|
|
Скачати 2.26 Mb.
|
Питання 44 Екологічне ліцензування Значення екологічного ліцензування зумовлене значенням відповідної ліцензії (дозволу), її отримання є обов'язковою умовою для набуття права природокористування та здійснення цілої низки видів екологічної діяльності. У зв'язку з цим екологічне ліцензуван¬ня є важливою функцією державного управління у сфері охорони на¬вколишнього природного середовища, ефективним засобом раціональ¬ного природокористування. Та попри те, що інститут ліцензування в екологічному праві на¬буває дедалі більшого значення, базовий Закон України «Про охо¬рону навколишнього природного середовища» не містить визна¬чення цього поняття. Не згадується екологічне ліцензування й у переліку функцій управління у галузі охорони навколишнього при¬родного середовища, наведеному в даному законі (ст. 16). Визначення загального поняття «ліцензія» міститься у Госпо-дарському кодексі України (ст. 14), де зазначається, що ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта гос-подарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Аналогічним чином визначається це поняття й у ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (2000 р.). Натомість чинне екологічне законодавство часто застосовує та¬ке поняття, як дозвіл на спеціальне використання природних ре¬сурсів. Згідно з п.З Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженого по¬становою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р., дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний доку¬мент, що засвідчує право підприємств, установ, організацій, грома¬дян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів. Отже, в екологічному законодавстві на сьогодні містяться поло¬ження, що передбачають можливість використання різних форм до¬кументів, які виконують функції ліцензії. Так, крім власне ліцензій (наприклад, на право користування надрами, на поводження з відходами), застосовуються дозволи (наприклад, на викиди та ски¬ди у довкілля забруднюючих речовин), лісорубні квитки та ордери (на право заготівлі деревини та живиці), лісові квитки (на право побічних лісокористувань) тощо. Проте ці документи, будучи відмінними за формою, виконують однакову функцію — посвідчу¬ють право суб'єкта на здійснення певного виду діяльності, що об¬межується відповідними умовами та строками. Тому можна гово¬рити про те, що всі вони використовуються в процесі застосуван¬ня такого правового засобу, як ліцензування. З урахуванням зазначеного екологічне ліцензування — це діяль¬ність уповноважених державних органів та органів місцевого само¬врядування, пов 'язана із видачею ліцензій (дозволів) на природокорис¬тування або здійснення видів діяльності, що впливають або можуть вплинути на стан довкілля. Ліцензування можна класифікувати на види, беручи за основу різні критерії. О. Л. Дубовик, наприклад, виділяє види ліцензуван¬ня за об'єктом, сферою здійснення ліцензування, видами діяль¬ності, назвою документа, суб'єктами користування, джерелами права тощо1. З практичного погляду найбільше прикладне значення має та¬кий критерій, як види діяльності, які підлягають ліцензуванню. Це підтверджується також тим, що згідно з частиною третьою ст. 14 Господарського кодексу України види діяльності, які підлягають ліцензуванню, визначаються законом. У сфері регулювання еко¬логічних відносин такою діяльністю є та, що: а) пов'язана зі спеціальним використанням природних ресурсів; б) стосується екологічних інтересів особи, держави та суспільства в цілому. Отже, до першої групи можна віднести: усі види діяльності щодо спеціального використання природних ресурсів: лісокористування, водокористування, надрокористування, користування атмосфер¬ним повітрям, об'єктами тваринного та рослинного світу тощо. До другої групи належать такі види діяльності: — пов'язані з потенційною небезпекою для здоров'я людей. До таких видів діяльності згідно зі ст. 13 Закону України «Про забез¬ печення санітарного та епідемічного благополуччя населення» віднесено: виробництво, переробку та реалізацію харчових про¬ дуктів та добавок; медикаментів, медичних імунобіологічних пре¬ паратів; предметів гігієни та санітари; косметично-парфюмерних виробів; алкогольних напоїв та тютюнових.виробів; товарів побу¬ тової хімії; а також комунально-побутове та медичне обслуговуван¬ ня населення; виховання та навчання дітей і підлітків, будь-які ро¬ боти з біологічними агентами та хімічними речовинами, джерела¬ ми іонізуючих та неіонізуючих випромінювань і радіоактивними речовинами. — пов'язані з виробництвом, зберіганням, транспортуванням та реалізацією пестицидів і агрохімікатів (ст. 9 Закону України «Про пестициди та агрохімікати»); — діяльність у сфері використання ядерної енергії та поводжен¬ ня з радіоактивними відходами (ст. 11 Закону України «Про пово¬ дження з радіоактивними відходами»); — діяльність у сфері централізованого водопостачання та во- довідведення (ст. 16 Закону України «Про питну воду та питне во¬ допостачання») — діяльність у сфері поводження з відходами (ст. 17 Закону Ук¬ раїни «Про відходи») тощо. Дещо детальніше спинимось на характеристиці ліцензування у сфері здійснення спеціального природокористування. Згідно зі ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середо¬вища» обов'язковою умовою здійснення спеціального використання природних ресурсів є наявність спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку. Загальні вимоги щодо порядку видачі дозволів на здійснення спеціального природокористування визна¬чаються Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, яке було затверджене постано¬вою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. і неоднора¬зово змінювалось та доповнювалось. Положення регулює порядок видачі дозволів на спеціальне ви¬користання таких природних ресурсів, як: природні ресурси конти¬нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; тварини, в тому числі риби, водні безхребетні та морські ссавці, які перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, віднесені до природних ресурсів загальнодержавного зна¬чення; природні ресурси в межах території та об'єктів природно-за¬повідного фонду загальнодержавного значення; види тварин і рос¬лин, занесені до Червоної книги України; корисні копалини, за ви¬нятком загальнопоширених; природні ресурси місцевого значення; природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги Украї¬ни. Особливості отримання таких дозволів щодо окремих природ¬них ресурсів конкретизуються у природоресурсному законодавстві. Водні ресурси. Згідно зі ст. 49 Водного кодексу України спеці¬альне водокористування здійснюється на підставі дозволу, в якому обов'язково визначаються ліміти забору, використання води та скидання забруднюючих речовин, а також зазначається його термін дії. Видача таких дозволів здійснюється згідно із Порядком погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 бе¬резня 2002 р. Який орган видаватиме такий дозвіл, залежить від ви¬ду водних об'єктів. Так, за використання водних об'єктів загально¬державного значення дозволи видаються територіальними органа¬ми Мінприроди України; у разі використання водних об'єктів місцевого значення — органами місцевого самоврядування. Без оформлення спеціального дозволу можна здійснювати ви¬користання водних ресурсів для потреб гідроенергетики, водного та повітряного транспорту. Лісові та рослинні ресурси. Використання лісових ресурсів у по¬рядку спеціального природокористування здійснюється також на підставі спеціальних дозволів, про що говориться у ст. 51 Лісового кодексу України. У даній сфері застосовуються два види дозволів: лісорубний квиток (ордер) та лісовий квиток. Видача таких дозволів здійснюється відповідно до Інструкції про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів, затвердженої нака¬зом Мінприроди України від 31 березня 1993 р. Згідно з п. 2 цієї Інструкції лісорубний квиток (ордер) видається на заготівлю дере¬вини при рубках головного користування та лісовідновних рубках та заготівлю живиці, а також на проведення рубок догляду за лісом, санітарних та інших рубок, що здійснюються під час лісого¬сподарських заходів. У п. З Інструкції зазначається, що лісовий квиток видається на здійснення побічних лісокористувань (напри¬клад, сінокосіння, розміщення пасік, заготівля лікарських рослин та технічної сировини та ін.) Спеціальне використання рослинних ресурсів також має здійснюватися на підставі спеціальних дозволів, на що вказує ст. 10 Закону України «Про рослинний світ». Зокрема, необхідним є на¬явність спеціального дозволу при збиранні лікарських рослин, квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, оче¬рету тощо. Видача дозволів на спеціальне використання рослинних ресурсів здійснюється в межах лімітів їх використання. Надра. Згідно зі ст. 16 Кодексу України про надра діяльність у сфері користування надрами підлягає ліцензуванню, що являє со¬бою єдиний порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування ділянкою надр із визначеною метою. На виконання ст. 16 Кодексу України про надра було розробле¬но Порядок надання спеціальних дозволів на користування надра¬ми, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 2 жовтня 2003 р. Він передбачає, що ліцензуванню підлягає діяльність із ко¬ристування ділянками надр з метою: геологічного вивчення надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копа¬лин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин (промислова розробка родовищ); будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копа¬лин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних і супутніх вод; створення геологічних територій та об'єктів, які мають важливе наукове, куль¬турне, рекреаційно-оздоровче значення; задоволення інших потреб. Видає спеціальні дозволи на користування ділянками надр Держ-комприродресурсів України. Видача таких дозволів здійснюється за умови їх обов'язкового погодження із Мінприроди України. Особи, які звертаються з клопотанням про отримання такого дозволу також повинні узгодити питання про надання ліцензії на користування надрами з органами місцевого самоврядування, а у разі потреби — з іншими заінтересованими міністерствами і відомствами. На кожний вид діяльності щодо користування надрами в межах конкретної ділянки видається окрема ліцензія. Користувач надр, який отримав ліцензію, має розпочати діяльність, пов'язану з ко¬ристуванням надрами, протягом двох років починаючи від дати ви¬дачі ліцензії. Тваринний світ. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про тваринний світ» спеціальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється лише за наявності відповідних дозволів. Наприклад, такий вид спеціального користування об'єктами тваринного світу, як полювання може здійснюватися за умови отримання в установ¬леному порядку дозволу на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання. Таким дозволом може бути ліцензія на добування мисливських тварин або відстрільна картка (ст. 23 Закону України «Про тваринний світ», статті 14, 17 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»). Дані документи видаються залежно від виду тварин, щодо яких здійснюватиметься полювання. Ліцензії видаються мисливцям користувачем мисливських угідь, який отримує їх у спеціально уповноваженому центральному ор¬гані виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полю¬вання або визначеному ним органі. Відстрільні картки видаються мисливцям користувачем мисливських угідь. Ліцензії та відстрільні картки видаються мисливцям із зазначенням у них терміну та місця здійснення полювання з урахуванням лімітів добування мис¬ливських тварин та пропускної спроможності мисливських угідь. Також необхідним є наявність спеціального дозволу на такий вид спеціального користування об'єктами тваринного світу, як розведення у напіввільних умовах чи в неволі видів тварин, які за¬несені до Червоної книги України. Видає такий дозвіл Мінприро¬ди України. Атмосферне повітря. Важливим є здійснення ліцензування у сфері охорони атмосферного повітря при здійсненні різних видів господарської діяльності, а також при викидах забруднюючих ре¬човин у довкілля. У сфері охорони атмосферного повітря підлягають ліцензуванню такі види діяльності: — викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами дозволяється здійснювати лише після отримання відповідного дозволу (ст. 11 Закону України «Про охо¬рону атмосферного повітря»). Такий дозвіл видається територіаль¬ним органом Мінприроди України за умови його обов'язкового погодження із територіальним органом МОЗ України. Законодав¬ством встановлені певні умови, дотримання яких є обов'язковою вимогою при наданні такого дозволу. До них належать: непереви-щення протягом терміну їх дії встановлених нормативів еко¬логічної безпеки; неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; дотримання вимог щодо технологічних процесів у частині обмеження викидів забруд¬нюючих речовин; — діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях. Суб'єкти, що планують здійснювати таку діяльність, повинні отримати дозвіл Мінприроди України, який погоджено із МОЗ України та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Таким чином, учасниками екологічного ліцензування є, з одного боку, фізичні та юридичні особи, які планують здійснювати спеці¬альне використання природних ресурсів або іншу діяльність, що може впливати на стан довкілля та здоров'я людини; а з іншого — державні органи, уповноважені видавати відповідні документи. Процедура ліцензування передбачає проходження кількох етапів: а) подання заявником клопотання (заяви) та інших необ-хіднихи документів до відповідного органу; б) реєстрація та роз¬гляд уповноваженим органом поданих документів; в) прийняття рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії (дозволу). У процесі здійснення ліцензованої діяльності орган, який видав відповідний дозвіл, за наявності достатніх підстав може призупини¬ти його дію або анулювати ліцензію. Такими загальними підставами можуть бути: заява власника ліцензії; порушення ліцензіатом умов ліцензії; виявлення недостовірних даних у документах, поданих для отримання ліцензії; припинення існування суб'єкта ведення ліцензованої діяльності. Ліцензія видається найчастіше на визначений строк. Термін її дії залежить від виду діяльності і може бути за необхідності про¬довжений у порядку, визначеному законодавством. На кожний вид діяльності видається окремий дозвіл. При цьому законодавством заборонено передавати його іншому суб'єкту господарювання. За отримання ліцензії (дозволу) справляється відповідна плата. Розмір плати вираховується із урахуванням витрат, пов'язаних із видачею дозволу. Порядок визначення розміру плати встанов¬люється у відповідних порядках та інструкціях, що регулюють ліцензування окремих видів діяльності. Ліцензія видається заявни¬ку після надання ним документа, який підтверджує її оплату. Питання 42 Екологічне інформаційне забезпечення Екологічне інформаційне забезпечення в юридичній літературі розглядається, по-перше, як засіб забезпечення права громадян на екологічну інформацію; по-друге, як засіб забезпечення екологічної безпеки та, по-третє, як відповідний напрям державного управління щодо реалізації державою своєї національної екологічної політики. Як засіб забезпечення права громадян на екологічну інфор-мацію екологічне інформаційне забезпечення спрямоване на га-рантування доступу до наявних відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері ви¬користання, відтворення природних ресурсів, природних ком-плексів і ландшафтів, природно-соціальних умов і процесів, еко¬логічних систем, антропогенних комплексів, охорони довкілля, за¬безпечення екологічної безпеки. Такий засіб дає змогу громадянам реалізувати своє конституційне право щодо вільного збору, одер¬жання, узагальнення, поширення будь-якої інформації у будь-який спосіб. У межах механізму правового забезпечення екологічної безпеки екологічне інформаційне забезпечення належить до організаційно-превентивних заходів, у межах яких здійснюється систематичне інформування державних органів про екологічний стан в Україні або ж в окремому регіоні, про стан захворюваності населення, при¬родні і техногенні катастрофи та аварії тощо. Функція екологічного інформаційного забезпечення, закріплена у ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», випливає зі змісту інших його статей, Конституції України, встановлюється положеннями Орхуської конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийнят¬тя рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навко¬лишнього природного середовища (Данія, м. Орхус, 1998 р.), ра¬тифікованою Україною, та визначається як урегульована еко¬логічним законодавством діяльність спеціально уповноважених ор¬ганів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор¬ганізацій, діяльність яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров 'я людей щодо подання, збору, обробки, узагальнення та оприлюднення відомо¬стей про екологічну, в тому числі радіаційну обстановку, та стан за¬хворюваності населення. Екологічне інформаційне забезпечення включає в себе сукупність засобів, спрямованих на: а) збір необхідної інформації як об'єкта гарантування; б) додержання процедури обробки інформації, яка завершується її підготовкою до використання; в) розподіл або на¬дання інформації можливим користувачам; г) використання інфор¬мації, враховуючи оцінку її якості та повноти, або ж прийняття важливих екологічно значущих рішень на підставі офіційної та іншої інформації. Основною гарантією при цьому виступає ціла система норм за¬конодавства міжгалузевого характеру, які дають змогу регулювати специфічні еколого-інформаційні суспільні відносини. Крім загальних положень Конституції України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», такі відносини регулюються положеннями Закону України «Про інформацію», Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про відходи», «Про екологічну експертизу», «Про захист прав споживачів», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продо¬вольчої сировини», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природно¬го та техногенного характеру», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про звернення громадян» та ін. На забезпечення такого інформування спрямовано законодавство України про статистику, про друковані засоби інформації (пресу), про телебачення і радіо¬мовлення, про висвітлення діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування в засобах масової інформації тощо. Збір екологічної інформації здійснюється у процесі багатьох сфер діяльності. Так, з метою забезпечення збору, обробки, збере¬ження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрун¬тованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Відповідно до земель¬ного, водного, надрового, лісового, іншого природоресурсного та природоохоронного законодавства для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні та регіональні кадастри природних ресурсів. Державному обліку підлягають також об'єкти, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища. У межах своїх зобов'язань підприємства, установи, орга¬нізації, які використовують природні ресурси, здійснюють нега¬тивні впливи на стан навколишнього природного середовища, проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього при¬родного середовища, здійснюють збір, обробку і безоплатне подан¬ня відповідним державним органам, що ведуть державні реєстри, зведену статистичну звітність про обсяги викидів, скидів забруд¬нюючих речовин, використання природних ресурсів та іншу інформацію, відомості про ведення екологічних паспортів тощо. Екологічна інформація набувається також у межах здійснення екологічного контролю, проведення різних форм екологічної екс¬пертизи, включаючи попередні процедури оцінки впливу заплано¬ваної діяльності на стан навколишнього природного середовища. При цьому важлива роль належить метрологічному контролю, у межах якого забезпечується єдність вимірювань у галузі охорони навколишнього природного середовища. Основними джерелами екологічної інформації є: — дані моніторингу довкілля; — кадастрів природних ресурсів; реєстри (потенційно небезпеч¬ них матеріалів, речовин, продуктів, в тому числі небезпечних відходів, хімічних, токсичних, радіоактивних та інших речовин); — автоматизовані бази даних; архіви; довідки, що видаються уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадо¬ вими особами. Джерелами екологічної інформації можуть також бути: норма¬тивно-правові акти, які забезпечують регулювання еколого-право-вих відносин або реалізація яких може впливати на стан навко¬лишнього природного середовища; документи з питань екологічної політики, плани, програми та проекти у сфері охорони навколиш¬нього природного середовища; міжнародні угоди в цій сфері та стан їх виконання; дані державного статистичного обліку і звітності, які ведуться органами Держкомстату; екологічні паспор¬ти підприємств, які розробляються ними відповідно до вимог дер¬жавного стандарту; декларації промислової безпеки, передбачені Законом України «Про об'єкти підвищеної небезпеки»; звіти про дотримання вимог природоохоронного законодавства, в тому числі про притягнення винних осіб до відповідальності; повідомлення наукових, науково-дослідних закладів; повідомлення засобів масо¬вої інформації; інші джерела інформації. Відтак функція екологічного інформаційного забезпечення має ком-плексний характер, оскільки забезпечує суспільство полівидовою екологічною інформацією, визначеною у ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Комплекс¬ний характер цієї функції полягає також у здійсненні її цілою низ¬кою спеціально уповноважених державних органів управління і контролю у різних сферах суспільного життя, місцевого самовряду¬вання, громадських організацій, засобів масової інформації тощо. Формами екологічного інформаційного забезпечення є: — підготовка спеціально уповноваженими центральними орга¬нами виконавчої влади і подання на розгляд Верховної Ради Ук¬раїни щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщен¬ня в системі Інтернет; — щорічне інформування Радою міністрів Автономної Респуб¬ ліки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відпо¬ відних рад та населення про стан навколишнього природного сере¬ довища відповідних територій; — систематичне інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, ди¬ наміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища, характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей; — негайне інформування про надзвичайні екологічні ситуації; — передача інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації; — забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці й міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах. Заборона засекречувати екологічну інформацію встановлена Кон¬ституцією України (частина друга ст. 50). Закон України «Про дер¬жавну таємницю» не відносить до державної таємниці інформацію: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побу¬ту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші над¬звичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні по¬казники, стан правопорядку, освіти і культури населення та ін. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 9 серпня 1993 р. визначив Перелік відомостей, які не становлять комерційну таємницю, та відніс до цього переліку інформацію про забруднен¬ня навколишнього природного середовища, про реалізацію про¬дукції, яка спричиняє шкоду здоров'ю. Важливими засобами гарантування екологічного інформування є визначені в законодавстві процедури в цій сфері. Відповідну роль у становленні екологічного інформаційного забезпечення відіграла постанова Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1990 р. «Про затвердження Порядку і періодичності обнародування відомостей про екологічну, в тому числі радіаційну, обстановку та стан захворю¬ваності населення», в якій визначалася система державних орга¬нів управління і контролю, підприємства, установи та організації, на яких покладалося зібрання, обробка, узагальнення та обнароду¬вання екологічних відомостей, види екологічної інформації, періо¬дичність її збору та подання у порядку статистичної звітності, обробки та узагальнення такої інформації, періодичність її обнаро¬дування. За визначеними в законодавстві процедурами здійснюються види діяльності, що забезпечують саме інформування відповідно до Положення про державну систему моніторингу довкілля, Поло¬ження про порядки ведення державного земельного, водного, лісо¬вого кадастрів тощо. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні за рік готується також відповідно до вста¬новленої процедури, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 1992 р., №61 (з наступними змінами та до¬повненнями). Загальний порядок звернення з інформаційним запитом визна¬чено Законом України «Про інформацію». Наказом Мінприроди України від 18 грудня 2003 р. затверджене Положення про порядок надання екологічної інформації. Згідно з законодавством інформа¬ційний запит не повинен містити аргументації щодо заінтересова¬ності запитувача, подається у письмовій або електронній формі та має містити не більше трьох питань з однієї екологічної проблеми. Відповідь на інформаційний запит має бути надана письмово у термін, який не перевищує 30 календарних днів, а в разі якщо об¬сяги та складність збору запитуваної інформації не виправдовують цей термін, то він може бути продовжений ще на 30 днів, при цьо¬му запитувача попереджають про таке продовження. Якщо орган не має в своєму розпорядженні відповідної еко¬логічної інформації, він повинен переслати інформаційний запит за належністю до того органу, який володіє такою інформацією, про що повідомляє запитувача. У запиті про надання екологічної інформації може бути відмов¬лено з підстав, визначених законодавством. Відмова в задоволенні запиту про надання екологічної інформації може бути оскаржена в установленому порядку. Відповідним засобом екологічного інформаційного забезпечення є встановлення відповідальності в цій сфері. Так, ст. 68 Закону Ук¬раїни «Про охорону навколишнього природного середовища» вста¬новлює дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність за відмову від надання своєчасної, повної та до¬стовірної інформації про стан навколишнього природного середо¬вища, а також про джерела забруднення, приховування випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікацію відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення. У Кодексі України про адміністративні правопорушення закріплено такий склад правопорушення, як відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації (ст. 91), а в Кримінальному кодексі України — склад злочину, який встанов-лює відповідальність за приховування або перекручення відомо-стей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238). Згідно з Цивільним кодексом України, Законом України «Про інформацію» до винних осіб може бути застосовано відшкодуван¬ня майнової або моральної шкоди. |
| М Додаток №1 Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
| План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
| План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між... |
Природні умови та природні ресурси. Природні умови європейських країн... Піренеї, Альпи, Апенніни, Балкани, Карпати. Давніми зруйнованими горами є Скандинавські, Уральські гори та Центральноєвропейський... |
| ЛЕКЦІЯ 2 Поняття та основні завдання, функції та джерела авторського права як інституту права інтелектуальної власності |
Чи можна стверджувати, що поняття «природні ресурси» є історичною категорією? Відомо, що в природі існує декілька кругообігів. Наприклад: речовини, води, енергії. Як ви вважаєте, чи існує кругообіг земної кори.... |
| Тема уроку Навчальна: сформувати поняття «географічне середовище», «антропосфера», «природокористування», «ресурсозабезпеченість», повторити... |
Тема: Природні ресурси світу Позначте на контурній карті держави, які володіють значними запасами марганцевих руд |