|
|
Скачати 2.26 Mb.
|
Питання 25 Забезпечення права власності на природні ресурси Реалізація права власності забезпечується, з одного боку, волевиявленням громадян, з іншого — нормотворчою, управлінською та правозахисною функцією держави як гаранта прав і свобод її громадян. Держава, здійснюючи нормативно-регулятивну діяльність, забезпечує охорону права власності на природні ресурси через законодавче закріплення його в нормативно-правових актах. Так, відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. В Земельному кодексі України закріплено, що права власників земельних ділянок охороняються законом. Закон захищає права власників також і інших природних об'єктів. Припинення права власності може мати місце лише у випадках, передбачених законом. Втручання у діяльність власників природних ресурсів з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення власниками природоресурсового та природоохоронного законодавства. Права власників природних ресурсів можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством. Охорона і забезпечення прав власності на природні ресурси здійснюється також через управлінську діяльність держави в особі уповноважених на те виконавчих органів. Ця діяльність охоплює роботу по впорядкуванню обліку природних ресурсів, ведення земельно-кадастрової документації та кадастрів інших об'єктів природи з метою їх раціонального ресурсорозподілення і використання. Проводиться вона шляхом аналізу, систематизації та зберігання даних про природні ресурси і об'єкти на підставі систематичного контролю за якісними і кількісними змінами їх стану. Передача природних об'єктів у власність, реєстрація права власності на них, вилучення (викуп) природних об'єктів, припинення права власності — виконання цих функцій забезпечує виникнення і захист права власності. Так, вилучення (викуп) для державних або громадських потреб земельних ділянок у громадян може провадитись після виділення їм за їх бажанням рівноцінної земельної ділянки, після будівництва на новому місці підприємствами, установами, організаціями, для яких відводиться земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість тих, що знаходяться на вилученій ділянці, і відшкодування у повному обсязі інших збитків. Правозахисна функція держави полягає у відновленні порушеного права власника природних ресурсів, за яким він може звернутись до судових інстанцій — суду, арбітражного суду, третейського суду. Питання 26 Поняття права природокористування та його види Відносини людини з природою мають різнобічний характер. Протягом всієї історії людина задовольняла свої потреби або за ра¬хунок використання природи, її ресурсів чи властивостей, або у взаємодії з нею. З часом форми відносин людини з природою ус¬кладнювались, ставали все більш різноплановими. Для того щоб надати організованості цим відносинам, уникнути нищівної ек¬сплуатації природних ресурсів, запобігти їх вичерпанню і забезпе¬чити раціональне використання і відтворення, була потрібна пра¬вова регламентація. Право природокористування виникло у відповідь на ці потреби. Право природокористування можна розглядати у різних ракур¬сах. У об'єктивному розумінні право природокористування сьогодні являє собою правовий інститут екологічного права, що регулює суспільні відносини в сфері забезпечення ефективного раціональ¬ного використання людиною природних ресурсів, природних об'єктів та природних умов. Правові норми, які формують відповідний інститут екологічного права, містяться як у комплекс¬ному екологічному законодавстві (інтегровані норми), так і в при-родоресурсному законодавстві (диференційовані норми). Причому масив відповідних норм у природоресурсному (земельному, водно¬му, лісовому, гірничому, фауністичному та ін.) законодавстві знач¬но перевищує відповідні норми інтегрованого регулювання. Це свідчить про те, що користування різними природними ресурсами має свої суттєві особливості, що знаходять відображення в праві. Право природокористування можна розглядати також у суб'єктивному розумінні, тобто як право конкретного суб'єкта ви¬користовувати природні ресурси, природні об'єкти чи природні умови для задоволення певних потреб. Таке право належить влас¬никові або іншій особі. Оскільки право використовувати належні об'єкти власності є однією з правомочностей, які має власник, то можна стверджувати, що суб'єктивне право природокористування слід розглядати як елемент права власності. З іншого боку, право природокористування є похідним від права власності, тобто надан¬ня природного об'єкта в користування завжди відбувається за ініціативою (за участю) власника чи уповноважених ним осіб (органів). Власник не втрачає правомочності щодо користування природними ресурсами або об'єктами, він може лише передати таке право на певних умовах іншій особі (за договором, ліцензією тощо). Можна оцінювати право природокористування і як правовідно¬сини, тобто врегульований правом комплекс прав та обов'язків, що належать суб'єктам природокористування в конкретних суспільних відносинах щодо використання земельної ділянки, водного об'єкта, лісового масиву, ділянки надр, мисливського угіддя, об'єкта природно-заповідного фонду тощо. Право природокористування як комплексний правовий інститут поділяється на види, що відповідно до норм екологічного законо¬давства здійснюється за різними класифікаційними ознаками. Так, за типом природного об'єкта, який використовується, право приро¬докористування поділяється на: — право землекористування; — право водокористування; — право надрокористування; — право лісокористування; — право користування об'єктами тваринного світу; — право користування об'єктами рослинного світу (мелісовою рос¬ линністю); — право користування територіями та об'єктами природно-за¬ повідного фонду. Переважно право природокористування поширюється на кон-кретний природний об'єкт чи конкретний тип природного ресур-су. Лише право користування територіями та об'єктами природно-заповідного фонду має комплексний характер, тобто відповідне право поширюється на цілісний природний комплекс у межах те¬риторії (акваторії) об'єкта природно-заповідного фонду, наданого в користування. Серед видів права природокористування, виділе¬них нами за вказаною ознакою, ми не назвали право користуван¬ня атмосферним повітрям. Річ у тому, що сучасне екологічне зако-нодавство України, насамперед Закон «Про охорону атмосферного повітря» (в ред. від 2001 р.) регулює виключно відносини атмосфе-роохоронного спрямування. Мета регулювання використання ат¬мосферного повітря як ресурсу основного виробничого призначен¬ня містилась у преамбулі й тексті цього закону від 1992 р., але зго¬дом була вилучена з нього як декларативна, оскільки ніяких нор¬мативів чи стандартів, які регулювали б відповідну сферу, так і не було встановлено. За поширеністю і правовими підставами виникнення розрізня¬ється право загального і право спеціального природокористування. За строками, на які надається право природокористування, виділя¬ється право постійного і право тимчасового природокористування. Різний рівень охоронного режиму встановлений для користування природними ресурсами загальнодержавного і місцевого значення. За способами виникнення право природокористування поділяється на первинне і вторинне (щодо землі, води, лісів). За ознакою можли-вості доступу до відповідного природного об'єкта інших користувачів законодавство виділяє відокремлене та невідокремлене природокорис¬тування. Можливий поділ права природокористування на види і за іншими класифікаційними критеріями. Зупинимось на визначальних ознаках деяких із виділених видів природокористування, що є найбільш характерними для викорис¬тання всіх або більшості природних ресурсів Питання 40 Поняття екологічного контролю Під екологічним контролем розуміють діяльність уповноважених суб'єктів, які здійснюють перевірку додержання і виконання чинного екологічного законодавства. Він є однією з основних функцій уп-равління охороною навколишнього природного середовища і забезпечен¬ня раціонального природокористування. Завдання екологічного контролю сформульовані у ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Вони полягають у забезпеченні додержання вимог чинного еколо¬гічного законодавства всіма державними органами, підприємства¬ми, установами та організаціями незалежно від форм власності й підпорядкування, а також громадянами. Екологічний контроль проводиться у формах попереднього і по¬точного контролю. Попередній контроль здійснюється стосовно різних видів діяльності, які можуть вплинути на стан навколиш¬нього природного середовища (погодження з органами з охорони навколишнього природного середовища проектів будівництва гос¬подарських об'єктів, участь представників цих органів у роботі дер¬жавних приймальних комісій тощо). Поточний екологічний контроль здійснюється • на стадіях експлу¬атації об'єктів, які впливають на стан навколишнього природного середовища, у процесі використання природних ресурсів тощо. Залежно від уповноваженого суб'єкта, який здійснює функції контролю, та сфери його дії екологічний контроль поділяється на види: державний, відомчий, виробничий, громадський. У своїй сукупності ці види становлять механізм контролю за додержанням екологічного законодавства у будь-якій сфері його дії. Питання 41 Державний моніторинг навколишнього природного середовища Ефективне державне управління якістю навколишнього при-родного середовища неможливе без наявності відповідної інфор-мації про його стан. Ця інформація збирається та аналізується за допомогою державної системи моніторингу навколишнього при-родного середовища. Державний моніторинг навколишнього природного середовища (екологічний моніторинг) є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин. Його сутність полягає в органі-зації системи спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення, якісними та кількісними харак-теристиками природних ресурсів з метою забезпечення збору, оброб-лення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього при-родного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлін¬ських рішень. Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Зако-ном України «Про охорону навколишнього природного середови-Ща» (ст. 22), Земельним кодексом України (статті 191—192), Вод-ним кодексом України (ст. 21), Лісовим кодексом України (ст. 28), Законом України «Про охорону атмосферного повітря» (ст. 32), За-коном України «Про рослинний світ» (ст. 39), Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (статті 9, 17), Законом України «Про курорти» (ст. 35), Законом України «Про тваринний світ» (ст. 55), Законом України «Про відходи» (ст. 29), Законом Ук¬раїни «Про питну воду та питне водопостачання» (ст. 39), Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивно¬го забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (статті 13, 17, 21), Законом України «Про статус і соціальний захист грома¬дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст. 17) та деякими іншими законодавчими актами. Порядок проведення державного моніторингу навколишнього при-родного середовища регулюється Положенням про державну систе¬му моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. (з наступними змінами), а також нормативно-правовими актами, що регулюють порядок здійснення моніторингу окремих природних ресурсів і певних типів об'єктів. Це, зокрема, Положення про моніторинг земель, за¬тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. з наступними змінами, Положення про моніторинг грунтів на землях сільськогосподарського призначення, затверджене нака¬зом Міністерства аграрної політики України 26 лютого 2004 р., По-рядок здійснення державного моніторингу вод, затверджений по-становою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. (з на-ступними змінами), Порядок організації та проведення моніторин¬гу в галузі охорони атмосферного повітря, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. (з наступними змінами), Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, затверджене наказом МНС України 26 грудня 2003 р. (з наступними змінами). Розрізняються різні типи, види, рівні екологічного моніторин-гу, а також стадії його здійснення. Залежно від функціонального призначення розрізняють три ос¬новних типи моніторингу: 1) загальний (стандартний); 2) опера¬тивний (кризовий); 3) фоновий (науковий). Загальний (стандартний) моніторинг — це система систематич¬них спостережень за стандартними параметрами навколишнього природного середовища, що здійснюється на базовій мережі спостере-жень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття рішень з ефективного використання, охорони та відтворення природних ресурсів. Оперативний (кризовий) моніторинг — це система додаткових спостережень за кількісними та якісними параметрами навколиш¬нього природного середовища у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мережу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та роз¬роблення оперативних заходів щодо ліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності. Моніторинг цього типу здійснюється відповідно до Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзви¬чайні ситуації техногенного та природного характеру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р., та Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, за¬твердженого наказом МНС України 6 листопада 2003 р. З метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій при-родного та техногенного характеру, а також мінімізації наслідків таких ситуацій в Україні створена і діє єдина система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Здійснення ефективного еко¬логічного моніторингу є одним із ключових моментів життєздат¬ності такої системи. Фоновий (науковий) моніторинг — це систематичні спостережен¬ня за природними ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природ¬них об'єктів внаслідок промислової та господарської діяльності, що здійснюються через мережу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій. Фоновий моніторинг, що здійснюється через систему біосфер¬них заповідників, утворених на території України, здійснюється передусім у наукових цілях і є підсистемою глобального еко¬логічного моніторингу, що спрямовується Міжнародною метеоро¬логічною організацією. Саме спостереження фонового моніторин¬гу є основою довгострокових прогнозних оцінок стану навколиш¬нього природного середовища, природних ресурсів та динаміки змін цього стану. Моніторинг навколишнього природного середовища охоплює ряд послідовних стадій (етапів): збирання інформації, її обробку, передавання, збереження, аналіз, прогнозування майбутніх змін та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Екологічний моніторинг поділяють на види залежно від різних класифікаційних критеріїв. Так, залежно від об'єкта моніторингу розрізняються: комплексний моніторинг навколишнього природ¬ного середовища (довкілля), моніторинг земель (і їх складової — ґрунтів), моніторинг поверхневих та підземних вод, моніторинг лісів, моніторинг рослинного світу, моніторинг дикої фауни, моніторинг атмосферного повітря, моніторинг місць видалення відходів, моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні по¬ля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та об'єктів при¬родно-заповідного фонду, моніторинг курортів та деякі інші. Крім державного, в Україні здійснюється також так званий внутрішній екологічний моніторинг з боку суб'єктів господарювання. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про охорону навколишньо¬го природного середовища» та п. 10 Положення про державну си¬стему моніторингу довкілля підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зо¬бов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими про¬цесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і/або узагальнену інформацію для її комплексно¬го оброблення, з цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається угода, яка підлягає реєстрації в Мінприроди України або його органах на місцях. |
| М Додаток №1 Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
| План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
| План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між... |
Природні умови та природні ресурси. Природні умови європейських країн... Піренеї, Альпи, Апенніни, Балкани, Карпати. Давніми зруйнованими горами є Скандинавські, Уральські гори та Центральноєвропейський... |
| ЛЕКЦІЯ 2 Поняття та основні завдання, функції та джерела авторського права як інституту права інтелектуальної власності |
Чи можна стверджувати, що поняття «природні ресурси» є історичною категорією? Відомо, що в природі існує декілька кругообігів. Наприклад: речовини, води, енергії. Як ви вважаєте, чи існує кругообіг земної кори.... |
| Тема уроку Навчальна: сформувати поняття «географічне середовище», «антропосфера», «природокористування», «ресурсозабезпеченість», повторити... |
Тема: Природні ресурси світу Позначте на контурній карті держави, які володіють значними запасами марганцевих руд |