ПЕРША ДОЛІКАРНЯНА ДОПОМОГА ПОТЕРПІЛИМ ПРИ АВАРIЯХ
Загальні положення
Загальними умовами успіху при наданні першої долікарняної допомоги потерпілим під час нещасних випадків є швидкість дій, винахідливість i вміння того, хто надає допомогу. Цих якостей можна досягти за допомогою відповідних тренувальних вправ для придбання навичок.
Перша допомога потерпілому, яка надається особовим складом, не повинна заміняти собою допомогу медичного персоналу i має надаватись до прибуття лікаря; ця допомога має обмежуватись суворо визначеними видами (тимчасова зупинка кровотечі, перев’язування рани та опіку, iммобiлiзацiя перелому - фіксуюча пов'язка, оживляючі заходи, перенесення i перевезення потерпілого).
Основні правила, які є обов'язковими при проведенні штучного дихання
Штучне дихання необхідно проводити тільки в тому разі, коли потерпілий не дихає або дихає дуже погано (рідко, судомно, мовби схлипуючи, як помираючий), а також якщо дихання потерпілого постійно погіршується.
Під час проведення штучного дихання необхідно уважно спостерігати за обличчям потерпілого. Якщо він поворухне губами чи повіками або зробить ковтальні рухи гортанню (кадиком), треба перевірити, чи не зробить він самостійного вдиху. Якщо після декількох миттєвостей чекання виявиться, що потерпілий не дихає, виконання штучного дихання необхідно негайно відновити. Проводити штучне дихання після того, як потерпілий почне дихати самостійно i рівномірно, не слід, тому що продовження штучного дихання може завдати йому тільки шкоди.
Перш ніж почати робити штучне дихання необхідно:
- потерпілого покласти спиною на тверду поверхню;
- швидко, не гаючи ні секунди, звільнити потерпілого від одягу, який перешкоджає диханню, розв'язати краватку або шарф, зняти ремінь, розстебнути штани i т.п.;
- так само швидко розкрити рот потерпілого i звільнити його від сторонніх предметів та слизу (хусткою чи кінцем сорочки). Якщо в глотці знаходиться стороннє тіло, потерпілого необхідно покласти на бік і постукати кулаком або долонею між лопатками, після чого витягнути стороннє тіло з рота. Після цього необхідно повернути потерпілого на спину і знову закинути голову максимально назад. Ці маніпуляції слід виконати за декілька секунд;
- якщо рот потерпілого міцно стиснутий, розімкнути його шляхом відтягнення вперед нижньої щелепи: для цього необхідно чотири пальці обох рук поставити позаду кутів нижньої щелепи i, упираючись великими пальцями в її край, висувати нижню щелепу так, щоб зуби нижньої щелепи були попереду верхніх.
Якщо таким чином розкрити рот потерпілого не вдасться, необхідно в кут рота, між задніми корінними зубами (але не передніми), обережно, щоб не зламати зуби, вставити дощечку, металеву пластинку, ручку ложки чи інший подібний предмет та з його допомогою розтулити зуби.
При цьому необхідно слідкувати, щоб язик потерпілого не западав i не закривав дихальні шляхи. Щоб запобігти западанню язика, нижня щелепа потерпілого має бути висунута трохи вперед.
Для розкриття гортані необхідно закинути голову потерпілого назад, підклавши під потилицю одну руку, а другою рукою надавити на чоло потерпілого так, щоб підборіддя опинилося на одній лінії з шиєю. При такому положенні голови просвіт глотки i верхніх дихальних шляхів значно розширюється i забезпечується повна прохідність, що є головною умовою успіху штучного дихання.
Найбільш ефективним способом штучного дихання є спосіб "з рота до рота".
Спосіб штучного дихання "з рота до рота" полягає в тому, що особа, яка надає допомогу, виконує видих зі своїх легенів до легень потерпілого безпосередньо через рот чи ніс потерпілого.
Особа, що надає допомогу, робить глибокий вдих i з силою видихає до рота потерпілого. При вдуванні повітря, особа, яка надає допомогу, щільно притискає свій рот до обличчя потерпілого так, щоб, за можливості, охопити своїм ротом увесь рот потерпілого, а великим i вказівним пальцями кисті руки затиснути йому ніс. У цей період грудна клітина потерпілого опускається i він довільно робить пасивний видих. Якщо потерпілий дорослий, видихати слід сильніше, а якщо дитина - слабше. У хвилину кількість вдувань дорослому дорівнює 12-16, а дитині - 18-20. Вдування повторюють 2 рази.
Вдування повітря до рота чи носа треба виконувати через марлю, серветку чи носову хустку, слідкуючи за тим, щоб при кожному вдуванні відбувалося достатнє розширення грудної клітини потерпілого. При кожному вдуванні грудна клітина потерпілого має розширюватися та самостійно опускатися. Для забезпечення більш глибокого видиху можна легким натисканням на грудну клітину допомогти виходу повітря з легень потерпілого.
У разі неможливості повного охоплення рота потерпілого вдувати повітря в його легені слід через ніс, щільно закриваючи при цьому рот потерпілого. Якщо щелепи міцно стиснуті, то штучне дихання теж проводять “ з рота до носа”.
За наявності апарата штучного дихання, після проведення сеансу штучного дихання способом "з рота до рота" чи "з рота до носа" можна перейти на штучне дихання за допомогою апарата.
Під час проведення штучного дихання не можна також допускати охолодження потерпілого (не залишати його на сирій землі, кам’яній, бетонній чи металевій підлозі). Під потерпілого слід підстелити щось тепле, а зверху його накрити.
Особа, що надає допомогу, після 3-5 вдувань повітря у легені потерпілого визначає наявність пульсу на сонній артерії. За наявності пульсу продовжують проведення штучного дихання до відновлення самостійного дихання. Якщо пульсу немає, то для відновлення кровообігу слід почати проведення зовнішнього масажу серця та продовжувати процедуру штучного дихання.
При цьому слід мати на увазі, що без правильної i своєчасної попередньої допомоги потерпілому до прибуття лікаря медична допомога може виявитись запізнілою i неефективною.
Правила проведення зовнішнього (непрямого) масажу серця
Зовнішній (непрямий) масаж проводиться шляхом ритмічних стискань серця через передню стінку грудної клітини при надавлюванні на відносно рухливу нижню частину грудини, за якою знаходиться серце. При цьому, серце притискається до хребта i кров з його порожнин видавлюється у кровоносні судини. Повторюючи натискання з частотою 60-70 разів на хвилину, можна забезпечити достатній кровообіг в організмі в разі припинення роботи серця.
Можливість такої імітації роботи серця з'являється в результаті глибокої втрати м'язового тонусу (напруги) у вмираючого, внаслідок чого його грудна клітина стає більш рухливою i піддатливою, ніж у здорового чоловіка.
У разі проведення зовнішнього масажу серця потерпілого необхідно покласти спиною на тверду поверхню (низький стіл, лавку або підлогу), оголити у нього грудну клітину, зняти ремінь, підтяжки та інші предмети одягу, що заважають диханню. Особа, яка надає допомогу, має стати з правої чи з лівої сторони потерпілого і зайняти таке положення, при якому можливий найбільш значний нахил над потерпілим. Якщо потерпілого поклали на стіл, то особа, яка надає допомогу, має стати на низький стілець, а при знаходженні потерпілого на підлозі, особа, що надає допомогу, має стати на коліна поруч з потерпілим. Визначивши положення нижньої третини грудини, особа, яка надає допомогу, має покласти на неї верхній край долоні, що розігнута повністю, а потім поверх руки покласти другу руку i натискати на грудну клітину потерпілого, злегка допомагаючи при цьому нахилами свого корпусу. Натискання слід проводити швидким поштовхом у такт, щоб продвинути нижню частину грудини вниз у бік хребта на 3-4 см, а у повних людей на 5-6 см. Зусилля при натисканні слід концентрувати на нижню частину грудини, яка завдяки прикріпленню її до хрящових кінцівок нижніх ребер є рухомою. Верхня частина грудини прикріплена нерухомо до кісткових ребер i при натисканні на неї може зламатись. Слід уникати також натискання на кінцівки нижніх ребер, оскільки це може призвести до їхнього зламу. Ні в якому разі не можна натискати нижче краю грудної клітини (на м’які тканини), оскільки можна пошкодити розташовані тут органи, перш за все печінку.
Натискання на грудину слід повторювати приблизно 1 раз на секунду.
Після швидкого поштовху руки слід залишати у досягнутому положенні приблизно одну третину секунди. Потім руки зняти, визволивши грудну клітину від тиску для того, щоб дати їй можливість розправитися. Це сприяє припливу крові з великих вен до серця i його наповненню кров'ю.
Для забезпечення організму достатньою кількістю кисню, при зупиненні роботи серця, слід одночасно з масажем серця, проводити штучне дихання способом вдування повітря до легенів потерпілого.
Оскільки натискання на грудну клітину утруднює її розширення під час вдиху, вдування слід проводити в інтервалах між натисканнями або під час спеціальної паузи, передбаченої через кожні 4-6 натискань на грудну клітину.
У разі, якщо особа, яка надає допомогу, не має помічника i змушена проводити штучне дихання i зовнішній масаж серця одна, слід чергувати проведення вказаних операцій у такій послідовності: після 2 глибоких вдувань до рота або носа потерпілого, особа, яка надає допомогу, робить 15 натискань на грудну клітину, потім знову робить 2 глибоких вдування i знову повторює 15 натискань з метою масажу серця i т.д.
За наявності помічника один із тих, хто надає допомогу, менш досвідчений у цьому питанні, має проводити штучне дихання шляхом вдування повітря, як менш складну процедуру, а другий, більш досвідчений, - проводить зовнішній масаж серця. При цьому вдування повітря слід проводити до часу припинення натискання на грудну клітину або перериваючи на час вдування (приблизно на 1с) масаж серця.
При однаковій кваліфікації осіб, які надають допомогу, є сенс кожному з них проводити штучне дихання i зовнішній масаж серця по черзі, змінюючи один одного через кожні 5 хв.
Таке чергування буде менш стомлюючим, ніж безперервне проведення однієї й тієї ж процедури, особливо масажу серця.
Ефективність зовнішнього масажу серця проявляється, в першу чергу, в тому, що кожне натискання на грудну клітину призводить до появи у потерпілого таких ознак оживлення:
1) покращання кольору обличчя, яке набуває рожевого відтінку замість сіро-земляного з синюватим відтінком, який був у потерпілого до надання допомоги;
2) відновлення пульсу на магістральних судинах (сонні артерії);
3) з'явлення самостійних дихальних рухів, які стають все більш рівномірними по мірі продовження заходів з надання допомоги (оживлення);
4) звуження зіниць.
Ступінь звуження зіниць може служити найбільш чітким показником ефективності надавання допомоги. Вузькі зіниці у потерпілого вказують на достатнє забезпечення мозку киснем, i навпаки, початок розширення зіниць свідчить про погіршення забезпечення мозку кров'ю i необхідність прийняття більш ефективних заходів оживлення потерпілого. У цьому може допомогти підіймання ніг потерпілого приблизно на 0,5 м від підлоги і залишення їх у піднятому положенні протягом усього часу зовнішнього масажу серця. Таке положення ніг потерпілого сприяє кращому припливу крові до серця з вен нижньої частини тіла. Для підтримання ніг у піднятому положенні під них необхідно щось підкласти.
Штучне дихання i зовнішній масаж серця слід проводити до появи самостійного дихання i роботи серця, але поява слабких подихів (при наявності пульсу), не дає підстави для закінчення штучного дихання. У цьому випадку, як вказувалось вище, вдування повітря необхідно проводити до моменту початку власного вдиху потерпілого.
Про відновлення діяльності серця в потерпілого судять за появою у нього власного, не підтримуваного масажем регулярного пульсу. Для перевірки пульсу переривають масаж на 2-3 с, i якщо пульс зберігається, то це вказує на самостійну роботу серця. За відсутності пульсу під час перерви необхідно негайно відновити масаж.
Довга відсутність пульсу при самостійному диханні i вузьких зіницях вказує на фібриляцію серця. У цьому випадку необхідне продовження заходів щодо оживлення потерпілого до прибуття лікаря або до доставки потерпілого у лікувальний заклад при безперервному продовженні заходів оживлення в машині.
Слід пам'ятати, що передчасне закінчення заходів щодо оживлення (1 хв. i менше) може призвести до непоправних наслідків. Після появи перших ознак оживлення зовнішній масаж серця i штучне дихання слід продовжити протягом 5-10 хв., проводячи вдування в момент власного вдиху.
Перша допомога в разі кровотечі
При перших ознаках кровотечі слід вжити заходів, що спрямовані на її зупинку.
Зупинка капілярної кровотечі
Капілярна кровотеча зупиняється швидко, якщо рану накрити чистим бинтом, зверху якого покласти шар вати, i рану перев'язати. Може бути використаний перев'язувальний пакет.
Зупинка венозної кровотечі
Небезпечними моментами венозної кровотечі є не тільки втрата значної кількості крові, але й імовірність всмоктування повітря в судини через пошкоджені місця.
Венозну кровотечу краще за все зупинити стисною пов'язкою. На рану накладають чисту марлю, поверх неї нерозгорнутий бинт чи складену в кілька разів марлю або чисту носову хустинку i туго перев'язують. У випадку, коли відсутній перев'язувальний матеріал, треба негайно натиснути пальцями нижче місця поранення. У разі кровотечі з вени руки іноді достатньо просто підняти її догори. Але в будь-якому випадку після цього на рану слід накласти стисну пов'язку.
Зупинка артеріальної кровотечі
Це найбільш небезпечний вид кровотечі. При кровотечах із сонної, стегнової або пахвової артерій людина може загинути через 2-3 хв. Слід негайно натиснути на артерію пальцем вище місця поранення. Натиснення здійснюють до тих пір, поки не накладуть стисну пов'язку. При кровотечі зі стегнової артерії однієї стисної пов'язки недостатньо. У таких випадках необхідно накласти джгут. Якщо під рукою немає джгута, то використовують носову хустинку, ремінь або краватку. Джгут накладають не більш ніж на 1 годину взимку та не більш ніж на 2 години влітку. Джгут накладають на кінцівки вище місця кровотечі. Спочатку на місце накладання джгута кладуть шар марлі або бинта. Під джгут підкладають записку із зазначенням часу накладання джгута або пишуть на лобі. Якщо транспортування пораненого до медичного закладу з тих чи інших причин не здійснено, то після 0,5 години джгут на 3-5 хв. слід трохи ослабити для відновлення кровообігу. У разі будь-якої кровотечі, особливо, якщо постраждали кінцівки, треба слідкувати за тим, щоб поранена частина тіла перебувала в піднятому стані, та забезпечити її спокій.
При кровотечах з носової порожнини
Потерпілого кладуть на спину, піднімають голову i на перенісся кладуть холодні компреси або лід. Потерпілий стискає пальцями крила носа. При носовій кровотечі не можна промивати та спорожнювати ніс.
Кровотеча з легень
Кровотеча з легень може виникнути в разі сильних ударів грудної клітини, переломів ребер та в інших випадках. Потерпілий відкашлює яскраво-червону кров з піною та тяжко дихає.
Потерпілого кладуть у напівсидяче положення, під спину підкладають валик, на який він спирається, розстібають комір. Потерпілому забороняється рухатись i говорити. Якщо хворий опритомнів, його слід покласти на спину з трохи опущеною головою, руки i ноги трохи підняти, що сприяє кровонаповненню мозку i підтримує його діяльність.
У всіх випадках потерпілих необхідно терміново відправити до лікувального закладу.
Перша допомога в разі переломів
Переломи виникають унаслідок удару, перенавантаження, прямого тиску, падіння чи попадання в кістку тяжким предметом.
Переломи черепа, хребта, грудної клітини, таза можливі в разі падіння зі значної висоти, внаслідок стискання i т.п. Розрізняють закритий перелом - без ушкодження шкіри i відкритий, коли шкіра ушкоджена внаслідок травмування яким-небудь предметом чи гострим уламком кістки. У цьому випадку рана кровоточить i може бути інфікована. Типовою ознакою закритого перелому є припухлість, у деяких випадках - зміна зовнішнього вигляду ушкодженої частини тіла, її скривлення, які особливо характерні для переломів кінцівок. Перелом кістки - тяжке поранення, що потребує негайного надання першої допомоги. У разі переломів великих кісток у потерпілого може виникнути шок, якщо негайно не надати першу допомогу.
Відкритий перелом спочатку треба обробити як рану, а вже потім зафіксувати накладенням шин чи іншими способами.
Відкритий перелом фіксують накладанням шин чи іншими способами. При цьому необхідно пам'ятати, що фіксації підлягають два сусідніх суглоби, які розміщуються вище i нижче перелому. Якщо травмовано руку, то її слід підвісити за допомогою бинтів чи хустки на перев’язі, що зав'язується на шиї. У разі переломів гомілки стегна шини накладаються з внутрішнього i зовнішнього боків пораненої кінцівки.
Пораненого з переломом грудного відділу хребта кладуть спиною на дошку та прив'язують до неї. За відсутності останньої потерпілого достатньо покласти на носилки i прив'язати таким чином, щоб під час перенесення його тіло залишалось нерухомим. Якщо поранений непритомний, його кладуть на живіт, повертають голову набік, підкладають під верхній відділ грудної клітини i голову валики для попередження задухи западаючим язиком або через вдихання блювотної маси. У такому ж положенні транспортують потерпілого в разі переломів поперекового відділу хребта.
У разі переломів таза пораненого кладуть на дошку чи прямо на носилки із зігнутими в колінах ногами, під коліна підкладають валик. У разі переломів ребер грудну клітину туго перев'язують бинтами чи рушниками.
У разі ударів, здавлювання, падіння з висоти можуть виникнути ушкодження черепа i мозку. Симптоми: запаморочення, головний біль, нудота i блювання, втрата свідомості, уповільнення пульсу. При цьому необхідна негайна госпіталізація.
У разі падіння з висоти, завалювання, прямого i сильного удару в спину можуть виникнути переломи хребта. Симптомом може бути біль у спині навіть при дуже незначному порусі. Для попередження ускладнень хворого не можна піднімати за руки, ставити на ноги. Необхідно обережно покласти потерпілого на тверду поверхню (щит, дошки), терміново викликати швидку допомогу.
Інші травми
Садно - це механічне пошкодження зовнішнього шару шкіри чи слизової оболонки. Його необхідно змастити розчином йоду або накласти стерильну ватно-марлеву пов'язку, потім укріпити її пастирем або бинтом.
Забиття - механічне ушкодження м'яких тканин, що не порушує їх цілісності, в результаті удару, зіткнення чи падіння на тупий предмет.
Зовнішні ознаки цих травм - біль i припухлість на місці пошкодження. Негайно після цієї травми слід прикласти до ушкодженого місця холодний компрес або примочку, накласти тугу пов'язку i забезпечити потерпілому органу абсолютний спокій. При сильному забитті, особливо голови, грудної клітини, живота, що супроводжуються сильними болями, нудотою, блюванням i при наявності інших насторожуючих симптомів потерпілого терміново слід показати лікарю.
Розтягнення зв'язок належить до найбільш поширених травм. Частіше всього страждають колінний та голінковий суглоби. У цих випадках у суглобі надриваються зв'язки i розриваються судини. Область суглоба опухає i набуває синього кольору, але, не зважаючи на це, потерпілий може пересуватись. Поранений суглоб слід зафіксувати, для цього застосовують еластичний чи звичайний бинт. У будь-якому випадку слід звернутися за допомогою до лікаря, тому що при цьому ушкодженні не виключено утворення тріщини чи перелому.
Вивих виникає в разі падіння, удару, при цьому зміщуються суглобні поверхні кісток, їх кінці не торкаються один одного, зв'язки i суглобна сумка розриваються, а одна з кісток висунута з суглоба. Вивихнута кінцівка вимагає дуже обережного ставлення. Її фіксують у тому положенні, яке вона прийняла після травми. Не можна робити ніяких спроб самостійно вправити вивихнуту кінцівку, тому що будь-який рух може спричинити сильний біль i немає гарантії, що відсутній перелом кістки, необхідна консультація лікаря.
|
Прослухати
Під запис
Прослухати
Під запис
Прослухати
Прослухати
Під запис
Прослухати
Під запис
Прослухати
Прослухати
Прослухати
|
“ЗАТВЕРДЖУЮ”