Італія
1. Наслідки Першої світової війни
Італія була середньорозвиненою країною Європи. Участь у першій світовій війні коштувала їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн поранених; країна втратила третину національного багатства. Після поразки біля Капоретто у жовтні 1917 р. вона опинилася на межі повної катастрофи, і тільки допомога військсоюзників врятувала Італію від цього.
Економічне становище країни було вкрай критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхідності. Міліони людей, що прийшли в місто до заводів і були мобілізовані до армії опинились зайвими. У країні нараховувалося понад 2 млн безробітних. За роки війни зовнішній борг країни зріс у 4,5 рази, який не було чим віддавати.
Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдалися. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто низький, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду територій)‚ даного напередодні вступу Італії у війну. Вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців".
Тяжке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращання життя населення. Довіра до нього і до конституційного ладу впала. Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили соціальні проблеми і привели до розгортання у 1920-1921 рр. масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувалися захопленням заводів і створенням фабрично-заводських рад (ФЗР), які брали на себе функції місцевої влади. Формувались загони Червоної гвардії. Такий рух охопив переважно північні промислово розвинуті райони країни і увійшов в історію під назвою „червоне дворіччя”.
Робітники на захопленому заводі ФІАТ
Таке становище в країні призвело до втрати популярності традиційних партій. Всі прошарки суспільства вимагали змін. До змін закликала навіть католицька церква. Найбільшою популярністю користувалися соціалісти. Але розкол в їх рядах на прихильників більшовизму (згодом утворили Комуністичну партію Італії на чолі з Тольятті) і соціал-демократії не дали їм змоги захопити владу або хочаб закріпити здобутки робітничого руху.
Робітнича дружина
2. Виникнення фашизму
Виклик праву власності налаштував проти робітничого руху дрібних господарів (ремісників, торгівців і т. д.) і селянство, які до того ж не довіряли існуючій владі.
Настрої цих прошарків населення відбились у фашистському русі, що виник 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму і соціальної демагогії. Фашисти сповідували ідеї підпорядкування всіх інтересів країни державі та нації. Вони вважали, що соціальні виступи, що розколювали і послаблювали націю слід нещадно придушувати.
У 1919-1920 рр. фашисти не становили серйозної небезпеки. На виборах 1919 р. вони не отримали жодного мандата.
 
Ідеолог італійського фашизму Габріеле д`Анунціо Габріеле д`Анунціо вїжджає у Фіуме (1919 р.)
веде розмову з Б.Муссоліні
Зростанню їхнього впливу сприяли реваншистські настрої, що охопили всі прошарки італійського суспільства.На цій хвилі фашисти вдалися до силових дій, захоплюючи ті території, що їх обіцяла, але не дала Антанта. Так, восени 1919 р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д’Аннунціо захопив порт Фіуме. Це сприяло виникненню навколо фашистів ореола патріотів.
Весною 1921 р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і збереження "великої нації" почали погроми робітничих організацій. У відповідь робітники організували загони "народних сміливців", які вступали у справжні бої з чорносорочечниками. Італія стала ареною масового насильства, а уряд не зміг вивести країну з цього стану і відновити законність. У листопаді 1921 р. фашисти об’єднались і утворили Національну фашистську партію, на чолі якої став Б.Муссоліні (дуче — вождь). На виборах вона здобула 32 депутатських міста. Наступ фашистів спричинив опір з боку робітників. У 1922 р. був організований антифашистський страйк. Та його слабка організація призвела до поразки.
Загін чорносорочечників
3. Прихід фашистів до влади
У таких умовах Муссоліні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом" Ватикану, співчуттям короля Віктора-Еммануїла ІІІ, висунув вимогу передати фашистам владу. Прихильників збереження старих порядків, які не гарантували порядку й законності, виявилось обмаль, і король доручив Муссоліні сформувати уряд.
 
Зустріч Муссоліні з королем Віктором-Емануїлом ІІІ „Похід на Рим” (30 жовтня 1922 р.)
30 жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив до Рима та очолив уряд ("похід на Рим"). Так в Італії було відкрито шлях до ліквідації ліберальної демократії та встановлення фашистської диктатури.
Спочатку влада Муссоліні була обмеженою. Уряду, який він очолив, що складався з представників старих правих партій, було надано надзвичайні повноваження на один рік для впорядкування фінансів і наведення порядку. Уряд Муссоліні передав у приватне володіння нерентабельні державні підприємства, зменшив дефіцит бюджету. Придушив страйковий рух. Щоб закріпити успіх фашисти починають створювати напівпартійні напівдержавні органи, які починають перебирати на себе державні функції. Так, при голові уряду було створена Велика фашистська рада, поряд з поліцією (карабінерами) створювалась Добровільна міліція національної безпеки, що формувалася з чорносорочечників.
Прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного піднесення. Обсяг промислового виробництва виріс з 1920 р. до 1928 р. на 60%. Італія перетворилася в індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисловості був нерівномірним, перевагу мала військова промисловість. До того ж південні райони країни залишалися відсталими.
4. Фашизація країни
Перші успіхи фашистів забезпечили їм симпатії більшості населення. Муссоліні поспішив це закріпити на виборах. Був прийнятий новий виборчий закон, за яким партія, що набирає 50% + 1 голосів отримує 2/3 місць у парламенті. Та успіх фашистів на виборах 1924 р. було поставлено під сумнів опозиційними партіями (комуністична, соціалістична, частина лібералів), які утворили “Авентинський блок”. Щоб розчистити шлях до одноосібної влади Муссоліні вдався до рішучих дій. Поштовхом до фашизації країни стала "справа Маттеоті". Один з лідерів опозиції Джакомо Маттеоті 1 червня 1924 р. виступив у парламенті з промовою, в якій звинуватив фашистів у фальсифікації виборів і зажадав анулювання мандатів депутатів-фашистів. Через 10 днів його було викрадено і вбито. Але король не усунув Муссоліні від влади‚ як того вимагала більшість населення.
 
Джакомо Маттеоті Джакомо Маттеоті
«Авентинський блок» на знак протеста залишив парламен, сподіваючись, що таким чином буде паралізовано роботу парламенту і будуть призначені нові вибори. Але цього не сталося. Муссоліні оголосив, що піднімається друга хвиля «фашизму» і висунув гасло: "Вся влада фашистам!". По країні почались погроми опозиції. За відсутності опозиції Муссоліні провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права. Дуче був звільнений від відповідальності перед парламентом і отримав право одноосібно видавати декрети. Місцеві органи замінялися префектами, яких призначав дуче. Заборонялися всі профспілки і партії, крім фашистських. Створювалися трибунал і таємна поліція. Вводилася смертна кара. Почалися масові арешти (за один день було заарештовано 12 тис. комуністів). У 1926 р. в країні була встановлена однопартійна система. Політичне життя завмерло. Для управління економікою у 1927 р. створювалася корпоративна система (у 1934 р. існувало 22 корпорації в усіх галузях господарства). Кожна корпорація об’єднувала представників промисловців, фашистських профспілок і функціонерів фашистської партії. Було ліквідовано безробіття. Уряд було замінено Великою фашистською радою, а парламент — палатою корпорацій.
Важливим елементом у структурі державного регулювання економіки став Інститут промислової реконструкції (ІРІ), під контроль якого перейшло декілька великих банків і корпорацій.
Поза владою дуче залишалась лише церква, на конфлікт з якою дуче не наважувався, бо більшість італійців були ревними католиками. У 1929 р. Муссоліні уклав договір із папою римським (конкордат), згідно з яким утворювалася держава Ватикан; католицька церква отримала ряд привілеїв.
Підписання Латеранської угоди (конкордату) між Папою Римським і Б.Муссоліні
Фашистам здавалось, що вони створили ідеальну модель держави. Та у 1929 р. до Італії докотилась економічна криза. На 1932 р. більшись компаній виявились збитковими, безробіття складало 1 млн осіб, реальна заробітна плата скоротилась на третину. Найбільші банки опинились на межі банкрутства. Щоб подолати кризу Муссоліні вдався до ще більшого одержавлення всіх сторін життя суспільства. ІРІ було безпосередньо підпорядковано 30% промисловості, а опосередковано ще 49%. Населення мобілізовувалось на масові «битви за хліб», коли всі італійці, разом з дуче («перший тракторист») – на кіноекрані – працювали на полях. За успіхи в цій «битві» давали бойові ордени. Розгорнулись масові роботи по міліорації долини річки По, по будівництво сотен кіломентрів шосе, плотин тощо. Почалась масова перебудова Риму, проводились грандіозні розкопки. Але, незважаючи на всі зусилля, відчувалась нестача фінансів, стрімко зростав державний борг, податки росли, скорочувався золотий запас. Внутрішні резерви країни були вичерпані. Муссоліні залишалось покластися лише на успіхи в зовнішній експансії. «Війна для чоловіків теж, що і материнство для жінок», - заявляв Муссоліні.
Фашистська мода
|