ОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ТУРИСТСЬКО- КРАЄЗНАВЧОЇ ТЕМАТИКИ Номінація


Скачати 287.41 Kb.
НазваОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ТУРИСТСЬКО- КРАЄЗНАВЧОЇ ТЕМАТИКИ Номінація
Дата07.02.2014
Розмір287.41 Kb.
ТипКонкурс
bibl.com.ua > Туризм > Конкурс

Вінницький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді

Немирівський Будинок дитячої та юнацької творчості

ОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ТУРИСТСЬКО- КРАЄЗНАВЧОЇ ТЕМАТИКИ

Номінація : Методичні рекомендаціі з питань організації туристсько- краєзнавчої роботи серед дітей та юнацтва за різними напрямами.
Тематичний напрямок: Підготовка та проведення туристських подорожей, краєзнавчих експедицій з учнівською молоддю.

ТЕМА : « Орієнтування на місцевості без компаса і карти.»



ГОРБЕНКО ЛЮБОВ ПЕТРІВНА

Методист Немирівського Будинку

дитячої та юнацької творчості

2012
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Одним із головних завдань школи і позашкільних навчально- виховних закладів нашої держави згідно Державної національної програми Освіта» (Україна XX1 ст.) є виховання всебічно розвинутої, освіченої, гуманістично спрямованої особистості, патріота своєї Батьківщини.

Важливе місце в цьому процесі посідають туризм і краєзнавство. Саме в ході активного вивчення рідного краю, при використанні різноманітних і, часто, нестандартних методів навчання і виховання, організації самостійної пошукової дослідницької та інших видів діяльності формується громадянська позиція молоді, її здатність до подолання труднощів та перешкод, вміти приймати самостійні рішення та нести за них відповідальність, поглиблюються знання основ наук, відбувається моральне становлення особистості.

Туристсько- краєзнавча робота в гуртках в силу своєї спрямованості до вивчення навколишнього світу, пошуку незвіданого, романтичності, можливості самореалізації завжди були і залишаються одними із найбільш приваблюючих для школярів.

Метою і завданнями діяльності гуртків є закріплення та розширення знань про природу, історію та культуру рідного краю, знайомство з кращими людми, набуття вмінь і навичок організації туристського побуту в різних природніх умовах, долання складних природних перешкод, вміння орієнтуватись на місцевості, підготовка до туристських змагань, навики роботи з картою, компасом, фотоапаратом та іншими інструментами, формування екологічної культури.

В процесі занять у гуртку учні розвиваються фізично, загартовують свій організм, зміцнюються морально, навчаються стійко переносити труднощі похідного життя. У вихованців формується почуття господаря своєї країни, відповідальність за збереження і примноження її природних багатств.

Орієнтування на місцевості без компаса і карти


Особливості орієнтування

Орієнтуватися на місцевості — це означає вміти визначити своє місцезнаходження і потрібний напрям руху відносно сторін горизонту, навколишніх природних і штучних предметів (об'єктів та елементів рельєфу).

Орієнтування передбачає:

  1. Пізнавання місцевості, на якій знаходимося, за відомими орієнтирами та ознаками.

  2. Визначення сторін горизонту, тобто напрямів: північ, південь, схід, захід,

3.Визначення свого місцезнаходження щодо орієнтирів і навколишньої місцевості та напрямів руху.

Основне завдання орієнтування полягає в тому, щоб витримати обраний

напрям за будь – яких умов: удень і вночі, під час руху в тумані чи в дощ, на розчленованій або закритій місцевості тощо. Тому орієнтуватися треба безперервно, одночасно кількома способами, які б доповнювали один одного і служили своєрідним контролем.

За будь - якого способу орієнтування важливо вибрати на місцевості такі орієнтири , які стануть добрими маяками, вказуватимуть потрібний напрям, забезпечуватимуть рух без грубих помилок. Це можуть бути різні природні та штучні предмети ( об’єкти ); вершини горбів, вигини річок, мачти, димарі, перехрестя доріг, окремі будинки тощо.

Орієнтири повинні чітко відрізнятися від інших предметів за формою, розмірами і забарвленням.

Під час руху незнайомою місцевістю слід вибирати кілька близьких і далеких орієнтирів. Просуваючись уперед, намічають нові орієнтири , запам’ятовують їхні характерні ознаки і взаємне розташування.

Рухаючись до близького орієнтира, загальний напрям витримують за дальнім. Це робиться для того, щоб, коли, ближній орієнтир закриється перешкодою ( лісом, складками рельєфу тощо ), можна було витримувати правильний напрям. Досягши одного близького орієнтира, намічають другий
близький орієнтир з дальнім. Змінюючи напрям руху, вибирають новий дальній орієнтир.

Визначення сторін горизонту за Сонцем.

У північній півкулі Сонце знаходиться за поясним декретним часом: на сході — о 7 год , на півдні — о 13, на заході — о 19 і на півночі — о 1 год. Визначаючи напрями, слід враховувати, що Сонце в середньому переміщується на 15° за 1 год. або на 10 за 4 хв. У момент спостереження визначають, на скільки градусів Сонце змінило положення від напряму на схід або південь. Приклади:

  1. О 10 год. 20 хв. Сонце перемістилося від сходу на 3 год. 20 хв. (10 год. 20 хв. — 7 год.), або на 50° (15° х 3) + 20 : 4). Отже, напрям на Сонце о 10 год. 20 хв. становить 140° (90° + 50°).

  2. О 17 год , 40 хв. Сонце здійснило шлях на південь за 4 год. 40 хв.( 17 год .40 хв- 13 год.) , що дорівнює 700 ( 4 х150) + ( 40: 4 ). Напрям на Сонце становить 2500 ( 1800 + 70 0). Напрям на Сонце становить 250° (180° + 70°).

Улітку на широтах України в перші години після сходу і в останні перед заходом Сонця воно переміщується відносно лінії горизонту на 7—-10° за 1 год. Це слід враховувати, визначаючи напрям до 7 год. і після 19 год.

Визначення сторін горизонту за Сонцем і годинником. Годинник кладуть на горизонтальну поверхню і годинну стрілку спрямовують на Сонце (точніше на орієнтир, що знаходиться прямо під Сонцем). Кут між цифрою 1 і числом, на яке вказує годинна стрілка, ділять на 2. Візують на горизонт пряму лінію, що при цьому утворилася. Ця пряма (бісектриса), одним кінцем, спрямованим від годинника, вкаже на південь, а протилежним,— на північ. Треба пам'ятати, що годинник має йти за поясним декретним часом.

У районах, розташованих на південь від шиї 45—50°, щоб підвищити точність визнані напрямів північ—південь, можна скористатися таким способом. Тримаючи годинник у правій руці цифрою 1 від себе, нахиляють його під кутом 40—50 0 площини горизонту і знаходять на циферблаті точку, що лежить посередині дуги між цифрою 1 і годинною стрілкою (бісектрисою).


Утримуючи годинник у нахиленому положенні, лівою рукою прикладають до циферблата сірник навпроти цієї точки вертикально до площини циферблата.

Не змінюючи положення годинника і сірника, повертаються так, щоб тінь від сірника проходила через центр циферблата. При цьому положенні цифра й вказуватиме на південь.

Сторони горизонту (приблизно) можна визначити за переміщенням вершини тіні. На рівній д ілянці встановлюють вертикально (на око) віху або будь- яку рівну палицю. Вершину тіні закріплюють шпилькою (тоненьким кілочком, камінцем). Через ЗО—40 хв. удруге позначають положення вершини тіні. Пряма, що сполучає перше і друге положення вершини тіні вказує напрям на схід і захід, а перпендикулярна до неї лінія — на північ і південь.

Точніше результати дістають у дні весняного (21 березня) та осіннього (23 вересня) рівнодення. У ці дні пряма, що сполучає вершини тіні, спрямована точно на захід і схід. Менш точно сторони горизонту можна визначити удні літнього (22 червня) і зимового (22 грудня) сонцестояння.

Визначення сторін горизонту за Місяцем, годинником


Горизонтальний діаметр диска повного Місяця розділіть на 12 частин і визначте, скільки таких частин міститься в його поперечнику в момент спостереження . Якщо видно праву частину диска, тобто Місяць молодий, то здобуту кількість частин віднімають під часу спостереження (годинник має іти за поясним декретним часом). Коли видно ліву частину Місяця, тобто він старий, то здобуту кількість частин додавати, а коли віднімати, можна скористатися мнемонічним правилом.

Одержана сума або різниця означає ту годину ночі (дня), в якій знаходитиметься Сонце на місці Місяця в момент його спостереження.

Запам'ятавши цю годину, спрямовують на Місяць поділку циферблата годинника, яка відповідає обчисленій годині, а не годинну стрілку. Потім ділять навпіл кут між цифрою 1 і поділкою циферблата годинника, спрямованого на Місяць. Бісектриса кута вказуватиме на південь.


Приклад. Час спостереження 20 год. ЗО хв. Місяць старий. Видима частина диска становить 10 частин його діаметра. Отже, Сонце знаходитиметься на місці Місяця о 6 год. ЗО хв. (20 год. ЗО хв. + 10 =ЗО год .ЗО хв.). Спрямувавши на Місяць поділку циферблата, що відповідає положенню стрілки о 6 год. ЗО хв., ділять кут між цією поділкою та цифрою 1 навпіл і дістають напрям на південь.

Під час повного Місяця і Місяць і Сонце знаходяться в одному напрямі, тому в цей Місяць можна наводити годинну стрілку і ділити кут навпіл між годинною стрілкою і цифрою 1.











З частини 6 частин 9частин 12 частин 9 частин 6 частин 3 частини

Визначення сторін горизонту за місцевими ознаками


Напрям північ-південь можна встановлювати і за різними місцевими ознаками, характерними для даної місцевості, хоча за такого способу виникає помилка до 30-50°. Це пояснюється тим, що положення орієнтирів чи певних ознак, прикмет залежить від особливостей рельєфу, ступеня вологості, напряму переважаючого вітру тощо.

Наприклад, у лісі крона дерев звичайно розвивається в той бік, де більше простору, а не на південь, як прийнято вважати. На формування крони, поодиноких дерев значною мірою впливають напрями переважаючих вітрів. Утворення річних кілець не стовбурах дерев часто залежить від фізіологічних особливостей їх росту, від напрямів переважаючих вітрів, від рельєфу місцевості тощо. Тому, орієнтуючись за ними, треба використовувати й інші ознаки.

Кора поодиноких дерев з півночі буває темнішою, й інколи вона вкрита мохом, особливо біля кореня. Але цією ознакою можна користуватися тоді, коли вона характерна для кількох дерев.

Мурашники в лісі, як правило, розташовані з південного боку дерева, пенька чи куща. Південний бік мурашника вологіший, ніж північний.

Великі пеньки, валуни, камені, скелі в півночі звичайно вкриті мохом.

На галявинах соснового лісу після дощу стовбури стають темнішими з північного боку.

У жарку суху погоду з південного боку на стовбурах сосен і ялин виділяється смоли більше ніж з північного.

Північний схил яру, як правило, крутіший південний, більш відсолений, з осипами, тріщинами промоїнами; рослинність тут рідка і бурувата.

У похмуру і дощову погоду через нерівномірне висихання кори після дощу на стовбурах дерев з півночі утворюється вертикальна темна смуга.

У першій половині літа трава густіша і вища з південного боку, з півночі — рідша й нижча. У другій половині літа з півдня трава звичайно більш пожухла, водночас з північного боку — свіжа.

На кущі суниць найчервоніші ягоди звичайно з південного боку.

Орієнтуючись за рослинним «компасом», слід користуватися кількома прикметами й порівнювати результати спостережень. Зимою і рано навесні сніг швидше тане на південних схилах горбів і гір та на північних схилах ярів, лощин і ям, у результаті чого на снігу утворюються витягнуті на південь виступи у вигляді зазубрин або шипів. Навколо поодиноких дерев, стовпів, каменів, пеньків ранньої весни утворюються витягнуті на південь борозенки, бо сніг тане швидше з північних боків заглиблень, що краще освітлюються сонячним промінням.


Визначення азимуту без компаса



За допомогою годинника.

Циферблат годинника поділено на 60 частин (поділок). Ціна однієї поділки, . тобто однієї хвилини 6°. Одній годині відповідає 30°.

Щоб визначити азимут, число 12 циферблата спрямовують на північ, тобто на орієнтир, яким
позначено північний напрям з точки стояння. Потім візують поглядом з центра годинника лінію на орієнтир (предмет), що вказує заданий напрям, і запам'ятовують на циферблаті поділку, через яку проходить лінія візування. За ходою годинникової стрілки від числа 12 лічать поділки (хвилини) і множать їхню кількість на 6. Одержане число і буде азимутом, у градусах.

За допомогою «паперового компаса» (мал. 2). На аркуші паперу креслять тушшю лімб, як у компаса. Діаметр круга — 11,5 мм. У цьому випадку 1 мм на лімбі відповідатиме напряму. Поділки лімба ( градусного кільця можна нанести і через 5 мм. Паперовий лімб наклеюють на картон. Азимут визначають так, як за допомогою годинника.

Визначення азимута « паперовим компасом » можна поєднати з визначенням напряму за допомогою Сонця і годинника. За допомогою підручних предметів ( елементів ), наприклад, лінійки, сірникової коробки, а також пальців руки, як це вже описано.

НА ОКО. Для цього обличчям і спиною повертаються на північ - залежно від того, у якій чверті ( 1 і 1V чи 11 і 111) знаходиться заданий напрям – і зазначають напрям схід - захід. Потім на око вимірюють азимут ( від північного кінця меридіана за напрямом годинної стрілки ).
ОСОБЛИВОСТІ ОРІЄНТУВАННЯ В РІЗНИХ УМОВАХ.
Кожні територія, час спостережень чи спосіб мають свої специфічні особливості. Для успішного орієнтування їх корисно знати.

Орієнтування в лісі. Тут обмежений огляд, майже немає орієнтирів, за якими можна уточнити своє місцеположення, важко вимірювати відстані.

Тому без компаса і карти в лісі найкраще орієнтуватися за ознаками місцевих предметів і за небесними світилами. Як орієнтири в лісі використовуються:

а) дороги та їх перехрестя;

б) просіки;

в) річки і струмки, напрями їх, течії, характерні вигини; г) добре виражені форми рельєфу; вершини, кургани, ями. кручі;

д) заболочені ділянки;

е) лісові галявини, вирубки, згарища, межі ділянок рідколісся і кущів.

Якщо в напрямі руху трапляється добре помітний орієнтир, то слід виходити з лісу, орієнтуючись на нього. У сонячний день орієнтуються за Сонцем. При ньому треба враховувати, що за кожну годину Сонце переміщується по небосхилу із сходу на захід на 15°. Наприклад, якщо лісом ви йдете 4—6 год, то в кінці руху Сонце буде на протилежній ділянці неба, ніж на початку руху. Вночі можна орієнтуватися за місяцем і зорями, беручи до уваги їхнє переміщення по небу.

Під час руху в лісі помилка в додержанні напряму і вимірюванні пройденої відстані буде тим більшою, чим густіший ліс і чим він складніший для просування через густі зарості, буреломи. У цьому випадку відстані краще вимірювати за часом, але ви повинні знати середню швидкість свого руху в густому лісі (кілометри за годину).

Перебуваючи в лісі, слід пам'ятати сторони горизонту і час від часу уточнювати їх. Іноді, щоб уточнити орієнтування, варто залізти на високе дерево. Під час руху треба також запам'ятовувати свій шлях, звертати увагу на зламані гілки і дерева, галявини, вивернуті пеньки, купи каміння, звіринні стежки, особливості рельєфу тощо. Це полегшить вам дорогу назад.

Під час лісовпорядкування в лісових масивах вирубуються просіки. Вони зорієнтовані за сторонами горизонту: основні у напрямі північ- південь, а поперечні - схід- захід. Іноді ( з господарською метою або через особливості рельєфу тощо) просіки вирубуються вздовж залізниць, шосейних доріг, річок. Просіки поділяють ліс на квартали, які нумеруються із заходу на схід і з півночі на південь.

На перетині просік містяться квартальні стовпи, на яких пишуть номери кварталів. Квартальні стовпи встановлюються так, щоб ребро між двома меншими номерами кварталів показувало напрям північ - південь.

Отже, за квартальними стовпами легко визначити сторони горизонту й орієнтуватись у лісі.
ОРІЄНТУВАННЯ В СТЕПОВІЙ І ПУСТИННІЙ

МІСЦЕВОСТЯХ.
У таких умовах бмежена кількість орієнтирів, одноманітна поверхня і водночас добрий огляд. Удень у ясну погоду тут можна досить точно орієнтуватися за Сонцем, а вночі — за зорями і Місяцем. Для орієнтування використовують дальні, але добре помітні орієнтири: дороги, річки, населені пункти.

Крім того, слід пам'ятати, що вітер дме в степу в одному напрямі тривалий час; снігові козирки на кучугурах і сніг у заглибленнях і за перешкодами (огорожею, сараєм тощо) навіваються з підвітряної сторони; напрями дюн, барханів і брижів на піску перпендикулярні напряму переважаючих вітрів; крутість навітряних схилів дюн і барханів до 15 0, підвітряних — до 40°.

Орієнтування в горах характеризується обмеженим оглядом у лощинах та долинах і, навпаки, добрим оглядом з вершин і хребтів.

Орієнтирами в горах є:

а) вершини з характерною конфігурацією, скелі, стрімчаки, типові форми рельєфу;

б) долини річок, струмків, особливо місця їх злиття;

в) рослинність на схилах гір,контури лісів,лук, льодовиків;

г) населені пункти, дороги, геодезичні знаки .

Слід пам’ятати, що зовнішній вигляд орієнтирів змінюється з наближенням до них, бо їх щоразу видно під іншим ракурсом, а також залежно від стану погоди,ступеня освітлення. В горах у горизонтальній площині відстані здаються значно меншими, ніж вони є насправді. Це пояснюється значною прозорістю повітря і різницею у висоті рельєфу. Відстані, що вимірюються зверху вниз, здаються більшими, ніж вони є насправді, а відстані, вимірювані окоміром круто вверх, - меншими від справжніх.

У горах на північних схилах, як правило ростуть хвойні дерева, а на південних - листяні, зокрема дуб. Південні схили гір часто вкриті трав’яним покровом, північні – лісисті. Виноград росте на південних схилах.

Орієнтування під час руху на автомобілі за компасом неможливо компас дає неправильні покази через наявність в автомобілі свого магнітного поля.

Проте відстані можна легко вимірювати за спідометром або за швидкістю руху за годинником.

Часто при призначенні точки ( місця ) повороту для зміни напряму виникає таке відчуття, ніби точку повороту вже пройдено, тому щоразу є спокуса повернути передчасно. Щоб цього не сталося, слід ретельно контролювати відстань за спідометром, за годинником і швидкістю руху або за місцевими добре помітними орієнтирами.

ОРІЄНТУВАННЯ ВНОЧІ. У темряві очі людини не розрізняють кольорів, тому всі предмети здаються чорно- білими . Орієнтування утрудняється через погану видимість орієнтирів, а в темну ніч або при погіршенні видимості їх зовсім не видно.

Дуже важливо, щоб очі людини адаптувалися ( пристосовувалися ) до темряви. Для цього за 20-30 хв. до початку руху потрібно вийти з приміщення або посидіти в приміщенні без світла.

Відомий орієнтир Полярна зоря. ЇЇ легко знайти за сузір’ям Великої Ведмедиці, « ківш» якої чітко виділяється на нічному небі. Проведіть уявну пряму через дві його крайні зорі й відкладіть по ній відрізок, що дорівнює відстані між ними, п’ять раз. Яскрава зоря в кінці п’ятого відрізка – Полярна.

Можна орієнтуватись за Полярною зорею, а детально - за силуетами ближніх предметів на фоні неба. Щоб розрізнити силуети навколишніх предметів , слід присісти чи навіть лягти на землю.

Для орієнтування вночі необхідно, щоб окремі орієнтири добре вирізнялися на фоні неба, відстані між ними були менші, ніж удень.

ОРІЄНТУВАННЯ ЗА ЗВУКОМ.

Людина здатна визначити напрям звуку ,як у горизонтальній, так і у вертикальній площині, розрізняючи його силу, висоту і тембр. На чутливість впливають рельєф місцевості, її характер, напрям вітру, вологість повітря. Звуки добре чути в тиху погоду, на відкритій поверхні. Гірше – в жарку сонячну погоду, коли звук поширюється проти вітру, в лісі, у заростях очерету або чагарника, на піску, на пухкому снігу, який щойно випав, з-за горба чи іншої перешкоди. Вода, земля, каміння, метал – кращі провідники звуку, ніж повітря.

За звуком можна визначити напрям руху і відстань до його джерела.

Але напрям на нерухоме джерело звуку та його сила змінюватиметься залежно від характеру місцевості, напряму вітру тощо.

У кожної людини своя, індивідуальна, здатність розрізняти характер звуку, його силу та дальність. Проте вважається, що за нормального слуху чути гуркіт вантажного автомобіля на відстані 1 км, поїзда – 5-8 км, автомобільні гудки 2-3 км, грім – 5-10 км, кроки по твердому покриттю дороги – 200-250 м, розмову - 30-50 м. Ці величини можуть бути більшими чи меншими залежно від умов поширення звуку в даній місцевості. Для кращої чутності прикладають до вуха долоню, невелику каструлю, банку, трубку тощо.

У результаті тренувань можна навчитися чітко орієнтуватися за звуками удень і вночі, під час руху й перебуваючи в спокої, а також визначити джерела звуків та їх характерні особливості.

ОРІЄНТУВАННЯ ЗА СВІТЛОМ. Кожне видиме і визначне джерело світла як удень так і вночі є орієнтиром. У гарну погоду світло від фар автомобіля видно на відстані 10 км, вогнище – 6 км, промінь прожектора – 50 км, кишенькового електроліхтаря- до 1,5 км.

Якщо джерело звуку випромінює світло то відстань до нього можна визначити, помноживши 330 м/с ( швидкість поширення звуку в повітрі ) на час (у секундах) його проходження. Так, відстань до місця спалаху блискавки дорівнюватиме добутку від множення 330 м/с на кількість секунд, що пройшли від спалаху блискавки до початку і гуркоту грому.

Орієнтування за слідами. Для орієнтування за слідами на землі від ніг людини, лап тварин, коліс автомобіля треба мати гострий зір, бути спостережливим, вміти розпізнавати сліди.

Особливості ходи залежать від:

-положення ступні щодо лінії руху її кута. Він може бути додатним, коли ступні розвернуті назовні, а п'ятки всередину, чи від'ємним, коли носки повернуті всередину, а п'ятки — назовні;

-доріжки слідів. Якщо центри п'яток слідів сполучити, то дістанемо ламану лінію ходи. Відстані між центрами п'яток правої та лівої ніг є довжиною кроку;

-дефектів взуття — викривлені каблуки, зношені носки та ін.

Довжина кроку залежить від зросту людини, її віку, швидкості ходьби, вантажу, який несе людина, твердості грунту, типу рослинності.

За слідами босих ніг можна визначити приблизно зріст людини, тому що довжина ступні становить 13—14 % її зросту.

Дуже допомагає орієнтуванню на місцевості вміння розпізнавати сліди транспортних засобів на польових та лісових дорогах. Для цього треба знати малюнок протектора шин усіх марок, скажімо, автомобіль, ширину колії, кількість осей і коліс. Під час руху автомобіль розкидає бруд, пил, пісок обабіч колії у вигляді опахала, розкритого в протилежний руховий бік.

Напрям руху автомобіля через калюжу, рівний з водою тощо визначають за розташуванням бризків уздовж сліду колії.

Якщо автомобіль рухається лісом, то кількість розчавлених гілочок, соломи тощо розташовані в напрямі руху.

Особливості орієнтування взимку. Під снігом місцевість дуже видозмінюється, зокрема її рельєф. Снігові заноси змінюють форму місцевих предметів,не видно доріг, струмків, ям, з'являються снігові горби тощо.

В цей час точками-орієнтирами доцільно вибирати темні об'єкти, які чітко виділяються на фоні снігового покриву і вдень, і в місячну ніч. Крім того, слід пам'ятати ряд ознак. Наприклад, снігу звичайно більше, з північного боку дахів, будинків , різних споруд і

дерев. У степовій частині України, де взимку переважають східні вітри, будівлі заносяться снігом зі сходу.

Навесні сніг починає танути з південного боку горбів,будівель, парканів, каменів, стовбурів дерев, стовпів чи пеньків.

Пересуваючись на лижах, для збереження орієнтування та напряму руху слід вибирати маршрут уздовж лінійних орієнтирів —річок, доріг, обсаджених деревами, вітрозахисних смуг телефонних та електричних ліній тощо. Якщо лінійні орієнтири не збігаються з потрібним напрямом руху варто безпечніше) для виходу в заданий район навіть подовжити маршрут, але, щоб він все-таки проходив уздовж лінійних орієнтирів.


Словничок


Абрис — схематичне креслення ділянки місцевості у масштабі з зазначенням виміряних відстаней та ін. даних, виконане олівцем,від руки.

Азимут — двогранний кут між напрямом на північ і вертикальною площиною, що відлічується від напряму на північ (0°) за годинниковою стрілкою до 360°. Бувають азимути дійсний і магнітний. Дійсний азимут — це кут між площиною географічного (дійсного, меридіана та лінією візування чи напрямом руху. Магнітний азимут — кут між площиною магнітного меридіана і лінією візування чи напрямом руху.

Астролябія — найпростіший топографічний інструмент для вимірювання магнітних азимутів, горизонтальних кутів та знімання предметів (ситуації) способом засічок. Замінений досконалішим приладом — теодолітом. Астролябія використовується в основному в навчальних цілях.

Базис — робоча основа для знімання місцевості. Має вигляд прямої лінії (8—15 км), довжина якої, магнітний азимут, відносна й абсолютна висоти кінцевих точок вимірюються з високою точністю. Під час створення на ділянці знімання робочої основи у вигляді полігона .

Базисом є кожна його сторона .З кінцевих точок базиса як точок знімання (станцій) знімають об'єкти способом засічок.

Бусоль — геодезичний інструмент вимірювання магнітних азимутів і румбів напрямів та знімання ситуації всередині ділянок місцевості у процесі планового

горизонтального) кута вимірювального знімання. Найпоширеніша штативна бусоль БС-2 (Стефана).
Висота — відстань точки фізичної поверхні Землі уздовж прямовисної лінії від певної рівневої поверхні. Висота предмета від рівня моря називається абсолютною, а від будь-якої іншої рівневої поверхні — відносною.

Візирна лінійка — тригранна призма: завдовжки 15—25 см для візування (суміщення візирної лінії напрямом на обрану точку) та креслення лінії візування на плані у процесі куговимірювального знімання, тобто знімання з планшетом.

Геодезична основа — мережа закріплених на місцевості планових і висотних точок ,що використовуються для створення топографічних карт і прив'язування «до натури» проектів інженерних споруд.
Геодезичні прилади- прилади вимірювальних робіт під час створення опорних геодезичних пунктів, інженерних споруд і топографічного знімання території. Геодезичні прилади поділяються на чотири основні групи: для лінійних вимірювань

далекомір,світлодалекомір, радіодалекомір тощо), кутових вимірювань (бусоль, теодоліт, фототеодоліт, пасажні Інструменти тощо), визначення перевищень (нівеліри) і комплексних знімань (мензула з кіпрегелем та ін.).

Горизонт — лінія на відкритій місцевості, по якій небо ніби межує із земною поверхнею (видимий горизонт). Діаметр видимого горизонту (далекість
горизонту) збільшується з висотою місця спостереження; з висоти ока людини зростом 1,5 м він становить 4—5 км; з 7 м — 10 км, з 17—15, з 31—
20 км.


Горизонтальне прокладення — проекція похилої лінії місцевості на рівневу поверхню проектування її точок у напрямі виска, тобто прямими лініями;
перпендикулярними до горизонтальної площини. На планах і топографічних картах у заданому масштабі зображають горизонтальні прокладення ліній, що


завжди коротші за похилі лінії місцевості. На земній поверхні вимірюємо довжину похилих ліній D і кут нахилу V, на план чи карту наносимо їх
горизонтальне прокладення, вичислене за формулою
d = D cos v. Горизонтальне

прокладення коротше від похилої лінії: при куті нахилу 5° — на 0,4 %, 10°'—15%, 15°—3,5 %.

Далекомір — прилад для вимірювання відстаней: виділяють далекоміри: оптичні, акустичні, світлодалекоміри, радіодалекоміри.

Використовуються при геодезичних роботах, у навігації, військовій справі.

Дирекційний кут — кут між вертикальною лінією координатної сітки топографічної карти і напрямом на задану точку; відлічується за годинниковою
стрілкою.


Екер — портативний геодезичний інструмент для побудови на місцевості кутів, кратних 90° або 45°.

Екліметр — портативний геодезичний інструмент для вимірювання (з точністю до 0,1) кутів нахилу на місцевості.

Лінія візування — пряма уявна лінія від ока зйомника через візир топографічного інструмента на точку ( предмет ) знімання , подібно до лінії прицілювання під час стрільби з гвинтівки.

Масштаб - відношення довжини будь-якого відрізка на плані чи карті до довжини відповідного відрізка на місцевості. Виражається абстрактним числом. Виділяють масштаби: числові, іменовані, графічні (лінійні й поперечні). Для зручності й порівняння в масштабі у числівнику «1» — основа масштабу, а знаменник — ступінь зменшення. У різних народів в основі масштаба закладені свої одиниці вимірювання (дюйм, сантиметр та ін.). У нас за основу масштаба взято 1 см. Масштаб 1 : 50 000 вказує на те, що 1 см на карті відповідає 50 000 см, або 500 м на місцевості. Чим більший знаменник дробу, що виражає масштаб, тим масштаб менший, і навпаки. Правильно говорити дрібний масштаб, дрібніший масштаб, а не малий масштаб, менший масштаб.

Мензула — геодезичний прилад, використовується для складання плану чи карти місцевості графічним способом. Мензула являє собою креслярський столик, що складається з квадратної дошки-планшета, підставки і штатива.

До планшета прикріплюють папір, на якому за допомогою спеціального приладу -кіпрегеля креслять план чи карту місцевості.


Місцевість (у топографії) — земна поверхня з її природними (ліси, річки, болота, і озера тощо ), і штучними, створеними людиною (населені пункти, дороги, мости, сади, греблі тощо), об’єктами. Характер місцевості визначається

сукупністю нерівностей земної поверхні (тобто рельєфом) та просторовим розміщенням на ній природних штучних об'єктів. Предмети місцевості, або місцеві предмети, поділяють на точкові (наприклад , колодязь, стовп, окреме дерево) , лінійні ( берега, берег річки та ін.), площадкові (сад, двір, будинок, ліс тощо). Усі вони в сукупності називаються ситуацією.

Нівелювання — визначення висот точок земної поверхні щодо рівня моря, чи іншої, точки, взятої за вихідну. Основні види нівелювання: геометричне, геодезичне (тригонометричне) і барометричне.

Геометричне нівелювання полягає у візуванні горизонтального променя (лінії візування) через окомірну трубу нівеліра на нівелірну рейку та у відліках по ній.

Геодезичне нівелювання виконують похилим променем, за допомогою екліметра та теодоліта. Різниця висот точок визначається виміряною похилою далекістю та кутом полиху .

Барометричним нівелюванням висоти визначають за різницею атмосферного тиску.

Нівелювання проводять для обґрунтування топографічного знімання, під час проектування будівництва різноманітних інженерних споруд.

Румб (у геодезії) — кут між географічним меридіаном і і певним напрямом (дійсний румб або магнітним меридіаном і певним напрямом (магнітний румб).

Для відлічування румба коло (360°) поділяють на чотири чверті (по 900 за годинниковою від північного кінця меридіана) , які відповідно називаються:

1 — Пн. Сх. (північно-східна),

  1. Пд. Сх. (південно-східна),

  2. Пн. Зх. (північно-західна),

IV — Пд. Зх. (південно-західна),

Для визначення напряму щодо сторін горизонту перед градусною величиною румб-ставлять назву чверті. Так, Пд. Сх. 40° — це румб ІІ чверті або азимут 130°, Пд. Зх. 87° — це румб у III чверті або азимут 267°.



1. -Польова сумка ;

2. -Геологічній молоток;

3. -Зубила двох типів;

4. -лопатка;

5.- фарфорова неглазурована пластина;

6.-флакончик з 10% соляною кислотою;

7.- лупа ;

8.- Мішечки для зразків;

9. - клей;

10. - зразок геологічної етикетки;

11. - як згортати зразки гірських порід у папір.


ДОДАТКИ

Групове та індивідуальне спорядження учасників походу по рідному краю.

Групове спорядження

ОБОВ'ЯЗКОВЕ :
1-відро; 2- чайник; 3- саперна лопата; 4- сокира; 5- кухонний ніж; 6- мотузка ;

7- фотоапарат ;8- шпильки,нитки,голки; 9-ремонтний набір ( шило, дратва, плоскогубці, тощо );10- медична аптечка; 11 - черпак; 12- ножиці ; 13- карти місцевості; 14- сірники; 15- планшет.
НЕОБХІДНЕ ДЛЯ БАГАТОДЕННОГО ПОХОДУ :
1- палатка; 2- ліхтарик; 3- кухонний рушник; 4- сковорода;5- мило ;6-щітки для взуття й одягу; 7- мазь для взуття; 8- свічки.
БАЖАНЕ: 1- бінокль; 2- радіоприймач; 3- рулетка ;
ІНДИВІДУАЛЬНЕ СПОРЯДЖЕННЯ
Для одноденного походу:
1-Рюкзак; 2- казанок; 3- кружка; 4- ложка і миска; 5- записна книжка з олівцем і гумкою; 6- рушник; 7- фляга для води ; 8- мило і мильниця;

9- складний ніж; 10- компас;
ДЛЯ БАГАТОДЕННОГО ПОХОДУ :
1-Спальний мішок;2- шнурки для взуття; 3- вовняні шкарпетки; 4-шкарпетки бавовняні ( дві пари); 5- труси; 6- майка або футболка; 7- легкий светр; 8-сорочка; 9- легка куртка( штормівка); 10- записна книжка ( польовий щоденник);

11- ліхтарик; 12- компас;13- голка, нитки, ґудзики; 14- накидка від дощу; 15- годинник;

Бажане: 1- 1- складний ніж; 2- сірники в непромокальному упакуванні; 3- альбом для малювання; 4- кольорові олівці;


БІБЛІОГРАФІЯ
Бирюков А.В., Вахлис К.И. та інші Спутник туриста.- К., Здоров'я 1991.

Грус І.Г. Краєзнавча роюота в школі.- К., 1994.

Корнєєв В.П. Рідний край., Рідна школа.- 2003.- ст41.

Костриця М.Ю. Дубовис М.С. Туристський похід вихідного дня .- К., Здоров'я, 1989.

Костриця М.Ю., Обозний В.В. Шкільна краєзнавчо- туристична робота. - К., вища шк.., 1995. Павлик В.Й. Покличте нас у турпохід .- К., Здоров'я, 1991.

Рошан О.М., Без компаса і карти.- К., Рад. Школа., 1998.

Спутник туриста . - К., Здоров'я., 2009.

Жадан В.І., Пічугін Б.В., Федченко Ю.І. Позакласний час., Йдемо в похід ., - К., № 6., 2006.



Схожі:

ОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ТУРИСТСЬКО-...
...
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ
...
Умови всеукраїнського журналістського конкурсу “Я знаю НАТО”
Міністерство закордонних справ та інформаційне агентство УНІАН 3 листопада 2008 року оголосили про початок всеукраїнського конкурсу...
ОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩУ МЕТОДИЧНУ РОЗРОБКУ З НАУКОВО- ТЕХНІЧНОГО...
НОМІНАЦІЯ : Опис перспективного досвіду керівників гуртків із різних напрямків науково- технічної творчості учнівської молоді
Уроку: «Україна вишивана»
Матеріал на обласний конкурс на кращу методичну розробку з декоративно-прикладної творчості
Миколаївська обласна державна адміністрація
Миколаївським обласним Центром туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді з 1 по 15 березня 2013 року проведено ІІ (обласний)...
ОБЛАСНИЙ КОНКУРС НА КРАЩУ МЕТОДИЧНУ РОЗРОБКУ З НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ...
Для цього буде проаналізовано досвід кількарічної роботи літературної студії «Лелеченя» та «Літературно-краєзнавчого гуртка» Немирівського...
«ЛЬВІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ЕКОЛОГО-НАТУРАЛІСТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ»
Львівщини басейну Дніпра проведений обласний етап дитячої еколого-краєзнавчої естафети,,Малі ріки – життя України” на який були представлені...
ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ, СІМ’Ї ТА МОЛОДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ...
Відповідно до річного плану роботи Львівського обласного дитячого еколого-натуралістичного центру проведено конкурс на кращий екологічний...
5. Конкурс на кращий вірш, плакат, оповідання, казку про ялинку
Виготовлення звернень, плакатів, оголошень про проведення конкурс штучних ялинок. Слайди 1- 4
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка