ДОЛІКАРСЬКА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ТРАВМАХ ТА НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ У СПОРТІ ТА НА ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ


Скачати 0.55 Mb.
Назва ДОЛІКАРСЬКА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ТРАВМАХ ТА НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ У СПОРТІ ТА НА ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Сторінка 2/5
Дата 19.04.2013
Розмір 0.55 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Спорт > Документи
1   2   3   4   5

ЗНЕБОЛЮВАННЯ ПРИ ТРАВМАХ


Кожне ушкодження незалежно від локалізації, характеру та тяжкості травми супроводжується болем. Біль в деяких випадках буває головною причиною погіршення загального стану потерпілого, порушення функцій життєво важливих органів та розвитку тяжких ускладнень. Тому боротьба з болем – одна з головних задач першої ДМД.

Для знищення або зменшення болю існують ефективні засоби та методи, які краще застосовувати разом.

  1. Накладання пов‘язок забезпечує захист травмованій тканині від подразнюючого впливу повітря, додаткового потрапляння сторонніх тіл, травмування одягом, засобами транспортування тощо.

  2. Знерухомлення (іммобілізація)травмованої ділянки попереджає додаткове подразнення нервових закінчень в ділянці пошкодження за рахунок спокою в зоні травми, зменшує біль, особливо при переломах кісток, великих площах ран, опіків.

  3. Раціональне положення потерпілого знімає напруження м язів та його вплив на травмовані тканини.

  4. Застосування сухого холоду (лід, сніг, холодна вода в гумовних міхурах або в пластикових пляшках знімає чутливість нервових закінчень зменшує набряк тканин, крововиливи та швидкість починаючого запалення в ушкоджених тканинах).

  5. Застосування знеболюючих лікарських препаратів (анальгін 0,5 – 1,0).

  6. Обережне й швидке транспортування до лікарняного закладу.

Травматичний шок – це найбільш тяжке ускладнення, яке часто виникає при множинних пораненнях, закритих та відкритих переломах стегна, плеча, таза,, опіках, електротравмах , закритих та відкритих травмах черепа та головного мозку тощо і проявляється тяжкою гострою судинною недостатністю (капілярного кровообігу, де відбувається обмін речовин). Цей стан проявляється різким гальмуванням центральної нервової системи, що приводить до порушень функцій усіх фізіологічних систем організму, особливо кровообігу, диханню.

Розвиткові шоку сприяє біль, втрата крові, фізичне та емоційне перенапруження, тривале голодування, зневоднення організму, запізніле і неповноцінне надання першої медичної допомоги, вторинна травматизація.

За походженням шок буває первинним та вторинним. Первинним (ранній)шок виникає рефлекторно відразу ж після травми і являє собою різке виснаження центральної нервової системи в результаті подразнення нервових центрів незвичайне великим потоком больових імпульсів. Вторинний (пізній, токсичний)розвивається через 2-6 годин після травми у результаті дії на нервову систему отруйних продуктів розкладу, які поступають у кров із пошкоджених тканин.

В розвитку симптомів шоку розрізняють дві фази : збудження та загальмованості. Фаза збудження характеризується збереженням свідомості при рухальному та мовному збудженні, почервонінням шкіри обличчя та слизових оболонок, частим диханням. Пульс та кров‘яний тиск без змін, або трохи підвищений. Ця фаза рідко буває помітною, тому що триває кілька хвилин та швидко переходить у фазу загальмованості. Остання супроводжується збереженням свідомості при повній байдужості до того, що відбувається навколо. Потерпілий ні на що не реагує. Його бліде обличчя із запалими розширеними очима іноді має синюшний чи сіруватий відтінок, шкіра вкрита холодним ліпким потом, дихання поверхневе, часте, іноді неправильне. Пульс слабкий і частий, температура тіла та кров‘яний тиск падають. Відмічається спрага, нудота та може бути блювота.

Виділяють три ступені шоку: легкий, середній та важкий.

Легкий ступінь супроводжується травмами середньої тяжкості. Загальний стан буває задовільний, відчуття загальмовані, а шкіра та видимі слизові – бліді. Пульс – 90 – 100 ударів за хвилину, максимальний кров‘яний тиск – не нижчий 90 мм. рт. ст. Пульс визначається на променевих та скроневих артеріях, задовільний.

Середній ступінь супроводжується великими пошкодженнями. Він характеризується важким загальним станом потерпілого. Шкіра бліда із сірим відтінком, вкрита холодним липким потом. Відмічається виражене м‘язове тремтіння, судоми. Дихання часте, до 25 подихів за хвилину. Пульс – 100-110 уд. за хв.., максимальний кров‘яний тиск нижче – 70-90 мм. рт. ст. Пульс визначається лише на крупних артеріях (сонних та стегнових), він слабкого наповнення та напруження (ниткоподібний). Виникає спрага. Людина байдужа до оточення, на запитання відповідає повільно, або не відповідає взагалі, але все розуміє, рухи повільні й мляві.

Важкий ступінь шоку розвивається у потерпілих з дуже тяжким загальним станом. Йому притаманна відсутність чутливості, зниження температури тіла, пульс – 120-140 уд. за хв.., аритмічний слабкого наповнення, напруження чи взагалі не відчувається, навіть на великих судинах, дихання переривчасте, судомне, максимальний кров‘яний тиск знижується до 65 мм. рт. ст., зіниці розширені. Такі хворі часто переходять у термінальний стан – клінічну смерть.

Визначення ступеню тяжкості травматичного шоку ґрунтується на визначенні об- єктивних показників: зовнішній вигляд потерпілого, контактність, частота дихання (характер), пульсу (частота, ритмічність, напруженість, наповненість), температури тіла, рівень систолічного артеріального тиску (чим нижчий рівень, тим глибший розлад життєвих функцій організму).

Першу медичну допомогу при травматичному шоці слід починати якомога швидше (від цього залежить її ефективність). Основні дії:

  • усунути причину, що викликала шок;

  • припинити кровотечу тимчасовими методами при відкритих ушкодженнях;

  • накласти пов‘язку при відкритих ушкодженнях;

  • при відсутності дихання – звільнити верхні дихальні шляхи від сторонніх тіл й почати штучне дихання; при відсутності пульсу на сонних та стегнових артеріях – проводити закритий масаж серця;

  • боротьба з болем (іммобілізація, місцеве холод);

  • зігрівання (одягти теплий одяг, вкрити, напоїти міцним гарячим чаєм, кавою);

  • транспортування до лікувального закладу (проводити обережно).

Необхідний об‘єм вирішується індивідуально на місці травмування. Слід пам‘ятати, що чим менше часу потерпілий буде знаходитися без допомоги, тим сприятливішим буде прогноз при подальшому лікуванні.

КРОВОТЕЧІ, ЇХ ВИДИ. ПЕРША ДОЛІКАРСЬКА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧАХ.

Кровотечею називають вилив (вихід)крові з пошкодженої кровоносної судини. Вона є одним із найчастіших та найнебезпечніших наслідків поранень (травматичні кровотечі)або деяких хронічних захворювань (променева хвороба, пухлинний процес)– паталогічні кровотечі.

Залежно від характеру пошкодження судин розрізняють артеріальну, венозну, капілярну та паренхіматозну кровотечу.

Артеріальна кровотеча є найнебезпечнішою, виникає при пошкодженні артерій і характеризується тим, що з рани пульсуючим струменем витікає кров яскраво – червоного кольору. Пошкодження крупних артерій (стегнова, плечова та інші)є небезпечним для життя внаслідок швидкої втрати крови.

Венозна кровотеча виникає при пошкодженні вен і характеризується тим, що з рани повільним та безперервним струменем витікає кров темно-червоного кольору. При пораненні деяких вен (наприклад, шийних)у них може засмоктуватися повітря – це так звана повітряна емболія, яка здатна призвести до загибелі пораненого.

Капілярна кровотеча є наслідком пошкодження найдрібніших кровоносних судин (капілярів)і характеризується тим, що із усієї поверхні рани сочиться кров за кольором середня між артеріальною та венозною, краплями.

Паренхіматозна кровотеча спостерігається при пошкодженні так званих паренхіматозних органів (печінка, селезінка та ін..)і є по суті змішаною кровотечею, Небезпечна кровотеча, зупинити можна хірургічним втручанням, зупинити поза лікувальним закладом – неможливо.

Залежно від місця крововиливу кровотечі поділяють на ЗОВНІШНІ та ВНУТРІШНІ. При зовнішній кровотечі кров виділяється назовні через рану шкіри чи слизової оболонки. А при внутрішній кровотечі кров виливається в тканини, органи чи порожнини. У деяких випадках може спостерігатися комбінація зовнішньої і внутрішньої кровотечі, наприклад при пораненні грудної, черевної порожнини.

Залежно від часу появи кровотечі після пошкодження розрізняють ПЕРВИННІ та ВТОРИННІ кровотечі. Первинні кровотечі виникають відразу ж після поранення, а вторинні – через деякий час після пошкодження (інколи через кілька днів чи навіть тижнів), тобто вже в процесі загоювання рани.

Кровотечі з капілярів і дрібних судин мимовільно зупиняються у найближчі хвилини, оскільки в просвіті пошкоджених судин унаслідок згортання крові утворюються кров‘яні згустки (тромби), які закупорюють судину, що кровоточить. Однак, при пониженому згортанні крові пошкодження навіть малих судин може викликати досить довготривалу, а інколи й небезпечну для життя кровотечу і крововтрату.

Кровотеча завжди веде до того чи іншого ступеню втрати крові організму. Сильна кровотеча і велика крововтрата є небезпечними для організму людини і можуть бути смертельними.

Розрізняють ТИМЧАСОВУ і ОСТАТОЧНУ зупинку кровотечі.

Тимчасову зупинку кровотечі застосовують при наданні першої медичної допомоги. Її виконують такими способами:

  • надання пошкодженій частині піднятого положення по відношенню до тулуба, досягається за допомогою підкладання подушки, згорнутого одягу та ін.. Найчастіше застосовується при пораненнях кінцівок, зокрема при венозних кровотечах. Таке положення доцільно надавати кінцівці лише після накладення давлючої пов‘язки на рану;

  • придавлення кровоносної судини у місці пошкодження за допомогою давлючої пов‘язки виконують досить часто при малих кровотечах. Суть способу полягає в тому, що після обробки рани та змащування країв рани спиртовим розчином йоду, на неї накладають кілька стерильних марлевих серветок, поверх яких кладуть досить товстий шар вати, і все це туго, тобто з певним тиском, прибинтовують марлевим чи іншим бинтом;

  • пальцеве притиснення артерії в анатомічних ділянках тіла полягає в тому, що судину, що кровоточить, притискують в тих місцях, де вона розміщена відносно поверхнево, де вдається пальцями притиснути до прилеглої кістки, і таким чином здавити її і закрити просвіт. Придавлювати судину до кістки слід не одним, а декількома пальцями. Для кожної крупної артерії є певні анатомічні точки, де найдоцільніше проводити її придавлення.

При кровотечі з рани на голові або шиї притискують сонну артерію пальцями руки на боковій поверхні нижньої частини з тієї сторони, де знаходиться рана до VI шийного хребта. При кровотечі з верхнього відділу плеча і плечового поясу притискують підключичну артерію великим пальцем руки до першого ребра по заду ключиці або плечову артерію до плечової кістки в області підпахвової ямки.

Кровотечу в області нижньої половини плеча, передпліччя або кисті зупиняють, притискуючи плечову артерію посередині внутрішнього краю двохглавого м‘яза великим пальцем (іншими чотирма пальцями кисті).

Кровотечу з рани на нижній кінцівці зупиняють притисканням стегнової артерії в області пахової складини до лобкової кістки. Для цього потрібне велике фізичне зусилля. Часто стегнову артерію притискають долонями обох рук.

Тривале припинення кровотечі цим методом неможливе, застосовують як екстремальний тимчасовий захід до накладання джгута, закрутки, пов‘язки.

Фіксування кінцівки у положення різкого (максимального) згинання наприклад, в ліктьовому чи колінному суглобі при пораненні передпліччя чи гомілки, інколи настільки ефективно, що відпадає необхідність у накладенні джгута. Цим прийомом можна користуватися і при сильних кровотечах з ран, розміщених в основі кінцівки.

При травмі артерії передпліччя закладають у ліктьовий згин бинт і максимально згинають руку у ліктьовому суглобі, фіксують в такому положенні.

При кровотечах з плечової або підключичної артерії 2-3 туго скатаних бинти закладають у пахву і максимально відводять обидві руки назад, теж фіксують.

При кровотечі зі стегнової артерії 2-3 туго скатаних бинти закладають у пахову складку, потім стегно максимально приводять до тулуба, фіксують.

При кровотечах з артерій гомілки і стопи у підколінну ділянку вкладають 2 скатаних бинти, ногу максимально згинають у колінному суглобі, фіксують.

Фіксувати зігнуту кінцівку необхідно міцно за допомогою підручних засобів (ремінь, паска, краватка та ін.).

Найнадійнішим способом тимчасової зупинки сильної артеріальної кровотечі є накладання кровозупиняючого джгута на той чи інший відділ пошкодженої кінцівки, тобто її кругове здавлення. Існує багато видів кровозупиняючих джгутів (гумові, трап‘яні, джгут – закрутка та ін.), але найпростішим і найпоширенішим є гумовий джгут Есмарха. За його відсутності може бути використаний будь-який міцний підручний матеріал – ремені, рушник, пасок, хустинка тощо. Джгут можна накладати на плече та стегно вище рани на 3-7 см. Джгут накладають таким чином: частину кінцівки, де буде лежати джгут, обгортають рушником чи кількома шарами бинта або залишають одяг. Потім пошкоджену кінцівку піднімають, джгут розтягують, роблять 2-3 оберти навколо кінцівки з метою дещо здавити м які тканини, і закріпляють кінці джгута за допомогою ланцюжка і гачка, а за їх відсутності зав‘язують на вузол. Правильність накладення джгута підтверджується зупинкою кровотечі з рани, зникненням пульсу на периферії кінцівки та блідістю шкіряних покривів.

При використанні джгута нерідко припускаються серйозних помилок:

  1. Накладення джгута без достатніх показів – він повинен застосовуватися лише у випадках сильної артеріальної кровотечі вище рани, яку не можна зупинити іншими способами, а також при сильній венозній кровотечі (джгут накладають нижче поранення).

  2. Накладення джгута на оголену шкіру, що може викликати прищемлення її і навіть омертвіння.

  3. Неправильний вибір місця для накладення джгута – не можне накладати на передпліччя та гомілку, суглоби.

  4. Неправильне затягування джгута (слабке затягування викликає лише посилення кровотечі, а дуже сильне – здавлення нервових стовбурів).

