2.1.3. Цегла, штучні кам’яні матеріали й будівельні розчини
Цеглу та інші різноманітні керамічні матеріали, такі як фасадні камені, лицювальні плитки (фасадну, килимову кераміку, глазуровану, для підлог), черепицю, каналізаційні та дренажні труби, керамзит – виготовляють із мінеральної сировини, переважно глиняної, шляхом її формування й наступного випалювання до закам’янілого стану.
Властивості цегли визначаються видом і якістю вихідної сировини, способом переробки, умовами формування, теплової обробки та ступенем її спікання, що обумовлює співвідношення кристалічної та склоподібної складових структури. Розміри звичайної (червоної) глиняної цегли складають 250 × 120 × 65 мм. Для зменшення об’ємної маси глиняної цегли при її виготовленні домішуються вигоряючі добавки (тирса, вугілля). Така цегла називається пористою або пустотілою. Міцність пустотілої цегли нижча від повнотілої, а її теплозахисні якості кращі.
Для полегшення маси стін і зниження теплопровідності випускається також дірчаста цегла (рис. 2.1) з різною порожнистістю, а також керамічні або бетонні камені (блоки) з різними за формою й кількістю отворами. Для фасадного ряду зовнішніх стін застосовують лицьову цеглу. Вона може мати гладку, рельєфну або офактурену поверхню.
Р
ис. 2.1. Види пустотілої цегли з різною порожнистістю, %: а – 13; б – 22; в – 30
У будівництві застосовують також силікатну (білу) цеглу. Її виготовляють із суміші кварцового піску з вапном. За своїми показниками силікатна цегла гірша, ніж глиняна, тому її не застосовують у стінах підземної частини будинку й деяких інших відповідальних конструкціях.
Всі види цегли й штучних каменів залежно від механічної міцності діляться на марки. Цифри марок відповідають межі міцності цегли на стиск (у кгс/см2). Глиняну звичайну цеглу пластичного пресування виготовляють марок: 75, 100, 125, 150, 200, 250 і 300. Силікатна цегла має марки від 75 до 250.
За морозостійкістю для цегли і каменів установлені марки від F15 до F50. Необхідна для конструкції морозостійкість цегли приймається залежно від вологості приміщення, умов експлуатації стіни й довговічності будинку.
Будівельні розчини виготовляються з в’яжучого матеріалу (цементу, вапна та ін.), води, дрібного заповнювача (піску) й пластифікаторів. Останні забезпечують зручність у роботі з розчинами за рахунок підвищення їх пластичності, що в свою чергу призводить до суттєвої економії в’яжучого. Після вкладання розчини міцно зчіплюються з поверхнею каменів і по мірі твердіння створюють міцну кладку.
Розчини для кладки стін розрізняють за об’ємною масою: на важкі – 1700…2200 кг/м3 і легкі – до 1 700 кг/м3. Заповнювачами для важких розчинів служить кварцовий пісок, для легких – шлаки, пемза. Легкі розчини мають меншу міцність, ніж важкі, але кращі теплозахисні властивості.
Важкі розчини готують із цементу, вапна (пластифікатора) й піску (змішаний розчин) або з цементу й піску (цементний розчин). Легкі розчини можна приготувати з цементу, вапна й шлакового піску або з вапна й шлакового піску. У легких розчинах можуть використовуватись інші ріні легкі добавки.
За міцністю розчини виготовляються марками від 10 до 200. Будівельні розчини, що застосовуються для кладки стін, повинні зручно вкладатися тонким рівномірним по щільності шаром, а також міцно зчіплюватися з поверхнею цегли. Зручність укладання розчину характеризується його рухливістю, яка визначається глибиною занурення в розчин спеціального стандартного металевого конуса.
Будівельні розчини застосовуються також і в оздоблювальних роботах для нанесення шару штукатурки. У штукатурних розчинах для сухих приміщень частіше в якості в’яжучого застосовують вапно й будівельний гіпс (алебастр). Для оштукатурювання приміщень із вологим режимом експлуатації використовується вапно із цементом і добавками-пластифікаторами.
[Вгору] [Вниз]
|