Особливості застосування методів поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі з дітьми «групи ризику»


Скачати 410.53 Kb.
НазваОсобливості застосування методів поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі з дітьми «групи ризику»
Сторінка1/5
Дата21.02.2016
Розмір410.53 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Психологія > Документи
  1   2   3   4   5
Особливості застосування методів поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі з дітьми «групи ризику»Вступ

Збереження життя і зміцнення здоров’я, формування здорового способу життя підростаючого покоління нині визнані проблемами загальнодержавного масштабу. Відтак виховання безпечної поведінки в соціальному середовищі – один із пріоритетних напрямків освітнього процесу, тому що з кожним роком збільшується кількість дітей, травмованих внаслідок несформованих навичок поведінки з предметами і речами, незнайомими людьми, в різних небезпечних ситуаціях. Сьогодні, коли соціальне довкілля може становити загрозу для життя і здоров’я дитини, виникає потреба в глибокому осмисленні та систематизації роботи з дітьми щодо виховання у них свідомої позиції в питаннях безпечної поведінки в соціальному середовищі. Незважаючи на певні напрацювання у цьому напрямку, проблема виховання соціально безпечної поведінки дітей дошкільного віку у соціальному середовищі розроблена недостатньо [4].

У наш час проблема важких дітей особливо актуальна, тому що зростає кількість безпритульних дітей, які скоюють аморальні вчинки, ведуть асоціальний спосіб життя. Саме тому інтерес до проблеми поведінки з відхиленням значно зріс, що й обумовило необхідність більш ретельного дослідження причин, форм, динаміки девіантної поведінки, шляхів профілактики і виправлення проявів девіантної поведінки та її наслідків, а також вивчення особистості дитини, яка схильна до поведінки з відхиленням [11, c. 57].

Оскільки підходів до трактування суті проблеми дуже багато, то не існує єдиного «правильного» методу роботи з дітьми «групи ризику». Важливим є визначення доцільності використання кожного з них. Однією із найбільш використовуваних груп методів у соціально-педагогічній роботі є поведінкова терапія, проте застосування її у роботі з дітьми «групи ризику» вивчено на сьогоднішній день ще недостатньо.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз, систематизація наукової літератури з проблеми дослідження, порівняння і співставлення різноманітної інформації, синтез і узагальнення результатів опрацювання теоретичних джерел; практичні – експертне опитування, якісна і кількісна обробка результатів.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні критеріїв визначення і ознак категорії «діти «групи ризику», проведеному аналізі методів поведінкової терапії, що найчастіше застосовуються в роботі з дітьми в цілому, а також з дітьми «групи ризику» зокрема, та досвіду роботи з представниками різних вікових груп цієї категорії.

Практичне значення полягає у тому, що отримані результати дослідження можуть бути використані у професійній діяльності соціального працівника, соціального педагога, працівників дошкільних навчальних закладів та середніх загальноосвітніх шкіл, які працюють з дітьми «групи ризику» для оптимізації процесу корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми «групи ризику». З цією метою сформульовано практичні рекомендації щодо вдосконалення застосування поведінкової терапії у допомозі дітям «групи ризику» дошкільного віку.

Об’єктом дослідження є соціально-педагогічна робота з дітьми «групи ризику».

Предмет дослідження: поведінкові методи у соціальній роботі з дітьми «групи ризику».

Метою дослідження є визначити особливості застосування методів поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі з дітьми «групи ризику».

Виходячи з мети, об’єкта і предмета, дослідження було поставлено такі завдання:

  1. Розглянути соціально-педагогічні і соціально-психологічні характеристики дітей «групи ризику».

  2. Визначити основні проблеми і потреби дітей «групи ризику».

  3. Охарактеризувати основні методи поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі.

  4. Визначити особливості застосування методів поведінкової терапії з різними віковими категоріями дітей «групи ризику».

  5. Дослідити особливості застосування методів поведінкової терапії у соціальній роботі з дітьми «групи ризику» і сформулювати рекомендації щодо її вдосконалення.

Розділ 1. Методи поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі з дітьми «групи ризику»

1.1. Характеристика основних методів поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є одним з провідних, сучасних, науково обґрунтованих методів психотерапії. Вона базується на стосунку партнерської співпраці між клієнтом та терапевтом. У процесі спільного дослідження існуючих проблем терапевт та клієнт вибудовують спільне розуміння проблеми/розладу, формулюють цілі та тоді співпрацюють над їх досягненням. Це передбачає активну участь клієнта у процесі терапії [9].

Методи поведінкової терапії:

Систематична десенситизація (Джозеф Вольпе) ґрунтується на поведінковому принципі протиобумовлення, який стверджує, що суб'єкт може подолати дезадаптивну поведінку, викликану ситуацією або предметом, шляхом поступового наближення до ситуацій, що викликають страх, і психологічного стану, який гальмує тривогу. Цей метод передбачає, що клієнт досягає стану повної релаксації, а потім піддається впливу стимулу, який викликав реакцію тривоги. Негативна реакція тривоги потім гальмується станом релаксації.

Виникнення стимулів, які викликають тривогу. Метод заснований на припущенні, що уникнення ситуації, яка провокує тривогу, підкріплює тривогу шляхом обумовлення. Таким чином, не дозволяючи клієнтові уникати її, тривогу можна послабити і запобігти обумовлену поведінку уникнення. Метод полягає в тому, щоб надихнути клієнта уявити або дійсно зіткнутися з ситуацією, яка викликає страх. Ніяких розслаблюючих вправ, як при систематичній десенситизації, не застосовується. Клієнт переживає страх, який поступово слабшає з часом. Успіх методики залежить від того, чи залишиться клієнт у генеруючій страх ситуації до тих пір, поки заспокоїться і зуміє управляти своїм страхом.

Варіант виникнення імпульсів називається «вибухом», при якому уявне чи реальне явище гірше, ніж воно насправді (наприклад, клієнт зі страхом перед зміями уявляє не тільки, що він бачить змію, але також, що вона повзе до його шиї по тілу). Ці методи найкраще діють при специфічних фобіях.

Поступова дія стимулів. Клієнти наближаються до фобічних об'єктів або ситуацій (в контексті реальної життєвої ситуації) поступово, при допомозі серії, що складається з невеликих сходинок. На відміну від систематичної десенситизації, однак, навчання релаксації не входить в дану методику.

Моделювання з участю в процедурі. Полягає в тому навчанні за допомогою імітації. Клієнт навчається новій поведінці шляхом простого спостереження, нічого не роблячи і без прямого зовнішнього підкріплення. Методика ефективна при складних поведінкових патернах, таких як збентеження при виступах і сором'язливість.

Навчання впевненості в собі і своїх здібностях. Щоб бути впевненими в собі, люди повинні знати, що їх судження правильні, і мати достатньо гарну думку про самого себе, щоб їх висловити. Тренування щодо впевненості в собі і своїх здібностях навчає людей, як адекватно реагувати в різних соціальних ситуаціях, щоб висловити свою думку відповідним чином і досягти мети.

Навчання вмінню вести себе в суспільстві пов'язане з впевненістю, але також пов'язано і з низкою реальних життєвих завдань, таких, як покупка продуктів, пошук роботи, взаємодія з іншими людьми і перемога над сором'язливістю.

Позитивне підкріплення. Якщо за поведінковою реакцією слідує позитивне підкріплення вона посилюється і з'являється більш часто [15, c. 159-161].

1.2. Особливості застосування методів поведінкової терапії у соціально-педагогічній роботі з різними віковими категоріями дітей «групи ризику»

1.2.1. Соціально-педагогічна робота з дітьми дошкільного віку

Процес опанування дитиною необхідними знаннями та уміннями, що забезпечують змістовну і безпечну життєдіяльність у довкіллі, починається з раннього віку. Діти дошкільного віку ще не розуміють, що для них безпечно, а що – ні. Вікові новоутворення дошкільного віку сприяють інтенсивному розвитку свідомості дитини (її знань, уявлень про світ, переживань, ставлень до себе та людей) та її поведінки (вчинків, умілих дій, самостійної діяльності, прийняття рішень), що створюють передумови для виховання у них соціально безпечної поведінки [4].

У дітей «групи ризику» в дошкільному віці можуть виникати прояви психологічного неблагополуччя. Такими проявами можуть бути емоційні розлади, невротичні реакції, психосоматичні захворювання, затримка психофізичного розвитку, гальмування пізнавальних потреб, збіднення ігрової діяльності. Діти у стані психологічного неблагополуччя гірше їдять, сплять, у них переважають негативні емоції. Негативні емоційні стани, залежно від темпераменту дитини, можуть формуватися на фоні збудження (тоді дитина стає імпульсивною, дратівливою, агресивною) або на фоні гальмування (що проявляється у тривожності, скутості, пригніченості тощо). [14, c. 34].

Часто у дошкільному віці виникають дитячі страхи. В основі більшості страхів у дошкільному віці лежить афективно-загострене сприйняття загрози для життя як один із прояви інстинкту самозбереження. Діти, які бояться, більш обережні й передбачливі, більш емоційні та вразливі. Відсутність страхів – скоріше виняток, ніж правило, і може свідчити, про серйозні мозкові порушення дитини або про алкогольну залежність батьків. В останньому випадку поряд із нестійкістю уваги, непосидючістю та збудливістю спостерігається нечутливість дитини до переживань узагалі й страхів зокрема. Переростаючи свої страхи, дитина не позбавляється їх, а набуває необхідного їй досвіду перемоги, впевненості у собі. [12].

Важливим елементом соціально-педагогічної роботи з дітьми «групи ризику» у дошкільному віці є формування соціально спрямованої поведінки. Важливу роль у формуванні почуттів відіграють дитячі уявлення про позитивні зразки поведінки (у тому числі й зразки безпечної поведінки), оскільки вони дають дитині змогу передбачити емоційні наслідки своєї поведінки [4].

Ця проблема є однією з провідних у вихованні дошкільників. Вміння розуміти інших людей, піклуватися про них, регулювати спалахи гніву має виступати основним здобутком дошкільного дитинства. Крім того, нетолерантність до будь-яких проявів негативних емоцій дитини створює в неї стан хронічного емоційного напруження, робить її збудливою, дратівливою, невдоволеною. В той же час негативні емоції, як і будь-які інші спонтанні прояви, необхідні для нормального розвитку дитини і мають право на існування.

Величезне значення для виховання у дітей дошкільного віку безпечної поведінки має формування почуття власної гідності і забезпечення емоційно-позитивного ставлення до себе, що лежить в основі структури самосвідомості дитини [12].

Зважаючи на все вищесказане можна сформулювати основні умови, що забезпечать ефективне виховання соціально безпечної поведінки дошкільників у соціальному середовищі:

  1. Розширення уявлень дитини про небезпечність довкілля повинно відбуватися не лише на інформаційному рівні, а й зачіпати емоційно-чуттєву і поведінкову сферу.

  2. Виховання у дітей безпечної поведінки повинно йти з дотриманням почуття міри. Необхідно враховувати особливості дитячої психіки, її підвищену вразливість. Неприпустиме застосування так званої «шокової терапії» з акцентуванням на страшних наслідках надзвичайних ситуацій.

  3. Процес виховання безпечної поведінки дітей дошкільного віку потребує постійної психологічної допомоги, функція якої полягає в діагностиці і корекції психічного стану дитини, який істотно пов’язаний з її поведінкою в небезпечних ситуаціях.

  4. Формування норм соціально безпечної поведінки дошкільників залежить від чітко визначеної взаємопов’язаної педагогічної роботи педагогів і сім’ї [4].

Також існує ряд помилок, яких необхідно уникати у соціально-педагогічній роботі з дітьми «групи ризику» дошкільного віку:

  • Неврахування егоцентричної пізнавальної позиції дитини. Егоцентрична позиція полягає в тому, що дитина ставить себе у центр всього, що відбувається навкруги. Для того щоб дитина через свій егоцентризм могла перейняти соціально-позитивну поведінку, про неї потрібно говорити в емоційно-позитивному контексті, який має бути пов'язаний з успіхами дитини, а не з її невдачами.

  • Неврахування загостреної потреби в любові. У дошкільника ця потреба має свою специфіку: «мене люблять, якщо я хороший». Через особливості свого мислення дитина ще не аналізує критичні зауваження, а сприймає їх цілісно. Все це, як правило, не усвідомлюються дитиною, але досить яскраво проявляється в її поведінці.

  • Неврахування вікової специфіки сприйняття світу. Наприклад, дошкільник вимагає перелити сік в іншу чашку. Вихователі намагаються боротися з примхами дитини – вмовляють, сварять, але дитина щиро переконана, в іншій чашці соку стане більше.

  • Неврахування специфіки кризи третього року життя. Часто під час кризового періоду може виникати упертість, яка проявляється у протестових реакціях дитини на будь-які вимоги дорослих. Дитина прагне виявляти самостійність, приймати рішення і отримувати схвалення за свої досягнення. Оптимальним підходом вбачається створення для дітей умов, за яких вони б відчували, що їхня самостійність приймається й цінується [12].

Отже, у соціально-педагогічній роботі з дітьми дошкільного віку необхідно пам’ятати, що саме у цьому віці відбувається формування соціально спрямованої поведінки. Відповідно, завданням буде формування позитивних зразків поведінки у дитини та навичок оцінювання своєї поведінки дитиною.

1.2.2. Соціальна робота з дітьми молодшого шкільного віку

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що незалежно від спрямованості та особливостей поведінки в більшості підходів основний якісною характеристикою порушень поведінки є агресивність. Тому для корекції порушень поведінки дітей молодшого шкільного віку необхідно визначити тип і причини порушення поведінки, при цьому необхідно враховувати вікові особливості дітей, оскільки в молодшому шкільному віці закладається фундамент моральної поведінки, відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки, починає формуватися громадянська спрямованість особистості [1, c. 23].

Основними факторами порушень поведінки виступають: рівень вимог, самооцінка і статус, комунікативні здібності та конфліктостійкість.

Однією з причин порушення поведінки дітей є відсутність бажання дітей взаємодіяти з однолітками та дорослими. Фактором такої поведінки є низький рівень комунікативних здібностей, який проявляється в невмінні дітей оцінити ситуацію, що склалася і при цьому визначити для себе адекватний стиль поведінки [8, c. 36].

Роботу, спрямовану на подолання порушень в поведінці краще проводити комплексно: індивідуально та в групі.

Індивідуальний підхід означає виявлення природи психологічних труднощів конкретної дитини і дійсних психологічних механізмів, що лежать в основі проблем, вибір відповідних даному індивідуальному підходу способів і методів роботи.

Перевага групи полягає в тому, що група являє собою своєрідний острівець світу, в якому дитина з допомогою педагога та інших членів групи може проаналізувати власну поведінку і випробувати її нові форми. Це досягається за допомогою особливої організації спілкування в групах, активного соціального навчання, головною характеристикою якого є «відповідність самої процедури навчання тим процесам і явищам, які створюються в ході його реалізації, тобто відносини учасників групи будуються у повній відповідності до всіх вимог спілкування».

Велика увага повинна приділятися формуванню дружніх і теплих стосунків дітей один до одного, вважаючи, що багато тут залежить від фахівця, який повинен навчати дітей позитивних прийомів спілкування, вчити аналізувати причини конфліктів і виробляти вміння самостійно їх регулювати.

Наступним етапом корекції поведінки може бути проведення роботи, спрямованої на розвиток емоційної і комунікативної сфери [5, c. 54].

Існує низка основних проблем в поведінці молодших школярів «групи ризику» та відповідні їм способи корекції поведінки.
  1   2   3   4   5

Схожі:

ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВОЇ ТЕРАПІЇ У РОБОТІ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
У статті розкрито основні питання використання ігрової терапії у роботі з дітьми дошкільного віку. Дано опис програми корекційно-розвивальних...
НАУКОВА РОБОТА ТРЕНІНГ У СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РОБОТІ З НЕПОВНОЛІТНІМИ ЗАСУДЖЕНИМИ ЗМІСТ
РОЗДІЛ Особливості соціально-педагогічної роботи в пенітенціарній системі
Рекомендації щодо розробки індивідуальних програм психолого-педагогічного...
...
Використання форум-театр у у роботі з дітьми, позбавленими батьківського...
Використання форум-театру у роботі з дітьми, позбавленими батьківського піклування
ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МОДЕЛІ ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОГНОЗУВАННІ...
В роботі досліджено сучасні підходи до прогнозування соціально-економічних показників, побудовано моделі прогнозу курсу валют на...
Використання інтерактивних технологій у методичній роботі
Слід зазначити, що інтеграція традиційних та інтерактивних методів значно підвищує ефективність методичної роботи. Інтерактивні...
Застосування методів математичного аналізу СЕРЕДА ЗАСТОСУВАННЯ ВИЗНАЧЕНОГО ІНТЕГРАЛА Пригадати
Приклад. Знайти площу фігури, обмеженої параболою у = х2 + 4х і прямою y = х + 4
ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ
Тема «ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ»
Вивчення роботи УВЧ-терапії
ОСНАЩЕННЯ: апарат для УВЧ-терапії; розчин NaCl (1…2% концентрація), касторове масло, розміщені в сосуди однакового об’єму й форми;...
Холод Борис Іванович – ректор
«Реформи в Україні: міфи і реальність», «Соціально-економічна система як простір управлінського саморозвитку», «Системний аналіз...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка