Відділ освіти Маньківської райдержадміністрації
|
|
Скачати 93.12 Kb.
|
 Головне управління освіти і науки Черкаської облдержадміністрації Відділ освіти Маньківської райдержадміністрації  (з історії вишивки родини Степана Федоровича та Олени Назарівни Рябоволів) Науково-практична робота учениці 9 – А класу Маньківської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №1 Юдченко Наталії Науковий керівник – Онуфрієнко Тетяна Степанівна, старший учитель зарубіжної літератури та народознавства Маньківської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №1 2008 р.  Маньківщино, рідний мій краю з синіми волошками, червоними кетягами калини, запашним цвітом липи, дозрілим колосом у полях. Я люблю твої зелені ліси, голубі ріки, спів жайворонка, чорнобривці та матіолу, які так милують око. Місцеві поети описали твою красу в своїх творах, а для майстринь ти завжди був джерелом творчої наснаги і в художніх образах лягав на полотно.Серед цієї зелені та квітів знаходиться моя Маньківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1, в якій працює вчителем народознавства Тетяна Степанівна Онуфрієнко, чиї уроки я люблю понад усе. Разом з учнями вона оформила світлицю українознавства, в школі уже п’ятнадцять років діє музей, в якому можна побачити експонати гончарного та металообробного промислів, знаряддя праці з каменю, вироби з дерева, лозоплетіння, зразки народного одягу, української вишивки, народні іграшки тощо (додаток №1). Тетяна Степанівна часто розповідає нам про свою родину, звичаї та обряди, яких дотримувались її предки. З особливим теплом згадує покійних бабусь та дідусів, які знали багато замовлянь, любили вишивати, співати українських пісень і передавали це все своїм дітям та внукам. А вона, в свою чергу, навчає цьому не тільки своїх дітей, а й нас, її учнів. І от у мене виникло бажання більше дізнатися про цю родину, про життя предків моєї вчительки, а особливо, як ставились вони до вишивки і чи цінують її сьогодні. Для цього ми разом з Тетяною Степанівною відправились у мальовниче село Полківниче, в якому вона народилась, а сьогодні там проживають її батьки – Степан Федорович та Олена Назарівна. Вони радо нас зустріли, господиня запросила до хати. Коли ми зайшли до оселі, то я була приємно вражена: вишиті рушники, картини, підзорник, наволочки на подушках та інше. Тетяна Степанівна перехопила мій погляд і сказала, що пам’ятає, коли ще вона була малою, як довгими зимовими вечорами у них в хаті збиралися жінки (сусіди) і вишивали. Як правило, вони сиділи біля довгого стола, що стояв посеред хати, а тато низенько опускав лампочку, щоб гарно падало світло. Вони з сестрою Надією любили спостерігати за жінками і слухати «жалісні» пісні у їх виконанні.  До розмови приєдналась Олена Назарівна. Вона принесла альбом із світлинами і поринула у спогади. «Вишивати мене навчила моя мама», - сказала жінка і показала жовту світлину, на якій я побачила її покійних батьків, – Тодоську Пилипівну (1902 р.н., справа) та Назара Тимофійовича (1910 р.н.) Мельників (додаток №2).Олена Назарівна розповіла, що її мама докладала всіх зусиль для того, щоб їх оселя була привітною, чистою, неповторною. Найбільшою окрасою хати були вишиті рушники. Мало оздоблений з грубішого полотна на щодень висів він біля порогу на кілочку. Ним витирали руки, з таким мама ходила доїти корову, поралась біля печі. Гостеві завжди давали окремий утирач, зливали на руки воду, виявляючи цим до нього свою повагу. Такі рушники прикрашали або не дуже пишними візерунками, або витканими кольоровими мережками. Гордістю родини були божники, їх ще називали покутниками, бо висіли на покуті над образами. Ці рушники ткалися на спеціальному верстаті (півметра шириною). А в довжину вони могли бути й до 12 метрів. Для них брали найбіліше та найтонше полотно. Оригінальною була і їх вишивка, тому що орнамент підбирався найкращий, П-подібний. Гарними в оселі були й кілкові рушники, бо вішали їх розіп’ятими на кілки, забиті над дзеркалом, рамками, світлинами чи картинами. Вишитий або гаптований рушник лежав для прикраси на столі, лаві, скрині, а ті які висіли біля вікон та дверей, мали обереги, що охороняють оселю від злих духів. Коли Олені Назарівні виповнилося тринадцять років, вона вміла вже вишивати. Мама завжди навчала її робити все гарно, якісно.  Крім рушників оселя була оздоблена вишитими скатертинами: буденними (з домотканого полотна) та святковими (з тонкого та білого). Вишивкою їх оздоблювали по кутках або по квадрату. Часто в орнамент додавали квіти маку, який мав магічну силу в боротьбі із злими духами.Окрасою хати були і є ліжка з вишитими підзорниками, наволочками, подушками та інше (додаток №3). Коли Тодоська Пилипівна померла, то в пам’ять про свою маму Олена Назарівна докладала всіх зусиль для того, щоб її вишивка була найкращою. Існувало таке повір’я, що не можна нікому давати перешивати орнамент, щоб не віддати свою долю. І тому вона вміло вдивлялась в природу і відбирала для вишивки те, що її найбільше подобалось. При цьому використовувала різнокольорову заполоч. Багато вишитих картин Олена Назарівна подарувала своїм родичам, а ще більше їх зберігається в оселі ще й сьогодні: «Хлопчик із лебедем», «Оленка» (додаток №4), «Коти в корзині», «Павич» та інші. На буфеті, який власноруч зробив Степан Федорович, лежить вишита доріжка, серветки. Тетяна Степанівна з гордістю розповіла про те, що столярством займався її покійний дідусь, Назар Тимофійович, потім цю справу продовжив її тато, Степан Федорович, а сьогодні займається чоловік, Іван Сергійович, який власноруч зробив меблі в свою квартиру. Багато цікавого та цінного матеріалу вчителька почула та записала від своєї покійної бабусі Рябовіл Марії Тимофіївни, 1906 року народження, жительки села Кинашівка (мами по татовій лінії). Бабуся була дуже цікавою людиною, вона вміла знімати «порчу», «переляк», знала багато замовлянь і кожного разу, коли Тетяна Степанівна приїжджала до неї, та просила внучку все записувати. Але найбільше любила вишивати. У бабусі було чотири сини (на жаль в живих залишилися тільки два з них). Вишивка супроводжувала її дітей від народження. Кожного разу, забравши від породіллі хлопчика, його обгортали у вишитий рушник (бабуня готувала його зарання). Він мав магічну силу, а тому ним баба-повитуха обмотувала живіт матері, щоб зняти біль. Протягом перших тижнів немовля було в пелюшках, зроблених з батькової сорочки. А коли йому виповнювалося два – три тижні, то одягали у вишиту сорочечку («льолю»). Льолі дівчаток і хлопчиків мали одинаковий покрій і пошиття, а відрізнялися орнаментом і місцем вишивки. Сорочки хлопчиків оздоблювалися на комірчиках і пазухах, а дівчаток – ще й на підтичках. На дитячому одязі переважали квіти. Адже кожна з них щось символізувала. Дівчаткам в орнамент добавляли калину (символ безсмертя та краси), а хлопчикам – листочки дуба, щоб були сильними.Коли діти підростали, їх сорочки нічим не відрізнялися від дорослих. Матері намагалися вкласти у вишивку любов до сина чи доньки. На світлині (додаток №5) ми бачимо дядьків та дядину Тетяни Степанівни – Ольгу Іванівну, Анатолія Івановича та Леоніда Івановича Лавренчуків. Одяг селян поділявся на буденний (з грубого полотна) та святковий. Сорочки з домотканого льняного та конопляного полотна (чоловічі та жіночі) носилися щоденно. Це був робочий одяг селян. Але вони також оздоблювалися різними орнаментами. Сорочка (додаток №6), яка належала дідусю Тетяни Степанівни, Рябоволу Федору Мусійовичу, 1904 року народження, жителю села Кинашівка, вишита червоно-чорною заполоччю на пазусі. Це допомагало людям прикрасити їх нужденне життя, зробити радісною важку щоденну працю. Святкові сорочки найчастіше оздоблювали червоними кетягами калини, переплетеними зеленим листям, гронами винограду або зірками, зібраними разом з листочками в орнамент. Кожна дівчина повинна була вишити білу сорочку нареченому, яку він одягав на весіллі. Свекруха Тетяни Степанівни, Онуфрієнко Ганна Дмитрівна, 1934 року народження, жителька села Кривець зберігає таку сорочку, оздоблену різнокольоровим геометричним орнаментом, яку вишила своєму чоловікові. Звичай хоронити покійних у весільному одязі довго існував у нашому краї. А тепер відійшов у минуле. Весільна сорочка Ганни Дмитрівни (додаток №7) розшита червоними трояндами, які разом з листочками утворюють орнаменти. Наші предки вірили в те, що ці квіти принесуть молодій радість, щастя, любов. Адже вони є символом молодості і краси.На весільній сорочці бабусі Тетяни Степанівни, Тодоськи Пилипівни, на рукавах вишиті лілії. Предки вірили в те, що ці квіти - символ дівочої чистоти та цноти. Крім сорочок в цій родині вишивали спідниці та фартухи, як правило, це був одяг з білої тонкої тканини, а тому його не одягали під час виконання брудної роботи. Фартух (додаток №8) Марія Тимофіївна Рябовіл вишила зеленою, червоною та синьою заполоччю. Його прикрашає орнамент із руж. Ці квіти завжди любили українці і не тільки висаджували під вікнами своїх будинків, а й часто включали до орнаменту одягу. Вони символізували молодість, процвітання, оновлення життя. Дуже гарно вміла розшивати Марія Тимофіївна кожухи (дода- ток №9). Два із них вона подарувала своїй невістці Олені Назарівні (мамі Тетяни Степанівни). Зараз вони знаходяться в Черкаському краєзнавчому музеї. Один із них розшитий по талії квітами та геометричними фігурами. На іншому – орнамент, який складається із стилізованих квітів, лебедів та півників, розташованих по лінії талії ззаду. Оздоблювала Марія Тимофіївна кожухи вовняними нитками. На білому фоні вугіллям малювала контури композиції, а потім вишивала гладдю. Дуже широкою популярністю в родині користувалися вишиті хустинки. Для оздоблення їх брали шовкові нитки, рідко заполоч (вона могла линяти). Орнамент був як геометричного характеру, так і рослинного. Хустина мала магічне значення. Від уроків, наприклад, дитині допомагала вишита хустина червоного кольору, а от, коли людину брали судороги, то її голову покривали чорною хустиною.«У нашій родині, – сказала Тетяна Степанівна, – як і по всій Маньківщині, вишивка відігравала важливу роль в обрядах. Особливо цінувалися рушники». І вона розповіла про те, що ними накривали кошики з паскою чи яблуками, коли несли святити в церкву. А Олена Назарівна повідомила про те, що не обходилось без рушників на родинах і хрестинах. В першому випадку його давали бабі-повитусі, а в другому – хрещеним батькам. Рушники клали на плечі покійника в домовину, застеляли ним віко труни, зав’язували на хрест, який несли попереду похоронної церемонії. «Коли ми будували хату, – доповнила Тетяна Степанівна, – я пам’ятаю, як покійна бабуня, Марія Тимофіївна, посередині майбутнього житла на столику, застеленому рушником, клали хрест, хліб, сіль і посудину з водою. Старший майстер брав рушник з хлібом, цілував його і починав роботу». Вона розповіла, що бачила, як сволоки також піднімали на рушниках. Коли стіни вже були зведені, вгорі, в кутку, вішали образ, а на ньому – вишитий рушник. В новозбудовану хату вони заходили разом з покійною бабусею, яка тримала ікону з вишитим рушником. А ще Тетяна Степанівна розповіла, що дізналася від бабусі про те, що не обходилось без рушників і в перший день огляду озимини. На Юрія йшли в поле гуртами. Попереду був батько з хлібом-сіллю на вишитому рушнику, а мати несла в кошику різне частування. На полі клали їжу і пригощалися. Так робили і в перший день сівби, оранки, жнив. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати перев’язувала його вишитим рушником через плече. А коли не повертався додому, вишивали рушник і давали старим людям. В ажливу роль відіграє він на весіллі. Їх, як і весь посаг, кожна дівчина готувала сама заздалегідь. «Дати рушник» – традиційно означало згодитись на шлюб і готуватися до весілля. До речі, кожна дівчина вишивала також нареченому хустину і на знак згоди вийти за нього заміж, перев’язувала його руку.Серед обрядових рушників дуже гарними завжди були сватальні (або плечові). Олена Назарівна перев’язувала ними старостів, коли ті приходили сватати. Під час вінчання молоді стояли на рушнику, ним зв’язували їм руки, щоб завжди були в парі, обрамлювали ікони Ісуса Христа і Матері Божої (додаток №10). Тут ми бачимо весілля Степана Федоровича та Олени Назарівни Рябоволів, які уже більше п’ятдесяти років ідуть поруч по життєвій стежині. На вишитий рушник стали їх дочки, Тетяна та Надія, а зовсім недавно – внуки, Роман та Юлія. Через кордон, в Росію, везла Тетяна Степанівна рушник, вишитий її мамою, щоб племінниця була щасливою. Адже вона сама виявила бажання стати на весільний рушник, який «пахне бабусею». Коли одружувався син моєї вчительки, вона виводила його з хати за рушник і посипала житом. На нього її діти стали, коли брали шлюб в ЗАГСі та вінчалися в церкві. Рушником батюшка зв’язав молодим руки, щоб весь вік жили в парі і були щасливими. На ньому винесли коровай перед тим, як мали різати і частувати гостей. Зустріч завершилася, але залишила великий слід у моїй душі. Вислухавши цих чудових людей, я зрозуміла, як палко вони люблять свій рідний край, його звичаї та обряди, шанують батьків, пам’ятають предків і все це передають своїм дітям та внукам. Я побачила, як цінують в цій родині вишивку. Вона живе сьогодні повнокровним життям, прикрашає інтер’єр, використовується в обрядах. І я впевнена, що вишивка в нашому краї житиме вічно тому, що тут живуть добрі працьовиті люди. Н е шукаймо щастяВ чужій стороні. А творімо щастя На своїй землі. Землю обробляймо, Зерном засіваймо, І хлібом, і сіллю Гостей зустрічаймо. Надія Ганжа, поетеса Маньківського краю. |
Схожі:
| Архівний відділ Чуднівської райдержадміністрації ... |
ЗАТВЕРДЖУЮ перший заступник голови Ульяновської районної державної адміністрації Відділ культури і туризму, відділ освіти, сектор з питань внутрішньої політики, зв'язків з громадськістю та у справах преси і інформації... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВІДДІЛ ОСВІТИ НЕМИРІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ... Фотографія є найпоширенішим і найпопулярнішим видом мистецтва серед учнівської молоді |
Ініціатор розроблення програми : відділ у справах молоді та спорту... Виконання районної цільової соціальної програми з оздоровлення та відпочинку дітей на 2013-2015 роки дасть змогу |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВІДДІЛ ОСВІТИ НЕМИРІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ... Серед таких цінностей розуміння й усвідомлення місця і ролі особи в історичному процесі |
Немирівська райдержадміністрація Відділ освіти Бугаківська СЗШ І-ІІ... ... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВІДДІЛ ОСВІТИ НЕМИРІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ... Те, що не так давно вважалось фантастикою, тепер, завдяки прогресу в галузі комп’ютерних технологій, стало реальністю |
У КРАЇНА БОГОРОДЧАНСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ... Відповідно до плану роботи відділу освіти райдержадміністрації, з метою активізації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи |
| Міністерство освіти і науки Дніпропетровська область Відділ освіти... Тренувальні вправи (Прислівник як частина мови. Розряди прислівника. Ступені порівняння прислівника) |
У КРАЇНА БОГОРОДЧАНСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ... Відповідно до річного плану роботи відділу освіти райдержадміністрації, з метою активізації фізкультурно-оздоровчої та спортивної... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua