|
|
Скачати 2.39 Mb.
|
Висновки до другого розділу Зміст та завдання дошкільної освіти не є статичними, вони постійно змінюються, розвиваються. Так, з середини 50-х рр. почався процес об'єднання ясел і дитячих садків у одній дошкільній установі. У той період ясла підпорядковувалися Міністерству охорони здоров'я, а дитячі садки – Міністерству народної освіти, тому не існувало єдиних навчальних програм для комплексних дитячих садків з урахуванням наступності й спадкоємності між віковими періодами дітей. У 1959 р. було створено новий тип дошкільного закладу – ясла-садок, що забезпечував виховання дитини від народження до семи років. Відповідно до цього була розроблена нова єдина програма виховання дітей переддошкільного і дошкільного віку (1962). У 1960 р. у системі Академії педагогічних наук СРСР було засновано Науково-дослідний інститут дошкільного виховання, який очолив український психолог О. Запорожець. НДІ дошкільного виховання став центром полідисциплінарних досліджень проблем виховання, навчання, психічного, психофізіологічного і фізичного розвитку дитини. Тут було створено оригінальні наукові, методичні розробки, які отримали широке визнання не лише в СРСР. Аналіз науково-методичних матеріалів свідчить, що 60-ті рр. ХХ ст. в радянській Україні характеризуються суспільним ідеалом виховання. Наявна тенденція підпорядкувати сімейне виховання дошкільній установі. У положеннях про дошкільні установи зазначалося, що дитячий садок у тісному співробітництві з сім’єю здійснює гармонійний розвиток і громадянське виховання дітей дошкільного віку, їх успішну підготовку до навчання у школі. У 1975 р. впроваджено нову «Програму та методичні настанови виховання дітей у дошкільних закладах», яку в 1986 р. було змінено «Програмою навчання і виховання в дитячому садку». Вітчизняні вчені активно працювали над проблемами психічного розвитку, фізичного, розумового, морального, трудової-естетичного виховання дітей дошкільного віку. В цей період – кінець 70 – початок 80-х рр. ХХ ст. – відбулася переорієнтація на засади гуманізму, що вплинуло на всі галузі суспільного життя. 90-ті рр. ХХ ст. характеризуються становленням змісту дошкільної освіти в незалежній Україні. На початку цього періоду у системі дошкільної освіти відбулися значні зміни: скорочено кількість дошкільних закладів, засновано нові їх типи, розроблено альтернативні програми виховання дітей. У 1991 – 1993 рр. в державі було створено майже 20 комплексних та тематичних альтернативних програм виховання і навчання дітей дошкільного віку. У 1999 р. вперше в історії дошкільної освіти було прийнято Базовий компонент дошкільної освіти – Державний стандарт дошкільної освіти, в якому подано мінімально необхідний і водночас достатній обсяг знань дітей для майбутнього навчання їх у школі. У розділі дається аналіз поглядів Г. Ващенка, В. Сухомлинского і М.Стельмаховича на сімейне виховання як середовище соціалізації дітей дошкільного віку, а дитина як самостійна особистість стоїть у центрі педагогічних систем педагогів-творців. Це положення В. Сухомлинський, і М. Стельмахович вважали вихідним при розробці усіх своїх концепцій та здійсненні підходів до навчання і виховання. Зокрема, В. Сухомлинський називав дошкільне дитинство періодом життя, що великою мірою визначає майбутнє людини, наголошуючи, що у процесі виховання дитини дошкільного віку педагог повинен бачити і відчувати дитячу душу. Адже кожна дитина – це «унікальний світ», його необхідно зрозуміти, прийняти і знайти шляхи взаємодії з ним. Основні наукові результати розділу опубліковані у таких працях [25, 328 – 331]; [27, 34 – 40]; [34, 138 – 141]; [39, 153 – 167]. РОЗДІЛ ІІІ ДОСВІД СІМЕЙНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ другої ПОЛОВИНИ ХХ ст. 3.1. Практичні аспекти взаємодії дошкільних закладів та сім’ї у процесі соціалізації дітей дошкільного віку другої половини ХХ ст. Аналізуючи педагогічні засади соціалізації дітей дошкільного віку у суспільному та сімейному оточенні, вважаємо за необхідне, звернутися до праць провідних фахівців досліджуваного періду, що містять поради та рекомендації щодо виховання дитини. Серед популярних в педагогічних колах публікацій, хотілося б відзначити книгу з серії «Бібліотека для батьків» Л.Ф. Островської «Сімейне виховання. Дошкільники» (1977) [173] чи О.В. Проскури і Л.О. Шибицької «Як учити найменших» (1982) [193], брошуру Г.З. Чумаченко «Дитячий садок і сім’я» 1963р. [246], праці О.І. Жаваронко «Виховання почуттів» [94] (1956), М.В. Вовчик-Блакитна «Ви – батьки» (1974) [67], Б.Т. Ліхачьова «Простые истины воспитания» (1983), [152], В.К. Котирло, С.О. Ладивір «Детский сад и семья», (1984) [132], А.Г. Хріпкова, Д.В. Колесов «В семье сын и дочь» (1985) [243], О.Л. Кононко «Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві)» (1998) [19] та ін., а також перідика привчена дошкільному дитинству [93], що призначені для батьків та вихователів дошкільних закладів (Додаток Д). У цих книгах йдеться про те, як організувати життя дитини в сім’ї, наповнити її корисним змістом, що сприяло б її всебічному розвитку, як забезпечити фізичний і психічний розвиток дошкільника. Зміст рекомендацій та наукових досліджень відображає, на нашу думку, основні аспекти виховних традицій цього часу, їх ґенезу та педагогічні засади. «Життєздатність будь-якого суспільства визначається тим, як воно забезпечує своє майбутнє. Серед цінностей, що передаються від покоління до покоління, однією з найважливіших є виховання. В ньому поєднується минуле, сьогодення і майбутнє суспільства», вважають автори сучасної праці з педагогіки українського дошкілля Н.В. Лисенко та П.Р. Кирста [148, 5]. Зі свого боку, педагогічні засади – це сукупність певних методів, форм, особливостей освітнього впливу на вихованця з боку педагогічного середовища з метою досягнення визначеного результату, що окреслюється певними науковими параметрами [80]. Саме визначення цих параметрів можливе, на нашу думку, завдяки ретельному вивченню педагогічних праць та проблем досліджуваного періоду. У брошурі для батьків Г. Чумаченко «Дитячий садок і сім’я» (1963) [246], за редакції кандидата педагогічних наук М.В. Вовчик-Блакиткої, зорієнтованій на співпрацю дитячого садочка з сім’єю, ми теж знаходимо роздуми про перспективу майбутнього з позиції виховання. На перших сторінках читаємо – «наші діти, – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни всього світу. Вони будуть творити історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це ще не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша, провина перед іншими людьми, перед усією країною» [246, 3 – 4]. Авторка книги для батьків Л. Островська «Сімейне виховання. Дошкільник», що видана у 1977 р. стверджує, що «основи громадянського світосприняття маленької людини народжуються в її власному досвіді спілкування з людьми. Воно починається з сім’ї, з тією моральної атмосфери, в якій перебуває дитина» [173, 103]. Загальновідомо, що система народної освіти періоду 60 – 70-х рр. ґрунтується на суспільному вихованні дітей, проте «виховний вплив сім’ї на дітей повинен все більш органічно поєднуватися з їх суспільним вихованням» [246, 5]. Реалізація виховних завдань суспільного виховання передбачає тісну співпрацю сім’ї з дошкільними установами,а тому кожній сім’ї, яка хоче виховати своїх дітей чесними, працьовитими, безмежно відданими Батьківщині людьми, слід не протиставляти сімейне виховання меті, яку ставлять перед собою дитячі виховні заклади – ясла, садок, школа, а працювати в тісному контакті з ними» [246, 5]. Батьки змалку навчають дитину сприймати навколишній світ. У сім’ї виховуються перші почуття дитини до матері, до батька, до рідних і товаришів, починає формуватися її особистість, ставлення до навколишніх. Продовжуючи цю думку, Г.З. Чумаченко зазначає: «Сім’я може або полегшити роботу дитячого садка та школи, або утруднити її. В сім’ї дитина дізнається не лише про те, що добре, а що погано, не лише знайомиться з світом, але й набуває перший практичний досвід вірних чи невірних дій та вчинків. Наслідуючи у своїх іграх батьків, діти в міру своїх можливостей проникають у цікаве життя й роботу дорослих. Це живе життя захоплює їх і доповнює досвід, набутий ними в дитячому садку» [246, 5]. Упродовж історії людства склалися два види виховання підростаючого покоління: сімейне й суспільне. Кожний з них є соціальним інститутом виховання і має певні можливості у формуванні особистості дитини. Н.В. Лисенко та П.Р. Кирста, аналізуючи взаємодію інститутів родинного і суспільного виховання дітей дошкільного віку, відзначають, що «здавна точиться дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші заклади)» [148, 304]. Г.З. Чумаченко звертаючись до батьків, акцентує увагу на взаємодії та рівнозначності соціальних інститутів виховання: «немає таких терезів, на яких можна було б зважити і точно сказати, хто вирішує справу виховання дитини: дитячий садок, чи сім’я, чи школа. Безперечно, всі разом» [246, 7]. І успіх виховання залежить «не від зусиль хороших сімей чи хороших садків зокрема, а насамперед від того, чи узгоджені їх дії, чи існує єдина для сім’ї і дитячого садка лінія виховання, чи немає розбіжності у їх вимогах до дитини» [246, 7]. Велика роль у цій відповідальній справі належить дитячому садку. Виховна робота здійснюється тут кваліфікованими педагогами за програмами і методиками, що відповідають завданням суспільного виховання. «В дитячому садку створені найкращі умови для всебічного (розумового, морального, естетичного та фізичного) виховання дітей» [246, 5]. І тут недостатньо, на думку педагога, «офіціального контакту між вихователями та батьками, тут потрібне живе взаєморозуміння, сердечність, справжня дружба. Адже і вихователі і батьки люблять дитину та однаково бажають, щоб вона виросла хорошою і щасливою. Вони разом несуть і відповідальність за дитину, за її життя, здоров’я, за її майбутнє» [246]. Сучасні вчені дедалі більше схиляються до визнання надзвичайної важливості сімейного виховання, що характеризується зверненням на особистість дитини, її духовний світ для повноцінного розвитку особистості, оскільки його силу і вплив не можна порівняти з жодним, навіть дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі [148, 305]. Питання про спільну, погоджену роботу дитячого садка з сім’єю у справі виховання дітей – одне з найважливіших у радянській педагогіці. «Єдність вимог до дитини з боку дитячого садка і сім’ї є неодмінною умовою правильного виховання», констатує Г.З. Чумаченко і додає: «Науково доведено, що суперечливі, взаємовиключаючі впливи найзгубніше відбиваються на психіці дитини, накладають свій слід на всю поведінку дитини, на її ставлення до людей і насамперед до дорослих. Мало того, що дитина ніколи не знає, що ж правильно, а чого не слід робити, що добре, а що погано, вона втрачає повагу до дорослих, які спростовують накази один одного» [246, 8]. В умовах різнобою вимог, наказів, заборон, коли вдома дозволяють те, що забороняють у дитячому садку і навпаки, дитина втрачає віру в мудрість дорослих, що самі не знають, чого хочуть від неї. «Так, стверджує Г.З. Чумаченко, втрачається авторитет батьків або вихователів, а найчастіше одних і других, а разом з ним втрачається і ключ до дитячої душі» [246, 9]. Ось чому дуже важливо, щоб «сім’я підтримувала і вдома усі ті поняття і звички, які прищеплюються дітям у дитячому садку, школі...» [246, 9]. У сім’ї формуються характер дитини, її особистісні риси, зокрема закладаються основи національної свідомості, відбувається становлення особистості загалом. Доповнює ці тези Л.Ф. Островська: «чи буде дитина рости дисциплінованою, залежить від нас і від того середовища, у якому вона виховується. Якщо, наприклад, у сім’ї до дитини ставляться певні вимоги, якщо вона не має ніяких моральних обов’язків перед близькими, якщо виховні прагнення дорослих спрямовані на задоволення дитячих примх, то в такому випадку можна виростити споживача, егоїста, всі думки і вчинки якого виходять із зручностей і бажань власного «я»» [173, 103]. Уже трирічні діти мають багато звичок. Одні з них – стійкіші, інші –менш стійкі. Проте, якими б вони не були, вони не з’являються і не зникають самі собою, – кожна завжди є результатом виховання та сприятливих або несприятливих умов його. Якщо сім’я систематично підтримує ті вимоги, які ставить перед дитиною дитячий садок, корисні звички складаються дуже швидко і без помітних зусиль, дитина правильно розвивається, а сам процес виховання стає радісною для вихователя і для батьків справою – вважають радянські педагоги ІІ-ї половини ХХ ст. Виховання у широкому розумінні – це прилучення дитини до світу дорослих [45]. У цьому процесі беруть участь батьки і педагоги, а також явища довкілля, реальне життя дорослих, природа, суспільство. Проблема соціалізації дитини у сім’ї, її особливості, взаємозумовленість процесів впливу інших інститутів соціалізації на дитину були гострим питанням дискусії фахівців. Важливим завданням дошкільних установ 50 – 70-х рр. ХХ ст. є широка педагогічна пропаганда серед населення [95, 19 – 25] (див. Додаток Є). Так, зокрема, цікавим прикладом є «Тези доповідей на обласних педагогічних читаннях дошкільних працівників. 16 – 17 березня 1966 р.», що відбувалися у Львові. Дитячий садок, зазначає у своїй доповіді вихователька Львівського дитячого садка № 93, Ф.С. Непомняща, повинен бути для батьків живим прикладом правильного виховання дітей дошкільного віку, допомагати батькам у налагодженні домашнього виховання дітей. «У роботі з сім’єю важливу роль ми надавали вихованню у дітей і пошани до батьків, і виховували повагу до праці: допомагали нашим вихованцям старанно готуватися в дитячому садку до святкування в сім’ї днів народження їх батьків та інших членів сім’ї (підготовка подарунків, розучування відповідних віршів та ін.); брали участь у відзначенні різних нагород, які отримували батьки на виробництві за сумлінну працю, писали з дітьми листи до батьків, які знаходились у відпустці, або ж у лікарні….» [229, 21]. Педагогічним гаслом того часу можемо вважати думку В. Сухомлинського, який зауважував, що «...сім’я – це повноводна річка, водами якої живиться держава» [223]. У сім’ї шліфуються найтонші риси людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості. З сім’ї починається соціальне виховання [203]. У 60 – 80-ті рр. в Україні постійно зростала кількість дошкільних закладів: у 1970 р. їх було 16,5 тис, 1987 р. – 23,1 тис, 1990 р. – 24 тис. У 1975 р. впроваджено нову «Програму та методичні настанови виховання дітей у дошкільних закладах», яку в 1986 р. було змінено «Програмою навчання і виховання в дитячому садку» [191]. Вітчизняні вчені активно працювали над проблемами психологічного розвитку, фізичного, розумового, морального, трудово-естетичного виховання дітей дошкільного віку. Значний вклад у розробку актуальних проблем дошкільної педагогіки внесла лабораторія дошкільного виховання Науково-дослідного інституту педагогіки України та кафедри дошкільної педагогіки Київського державного педагогічного інституту (нині – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова). На думку Т. Поніманської, у 80-ті рр. багато прихильників здобула ідея педагогіки співробітництва як прагнення педагога бути однодумцем дитини. Одним із лідерів цього напряму був Ш. Амонашвілі. Педагоги-новатори кожен по-своєму втілювали ідею педагогіки співробітництва, яка спонукала їх до співтворчості з дитиною у педагогічному процесі, орієнтувала на цілісний розвиток особистості дитини, на прийняття її такою, якою вона є, на творення її як вільної, розвинутої та освіченої людини [183, 33]. У цих умовах важливо дотримуватися принципу паралельного існування, а взаємопроникнення сім’ї і дитячого садочка – цих двох важливих соціальних інститутів. Головним завданням стає усунення бар’єру між дитячим садком і сім’єю. Сутністю взаємодії сім’ї та дошкільного закладу – це узгодження в інтересах дитини вимог, дій дошкільного закладу і сім’ї як суб’єктів її виховання; активне залучення батьків до педагогічного процесу, надання допомоги педагогічному колективові дошкільного закладу, дотримання принципів співробітництва, взаємоповаги, взаємодовіри, партнерства і чітке усвідомлення своєї ролі та відповідальності в спільній дії, любов до дитини, прийняття і повага її як особистості, розуміння її проблем. Ґрунтовний аналіз впливу сім’ї на дошкільника представлено у дослідженнях О.Л. Кононко, зокрема, у навчальному посібнику для вищих навчальних закладів «Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві)» (1998) [126]. У ньому автор стверджує, що «сім’я має більші можливості для виховання, ніж дошкільний заклад і школа бо, по-перше, у ній об’єднані люди різного віку, статі, роду занять; по-друге, дорослі члени родини можуть впливати на дитину в різних життєвих ситуаціях – у квартирі, на вулиці, в гостях, у відпустці (це робить сімейні впливи різноманітними і гнучкими); по-трете, однією дитиною, як правило, опікуються кілька дорослих (у той час як у школі чи в дитячому садку це співвідношення – не на користь індивідуальному розвитку)» [126, 139]. У концепції дошкільного виховання в Україні подано низку тез про взаємодію сім’ї і дошкільної установи: - сім’я і дитячий садок у хронологічному порядку пов’язані принципами наступності. Вони повинні забезпечувати безпосередність навчання і виховання дітей [89, 19]. У дослідженнях деяких педагогів стверджується, що у практиці суспільного і сімейного виховання переважає принцип не наступності, а паралелізму, тобто сім’я розв’язує свої завдання, а дошкільний заклад – свої. За таких умов освітня підготовка дітей не матиме відчутних результатів [148, 315]. Наступна теза: «сім’я – це найприродніша школа соціалізації дитини в суспільстві. Через сім’ю дитина набуває різного досвіду. Концепція спрямовує на те, щоб мета і зміст суспільного виховання не відрізнялися від мети і змісту родинного виховання», констатує О.Л. Кононко, і додає: «на всіх етапах життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища. У житті дитини протягом його перших років домінують соціалізуючі впливи сімейного оточення. Це відбувається, оскільки, по-перше, рідні люди – найдорожчі й найавторитетніші для дитини, і вона довіряє їм, копіює їх, прислухається до їх настанов і порад; по-друге, сім’ї належить пріоритет в емоційному вихованні дошкільника, по-третє, переважна більшість дітей протягом перших років життя перебуває вдома, в колі батьків і рідних» [126, 138]. Відзначимо, що наприкінці ХХ ст. чітко акцентується теза про первинність сім’ї як соціального інституту, що співвідноситься з реаліями суспільного життя. «Вплив сім’ї на дошкільника порівняно з впливами інших соціальних інститутів відзначається найбільшою тривалістю і постійністю. В дитячому садку дитина проводить декілька років свого життя, у школі – одинадцять років. У колі рідних і батьків вона перебуває від народження і до повноліття, а іноді і все своє життя. Сім’я – це тло, на якому відбувається становлення особистості, її емоційний, розумовий, фізичний, соціальний розвиток» [126, 138]. Хоча, звісно, науковці підкреслюють важливість і суспільного виховання дитини-дошкільника. «Виховуючись лише в сім’ї, дитина хоча й розвивається як індивідуальність, набуває своєрідного обличчя, виростає, як правило, емоційною істотою, проте не може легко адаптуватись до життя в інших соціальних інститутах – дошкільному закладі, школі, – оскільки на заваді стоятимуть її егоїстичні орієнтації» [126, 140]. Так, «поєднання сімейного виховання з суспільним – важлива умова нормального соціального розвитку зростаючої особистості» [126]. Початок 90-х рр. XX ст. спричинив у системі дошкільної освіти значні зміни: скорочено кількість дошкільних закладів, засновано нові їх типи, розроблено альтернативні програми виховання дітей. Як зазначає Т. Поніманська, нові соціально-політичні реалії потребували внесення суттєвих коректив у концепцію дошкільного виховання в Україні, розгортання її на суверенному праві кожного народу дбати про своє майбутнє [183, 35]. У цей час плідно розроблялися засади науково-методичного забезпечення педагогічного процесу в дитячому садку в нових умовах; вивчалися шляхи здійснення особистісноорієнтованого підходу у вихованні, особливості розвитку в дитини духовності як домінуючого начала у структурі особистості, проблеми роботи з обдарованими дітьми; велися дослідження педагогічних умов повноцінного фізичного і психічного розвитку дитини в дошкільні роки. Кінець XX – початок XXI ст. характеризується створенням новітніх концепцій дошкільного виховання – своєрідних орієнтирів для науковців і практиків у вивченні актуальних проблем розвитку особистості дитини. |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
ПРОГРАМА V Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі „ Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Полоністичний науково-інформаційний центр імені Ігоря Менька... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ... Шановна Пані секретар Дрогобицької міської ради, в о міського голови міста Дрогобича |
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка Вимоги до претендентів: наявність відповідного наукового ступеня і/або вченого звання, повна вища освіта за профілем кафедри |
|
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка Вимоги до претендентів: наявність відповідного наукового ступеня і/або вченого звання, повна вища освіта за профілем кафедри |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ... Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки |
|
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка На посаду декана Інституту фізики, математики та інформатики мають право претендувати науково-педагогічні працівники цього інституту,... |
Дрогобицькому регіону потрібні фахівці з комп’ютерного еколого-економічного моніторингу У 2011 році Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка ліцензує підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного... |
|
ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА На виконання наказу МОН України від 24. 05. 2007 № 420 «Про використання мобільних телефонів під час навчального процесу», рішення... |
ЗАПРОШЕННЯ на Всеукраїнську студентську олімпіаду 2010-2011 навчального... Міністерства освіти і науки України від 02. 12. 2010 року №1190 «Про проведення Всеукраїнської студентської олімпіади 2010-2011 навчального... |