|
|
Скачати 0.54 Mb.
|
Складено за: Горнозаводское дело. 1917-№28-29.-С. 16094. *Вісім гірничозаводських продовольчих комітетів західної частини Області Війська Донського забезпечувались хлібом Катеринославським уповноваженим по продовольству. Матеріали таблиці дозволяють встановити річні мінімальні потреби гірничозаводського населення в найважливіших продуктах харчування, а саме: м'яса-3006420 пудів, цукру-925044, риби-3468948, олії-1734480, борошна-14084640, крупи-2312640 пудів. Однак наведені у таблиці норми харчування, як зазначалось вище, повною мірою на реалізовувались. Найгіршим було постачання м'яса і сала. Ці цінні харчові продукти відправлялись у першу чергу до армії, чому сприяла й позиція селянства, яке "ревниво" слідкувало, щоб худоба й м'ясо відправлялись у війська, а не до міст. Втрачаючи на нееквівалентному обміні, селяни віддавали перевагу постачанню армії. яка по своєму складу була переважно селянською. І тільки централізовані поставки цукру для робітничого населення повністю виконувалися [19, 3]. Таким чином, забезпечення цивільного населення продовольством у роки війни відзначалось складним і суперечливим характером. Спочатку державні органи не приймали участі в цьому процесі, постачання здійснювалося через механізми вільного ринку. Виникнення й загострення продовольчої кризи примусило уряд вдатися до посилення централізованої заготівлі продовольчих продуктів, частина яких виділяється для міст і промислових районів. Разом з тим все більшу роль у продовольчому постачанні відіграють міські думи й земства. Найбільш досконала система забезпечення робітників вугільних копалень і металургійних заводів з нормуванням продуктів 242 харчування створюється в Донбасі і Придніпров'ї. Однак її реалізація із-за загальної економічної і продовольчої кризи була неповною. Література 1. 1. Зкономическое положение России накануне Великой Октябрьской социалистической революции. Сельское хозяйство и крестьянство: Документи и материальї.-ч.Ш.-М.-Л., 1967; 2. Кондратьев Н.Д. Рьшок хлебов и его регулирование во время войньї и революции.-М., 1991.; 3. Зкономическое положение России накануне Великой Октябрьской социалистической революции: Документи и материальї. ч.ІІ.-М.-Л., 1957; 4. Торгово-промьішленная газета.-1916-13 березня; 5. Горнозаводское дело.-1917.-№10.-С15457; 6. Харитонов В.Л. Лютнева революція 1917 року на Україні.-Харків, 1966; 7. Торгово-промьішленная газета.-1915.-25 листопада; 8. Китанина Т.М. Война, хлеб и революция (Продовольственньш вопрос в России. 1914-октябрь 1917г.).-Ленинград, 1985; 9. Торгово-промьішленная газета. -1916.-9 і 30 березня; 10. Известия особого совещания.-1916.-№19; 11. ЦДІА України у м.Києві.- Ф.274, ОП.1, СПР. 3259; 12. Там же, Ф.91, ОП.1, СИР. 9І(м/ф); 13. Там же, Ф.279, ОП.171, СПР. 136; 14. Известия Херсонского уездного земства.-1916.-№9; 15. ЦДІА України у м.Києві.- Ф.2161, ОП.1, СПР. 147; 16. Луганський обласний державний архів. Ф.4, ОІІ.1, СПР. 13; 17. ЦДІА України у м.Києві.- Ф.2161, ОП.1, СПР. 146; 18. Там же, Ф.896, ОП.1, СПР. 3; 19. Там же , Ф.2161, ОП.1, СПР. 146. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ПИТАННЯ НА ДОНБАСІ У 1917 РОЦІ С.С. Сергієнко м. Луганськ Велику увагу приваблює національно-культурне питання в добу української революції багатьох радянських і сучасних дослідників [1]. Однак практично ні жодна праця не приділяє уваги детальному пошуку причин, котрі не надали актуальності національно-культурному питанню на Донбасі в 1917 році. Відомо що національно-культурне питання набуває актуальності серед широких верств населення тільки в тому випадку, коли економічний і політичний стан в країні стає стабільним. З розпадом в лютому 1917 р. Російської імперії, кожна нація мала право на самовизначення. Так Україні випала доля стати самостійною і вільно відроджувати своє національно-культурне питання українського народу. Однак на Донбасі з-за деяких основних причин, котрі далі будуть детально розглянуті, національно-культурне питання не викликало ніякого інтересу серед мешканців цього регіону в той складний період. Треба зазначити, що цей регіон був неоднорідний за національним станом і заселення його більш носило штучний характер. Щоб зрозуміти чому так сталося і за якими причинами було штучне заселення треба коротко нагадати історію Донбасу. Донбас в історії України виник в кінці XVIII ст. за часи правління російської імператриці Єкатерини II, як промислово-сировиний регіон. Надра Донбасу дуже багаті вугіллям та металом, тому тут розбудувались ливарні заводи для роботи котрих потрібна була робоча сила. Ця робоча сила була направлена з російських ливарних заводів, перш за все з Липецького, Александровського (Петрозаводськ), а також Тамбовської, Тульської губерній та ін. Керівними кадрами були взагалі іноземці (Англія, Бельгія, Німеччина), а росіяни переважали тільки серед чиновників та офіцерів військових частин [2]. Відомо, що к середині XVIII ст. лівобережна частина України мала назв\ Слобожанщина, де мешкали в основному Запорізькі козаки, але сучасні Луганська і Донецька області (Донбас) були підпорядковані війську Донському. З ростом індустрії поступово проходило засвоєння промислових міст Донбасу різними національними і 194 соціальними групами. Перш за все Донбас приваблював людей, не мавших власних маєтків та біглих злочинців де в цьому регіоні адміністрація не питала ніяких паспортних даних і переселенцям надавали пільги для освоєння постійного мешкання. Кульмінаційним моментом заселення Донбасу стала кріпосна реформа 1861 р. Відміна кріпацтва і амністія дала свободу народу. Однак ця реформа не надала засобів к існуванню і тому велика маса народу була вимушена шукати притулок в промислових містах Донбасу, де вони знаходили житло і роботу. Аналізуючи процес розвитку Донбасу слід визначити, що виникнення і заселення проходило більш всього за економічним принципом ніж за національним. Тому буде розуміло сказати, що коли влітку 1917 року внаслідок переговорів з Центральною Радою Тимчасовий уряд нав'язав їй угоду, за якою територія України обмежувалася п'ятьма губерніями (Волинською, Київською, Подільською, Полтавською, Чернігівською). Це порушення національних прав українського народу не викликало ні якого протесту на Донбасі [3]. Все ж таки не слід викреслювати національну самосвідомість мешканців Донбасу. У кожної людини є своє національне почуття, свої традиції та побут. Хоч на Донбасі, як не де навіть, на всій сучасній Україні нема такого багатонаціонального складу (117 націй і народностей) населення, національно-культурне питання розвивалось в локальному напрямі. Однак в 1917 р. із-за першої світової війни з-за котрої сталася економічна криза, а вслід за нею і боротьба політичних сил за владу. Ситуація склалася виключно не для розвитку національно-культурного питання. Повсюди на Донбасі більш звучали гасла економічного характеру: "Геть війну, геть буржуазію, нам потрібен хліб, ми хочемо їсти" [4], а не національного. Як все це практично мало вигляд і яку роль відводилось цьому питанню, слід пояснити економічну і політичну ситуацію на Донбасі у 1917 р. По-перше, треба надати оцінку економічної кризи. Війна поглинала величезні кошти. Тільки за три роки війни було витрачено 18 млрд. крб., що ставило 40-5-% національного доходу царської Росії, а це значною мірою підірвало фінансову систему. Виступаючи перед громадськими діячами в квітні 1917 р., міністр фінансів Терещенко доповів, що борг Росії протягом війни виріс учетверо і досяг 55 млрд. крб. З метою підтримки бюджетного балансу царський уряд значно збільшив друкування паперових грошей. На 16 лютого 1917 року обіг карбованців зріс на 8 млрд., тобто в 6 разів порівняно з довоєнним [5]. Зі зростанням інфляції повсюди відбувався інтенсивний ріст цін на продукти харчування і предмети першої необхідності. Так, на початку 1917 р. середній рівень цін зріс на Донбасі порівняно з передвоєнним 1913 р. на 113-130%, у тому числі на олію - на 170, макарони - на 166, пшоно - на 275, хліб - на 100-110, м'ясо - на 150, сало - на 200, цукор - на 75-86, сіль - на 50, мило різних сортів - на 243-350, сірники - на 400 відсотків [6]. Ще більш стрімким був зріст цін на одяг і взуття. За даними Новоросійського товариства місячні витрати одного робітника на харчування в березні 1917 р. порівняно з лютим 1914 р. зросли на 116%, а на одяг і взуття - на 233% [7]. В той же час відбувалося помітне відставання росту навіть номінальної заробітної плати. На Вирівському руднику в Донбасі вона збільшилася на 100%, Софіївському - на 53,3%, Государевому Байраці - на 75%, Прохоровському антрацитівському лише на 25% [8]. На більшість металургійних заводів України середні заробітки робітників у січні-лютому 1917 р. збільшились проти 1913 р. на 44-71% і лише на деяких - на 111 — 126% [9]. 195 Таким чином, руйнація матеріально-технічної бази народного господарств криза фінансової сфери, нестача кваліфікація робочої сили призвели до погіршення матеріального становища широких верств населення. Це особливо яскраво проявилося" зростанні цін на продукти і предмети широкого вжитку. В країні визріла загальна революційна криза. Тимчасовий уряд і Центральна Рада (котра була обмежена правами на Донбасі) не змогли забезпечити найнагальніших потреб народу: припинити війну та пом'якшити наслідки страшної економічної кризи Процеси, що відбувалися в країні, забезпечили підтримку більшовицької партії особливо на Донбасі, де зосереджувався основний клас - пролетаріат, котрий підтримував їхню політику. В 1917 році з майже чотирьохмільйонного населення Донбасу 28% ставив пролетаріат - це у 3 рази більш ніж в середньому по Україні [10]. Промисловий пролетаріат України складався головним чином із росіян і євреїв, вони ж налічували 75% більшовицької партії [11]. Опираючись на пролетаріат та російськомовну частину населення Донбасу політика більшовиків була спрямована і розвивалася за принципом пролетарського інтернаціоналізму. За підтримкою пролетаріату, котрий більш ставився до економічних потреб. : складної ситуації, більшовики прагнули заволодіти головним індустріальним центром не тільки України, а і всієї Російської імперії - Донбасом. В 1917 році Донбас всього налічував 87% загальноросійського видобутку вугілля, 70% - виплавки чавуну, 57% - сталі, 41% - прокату, понад 90% виробництва коксу, понад 60% соди и ртуті [12]. Такий потужний в економічному плані регіон став для більшовиків основною метою заволодіння в своїх руках. Більшовики діяли за девізом: "Розділяй і владуй", і тому, для здійснення своєї мети вони намагалися відокремити Донбас від цілісної України і Росії, тобто зробити особливу республіку. Так з перемогою в жовтні 1917 р. більшовиків в Петрограді, більшовики Донбасу Ф.А. Сергєєв (Артем), С.П. Васильченко, М.П. Жуков, А.З. Каменський, БИ Магідов, В.І. Межлауна, М.Л. Рахимович, Ф.Г. Філов виступили з планом утворення Донецько-Криворізьської республіки. Пояснюючи причину відокремлення Донбасу вони висловлювали таку думку - що якоби ця подія робиться для захисту від австро-німецьких військ, котрих підтримує Центральна Рада і дрібнобуржуазні партії. На самої справі більшовики бачили, що більша частина українського народ) підтримує Центральну Раду, котра стоїть на позиціях відродження національних ідей України. Цей факт підтверджується результатом даних виборів до Всеросійських Установчих зборів, де в цілому по восьми виборчих округах на Україні більшовики одержали 894845 голосів виборців (10,8%). Це забезпечило їм трете місце після блоку націоналістичних партій (55,5%) і російських есерів (17,3%) [13]. За класичною схемою створюється державне утворення, вичленяється територія, створюється уряд, який прохає допомоги, як правило збройної сили. Як стверджують деякі публікації та історики, хрещеним батьком республіки був В.І. Ленін. "Скрипник зрозумів план Ульянова - легко захопивши владу в Росії із рук А. Керенського, він поставив собі за мету як можна швидше створити буферну більшовицьку українську республіку" [14]. Ось що пише про цей період Володимир Винниченко в своїй праці "Відродження нації-". 