|
|
Скачати 2.39 Mb.
|
| Додаток В. Було рекомендовано здійснити поетапний перехід до реалізації реформи освіти. Так, до 1995 р. передбачалося зміцнити навчально-методичну базу шкіл, розвинути їх мережу. Крім будівництва нових шкіл і училищ, реформа передбачала й спорудження нових дошкільних та позашкільних установ, створення у сільській місцевості навчально-виховних закладів «школа-дитячий – садок». Реформа піднімала авторитет учителя: 1 вересня було оголошено всенародним святом – Днем Знань і внесено зміни до статуту ордена Трудової Слави щодо нагородження ним педагогічних працівників народної освіти. Натомість акцентувалася необхідність підвищення педагогічної майстерності вчителів з питань озброєння дітей знаннями і використання різних видів виховних впливів, удосконалення стилів і методів керівництва школою, запровадження різних видів контролю за діяльністю педагогів. Такий комплекс загальнодержавних заходів був покликаний підняти на новий якісний рівень роботу шкіл та інших навчально-виховних закладів. Отже, до структури освіти дошкільні заклади не були включені. Проте зазначалося, що навчання дітей у школі має починатися з 6-річного віку і, таким чином, тривалість навчання у початковій школі збільшувалась на один рік [186, 41]. Таке рішення не було спонтанним, а науково обґрунтованим й експериментально перевіреним. Ще із середини 70-х рр., коли завершився перехід до загальної обов’язкової середньої освіти, одразу ж постало питання щодо оптимального віку початку навчання у школі в найближчому майбутньому. Дискусії з цього приводу точилися і серед науковців, і серед практиків й широко висвітлювалися у засобах масової інформації. Так, психологи О. Запорожець і Д. Ельконін, які досліджували проблеми в галузі дошкільного виховання, обґрунтовували неможливість організації шкільного систематичного навчання і виховання шестирічних дітей за тогочасних умов, обстоювали позицію щодо необхідності підготовки дітей до школи умовах дошкільного закладу. Натомість М. Кашин, О. Маркушевич, К. Нешков та ін. доводили можливість і необхідність залучення до обов’язкового навчання у школі всіх шестирічних дітей не лише задля підготовки їх до систематичного навчання в «нульових» чи підготовчих класах, а й для перебудови загальноосвітньої школи на початкове навчання з шести років [177, 2]. Одним із недоліків у роботі дошкільних закладів науковці вважали відсутність такої дошкільної системи навчання і виховання, що могла б охопити всіх дітей відповідного віку. На їх думку, шкільна програма зможе враховувати відповідну підготовку дітей до навчання за умови, якщо цей процес охоплюватиме відповідну ланку загального ланцюга. Відтак за їхнім проектом, організація навчання з шестирічного віку передбачала обґрунтування навчального режиму (тривалість навчального року, структура навчального тижня тощо), навчального плану, змісту навчальних предметів, форм і методів виховання і навчання, організації позаурочної діяльності учнів, роботи з батьками, здійснення відповідної підготовки вчителів, спеціального облаштування шкільної будівлі й ділянки тощо [177, 4]. У 1982 р. були оприлюднені результати багаторічної експериментальної роботи з дітьми, які вступили до школи з шести років. Експеримент з проблеми «Зміст і методи навчання дітей, які почали заняття у школі з шестирічного віку», розпочався 1971/72 навчального року в експериментальній середній школі АПН СССР м. Пущино Московської області. Дослідження здійснювалося комплексно інститутами змісту і методів навчання, фізіології дітей і підлітків АПН СССР і лабораторією Відділу проблем пам’яті інституту біофізики АН СССР. Одночасно досліджувалось три аспекти проблеми: педагогічний, гігієнічний, фізіологічний [199, 3]. Кінцевою метою експерименту була підготовка й апробація навчального плану, режиму занять, навчальних програм і всього навчального забезпечення для переходу на навчання з шести років у всіх школах країни. Зауважимо, що на той час перші класи восьмирічних шкіл користувалися програмами, виданими 1970 року [190]. Експеримент проходив у три етапи. На першому – визначалися необхідні умови для успішного навчання шестирічних дітей за умов класно-урочної системи загальноосвітньої школи; встановлювався ступінь доступності чинних на той час програм і підручників; виявлялися особливості процесу засвоєння знань, умінь і навичок шестирічними школярами; відпрацьовувався оптимальний варіант навчального плану й навчального режиму занять для перших і наступних початкових класів, що враховував би вікові можливості дітей; визначалася необхідна тривалість навчання в початковій школі, що могла б забезпечити належну підготовку до подальшого навчання й одночасно виключала б перевантаження дітей. На другому етапі експерименту відпрацьовувалася методика навчання «шестирічок»; визначався обсяг змісту програм відповідно до навчальних планів для початкових і наступних класів; вносилися необхідні корективи до наявних підручників і за необхідності створювалися нові навчальні матеріали; готувався дидактичний матеріал і методичні посібники для вчителів; розроблялася система морального виховання й формування початків комуністичного світогляду учнів, починаючи з першого класу. На третьому етапі здійснювався перехід до широкого експериментального запровадження навчання дітей з шести років у школах країни, де й була ґрунтовно перевірена розроблена система навчання «шестирічок» [199, 4]. Залучення дітей до навчання у школі з шести років здійснювалося поступово, з урахуванням бажання батьків, рівня розвитку дітей, підготовки вчительських кадрів тощо. На першому етапі діти-шестирічки навчалися у дитячому садку і школі за єдиною програмою. Було зменшено граничну наповнюваність класів – до 30 осіб. Започаткованим нововведенням було залучення першокласників до вивчення англійської мови: це обґрунтовувалося висновками з психолого-педагогічних досліджень про те, що ранній вік є найбільш продуктивним для оволодіння іноземними мовами. Експериментальний навчальний план і режим занять передбачали між третім і четвертим уроками щоденну динамічну паузу, що знімала розумову стомленість і підвищувала рухове навантаження учнів. Крім того, динамічна пауза несла й педагогічне навантаження: до неї входили заняття з фізичної культури, ритміки, спортивні змагання, рухливі дидактичні ігри, цільові навчальні прогулянки з вивченням природи рідного краю, екскурсії [199, 5]. Задля підтримки активної уваги учнів упродовж уроку й зменшення навантаження на них тривалість уроку була обмежена 35 хвилинами, що давало можливість виконувати достатній обсяг роботи для засвоєння програмного матеріалу і при цьому не перевтомлювати дітей. Зберігався шестиденний навчальний тиждень, залишалася без змін тривалість канікул. Реформа передбачала з 1 січня 1985 р. затвердити і ввести в дію положення про дитячий дошкільний заклад. Життя вимагало нових фундаментальних праць з питань змісту і методів навчання і виховання дітей дошкільного віку. Відтак було рекомендовано відповідним кафедрам педагогічних і медичних вищих навчальних закладів та Академії педагогічних і медичних наук СРСР, НДІ народної освіти підвищити якість фундаментальних досліджень, спрямованих на розробку проблем дошкільної педагогіки і психології, на вивчення основних закономірностей розвитку дітей дошкільного віку, забезпечення охорони їх здоров’я; спрямувати зусилля на розробку методів формування всебічно розвиненої особистості дитини за умов суспільного і сімейного виховання. Результати досліджень необхідно було впроваджувати в практику роботи дитячих садків. Відповідним органам було доручено збільшити тиражі художньої літератури, навчально-наочних посібників для роботи з дітьми дошкільного віку, а також науково-методичної літератури для їх педагогів [186, 41]. У Постанові Ради Міністрів СРСР «Про дальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання в школі», оприлюдненій у газеті «Правда» за 19 травня 1984 р., зазначалося, що Міністерству освіти СРСР і Академії педагогічних наук СРСР доручено розробити й запровадити у 1984 – 1985 рр. типову програму виховання і навчання дітей у дитячому садку, програмно-методичні документи, підручники, навчально-наочні посібники [185, 99]. У 1984 р. вийшла з друку Типова програма виховання і навчання в дитячому садку (за редакцією Р. Курбатової і М. Подд’якова) [230], що охоплювала зміст роботи з дітьми від першого року життя до шести років і за якою працювали дошкільні заклади до 1991 р. Створення типової програми навчання і виховання в дитячому садку (1984) зумовлювалося подальшим соціальним розвитком суспільства, досягненнями педагогічної науки, вимогами практики. При цьому орієнтувалися на збагачення змісту загальновиховної роботи в дошкільних закладах, підвищення вимог до рівня розвитку різних видів діяльності дітей. У програмі було визначено основи фізичного, розумового, морального, трудового, естетичного виховання дітей перших шести років життя відповідно до їх вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей. Зміст освітньо-виховної роботи в кожній віковій групі було представлено у двох розділах: «Організація життя і виховання дітей» і «Навчання на заняттях». Чільне місце у програмі було відведено завданням і змісту комуністичного виховання у процесі різноманітних видів діяльності: грі, праці, на заняттях тощо. Виховні завдання для кожної вікової групи дитячого садка орієнтували вихователів на кінцевий результат, який необхідно було отримати на завершальному етапі навчання. Основним критерієм ефективної роботи було досягнення такого рівня сформованості знань дітей, розвиток їхньої ігрової, конструктивної, зображувальної, художньої, трудової та інших видів діяльності, що відповідав би визначеним у програмі завданням. У типовій програмі було уточнено вікові характеристики дітей, що давало змогу більш повно реалізувати принцип розвивального навчання. Було суттєво розширено й конкретизовано зміст морального виховання; уперше визначено програмовий зміст з формування вміння організовувати свою діяльність, виконувати вимоги педагога, узгоджувати свої дії з діями інших дітей тощо. Зміст навчання дітей старшого дошкільного віку передбачав повідомлення додаткових відомостей про героїчну працю радянських людей, творчість класиків російської літератури, живопис, музичну культуру, а також нові художні твори, що сприяло би вихованню початків патріотичних почуттів, інтересу до історії рідної держави. Праці дітей як самостійному виду діяльності і засобу морального виховання присвячено окремий підрозділ програми, розширено й конкретизовано зміст трудових умінь і навичок за всіма віковими групами, визначено зміст роботи із ознайомлення дітей з працею дорослих тощо. У програмі було змінено зміст роботи з розумового виховання: знання подавалися у системі, їх обсяг поступово розширювався від групи до групи і в кожному розділі відтворював взаємозалежності й взаємозв’язки явищ навколишньої дійсності, доступні розумінню дітей (залежність будови тіла тварини від середовища проживання, залежність структури об’єкта від його практичного призначення тощо). Завдання із розвитку мовлення дітей на заняттях уперше виокремлювалося у спеціальний підрозділ «Розвиток мовлення» з урахуванням того, що формування власне мовних навичок і умінь, таких, наприклад, як вибір потрібного слова із синонімічного ряду, використання виразних засобів, порівнянь, визначень оволодіння елементами словотворення і словозміни, розвиток фонематичного слуху тощо, – не може бути здійснено під час ознайомлення дітей з довкіллям і що розв’язання цих завдань потребує спеціальних методів і форм навчання, зокрема, словесних дидактичних ігор творчих завданнь, інсценування, драматизації тощо. По-новому було представлено зміст роботи з навчання дітей грамоти: за основу бралося вміння орієнтуватися у звуковій структурі слова. Діти, користуючись відповідним дидактичним матеріалом, мали навчитися розрізняти наголошені й ненаголошені голосні звуки, тверді та м’які приголосні. Зміст Підрозділу «Розвиток елементарних математичних уявлень» було розширено за рахунок вимог до навчання дітей. Передбачалося формувати уміння здійснювати операції узагальнення предметів та поділу цілого на декілька рівних частин орієнтуватися у просторі за допомогою плану-схеми, розуміти поняття «зараз», «згодом», «раніше», «пізніше». Було значно вдосконалено завдання і зміст роботи з фізичного виховання дітей, уточнено загальні завдання, посилено оздоровчу спрямованість програми, підкреслено необхідність виховання правильної постави, загартування організму дитини, формування відповідно до віку фізичної і розумової працездатності. Зміст роботи з фізичного виховання було представлено за двома напрямами: охорона й зміцнення здоров’я дітей (режим, загартування, фізкультурно-оздоровчі заходи) та зміст занять з фізичної культури. У підрозділі «Гра» поряд із завданнями морального, розумового, естетичного і фізичного виховання вперше було визначено завдання з формування власне ігрової діяльності. Так, у старшій групі під час спільних сюжетно-рольових ігор, передбачалося формувати уміння домовлятися, самостійно розподіляти ролі, дотримуватися правил поведінки під час гри, здійснювати спільну діяльність з однолітками. Наголошувалося на необхідності розвивати в ігровій діяльності дитячу творчість, уяву. У підрозділах з естетичного виховання «Художня самостійна діяльність» і «Зображувальне мистецтво» було поглиблено морально-естетичний аспект занять з художньої діяльності (викликати емоційне ставлення до зображеного явища, образу під час розглядання репродукцій); розроблено зміст художньої праці старших дошкільників на основі народного декоративного мистецтва й видів обладнання для нього; уведено новий зміст до художньо-мовленнєвого розвитку дітей, ознайомлення з творами образотворчого мистецтва, організації самостійної художньої діяльності. Програмою для кожного вікового етапу було передбачено розширення обсягу навчальних умінь, якими повинні оволодіти діти під керівництвом педагога. Так, у дітей старшого дошкільного віку удосконалювались усі види навчальних умінь, але особливе місце займало формування вмінь здійснювати спільну діяльність з ровесниками. «Поряд із позитивними слід зазначити й негативні аспекти нової програми. Так, зміст програми в межах кожної вікової групи було розподілено за кварталами, що не дозволяло вихователям самостійно диференціювати обсяг знань, якими повинна оволодіти кожна дитина протягом місяця, кварталу або півріччя. Це, зрозуміло, могло стримувати подальший розвиток дітей високого рівня, або викликати негативне ставлення до навчання у дітей з низьким рівнем розвитку. Відтак можна зробити висновок, що програма була розрахована на виховання типової дитини середнього рівня розумового розвитку, яка існувала лише як ідеальний об’єкт виховного процесу, створений за допомогою теоретичних розрахунків авторів програми» [220, 92]. У програмі 1984 р. зауважувалося, що в державі навчання й виховання дітей дошкільного віку здійснюється на основі єдиної програми, яка є державним документом, обов’язковим для виконання кожним вихователем. Обсяг і зміст чинної типової програми були науково обґрунтовані й уточнені з урахуванням досягнень психолого-педагогічної науки і практики. Типова програма виховання і навчання дітей дошкільного віку була основою для створення аналогічних в союзних республіках. Національну специфіку регіону пропонувалося враховувати під час розв’язання завдань зображувальної діяльності, музичного, трудового виховання, керівництва сюжетно-рольовими іграми, доборі рухливих ігор, проведенні спортивних розваг тощо. Автори рекомендували при розробці регіональних програм дотримуватися принципів дошкільної педагогіки і визначеної структури програми; зберігати основний її зміст, ураховуючи при цьому особливості регіону; під час навчання кожного виду діяльності паралельно вирішувати загальнорозвивальні й загальновиховні завдання; навчання будувати на основі діяльнісного підходу [230]. У типовій програмі до розробки програмових документів союзних республік ставилися такі вимоги: - суворо керуватися основними принципами радянської дошкільної педагогіки, такими як: ідейна спрямованість виховання; зв’язок змісту освітньо-виховної роботи з життям, сучасністю; програмування змісту виховання і навчання; єдність виховної й освітньої роботи; цілеспрямоване виховання особистості у процесі специфічної для дошкільника діяльності; урахування вікових можливостей та індивідуальних відмінностей дитини; комплексний підхід до виховання, взаємозв’язок різних його сторін; - зберігати основний зміст програмових завдань і послідовність у їх ускладненні, забезпечувати науково обґрунтований, розвивальний характер навчання і виховання, не допускаючи довільне розширення або скорочення обсягу програми; - дотримуватися прийнятої структури програми, що забезпечує всебічний розвиток дитини у процесі різних видів діяльності під керівництвом вихователя; - ураховувати, що кожен вид діяльності, забезпечуючи специфічне навантаження, повинен сприяти також розв’язанню загальновиховних, загальнорозвивальних завдань. Так, наприклад, дидактична гра, будучи передовсім засобом розумового виховання, ефективно використовується і як засіб формування позитивних взаємостосунків дітей, їх ініціативи, самоорганізації тощо; - включаючи до програми виховання і навчання у дитячому садку перелік знань і вмінь, навичок, форм поведінки, уявлень, обов’язково розкривати конкретні дії самих дітей, що лежать в основі засвоєння тієї чи тієї програмної вимоги. Так, під час навчання малювання, конструювання програма повинна націлювати вихователя на формування у дітей способів обстеження предмета, аналізу зразків , що забезпечує більш повне й точне їх відтворення, формування творчості. У подальшому ці способи стають засобом активного самостійного пізнання дітьми довкілля [230, 7]. Рекомендувалося при розробці програм виховання і навчання дітей дошкільного віку в союзних республіках ураховувати специфіку клімато-географічних, економічних, культурно-національних умов. Відбір змісту для ознайомлення дітей з довкіллям рекомендувалося здійснювати з урахуванням особливостей побуту, національних традицій тощо, а уявлення дітей про працю дорослих формувати на основі їх ознайомлення як із загальними видами праці (будівельник, кухар тощо), так і зі специфічними їх видами для певної місцевості (нафтовик, доярка, землероб тощо). Зміст програми із ознайомлення з природою у регіональних програмах повинен відтворювати характерні природні особливості рідного краю. Цю специфіку рекомендувалося відтворювати й при оформленні куточків природи. Так, у приморських республіках доцільно широко представляти морську фауну, у закавказьких – гірську фауну і флору, у середньоазійських – природу пустель тощо. Пропонувалося вміщувати матеріал національного характеру в розділах, що належать до художньої діяльності дітей, проте при цьому слід зберігати основні педагогічні завдання, сформульовані у типовій програмі: з дитячої літератури, музичного виховання, зображувальної діяльності. Так, розвиток навичок зображувальної діяльності, формування образного начала в ліпленні й малюнках дітей, як зазначалося у типовій програмі, будуть найбільш ефективними за умов включення до програми тематики, що ураховувала б конкретне життєве оточення, національну своєрідність (природний ландшафт, його кольорову гаму, особливості національного орнаменту, побуту тощо). Наголошувалося на тому, що художнє виховання дітей має здійснюватися на найкращих зразках мистецтва, народної творчості з урахуванням особливостей дитячого сприйняття; програмовий зміст завдань з трудового виховання дітей, керівництво їх сюжетно-рольовими іграми теж мав ураховувати національну специфіку й бути загальнометодичним. У програмах союзних республік дозволялось робити зміни в розподілі годин на заняття, гру й інші види дитячої діяльності, в режимі дня відповідно до специфіки кліматичних умов. У 1986 р. Міністерство освіти Української РСР та Управління дошкільного виховання України оприлюднили програму виховання та навчання у дитячому садку для дітей з першого року життя (перша група раннього віку) до старшої групи дошкільного закладу (шостий рік життя). Програма видавалася російською і українською мовами [189]. Крім того, у 1985 р. в Україні було створено програму навчання та виховання у підготовчій групі дитячого садка [192]. У пояснювальній записці програми визначалася сутність суспільного дошкільного виховання як складової загальної системи народної освіти, що мала на меті закласти основи особистості дитини, здійснювати комуністичне виховання дітей дошкільного віку і підготовку їх до школи. Зазначалося, що українська програма – це вдосконалений варіант «Типової програми виховання і навчання в дитячому садку» 1984 року видання. Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи орієнтували на розв’язання завдань постійного вдосконалення системи народної освіти, підвищення якості навчально-виховної роботи в усіх її ланках, тому, розробляючи програму загальновиховної роботи в дошкільних закладах України, упорядники намагалися збагатити її зміст, підвищити вимоги до рівня розвитку різноманітних видів діяльності дітей дошкільного віку [189, 3]. При підготовці програми для України була частково врахована національна специфіка республіки, її культурні особливості. Відповідно до цього було зроблено окремі доповнення: рекомендовано для виховання інтересу і любові до рідної країни знайомити з творами Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Лисенка, вчити розпізнавати прапори Радянського Союзу й України. До змісту роботи з ознайомлення з навколишнім було введено ознайомлення дітей з творами української народної творчості: народною керамікою, вишивками, килимами, петриківським розписом, опішнянськими виробами, українськими народними піснями, казками, прислів’ями. Задля виховання інтересу до літератури і музики було запропоновано ознайомлювати дітей з творами таких українських митців, як: Н.Забіла, Л. Глібов, Т. Шевченко, М. Стельмах, М. Лисич, В. Сухомлинський, М. Коцюбинський, А. Бондарчук та зразками української народної музики в обробці українських композиторів (Я. Степовий, В. Герчик, Г. Теплицький, А. Філіпенко). До програми додавався перелік навчально-методичних діафільмів, випущених українською кіностудією хронікально-документальних фільмів за період 1970 – 1985 рр., що допомагало вихователям в організації навчально-виховної роботи. Натомість слід зазначити, що програма не орієнтувала на ознайомлення з особливостями природи рідного краю, його фауною і флорою, зокрема, характерною для півдня і заходу України, національними традиціями, специфікою побуту і праці українців, географічними й культурно-національними відмінностями їх проживання, дуже обмежено характеризувалися українські народні ігри, що, власне, не викликало подивування у ті часи, коли акцентувалося виховання уніфікованої радянської спільноти. Коли життя засвідчило, що не всі діти сьомого року життя через різні суб’єктивні й об’єктивні причини – почасти через відсутність належної матеріально-технічної бази шкіл – приступили до навчання у школі, в Україні у 1985 р. як продовження до вищезазначеної було видано програму навчання й виховання у дошкільному закладі для дітей сьомого року життя, що стала логічним продовженням типової [192]. Програма виховання дітей у підготовчій групі дитячого садка передбачала подальше вдосконалення освітньо-виховної роботи з дітьми шестирічного віку й поліпшення їх підготовки до школи у світлі Основних напрямів реформи загальноосвітньої і професійної школи. У програмі більше уваги надавалося загальновиховній роботі, спрямованій на всебічний (фізичний, моральний, розумовий і естетичний) розвиток дітей. Особливістю програми було те, що зміст роботи не розподілявся між повсякденним життям і заняттями, як це було в попередній редакції. Вимоги кожного розділу мали реалізовуватися комплексно: як на заняттях, так і у повсякденному житті Перед дитячим садком ставилося важливе завдання: – формувати в дітей позитивне ставлення до праці, початки працьовитості. Навчаючи різних трудових умінь, вихователь був покликаий поступово ускладнювати зміст діяльності, створювати умови, за допомогою яких праця об’єднувала б дітей у невеличкі колективи, набувала громадського значення, а також формувала моральні мотиви, які спонукали б дітей до праці. За програмою 1985 р., метою освітньо-виховного процесу в підготовчій групі визначалося досягнення необхідного рівня психічного розвитку кожного вихованця, формування внутрішніх якостей особистості, що характеризують психічну готовність дитини до шкільного навчання. Критеріями такої готовності виступили мотиваційна, розумова і морально-емоційна готовність дошкільників до навчання у школі, показники якої також подавала програма. Зокрема, зазначалося, що ставлення дітей до школи складається ще до початку навчання, а розвиток пізнавальних інтересів сприяє появі в кінці старшого дошкільного віку бажання навчатися. На цій основі формується ставлення до навчання як нової, серйозної й відповідальної діяльності — це мотиваційна готовність. Розумову ж готовність дитини до шкільного навчання визначають розвиток диференційованого сприйняття, образного мислення, оволодіння операціями порівняння, аналізу, синтезу, узагальнення, класифікації, що необхідні для усвідомленого засвоєння знань про навколишній світ, уміння розв'язувати завдання, проводити звуковий аналіз слів, читати за складами, розрізняти просторові й кількісні співвідношення предметів. Різноманітність почуттів, радість від зустрічі з новим, задоволення від подолання труднощів, успіхи і невдачі надають дитячій діяльності певної спрямованості, а тому у програмі зазначалося, що про морально-емоційну готовність дітей до шкільного навчання свідчать переживання, пов’язані з навчальною діяльністю, її процесом, першими результатами, емоційні особливості ставлення дитини до дорослих і однолітків, спроба знайти своє місце в дитячому колективі [192, 11]. Програма виховання дітей у підготовчій групі дитячого садка була основним керівним документом для працівників дошкільних закладів з організації педагогічного процесу. Засвоєння змісту вимог програми кожною дитиною було обов’язковим. Виховання рекомендувалося здійснювати у процесі активної діяльності – в іграх, праці, під час ознайомлення дітей з доступними їх розумінню подіями і явищами громадського життя, з рідною природою, на заняттях з усіх розділів програми. Таким чином, 80-ті рр. XX ст. у розвитку дошкільної освіти пройшли під гаслом реформування змісту навчання й виховання дітей у дошкільних закладах, яке, на відміну від гуманістичного спрямування реформи освіти в інших країнах, орієнтувалося на посилення авторитарної системи керування процесами навчання з боку комуністичної партії Радянського Союзу. Натомість і надалі зміст виховання та навчання було зорієнтовано передусім на потреби авторитарного суспільства, а не конкретної дитини. Так, в Україні у 1960 р. діяло понад 4770 дитячих садків, які відвідували загалом 330670 дітей. У 1970 р. працювало 16500 дитячих садків. З 1980 до 1985 p. відкрито дитячих садків на 408,7 тис. місць. У 1986 р. функціонувало 22000 дошкільних закладів, у яких виховувалися 2,6 млн. дітей [220, 90]. Типова назва «дитячий садок» була перетворена в урядових документах на «дошкільний заклад». Число дошкільних закладів у 1990 р. становило 24 тисячі. Період розвитку наукової теорії змісту дошкільної освіти припадає на реформування освіти в Україні, що призвело до централізації та формалізації механізму організації й управління освітою загалом. Державотворчі процеси в Україні наклали відбиток на систему дошкільної освіти. З різних причин не всі діти могли відвідувати дошкільні навчальні заклади, скоротилася чисельність дошкільних установ. Найважливіший освітянський документ – Закон України «Про освіту», прийнятий у 1991 р., зі змінами та доповненнями, внесеними в 1994 і 1996 рр. – проголосив освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного й культурного розвитку суспільства, визначив її мету, завдання, принципи. Освіта передбачає всебічний розвиток особистості, яка вважається найвищою цінністю суспільства. У час демократичних змін постає завдання виховувати громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, розвинених інтелектуально, культурно, висококваліфікованих. Структурні компоненти освіти: дошкільна, загальна середня, поза-шкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна, аспірантура, докторантура, самоосвіта. Для сприяння розвитку педагогічної науки відповідно до потреб освіти і свідомої громадськості 4 березня 1992 р. засновано Академію педагогічних наук України як найвищу галузеву наукову установу. Рішенням загальних зборів у АНН створено три відділення: теорії та історії педагогіки; дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті; психології, вікової фізіології та дефектології. Основним завданням педагогічної науки є методологічне, теоретичне й методичне забезпечення докорінного оновлення системи освіти, орієнтоване на перспективи соціально-економічного розвитку України як суверенної держави. Серед найважливіших завдань науковців постало: - визначення основоположних принципів системи безперервної освіти, державних стандартів на всіх її рівнях, структури і основних параметрів змісту освіти; - обґрунтування необхідності формування у дітей і молоді національної самосвідомості, громадянськості, прищеплення почуття патріотизму, національної ідентичності, гордості, гуманізму. 90-ті рр. ХХ ст. характеризуються розбудовою державності України, духовним відродженням українського народу. Видана у 1993 році Державна національна програма «Освіта (Україна XXI століття)» [85] вказує на необхідність розвитку творчих здібностей кожної особистості, на побудову навчання з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, починаючи вже з перших сходинок освіти – дошкільної освіти. Цей перший законодавчий акт, прийнятий Першим Всеукраїнським з’їздом працівників освіти (1993), і ознаменував революційний підхід до перебудови освіти. Пріоритетними напрямами програми визначалися: виведення освіти на світовий рівень, гуманізація і гуманітаризація, виховання і навчання на національному ґрунті (народознавчий аспект), підняття престижу української мови й надання їй статусу державної, багатомовне виховання підростаючого покоління. Серед основних принципів розбудови освіти новими виступили: - варіативність змісту, форм і методів навчання; - варіативність типів навчальних закладів. Першочерговими завданнями програми «Освіта» було: 1) створити законодавчу базу освіти; 2) розробити Державний стандарт освіти в Україні; 3) розробити Базовий компонент дошкільної освіти в Україні; 4) розробити критерії оцінки варіативних програм і типів навчальних закладів. У програмі освіти був окремий розділ «Дошкільне виховання», який вніс нове до системи дошкільного виховання – у ньому було зазначено, що дошкільне виховання є першою вихідною ланкою освіти. Для цього необхідно було створити для дошкільних закладів єдину державну програму (національну). Сучасні погляди на дошкільне виховання викладені в Концепції до шкільного виховання в Україні (1993). Створена на замовлення Міністерства освіти, вона становить систему завдань, методів, засобів дошкільного виховання, що базуються на гуманізмі, демократизмі, національній культурі й загальнолюдських цінностях. Дошкільне виховання ставить за мету формування основ духовності особистості в період найбільшої емоційної чутливості дитини. Водночас у статті 8 Закону України «Про дошкільну освіту» зазначено: «Сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти в дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента» [102, 27]. Стаття 36 означеного Закону визначає батьківським обов’язком «забезпечити умови для здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної освіти за будь-якої форми» [102, 29]. Концептуальні положення теорії дошкільного виховання були спрямовані на використання потенційних неповторних можливостей розвитку кожної дитини, формування індивідуально-творчих начал особистості дошкільника. У період від народження до семи років закладається фундамент для набуття у подальшому будь-яких спеціальних знань, умінь і навичок, засвоєння різних видів діяльності. У цьому зв’язку особливого значення набував «базовий компонент» дошкільної освіти, оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, розробка державних і авторських програм, які б сприяли реалізації творчих здібностей кожної дитини. Саме це спонукало українських учених до створення у 1991 – 1993 рр. понад 20 альтернативних програм виховання та навчання дітей дошкільного віку, які б спиралися на принципи демократизації і гуманізації. Зупинимось на декількох із них. Програми «Малятко», «Дитина», «Дитина в дошкільні роки» містять там розділи розвитку мовлення, математики, зображувальної діяльності, розділ ознайомлення дітей з природою, праця, гра, музика. Для роботи з дітьми шостого року життя було введено розділ з формування вміння читати та розділ з підготовки руки до письма. У кінці кожного розділу програми подавалися показники засвоєння знань. Особливістю програми «Малятко» (1991) є розширення кола уявлень про культурні традиції українського народу (мистецькі, трудові, мовні, родинно-побутові, обрядові та ін.), ознайомлення з якими сприяє вихованню любові до свого роду, рідної природи, інтересу до матеріальних і духовних цінностей українського народу. Знання рідної культури с умовою для розуміння культур інших народів [159]. |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
ПРОГРАМА V Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі „ Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Полоністичний науково-інформаційний центр імені Ігоря Менька... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ... Шановна Пані секретар Дрогобицької міської ради, в о міського голови міста Дрогобича |
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка Вимоги до претендентів: наявність відповідного наукового ступеня і/або вченого звання, повна вища освіта за профілем кафедри |
|
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка Вимоги до претендентів: наявність відповідного наукового ступеня і/або вченого звання, повна вища освіта за профілем кафедри |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ... Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки |
|
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка На посаду декана Інституту фізики, математики та інформатики мають право претендувати науково-педагогічні працівники цього інституту,... |
Дрогобицькому регіону потрібні фахівці з комп’ютерного еколого-економічного моніторингу У 2011 році Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка ліцензує підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного... |
|
ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА На виконання наказу МОН України від 24. 05. 2007 № 420 «Про використання мобільних телефонів під час навчального процесу», рішення... |
ЗАПРОШЕННЯ на Всеукраїнську студентську олімпіаду 2010-2011 навчального... Міністерства освіти і науки України від 02. 12. 2010 року №1190 «Про проведення Всеукраїнської студентської олімпіади 2010-2011 навчального... |