|
|
Скачати 125.73 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка Кафедра української літератури Вивчення особливостей художнього стилю письменника в десятому класі на матеріалі творчості Ольги Кобилянської курсову роботу з методики викладання української літератури виконала студентка 41-ої групи факультету філології та журналістики Непрозвана Інна Володимирівна Керівник Зубак Любов Олексіївна кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Кіровоград 2013 План ВСТУП I РОЗДІЛ. Особливості вивчення художнього стилю письменника II РОЗДІЛ. Вивчення творчості Ольги Кобилянської у світлі програми в десятому класі III РОЗДІЛ. Методи і прийоми вивчення стилю Ольги Кобилянської в десятому класі ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Вступ Актуальність теми «Вивчення особливостей художнього стилю письменника в десятому класі на матеріалі творчості Ольги Кобилянської» зумовлюється необхідністю розробки теоретичних та методичних засад оптимального опанування учнями десятого класу особливостей авторського почерку письменника. Важливість питання обумовлюється ще й тим, що проблема автора і пов’язане з нею поняття стилю та форми його вираження є однією з центральних проблем в сучасному літературознавстві. Тому недостатня теоретична та методична розробленість проблеми, її значущість для розвитку педагогічно-літературної освіти зумовили вибір саме цієї теми дослідження. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити методичну систему вивчення індивідуального стилю письменниці Ольги Кобилянської на заняттях з української літератури в десятому класі. Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:
Предмет дослідження – вивчення творчості Ольги Кобилянської. Об’єкт дослідження – методи і прийоми вивчення стилю письменника. Провідна ідея дослідження полягає в тому, що вивчення індивідуального стилю письменника в десятому класі має проводитися як аналіз мовно-виражальних засобів у зв’язку з різними рівнями художнього тексту, його змістом і формою та вести до цілісного розуміння твору, постаті його автора. Для реалізації мети і вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:
Запропоноване дослідження має наукову новизну, оскільки: уперше у вітчизняній методиці викладання української літератури створено професійно зорієнтовану методичну систему роботи з вивчення індивідуального стилю письменника в старших класах; набула подальшого розвитку методика визначення рис індивідуального стилю письменника під час вивчення художніх творів різної жанрової природи. Теоретичне значення дисертації полягає у визначенні та науковому обґрунтуванні засад вивчення індивідуального стилю письменника на заняттях з літератури в десятому класі; у наближенні методики викладання української літератури до сучасного рівня літературознавчої науки. Практичне значення дослідження пояснюється тим, що пропонована методика може бути застосована учителями літератури старшої школи; Положення концепції вивчення авторського стилю письменника доречно використати під час читання курсу “Методика викладання української літератури в середній школі” на бакалавраті філологічних факультетів педагогічних університетів, у курсовій перепідготовці вчителів літератури. I РОЗДІЛ. Особливості вивчення художнього стилю письменника У "Державній національній програмі "Освіта": Україна XXI століття" зазначено: "одним із пріоритетних напрямів освіти є "досягнення якісно нового рівня у вивченні базових навчальних предметів: української та іноземних мов, історії, літератури..." [5, с 6]. На сучасному уроці української літератури в старшій школі актуальними проблемами є вивчення художньої або поетичної мови, індивідуального та мовного стилю митця. "Поетична мова — 1) мова віршованої поезії, або віршована мова; 2) мова художньої літератури з її визначальною естетичною функцією; 3) система мовно-виражальних засобів, орієнтованих на досягнення ефекту високого стилю, незвичного для буденного спілкування" [13, с 500]. Поетична мова являє собою сукупність мовних елементів, які утворюють організовану систему виражально-образних засобів художнього зображення дійсності. Основу поетичної мови складає літературна мова з її нормативністю і стильовою диференціацією. Мовний стандарт не дозволяє письменнику вийти за рамки його звукової, семантичної і формально-граматичної системи. Засоби поетичного зображення можуть варіюватися, видозмінюватися, зникати або вертатися до художньої мови. Мовна система багата, образна. У зв'язку з цим поетична традиція — це не тільки фактор використання певного мовного матеріалу, а й імпульс до семантико-емоційних інновацій, що дозволяють митцю створити індивідуальний образ на основі традиційно-символічного змісту. Від майстерності письменника, від його мовної інтуїції і знання мовної системи залежить естетична своєрідність використаних ним традиційно-поетичних елементів, за якими і визначають художній стиль митця. В. Жирмунський стверджує: "Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами" [3, с 200]. Стиль автора — це та сукупність особливостей творчості, яка відрізняє його твори від творів інших письменників. Сукупність зображально-виражальних засобів митця є ефективною, коли закономірно поєднується в художню мотивовану систему. Носіями стилю є елементи форми художнього твору — від композиції до мовних виразових форм. Досліджуючи стиль певного письменника, виділяють стильову домінанту Стиль — це сукупність художніх особливостей літературного твору. В ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби[4,с344]. Авторський стиль може видозмінюватися у зв'язку зі зміною тематики і проблематики, ідеології. Наприклад, у творах вітчизняної літератури відбито різні ідеології письменників: національні ідеї властиві творчому доробку Т. Шевченка, пізнім творам І. Франка, Лесі Українки, Є. Маланюка, О. Теліги, О. Ольжича, Ю. Липи, В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса та ін., ідеї комунізму — М. Бажана, О. Гончара, Ю. Смолича тощо, соціалізму — П. Грабовського, М. Коцюбинського, В.Винниченка та ін., демолібералізму — Д. Павличка, Ю. Андруховича, О. Забужко та ін. Визначення особливостей індивідуального стилю митця залежить і від врахування певного художнього методу (літературного напряму). Наприклад, зразками барокового стилю у вітчизняній літературі є поезія М. Смотрицького, І. Величковського, Г. Сковороди, творчість І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Тичини, Є. Плужника, М. Хвильового. Елементи класицизму помітні у поезії І. Некрашевича, поемі «Енеїда» І. котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» П. Гулака-Артемовського. Сентиментальний метод в українській літературі яскраво представлено повістями «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка» Г. Квітки-Основ’яненка, в творчому доробку І. Котляревського («Наталка Полтавка»), П. Грабовського («Швачка»). Романтичними творами українських письменників є роман «Чорна Рада» П. Куліша, Ю. Федьковича, рання творчість Т. Шевченка. Український реалізм репрезентують твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, А. Свидницького, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, Панаса Мирного, І. Франка та ін. Яскраве вираження методу соцреалізму наявне у творчому доробку М. Бажана, Ю. Смолича, І. Микитенка, М. Стельмаха, пізніх творах П. Тичини, М. Рильського. Модернізм у вітчизняній літературі представлено літературно-мистецькими тенденціями: символізму (поезія О. Олеся, М. Вороного, ранні твори П. Тичини, М. Рильського, В. Еллана-Блакитного; проза О. Кобилянської, М. Хвильового, А. Головка та ін), імпресіонізму (новелістика М. Коцюбинського, М. Хвильового, М. Черемшини), експресіонізму (новели В. Стефаника, "Червоний роман" А. Головка, "Вальдшнепи" М. Хвильового, "Сонячна машина" В. Виннниченка, "Маклена Граса" М. Куліша та ін.), футуризму (поезія М. Семенка, 0. Слісаренка, Л. Савченка, ранні твори М. Бажана), сюрреалізму (поезія раннього періоду П. Тичини, В. Барки, новелістика М. Хвильового, Г. Косинки та ін.), імажинізму (збірки "Золоті шуліки", "Сьогодні" В. Сосюри, "Перстені молодості" Б.-І. Антонича та ін. В українській літературі постмодернізм представлений творами Е. Андієвської, Ю. Тарнавського, Ю. Андруховича, О. Забужко, літературних угруповань Бу-Ба-Бу, "Пропала грамота", "Нова дегенерація" та ін. Метод визначає загальний напрям творчості, а стиль — індивідуальні властивості художника слова. Л. Тимофеєв стверджує: "В методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін."[12,с.64]. Як свідчить шкільна практика, вивчення монографічних тем в старших класах школи на уроках української літератури передбачає дослідження особливостей індивідуального авторського стилю. "У старших класах постають і нові проблеми, що потребуватимуть певних узагальнень на основі вивчення ряду фактів. Сюди належать: індивідуальний стиль письменника, стилістичні особливості, властиві різним літературним напрямам, історичний розвиток літературної мови тощо", — доводять відомі методисти Т Бугайко, Ф.Бугайко[2,с172]. В індивідуальному стилі письменника знаходить своє вираження авторська позиція щодо вибору певних виражальних засобів, тобто виявляються риси його мовотворчої індивідуальності. Над проблемою вивчення індивідуального стилю письменника працювали: В. Виноградов, Б. Томашевський, Л. Тимофеєв, А. Ревякін, А. Докусов, Г. Поспелов, Ю. Бондарев, Т. Бугайко, Є. Пасічник, С Єрмоленко, Л. Н. Волошина. В енциклопедії "Українська мова" індивідуальний стиль трактується як "сукупність мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших" [14, с 604]. Авторами "Літературознавчого словника-довідника" подано таке визначення поняття "індивідуальний стиль": "Індивідуальний стиль — це іманентний (властивий його внутрішній природі) прояв істотних ознак таланту у конкретному художньому творі, мистецька документалізація своєрідності світосприйняття певного автора, його нахилу до ірраціонального чи раціонального мислення, до міметичних принципів (принципів уподібнення) чи розкутого образотворення, його естетичного смаку,що в сукупності формують неповторне явище [8, с.312] Підтримуємо думку вітчизняних мовознавців С Єрмоленко, Л. Ставицької, Н. Сологуб, у русистиці — В. Виноградова щодо визначення терміна "індивідуальний стиль". Л. Ставицька, досліджуючи проблему ідіостилю, зазначила: "Визначення індивідуального стилю письменника висуває проблеми не тільки суто лінгвістичного характеру,а й проблеми естетики" Сучасні вчені, досліджуючи художній ідіостиль, зазначають, що його опис залежить від художньо-образного аналізу твору і від того, з якими позамовними явищами дійсності співвідносяться ці одиниці. Залежно від індивідуальної естетики слова позамовний світ набуває різних мовно-виразових форм в ідіостилі, підпорядковується естетичним законам творення і сприймання художнього тексту, через що утворюються образні словесні ряди (епітети, метафори, порівняння). Різні компоненти художнього тексту можуть сприяти функціональній активізації слів із звуковою або колірною семантикою. Звідси художній текст виявляється як система художньо-зображальних засобів — тропів, як певна стилістична структура. Вивчення семантики, структури та функціонування системи тропів у художньому тексті викликає особливе зацікавлення. Через художньо-образне вживання слів створюється емоційна, експресивно насичена, художня оповідь. Художньо-зображальні засоби у тематично спільних контекстах є джерелом естетичного осмислення проблем. Вивчення естетичних функцій слова дає можливість не лише виявити мовно-індивідуальну свідомість письменника, а й осмислити естетизовану дійсність за допомогою засобів мови у відповідній системі мовновиражапьних засобів. При цьому в ідіостилі можуть об'єднуватися різні компоненти мовної реальності. Ідіостиль письменника може впливати на розвиток мови, становлення норм, формування національних традицій культуромовної особистості. Про індивідуальний авторський стиль, мову художніх творів так зазначає іспанський мислитель Хосе Ортега-і-Гассет: "Я" кожного поета — це новий словник, нова мова, через які він дарує нам предмети... невідомі раніше" [10]. Невід'ємною складовою індивідуального стилю письменника є мова художнього твору, у якій митець відтворює своє естетичне кредо, сприймання та розуміння дійсності. Через словесну тканину твору старшокласник-читач проникає в його ідейно-художній зміст, у розкриття характерів образів-персонажів, особливості відтворення дійсності. У художній мові митець виявляє свою індивідуальність: застосовує характерні лексеми, вислови, звороти, речення відзначаються певними особливостями у побудові тощо. "У середній школі центром уваги є мова конкретного літературного твору, а узагальнюючі висновки потрібні не як самодостатні літературознавчі категорії, а як засіб глибше осмислити мовні засоби саме даного твору і даного письменника» [2, с 172-173]. Між мовним стилем та індивідуальним стилем письменника існує суттєва різниця. Поняття стилю мови слід відрізняти від стилю індивідуальної мови, від стилю письменника, від стилю літературного твору. З точки зору мовної системи стиль — це одна із її різновидностей, що характеризується індивідуальними своєрідностями експресивного відбору слів. Деякі дослідники ототожнюють поняття "індивідуальний стиль" і "мова художньої літератури". На нашу думку, такий погляд більш характерний для мовознавства, а для дослідження літературних явищ він є занадто вузьким. Поняття "індивідуальний стиль" є ширшим за поняття "мова художньої літератури": авторський стиль передбачає врахування не тільки мовних засобів, а й тем, образної системи, композиції твору, художнього змісту та ін. Наприклад, аналіз художньої мови на синтаксичному рівні передбачає спостереження за особливостями побудови речення, сполучення слів, їх порядку в реченні, характером зв'язків речень між собою, що дозволяє визначити особливості індивідуального мовного стилю певного митця.Мовний стиль, як зазначає О. Бандура, «це різновид літературної мови, що склався історично і характеризується певною сукупністю відповідних ознак – певне їх сполучення і своєрідність функцій мовних засобів відрізняють один стиль від іншого» [1, с 36]. Під час аналізу художньої мови творів письменника визначаються індивідуальні риси, з'ясовуються естетичні закономірності, притаманні слову в художньому мовленні взагалі. Добір мовних зображальних засобів та їх використання в контексті художнього твору, з'ясування естетичної функції мовного матеріалу визначають ідіостиль письменника. Визначний мовознавець О. І. Єфімов доводить: «Основним завданням аналізу словесної тканини художніх творів є визначення специфіки мови і стилю письменника, індивідуальної своєрідності його мовних засобів, у яких знаходять своє відтворення ідея і зміст твору» [15, с.4]. На уроках української літератури в старшій школі практикується аналіз художнього твору, який передбачає спочатку з'ясування його змісту, а пізніше визначаються особливості форми. На думку літературознавців В. Марка, Г. Клочека, В. Панченка та ін., "доцільно ширше практикувати такий аналіз, який би розпочинався з вивчення форми, а відтак вів би до розуміння змісту"[7,с6]. Відомі методисти сучасності Н. Волошина, С. Жила, А. Градовський, В. Цимбалюк, 3. Шевченко та ін. відзначають, що підготовчу роботу щодо визначення мовного стилю митця доцільно проводити систематично в основній школі,"... цим буде підготовано міцну основу для формування в старшокласників уміння виявляти мовностилістичні особливості творів кожного письменника, що вивчаються за програмою" [9, с 64]. |
|
Урок презентація ПА ВИШНІ – одного з найвидатніших українських письменників гумористів. Велика популярність і значення усмішок Остапа Вишні у 20 –і... |
Конкурс на кращу книгу було подано три книги серії «Слово, народжене на чужині» У першій книзі надруковані твори Ольги Шудрави, Ольги Самсонової, Антоніни Зубкової, Ольги Чернецької, Наталії Згодько, Люби Савченко,... |
|
Тема. Українська народна казка «Золотий черевичок» Мета: поповнити знання учнів про тематику народних казок, виявити вміння учнів читати і переказувати зміст казок, дотримуючись особливостей... |
Вивчення теорії літератури у школі Сковорода Наталія Теорія досліджує літературний процес, зміну напрямів і течій, особливості стилю окремого письменника й літературної доби, наприклад,... |
|
Урок засвоєння нових знань Мета уроку: ознайомити учнів з життєвим та творчим шляхом письменника, основними засадами натуралізму; вдосконалювати усне мовлення... |
Розкриваючи перед учнями своєрідність того чи іншого письменника,... У процесі роботи учні повинні зрозуміти, що світогляд письменника, як і світогляд будь-якої людини, формується впродовж усього життя,... |
|
“ Літописні оповідання” При вивченні тієї чи іншої теми з курсу літератури насамперед слід подбати про забезпечення безпосереднього естетичного сприйняття... |
Аудіювання тексту художнього стилю Поштовхом для написання Г. Тютюнником новели «Три зозулі з поклоном» послужила незначна подія |
|
Урок №5 ПИСЬМОВИЙ СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ РОЗПОВІДНОГО ТЕКСТУ З ЕЛЕМЕНТАМИ... Овленнєво-комунікативні вміння здійснювати типологічний, композиційний і змістовий аналіз художнього тексту розповідного характеру... |
Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на... Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на матеріалі творчості Олеся Гончара) // Українська мова та література... |