196 "Політика більшовиків на Україні явно і недвозначно велась в напрямі знищення, перш за все, національної української державності (будь-якого соціального змісту), й, по-друге, - національної української культури. В першому напрямку була взята тактика дроблення всієї України, всієї національно-етнографічної території на окремі області, які називалися "федеральними радянськими республіками". Національний принцип державності для України відкидається цілком рішуче і відкрито. Більшовицька преса навіть не приховувала і заявляла, що формування окремих федеральних республік засновується ні в якому разі це на національних принципах, а на економічних і таким чином, зовсім за тим самим делінням, що і в кадетської комісії Тимчасового уряду, як за інструкцією Генерального Секретаріату губернії Харківська, Катеринославська, Херсонська (вугілля, залізо, хліб) укладали одну республіку, яка називалася "Донецька Федеративна Радянська Республіка". Ось таким чином ідея української державності цим знищувалась, стиралась зовсім. Існують собі окремі республіки - Донецька, Таврійська, Київська, Північно-Західна, - частини "єдиної і неподільної" федеративної Росії. Що ж стосується національної української культури, то її було підведено під категорію контрреволюційної, і знищувалась вона без всякого милосердя. Пресу було заборонено, українські типографії конфісковано, бібліотеки, школи Прикрито, а за українську мову на вулиці хапали і відправляли якщо не під розстріл, то під небезпечне підозріння в контрреволюції [15]. 26 січня 1918 року війська червоної армії під проводом А. Муравйова збройною силою захопили Київ. Центральна Рада вимушена була відступити на захід. Причина поразки Центральної Ради полягала в непослідовності економічної, земельної, воєнної і робітничої політики. Основна же причина полягала в загострені їхньої уваги на національному відродженні українського народу, яку підтримувало тільки селянство і інтелігенція, і аж ніяк робітничий клас. Чому селянство підтримувало Центральну Раду? Тому, що на селі більш ніж в містах збереглись і розвивались національні традиції українського народу. Однак з-за неграмотності сільського населення та відсутності дійсної інформації о політичних обставин котрі діяли в країні селяни не могли втручатись вчасно в економічні і політичні події України. Отриманню інформації на селі перешкоджили більшовицькі агітатори, котрі повсюди діяли на Донбасі. Поглянувши на мапу України можна визначити, що в Донбасі як ні де сконцентровано більшість великих міст (Луганськ, Донецьк, Єнакієве, Горлівка, Костянтинівна, Маріуполь та ін.). Тому розуміло сказати чому Донбас став плацдармом для більшовиків. З перемогою Червоної армії в Києві, більшовики Донбасу зазнали себе як особливу політичну силу і почали розгортати дії щодо утворення відокремленої республіки, не від кого залежної. Радянський дослідник Волін М. У трьох виданнях "Історія КП(б)У у смисловому нарисі" дав таку оцінку цьому факту: "Пролетарський схід України не вважав себе за частиною України. І як тільки Київ взяли радянські війська, лівобережці на своєму IV крайовому з'їзді Донецько-Криворізького басейну 12 лютого 1918 року вийшли із складу Радянської України і утворили самостійну Донецько-Криворізьку республіку із своїм Раднаркомом" [16]. Для В.І. Леніна та інших більшовиків цей крок був несподіваним і перешкодити вони їм не змогли. IV обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, який 197 відбувався 27-30 січня 1918 р., всупереч протестам представника ЦВК Рад України і Народного Секретаріату М.О. Скрипника під впливом Ф.А. Сергссва (Артема), С.П Васильченко, М.П. Жакова, .Ф.Г. Філова схвалив постанову про утворення Донецько-Криворізькій республіки і виділення її з складу України [17]. В основу цього утворення було покладено економічний принцип державного будівництва, за яким республіка Рад мала бути федерацією економічних однорідних областей, а не національних. При цьому ініціатори Донецько-Криворізькій республіки твердили, що після перемоги соціалістичної революції національне питання втрачає своє значення. Слід зауважити увагу, що серед організаторів республіки не було жодного українця. Це ще раз підкреслює, чому національно-культурне питання українського народу на Донбасі було відокремленим . Залишається визначити, що при утворенні Донецько-Криворізькій республіки була порушена важлива умова, яка вимагає погоджувати такі дії з точно вираженою волею всього населення даної території. Під час підготовки до IV обласного з'їзду Рад питання про виділення Донецько-Криворізькій області від України на місцях не обговорювалося. Повідомлений на місця порядок дня цього з'їзду також не включав цього питання [18]. Тому обрані на з'їзд делегати не одержали від місцевих Рад ніяких директив і при вирішенні питання про Донецько-Криворізьку республіку висловили власну думку, а не позицію широких верств населення. Таким чином, наведені факти свідчать, що економічна криза, політика більшовиків щодо відокремлення Донбасу від цілісної України, та національний і соціальний склад не надали можливості розвитку національно-культурного питання у 1917 року. Література 1. Гуссв В.1. Крах буржуазно-націоналістичної державності в ході утвердження Радянської влади на Україні// Український історичний журнал. - К., 1988. - №7. - С.41. 2. Гаврющенко С.Ю., Снегірьов В.В. Українська державність у проекції громадянської війни (1918 р.)// Вісник Східноукраїнського державного університету. - 1998. - №2(12). -С.35. 3. Молов В.И. У истоков Донбасса. - Луганск, 1995. - С. 14-15. 4. Варгатнюк М.Д Донецько-Криворізька радянська республіка в оцінці В.І. Леніна'7 Український історичний журнал. - К.. 1988. - №4. - С.38. 5. Ц.Д.А. України, Ф. 1133, он. 1. сир. 53, арк. 13, 5, 18-23. 6. Горнозаводское дело. - 1917. - №9. - С. 15-36. 7. Ц.Д.А. України. Ф. 2161, оп. 1, спр. 159, арк. 42. 8. Ц.Д.А. України, Ф. 2161, оп. 1, спр. 159, арк. 13, 19. 9. Ц.Д.А. України, Ф. 2161, оп. 1, спр. 203, арк. 59. 10. .Кирьянов Ю.И. Зкономическое положение рабочих юга России в годьі первой мировой войньї// Исторические записки. Т.72. - М, 1962. - С.37. 11. Афонін Ю.В. Монополістична буржуазія Донбасу у 1917 р.// Український історичний журнал. - К., 1990. - №9. - С.45. 12. Субтельний О. Україна і історія. - К., Либідь, - 1994. - С.442. 13. Статистический сборник за 1913-1917 гг.,7 Трудьі ЦСУСИ.-М., 1921. - Т.7., Вьіп. 1. -С.75-78. 14. Український історичний журнал. - 1988. - №7. - С.58. 15. Донецький пролетаріат. - 1917 р., - 14 грудня. 16. Виниченко В. Відродження нації: 24. - репринт, відтворення від. - 1920 року. - К.. Політвидав. України, 1990. -(Б-ка репринт видань). 17. Волін М. Історія КП(б)У у смисловому нариси. - Харків, 1932, - С.90. 18. Матеріали та документі про Донецько-Криворізьку республіку. - К., - 1954, - С.254-260. 19. Борьба за власть Советов В Донбассе.// Сб. документов и материалов. - Сталино. -І957.-С.281. 198 |
| Вільшанська О. Повсякденне життя населення України під час Першої... Вільшанська О. Повсякденне життя населення України під час Першої світової війни // Український історичний журнал. – 2004. № – С. 56 –... |
Тести. Перша світова війна Залік №1 по темах: Передумови виникнення Першої світової війни. Війна та її наслідки. Повоєнне облаштування світу. Версальсько-Вашингтонська... |
| 1. Наслідки Першої світової війни Італія була середньорозвиненою... Після поразки біля Капоретто у жовтні 1917 р вона опинилася на межі повної катастрофи, і тільки допомога військсоюзників врятувала... |
Тести до теми „Українська революція (лютий 1917 р. – грудень 1917 р)” Завдання до теми „Україна у боротьбі за збереження державної незалежності” (1918 – 1919рр.) |
| Тести до теми „Українська революція (лютий 1917 р. – грудень 1917 р)” Завдання до теми „Україна у боротьбі за збереження державної незалежності” (1918 – 1919рр.) |
"Україна в роки Другої світової війни та Великої Вітчизняної війни" Бажання учнів отримати перемогу, є стимулом до ретельної підготовки, до постійного повторення пройденого матеріалу |
| Уроку Панченка П. П., Тимченка С. М., стіна карта «Україна в роки Другої світової війни», збірник завдань для тематичного оцінювання |
Теми рефератів з дисципліни Міжнародні відносини США у роки Другої світової війни: сутність та зміст. Роль США у розгромі фашизму |
| Тема уроку: Західні демократії Мета: узагальнити знання про демократичні держави, їх становище після Першої світової війни;закріпити знання про поняття «Новий курс»,... |
У лютому 1947 р президентом Польщі став лідер ПРП Б. Берут Польща була першою жертвою фашистської агресії в роки Другої світової війни і зазнала всіх страждань окупаційного режиму. Загинуло... |