Особливості застосування методів поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі з дітьми «групи ризику»

Основні проблеми підлітків «групи ризику»: деформований розвиток сексуального інтересу, дисгармонія соціального і біологічного розвитку, недостатня критичність до себе, підвищена до інших, рефлекс наслідування, груповий егоїзм, конформність, проблема самостійності, підвищена збудливість, конфліктність, загострене почуття власної гідності. Всі ці проблеми можна зменшити чи усунути за допомогою наступних методів поведінкової терапії: позитивне підкріплення та навчання впевненості в собі та своїх здібностях, моделювання з участю в процедурі.

1. 
   Визначити, у вирішенні яких проблем та у якій формі надається допомога дітям «групи ризику».
   
2. 
   Дізнатися думку фахівців про труднощі і переваги застосування методів поведінкової терапії з дітьми «групи ризику» та на підставі отриманої інформації встановити особливості застосування методів поведінкової терапії у соціальній роботі з дітьми «групи ризику»
   
3. 
   Визначити, які методи поведінкової терапії є найбільш ефективні для певних вікових категорій дітей «групи ризику».
   

1. 
   найчастіше діти «групи ризику» потребують корекції поведінки;
   
2. 
   соціально-педагогічну роботу з дітьми «групи ризику» у дошкільних навчальних закладах та середніх загальноосвітніх школах, здебільшого, проводять соціальні педагоги, вихователі та класні керівники, використовуючи методи поведінкової терапії;
   
3. 
   методи поведінкової терапії є ефективними у роботі з різними віковими категоріями дітей «групи ризику».
   

1. 
   Всі респонденти зазначили, що у навчальних закладах, у яких вони працюють, дітям «групи ризику» надається допомога для вирішення поведінкових проблем у формі індивідуальних бесід з дитиною та бесід з батьками/опікунами дитини. Також 14 респондентів зазначили, що у навчальних закладах, у яких вони працюють, дітям «групи ризику» надається допомога у вирішенні психологічних проблем у формі індивідуальної роботи фахівця і дитини.
   
2. 
   Основними проблемами, для вирішення яких варто використовувати поведінкову терапію у роботі з дітьми «групи ризику», на думку більшості респондентів, є:
   

• 
  погана успішність в навчанні (42 з 58);
  
• 
  відсутність навичок дотримання дисципліни (41 з 58);
  
• 
  агресивність (40 з 58);
  
• 
  невідповідність поведінки до норм, прийнятих у суспільстві (38 з 58);
  
• 
  надмірна вразливість (36 з 58);
  
• 
  жорстокість (35 з 58);
  
• 
  невміння спілкуватися, вести діалог (32 з 58);
  
• 
  страхи (32 з 58);
  
• 
  невідповідність поведінки до віку (32 з 58);
  
• 
  імпульсивність (32 з 58);
  
• 
  несамостійність (31 з 58);
  
• 
  замкнутість (30 з 58);
  
• 
  проблеми адаптації до школи (29 з 58);
  
• 
  непередбачуваність (29 з 58).
  

3. 
   На думку переважної більшості респондентів (49 з 58), існують труднощі у використанні методів поведінкової терапії, а саме: дотримання фахівцями та батьками чітких вимог у використанні терапії (46 з 58); потребує залучення батьків/опікунів (41 з 58), оскільки це бажана вимога, від якої значною мірою залежить ефективність проведення терапії; потребує багато часу та зусиль (39 з 58); у дитини можуть виникнути протести і агресія у відповідь на терапію (35 з 58).
   
4. 
   Майже всі опитані (56 з 58) виділяють низку суттєвих переваг використання методів поведінкової терапії: допомагають дитині краще почувати себе у соціумі (50 з 58); зменшується рівень агресії (48 з 58); допомагають дитині подолати проблеми у спілкуванні, налагодити спілкування з однолітками (47 з 58); допомагають уникнути виключення дитини з колективу (46 з 58); дитина вчиться правил та норм поведінки в оточенні (42 з 58); зміна ставлення дитини до навчання і, як наслідок, покращення успішності в навчанні (39 з 58); можливість проведення терапії у звичайному шкільному середовищі, без порушення звичного режиму дня (35 з 58); у процесі поведінкової терапії діти вчаться аналізувати свою поведінку та оцінювати її наслідки (30 з 58).
   
5. 
   Переважна більшість (49 з 58) опитаних зазначили, що вважають доцільним використання таких методів поведінкової терапії, як: позитивне підкріплення та навчання впевненості в собі та своїх здібностях з усіма віковими категоріями дітей «групи ризику». Також більшість (39 з 58) респондентів вважають недоцільним використання аверсивної методики поведінкової терапії у роботі з дітьми «групи ризику» у будь-якому віці.
   
6. 
   Більшість респондентів вважають доцільним використання таких методів поведінкової терапії, як: формування стимулів, які викликають тривогу (32 з 58) та методу поступової дії стимулів (34 з 58) з дітьми «групи ризику» в дошкільному (30 з 58) та молодшому шкільному віці (3-6 і 7-10 років) (32 з 58), метод моделювання з участю в процедурі – в молодшому шкільному віці (7-10 років) (43 з 58). У підлітковому віці, як зазначила більшість (39 з 58) фахівців, методи поведінкової терапії є не ефективними, окрім тих, які ми зазначили у пункті 5.
   
7. 
   Серед опитаних працівників були фахівці наступного профілю:
   

1. 
   методи поведінкової терапії є доцільними у будь-якому віці, але найбільш ефективні вони у роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку;
   
2. 
   для ефективності впливу на поведінку дитина важливе залучення батьків/ опікунів до терапії та оптимізація співпраці батьків та навчального закладу;
   
3. 
   у роботі з дітьми «групи ризику» важливо пам’ятати, що ці діти мають більш виражені потреби у визнанні, увазі, самореалізації, підтримці, дружбі, ніж їхні однолітки і, зважаючи на це, будувати співпрацю з дитиною для подолання актуальних для неї проблем.
   

1. 
   Основні соціально-педагогічні і соціально-психологічні характеристики дітей «групи ризику»:
   

• 
  відсутність розуміння важливості моральних, духовних цінностей, визнаних у суспільстві;
  
• 
  переконання у своїй непотрібності в суспільстві, неможливості досягти в житті чогось своїми силами, своїм розумом і талантом, зайняти гідне місце серед однолітків, досягти матеріального благополуччя;
  
• 
  проектування на себе сучасного життя власних батьків;
  
• 
  підвищений рівень тривожності і агресивності;
  
• 
  переважне орієнтування на матеріальні цінності красивого, легкого життя, прагнення отримувати від життя лише задоволення найпримітивніших потреб.
  

2. 
   Основні проблеми дітей «групи ризику»:
   

• 
  непідготовленість до навчання в школі (дисгармонія емоційно-вольової сфери, недостатньо розвинені пізнавальні здібності та довільність поведінки, невміння спілкуватися з дорослими і дітьми);
  
• 
  погана адаптація до перебування в дитячому садку чи школі;
  
• 
  відхилення в поведінці (агресивність, гіперактивність);
  
• 
  відставання в розвитку (пізніше починають ходити, говорити тощо)
  
• 
  невідповідність поведінки до віку;
  
• 
  потреба в увазі та необхідності бути потрібним, що перевищує звичні норми;
  
• 
  відсутність дисципліни.
  

• 
  безпека;
  
• 
  визнання;
  
• 
  власна важливість для батьків, учителів, однокласників, друзів;
  
• 
  необхідність;
  
• 
  вільне волевиявлення й самовираження;
  
• 
  любов;
  
• 
  корекція поведінки;
  
• 
  допомога в адаптації до начального закладу;
  
• 
  формування навичок ефективного спілкування як з однолітками, так і дорослими.
  

3. 
   Основні методи поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі:
   

• 
  Систематична десенситизація (спершу досягається стан повної релаксації, а потім людина піддається впливу стимулу, який викликав реакцію тривоги. Негативна реакція тривоги потім гальмується станом релаксації).
  
• 
  Виникнення стимулів, які викликають тривогу (спонукання клієнта уявити або дійсно зіткнутися з ситуацією, яка викликає страх, який слабшає з часом).
  
• 
  Поступова дія стимулів (клієнти наближаються до фобічних об'єктів або ситуацій поступово, при допомозі серії, що складається з невеликих сходинок).
  
• 
  Моделювання з участю в процедурі (клієнт навчається новій поведінці шляхом простого спостереження, нічого не роблячи і без прямого зовнішнього підкріплення).
  
• 
  Навчання впевненості в собі і своїх здібностях (навчає людей, як адекватно реагувати в різних соціальних ситуаціях).
  
• 
  Позитивне підкріплення (позитивне підкріплення, яке слідує за поведінковою реакцією, стимулює частіше виникнення такої поведінки).
  

4. 
   Особливості застосування методів поведінкової терапії з різними віковими категоріями дітей «групи ризику»:
   

• 
  дошкільний вік (3-6 років) – важливим елементом роботи є формування соціально спрямованої поведінки. Важливу роль у формуванні моральних почуттів відіграють дитячі уявлення про позитивні зразки поведінки, оскільки вони дають дитині змогу передбачити емоційні наслідки своєї поведінки.
  

• 
  молодший шкільний вік (7-10 років) –в центр уваги повинні бути поставлені такі завдання: формування та закріплення позитивної самооцінки, впевненості дитини у власних можливостях; інтересу до оточуючих людей; навчання дітей навичкам спілкування, надання їм знань про норми і правила поведінки; розвиток навичок адекватної поведінки.
  

• 
  підлітковий вік (11-16 років) – реальна програма дій має складатися з відповідних етапів роботи. Перший етап – діагностичний (збір інформації; визначення психологічного статусу підлітка; складання соцііально-психолого-педагогічної характеристики; підготовка індивідуальної реабілітаційної програми). Другий етап – реалізація соціально-реабілітаційної програми.
  

1. 
   Балута Л. І. Психолого-педагогічний аналіз формування особистості учнів та профілактика їх соціальної поведінки / Л. І. Балута // Нові технології навчання. – 2001. – № 30. – С. 22-29.