Тема 3. Голонасінні. Пристосувальні риси будови і життєдіяльності. Різноманітність голонасінних рослин
Хвойні
|
Листя Ялини білої
|
Біологічна класифікація
|
Домен:
|
Ядерні (Eukaryota)
|
Царство:
|
Зелені рослини (Viridiplantae)
|
Відділ:
|
Streptophyta
|
-
|
Streptophytina
|
-
|
Ембріофіти (Embryophyta)
|
-
|
Судинні (Tracheophyta)
|
-
|
Euphyllophyta
|
-
|
Насінні (Spermatophyta)
|
-
|
Хвойні (Coniferophyta)
|
Клас:
|
Хвойні (Coniferopsida)
|
Порядок:
|
Хвойні (Coniferales)
|
|
Родини
|
Араукарієві (Araucariaceae)
Головчато-тисові (Cephalotaxaceae)
Кипарисові (Cupressaceae)
Соснові (Pinaceae)
Подокарпові (Podocarpaceae)
Сціадо-пітисові (Sciadopityaceae)
Тисові (Taxaceae)
|
Хвойні (Coniferophyta, Coniferopsida, Coniferales) — найчисельніші і найпоширеніші сучасні голонасінні рослини. Це підвідділ, клас та ряд відділу Streptophyta царства Зелені рослини. За зовнішнім виглядом – це дерева і кущі різних розмірів: від карликових сосен (1 м) до гігантських дерев (секвойя – 100 м).
Листки- хвоя ( звідки і походить назва класу) мають вигляд голок. Голки у поперечному перерізі округлі або ребристі, або нагадують плоскі видовжені луски. Невелика площа листків та особливості їхніх продихів (вони заглиблені у товщу листка) забезпечують майже повне припинення випаровування вологи взимку.
У корі та деревині хвойних є багато канальців , які називаються смоляними ходами, вони заповнені густою рідиною – живицею. При ушкодженні стовбура на його поверхні швидко з’являються краплі клейкої живиці, яка затягує рану.
Характерною особливістю більшості хвойних є верхівковий ріст. Гілки цих рослин розміщуються кільцями, причому щороку утворюється одне кільце. За кількістю цих кілець можна підрахувати вік рослини. Хвойні мають один або два типи пагонів (тільки видовжені або видовжені та вкорочені, листки при цьому розміщуються на укорочених). У більшості хвойних листки багаторічні, але у деяких видів вони опадають щорічно (модрина).
До хвойних належать сосна, ялина, ялиця, модрина, туя, яловець, тис, кедр, кипарис, секвоя.
ВікіМедія має мультимедійні дані за темою:
Хвойні
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D1%96
Модрина
|
Модрина європейська
|
Біологічна класифікація
|
Царство:
|
Рослини (Plantae)
|
Відділ:
|
Голонасінні (Pinophyta)
|
Клас:
|
Хвойні (Pinopsida)
|
Ряд:
|
Pinales
|
Родина:
|
Соснові (Pinaceae)
|
Рід:
|
Модрина (Larix)
|
|
Модрина (Larix) - рід дерев родини Соснових (Pinaceae). Стовбур вкритий товстою, глибоко борозенчастою, коричнево-бурою корою. Хвоїнки (10-40 мм завдовжки і до 1 мм завширшки) світло-зелені, м'які, тримаються протягом одного вегетаційного періоду. Рослина однодомна. Чоловічі шишечки жовті, округлі або овальні (5-10 мм завдовжки), розміщені по всій кроні. Жіночі шишечки червонуваті, рідше рожеві або білуваті (до 10 мм завдовжки).
Модрина європейська в Україні поширена в західних Карпатах. Солевитривала, морозостійка, швидкоросла, світлолюбна рослина. Запилюється у квітні. Культивують у парках і лісництвах.
Види
-
Модрина європейська (Larix decidua Mill.)
Модрина польська (Larix decidua subsp. polonica (Racib.) Domin)
Модрина сибірська (Larix sibirica Lеdeb.)
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0
Туя
|
Туя
|
Біологічна класифікація
|
Царство:
|
Рослини (Plantae)
|
Відділ:
|
Голонасінні (Pinophyta)
|
Клас:
|
(Pinopsida)
|
Ряд:
|
(Pinales)
|
Родина:
|
Кипарисові (Cupressaceae)
|
Рід:
|
Туя
|
|
Туя (Thuja), рід вічнозелених хвойних дерев і кущів родини Кипарисових. Відомо 5 видів, поширених у Східній Азії і Північній Америці. В Україні вирощують як декоративні 4 види, найчастіше тую західну (Thuja occidentalis L.) до 20 м заввишки. Вона морозостійка, добре витримує задимлення і стриження; деревина легка, стійка проти гниття. Культивують у ботанічних садах і парках майже по всій Україні.
Гілка туї
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%8F
Яловець
|
Яловець звичайний
|
Біологічна класифікація
|
Царство:
|
Рослини (Plantae)
|
Відділ:
|
Голонасінні (Pinophyta)
|
Клас:
|
Хвойні (Pinopsida)
|
Ряд:
|
Pinales
|
Родина:
|
Кипарисові (Cupressaceae)
|
Рід:
|
Яловець (Juniperus)
|
|
Яловець (Juniperus), рід вічнозелених деревних рослин родини Кипарисових. Близько 70 видів; на Україні - 9. Найпоширеніший з них Яловець звичайний (J. communis), кущ або деревце (до 6 м заввишки), що росте в лісах у Карпатах, на Поліссі і в північній смузі Лісостепу та Яловець сибірський (J. communis subsp. alpina), кущ (30 — 90 см заввишки), що росте в Карпатах вище гірської межі лісів разом з криволіссям. В Україні вирощують як декоративні рослини Яловець віргінський та інші, а також використовують для закріплення пісків, створення живоплотів тощо; деревину ялівця використовують для виробництва меблів, олівців тощо.
Види
Яловець звичайний (Juniperus communis L.)
Яловець віргінський (Juniperus virginiana L.)
Яловець козачий (Juniperus sabina L.)
Яловець звичайний
|
Яловець звичайний
|
Біологічна класифікація
|
Царство:
|
Рослини (Plantae)
|
Відділ:
|
Голонасінні (Pinophyta)
|
Клас:
|
Хвойні (Pinopsida)
|
Ряд:
|
Pinales
|
Родина:
|
Кипарисові (Cupressaceae)
|
Рід:
|
Яловець (Juniperus)
|
Вид:
|
Яловець звичайний
|
|
Яловець звичайний
Яловець звичайний (Juniperus communis L.), місцеві назви - яловець, верес, ядлівець, можевел. Вічнозелений кущ або невелике деревце (4-6 м заввишки) родини кипарисових (Cupressaceae) з прямим стовбуром і конусоподібною або яйцеподібною кроною; кора сірувато-бура. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі кілюваті хвоїнки (8-20 мм завдовжки). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі зчленовані. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років.
Дводомна, рідше однодомна рослина. Чоловічі органи спороношення мають вигляд жовтих колосків, які несуть щитоподібні луски з трьома-сімома пиляками. Жіночі органи спороношення подібні до зелених бруньок. Вони складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду округлої форми (7-9 мм в діаметрі). Через рік шишкоягоди стають чорними з восковим нальотом або без нього. Насінини довгасті з твердою оболонкою.
Яловець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у квітні - травні, шишкоягоди достигають у вересні. Росте в Карпатах (нижній гірський лісовий пояс), на Поліссі. Райони заготівель - Львівська, Івано-Франківська, Волинська області. Запаси сировини значні.
Практичне використання
Лікарська, харчова, ефіроолійна, фітонцидна, деревинна, смолоносна, декоративна і фітомеліоративна рослина.
У науковій медицині використовують шишкоягоди ялівцю як сечогінний засіб при хворобах сечостатевих шляхів, а також як відхаркувальний і дезинфікуючий засіб. Є вказівки щодо лікування ефірними оліями з ягід ялівцю хвороб шкіри, у тому числі і злоякісного походження. У народній медицині корені вживають при туберкульозі легень, бронхітах, нирковокам'яній хворобі. Шишкоягоди застосовують при хворобах печінки, жіночих хворобах, ревматизмі, відвар гілок - при діатезі. Сік із шишок п'ють як сечогінний і регулюючий травлення засіб, при набряках. У гомеопатії використовують есенції з свіжих шишок.
Шишки ялівцю мають високу ароматичність, містять різноманітні смакові речовини і широко застосовуються для технічної переробки. Ціняться вони у виробництві алкогольних напоїв, вин (наприклад, англійського джину), кондитерських виробів. У них містяться цукри (до 0,З%), пектинові й дубильні речовини (1,6%), протеїн (3,5%), яблучна, оцтова і мурашина кислоти, смоли, віск, ароматичні сполуки. Хвоя ялівцю містить каротин, аскорбінову кислоту (вітамін С - 246 мг). З шишкоягід, хвої та гілок ялівцю одержують ефірну олію. Ефірна олія із хвої використовується для виготовлення імерсійної олії та освіжаючих есенцій. Всі частини рослини виділяють фітонциди. Яловець має тверду щільну деревину з гарним рисунком, червонувато-жовтим ядром і характерним ароматом. Стійка проти загнивання та ураження шкідниками. Використовується для дрібних столярних і токарних виробів, придатна для олівцевої палички. Особливо ціниться як сировина для олівцевої палички Яловець віргінський. У стовбурах і старих гілках ялівцю утворюється смола, яка виступає з тріщин у вигляді крапель або грудочок. Смолу використовують для виробництва сандараку, який є сировиною для одержання високоякісного лаку.
Ароматну деревину й гілки ялівцю застосовують для дезинфекції тари, приміщень; хвою і шишки - для ароматичних ванн; деревину, хвою та ягоди - для копчення рибних і м'ясних продуктів. Яловець звичайний добре піддається (шляхом обрізування) формуванню крони, має декоративні форми - пірамідальну, плакучу, кулясту. Рекомендується для створення невеликих груп, поодиноких насаджень і живоплоту. Особливо декоративний Яловець козачий. Він придатний для групових і особливо суцільних насаджень на схилах, у парках і лісопарках, для оформлення кам'яних гірок. Ялівець звичайний широко використовується у полезахисному лісорозведенні як грунтополіпшуюча та протиерозійна порода.
Збирання, переробка та зберігання
Шишкоягоди заготовляють восени, розстилаючи під кущами брезент і струшуючи їх. Потім зібрані шишкоягоди сортують на решетах, відділяючи від хвої та інших домішок. Завдяки смолистим і ароматичним сполукам шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°. Сушать шишкоягоди під залізним дахом на горищах, розклавши їх тонким шаром. При сушінні на сонці, в печах або сушарках вони втрачають цілющі властивості. Висушену сировину пакують у мішки вагою по 40 - 50 кг, зберігають близько трьох років у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Яловець звичайний потребує бережливого використання й охорони.
Джерела
Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С.І. Дари лісів. – К.: «Урожай», 1979
Тис ягідний
|
Тис ягідний
|
Біологічна класифікація
|
Царство:
|
Рослини (Plantae)
|
Відділ:
|
Голонасінні (Pinophyta)
|
Клас:
|
(Pinopsida)
|
Ряд:
|
(Pinales)
|
Родина:
|
Тисові (Taxaceae)
|
Рід:
|
Тис (Taxus)
|
Вид:
|
Тис ягідний
|
|
Тис ягідний, або негній-дерево (Taxus baccata L.), хвойне вічнозелене дерево родини тисових, 10 — 20 м висоти. Тіньовитривалий, деревина з чорно-бурою серцевиною, важка, міцна, стійка проти гниття, добре полірується; використовують у меблевій промисловості, машинобудуванні, підводному будівництві тощо. Т. природно росте у Криму, в культурі і в садах по всій Україні. У давнину тисові ліси були поширені в Карпатах і на Передкарпатті (сліди в топоніміці — Тисів, Тисьмениця тощо); тепер залишилися лише невеликі острівці, серед них тисовий резерват (206 га) у Коломийському лісгоспі у с. Верхньому (колишній Княжий двір).
Модрина європейська
|
Модрина європейська
|
Біологічна класифікація
|
Царство:
|
Рослини (Plantae)
|
Відділ:
|
Голонасінні (Pinophyta)
|
Клас:
|
Хвойні (Pinopsida)
|
Ряд:
|
Pinales
|
Родина:
|
Соснові (Pinaceae)
|
Рід:
|
Модрина (Larix)
|
Вид:
|
Модрина європейська
|
|
Модрина європейська
Модрина європейська
Модрина європейська (Larix decidua Mill.) - Струнке високе (20-40 м) дерево родини соснових (Pinaceae) з яйцевидно-конусоподібною кроною, старі дерева з горизонтальними довгими пагонами. Стовбур вкритий товстою, глибоко борозенчастою, коричнево-бурою корою. Молоді пагони жовто-зелені, на них розміщені укорочені подушкоподібні пагони. На звичайних пагонах хвоя розміщена поодиноко, на укорочених бічних - пучками по 20-50 хвоїнок. Хвоїнки (10-40 мм завдовжки і до 1 мм заввишки) світло-зелені, м'які, тримаються протягом одного вегетаційного періоду. Рослина однодомна. Чоловічі шишечки жовті, округлі або овальні (5-10 мм завдовжки), розміщені по всій кроні. Жіночі шишечки червонуваті, рідше рожеві або білуваті (до 10 мм завдовжки). На осі жіночих шишечок розміщені круглясті насінні луски з двома насінними зачатками при основі. Стиглі шишки (2-5 см завдовжки) яйцеподібні або довгасті, жовто-коричневі, складаються з 45-70 шкірястих, м'яких, незначно опушених цілокраїх лусок. Покривні луски з вістрям, що висувається з-за насінник лусок. Насіння 3-4 мм завдовжки) жовтувате, крило 6-9 мм завдовжки.
Модрина європейська в Україні поширена в західних Карпатах. Солевитривала, морозостійка, швидкоросла, світлолюбна рослина, запилюється у квітні. Культивують у парках і лісництвах. Заготівля деревини і кори можлива тільки під час рубок догляду. Запаси сировини малі.
Практичне використання
Деревинна, танідоносна, фарбувальна, жиро- і ефіроолійна, смолоносна, лікарська, камеденосна, пилконосна, декоративна й фітомеліоративна рослина.
Деревина Модрини європейської - дуже цінний будівельний і виробний матеріал. Її використовують у суднобудуванні. вагонобудуванні (замінник дуба), у гідротехнічних спорудах (виготовлення водоспусків, труб, паль тощо), на телеграфні і телефонні стовпи, будівництво будинків (підвалини), шахтні стояки, балки в льохах, на виробництво паркету, дощатої підлоги тощо. З неї виготовляють акумуляторні ящики, рами, двері, ліжка, меблі; квасні винні діжки, великі чани спеціального призначення, а також облицювальну фанеру. Стружки модрини є гарним набивним і пакувальним матеріалом. Незважаючи на високий вміст смоли в деревині, її використовують для одержання целюлози (промисловий вихід якої становить 33%). Високо ціниться також деревина інших видів модрини.
У корі Модрини європейської міститься 9 - 12% танідів, тому вона є важливою сировиною для одержання дубильних екстрактів. Найбільше танідів міститься у корі дерев віком від 59 до 84 років, причому в нижній частині стовбура. Таніди використовують для дублення важких шкур. З кори модрин добувають фарбу для тканин, виробляють поплавки для рибальських сітей.
Очищене від крилаток насіння містить 27%, а неочищене - 8% жирної швидковисихаючої олії, яка використовується для виготовлення оліфи. 3 хвої Модрини сибірської одержують ефірну олію, крім того, виробляють концентрат протицинготного вітаміну С (в листках Модрини сибірської 0,24%, європейської - 0,11 % вітаміну С),.
Підсочкою з модрин добувають живицю, з якої виготовляють високоякісний терпентин. Терпентин з Модрини європейської носить назву “венеціанського”, вживається головним чином при ревматизмі і подагрі, внутрішньо вживається при хронічному захворюванні дихальних шляхів і сечових органів. Крім того, венеціанський терпентин застосовується для виробництва лаків і фарб.
Усі види модрини утворюють багато пилку, який за відсутністю іншого корму збирають бджоли. Як декоративні рослини Модрину європейську і сибірську культивують у парках і лісопарках, у групових і поодиноких насадженнях, в алеях, масивах. Модрина сибірська краще від інших хвойних витримує дим, кіптяву, газ і пил у міських умовах. Модрина європейська має декоративні різновиди - пірамідальну й плакучу.
Модрина європейська менш морозостійка порівняно з сибірською, на знижених місцях у Лісостепу потерпає від морозів. У степу вона росте і на чорноземних ґрунтах, має глибоку кореневу систему, стійка проти вітрів, але тут значної шкоди їй завдає посуха. Модрини - швидкорослі цінні лісові породи, стійкі проти грибних захворювань, шкідників і рекомендуються для широкого впровадження на Поліссі та в Лісостепу.
Джерела
Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С.І. Дари лісів. – К.: «Урожай», 1979
Сосна Веймутова
|
Біологічна класифікація
|
Царство:
|
Рослини (Plantae)
|
Відділ:
|
Голонасінні (Pinophyta)
|
Клас:
|
Хвойні (Pinopsida)
|
Ряд:
|
(Pinales)
|
Родина:
|
(Pinaceae)
|
Рід:
|
Сосна (Pinus)
|
Вид:
|
Сосна Веймутова
|
|
Сосна Веймутова (Рinus strobus L.) - дерево родини Соснових, з зеленувато-сірою корою, тоненькою, м'якою, майже сріблястою хвоєю, що розташовується на пагоні пучками по п'ять штук. Походить з Північної Америки, де досягає 75 м висоти. В Європі дана культура вирощується понад 260 років. Дерево швидко росте і невибагливе до ґрунтів. У молодому віці може уражатись іржастими грибами. З деревини виготовляють олівці, сірники, фанеру. Дерево використовують для озеленення міст.
Сосна Банкса
|
Біологічна класифікація
|
Царство:
|
Рослини (Plantae)
|
Відділ:
|
Голонасінні (Pinophyta)
|
Клас:
|
Хвойні (Pinopsida)
|
Ряд:
|
(Pinales)
|
Родина:
|
(Pinaceae)
|
Рід:
|
Сосна (Pinus)
|
Вид:
|
Сосна Банкса
|
|
Сосна Банкса (Рinus banksiana Lamb.) - дерево що має коротку (2-4 см) скручену хвою і дуже зігнуті гачкуваті шишки, які іноді розміщуються прямо на стовбурах.
Яловець козачий
|
Яловець козачий
|
Біологічна класифікація
|
Царство:
|
Рослини (Plantae)
|
Відділ:
|
Голонасінні (Pinophyta)
|
Клас:
|
Хвойні (Pinopsida)
|
Ряд:
|
Соснові (Pinales)
|
Родина:
|
Кипарисові (Cupressaceae)
|
Рід:
|
Яловець (Juniperus)
|
Вид:
|
Яловець козачий
|
Linnaeus,
|
|
Яловець козачий (Juniperus sabina L.) — низькорослий сланкий кущ родини Кипарисових (Cupressaceae), гілочки і листки з сильним запахом. Листки лускоподібні, неколючі. У природному стані зрідка трапляється в Закарпатті, в гірському Криму. Успішно культивують у багатьох парках України.
Джерела
Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С.І. Дари лісів. – К.: «Урожай», 1979
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C_%D0%BA%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D1%87%D0%B8%D0%B9
|