Книжки. На стіні великий портрет А. Олія. Під ним на секретері маленьке погруддя Толстого


НазваКнижки. На стіні великий портрет А. Олія. Під ним на секретері маленьке погруддя Толстого
Сторінка1/5
Дата08.02.2014
Розмір0.7 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Медицина > Документи
  1   2   3   4   5




Синій автомобіль
Трагікомедія
ДІЙОВА ОСОБА

А.
Книжки. На стіні великий портрет А. Олія. Під ним на секретері маленьке погруддя Толстого. Величезний письмовий стіл, захаращений словниками, книжками, рукописами. А. збуджено товчеться в кімнаті, часто зупиняється, жестикулює, часом завмирає в задумі, знов кидаешься аби-куди.

Бува. наштовхується на стіл. На наших очах відбувається синтез думки.

А.:

Чорт забирай! Були ж колись золоті часи! Ні турбот тобі, ані клопоту, повзаєш собі без паспорта і возиш по підлозі си­ній автомобіль — був у мене такий, з коліщатками. (Із сміш­ком.) Авжеж, зрозуміло, поки я їх не повідламував. Усі з то­бою носяться, панькаються... А тут!.. ненавистю вгатив ку­лаком по рукописах.) Сиди, пиши, видумуй, пробуй... Кат його знає, що іще придумати. Ні днів тобі, ні рядків! Так, на цю тему я вже писав... і на цю писав... на цю писав не я... А-а-а! Стривай-стривай... Є! Воно! СНІД! От де справжнє лихо на­шого часу, от де трагедія! Страшна підступна хвороба, отруює весь організм. Таємно, поступово, приховано. Хворий ще ні­чого не знає. Він сповнений творчої снаги, планів, він має на­мір одружитися, закоханий до нестями, хоче дітей, багато ді­тей, завершує роботу над книгою, котра стане вершиною його творчості... ні, геть із книгами — над картиною, так! Він ство­рював її роки. Атож. Кращі роки життя пішли на ескізи, за­мальовки, на компоновку, дідько його бери! Зроблено десятки варіантів, лишилися сама дурниця — злити це все в одне ціле. Він на піднесенні, він в екстазі, замикається у своїй майстер­ні... А вона — медсестра. Скучає за ним страшенно. Закохана, мов кішка, життя без нього для неї — тортури. І от жартома бере його кров на пробу... Нічогенькі собі жарти! Ні, вона — людина серйозна, кандидат наук. Медичних. Хоче будувати сім'ю на суто наукових засадах. Щоб усе відлагоджено, про­думано до дрібниць. Щоб гени — ідеальні, генеалогія — мов скельце, ніяких епілептиків у роду... Бере його кров начебто на згортання і раптом у мікроскоп бачить... Жах! Мороз поза шкірою! Кров у жилах холоне! Виходить, у неї — теж. Ні, во­ни не були в інтимних стосунках. Так більш драматично. Вона сповідує строгі принципи, в неї аристократичне виховання, з колишніх. У діда — Пажеський корпус, Анна на шиї, розстрі­ляний у сімнадцятому, баба — Інститут шляхетних панянок, померла з голоду в дев'ятнадцятому... Скільки ж це їй років?.. Ото сказав. (Лічить.) Це прадід розстріляний, і прабаба, від­повідно... Ну правильно, тепер нарешті все збігається. Ніколи не хворіла навіть на грип, удома — стерилізатор, чай кип'я­тить сорок хвилин... І раптом у її обранця... Жахіття! Вона в сум'ятті. Перша думка — послати його к бісовій матері, точ­ніше, показати йому на двері, але потім гору беруть зовсім інші почуття. Адже вона його кохала. І кохає. Справді, не до­зволяла нічого зайвого, але ж почуття живе, хіба од нього втечеш? А духовна спорідненість? У них вражаюча, неймовірна духовна спорідненість. Обоє малюють, ходять на лижвах, обож­нюють Дебюссі, ні, Дебюссі вже заяложено. Шніткс? М-м-м... Пізнуваю, хоч би рочків із п'ять тому... А от, прошу — Гофмана, так, казкаря. Ніхто його музики ніколи не чув, а от вони люблять, наспівують одне одному... ну і ще там можна щось-таке, не проблема. І от ніч без сну, доба на каві, тиж­день на транквілізаторах, і вона наважується. Вона завдасть на свої вутлі плечі ще й цей тягар. А в неї батько інвалід, ма­ти психопатка, в лікарні, брат алкоголік... ні, банально... Наркоман! Теж уже... Токсикоман, чи що? Гомик? Чорт, хто ж у неї брат? Гаразд, придумаю потім. Дисид?.. Ні, тепер це схвалюється. А, от секретар райкому. Ні, обкому. Перший. Одне слово родина важка. Але вирішено вона буде по­руч із ним. І потім у нього ж талант. Величезний, могутній талані! Він завершує картину, можна сказати, справу всього життя. Самісінький у майстерні, голодний, неголений, на ву­лицю не витягнеш, до неї і не потикається. Вона розуміє, вона все розуміє, вона тонка, глибока людина. Та треба спішити, відкладати нема куди, слід лікуватися. Так, медицина поки що безсила, але протримати його ще хоча б кілька років. Набирає номер його телефону і, намагаючись нічим себе не виказати, із слізьми на очах, над силу намагаючись зберігати спокій, говорить своїм м'яким неповторним контральто —дівчинкою співала в церковному хорі, ні — в Палаці піонерів, годі кон­серваторія, хоча що це я — вона ж лікар, піклується про не­щасних людей... А! Пішла! Пішла з другого курсу консерва­торії до медичного... працює, працює на образ! Тому що зрозуміла: гам вона буде кориснішою. І от дзвонить і гово­рить... Ха-ха! А телефон же відключений! Він у натхненні, у творчому пориві, на злеті, на фінішній прямій, нікого не хоче ні бачити, ані чути; йому все заважає, найменший шур­хіт, найгихіший скрип, у трамвай за три квартали ладен кину­ти гранату, ні, краще камінь, усе ж таки гуманіст за нату­рою. Вікна задраєні наглухо, найщільнішс, як у Пруста. Враз­лива, нервова, до краю чутлива людина. Так, вразлива. На дзвінки у двері не підходить обрізав дроти, стуку в двері не чує: в нього подвійні двері; перші оббиті залізом, другі повстю. Він зараз увесь поривання, весь політ, невдер-жимість. В його бетонному підвалі не чутно ні звуку, ані на­віть шерхоту. Ну і як же вона до нього дістанеться? Як? Ні, підвал не годиться. Вогко, полотна можуть відвологнути, ра­ми пожолобитися, фарби відшаруються, ні-і, він надто доро­жить своєю роботою. Мансарда! Мансарда над сьомим повер­хом, голуби... Голубів він давно потруїв безглузде турко­тіння, духовна порожнеча, примітивізм мислення, живуть на самих інстинктах, немає польоту, я маю на увазі творчого, щось там вони до того ж розносять, якусь заразу. І гидять. Загиджують карнизи. Дивитися бридко. Ще й витріщаються один на одного. Давно не бачились! Ну їх до дідька! Вони травмують душу естета. Отож ніяких голубів немає. Але не­має й зв'язку із зовнішнім світом. Що ж їй робити? Лізе по пожежній драбині... Ні, надто просто, так кожен зможе... Де­реться по ринві, не випробувавши її на міцність, навмання, наражаючись на колосальну просто смертельну небезпеку колись там у голубому дитинстві захоплювалася художньою гімнастикою, хоча за даних умов краще спортивною, першо­розрядниця, виступала успішно, поки не народила, звичайно... {Лякається.) То в неї що є дитина1.' Хлопчик? І дівчинка? А чоловіка куди вона діла9 Чоловік іше... Принесли його звід­кись чорти... Спився! Покидьок, фарца, валютчик, грав у біль­ярд цілісінькими днями в Будинку композиторів... Непотріб. А навіщо тоді питається, заміж було виходити за такого'? Ні-і, тут не все так просто. Так-так-та-ак... А от, ппошу! Винахід­ник. Винахідник, котрий випередив свій час. Створив... Що ж він створив? Гаразд, проконсультуюся з ким-нєоудь. Носився із своєю ідеєю, оббивав усі пороги, стукав у всі двері, та ро­зуміння не знайшов. А винахід тягнув на Нобелівську, але ж слід пам'ятати, де ми живемо. Кругом засилля розумак з рі­денькими мізками, мікроцефалів у нарукавниках, диплодоків з портфелями. Осміяли, обсвистали, затюкали, затуркали, звіль­нили з роботи, а чотирнадцять країн Західної Європи працю­ють тепер на його патенті. Плюс Японія. Південна Корея так та просто квітне. Залишився, не виїхав, хотів домогтися правди, та нерви не витримали. Колосальна нервова й мораль­на перенапруга. Запив. А хто б не запив? Біла гарячка: кидався на неї з кулаками, вважаючи її за заступника ВААПу, напере­додні відповідальної конференції, де вона мала виступати з доповіддю, поставив їй синець... На конференції не виступи­ла, поїздка до Штатів накрилася, а з нею були пов'язані певні плани... Ну то й як із таким жити? Просив, обливався гарячи­ми слізьми, благав повернутися, але не з її характером. Тепер він уже, звичайно, ані краплі собі не дозволяє, щоранку ро­бить зарядку і п'є по літру морквяного соку натщесерце але пізно — вже нічого не склеїш. Окрему однокімнатну вона за нього виплатила, продала фамільну брошку, прабабину. {Пау­за.) Так, ну з оцим усе зрозуміло. Типова картина, впізнається. Деталі, звісно, слід іще продумати, стереотипи під три чор­ти, характер прокреслимо, ситуації допрацюємо... Ні, їй-богу, може бути. {Нетерпляче потираючи руки, йде до столу, сідає за друкарську машинку.) Так, стривай, а про що ж це я? І до чого тут цей кретин, винахідник якийсь?.. Теж мені!.. Півден­на Корея... Тайвань... Тут не знаєш, що у тебе в домі робиться, у власній твоїй голові. Винахідник! Це ж треба!.. Чорт, скіль­ки разів казав собі: купи диктофон, купи диктофон, не скупи­ся, маразматику, коли треба. Працюй з диктофоном, дебіл. І непогані, до речі, бувають, у комісійному. У комісійному! А чому, до слова кажучи, необхідно все діставати через комі­сійні, через якихось осоружних тіток, знайомих чи незнай­омих, в якихось підсобках, на товкучках? Та що ж це таке? Доки воно все може тривати? В магазинах порожньо, як ви­метено, крім вермішелі та морської капусти ні дідька не зна­йдеш теж, до речі, проблема. А він приїхав з Канади, там у них зовсім по-іншому. Фірмач, але дружньо настроєний. Хоче зробити посильний внесок, укласти угоди, створити акціонер­не підприємство, вивчає попит, настрої людей, ретельно за­глиблюється у суть справи. У черзі за майонезом вони зна­йомляться. Наближається Новий рік, без майонезу ніяк. Холоднеча, мороз двадцять п'ять градусів, у них там не так, а він без рукавичок, поцупили у готелі, перемерз. І вона подає йому свої... Ні, краще він їй. Отже, поцупили в неї? Ну і добре. Зав'язується мила розмова, він дивиться на неї з ніжністю, а черга стоїть на місці: весь час підходять якісь лю­ди, горлані, пхаються наперед, з посвідченнями, то ветерани, то учасники, то пенсіонерки загальносоюзного значення. Він здивований у них такого немає. Вона терпляче пояснює йому наші правила. Майонез закінчується! Лунають заклики: «По пів-банки в одні руки!» але все одно їм не вистачає. Розлючені, але щасливі вони виходять на вулицю треба ще роздобути ялинку. Блукають по вечірньому передсвятковому, залитому вбогими вогнями місту від одного ялинкового ба­зару до іншого. Те, що вони бачать. краще не бачити ніко­ли. Хочеться їсти, а нема чого. Він запрошує її до валютного ресторану. З годинку повагавшись, вона погоджується. Уже в роздягалці згадує, що в неї дірочка на колготках, на останній парі. «Я не піду,говорить вона,мені незручно». Він у від­чаїкусає лікті, заламує руки. Бачачи його передінфарктний стан, вона все ж погоджується, тим паче, що це єдиний рес­торан у місті, де музика грає тихо. Якось вона була вже в по­дібному закладі два роки тому, після чого оглухла на одне вухо. Невиліковно. Досі сіпається повіка. Але він цим не бен­тежиться, він цікавиться її сімейним станом. «Я заміжня,длубаючись у тарілці з ікрою, говорить вона,але шлюб мій нещасливий. Ми абсолютно різні люди». Він у захваті. «У нас із дружиною теж мало спільного,радісно сповіщає він.Вона не цікавиться справами на моїх заводах, їздить у старо­му «ролле-ройсі», випуску вісімдесят восьмого року. їй плю­вати на моє реноме». Вона розуміє, що в Канаді теж стріча­ються глибоко нещасні люди. Це їх зближує. І от, між макрел­лю в томатному соусі і омарами у власному соку, — у рестора­ні рибний день, — з'ясовується, що обоє здавна цікавляться екологією, обоє небайдужі до долі нашої прекрасної голубої планети; і він і вона не користуються аерозолями, що сприяє затягуванню діри у стратосфері над Арктикою. Четверга го­дина ранку, ресторан закривається, час іти... На прощання він підходить до «Стенвею» і грає «Пори року» Чапковського підібрав на слух, дивлячись у себе в Канаді проіраму «Час». Ледь стримуючись, відчуваючи, як клубок підкочується їй до горла, вона дивиться на його пальці, що довбуть знайому з ди­тинства мелодію, пізніше виявиться: вона далека родичка видатного композитора, і розуміє, що згодна на все. Тим паче, що метро не ходить, таксисти возять тільки до Ленінгра­да, а приватники луплять, мов за кругосвітню подорож. Вони мовчки беруться за руки і йдуть пластмасовим зимовим садом до ліфта. «Швейцар!» злякано тулиться вона до нього, і його зворушує її недосвідченість. За помірну символічну ви­нагороду у твердій валюті швейцар, генерал у відставці, несе її до дверей номера на четвертий поверх на руках, ліфт на ремонті, черговий кадебіст приносить і власноручно від­корковує заморожену пляшку шампанського, а чергова на по­версі стелить ліжко і всипає його пелюстками свіжих троянд. Ну, тепер найцікавіше: любовну сцену хвилин на сорок, щоб усім аж дух перехопило! Тут десь у мене була «Кама-Сутра»... (Підходить до стелажів, шукас.) Зараз ми їх епатнемо! Ну тут же ось стояла. Вже схопила якась свинюка... Що ж роби­ти? Так-ак... Спершу вона на ньому, тоді спинкою, так... що там іще?.. А от! Ні, це ще зарано народ затурканий, тем­ний, неосвічений, сексуального виховання ніякого, не зрозуміє. Коган! Коган, падлюка, схопив, він тільки одружився. Утрете. Міг би вже хоч чогось і навчитися. (Підбігає до теле­фону, набирає номер, тут же в розпачі кладе трубку.) Він же поїхав, майнув у медовий місяць, тварюка, з мопо книжкою. А взагалі — теж мені дивина! Сцена в постелі. Та від них уже верне. Всюди. Де треба й не треба. Нічого нового. Не оригі­нально. Вульїарної Тут би слід, щось такс... незвичайне. Щоб урізалося в пам'ять, змусило замислитися, як ми, свині живе­мо, куди котимося. Де моральні засади, цнотливість, зітхання нишком, коли боїшся зізнатися, підійти, коли тільки побачи­ти — вже щастя? Де «Гранатовий браслет»? Все, вирішено! Тільки гра почуттів, емоцій, тонкі коливання душі... Номер, ліжко в трояндах, за дверима підслуховує покоївка, недопите шампанське в келихах ледь береться бульбашками, чарівно іскриться в світлі нічничка... [Зона йде до ванної, і поки шу­мить душ, у душі нього запеклого негідника щось виникає, якесь незнане доги почуття... Щось тягнеться від душі до душі. А власне — чому негідника? А тому, що більш дієво. Подумаєш: зустрілися двоє хороших порядних людей — то й що? А ти побудь негідником, і тоді спробуй, щоб у тобі про­будилося щось чисте, людське! 1 от вона з'являється: бліде обличчя, від хвилювання, звісно, з нею таке вперше, м'яко спадає на плечі темне волосся... ні, не люблю брюнеток — волосся золотою хвилею вкриває їй плечі, вона в нічній сорочці... Стоп, а сорочка звідки? Не з собою ж вона її но­сить? А! В його сорочці. Цс зворушливо - - тендітна постать у чоловічій сорочці проходить до ліжка, несміло сідає, на об­личчі — складна гама почутіів, невимовні переживання. Він цілує їй руку, теж іде до ванної... І не виходить. Він вирішує, що так буде краще. Джентльмен до самих кісток, із порядної буржуазної родини, — там у них іще збереглися такі, — стоїть перед безжалісним дзеркалом, розглядаючи своє стомлене, одразу змарніле, постаріле років на вісім, розчервоніле од пристрасті обличчя. Внутрішня неабияка боротьба. Мов у от­ця Сергія. Але ні, рішення прийнято. Стоїть, чекає, поки її здолає сон. І вона чекає, але вже четверта ранку, скоро додо­му, готувати сніданок чоловікові і вести дитину в садочок, вона і так насилу її гуди влаштувала. Засинає Втома і пере­живання минулого дня беруть своє. Пролежавши у напівза­бутті години з півтори, вона схоплюється, гарячково зиркає на електронний годинник —- час бігти. Па тумбочці бачить за­писку: «Дорога Марі!..» — ні, не Марі — «Дорога Наталю!» — так буде краще.
  1   2   3   4   5

Схожі:

«Анна Карен і на» Льва Толстого
«Анну Кареніну» одним із найвизначніших соціальних романів у всій світовій літературі». Я з ним цілком погоджуюся, адже під пером...
Сценарій Тарас Шевченко провісник долі України
У центрі сцени на стіні заквітчаний і прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка
Уроку: усний журнал Хід уроку Учитель
Мета: з'ясувати особливості появи книжки; підвищити інтерес учнів до ролі книжки в суспільному та історично-культурному житті;усвідомити...
Тема. Мудрим ніхто не вродився, а навчився Леся Українка «Біда навчить» Мета
Обладнання: портрет Л. Українки, презентація «Леся Українка», картки для індивідуальної роботи, книжки з казками, кросворд
Обсяг і послідовність – Рівень 1
Ціль 2: Вказувати на текст під час читання учителем оповідання з книжки на підставці
Обсяг і послідовність – Рівень 2
Ціль 2: Вказувати на текст під час читання учителем оповідання з книжки на підставці
Anonymous female narrator, wife of SW22, b. 1906 in kalynivka, a...
Пит.: Чи в Вас до революції були українські книжки, чи Ви діставали українські книжки?
Гасіння пожеж на сільськогосподарських підприємствах
Навчальна мета: Тренувати начальника караулу щодо виконання ним обов’язків КГП під час гасіння пожежі та відпрацювати дії особового...
Гасіння пожеж на об’єктах з масовим перебуванням людей
Навчальна мета: Тренувати начальника караулу щодо виконання ним обов’язків КГП під час гасіння пожежі та відпрацювати дії особового...
Програма Розвитку Ранніх Писемних Навиків Матеріали для учителя Рівень...
Ціль 2: Вказувати на текст під час читання учителем оповідання з книжки на підставці
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка