|
|
Скачати 0.58 Mb.
|
4.4. Інститути виховання Інститутами виховання в педагогіці і психології називаються ті суспільні організації і структури, конкретні групи людей, в яких дитина отримує соціальний досвід і які покликані надавати виховний вплив на його особистість. Для дитини головними інститутами його виховання є сім'я і школа, саме на них лежить найбільша моральна і тільки на них - юридична відповідальність за особистість вихованця, його поведінка і вчинки. Але фактично в сучасних умовах виховання не обмежується лише родиною та школою. Їх вплив нерідко врівноважується і навіть «переважується» впливами інших соціальних інститутів: позашкільних і позасімейних організацій (у тому числі громадських, політичних, релігійних), неформальних спільнот, засобів масової інформації, культури. Сім'я як інститут виховання займає абсолютно особливе положення в силу того, що дитина перебуває в ній значну частину свого життя, є її емоційним центром і те, що він отримує від сім'ї, залишається з ним на все життя. Ніхто, крім членів сім'ї: матері, батька, бабусі, дідуся, братів, сестер, - не ставить дитини в центр свого життя, не дає йому стільки емоційного тепла і так не піклується про нього. Сім'я забезпечує дитину необхідним мінімумом спілкування, без якого він не міг би стати особистістю, людиною в повному розумінні слова. Однак потенційно сім'я може завдати і величезної шкоди розвиткові дитини, оскільки її виховний вплив не виходить за рамки індивідуальних можливостей членів сім'ї, їх власного рівня розвитку, інтелектуальної і культурної підготовленості, умов життя, а умови ці далеко не завжди сприятливі. Наприклад, явище педагогічної занедбаності дітей практично в 100% випадків має свої коріння саме в сім'ї, дорослі члени якої не приділяли належної уваги розвитку дитини, і в результаті він не отримав від свого оточення тієї необхідної інформації і того виховного впливу, яке отримують його однолітки в благополучних сім'ях. З усіх людських відносин найбільш глибокими і міцними є саме відносини між членами сім'ї. Вони включають чотири основних види відносин: 1) психофізіологічні - відносини біологічного споріднення і статеві відносини; 2) психологічні - особисті відносини членів сім'ї між собою, залежать від їх особистісних особливостей (відкритості, довіри, взаємної турботи, моральної та емоційної підтримки); 3) соціальні - розподіл ролей у сім'ї, матеріальні відносини, авторитет, керівництво, підпорядкування; 4) культурні - зумовлені традиціями і звичаями тієї культури, всередині якої існує дана сім'я. Вся ця складна система відносин впливає на сімейне виховання дітей. Усередині кожного з видів відносин можуть існувати як згоди, так і розбіжності, які позитивно чи негативно позначаються на вихованні. У зв'язку з особливою виховною роллю родини виникає питання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні впливи сім'ї на виховання дитини і мінімізувати негативні. Найбільш частими причинами аномалій у вихованні дітей є систематичні порушення подружжям етики внутрішньосімейних відносин, відсутність взаємної довіри, уваги і турботи, поваги, психологічної підтримки та захисту. Причини такого роду аномалій можуть бути різні, але в основному зводяться до двох: це або неоднозначність розуміння подружжям сімейних ролей чоловіка і дружини, завищені вимоги один до одного, або несумісність моральних позицій, розбіжність точок зору на честь, мораль, совість, обов'язок, обов'язки перед сім'єю, відповідальність за сім'ю. Для усунення негативного впливу цих чинників на виховання дітей подружжю необхідно перейти на більш зрілий рівень взаємин: приймати чоловіка (дружину) таким, який він є, з усіма достоїнствами і недоліками, не ставити перед собою завдання обов'язково переробити чоловіка(дружину) на свій лад, шукати і всілякими способами зміцнювати схожість у поглядах і позиціях, особливо з питань виховання. Для досягнення виховних цілей в родині батьки вдаються до різноманітних засобів впливу: заохочують і карають дитину, прагнуть стати для нього зразком. В принципі, доведено, що заохочення як засобу прискорення особистісного розвитку дитини більш ефективні, ніж заборони і покарання. Зрозуміло, покарання необхідні, але вдаватися до них слід лише тоді, коли батьки вичерпали всі інші способи зміни поведінки дитини. Якщо все ж таки виникає потреба в покаранні, то найбільш дієво воно буде в тому випадку, якщо послідує безпосередньо за заслуговуючу його провиною і при цьому дитині розумно пояснять, чому його проступок заслуговує на покарання. Встановлено, що дитина швидше йде на компроміс, якщо розуміє, чому він повинен чинити так, а не інакше. Дитина, яку карають часто і надмірно суворо, відчужується від батьків, починає демонструвати підвищену агресивність. Покарання має переслідувати мету не приниження і придушення дитини, а вказівки йому на його помилку, усвідомлення ним цієї помилки, визнання своєї провини, стимулювання дитини до особистісної активності, до роботи з подолання себе. Дитина не повинна боятися покарання як такого: якщо у батьків нормальні, близькі, дружні стосунки з ним, найбільшим покаранням для нього стане сам факт того, що він змусив їх засмучуватися і переживати. Певна специфіка виховання має місце в сім'ях різного складу. Зазвичай з появою другої дитини увагу батьків зосереджується на ньому більшою мірою, а у старшого також з'являються якісь виховні обов'язки (зрозуміло, посильні йому за віком) і зростає частка відповідальності. На молодшу дитину по-різному впливає участь братів і сестер в його вихованні. Наприклад, дівчатка, у яких є старші брати, у багатьох випадках мають більш виражені риси характеру, традиційно відносяться до чоловічих, більш честолюбні і агресивні, ніж дівчатка, у вихованні яких брали участь тільки старші сестри. При цьому роль старших братів і сестер при формуванні статеворольових уявлень у молодших дітей різна. Більш виражена залежність в даному випадку спостерігається у хлопчиків: вплив на них старших братів позначається на формуванні суто чоловічих рис та інтересів сильніший, ніж вплив старших сестер на формуванні жіночих інтересів та рис у дівчаток. Ще один важливий чинник сімейного виховання дітей - участь у цьому процесі прабатьківських поколінь (бабусь, дідусів, прабабусь, прадідусів). Вони продовжують чинити певний вплив на своїх дітей - батьків дитини, діляться з ними своїм виховним досвідом, збагачують і урізноманітнюють емоційне життя дитини. Специфічні умови виховання складаються в так званих неповних сім'ях, де відсутній один з батьків, в переважній більшості випадків - батько. Відсутність батька по-різному позначається на вихованні хлопчиків і дівчаток. Якщо мати одна виховує сина і ніхто з чоловіків не присутній в його житті постійно, у нього перед очима немає прикладу чоловічої поведінки, об'єкта для наслідування, і тому підвищується ризик формування жіночних рис у його психіці і поведінці. Дочка, яка росте у неповній сім'ї, не бачить прикладу побудови жінкою міцних, довготривалих і довірчих відносин з чоловіками, що може спричинити за собою подальші труднощі у створенні та збереженні її власної сім'ї. Школа як інститут виховання виявляється дієвою в силу того, що в ній розвивається дитина у віці від 6-7 до 16-17 років проводить значну частину свого часу і там виховний вплив на нього чинять відразу багато людей різного по відношенню до нього статусу - вчителі та однолітки. Кожен новий чоловік, з яким дитина зустрічається в школі, несе в собі щось нове для нього, і в цьому сенсі школа надає широкі можливості для надання різноманітних виховних впливів на дітей. У школі виховання здійснюється і через навчальні предмети. Наприклад, природничонауковий цикл навчальних дисциплін сприяє формуванню цілісної картини світу, загального світогляду так само, як і гуманітарні предмети. Література, історія, суспільствознавство підносять дітям живі приклади людської поведінки, взаємодії, дають поживу для роздумів над мотивами і наслідками різних людських вчинків. Крім того, виховання в школі реалізується через спеціальні заходи: класні години, позакласні форми роботи, екскурсії і т. п. Офіційно виховні функції в школі покладаються на класних керівників, тому їм необхідно знати індивідуальні особливості учнів довіреного їм класу, особливості класу як колективу в розвитку, особливості сімейного виховання кожного учня. Виховна робота класного керівника включає організацію позаурочної діяльності дітей, роботу з вчителями-предметниками, індивідуальну роботу з кожним учнем і з колективом в цілому. У його завдання входять формування позитивних взаємовідносин між дітьми, учнів з учителями, просвітництво учнів в області встановлення позитивних взаємин з людьми. Офіційні обов'язки класного керівника полягають у наступному: > Організації в даному класі навчально-виховного процесу, оптимального для розвитку позитивного потенціалу особистості учнів в рамках діяльності загальношкільного колективу; > Наданні допомоги учневі у вирішенні гострих проблем (переважно особисто, можна з участю психолога); > Встановленні контактів з батьками та наданні їм допомоги у вихованні дітей (особисто, через психолога, соціального педагога). У школі процес виховання здійснюється в нерозривному зв'язку з навчанням. Можна виділити щонайменше чотири типи взаємозв'язку навчання і виховання: 1) виховання, невідривно від навчання, в процесі якого воно здійснюється (через зміст, форми, методи, засоби навчання); 2) виховання в рамках освітнього процесу в певному установі поза навчання, але паралельно йому відповідно до його завданнями (гуртки, громадська робота, трудове виховання), підкріплюючи його ефект; 3) виховання поза освітнім процесом, але у відповідності з його цілями і цінностями (сім'єю, громадськими та релігійними організаціями); 4) виховання за межами освітнього процесу та будь-яких установ (у неформальних компаніях, клубах), що супроводжується стихійним навчанням і научінням. У шкільного виховання є і слабкі сторони. В першу чергу це знеособленість і невисокі можливості індивідуального підходу. Для педагогів на відміну від членів сім'ї всі діти перебувають у рівному становищі, всім їм приділяється (або не приділяється) приблизно рівна увага. Даний недолік коректується добре продуманим поєднанням і взаємодоповнення сімейного і шкільного виховання. У школі, а також поза її існує самостійний інститут виховання - колектив однолітків. Теза про те, що повноцінний розвиток особистості можливо тільки в колективі і через колектив, у вітчизняній педагогіці і психології довгий час був догмою. Починаючи з праць видатного радянського педагога А. С. Макаренка стверджувалося, що спочатку неодмінно потрібно створити виховний колектив, а потім вже через нього виховувати кожну окрему особистість. На практиці А. С. Макаренко дійсно довів, що розвинений дитячий колектив відіграє важливу роль у перевихованні особистості дитини-правопорушника, що має явні відхилення в психології і поведінці і значно відстає від нормальних, вихованих дітей. Але в 1930-1950-і рр. макаренківська практика колективістського виховання, що виправдала себе в дитячих колоніях, без особливих змін була перенесена на нормальну школу і стала застосовуватися до звичайних дітей, перетворившись у загальну, «єдино правильну» і універсальну теорію і практику виховання. За сформованими з тих пір традиції значення колективу у вихованні особистості довгі роки зводили в абсолют. Роль колективу насправді багато в чому позитивна: у дитини з'являється багато можливостей прояву своїх особистісних якостей і встановлення позитивних взаємин, оскільки в колективі однолітків всі діти перебувають у рівному становищі і при спілкуванні можуть брати на себе різні соціальні ролі. Колектив дає дітям можливість втілювати на практиці формуються у них соціальні установки та моральні норми взаємин з іншими людьми. Формується психологічна спільність кожної дитини з іншими членами колективу, виникає відчуття «ми», груповий патріотизм, складаються спільні цінності, посилюються емоційні прихильності, з'являється почуття персональної відповідальності за товаришів і колектив в цілому. Однак кожен конкретний колектив у своєму існуванні потенційно здатний виявити більше недоліків, ніж переваг. По-перше, на практиці може виявитися, що окрема особистість зовсім не потребує виховних впливів колективу, в який реально входить, оскільки набагато перевершує його і за рівнем розвитку стоїть вище більшості його членів. У такому випадку колектив може визнати цього свого члена в якості лідера, але нерідко трапляється, що, навпаки, колектив пригнічує особливо обдаровану особистість, мимоволі перешкоджаючи її розвитку, не беручи й навіть агресивно відкидаючи її через нерозуміння і заздрості. Наприклад, багато відмінники в школі, що перевершують за рівнем розвитку більшість товаришів по класу, заслуговують презирливу кличку «ботанік», і до них відносяться навіть гірше, ніж до явних ледарям і порушників дисципліни. По-друге, практика показує, що серед реально існуючих колективів високорозвинених дитячих колективів дуже мало. Але в будь-якому випадку колектив уніфікує особистості своїм впливом, однаково діє на всіх складових його індивідів, пред'являючи до них однакові вимоги. Це призводить до соціально-психологічного явища деіндивідуалізації, або знеособлення. І якщо члени колективу зберігають свої відмінності один від одного, то це відбувається не завдяки, а скоріше, всупереч впливу на них колективу. Явище деіндивідуалізації спостерігається і в слаборозвиненому колективі, який здатний вплинути на особистість не тільки позитивно, але й негативно. Тому не можна, як це проголошувалося раніше, завжди і безумовно ставити інтереси колективу вище інтересів окремої особистості. У відносинах між ними повинна зберігатися рівноправність: не тільки окрема особистість повинна мати певні обов'язки і відповідальність перед колективом, але і колектив повинен мати чіткі обов'язки перед кожною вхідною в нього особистістю. Не тільки колектив має право вимагати щось від свого члена, але і кожен його член має право пред'являти вимоги колективу. За кожною особистістю повинно бути залишено право залишати чимось не влаштовуючий її колектив. Крім того, необхідно відмовитися від безумовного прийняття принципу, що поза реальним колективом повноцінна особистість сформуватися не може. Широкий і різноманітний виховний вплив здійснюється також через засоби масової інформації. Перевага ЗМІ як засобів виховного впливу полягає в тому, що в якості джерела виховних впливів ними можуть використовуватися кращі зразки і досягнення педагогіки і культури, які можна тиражувати в необхідній кількості і повторно відтворювати стільки раз, скільки буде потрібно. Готуючи літературу для дітей, фільми, радіо- та телепередачі, можна заздалегідь ретельно обміркувати їх зміст, зважити і оцінити можливий виховний вплив. Цими коштами з належним ефектом може скористатися будь-який педагог незалежно від власної індивідуальності, життєвого і професійного досвіду. Однак у цього інституту виховання є й недоліки: по-перше, його вплив розрахований в основному на середню особистість і можуть не дійти до кожної дитини, по-друге, сам зміст інформації не піддається контролю з боку педагогів і тому може надавати на дітей не тільки корисний, але і шкідливий і навіть небезпечний вплив. Література і мистецтво в окремо виступають як джерела морального, естетичного, соціального і економічного виховання, розрахованого на поглиблення розуміння основних життєвих моральних категорій добра і зла та формування більш глибокого розуміння різних процесів, що відбуваються в суспільстві. Вони ж є одним з головних джерел формування загальної культури людини. Нарешті особистість виховується через численні особисті контакти, офіційні і неофіційні стосунки. Найбільше позначаються на вихованні дитини його зустрічі і контакти з різними людьми в різних соціальних групах. Такі групи, що несуть в собі виховний вплив на особистість, але реальним членом яких дана особистість не є, називаються по відношенню до неї референтними. Особистість розділяє установки і цінності, прийняті в референтній групі, керується нормами поведінки, встановленими в ній, але не входить в неї реально, а тільки орієнтується на неї. |
| Учбова програма з Літургіки для 3 класу заочного сектору Літургіка, як наука. Поняття про предмет та його вивчення. Завдання Літургіки: Двунадесяті свята, та загальне поняття про них. Відмінність... |
Хатнє виховання або роль сім ї у вихованні особистості «Хатнє виховання». Саме тут, в сім’ї, в родині дитина робить свої перші кроки в подальше життя, і якою буде ота життєва стежка багато... |
| Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту Фізичне виховання та масовий спорт у сфері вищої освіти мають на меті забезпечити виховання в осіб, що навчаються (далі студенти)... |
Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту Фізичне виховання та масовий спорт у сфері вищої освіти мають на меті забезпечити виховання в осіб, що навчаються (далі студенти)... |
| ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ Любов людини до навколишнього середовища виховується з перших років навчання в школі. Від того, як здійснюється процес екологічного... |
Закон від 26. 04. 2001. №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» Проект Закону України «Про виховання дітей та молоді» // Світ виховання. – 2004. – №3(4). – С. 6 – 20.) |
| Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей... Відповідно до рішень Колегії Міністерства освіти і науки України від 26. 03. 2015 протокол №3/5-2 "Про Концепцію національно-патріотичного... |
Принципи процесу виховання – їх характеристика ”. Анотація Автор висвітлює концепцію національного виховання і її принципи. Наведені приклади практичної реалізації принципів виховання в освітньому... |
| Національно-патріотичне виховання в контексті Програми «Основні орієнтири... До суспільства і держави, інших людей, праці, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюють для ідентифікації вихованця із... |
ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення |