|
|
Скачати 0.55 Mb.
|
|
Вінницький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді Немирівський Будинок дитячої та юнацької творчості ОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ТУРИСТСЬКО- КРАЄЗНАВЧОЇ ТЕМАТИКИ Номінація : Методичні рекомендаціі з питань організації туристсько- краєзнавчої роботи серед дітей та юнацтва за різними напрямами. Тематичний напрямок: Підготовка та проведення туристських подорожей, краєзнавчих експедицій з учнівською молоддю. ТЕМА: “ЯК ВИВЧАТИ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ” ГОРБЕНКО ЛЮБОВ ПЕТРІВНА Методист Немирівського Будинку дитячої та юнацької творчості 2012 ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Одним із головних завдань школи і позашкільних навчально- виховних закладів нашої держави згідно Державної національної програми Освіта» (Україна XX1 ст.) є виховання всебічно розвинутої, освіченої, гуманістично спрямованої особистості, патріота своєї Батьківщини. Важливе місце в цьому процесі посідають туризм і краєзнавство. Саме в ході активного вивчення рідного краю, при використанні різноманітних і, часто, нестандартних методів навчання і виховання, організації самостійної пошукової дослідницької та інших видів діяльності формується громадянська позиція молоді, її здатність до подолання труднощів та перешкод, вміти приймати самостійні рішення та нести за них відповідальність, поглиблюються знання основ наук, відбувається моральне становлення особистості. Туристсько- краєзнавча робота в гуртках в силу своєї спрямованості до вивчення навколишнього світу, пошуку незвіданого, романтичності, можливості самореалізації завжди були і залишаються одними із найбільш приваблюючих для школярів. Метою і завданнями діяльності гуртків є закріплення та розширення знань про природу, історію та культуру рідного краю, знайомство з кращими людми, набуття вмінь і навичок організації туристського побуту в різних природніх умовах, долання складних природних перешкод, вміння орієнтуватись на місцевості, підготовка до туристських змагань, навики роботи з картою, компасом, фотоапаратом та іншими інструментами, формування екологічної культури. В процесі занять у гуртку учні розвиваються фізично, загартовують свій організм, зміцнюються морально, навчаються стійко переносити труднощі похідного життя. У вихованців формується почуття господаря своєї країни, відповідальність за збереження і примноження її природних багатств. ЯК ВИВЧАТИ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ Отже, ви зібралися в похід, щоб вивчити свій край, ознайомитися з його природою, економікою, історією. Похід може бути як одноденним (у вихідні дні), так і багатоденним. Для багатоденного походу краще використати шкільні канікули. Група учасників одноденного походу складається з 4—10 чоловік, багатоденного — 10—12 (з такою кількістю учасників легше розміститися в наметах, простіше знайти місце для привалу і ночівлі, приготувати їжу, скористатися попутним транспортом тощо). Насамперед необхідно прочитати в бібліотеках літературу про район подорожі, проглянути карти, путівники і довідники. Після цього треба намітити маршрут і визначити об'єкти вивчення, розподілити обов'язки серед учасників походу: вибрати завгоспа, скарбника, відповідальних за проведення спостережень і збір колекцій, установити порядок чергування. У маршруті слід передбачити протяжність і строки походу, режим руху; місця привалів, ночівлі тощо. Окремо визначаються місця та об'єкти для огляду і вивчення: природні й археологічні об'єкти, історичні місця й пам'ятки культури, місця бойової і трудової слави нашого народу. Маршрут визнається разом з учителями та співробітниками місцевого краєзнавчого музею, які й очолюють ваш похід по рідному краю. Перед тим, як вирушити у подорож, треба дістати офіційний дозвіл керівництва школи, повідомити про організацію походу місцеві органи відділу освіти (районні і міські), а також міліцію. Слід з'ясувати у сільській раді, де можна ставити намет і розпалювати вогнище. Тільки тоді можна вирушати в мандрівку. А щоб вона була цікавою і корисною, кожний учасник у поході повинен відчувати себе дослідником. З цією метою необхідно завчасно намітити спеціальні дослідницькі завдання. Обрати посильні й цікаві теми досліджень вам допоможуть у місцевих народногосподарських організаціях, краєзнавчих музеях, відділах географічного товариства і товариства охорони природи тощо. Збираючись у похід, своєчасно готуйте спорядження — групове й особисте. Слід також узяти спеціальне обладнання для дослідження геологічної будови, ґрунтів, рослинності, водних об'єктів тощо. У похід найкраще брати одяг, зручний для переодягання й комбінування: светр, брюки, спортивний костюм, цупку сорочку-ковбойку, непромокальний плащ або куртку (дуже зручні туристські куртки-штормівки). Обов'язковим у поході є головний убір: панама, капелюх, хустка, кепка, берет. В одноденний похід у дощову погоду замість плаща можна взяти шматок поліетиленової плівки. Найзручніше для літнього походу взуття — туристські або звичайні, але добре розношені черевики, одягають на дві пари шкарпеток (прості й вовняні шкарпетки добре вбирають вологу запобігають натиранню ніг. Щоб полегшити ходьбу, верхні дірочки черевиків шнурками краще затягувати. У багатоденні походи не можна йти гумовому взутті і взутті без каблуків. Його краще взувати під час відпочинку, на привалах, коли просушується шкіряне взуття. Збираючись у багатоденний похід, треба заздалегідь подбати про похідну аптечку і навчитися надавати першу допомогу. Прийоми надання першої допомоги і лікування захворювань описані в спеціальній медичній літературі. Учасникам походу треба вміти шви розпалювати вогнище в будь-яку погоду, варити і обирати місце для привалу або ночівлі, ставити намет і вкладати рюкзак, лагодити зіпсований одяг і взуття, орієнтуватися в незнайомій місцевості, долати природні перешкоди і передбачати погоду... Усе це прийде до вас згодом, а поки що, перед своїм першим походом, ознайомтеся з такими корисними порадами: 1.Перед тим, як відправлятися в дорогу, перевірте за списком спорядження і покладіть його в рюкзак (важкі предмети — на дно, м'які речі — до спини, легкі — зверху, в бокові кишені, а під клапан найбільш потрібні речі). Кожна річ у рюкзаку повинна мати своє місце. 2.Щоб шкіряне взуття на час походу було м'яким і не промокало, змастіть його риб'ячим жиром або рициновою олією. Якщо немає ніякої мазі чи жиру, помістіть взуття на півгодини у мильну воду — воно стане водонепроникним. 3.У сирому вигляді можна пити тільки джерельну воду. Воду з річки, струмка, колодязя перед вживанням потрібно знезаражувати. Для цього її слід прокип'ятити або додати в неї 1—3 кристалики перманганату калію чи 2—3 краплини йоду на склянку води. Під час руху воду краще не пити, в крайньому випадку прополоскати рот водою. 4.Для розпалювання вогнища у будь-яку погоду треба мати в рюкзаку таблетку сухого спирту або недогарок свічки. Розпалювати багаття слід на галявині, на березі річки або водойми. Вибране для цього місце розчищають, знімають з площі до 1м дерн і укладають його поблизу травою вниз. Залишаючи стоянку, згасле, залите водою й засипане багаття покривають раніше знятим дерном. 5.Під час багатоденних походів необхідно уникати переходів у спеку, рухатися краще в ранній час або надвечір, а в спеку — робити привали. 6.Під час вибору місця для ночівлі головне — безпека стоянки, наявність води і дров. 7.Почорнілий, закопчений казанок можна почистити хвоєю або пучком трави — хвощем, який є і в лісі, і в полі. 8.Щоб відігнати гнус, підкиньте в багаття ромашку або полин. Перед входом у палатку повісьте пучок полину або пижма — високої рослини з скраво-жовтими квіточками-ґудзиками, зібраними в кошики, з перисторозсіченими листками: там, де висить пучок пижма, — не з'являються мухи, комарі, мошки. 9.Ви подряпали руку або намуляли ногу, а бинта немає. Промийте листочок подорожника і прикладіть його до ранки. Він і кров спинить, і при опіку біль зменшить. 10.Дізнатися про те, яка вас чекає погода в дорозі, можна по радіо, телебаченню або з газет. З певним ступенем точності можна самому передбачити погоду за місцевими прикметами. Отже, маршрут визначено, рюкзак укладено, і ви вже знаєте деякі секрети природи. А скільки їх попереду, скільки ще відкриттів — великих і малих — чекають вас на стежці досліджень! Найпростіші вимірювання на місцевості Дуже часто у дослідника й мандрівника виникає потреба визначити відстань до недоступних предметів на місцевості, виміряти протяжність маршруту, визначити розміри природних перешкод (річок, ярів, боліт), висоту дерев, крутість схилів тощо. Чи можна це виконати з мінімальними затратами часу, досить високою точністю застосування спеціальних інструментів? Виявляється , можна. Щоб визначити відстань до недоступних предметів можна скористатися найпростішим способом: вимірюванням кроками. Для цього необхідно : середню довжину свого кроку, яку визначають формулою: К = Р/4 + 37, де Р — зріст людини в сантиметрах. Вимірюючи відстань кроками, зручніше лічити їх парами, відраховуючи кількість пар кроків під і праву ногу. При цьому пам'ятайте, що під час руху ріллею, по траві, мокрій дорозі, під час підйому вгору, кроки, як правило, коротші, ніж під час рух рівній місцевості. Якщо треба точно виміряти незначну відстань на місцевості, користуються рулетками, мірними, стрічками або землемірними циркулями. Коли мірної стрічки або рулетки немає, їх легко виготовити самому з мотузки, зав'язавши на ній через кожний метр вузлики або позначивши фарбою кольорові мітки — рулетка готова. Необхідно навчитися добре визначати відстань на «око». Це найзручніший і найшвидший спосіб, але він потребує певних навичок і тренування. Для розвитку свого окоміру тренуйтеся оцінювати відстані на око ,постійно порівнюйте і перевіряйте отримані результати. Людина з нормальним зором вдень і розрізняти перелічені нижче об'єкти приблизно на таких відстанях: фабричні труби — 6000 м і більше контури окремих будинків у сільській місцевості — 4000—500м телеграфні стовпи — 1000м рухи рук і ніг людини, яка йде — 600—700 м голову людини — 400м дрібні деталі одягу — 200м риси обличчя, очі людини — 70—100м Складіть подібну таблицю відповідно до свого зору і предметів, які найчастіше трапляються. Це допоможе вам з великою точністю визначати відстані на око. Знаючи середню швидкість руху, великі відстані можна вимірювати за часом, який ви затратили на перехід або переїзд. Для вимірювання відстаней на місцевості дуже зручно використовувати саморобний далекомір. Якщо немає далекоміра чи рулетки, виміряти відстань кроками або визначити на око складно, а визначити ширину річки, висоту дерева, крутість схилу необхідно — як бути? Для цього користуються способами «польової геометрії», що ґрунтуються на знаннях законів і теорії звичайної шкільної геометрії. Наприклад, вам необхідно визначити ширину річки. Як зробити це, не перепливаючи її? Є кілька способів. 1. Підійдіть до річки і виберіть точку А так, щоб на протилежному березі було видно якийсь предмет В (камінь, човен, кущ тощо). З точки А вздовж берега подумки проведіть перпендикуляр до лінії АВ: одну руку, витягнуту вздовж плеча, направте на лінії АС, а другу — витягніть перед собою. Вздовж берега від точки А відрахуйте відстань кроками до точки С, в якій кут АСВ буде дорівнювати 45°. Кут на місцевості можна відкласти за допомогою компаса, годинника (кут між штрихами, які позначають години, дорівнює 30°, між штрихами, що позначають хвилини, — 6°), окомірно (кут 15° можна відкласти, розвівши під прямим кутом великий і вказівний пальці витягнутої руки; кожний предмет, який закривається нігтем вказівного пальця, видно під кутом 1° і т. д.). Відстань від точки А до точки С дорівнює ширині річки . 2. На рівному, відкритому березі для визначення ширини річки можна використати такий спосіб. Виберіть на протилежному березі два добре видимі предмети. Станьте до них обличчям і затисніть у руках травинку (мотузку, нитку) такої довжини, щоб у витягнутих руках вона закривала проміжок між вибраними предметами. Помітьте точку А, де ви стоїте. Тепер складіть травинку вдвоє і відходьте від берега доти, поки відстань між вибраними предметами не закриється половиною цієї травинки. Відстань між першою і другою точками стояння дорівнює ширині річки. А як визначити висоту об'єкта, наприклад, дерева в лісі? Візьміть лінійку з міліметровими поділками, відійдіть від дерева на незначну відстань і направте на нього лінійку, тримаючи її у витягнутій руці вертикально. Як видно при цьому утворилося два подібних прямокутних трикутники. Тому можна записати таку пропорцію: відстань від ока відстань від ока до лінійки до дерева ____________________________ = _______________________ відрізок лінійки, який закриває висота верхньої верхню частину дерева частини дерева Відстань від ока до лінійки дорівнює довжині витягнутої руки (приблизно 50 - 60 см). Довжину відрізка лінійки, який закриває верхню частину дерева, можна визначити по самій лінійці. Відстань від ока до дерева виміряйте кроками від місця, де ви стоїте. За цими трьома величинами легко визначити четверту, тобто висоту верхньої частини дерева. Додайте до неї висоту, на якій знаходиться ваше око над землею, і дістанете висоту дерева. Знаючи заздалегідь лінійні розміри предметів (висоту, довжину, ширину), можна визначити відстані до них. Суть способу зрозуміла. З подібності трикутників аОв і АОВ видно, що ОА/АВ = Оа/аб, звідки ОА= (АВхОа)/аЬ У нашому прикладі відстань до дерева дорівнює: ОА=(20хО,5)/0,02 = 500 м. Ось розміри деяких об'єктів, знаючи які можна легко визначити відстані до них: середній зріст пішохода — 1,75 м; -довжина велосипеда або висота його разом з велосипедистом — 1,75 м; -висота вершника — 2,50 м; -висота легкового автомобіля — 1,60 м; -висота вантажного автомобіля — 2,00 м; -висота пасажирського залізничного вагона — 4,25 м; -висота телеграфного стовпа — 6,40 м; -відстань між телеграфними стовпами — 50 м; -відстань між пікетами на залізниці — 100 м; Крутість схилів можна виміряти нескладним приладом — екліметром. Для цього прилад тримають на рівні очей, а його основу спрямовують паралельно схилу: нитка виска покаже кут, рівний величині крутості схилу. Саморобний екліметр можна виготовити зі звичайного шкільного транспортира, прив'язавши до нього в центрі основи ниточку з вантажем (висок) і замінивши цифри: 90° береться за 0°, а від нього вправо і вліво шкала градуюється до 90°. Якщо екліметра немає, крутість схилів до 20—25° можна виміряти простішим способом. Розмістимо в горизонтальній площині записну книжку, спрямувавши її на який-небудь помітний предмет на схилі. Виміряємо відстань до цього предмета парами кроків. Поділивши 60° на кількість пар кроків, дістанемо приблизну величину крутості схилу. Є й інші способи вимірювання на місцевості. З КОМПАСОМ І КАРТОЮ ПО МАРШРУТУ. Дослідник природи повинен добре орієнтуватися в незнайомій місцевості: вміти визначити своє місцезнаходження відносно навколишніх предметів (орієнтирів ), визначити відстані і напрям руху, додержувати невнеого напряму до виходу на орієнтир. Незамінні помічники при цьому – компас і карта. Постійний супутник юного мандрівника — компас. Користуватися компасом дуже просто. Будь-який компас має шкалу, поділену на 360 частин (градусів ). Якщо компас покласти горизонтально (на долоню, папку, високий пень тощо) і, відпустивши гальмо повернути його так, щоб поділка 0 збіглася з напрямом, на північ, то всі предмети на місцевості знаходитимуться напроти певних поділок шкали . Відлік поділок від 0 за годинниковою стрілкою дасть кут між напрямом на північ і напрямом на даний предмет (орієнтир). Цей називається азимутом. Визначивши за допомогою компаса азимут на місцевості, дістанемо напрям на даний орієнтир. Маючи топографічну карту місцевості, напрям руху (азимут на даний орієнтир) можна виміряти за допомогою звичайного транспортира. Для цього на карті необхідно провести географічний меридіан , сполучивши однакові значення географічної довготи на верхній і нижній рамках карти. До лінії меридіана прикласти транспортир і за годинниковою стрілкою виміряти кут між меридіаном і напрямом на орієнтир. Цей кут називається дійсним азимутом. Він за своєю величиною не збігається з магнітним азимутом, який вимірюється копасом безпосередньо на місцевості .У чому ж річ? Виявляється, що магнітні полюси і напрям, н а які показує магнітна стрілка компаса, не збігаються з географічними. Кут, який при цьому утворюється, називається магнітним схиленням. Саме на величину магнітного схилення і відрізняється дійсний азимут від магнітного. Залежно від напряму відхилення магнітної стрілки відносно дійсного напряму на північ (географічного полюса, який майже збігається з положенням Полярної зорі) розрізняють західне й східне магнітне схилення. Величина магнітного схилення завжди позначається на топографічних картах. Магнітне схилення легко визначити самому. Спробуйте визначити величину магнітного схилення для своєї місцевості за Полярною зіркою. З цією метою вам необхідно виготовити простий прилад: на кінцях дошки довжиною 40—50 см необхідно забити вертикально два цвяхи, провівши між їхніми основами під лінійку пряму лінію. На дошці компас потрібно закріпити так, щоб його вісь 0—180° збіглася з проведеною лінією. У безхмарну ніч знайдіть на небі Полярну зірку. Для цього через дві останні зірки ковша Великої Ведмедиці слід провести уявну пряму, на якій відкладаються 5 відстаней між цими зорями. На кінці п'ятого відрізка і знаходиться Полярна зірка Установивши горизонтально дошку свого приладу, обертайте її доти, поки ваше око, цвях і зоря не будуть на одній лінії. Оскільки Полярна зірка завжди знаходиться на півночі, лінія на дошці в цей момент збігатиметься напрямом географічного меридіана. Не змінюючи положення дошки, запам'ятайте на шкалі компаса цифру, н а яку вказує північний кінець магнітної стрілки. Кут між напрямом стрілки лінією на дошці дорівнює величні місцевого магнітного схилення. Знаючи величину магнітного схилення, легко перейти від дійсного азимута, обчисленого за картою, до магнітного, що визначається за ком пасом. Додаючи до значення дійсного азимута величину магнітного схилення (якщо воно східне) і віднімаючи (якщо воно західне), дістаємо величину магнітного азимута, за яким і можна рухатися на місцевості. У походах по рідному краю користуються найрізноманітнішими картами –спеціальними топографічними, туристськими схемами, купленими у магазині, скопійованими з журналів, атласів, книжок або саморобними. Можна використати адміністративні карти, карти землекористування лісових управлінь тощо. Копіювати найкраще на кальку, наносячи умовними знаками всі основні орієнтири. Умовні знаки треба малювати по-різному: горизонталі — тоненькими лініями, стежки ґрунтові дороги — товщими, шосе — ще товщими , річки й струмки позначають хвилястою лінією; ліс краще залишити білим, позначаючи спеціальним знаками його кордони й основні породи дерев; поля й ниви — чорним тощо. Таку карту потім можна сфотографувати і надрукувати на матовому фотоапараті певного масштабу потрібну кількість примірників(масштаб зазначається на карті). Для зручності користування фотокопії розмальовують кольоровими олівцями. Щоб швидко й грамотно читати карту, вивчіть «азбуку» — основні умовні знаки, за допомогою яких передається справжня картина місцевості. Умовні знаки дуже прості й легко запам'ятовуються, оскільки нагадують зовнішній вигляд зображуваної об'єкта. Але що робити, коли немає карти, а ви хочете показати місцезнаходження природних та історична пам'яток або просто зобразити свій маршрут? У цьому випадку за допомогою окомірного знімання складають найпростіші плани й схеми місцевості. Спробуйте скласти картосхему своєї місцевості в такий спосіб. Маючи карту, можна впевнено орієнтуватися на незнайомій місцевості і точно додержуватися наміченого шляху, постійно перевіряючи розташування характерних орієнтирів на місцевості із зображення їх на карті. Для цього карта повинна бути зорієнтована, тобто розташована так, щоб напрям північ- південь на карті збігався з напрямом північ-південь на місцевості, а всі лінії карти були паралельні відповідним лініям на місцевості. Дуже важливо вміти у будь-який момент визначити на карті своє місцезнаходження.
Орієнтувати карту можна за лінійними об'єктами місцевості (дорогами, стежками, просіками, ярами тощо) і характерними орієнтирами, які є як на карті, так і на місцевості. Якщо ви опинилися в незнайомій місцевості, де немає ніяких шляхів та ще й у сильний туман, скористайтеся картою і компасом і рухайтесь за азимутом. Перед тим, як вирушити у дорогу, уважно вивчіть за картою місцевість вздовж маршруту, виберіть орієнтири, які легко розпізнавати на місцевості. Після цього нанесіть маршрут на карту, сполучивши ці орієнтири. Пронумеруйте їх, виміряйте між ними відстані і послідовно визначте за картою азимути напрямів руху від одного орієнтира до іншого. Дійсні азимути переведіть у магнітні, відстані в метрах — у пари кроків. Усі дані необхідно записати у таблицю або нанести їх на схему маршруту .На місцевості перед початком руху від точки стояння — цегляного заводу, необхідно обертанням компаса встановити покажчик мушки на поділку, яка дорівнює магнітному азимуту на наступний орієнтир — кут просік, тобто 350°. Відпустивши стрілку, повертайте компас так, щоб її північний кінець вказував на нульову поділку. Не порушуючи орієнтації компаса, подивіться через проріз (провізуйте) на всі предмети у напрямі азимута 350°. Рухатись треба в цьому напрямі, відраховуючи кроки й перевіряючи напрям за компасом. Вийшовши до наміченого орієнтира, визначіть потрібний напрям на наступний — і так до виходу на кінцевий пункт маршруту. - Нанесіть на свою карту маршрут і докладно його опишіть: основні орієнтири, відстань від одного орієнтира до другого, місцевість, по якій проходить маршрут, а також усе, що видно з різних точок тощо. Складіть схему і таблицю руху. Тепер візьміть компас і спробуйте пройти цим маршрутом. Чи змогли ви прийти у кінцевий пункт? Які розходження ви помітили у своєму описі шляху за картою і справжньою картиною місцевості? Як орієнтуватися без компаса і карти Рухаючись незнайомою місцевістю необхідно постійно уявляти своє місцезнаходження. Звертаючи на орієнтири, запам'ятовуйте шлях. Якщо ж ви заблудили, найкраще відразу ж по своїх слідах повернутися до місця початку руху) або відомого вам орієнтира і зорієнтуватися знову. Для огляду місцевості можна піднятися на підвищення або високе дерево. Завжди в таких випадках намагайтеся виходити до лінійних орієнтирів з відомим напрямом — річок, доріг, просік, електропередач тощо. Дуже важливо вміти визначати сторону горизонту або принаймні одну з них. Досвідчений мандрівник зробить це навіть без карти або компаса, тільки треба бути уважним і знати деякі закономірні явища природи. Досить точно на місцевості можна зорієнтуватися, визначивши потрібний напрям за небесними світилами: Сонцем, Місяцем, зірками. Безхмарного дня за Сонцем і годинником легко визначити напрям на південь. Сонце за одну годину переміщується по небосхилу на 15° (360°:24), о сьомій годині воно знаходиться на сході, о тринадцятій -на півдні, о дев'ятнадцятій — на заході. Годинникова ж стрілка за годину описує дугу 30° (360°: 12). Знаючи це, для орієнтування за Сонцем необхідно покласти годинник горизонтально і спрямувати годинникову стрілку на Сонце. При цьому пряма, яка поділяє кут між годинниковою стрілкою й цифрою 1 на циферблаті годинника (бісектриса кута), покаже приблизно напрям на південь Треба тільки пам'ятати, що до дванадцятої години кут поділяється на лівому боці циферблата, а після дванадцятої — на правому. Орієнтування за Місяцем У безхмарну зоряну ніч напрям на північ визначають за Полярною зорею. Як це робиться, ви уже знаєте. Знаючи природні прикмети, можна визначити сторони горизонту за місцевими предметами і різними ознаками. Більшість із цих прикмет пов'язані з різницею в нагріванні й освітленні Сонцем південної і північної (освітленої і затемненої), сторін дерев, каменів, споруд, форм рельєфу й різних місцевих предметів. Ось деякі прикмети. - Кора дерев, які ростуть окремо на відкритому місці або великій галявині в лісі, товща й темніша з північного боку. У берези кора завжди біліша й чистіша з південного боку — це помітно навіть у хащі лісу. - Смола на хвойних деревах виділяється інтенсивніше і накопичується з південного боку. -Ягоди і фрукти дозрівають швидше з південного боку. - Мохи й лишайники на корі дерев, скелях, великих каменях, старих дерев'яних будинках ростуть в основному з північного боку. - Трава густіша й вища з південного боку дерев, пнів, кущів; улітку вона швидше жовтіє й вигоряє на південних схилах. -Мурашники в лісі розміщуються з південного боку дерев. Південний бік мурашника більш похилий, а північний — крутіший. - Відома така цікава народна прикмета: вранці й надвечір складені крильця метеликів направлені з заходу на схід, а опівдні — з півночі на південь. У великих лісах можна зорієнтуватися за лісовими просіками і квартальними стовпами. Просіки, як правило, прорубують у напрямі північ-південь, захід-схід. Кожний утворений просіками квадратний масив лісу (квартал) нумерують у певному порядку — з заходу на схід, рухаючись з півночі на південь. Номери підписують на чотирьох гранях квартальних стовпів, які ставлять у місцях перетину просік. Якщо ви побачите в лісі такий стовп, знайте — на північ звернена та сторона стовпа, де номери менші. Оригінальні рослини-компаси можна знайти серед трав'янистої різноманітності луків і полів. Сонячну квітку — соняшник — знає кожний. Молоді соняшники з квітками-бутонами, які ще не розкрилися, жадібно ловлять тепле сонячне проміння, повертаючись протягом дня слідом за сонцем: заходить сонце — соняшники схилились на захід, зійшло сонце — соняшники розвернулись на схід, сонце опівдні високо над головою — соняшники «дивляться» на південь... А шапка достиглого соняшника постійно звернена в один бік — на схід і південний схід. За пряним запахом і яскраво-жовтими квітками на верхівці стебла легко виявити в лісі і на луках пижмо звичайне (дику горобину) . Поряд з багатьма цінними і корисними властивостями ця рослина має дивовижну здатність—точно вказувати положення сторін горизонту: широка сторона (площина) листка напрямлена на схід і захід, а ребра листків указують на північ і південь. Якщо не знайдете пижма, пошукайте оман високий, або дикий салат — латук. Листки цих рослин також досить точно допоможуть вам зорієнтуватись Тільки вибирайте рослини, які ростуть на сухому й не затемненому місці. Щоб упевнитись у правильності орієнтування на місцевості, треба користуватися не однією прикметою чи місцевою ознакою, а одночасно двома-трьома. Потренуйтеся в умінні «читати» природні орієнтири, перевірте їхню надійність за компасом. Розкриваючи сторінки «кам'яної книги» природи Іноді про природу говорять, що вона німа. Але це не так. Адже природа має свою мову. І якщо ви розумієте її, перед вами відкривається новий дивовижний світ. У французького астронома і популяризатора науки Каміля Фламмаріона є цікава казка про безсмертного мудреця, який через кілька вік відвідував одну й ту саму місцевість. Під час першого свого відвідування він побачив велике місто, під час другого — степ, коли він прийшов сюди втретє, перед ним відкрилося море, вчетверте — напівпустиня, а під час п'ятого відвідування мудрець знову побачив велике місто. Щоразу мудрець запитував жителів: «А що тут було раніше?» І завжди чув одну відповідь: «У всі часи тут було те саме, що й тепер. Ми не знаємо, які зміни відбулися, та й нашим прадідам це не було відомо». Так, людство не пам'ятає свого дитинства, не пам'ятає воно й того часу, коли Земля була немовлям. Але події, які відбувалися сотні мільйонів років тому, не зникли безслідно. Їх зберегла сама Земля. І «зрозуміти свій край можна, тільки знаючи його історію, знаючи всі ті складні... процеси, які, починаючи з першої твердої земної кори, так багато разів перетворювали її поверхню і на фоні яких поступово розвивалося... життя», — писав О.Є.Ферсман. Щоб прочитати геологічну історію свого краю, необхідно навчитися читати кам'яний літопис природи, записаний у виходах гірських порід вздовж берегів річок і схилів ярів, у кар'єрах і відвалах, тобто в тих місцях, які називаються геологічними відслоненнями. Вивчаючи своєрідні «документи» геологічної історії, що їх знаходять у цих відслоненнях, — мінерали, гірські породи, викопні рештки організмів, можна довідатися, які процеси відбувалися у минулому на території вашого краю: наступали чи відступали льодовики або моря, вивергалися вулкани чи потрясали її поверхню підземні поштовхи землетрусів... Перед вивченням геологічної будови свого краю та його історії ознайомтеся за шкільними підручниками з географії і науково-популярними книжками з основними властивостями гірських порід і мінералів, їх класифікацією й умовами утворення. Книжок з геології дуже багато. Але книжки О.Є.Ферсмана «Цікава мінералогія» і «Цікава геохімія» та В.П.Обручева «Цікава геологія» прочитайте обов'язково. З них ви дізнаєтеся багато нового, а головне — вони навчать спостерігати і вивчати природу та її мінеральні багатства. Для успішного вивчення геології свого краю необхідно мати відповідне спорядження, частину якого можна купити, а дещо — зробити самому. Так, зі звичайного компаса можна зробити гірничий компас. До кріплять клинометр, який дає вимірювати кути падіння пластів. Звичайний компас закріплюють на прямокутну дощечці так, щоб дві сторони її вказують напрям північ-південь. Потім на градусній шкалі міняють місцями позначки «захід» і «схід». Клинометр краще виготови звичайного транспортира, прикріпивши його зліва або справа від компаса на тій самій дощечці, паралельно лінії «північ-південь». До транспортира прикріплюють висок. Поділки транспортира необідно замінити: 90° на 0, а від нього вправо і вліво відповідно від 0 до 90°. Для запису польових спостережень необхідно мати щоденник, який є основним документом роботи геолога. Найкраще користуватись записною книжкою (а не відривним блокнотом), яка вільно уміщується в кишені (8x12,5 або 10x14,5), з папером у клітинку та яскравою обкладинкою. Відслонення в польовому щоденнику замальовують на лівій сторінці, а описують його на правій. На першій сторінці щоденника робиться такий напис: ________________________________________________ (рік) Район роботи _________________________________________________ Польовий щоденник № _________________________________________ _____________________________________________________________ (прізвище, ім'я по батькові) Розпочато ___________________________________________________ Закінчено____________________________________________________ Того, хто знайде цей щоденник, прошу повернути його за адресою -------- --------------------------------------------------------------------------------- У щоденнику пишуть тільки простим олівцем середньої твердості ( ТМ ). Бажано для геологічної екскурсії придбати фотоапарат. Та ось спорядження укладено в рюкзак. Можна відправлятися в геологічний похід. Якщо у вас є карта або схема району, який ви вивчатимете, нанесіть на неї свій маршрут і відмічайте відповідними номерами виходи гірських порід. Для зручності наклейте на обкладинку польового щоденника аркушик із записаними питаннями, за якими вивчатимете геологічні відслонення. Опис відслонення, із серією питань наводиться у додатку. Описуючи відслонення зазначають точну адресу його місцезнаходження. Для цього в щоденнику вказують відстань у метрах або кілометрах, а також сторону горизонту від конкретного орієнтира. Визначають і змальовують залягання пластів : горизонтальне , похиле, складчасте. При похилому заляганні пластів визначають їх азимут простягання і кут падіння. Ще до виходу у поле необхідно попрактикуватися у визначенні цих елементів залягання гірничим компасом за допомогою розкритої книжки. Дані вимірювання обов'язково записуються у щоденник.У польових умовах не завжди можна визначити назву гірських порід. І все ж зберіть зразки цих порід, а після повернення з походу покажіть фахівцю або спробуйте встановити назву породи самостійно за допомогою довідника-визначника. Основне ваше завдання під час вивчення геології свого краю — навчитися спостерігати й розуміти «кам'яну книгу» природи. Отже, пропонуємо вам для цього скористатися порадами, викладеними в таблиці. Що спостерігати Осадочні породи |
| ОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ТУРИСТСЬКО-... ... |
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ... |
| Умови всеукраїнського журналістського конкурсу “Я знаю НАТО” Міністерство закордонних справ та інформаційне агентство УНІАН 3 листопада 2008 року оголосили про початок всеукраїнського конкурсу... |
ОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩУ МЕТОДИЧНУ РОЗРОБКУ З НАУКОВО- ТЕХНІЧНОГО... НОМІНАЦІЯ : Опис перспективного досвіду керівників гуртків із різних напрямків науково- технічної творчості учнівської молоді |
| Уроку: «Україна вишивана» Матеріал на обласний конкурс на кращу методичну розробку з декоративно-прикладної творчості |
Миколаївська обласна державна адміністрація Миколаївським обласним Центром туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді з 1 по 15 березня 2013 року проведено ІІ (обласний)... |
| ОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩУ МЕТОДИЧНУ РОЗРОБКУ З НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ... Для цього буде проаналізовано досвід кількарічної роботи літературної студії «Лелеченя» та «Літературно-краєзнавчого гуртка» Немирівського... |
«ЛЬВІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ЕКОЛОГО-НАТУРАЛІСТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ» Львівщини басейну Дніпра проведений обласний етап дитячої еколого-краєзнавчої естафети,,Малі ріки – життя України” на який були представлені... |
| ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ, СІМ’Ї ТА МОЛОДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ... Відповідно до річного плану роботи Львівського обласного дитячого еколого-натуралістичного центру проведено конкурс на кращий екологічний... |
5. Конкурс на кращий вірш, плакат, оповідання, казку про ялинку Виготовлення звернень, плакатів, оголошень про проведення конкурс штучних ялинок. Слайди 1- 4 |