мистецтво . «Неулюблені» герої цього позбавленні, вони тільки зображують почуття, але не мають їх.[9 c.254]
Важливим принципом аналізу психологічного стану героїв є сни.Наприклад, П’єр у своїх снах бачить недоліки, у снах Андрія розкриваються його протиріччя .
У прояві через мистецтво герої додають собі нових психологічних характеристик.Спів Наташі зачаровує,захоплює,допомагає у важку хвилину брату Миколі, передає глибину почуттів героїні.
Н.І. Азарова, рецензуючи творчість пис ьменника , писала про головну особливість толстовського психологізму: "Увага графа Толстого найбільше звернена на те, що одні відчуття провини і думки розвиваються у порівнянні з іншими ; йому цікаво спостерігати, як почуття, безпосередньо виникає з цього становища чи враження, підпорядковуючись впливу спогадів та силі поєднань, експонованих уявою, перетворюється на інші почуття, і знову повертаються до вихідної точки й знову, і знову мандрує, змінюючись у ланцюзі спогадів; оскільки думка, породжена першим відчуттям, веде до решти думок, захоплюється далі і далі, зливає мрії зі справжніми відчуттями, мрії про майбутнє із рефлексією сьогодення".[ 8 с.32 ]
У системі композиційно-розповідних форм, найважливішу роль відіграє внутрішній монолог і психологічний стан оповідача . Л. Толстой розробив унікальну форму внутрішнього монологу, за допомогою якого йому вдається розкрити всю динаміку і суперечність психічних процесів. Уривок, який ми пропонуємо, - класичний приклад використання цього прийому.
Князь Андрій на Бородінському полі дістав поранення. Він марить і балансує між смертю і життям. «Для князя Андрія минуло сім днів з того часу, як він отямився на перев’язочному пункті Бородінського поля… Вперше князь Андрій зрозумів, де він був і що з ним було, і згадав, що його було поранено… сплутавшись знову від болю, він вдруге зтямився в хаті, повторивши в своєму спогаді все, що з ним було… Він згадав, що в нього було тепер нове щастя і що це щастя мало щось таке спільне з Євангелієм. Саме тому він попросив Євангеліє… Так, мені відкрилося нове щастя, невідємне від людини, - думав він лежачи напівтемній тихій хаті та дивлячись вперед гарячково розшириними, застиглими очима… Так, любов, але не та любов, яка любить за що - небудь, для чого - небудь або чому - небудь, а та, яку я вперше спізнав, коли, помираючи, побачив свого ворога і проте полюбив його…»[ 10 с.226]
На відміну від авторського психологічного зображення, що відтворює як раціональну, і емоційну сферу свідомості людини та психіки, внутрішній монолог використовується для зображення думок героїв.
Відчуття, емоції, настрої можуть передаватися у внутрішньому монолозі двома шляхами. Перший шлях: якщо ту чи іншу емоцію сам персонаж якось усвідомив і ввімкнув в потік своєю внутрішньою промовою, (тобто, у внутрішній монолог входять думки персонажа щодо його емоційного стану), наприклад, перший бал Наташі, з "Війни та миру": "Наташа не пам'ятала, як увійшла у вітальню. Зайшови удвері й побачивши його, вона зупинилася. "Невже ця чужа людина стала тепер усім для мене?" [ 15 с.203].
Нейтральний оповідач може прокоментувати, самоаналіз героя, розповісти про ті душевні рани, які сам герой неспроможний помітити чи в яких немає сили волі собі зізнатися, як, наприклад,в наступному епізоді з "Війни та миру": "Наталя зі своєю чутливістю теж миттєво помітила стан свого брата. Вона помітила його, але їй так було весело тієї хвилини, так далеко від його горя, смутку, закидів, що вона... навмисне обдурила себе. "Ні, надто весело тепер, щоб псувати собі веселощі співчуттям чужому горю", — відчула вона і сказала собі: "Ні, я, напевно, помиляюся,але він повинен бути веселим, таким , як я"[ 10 с.227 ].
Одночасно оповідач може психологічно інтерпретувати зовнішню поведінку героя, його міміку і пластику.
По-друге ,розповідь від третьої особи дає можливість залучити до твору найрізноманітніші форм и психологічного зображення: у таку розповідну стихію легко та вільно вливаються внутрішні монологи, публічні сповіді, записи із щоденників, листи, сни, бачення. Така композициійно-розповідна форма, як розповідь від першої особи, чи роман в листах, чи роман, побудований як імітація інтимного документа, дає набагато менше можливостей урізноманітнити психологічне зображення, зробити його глибшим і всеохоплюючим.
Власне, для оповідальних структур такого типу єдиною, природною формою психологічного зображення є психологічний самоаналіз.
По-третє, розповідь від третьої особи дає змогу найбільш вільно поводиться з художнім часом, він може зупинятися на аналізі швидкоплинних психологічних станів і дуже коротко інформувати про тривалі події, що мають у творі, наприклад, характер сюжетних зв'язків.
Це дає можливість переключати зацікавлення читача з подробиць подій на подробиці почуття. З іншого боку, психологічне зображення за певної умови може бути дуже детальним і повним : психічний стан, що триває хвилини, або навіть секунди, може розтягуватися в розповіді про нього на кілька сторінок.
Нарешті, психологічна розповідь від третьої особи дає можливість зобразити психологію багатьох героїв, що за будь-якого іншого спосібу розповіді зробити надзвичайно складно, практично неможливо.
Поступово, освоєна літературою, складність психологічного світу людини ускладнює і зображення зв'язку зовнішнього з внутрішнім.
За одними лише зовнішніми ознаками практично неможливо визначити, що відбувається у душі героя, тому що ці ознаки неоднозначні, можуть бути по-різному витлумачені. Взагалі зростає невідповідність між зовнішнім та внутрішнім станом, що часто використовується письменниками як особливий, своєрідний художній прийом, котрий підсилює гостроту становища чи напруженість внутрішнього стану героя, які відтіняють якісь особливості його внутрішнього світу.
У зовнішніх психологічних деталях є особлива форма психологічного зображення: портрет. У широкому літературознавчому побуті існує тенденція називати будь-який портретний опис психологічним — з тієї причини, що він розкриває певні риси характеру, психології людини. Кожний портрет характерний, але кожний і психологічний. Тож нам потрібно відокремити власне психологічний портрет від інших різновидів портретного опису. Наприклад, в портретах чиновників і поміщиків в «Мертвих душах» М .В. Гоголя нічого психологічного немає. Ці портретні описи свідчить про стійкі, постійні риси характеру, але і дають уявлення про внутрішній світ, і про переживаннях героя на певний момент ; в портреті виявлені стійкі риси особистості, які залежать від змін психологічного стану.
А ось протилежний приклад —Л.М.Толстой говорить про П’єра: « …обличчя його було жовте. Він, напевно, не спав цієї ночі". Тут ми можемо за рисами особи героя будувати висновки про його психологічний стан.
У романі «Війна і мир» П’єра Безухова ми бачимо у постійному пошуку мети , ідеалів. Навіть коли в житті все здається зруйнованим, а герой зневірюється, згодом пошуки починаються знову.
А ось ще одна портретна характеристика «…зуби його,яскраво-білі і міцні,що виднілися всі разом двома півколами, коло він сміявся (а робив він це часто), були всі добрі і цілі; жодної сивої волосини не було в його бороді та чуприні. І все тіло його на вигляд було гнучке і особливо тверде і витривале. Обличчя його, незважаючи на дрібні круглі зморшки, мало вираз невинності і юності; голос у нього був приємний і співучий. Але головна особливість його мови полягала в безпосередності та швидкості. Він, очевидно, ніколи не думав про те, що він сказав і що він скаже; і тому в швидкості й вірності його інтонацій була особлива невідпорна переконливість» [ 10 с. 233].
Ми можемо спостерігати,що деталі портрета пов'язані із тим ,що коїтся в душі героя. Через страждання, зради, розчарування, муки совісті героям відкриваються справжні життєві цінності.
|