|
|
Скачати 1.04 Mb.
|
| § підвищена тривожність, § дефіцит міжособистісних контактів, § закритість, - яскраве домінування інтелектуальної сфери над емоційною. 1. Підвищена тривожність Підвищена тривожність зустрічаються у 57% першокурсників і лише у 28% - студентів четвертих курсів. Аналіз виникнення та динаміки переживання тривоги дає багато інформації про специфіку емоційного стану першокурсника. Причинами переживання на початку навчання є, по-перше, перехід у незнайому структуру з незрозумілими соціальними вимогами. Відсутність ясності, визначеності - це саме по собі є серйозним фактором зростання тривожності (а в осіб з постійно підвищеною тривожністю це може викликати стрес і навіть невроз). По-друге, у першокурсника відбувається напружена боротьба за вступ до навчального закладу, що також позначається на його емоційному стані [21, 29]. 2. Дефіцит міжособистісних контактів Аморфність соціальних орієнтацій призводить до того, що першокурсник не має чіткого уявлення про регламентацію стосунків як з товаришами у групі, так і з викладачами та адміністрацією факультету. 3. Закритість Виникає як механізм захисту від стресогенних факторів. За своєю дією цей адаптаційний механізм є скоріше деструктивним, ніж конструктивним: усвідомленню соціальних орієнтацій та встановленню дружніх і ділових контактів заважає інформаційний дефіцит. Закритість як механізм захисту лише посилює цей дефіцит, призводячи до майже цілковитої пасивності першокурсника у процесі інформаційного обміну. Якщо такий стан речей залишиться незмінним, то це цілком може призвести до кризи особистості [33, 421-422]. 4. Домінування інтелектуальної сфери над емоційною Домінування інтелекту у психіці сучасної людини є загальною бідою нашої цивілізації. У науковому середовищі стихійно відбувається селекція людей з непомірно розвиненим інтелектом за рахунок інших функцій психіки. Людина добровільно перетворює себе в інструмент обробки інформації та вирішення ситуативних завдань. У результаті такого однобічного розвитку у людини створюється "психічна псевдоцілісність", ілюзія інтегрованості психіки. Людині здається, що вона себе цілком і повністю усвідомлює та контролює. Як результат - сильні внутрішні конфлікти та надзвичайно сильні негативні проекції на оточуючих людей. Виявлено дві основні тенденції, два механізми адаптації, які є переважаючими для студентів старших курсів: інфантильність та рольовий захист. 1. Інфантильність Студент не проявляє ніякої активності і не бере на себе відповідальності за події, що відбуваються з ним. Він несвідомо зводить майже до нуля прояви своєї особистості в офіційних та регламентованих відносинах, а ті прояви, що залишаються, вихолощуються за допомогою механізму регресії [21, 33-36]. 2. Рольовий захист Студент зумисне (але, як правило, несвідомо) фокусує усю увагу оточуючих на певній рисі, певному аспекті своєї особистості, приховуючи усе інше. У даному випадку існує чітка межа між образами "Я для вас" і "Я для себе". Інколи існує проміжний прошарок "Я для найближчих друзів". Це пояснюється тим, що у людини вже більш-менш чітко сформовано цінності та інтереси, кардинально відмінні від процесу навчання. Це дозволяє зробити припущення, що для студентів четвертих курсів навчання у його академічній, аудиторній формі вже не є ведучою діяльністю. Цю діяльність можна було б назвати домінуючою, але не ведучою; на старших курсах переважає не стільки суто навчальна мотивація, скільки мотиви прагнення до матеріальної автономізації, пошук власної соціальної ніші тощо [50, 102-116]. Щодо механізму рольового захисту, то у даному випадку студент цілком усвідомлює втрату особистісного сенсу навчання та необхідність пошуку інших способів соціальної самореалізації. Як правило, це пов'язується з усвідомленням екзистенційних проблем [10; 50, 102-116] Ще однією важливою причиною дезадаптаційної поведінки студентів до умов навчання у вищому закладі освіти є відмінності шкільного та студентського колективів. Група є одним із найбільш вирішальних мікросоціальних факторів формування особистості, а також одним із найбільш дієвих засобів виховання. Врахування цих особливостей сприятиме оптимізації процесу студентської адаптації. Саме особистісні взаємовідносини - один із найважливіших факторів емоційного клімату групи, «емоційного благополуччя» її членів. Кожен учень чи студент займає в колективі певне місце не лише в системі ділових відносин, але й в системі особистісних. Особистісні взаємини складаються стихійно, через цілий ряд психологічних обставин. Становище учня чи студента може бути благополучним: прийнятність в колективі, відчуття симпатії зі сторони одногрупників, власна зустрічна симпатія тощо. Така психологічна ситуація переживається як почуття єдності з колективом, яке, в свою чергу, сприяє впевненості в собі, відчуттю "захищеності". Неблагополуччя у взаємовідносинах з ровесниками в колективі, переживання власного відторгнення від групи може бути причиною ускладнень у розвитку особистості. Стан психологічної ізоляції негативно впливає на формування особистості та ефективність її діяльності і навчання. Такі учні чи студенти можуть погано вчитись, у спілкуванні бути грубими, афективними, агресивними тощо. У кожному шкільному класі чи студентській групі є певна кількість мікроколективів, мікрогруп. Це мікросередовище багато в чому визначає розвиток особистості, її творчі успіхи і загальне емоційне благополуччя та здоров’я [36, 55-64]. У новоствореній дифузній групі студентів може відбуватися боротьба між її членами за лідерство. Шкільний та студентський колективи відрізняються за віковим та інтелектуальним складом. У шкільному колективі вчаться однолітки з різноспрямованим і різноступеневим рівнем розвитку, особливо якщо це звичайна школа, а не гімназія. У студентській групі можуть навчатися індивіди різного віку і, оскільки існує спеціалізація, то який би рівень розвитку студентів не був (високий, середній, низький), вони вже спрямовані у певному напрямі: гуманітарному, природничому, математичному тощо. Відповідно до цього їх потреби, мотиви та інтереси можуть збігатися, що покращує ефективність процесів спілкування та спільної діяльності [8, 168; 16, 164]. Чітке розуміння відмінностей між шкільним класом і студентською групою та процесами спілкування у них; соціальної ситуації, яку покинув першокурсник і до якої йому доведеться адаптуватися, дозволить надати ефективну соціально-психологічну допомогу. Отже, основні симптоми психологічної дезадаптації проявляються у підвищенні показника емоційного збудження, тривожності, нейротизму; зниженні комунікабельності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості; появі почуття неповноцінності у стосунках із товаришами, вчителями, батьками, а в поведінці в цілому – надмірна сором’язливість; зниженні успішності, недостатній увазі й зосередженість на уроках; скаргах на погане самопочуття, сон; втраті інтересу до навчання, школи. Внаслідок цих проявів розвиваються : непродуктивні форми реагування; симптоми порушення поведінки; емоційні розлади різного ступеня. Проблема, яка визначає неминучість адаптаційного процесу – це одвічна проблема невідповідності суб'єктивних очікувань і наявних умов реальної дійсності. Основна причина дезадаптації полягає у неузгодженості між інтелектуальним, творчим, особистісним потенціалом студента, з одного боку, і можливостями його реалізації, з іншого. Ще однією важливою причиною дезадаптаційної поведінки студентів до умов навчання у вищому закладі освіти є відмінності шкільного та студентського колективів, а також проблеми спілкування та уміння налагоджувати контакти в цілому. 1.4. Стрес як психофізіологічна модель розладів психіки Стрес – стан душевного (емоційного) і поведінкового розладу, пов'язаний з нездатністю людини доцільно і розумно діяти в ситуації, що склалась. Стреси, які виникають впродовж життя, можна уявити як коридори, які треба обов’язково пройти. Але стреси можуть по-різному впливати на людину. Одних стрес мобілізує, інших доводить до депресії. Періодичні емоційні струси корисні для організму людини: вони позитивно впливають на життєві погляди, мобілізують сили та розумові здібності. Стрес здатний пробудити приховані резерви людини, але головне при цьому – спрямувати їх у потрібне русло [42; 47, 9-12]. Всі люди реагують на стрес по-різному. Тому і порушення, а також хвороби, які виникають на ґрунті тривалого стресу, - різні і мають різний перебіг. Стрес є переживанням неспецифічної мобілізації психофізіологічних ресурсів у відповідь на специфічне порушення рівноваги з світом; він є необхідною ознакою життя, яка діє як настанова готовності до повернення рівноваги організму з світом; він рідко переживається у чистому вигляді, частіше він у “знятому” вигляді супроводить інші, більш психічно складні, специфічні переживання. Смисловим полем індивіда, який переживає стрес, є саме життя (тобто його збереження) [49, 22; 35, 11-14]. Стрес – це емоційний стан людини, який виникає при напруженні, здебільшого в екстремальних ситуаціях. Як показано в роботах В. Кеннона і канадського біолога і лікаря Ганса Сельє (1907-1982), стрес є своєрідною захисною реакцією організму, що мобілізує свої внутрішні ресурси у відповідь на дію сильних зовнішніх впливів [47, 27-28]. Існує думка, що більшість стресів у житті людини ініційовані самою людиною. Г. Сельє підтримує дане уявлення, запевняючи, що має значення не те, що з нами трапляється, а те, як ми це сприймаємо. Тому, щоб витримати стрес, треба не боятися його, бути готовим до нього. Розвиток стресу має три стадії. На першій відбувається внутрішня мобілізація внутрішніх сил організму для протидії несприятливому впливу. На другій - врівноваження сил впливу і сил опру, коли організми ніби адаптується до загрозливих умов. Якщо несприятливий вплив триває, то може настати третя стадія - виснаження, що призводить до незворотних фізіологічних змін. За слабкого стресу фізіологічні зміни в організмі проявляються слабо. Проте в таких умовах відбувається розподіл і переключення уваги, цілеспрямована діяльність, можуть виникати помилки при сприйманні. Поведінка людини у стресових ситуаціях відчутно залежить від особистісних якостей: вміння швидко оцінювати обстановку, вольової зібраності, рішучості, досвіду поведінки в подібних випадках [53, 17-18; 4, 14-16]. Тривалий стрес може призводити до фрустрації особистості (лат. frustratio - марне сподівання, невдача, обман). Свідченням її є негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Виникає фрустрація, коли на шляху до поставленої мети людина зустрічає реально нездоланні перешкоди або сприймає їх такими. Рівень фрустрації залежить від сили і інтенсивності її причини, функціонального стану людини, а також її досвіду емоційного реагування на життєві труднощі. Як, правило, фрустрація супроводжується широкою гамою негативних емоцій: страхом, розлюченістю, гнівом, роздратуванням, сумом, почуттям провини тощо. Іноді фрустрацію розглядають як одну з форм психологічного стресу. Стрес часто є саморушійною неспецифічною базовою частиною іншого переживання, являє собою внутрішню організмічну активність по забезпеченню енергетикою гомеостазу, має корегуватися буттєвою свідомістю – мотивом і рефлексивною свідомістю – волею з урахуванням зовнішнього і внутрішнього світу; у більш складних переживаннях виявляється міра його адаптованості чи не адаптованості [13, 63-65; 3, 270-276]. Неадекватну емоційну напруженість можна розділити на власне емоційну і тонічну. Емоційна напруженість супроводжується феноменологією страху, тривожності, загального дискомфорту, прикрості, а тонічна проявляється неадекватним для майбутніх фізичних рухів надлишковим тонічним напруженням поперечносмугастої мускулатури. Звична тонічна напруженість проявляє себе мускульним панцерем характеру, який гальмує вільний перебіг переживань і енергії. Нерідко емоційна напруженість приймає деструктивний характер, супроводжується негативним емоційним забарвленням, появою і фіксацією неуспішної психозахисної мотивації, зниженням впорядкованості або повною дезорганізацією поведінки, яка стає фрустрованою, бо втрачає смислову кінцеву мету і проміжну цільову організованість. Практична психологія має багатий арсенал психотехнік, які здатні зняти надлишкову напруженість і досягти стану релаксації: аутогенне тренування, прогресивно-мускульна релаксація, поведінковий тренінг і т. д [53, 17-24; 15, 18]. Аналізуючи причини глобального стресу, можна виділити і погану екологію, і специфіку напруженого високо інформаційного та високотехнологічного життя, і високі соціальні вимоги до особистості. Словом, цілий комплекс чинників, які викликають надмірне навантаження всіх систем організму. Насправді феномен стресу тісно пов'язаний з одним із найважливіших психофізіологічних механізмів, що є в наявності у людини, - здатністю пристосовуватись до змін, тобто адаптацією. Якби з нашого життя зник стрес, нам загрожувала б неминуча загибель: нетренований організм став би просто нежиттєздатним. Ганс Сельє вважав, що ми не можемо уникнути стресу, але ми можемо його використати, якщо краще пізнаємо його механізми і виробимо відповідну філософію життя [4, 15; 30, 62]. Стрес як особливий психічний стан пов'язаний з зародженням і проявом емоцій, але він не зводиться лише до емоційних феноменів, а детермінується і відображається в мотиваційних, когнітивних, вольових, характерологічних та інших компонентах особистості. Саме тому феномен стресу потребує спеціального психологічного вивчення. Стрес є реакцією не стільки на фізичні властивості ситуації, скільки на особливості взаємодії між особистістю і оточуючим світом. Це в більшій мірі продукт наших когнітивних процесів, образу мислення та оцінки ситуації, знання власних можливостей тобто ресурсів організму, ступеня володіння способами управління і стратегії поведінки (їх адекватного вибору). В цьому закладено розуміння того, чому умови виникнення і характер прояву стресу (дистресу) у однієї людини не є обов’язково такими ж, як у іншої [9, 3-8]. Існують різні форми стресу. Так званий гострий стрес – це певна емоційно значима ситуація, наприклад, смерть близької людини, стихійне лихо тощо. Такий стрес викликає особливу психофізіологічну реакцію організму, ціллю якої є мобілізувати сили організму і допомогти адаптуватися до ситуації. Хронічний стрес – це негативна ситуація, в якій людина знаходиться невизначено довгий термін: складні умови на роботі, незадоволеність особистим життям. Даний стрес відрізняється тим, що ситуації здаються не надто критичними, але їх постійна повторюваність веде не до адаптації, а до накопичення напруги. Одним з цікавих відкриттів при дослідженні стресу виявилась здатність організму соматизувати психоемоційний дискомфорт і переводити емоційну незадоволеність на рівень тіла, у хвороби [47; 49, 22-24]. Для того, щоб протидіяти щоденному стресу, краще діяти одразу у двох напрямках. По-перше, звести до мінімуму чинники, які викликають незадоволеність. А також Сельє зазначав, що один із способів боротьби зі стресом – «знайти роботу, яку б ви любили», тобто займатись тим, що подобається. По-друге, варто намагатися зрозуміти свою реакцію на стресові чинники. Також Сельє сформулював ідею: «стрес, діючий на одну систему, допомагає відпочивати іншій» - тобто зміна діяльності іноді навіть більш дієва при знятті стресу, ніж пасивний відпочинок. Американський психолог Франс Александр (Franz Alexander) висловив ідею, що людина реагує на стрес за принципом «боротьби чи втечі» відповідно до індивідуально складеного стереотипу. Подальші дослідження виявили, що властива людині реакція на стрес залежить і від спадковості [3, 214-223]. Долати стресові ситуації допомагає психологічна стійкість особистості, яку підтримують внутрішні (особистісні) та зовнішні (міжособистісні) ресурси. До внутрішніх належать: погодженість реального і бажаного Я особистості, самоповага, відповідність досягнень домаганням, відчуття сенсу життя, усвідомлення діяльності і поведінки, віра в досяжність поставлених завдань, упевненість у собі і власних силах, екстравертованість, добре фізичне здоров’я, витривалість, уміння використовувати ефективні способи подолання стресу тощо. До зовнішніх ресурсів належать: міжособистісна і соціальна підтримка – підтримка близьких, друзів, співробітників, колег. Це дає відчуття опори, згуртованості [32, 5-28]. |
| Дипломна робота з психології Поняття адаптації, дезадаптації. Проблема соціальної адаптації молодших школярів |
Глобальні проблеми людства. Міжнародні соціальні проблеми реферат українською Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількісної і якісної межі коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства... |
| РОБОЧА ПРОГРАМА ЗАЛІКОВОГО КРЕДИТУ ДЛЯ СТУДЕНТІВ МАГІСТРАТУРИ НАПРЯМУ... Кучеренко І. М. Теоретичні проблеми права власності: робоча програма залікового кредиту для студентів магістратури напряму підготовки... |
81. Проблема адаптації вчителя до праці в школі Проблеми професійної... Змістом предметної адаптації стає формування професійного мислення фахівця, а соціальної — входження в колектив фахівців, оволодіння... |
| «ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ» ПОЛОЖЕННЯ про кредитно-модульну... Положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу в ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (далі... |
МОДУЛЬ ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА Контрольна робота це важлива форма навчального... Контрольна робота – це важлива форма навчального процесу, покликана навчити студентів самостійному узагальненню і викладенню інформаційних... |
| Диплом європейського зразка та додаток до нього Положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу в Інституті педагогіки, психології та інклюзивної освіти... |
Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
| Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
Реферат на тему: «Гендер як соціокультурний феномен» Вступ. Гендер як важлива соціодиференціальна складова розвитку сучасного українського суспільства |