|
|
Скачати 249.92 Kb.
|
|
Ідея проведення цієї зустрічі і вибір її тематики виникла саме із власної практичної діяльності та досвіду роботи. В останній час все частіше психологу дитячого садка доводиться відповідати на питання батьків та педагогів : що робити, якщо: дитина дереться, уникає спілкування з однолітками, не може всидіти на одному місці і 10 хвилин; всього боїться, не уважна... Кількість таких питань стрімко росте. Мабуть тому, що в наш складний час батьки не завжди мають можливість і час зайнятися дитиною, і проблеми ростуть одна за іншою, як сніговий ком. А може причина ховається у тому, що на полицях книжкових магазинів з’явилося багато літератури, яка розповідає про те, як виховувати дітей, і багато батьків, ставши більш «грамотнішими», потяглися до спеціалістів, щоб кваліфіковано вирішити проблему. А може, це просто діти стали такими «важкими»?. Ось раніше… і трава була зеленішою, і сонце сяяло яскравіше, і діти були такими рум’яними, слухняними. А ось зараз… Наша розмова сьогодні піде про «проблемних» дітей, так звану «групу ризику»(агресивні, гіперактивні та тривожні діти). Вправа «Малюють діти» Малюнки дітей різних категорій поведінкових порушень розташовуються на великому столі або спеціальному стенді. Кількість малюнків повинно перебільшувати кількість учасників. Кожен по черзі вибирає один або два малюнка, потім пояснює, чому він вибрав той чи інший малюнок, в яких деталях, на його погляд, проявляється та чи інша проблема ( н-д: агресивність, тривожність, імпульсивність. (див.дод.) Теоретична довідка Взаємодія з агресивними дітьми Агресія – ( від латинського «agressio» - напад, приступ) – це мотивована деструктивна поведінка, яка заперечує нормам та правилам існування людей у суспільстві, яка завдає шкоди об’єктам нападу( істотним та неістотним), яка приносить фізичні збитки людям (негативні переживання, стан напруги, страху, пригніченості). (Психологічний словник, 1997). Реан А.А. пропонує не ідентифікувати поняття «агресія» та «агресивність». Він визначає, що «агресія» - це цілеспрямовані дії, спрямовані на нанесення шкоди іншій людині, групі людей або тваринам» (Реан А.А.,1999). Агресивність – це властивість особистості, яка проявляється в здатності до агресії. Таким чином, можна зробити висновок: якщо агресія – це дія, то агресивність – це здатність до виконання таких дій. Види агресії Е.Фромм вважає, що існує 2 види агресії: «доброякісна» та «злоякісна». Перша з’являється в мить небезпеки та носить захисний характер. Як тільки небезпека зникає, ущухає і дана форма агресії. «Злоякісна» агресія уявляє собою жорсткість та деструктивність та буває стихійною, пов’язаною із структурою особистості. А.Басс і А.Дарки виділяють 5 видів агресії, які схематично виглядають так: (див.дод.) Всі ці види агресії можна спостерігати у людей будь-якого віку, а іноді вони проявляються із самого раннього дитинства. На становлення агресивної поведінки дитини впливає багато факторів, наприклад, прояву агресивних якостей сприяють деякі соматичні захворювання або захворювання головного мозку, а також різноманітні соціальні явища. Визначимо деякі з них: В наш час з’являється все більше наукових досліджень, які підтверджують той факт, що сцени насилля, які демонструють в сучасному кіно або на телеекранах, сприяють підвищенню рівня агресивності глядачів. Існує також безпосередній зв’язок між проявами дитячої агресії та стилями виховання у сім’ї (Берон Р., Ричарсон Д.,1998, Лешли Д.,1991, Раншбург Й., Поппер П., 1983, Кемпбелл Р.,1997). Окрім сім’ї, яка безумовно є головною ланкою суспільства, неможна не відзначити в цьому питанні і значення соціуму дитини (д/с,школа), в якому навчається та виховується дитина ( стиль поведінки педагогів, однолітків), який також впливає на формування особистості та її поведінку. Корекційну роботу з агресивними дітьми, на погляд сучасних психологів, доречно проводити у чотирьох напрямах: (показ таб.)
Навчання агресивних дітей засобам виразу гніву в доступній формі: Оскільки поведінка агресивних дітей дуже часто є деструктивною та пов’язаною з непередбаченими емоційними сплесками, проблема навчання дітей доступними засобами гніву – одна з самих гострих та важливих проблем, які стоять перед дорослим. За думкою Вирджинії Н.Квинн (2000) існує чотири основних засобів виплеску гніву:
В цьому випадку поступово негативні почуття, які накопичуються, будуть сприяти виникненню стресу. Існують публікації клінічних даних (Керол Ізард, 1999), які свідчать про те, що якщо людина постійно пригнічує свій гнів, вона більше придатна до ризику психосоматичних захворювань (ревматичний артрит, кропивниця, псоріаз, язва шлунку, мігрень, гіпертонія та інші).
В якості технології навчання дитини виразу гніву вербально у ввічливій формі можна порекомендувати «Драбину гніву» Р.Кемпбелла (див.додаток). На нижчий сходинці цієї драбини розташована одна з самих незрілих форм агресивної поведінки – пасивна агресія, яка уявляє собою прихований, витончений засіб маніпуляції людьми з метою отримання свого. Пасивно-агресивна дитина не буде відкрито висловлювати своє незадоволення після неприємної розмови з мамою, а потім набагато пізніше зненацька почне вередувати у самий незручний час ( в черзі, в гостях тощо). Ця дитина може навмисне, нишком поламати іграшку, потім у школі «забувати» записувати домашнє завдання у щоденник, навмисне яскраво одягатися… Р.Кемпбелл (1997) казав : «…Чим більше гніву виплеснеться у словах, тим менше його залишиться, щоб проявитися потім шляхом брехні, крадіжки, сексу, наркотиків та інших зразків пасивно-агресивної поведінки сьогодення». Дитина, яка поки ще буде висловлюватися в грубій формі, використовуючи брудні слова та подібні засоби, все-таки вже зробила крок на сходинку вище по «драбині гніву». В такі хвилини необхідно встановити з дитиною зоровий контакт, спокійно подивитися на нього та дати йому можливість висловитися, а вже потім починати роботу по навчанню позитивним засобам вияву гніву. До позитивних засобів виразу гніву відносяться:
(надання практичним психологам КДНЗ міста переліку засобів виплеску гніву) Другий напрям корекційної роботи з агресивними дітьми – це навчання дітей прийомам саморегуляції, вміння володіти собою. Агресивним дітям дуже часто властиві м’язові напруження, особливо в області обличчя та флангів рук. Тому для даної категорії дітей будуть корисними будь-які релаксаційні вправи. В процесі корекційної роботи можна говорити, яким злим та негарним стає людина в гніві. Тому важливо вивчати емоційні стани людей, працювати над розвитком емоційно-вольової сфери дітей. Третій напрям корекційної роботи з агресивними дітьми – відпрацювання навичок спілкування Агресивні діти іноді виявляють агресію лише тому, що не знають інших засобів виразу своїх відчуттів. Завдання дорослих – навчити їх виходити з конфліктних ситуацій доступними засобами ( бесіди, рольові ігри, запрошення у гості літературних героїв, наприклад Мальвіни і Буратино, психогімнастика тощо). Четвертий напрям корекційної роботи з агресивними дітьми – це формування позитивних якостей особистості ( емпатії, довіри до людей, доброти тощо). Емпатія – це «нераціональне пізнання людиною внутрішнього світу інших людей…співчуваючи, людина відчуває ідентичні почуття з тим, за ким спостерігає. (Психологічний словник, 1997). Вважається, що розвивати емпатію та формувати інші якості особистості можливо під час сумісного читання дорослого та дитини. Обговорюючи прочитане, дорослий підтримує вираз дитиною власних почуттів. Крім того, дуже корисно створювати з дитиною казки або історії. Психологічний практикум
Мета: знайомство з ігровими прийомами, які сприяють зниженню гніву у доступній формі за допомогою вербальних засобів. Учасники гри передають по колу м’яч, при цьому називають один одного різними необразливими словами. Це можуть бути назви дерев, фруктів, грибів, риб, квітів тощо. Кожне звертання обов’язково повинно починатися із слів: «А ти… морква!» На завершальному колі гравці обов’язково говорять своєму сусідові що-небудь приємне, наприклад: «Які ви гарні!» Гра буде корисною, якщо проводити її в швидкому темпі. Перед початком слід попередити, що це лише гра і ображатися один на одного не треба.
Робота з батьками агресивної дитини Відомо, що будь-яка корекційна робота з дітьми, не буде успішною без підтримки батьків, яких необхідно навчати розуміти дитину. Роботу з батьками агресивної дитини доцільно проводити у двох напрямах :
(показ схем) В арсеналі дорослих є такі основні засоби контролю за поведінкою дитини:
Прохання та дружні звертання до дитини не завжди бувають ефективними при взаємодії з ним (наприклад, немає сенсу умовляти дитину не торкатися утюга в той момент, коли її рука вже майже доторкнулася до гарячої поверхні. В цій ситуації батьки скоріш за все відведуть малюка від зацікавленого об’єкту, а потім пояснять, чому вони так зробили. Це і є прикладом м’якого фізичного маніпулювання. При спілкуванні з маленькими дітьми цей засіб виявляється найбільш ефективнішим. Накази та покарання можуть викликати або обурення дитини, або постійне пригнічення цього обурення. Тому батьки повинні карати дитину тільки в особливих випадках. Якщо обурення дитини буде постійно притискуватися (тому що дитина не завжди наважиться протистояти сильному дорослому), то воно може перерости у пасивно-агресивні форми поведінки (див.вище). Техніка модифікації поведінки дуже проста: за добру поведінку дитина отримує заохочення, за погану – покарання або залишення привілей. Однак і цей метод не треба використовувати занадто часто, тому що батьки втомляться від нав’язливих питань своєї дитини: «А що мені за це буде?» Найкращим гарантом вміння володіти собою і адекватної поведінки у дітей є вміння батьків володіти собою. На жаль, багато батьків поки що й самі не вміють керувати власною образою. Як наслідок цього буде те, що їхні діти навряд чи коли-небудь в процесі виховання засвоять навички адекватного виразу обурення. В науковій літературі різні винахідники надають зразки різних засобів поведінки в критичних ситуаціях, але всі вони можуть бути використані тільки з урахуванням індивідуально-особистісних властивостей учасників конфлікту. Так ліки для одного можуть стати «отрутою» для іншого. Автори книги «Укрощение гнева» дають дорослим рекомендації по розвитку здатності володіти собою. Мет’ю Мак-Кей, Пітер Роджер і Юдіс Мак-Кей (1997) радять батькам не доторкатися до дитини в ту мить, коли вони на неї обурені. В таких випадках краще піти до іншої кімнати. Для того, щоб повністю встановити контроль над собою, автори рекомендують дорослим рухатися повільніше,намагатися не робити різких рухів, не кричати. Пропоную розглянути таблицю, в якій представлені загальні рецепти позбавлення гніву, які будуть корисні батькам. (Таку таблицю можна розмістити на спеціальному стенді в д/с або кабінеті психолога). Така наочна інформація може спонукати дорослих приділяти більше часу самовихованню. (див.таб.) Взаємодія з гіперактивними дітьми « Активний» - від латинського «actives» - діяльний, діючий. «Гіпер» - від грецького «Hyper» - над,зверху – вказує на перевищення норми. «Гіперактивність у дітей виявляється невластивими для нормального, відповідного віку, розвитку дитини неуважністю, відхиленням, імпульсивністю та гіперактивністю». (Психологічний словник,1997). Перші прояви гіперактивності можна спостерігати у віці до 7 років. Максимальні прояви даного синдрому співпадають з періодами психічного та мовного розвитку. В 1-2 роки,3 роки та 6-7 років. В 1-2 роки закладаються навички мовлення, у 3 роки у дитини збільшується словарний запас, в 6-7 років формуються навички читання та рукопису (Заваденко Н.М.,2000). До підліткового віку підвищена рухова активність, як правило, зникає, а імпульсивність та дефіцит уваги залишаються. Поведінкові порушення залишаються майже у 70% підлітків та 50% дорослих, які мали у дитинстві діагноз синдром гіперактивності (по Заваденко Н.М.,2000). В основі гіперактивності, як правило, лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), яка і є причиною виникнення шкільних проблем половини невстигаючих школярів (Шевченко Ю.С.,1997, Кемпбелл Р.,1997, Заваденко Н.М.,2000). Не дивлячись на те, що цією проблемою займаються багато спеціалістів (педагоги, дефектологи, логопеди, психологи, психіатри), в наш час серед батьків та педагогів все ще вважається, що гіперактивність – це лише поведінкова проблема, а іноді і просто «розпещеність» дитини або результат невмілого виховання. При цьому майже кожну дитину, яка проявляє в групі дитячого садка зайву рухливість та непосидючість, дорослі приєднують до розряду гіперактивних дітей. Така поспішність у висновках далеко не завжди виправдана, тому що синдром гіперактивності – це медичний діагноз, право на затвердження якого має тільки спеціаліст. При цьому діагноз встановлюється тільки після проведення спеціальної діагностики, але не в жодному разі на основі фіксації зайвої рухової активності дитини. Головними причинами виникнення гіперактивності у дітей перш за все є патологія вагітності, пологів, інфекцій та інтоксикації перших років життя малюка, генетична обумовленість. У 85 % випадків виникнення гіперактивності діагностується патологія вагітності та/або пологів (Заваденко Н.М.,2000). Р.Кемпбелл (1997) вважає, що батьки гіперактивної дитини часто роблять три головні помилки у вихованні (показ таблиці). В наш час спеціалістами багатьох країн проводяться нейрофізіологічні, нейропсихологічні та біологічні дослідження ММД і гіперактивності. Що стосується морфологічних досліджень, то існує лише незначна їх кількість, які проведені на тваринах. У тварин моделювалися (визначалися) ті фактори, які вважаються причиною виникнення ММД : асфіксія при пологах, внутриутробна гіпоксія,нейроімуний конфлікт між матір’ю та плодом тощо. Дослідження, які проводяться електроенцефалогрофічним шляхом, як правило, виявляють зміни біоелектричної активності головного мозку, порушення структурно-функціональної організації лівої півкулі, незрілість лобно-гіпокампальної системи регуляції рівня уваги, незрілість системи коркового гальмування тощо. Нейропсихологічні дослідження виявляють низький психічний тонус, підвищену виснажливість. Спроби на динамічний праксис виявили зв’язок розвитку дрібної моторики із підвищеною виснажливістю. При втомі труднощі моторики підсилювалися, з’являлися тремор, макро- і макрографія. Крім того, гіперактивні діти найчастіше відчували труднощі у промовлянні складних слів та скоромовок. Все це може привести до складнощів при освоєнні читання та писання. Тому, лікування та виховання гіперактивної дитини повинно проводитися комплексно, за участю багатьох спеціалістів: невролога, психолога, педагога та інших. Але навіть у цьому випадку допомога може виявитися неефективною без залучення батьків. Лікар,який спостерігає за дитиною, звичайно ж, в першу чергу проводить відповідне лікування. Друга, не менш важлива функція – пояснення батькам причин виникнення гіперактивності та розробка індивідуальної програми допомоги дитині. Батьки, зазвичай, більш здатні довіряти лікарю, ніж педагогам та психологам. Тому бажано, щоб саме медичний спеціаліст роз’яснив їм, що поведінкові проблеми дитини неможливо вирішити вольовими зусиллями. Дитина веде себе таким чином не тому, що хоче дошкулити дорослим, не навмисне, а тому, що вона має фізіологічні проблеми, впоратися з якими вона не в змозі. Таким чином, лікар проводить роз’яснювальну роботу з батьками і по можливості з педагогами. З цією метою лікаря-психоневролога можна запросити на батьківські збори в д/с або направити батьків на індивідуальну консультацію. Психолог, у сумісництві з педагогами та батьками, проводить психологічну корекцію емоційної сфери та поведінки дитини. Він може займатися з дитиною як індивідуально, так і в групі гіперактивних дітей за спеціально підібраною програмою. Крім того, психолог веде роз’яснювальну роботу з педагогами, разом з ними розробляє стратегію і тактику взаємодії з кожною гіперактивною дитиною. Головною метою батьків є забезпечення загального емоційно-нейтрального фону розвитку та навчання дитини. Крім того, батьки відстежують ефективність проведеного лікування та доводять його результати до психоневролога, психолога та педагогів. Педагог, прийнявши до відома рекомендації спеціалістів, проводить процес навчання дитини, враховуючи його індивідуальні особливості розвитку та поведінки, сімейні обставини. Висновок: Тільки при такому комплексному підході відбувається послідовне, цілеспрямоване виховання та навчання гіперактивної дитини, що сприяє реалізації потенціалу дитини та зниженню її емоційної напруги. В роботі з гіперактивними дітьми використовуються 3 основних напрями:
Робота за цими напрямками може відбуватися паралельно або, в залежності від кожного випадку, може бути вибрано якийсь один пріоритетний напрямок. Стисло роздивимося кожний напрямок. Розвиток дефіцитарних функцій В цьому напрямі потрібно керуватися певними правилами. Корекційну роботу слід проводити поетапно, починаючи з розвитку однієї окремої функції. Це пов’язано з тим, що гіперактивній дитині складно одночасно бути і уважним, і спокійним і не імпульсивним. Коли в ході занять будуть досягатися стійкі позитивні результати, можна переходити до тренування одночасно двох функцій, наприклад, дефіциту уваги і контролю рухової активності або дефіциту уваги і контролю поведінки. І лише потім можна використовувати вправи, які розвивали б всі три дефіцитарні функції одночасно. Відпрацювання конкретних навичок взаємодії з дорослими Первісна робота з гіперактивною дитиною повинна бути індивідуальною. На цьому етапі роботи можна навчити дитину не тільки слухати, але й чути – розуміти інструкції дорослого: промовляти їх в голос,формулювати самому правила поведінки під час занять і правила виконання конкретного завдання. Бажано на цьому етапі також розробити спільно з дитиною систему заохочень та покарань, яка допоможе йому надалі адаптуватися в дитячому колективі. Наступний етап – залучення гіперактивної дитини до групових видів діяльності, до взаємодії з однолітками – теж повинен проходити поступово – спочатку бажано включати гіперактивну дитину в роботу, в гру з малою підгрупою дітей (2-4 чоловіка) і тільки після цього можна запропонувати їй приймати участь в загально групових іграх та заняттях. У випадку недотримання даної послідовності дитина може збуджуватися, що приведе, в свою чергу, до втрати контролю поведінки, перевтомі, дефіциту активної уваги. Всі заняття бажано проводити в цікавій ігровій формі. При відпрацюванні навичок взаємодії з дорослими та однолітками, в роботі з гнівом використовуються принципи, аналогічні при роботі з агресивними дітьми (див.вище). Психологічний практикум Практичний показ групової та індивідуальної психокорекційної роботи з гіперактивними дітьми (відео зйомка : «Йогівська гімнастика»; рухлива гра «Світлофор»; вправа «Розмова з руками» (індивідуальна форма проведення). Робота з батьками гіперактивної дитини Батьки гіперактивних дітей, зазвичай, відчувають багато складнощів при взаємодії з ними. Так деякі намагаються жорсткими методами боротися з «неслухняністю» сина або доньки, посилюють дисциплінарні засоби впливу, посилюють робочі навантаження, карають за невеличку провину. Інші, стомившись від нескінченої боротьби із своїм чадом, махнувши на все рукою, намагаються не звертати уваги на її поведінку, або, «склавши руки», надають дитині повну свободу дій, таким чином залишаючи її без такої необхідної підтримки дорослих. Деякі батьки, наслухавшись нескінчених докорів та зауважень в адресу своєї дитини, починають звинувачувати тільки себе у тому, що вона така, і навіть приходять у відчай та впадають в стан депресії ( який ,в свою чергу, негативно впливає на чутливу дитину). У всіх цих випадках батьки дуже часто розгублюються при виборі стежини поведінки з дитиною. Тому з ними необхідно проводити планомірну роз’яснювальну роботу. Перш за все треба пояснити мамам і татам, бабусям та дідусям, що дитина ні в якому разі не винна, що вона така, і що дисциплінарні заходи впливу у вигляді постійних покарань, зауважень, повчань не приведуть до покращення поведінки дитини, а у більшості випадків, навіть погіршать його. Тому необхідно:
З гіперактивною дитиною необхідно спілкуватися м’яко, спокійно. Якщо дорослий виконує разом з нею навчальні завдання, то бажано, щоб не було як криків та наказів, так і надто емоційних інтонацій. Гіперактивна дитина дуже чутлива і скоріш за все швидко приєднається до настрою батьків, що стане на заваді подальших успішних дій.
Досить часто гіперактивні діти володіють неординарними задатками в різних галузях, кмітливі та швидко сприймають інформацію,зовні у батьків складається враження, що звичайна програма навчання у дитячому садку або школі дуже спрощена для них, і вони записують дитину в різноманітні гуртки, секції. Однак підвищені вимоги до таких дітей та збільшення навчальних навантажень дуже часто ведуть до перевтоми, вередуванням та відмові від навчання в цілому.
Психологічний практикум Вікторина Дайте відповіді на такі запитання:
Відповіді до вікторини:
Взаємодія з тривожними дітьми Слово «тривога» було відоме в російській мові з першої половини 18 ст. означало «знак до битви». Пізніше з’явилося й поняття «тривожність». Психологічний словник дає наступне пояснення цього терміну. Тривожність – індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється у схильності людини до частих та інтенсивних хвилювань, відчуттям стану тривоги, а також у низькому порозі його виникнення. Розглядається як особистісне новоутворення та/або як властивість темпераменту, яка обумовлена слабкістю нервових процесів» (Психологічний словник, 1997). В сучасній науково-популярній літературі часто змішуються поняття «тривога» та «тривожність». Але це зовсім неідентичні терміни. Тривога – це епізодичні прояви неспокою та хвилювання. Фізіологічними ознаками тривоги є прискорене серцебиття, поверхневе дихання, сухість у ротовій порожнині, слабкість у ногах (Кочубей Б.І., Новікова Є.В.,1998). Існують і поведінкові ознаки появи тривоги: дитина починає гризти нігті, гойдатися на стільці, барабанити пальцями по столі, ворушити волосся, крутити в руках різні предмети тощо. Стан тривоги не завжди треба розцінювати як негативний стан. Іноді саме тривога стає причиною мобілізації потенційних можливостей (н-д : втеча від переслідування – в цю мить людина розвиває швидкість бігу значно швидше, ніж в звичайному, спокійному стані). У зв’язку з цим відрізняють мобілізуючу тривогу та розслаблюючу (див.таб.) Який вид тривоги буде відчувати людина частіше - залежить від стилю виховання в дитячому віці. Якщо батьки постійно намагаються переконати дитину у її немочі, то в подальшому, в певні моменти вона буде переживати розслаблюючу тривогу, і навпаки, якщо батьки направляють сина або доньку на досягнення успіху шляхом подолання перешкод, тоді у відповідні миті вона буде відчувати мобілізуючу тривогу (Раншбург Й., Поппер П.,1983). Поодинокі, тобто іноді виникаючи прояви тривоги можуть перерости в стійкий стан, який і отримав назву «тривожність». При цьому слід чітко розрізняти терміни «тривожність» та «страх». Е.Ізард (1999) трактує поняття «страх» як специфічну емоцію. Він визначає, що тривога складається із декілька емоцій (смуток,провина,сором тощо), одною з яких і є страх. Емоцію страху люди переживають в будь-якому віці, але кожному віці притаманні так звані «вікові страхи», які були вивчені та детально описані багатьма спеціалістами ( Раншбург Й.,Поппер П.,1983,Захаров А.И.,1997 та інші). Дослідження показують, що перші ознаки прояву страху спостерігаються у дітей вже в ранньому дитинстві. В період з 2 до 3 років розширюється коло страхів. У 2 роки діти найчастіше бояться, наприклад, відвідування лікаря, а починаючи приблизно з 3-х річного віку кількість конкретних страхів значно знижується та на зміну їм приходять страхи символічні, наприклад, страх темряви, страх бути на самоті. У 6-7 років домінуючим стає страх власної смерті, а у 7-8 років страх смерті батьків. З 7 до 11 років дитина більше всього боїться «бути не тим», зробити щось не так, не відповідати загальноприйнятим вимогам та нормам. Таким чином, наявність страхів у дитини є нормою, але якщо страхів дуже багато, варто говорити про наявність тривожності у дитини. Психологічний практикум Вправа «Зобразити страх» Учасники семінару поділяються на дві групи. Завдання для першої групи : зобразити
Завдання для другої групи: зобразити
Питання про причини виникнення тривожності в наш час залишається відкритим. Однак більшість авторів в якості однієї з причин підвищеного рівня тривожності дошкільників і молодших школярів вважають порушення дитячо-батьківських відношень. Є.Ю.Брель (1996) проводила спеціальне дослідження, спрямоване на виявлення соціально-психологічних факторів, які впливають на формування дитячої тривожності. Дане дослідження дозволило їй зробити висновок про те, що такі соціально - психологічні фактори, як незадоволеність батьками своєю роботою, матеріальним становищем та житловими умовами, виявляють суттєвий вплив на появу тривожності у дітей. А.И.Захаров (1997) вважає, що у старших дошкільників та молодших школярів тривожність ще не є стійкою рисою характеру та при проведенні відповідної психолого-педагогічної корекції відносно зворотня. Однак саме в дошкільному віці починає формуватися так звана шкільна тривожність. Прийнято вважати, що вона виникає внаслідок спіткання дитини з вимогами навчання та уявної неможливості їм відповідати. До тривожності можуть бути схильні як хлопчики, так і дівчатка, але спеціалісти вважають, що у дошкільному віці тривожними є хлопчики, до 9-11 років - співвідношення стає рівномірним, після 12 років відбувається різке підвищення тривожності у дівчат. При цьому тривога дівчат за своїм змістом відрізняється від тривоги хлопців: дівчат хвилюють взаємовідносини з іншими людьми (сварки, непорозуміння тощо), хлопців – насилля в усіх його аспектах. (Кочубей Б.І.,Новікова Є.В.,1988). Корекційна робота з тривожними дітьми Корекційну роботу з тривожними дітьми доцільно проводити у трьох основних напрямках:
Негативний вплив на формування адекватної самооцінки дає прийом порівняння результатів виконання завдання одних дітей з іншими. Якщо педагог все ж таки хоче провести порівняння, доцільно буде порівняти результати даної дитини з її ж результатами (вчора, неділя, місяць тому). В роботі з тривожними дітьми бажано запобігати завдань, які виконуються за певний фіксований педагогом час, не треба торопити дітей. Потрібен візуальний контакт, пряме спілкування «очі в очі» дорослого і дитини,завдяки якому душу дитини заселює почуття довіри. Доречні також бесіди в дитячому колективі, під час яких діти розповідають про ситуації, в яких відчувають труднощі . Взагалі, робота над підвищенням самооцінки – це тільки один з напрямів у роботі з тривожною дитиною. Очевидно, що швидких результатів такої роботи очікувати неможна, тому дорослі повинні набратися терпіння.
Методи : релаксаційні вправи (книги Чистякової М.І.(1990), К.Фопеля (1998), Кряжевої Н.Л.(1997) та інші). Окрім релаксаційних ігор необхідно також використовувати ігри, в основі яких покладено тілесний контакт з дитиною. Дуже корисні ігри з піском, глиною, водою, різноманітні техніки малювання фарбами (палицями, долонями та інше). Використання елементів масажу і навіть звичайне розтирання тіла також сприяють зняттю м’язової напруги. В цьому випадку зовсім не обов’язково залучатися допомоги спеціалістів. Кожна мама зможе сама використати найпростіші елементи масажу або просто обійняти дитину. Вайолет Оклендер (1997) рекомендує в роботі з тривожними дітьми проводити імпровізовані маскаради, шоу, просто фарбувати обличчя старими маминими губними помадами . Участь у таких виставах, на її думку, допомагає дітям розслабитися. (Надання списку ігрової психокорекції)(див.додаток)
Навіть якщо робота над підвищенням самооцінки дитини і по навчанню її засобам зниження м’язової та емоційної напруги вже проведена, немає гарантії, що опинившись в реальній життєвій або непередбачуваній ситуації дитина буде вести себе адекватно. В будь-яку мить така дитина може розгубитися і забути все, чому її навчили. Саме тому необхідною частиною роботи з тривожними дітьми є відпрацювання навичок поведінки у певних ситуаціях. Найбільш широкі можливості для роботи в цьому напрямі надає дорослим сюжетно-рольова гра. При цьому важливо не тільки розвивати ігрову ситуацію, але й обговорити з дитиною як вона може використовувати отриманий в грі досвід вирішення життєвих ситуацій. В нейролінгвістичному програмуванні цей етап роботи має назву «забудова до майбутнього». Сюжети для рольових ігор доречно вибирати «складні» випадки з життя кожної дитини (лікарня…). Психологічний практикум Практичний показ групової та індивідуальної психокорекційної роботи з тривожними дітьми (відео зйомка : вправа «За що мене любить мама», малювання «Квітка для мами», гра «Ласкава крейда» (індивідуальна форма проведення). Робота з батьками тривожної дитини Як показує практика, формування дитячої тривожності є наслідком неправильного виховання дитини ( імпульсивним батькам можна порекомендувати 6 рецептів позбавлення гніву) (див.вище), підвищена тривожність самих батьків. Дослідження спеціалістів показали, що більшість батьків тривожних дітей не розуміють як їхня особиста поведінка впливає на характер дитини. Вісім рецептів підвищення самооцінки для батьків (див.додаток) Треба пам’ятати сприятливий психологічний клімат у сім’ї сприяє гармонійному розвитку особистості дитини тим самим зменшує ризик виникнення емоційних порушень в розвитку дітей. Психологічний практикум Вправа «Царська родина» Мета : підвищення рівня самооцінки. Учасники семінару поділяються на 2 підгрупи, кожна з яких отримує карточку із завданням «зобразити сімейний портрет» в 2-х варіантах: 1-ша група представляє а) царську сім’ю; б) сім’ю «нових росіян» 2-га група представляє а) сім’ю відомого вченого; б) сім’ю кінозірки Головна ідея нашій зустрічі – показати важливість і необхідність комплексного підходу до виховання, навчання та корекції поведінки дітей «групи ризику». Адже тільки коли всі ми – дорослі (і педагоги, і психологи, і батьки, і медики спільними зусиллями допоможемо дитині, наша допомога буде по справжньому ефективною). Заключне слово: « Хотілося б, щоб ми частіше замислювалися над змістом виховання дітей. Якими ми хочемо їх виховати? Для чого, заради чого? Принцип мистецтва виховання каже: діти повинні виховуватися не для сьогодення, а для майбутнього, можливо кращого стану роду людського». Іммануїл Кант |
|
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ Про підсумки проведення зимової зустрічі лідерів учнівського врядування Закарпаття” та з метою координування роботи учнівського врядування,... |
ВІДДІЛ ОСВІТИ ГОРОДИЩЕНСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ... Рекомендовано до друку вченою радою Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників (протокол №2 від... |
|
Семантичне поле: проблема визначення П. Роже, В. фон Вартбург). Перше теоретичне обґрунтування „поля” в мовознавстві пов’язують з працею І.Іпсена (1924), хоча у Й. Трієра... |
Умови проведення обласного етапу Всеукраїнської акції «День зустрічі птахів». Загальні положення Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (далі -НЕНЦ) з... |
|
План роботи Дибинецького навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок» Саме в школі учням необхідно дати знання, що надалі дозволять їм орієнтуватися в суспільстві й робити правильний вибір |
Вивчення особливостей художнього стилю письменника в десятому класі... Проблема автора і пов’язане з нею поняття стилю та форми його вираження є однією з центральних проблем в сучасному літературознавстві.... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ БІНАРНОГО УРОКУ ТЕОРЕТИЧНОГО... Методичні рекомендації з досвіду роботи викладачів Державного навчального закладу |
Методичні рекомендації щодо організації та проведення виховної роботи... Ернізації змісту виховної роботи в ПТНЗ, від якого значною мірою залежать: інтелектуальний та емоційний розвиток молодого покоління,... |
|
Матеріали для громадського обговорення Важливою умовою якісної науково-практичної роботи є узгодженість та зрозумілість понять, що використовуються. Тому нижче наведено... |
1 Українська національна ідея Трансцендентна категорія, що виражає прагнення українців до власного самовираження, наявності власної держави. Процес формування... |