|
|
Скачати 0.5 Mb.
|
|
Деякі студенти відчувають труднощі входження в новий студентський колектив, труднощі становлення дружніх стосунків або спілкування (надмірна сором’язливість, наприклад, не сприяє становленню дружніх взаємин). Якщо ж група стає референтною, студент стверджується в ній, починає виконувати в ній певну роль (актив, лідер групи, ініціатор, організатор тощо). Іноді виникають труднощі спілкування студента також і з викладачами. Дидактична адаптація, яка пов’язана з готовністю студента опанувати різноманіттям нових (порівняно зі шкільними) організаційних форм, методів і змісту навчально-професійної діяльності у вищій школі, до значного збільшення обсягу навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів тощо. У вищому навчальному закладі значно збільшується обсяг самостійної навчальної роботи (конспектування першоджерел, складання тез, написання рефератів тощо), з’являються нові форми організації навчання (лекції, семінарські, практичні та лабораторні заняття, колоквіуми тощо). Все це може породжувати своєрідний негативний ефект, що має назву «дидактичного бар’єру» між викладачами та студентами, подолання якого стає одним із важливих завдань у процесі навчання. Саме нездатність подолати дидактичний бар’єр часто є гальмівним моментом, що ускладнює адаптацію студентів. Новизна дидактичної обстановки, з якою зустрічається першокурсник, часто знецінює надбані ним у школі способи засвоєння навчального матеріалу. Спроби компенсувати це старанністю, сумлінним ставленням до навчальних обов’язків не завжди приводять до бажаного успіху. Минає немало часу, поки студент виробить нові шаблони, опанує нові засоби, адекватні новим вузівським умовам навчання. Лише після цього напруження зменшується, зайві емоційні реакції на труднощі поступово змінюються ритмічними, навіть автоматичними виконавчими діями, а саме навчання поступово потребуватиме від студента значно менших зусиль. Однак багато студентів досягають цього занадто великою ціною. «Академічні» стресогенні фактори, переважно сприймаються як найбільш специфічні та поширені серед студентства. Проте є і відомості, що академічна криза часто є вторинним утворенням стосовно більш глибинних криз, таких як родинні та сексуальні стосунки або кризи професійного вибору. Дослідження засвідчують, що першокурсники не завжди успішно оволодівають знаннями не тому, що отримали слабку шкільну підготовку, а через несформованість якостей, які визначають готовність до навчання у вищій школі: здатність навчатися самостійно; уміння контролювати й оцінювати себе; врахування індивідуальних особливостей власної пізнавальної діяльності; уміння правильно розподіляти свій час для самостійної навчальної підготовки й відпочинку; самодисципліна тощо. Одним із основних завдань у роботі з першокурсниками є організація та керівництво самостійною навчальною роботою студентів, розробка і запровадження шляхів її раціоналізації та оптимізації. 4. Особистісно-психологічна адаптація пов’язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції й опануванням нової соціальної ролі «студента» (студент – той, хто навчається самостійно, наполегливо опановує професію) і «майбутнього фахівця». Наявність в «Я-концепції» студента конструктів, які вказують на його професійно-рольову ідентифікацією («Я – студент», «Я – майбутній фахівець» тощо) позитивно позначається на процесі його професійного становлення. Це дає відносно жорсткий стрижень і орієнтує студента, викликає необхідність підтвердити уявлення про власне «Я» («Якщо я хороший студент, то треба подолати всі спокуси розваг, слабкість волі й лінь, щоб підтвердити цей «Образ –Я». Я мушу діяти так, як має діяти в моєму уявленні фахівець»). Наявність професійно-рольової настанови в поєднанні з соціальною і пізнавальною активністю студента може свідчити про його професійну спрямованість. «Я-концепція» студента, його самооцінка безпосередньо впливає як на його дидактичну адаптацію, так і на адаптацію до умов майбутньої професійної діяльності. Під впливом «Я-концепції» в декого виникають сумніви у своїх здібностях, у правильності вибору професії. Це породжує невпевненість у своїх силах, страх перед оцінками. Заважає також невміння бачити професійну спрямованість процесу навчання, нерозуміння того, що формування майбутнього фахівця починається з першого дня навчання у вищій школі. Період адаптації не всі однаково проходять. За результатами дослідження, 49% студентів важко перебудовуються до нових форм організації навчального процесу; 20% – гостро переживають відірваність від сім’ї, важко пристосовуються до самообслуговування; 12% студентів відчувають труднощі входження в новий колектив; 39% – не можуть охопити весь обсяг самостійної роботи. Залежно від активності студента адаптивний процес може бути двох типів : 1) активне адаптування; 2) пасивне, конформне прийняття цілей і цінностей нової соціальної групи. Залежно від швидкості адаптації та її результатів розрізняють такі типи адаптації студента: 1 тип – студент, який легко адаптується до нових умов, швидко виробляє стратегію своєї поведінки, легко входить у колектив; поведінка емоційно стійка, неконфліктна. 2 тип – студент, адаптація якого цілком залежить від середовища й соціального оточення. Трапляються ускладнення і в організації своєї роботи, і в режимі праці, і в спілкуванні. Важлива допомога, зовнішній контроль і підтримка. 3 тип – студент, який важко адаптується через свої індивідуальні особливості. Поведінка його деструктивна, конфліктна, емоційно нестійка, з неадекватною реакцією на вимоги та умови навчання. У період адаптації студент переживає деструктивний стан. Для деструктивного стану студента в період адаптації характерним є: неспроможність переживати самотність; занижена самоповага і самооцінка; соціальна тривожність, невпевненість у спілкуванні, сором’язливість, очікування осуду з боку оточуючих; недовіра до людей; труднощі у виборі партнера, друга; пасивність і невизначеність, що знижує власну ініціативність і в навчанні, і в спілкуванні; нереалістичні очікування, орієнтація на підвищені вимоги до себе («мене не розуміють…», «до мене ставляться несправедливо…»). У цей період вирішальне значення має підтримка, допомога, увага з боку куратора і викладачів, а саме: порада щодо встановлення режиму праці і відпочинку; порада з питань організації самостійної навчальної роботи; допомога в пізнанні товаришів, у становленні ділових і дружніх стосунків. Завдання викладача в адаптаційний період першокурсників: допомагати і вчити студента самовизначатися за соціальними цінностями, а не за тимчасовими результатами діяльності, бути цілеспрямованим; включати студента в співтворчість; допомагати в організації самостійної роботи та входженні в студентське середовище (Див.: Мостова І. Поради психолога першокурснику. – К.: Тандем, 2000. – 76 с.). Успішність адаптації залежить також від стану здоров’я і розвитку волі. Якщо є проблеми, тоді студенти вимагають особливої уваги та допомоги. В адаптації студента до ВНЗ на старших курсах допомагає також студентська група, якщо вона стає колективом із позитивним мікрокліматом. Група стає референтною (значущою) для студента. Чуйне ставлення один до одного в студентській групі, допомога один одному зроблять процес входження в нову навчально-професійну діяльність і новий колектив комфортнішим, успішним для кожного студента.
центральним новоутворенням студентського віку є особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце у суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Причому самовизначення юнаків і дівчат означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію на визначення свого місця у дорослому світі. Поняття «самовизначення», яке використовується у вітчизняній психології, подібне до поняття «ідентичність», розробленого американським вченим Е. Еріксоном. Ідентичність — психосоціальна тотожність — дозволяє особистості усвідомлювати себе в усьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки [6].Ідентичність - умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не знайде себе, свого місця у суспільстві, буде почуватися «втраченою».Ідентичність забезпечує неперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює єдину систему координат для організованих та інтегрованих форм поведінки у різних сферах життя людини, узгоджує особисті схильності і таланти із раніше пропонованими батьками, однолітками і суспільством ідентифікаціями. Допомагаючи людині визначити своє місце у суспільстві, особистісна ідентичність забезпечує основу для соціальних порівнянь — порівнянь себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою у минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому.Внутрішнє чуття ідентичності (Его-ідентичності) допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. Формування його є, за твердженням Е. Еріксона, головним завданням та найважливішою проблемою юності. З цим і пов'язана властива студентському віку криза ідентичності — особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.Ідентичність (тотожність) може бути зрозуміла у двох вимірюваннях - тимчасовому і ситуативно-рольовому. У тимчасовому вимірюванні ідентичність забезпечує спадкоємність, зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього. У ситуативно-рольовому вимірюванні ідентичність складає центральне утворення, що утримує у єдності багато ситуацій і, відповідно, ролей, у які вступає людина. Результатом кризи ідентичності у юності є придбання дорослої ідентичності. Така людина виявляється самототожною, вона залишається самою собою незалежно від ситуації, вона адекватна ситуації, не втрачаючи при цьому своєї особистості.Згідно Е. Еріксона, для кризи ідентичності нормальним і, більш того, необхідним є період так званої сплутаної ідентичності, тобто втрати орієнтирів у самому собі. Тим більше що молоді люди часто перебувають у стані нестійкої ідентичності, яка знаходиться у процесі формування. Тому вони так часто відчувають сумніви у своїй тотожності самому собі.Отже, формування ідентичності є тривалим і складним процесом. Воно залежить від прийняття індивідом власних рішень, а також від взяття на себе зобов'язань щодо здійсненого вибору, системи цінностей чи майбутньої професійної діяльності. Криза ідентичності іноді вимагає від людини переосмислення своїх зв'язків з оточуючими, свого місця серед інших людей. Особливо важлива реструктуризація відносин з батьками, оскільки людина, що дорослішає, не може далі задовольнятися роллю опікуваного і керованого.Проблема ідентичності досліджувалася багатьма авторами. Найбільш відомі роботи канадського психолога Ж. Марша, який встановив чотири типових варіантів формування ідентичності [1]: Невизначену, ще не сформовану, «дифузну» ідентичність. Наперед зумовлений, «приречений варіант розвитку». Проба ролей або «мораторій» у спробі виробити ідентичність. Реалізована або «зріла ідентичність».Дифузія. Молоді люди, які не визначили напрям свого життя, не мають змоги відповідно рухатися, перебувають у стані дифузії — невизначеності, яка їх особливо не хвилює. Вони не пройшли через випробування, пов'язані з самовизначенням, не пережили кризи, не обрали для себе професійної ролі чи морального кодексу і навіть уникають думок про це. Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, із стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у відкритому неприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати «нічим» (якщо це єдиний спосіб самоствердження, що залишився). Зумовленість. За такого варіанта формування ідентичності юнаки беруть на себе певні зобов'язання, не долаючи етапу прийняття самостійних рішень. Їхній вибір професії, релігії чи ідеології заздалегідь визначений їхніми батьками чи вчителями, а не є результатом самостійних пошуків. Таким чином можно охарактеризувати статус ідентичності тих людей, яким довелося дуже рано взяти на себе передчасну дорослість, зробивши це під чужим впливом. Це розцінюється як несприятливий фактор для формування особистісної зрілості.Мораторій — безпосередньо період побудови своєї ідентичності і прийняття рішень, стан пошуку відповідей на питання «Хто я? Який я?». Рішення юнаків і дівчат стосуються вибору професії, релігійних чи етичних цінностей.Зріла ідентичність свідчить про те, що криза пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації, взяла на себе відповідальність за своє життя як наслідок самостійного вибору. Передусім цей вибір стосується життєвого шляху, майбутньої професії і реалізується у намаганні жити, дотримуючись значущих для себе моральних цінностей, норм і правил. Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє студенту вирішити головне завдання, яке ставить перед ним суспільство, — завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.Вказані варіанти формування ідентичності виступають у двох своїх значеннях: це етапи розвитку особистості і одночасно її типи. Пройшовши стадію невизначеної ідентичності, юнак може підійти до інтенсивного випробування різноманітних ролей, але може залишитися і на початковому рівні, так і не переживши усіх труднощів та радощів процесу самовизначення.Криза ідентичності може мати різні прояви, оскільки проблема нашого часу - практично невичерпний набір можливих ідентифікацій. Тому нерідко трапляється, що молода людина, що досягла віку, у якому вибір ідентичності стає необхідним, реально виявляється до цього неготовою. У таких ситуаціях студенти часто вдаються до «психосоціального мораторію» - продовженню перехідного періоду від юності до дорослості: вони пасивно чекають моменту, коли трапиться нагода знайти себе, або «беруть соціальний тайм-аут» (йдуть у комуни, релігійні групи і т.д. як тимчасовий притулок для молодих людей, що шукають свій спосіб життя). Можливий також варіант, коли молода людина зовсім мине кризу ідентичності, беззастережно приймаючи цінності своєї сім'ї і їх соціально-рольові очікування. У ряді випадків міцне відчуття самоідентичності так і не досягається. Тоді розвивається тенденція відходу від близьких взаємин, їх формалізація і стереотипізація. Розмиваються здібності до продуктивної роботи: або людина ні на чому не може зосередитися, або з головою йде в одну діяльність, нехтуючи усіма іншими. Може також виникнути негативна ідентичність (презирливе і вороже відношення до тієї ролі, яка вважається нормальною в сім'ї і найближчому оточенні), що приводить до різних соціальних протестів. Ці явища можуть бути подолані відносно легко, а можуть стати причиною правопорушень, неврозів і психозів - залежно від попереднього досвіду студента. Потрібно, щоб у молодої людини у дитинстві було достатньо доказів власної успішності, позитивних реакцій на неї; також повинно бути у дитинстві сформоване переконання про цілком доступне позитивне майбутнє. Тоді у студентському віці ці переконання не зникнуть назавжди.Криза ідентичності у студентському віці доповнюється або ж послідовно зміняється кризою інтимності. Ранні досягнення особистісної ідентичності та початок продуктивної діяльності дають поштовх до побудови системи нових міжособистісних стосунків. Міжособистісні стосунки можуть при цьому стати стереотипними, а сама людина опинитися у стані психологічної ізоляції. Інтимність є потаємним почуттям, яке виражається у здатності до близьких стосунків, а також у здатності, як стверджує Е. Еріксон, злити воєдино особистісну ідентичність з ідентичністю іншої людини без побоювання втратити щось у собі. Почуття інтимності неможливо випробувати, допоки не досягнута стабільна ідентичність. Для того щоб мати інтимні стосунки з іншою людиною, індивід повинен усвідомити себе (хто він). На цій стадії можливе зайве захоплення собою чи уникання міжособистісних стосунків, що породжує почуття самотності, соціальної ізоляції. Нормальним виходом із кризи «інтимність — ізоляція» є культивування любові у взаємодії з оточуючими людьми.Крім того, звичайно, на протікання кризи у студентському віці впливають підсумки розвитку у підлітковому віці: Схема Ж. Марша, наведена вище, дозволяє зрозуміти, що кризу зустрічі із дорослістю переживатимуть лише ті молоді люди, які не досягли у підлітковому віці ідентичності або знаходилися у статусі мораторію, тобто такі, що продовжують його знаходити, ще зайняті пошуком себе. Причому останні переживатимуть цю кризу найгостріше. |
|
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення |
|
Тема Предмет і метод статистики як науки В цій темі викладаються... Статистика є самостійною суспільною наукою. Вона має свої поняття і категорії, такі як: статистична сукупність, одиниця сукупності,... |
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,... Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток).... |
|
1. Предмет і задачі психології, етики і етикету. Формування ключових... Предмет і задачі психології, етики і етикету. Формування ключових компетентностей фахівців інформаційних технологій |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
|
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Тема „ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ Й ГОЛОВНІ ЕТАПИ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ” Басейн Ф. В. О развитии взглядов на предмет психологии //Вопросы психологии, 1971. N4. С. 101-113 |
|
Тестові завдання з курсу „Психологія спілкування” У вітчизняній психології виокремлюють такі періоди вивчення психології спілкування |
№1: Психологія вищої школи, її предмет, завдання та методи Лекцію підготувала Тищенко Олена Іванівна, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри юридичної психології, судової медицини... |