У холодну пору року кінцівки з накладеним джгутом закутують, щоб попередити від­моро­жен­ня.

При накладанні джгута відбувається здавлення всіх судин кінцівки, тому повністю припиняється прилив крові до тих відділів кінцівки, які розміщені нижче джгута, що безперечно різко порушує їх живлення. В зв‘язку з цією важливою обставиною кровозупиняючий джгут повинен, по можливості, менше знаходитися на кінцівці. Слід запам‘ятати важливе правило – джгут на кінцівці може знаходитися не більше 2-х годин влітку, а взимку – не більше 1 години. Час накладання джгута на кінцівці слід точно вказати на документі, який супроводжує потерпілого. Потерпілий, якому наклали джгут, повинен бути негайно відправлений до лікарні для остаточної зупинки кровотечі.

Дітям джгут накладається влітку – на 1 годину, взимку – 0,5 години.

Дату та час накладання джгута можна записати на лейкопластирній стрічці, яку приклеюють до шкіри близько від джгута або на чоло. Можна зробити запис прямо на шкірі чола, або на папері і підсунути його під джгут. У будь-якому випадку записка повинна не губитися в складках одягу, завжди бути на помітному місці.

Коли потерпілий втратив багато крові, для транспортування в лікарняний заклад, треба покласти його на спину на ноші без подушки, а під ноги підкласти одяг, книги. Укрити ковдрою, дати теплий міцний чай (якщо немає втрати свідомості, блювання, травм живота), каву.

При пораненні судинного пучка на шиї з метою притиснення сонної артерії можна накласти джгут нижче рани за допомогою шини, яку накладають на здорове плече до голови (каркас). Джгут накладається навколо шиї, здавлюючи судинний пучок тільки на стороні поранення. При відсутності шини можна з цієї же метою використати руку потерпілого (руку кладуть на голову і фіксують бинтом)– плече замість шини. Під джгут у ділянці поранення обов‘язково підкласти ватно-марлевий валик.

Якщо потерпілий без свідомості й пульсу на периферичних артеріях із рідким агональним диханням лежить у калюжі крові, не треба витрачати час на накладення джгута, негайно підняти ноги потерпілого догори і почати штучну вентиляцію легень, а при відсутності пульсу на сонній артерії – непрямий масаж серця. При відновленні мінімальної життєдіяльності починається кровотеча з артерії (або з кукси кінцівки)– це потребує накладання джгута.

При відсутності джгута для зупинки кровотечі накладають джгут – закрутку – роблять петлю з підручного матеріалу в 2-3 рази більшою окружності кінцівки в тому місці, де буде накладатися джгут, зав‘язують кінці вузлом. Петлю розташовують на кінцівці вузлом вверх і за допомогою важеля закручують до припинення кровотечі з рани. Кінці важеля прив‘язують до кінцівки, вказують на записці час накладання.

Тампонада рани – застосовується при кровотечах з носа, піхви, прямої кишки, а також при кровотечах з глибоких ран. Після введення тампона накладають давлючу пов‘язку.

Застосування холоду призводить до звуження кровоносних судин, що сприяє спиненню кровотечі. Для цього використовують міхур з льодом, снігом, пляшки пластикові, мішечки з холодною водою. Міхур заповнюється наполовину, закривається пробкою і обгортається рушником. Можна тримати міхур з льодом на протязі доби, але кожних 20-30 хвилин треба знімати на 15-20 хвилин.

При масивній кровотечі (при ушкодженні крупних артерій відбувається швидка втрата крови, вен, при внутрішніх кровотечах при травмах грудної, черевної порожнини)або тривалій кровотечі при пізньому зверненні за допомогою виникають ознаки гострої крововтрати (гостре недокрів’я). Потерпілий швидко втрачає понад 250 мл крові і більше (потерпілі у стогну глибокого оп‘яніння, самогубці, які перерізали вени, ослаблені іншими хворобами, поранені, при загальному охолоджені організму, грудні діти, старики).

Ознаки гострої крововтрати – скарги на слабкість шум, у вухах, спрагу, ослаблення зору. Відмічається прогресуюча блідість шкіри та видимих слизових оболонок, холодний ліпкий піт, частий слабкого напруження і наповнення пульс (ослаблення до повного зникнення на великих артеріях), часте й поверхневе дихання, різке зниження артеріального тиску, втрата свідомості. При відсутності допомоги з являються ознаки термінального стану.

Перша медична допомога при гострому недокрів‘ї:

  • укласти потерпілого так, щоб кінцівки були підняти вгору, а голова була нижче тулуба для покращення кровопостачання головного мозку та серця;

  • накласти тугі пов‘язки на кінцівки від пальців до центру для збільшення циркулюючої крові і поліпшення кровопостачання серця та мозку;

  • посилити організм потерпілого рідиною (дати випити міцний чай, каву, солену воду);

  • забезпечити приток свіжого повітря;

  • розстібнути , зняти стискуючий одяг.

Причини кровотечі і принципи надання першої допомоги у дітей і дорослих багато в чому співпадають.

Відмінності кровотеч та методи їх зупинки у дітей обумовлені анатомо-фізіологічними особливостями дитячого віку:

  • діти погано переносять втрату крові. У віці до одного року крововтрата 250-300 мл смертельна;

  • дитячий організм здатен самостійно зупиняти кровотечу;

  • більш ніж у 95% випадків кровотечі зупиняються після накладання здавлювальної пов‘язки, застосування гемостатичної губки;

  • для зупинки артеріальної кровотечі дітям до 3 років накладають здавлювальну пов‘язку, після 3 років – спеціальні джгути (більш еластичні порівняно з джгутами для дорослих), без особливого зусилля;

  • час накладання джгута дітям становить 1 годину – літом, взимку – до 30 хвилин.

Остаточна зупинка кровотечі виконується лікарем у стаціонарі при наданні хірургічної допомоги пораненому. Для зупинки кровотечі користуються різноманітними механічними, фізичними, хімічними та біологічними засобами.

  • до МЕХАНІЧНИХ засобів зупинки кровотечі відносяться перев‘язки судин, що кровоточать у самій рані або, рідше, накладання швів на ушкоджену судину, або зшивання її кінців (судинний шов)та заміна ушкодженої ділянки судини спеціальним протезом із синтетичних матеріалів.

  • ФІЗИЧНІ засоби – застосування холоду (міхур з льодом)або припікання судини, що кровоточить, спеціальними інструментами – термокаутером або електрокоагулятором.

  • ХІМІЧНІ засоби – застосування тампонів, змочених 3% розчином перекису водню або розчином адреналіну, при внутрішніх кровотечах – використання різноманітних лікарських речовин.

  • БІОЛОГІЧНІ засоби – переливання крові, введення сироватки, плазми та інших препаратів крові – тромбіну, фібріну, гемостатичної губки тощо.

Значна і швидка втрата крові при деяких пораненнях або захворюваннях являє собою велику небезпеку для життя пораненого чи хворого, котрий може загинути від порушення функцій головного мозку і життєво важливих центрів.

ПЕРЕЛОМИ КІСТОК. ПЕРША ДОЛІКАРСЬКА МЕДИЧНА ДОПОМОГА.

Перелом – ушкодження кістки з повним або частковим її порушенням цілісності внаслідок раптової дії зовнішньої сили (травматичний перелом), або хронічного захворювання (патологічні переломи при пухлинному процесі, туберкульозі кісток, запаленні)– це набуті переломи. Рідко зустрічаються вроджені переломи, як наслідок захворювань кісток скелету плода.

Травматичні переломи найбільш численні. Виникають від раптової дії значної механічної сили при транспортній, вуличній, спортивній, виробничій травмі.

Розрізняють закриті й відкриті переломи.

Закриті переломи – ушкодження цілісності кісток, при яких шкіра і слизові оболонки залишаються цілими й перешкоджають проникненню інфекції в ділянку перелому. Вони виникають внаслідок прямого удару, стискання, згинання, скручування.

Відкриті переломи – ушкодження при яких порушуються і цілісність кістки і шкіряний покрив або слизова оболонка. При цих переломах виникає небезпека розвитку інфекції, крововтрати. Ушкодження покривів і м‘яких тканин у ділянці перелому викликає травмуючий предмет (відрив кінцівки, куля, гострий предмет тощо)або кісткові уламки під час травми чи при наданні допомоги або транспортуванні.

Переломи можуть бути повні (лінія перелому проходить через усю товщину кістки)та неповні (тріщини, тільки частково ушкоджується кістка), ускладнені (з розривом кровоносних судин, нервів, ушкодження життєво важливих органів - мозку, легень, печінки, нирок, сечового міхура тощо)та неускладнені , поодинокі, множинні.

За напрямом лінії перелому виділяють поперечні переломи (при прямому ударі по кістці), косі (часто при падінні), гвинтоподібні (скручування кістки при фіксованому одному кінці – у лижників, ковзанярів одна нога потрапляє на перешкоду, а тіло продовжує за інерцією рухатися, стегно скручується і виникає перелом), компресійні (при стисканні кістки силою, яка перевищує її міцність, наприклад переломи тіл хребців), відривні переломи.

Ознаки: Загальні – сильний біль, набряк тканин, крововиливи, порушення функцій травмованої частини тіла. Абсолютні – деформація кістки, укорочення кінцівки, посилення болю в місці перелому, кістковий хрускіт між уламками (крепітація), патологічна рухливість між уламками, при відкритих переломах – рана, кровотеча, можна бачити кісткові уламки. Ускладнення ранні при переломах – травматичний шок, крововтрата при відкритих переломах та інфікування, у дітей через кілька годин після травми може виникнути інтоксикація обумовлена продуктами розпаду травмованих тканин в вигляді головного болю, дратівливості, підвищення температури тіла до 37-38 С.

ДМД при переломах

При відкритих переломах спочатку:

  • тимчасовим засобом зупинити кровотечу;

  • обробити рану (від бруду, крові очистити, промити перекисом водню, край рани змазати спиртовим розчином йоду від країв до периферії);

  • накласти стерильну пов‘язку.

Далі надається допомога однаково, як при закритих, так і відкритих переломах – проводиться транспортна іммобілізація. Для перевезення потерпілого в лікувальний заклад проводиться тимчасове знерухомлення травмованої частини тіла спеціальними шинами (пневматичні, пластмасові, металеві, дерев‘яні табельні засоби)або різними підручними матеріалами (дошки, парасольки, твердий картон тощо)або фіксуючими пов‘язками до тулуба прибинтовують пошкоджену верхню кінцівку, а нижню – до здорової ноги (аутоіммобілізація).

Основні принципи транспортної іммобілізації:

  • довжина шини або підручного матеріалу повинна відповідати ділянці кінцівки, яка підлягає іммобілізації;

  • по можливості шині треба надати форму кінцівки (моделювати)в фізіологічному (найзручніше положення)положенні;

  • не можна накладати жорстку шину безпосередньо на тіло (підкласти марлю, вату, одяг)або обгорнути шину ватою, хустиною, особливо у місцях, де вона прилягає до кісткових виступів;

  • при закритих переломах знімати одяг, взуття – не треба;

  • при відкритих переломах варто звільнити місце перелому від одягу. Кісткові уламки не вправляти, кінцівка фіксується в такому положенні, яке вона набула після травми;

  • при закритих переломах під час іммобілізації бажано робити обережне витягування кінцівки по її осі;

  • шина обов‘язково повинна захоплювати два (нижче й вище розташовані), а при травмі плеча і стегна – три суглоби.

Іммобілізація при переломі плечової кістки:

  • рука відведена трохи від тулуба, зігнута в ліктьовому суглобі, долоня повернута до живота, пальці напівзігнути, в пахвову западину вкладають щільний ватний валик;

  • плечовий, ліктьовий та проміневозап‘ястковий суглоби повинні бути нерухомими;

  • шина йде від лопатки здорової сторони через спину, надпліччя, по задній поверхні пошкодженого плеча, передпліччя до кінця пальців. Краще застосовувати дві імпровізовані шини – одну від лопатки до ліктя, другу від ліктя до пальців;

  • шина або підручний матеріал прибинтовується, руку треба підвісити на хустинці;

  • забезпечити транспортування в сидячому положенні в лікарняний заклад.

Іммобілізація при переломах кісток передпліччя передбачає фіксування двох суглобів – ліктьового та проміневозап‘ясткового:

  • шину моделюють, обгортають тканиною, ватою, довжина шини (підручного матеріалу)від верхньої третини плеча до кінця пальців при переломах в верхньому відділі;

  • руці надають таке ж положення, як при переломі плечової кістки (згинають в ліктьовому суглобі, під прямим кутом плече – передпліччя, долоня повернута до живота, пальці напівзігнуті);

  • шина розміщується по розгинальній поверхні кінцівки, прибинтовується (при переломах передпліччя в верхньому відділі);

  • шина довжиною від ліктьового суглобу до кінця пальців накладається у вигляді жолоба при переломах кісток нижньої третини передпліччя на долонну поверхню передпліччя і кість, в якій повинен бути валик ватно-марлевий;

  • іммобілізуючий засіб прибинтовують, руку підвішують на хустинці, шарфі або ремені.

Іммобілізація при переломах кісток кісті та промінезап‘ясткового суглоба проводять, як при переломах кісток нижньої третини передпліччя (шина йде від ліктьового суглоба по долонній поверхні до кінців пальців, виступаючи за них на декілька сантиметрів).

Іммобілізація при переломах стегна передбачає фіксування трьох суглобів – кульшового, колінного та гомілкостопного:

  • нижня кінцівка повинна знаходитись у виправленому положенні, стопа під прямим кутом по осі кінцівки;

  • застосовують дві шини – довга йде по зовнішній поверхні тулуба і ноги від пахової западини до краю стопи, коротка – по внутрішній поверхні ноги від пахвової западини до стопи. Добре накласти і третю шину – по задній поверхні кінцівки;

  • шину або підручні засоби прибинтовують, можна в декількох місцях;

  • можна прибинтувати травмовану ногу до здорової, або зв‘язати хустинками, мотузками в ділянці гомілкостопних та колінних суглобів, на стегні ноги зв‘язують двома хустинами – однією вище, а другою – нижче місця перелому. Всі вузли повинні бути попереду біля неушкодженої кінцівки;

  • транспортувати в травматологічне відділення на ношах лежачи.

Іммобілізація при травмах менісків колінного суглоба.

Характерні ознаки – нога зігнута в коліні під кутом 120-130 градусів, при спробі зігнути або розігнути її відчувається пружна фіксація. Обмацування з внутрішньої (часто)або зовнішньої (рідше)сторони суглоба різко хворобливе. Активні й пасивні рухи неможливі.

Потерпілого кладуть на спину під колінний суглоб підкладають валок. Місцево холод. Доставити в травматичне відділення.

Іммобілізація при переломах кісток гомілки:

  • фіксується два суглоба (колінний, гомілкостопний);

  • шина накладається на виправлену кінцівку по задній поверхні ноги від верхньої третини стегна до кінця пальців стопи через підошву;

Іммобілізація при переломах кісток стопи:

  • шину накладають по задній поверхні від верхньої третини гомілки, заходячи за кінці пальців через підошву.

Після проведення транспортної іммобілізації застосовують місцево холод і, якщо можливо, знеболювання лікарськими препаратами.

ЗАКРИТІ УШКОДЖЕННЯ, ЇХ ВИДИ, ПЕРША ДОЛІКАРСЬКА МЕДИЧНА ДОПОМОГА.

Закриті ушкодження – це травми, при яких не порушуються шкіряні покриви або слизові оболонки. Вони складають 55-57% серед інших видів травм і виникають при всіх видах травматизму.

Тяжкість травми визначається видом травмуючого предмета, його вагою, швидкістю руху, видом травмованих тканин, органів (шкіра, сухожилля, м‘язи, кістки),їх фізіологічним станом (напруження, наповнення).

Найбільш частими закритими ушкодженнями бувають ушиби, травми суглобів (розтяги та розриви зв‘язок, вивихи), закриті переломи кісток, травми внутрішніх органів, синдром тривалого здавлювання (травматичний токсикоз).

1. Ушиб – це механічне ушкодження м‘яких тканин або органів без порушень цілості шкіри та слизових оболонок.

Ознаки залежать від місця ушкодження, загального стану потерпілого, його віка та інших обставин – біль, набряк тканин у місці ушкодження, крововиливи на шкірі в вигляді синців, (просочування тканин кров‘ю), гематоми (накопичення крові між шарами тканин), порушення функції травмованої частини тіла, органів.

Долі карська медична допомога:

  • місцево застосовувати холод (міхур з льодом, холодна вода тощо);

  • накласти здавлювальну пов‘язку;

  • забезпечити нерухомість травмованій частині в фізіологічному положенні.

На 2-3 добу треба починати зігрівальні процедури (компреси, гарячі ванни, солюкс)для розсмоктування крововиливу й відновлення функцій.

2. Розтяги і розриви найчастіше спостерігаються в ділянках зв‘язкового апарату суглобів внаслідок надмірного згинання чи розгинання при падінні, під час бігу, підняття ваги. При розтягненні зберігається анатомічна неперервність тканин, при розривах виникає їх порушення, але при перших проявах таких травм ознаки часто не відрізняються.

Ознаки: біль, набряк прилеглих до суглоба тканин, порушення функції (обмеженість, навіть неможливість рухів), крововиливи у вигляді темних плям.

Долі карська медична допомога як і при ушибах. Для нерухомості застосовують також транспортну шину. Консультація лікаря – обов‘язково.

Розриви фасцій і м‘язів найчастіше бувають двоголового м‘яза плеча, чотириголового м‘яза стегна, ікроножного м‘яза, Ахіллового сухожилля. Ознаки та ДМД такі ж, як при ушибах, розривах зв‘язок.

3. Вивихи – стійке, повне або часткове зміщення суглобових поверхонь з‘єднаних кісток, яке часто супроводжується розривом капсули суглоба, зв‘язок, близько розташованих нервів і кровоносних судин. У виникненні вивихів відіграє роль побутовий, виробничий, спортивний травматизм. Найчастіше вивихи трапляються внаслідок непрямої травми (падіння з упором на розігнуту або зігнуту кінцівку), а також сильного раптового скорочення м‘язів (кидання каменю, різкий рух під час плавання)– це травматичні вивихи. Існують паталогічні вивихи, які виникають при ураженні суглобів туберкульозом, сифілісом, пухлинним процесом. Крім цього, при розхитаності суглоба (розтягнення зв‘язок, капсули)після незначної травми легко виникають звичні вивихи.

Ознаки: раптовий сильний біль (різкий хрускіт), деформація травмованого суглоба (порівняно зі здоровою кінцівкою), вимушене положення кінцівки, зміни напрямку її осі й довжини (часто укорочення, рідше подовження), відсутність активних та пасивних рухів у суглобі – різка болісність. Загальні ознаки – набряк прилеглих тканин, крововиливи.

Перша медична допомога:

  • кінцівку знерухомлюють у такому положенні, яке вона набула в момент травми (накладають косинкову пов‘язку при вивихах плечових суглобів, транспортні шини або підручні засоби при вивихах ліктьових суглобів, суглобах нижніх кінцівок);

  • прикласти холод до ушкодженої ділянки;

  • якщо є можливість – застосувати знеболюючі препарати;

  • транспортувати потерпілого у травмотологічне відділення.

4. Травматичний токсикоз (синдром тривалого здавлювання)виникає внаслідок довготривалого здавлювання (більш 4-6 годин)кінцівок при обвалах на земляних роботах, під час землетрусів тощо. Смертність при такій травмі настає від гострої недостатності нирок, тому що довготривале здавлювання тканин веде к омертвінню (некрозу)і розпаду їх, звільненню токсичних речовин і всмоктуванню в кров.

Ознаки: різкий набряк пошкодженої кінцівки, вона стає щільною і напруженою. Шкіра поступово набуває червоно-синього кольору, на ній з‘являються дрібні крововиливи і пухирі, наповнені світлою або кров‘янистою рідиною. Рухи кінцівки різко обмежені або повністю відсутні. Пульс на периферичних судинах не визначається. Одночасно погіршується загальний стан потерпілого, у якого поступово розвиваються ознаки, які нагадують травматичний шок, але з підвищенням температури. Скоро виникають ознаки важкого ураження нирок, яке проявляється у різкому зменшенні кількості сечі або повній її відсутності, а також значне збільшення набряку тканин, що не піддавалися здавленню, в результаті отруєння продуктами розпаду тканин стан потерпілого погіршується.

ПМД:

  • якщо здавлювання тривало більше 6 годин, треба накласти джгут вище здавленого місця, бажано до звільнення від здавлюючих предметів; Звільнити з-під завалу;

  • накласти тугу давлючу асептичну пов‘язку від місця здавлення до периферії кінцівки;

  • провести транспортну іммобілізацію кінцівки;

  • місцево застосувати холод (міхур з льодом, снігом, холодною водою);

  • для виведення токсичних речовин дати багато лужного питва, чаю міцного, кави (якщо не ушкоджені органи черевної порожнини);

  • при змозі – знеболювання лікарськими препаратами;

  • швидке транспортування до лікувального закладу.

ТРАВМИ ЧЕРЕПА ТА ГОЛОВНОГО МОЗКУ.
ПЕРША ДОЛІКАРСЬКА МЕДИЧНА ДОПОМОГА.


Травми черепа та головного мозку відносяться до травм нервової системи, які зустрічаються досить часто і мають побутовий, транспортний і виробничий характер. Незалежно від локалізації ушкодження всі вони небезпечні для здоров‘я, а нерідко і для життя.

Травму нервової системи не можна розглядати як місцеве ушкодження, викликане механічним впливом, її визначають як загальне захворювання нервової системи.

Завжди у гострому періоді травми виникають дифузні зміни нервових клітин, синапсів, порушується судинна регуляція, що призводить до набряку мозку. Іноді приєднується інфекція, яка викликає в свою чергу низку ускладнень.

Класифікація. Травми черепа та головного мозку прийнято ділити на закрити, при яких цілісність шкіри не порушена, і відкриті, які супроводжуються порушенням цілісності шкіри. Відкриті пошкодження мозку в свою чергу поділяються на проникаючі та непроникаючі поранення, в залежності від пошкодження твердої мозкової оболонки.

До закритих травм черепа та головного мозку відносять струс, забиття, стискування головного мозку, нерідко обумовлене закритим переломом кісток склепіння або основи черепа та травматичними внутрішньочерепними крововиливами.

При всіх травмах черепа й головного мозку спостерігаються ознаки:
1   2   3   4   5

Схожі:

Перша долікарська допомога це комплекс простих термінових дій, спрямованих...
Своєчасно надана та правильно проведена перша долікарська допомога не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне...
НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ для загальноосвітніх навчальних закладів 5-9 класи
Т. Ю. Круцевич — зав кафедри теорії та методики фізичного виховання Національного університету фізичного виховання та спорту України,...
Урок з елементами футболу
Література: В. М. Качалкін «Методика фізичного виховання», програма з фізичного виховання 1-11кл. Ю. В. Васьков «Уроки фізкультури...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з рятувальної підготовки з особовим складом караулів
ТЕМА: 5 Хвороби і долікарська допомога під час проведення аварійно рятувальних робіт
У МОЛОДШІЙ ШКОЛІ Інна ХРИПКО Національний університет фізичного виховання і спорту України
Однак питання, що стосуються широкого втілення в процес фізичного виховання молодших школярів інноваційних засобів фізичної культури,...
Погоджено” „Погоджено” „ Затверджую” Президент Львівського Голова...
Змагання серед студентів ВНЗ ІІІ-ІV р а за програмою „Універсіада Львівщини — 2011” проводяться поетапно
Погоджено” „Погоджено” „ Затверджую” Президент Львівського Голова...
Змагання серед студентів ВНЗ ІІІ-ІV р а за програмою „Універсіада Львівщини — 2013” проводяться поетапно
Перелік питань до семестрового екзамену з МФВ
Предмет теорії та методики фізичного виховання. Характеристика основних понять теорії та методики фізичного виховання
ПЛАН КОНСПЕКТ проведення заняття з радіотелефоністами та особами, що їх підміняють СДПЧ-1 Тема
Тема: Інструкція з охорони праці № ІОП–ГУ-4/2007 з надання першої медичної допомоги потерпілим при нещасних випадках. Затверджена...
Додаток №2 від р
Користування телефонним зв'язком зі спецслужбами (міліція, пожежна  охорона, швидка медична допомога, аварійна служба газу)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка