|
|
Скачати 0.58 Mb.
|
4.3. Засоби і методи виховання Під засобами і методами виховання розуміються способи організованого і неорганізованого впливу вихователя на вихованця з метою виробити у нього певні якості і форми поведінки. Власне, слово «метод» і означає спосіб здійснення, поняття ж «засіб» має на увазі те, за допомогою чого даний метод здійснюється на практиці. До засобів виховання можна віднести практично всі в навколишньому світі: природу, мистецтво, традиції, слова (в усній та письмовій формі), різні види діяльності і т. д. Класифікувати методи виховання можна за різними підставами, і таких класифікацій існує багато. У 1960-і рр. загальноприйнятою була класифікація методів виховання, що складається всього з двох категорій: 1) методи, спрямовані на свідомість дитини; 2) методи, спрямовані на його поведінку. У 1970-і рр.. значна частина теоретиків педагогіки і педагогічної психології брали класифікацію методів виховання на основі трьох головних напрямків діяльності вихователя: 1) методи цілеспрямованого формування якостей особистості; 2) методи стимулювання природного саморозвитку особистості; 3) методи корекції розвитку особистості. На початку 1980-х рр. оформилася концепція діяльнісного підходу до виховання та ленінградські педагоги Т.Є. Коннікова і Г. І. Щукіна запропонували класифікацію методів виховання за критерієм їх ставлення до діяльності дитини. У їхній системі розглядалося три групи методів виховання: 1) методи формування позитивного досвіду поведінки в процесі діяльності; 2) методи формування суспільної свідомості; 3 ) методи стимуляції діяльності. Відомий сучасний московський педагог-новатор і вчений В.А.Караковський запропонував класифікацію, критерієм якої є використовувані засоби виховання, і виділив шість груп методів: 1) виховання словом; 2) виховання справою; 3) виховання ситуацією; 4) виховання грою; 5 ) виховання спілкуванням; 6) виховання відносинами. Р. С. Нємов пропонує кілька класифікацій методів виховання: вони діляться на прямі і непрямі, усвідомлені і неусвідомлені, когнітивні, емоційні і поведінкові. Прямі методи виховання включають в себе безпосередньо особистісний вплив однієї людини на іншу, здійснюваний в прямому спілкуванні один з одним. Непрямі методи містять вплив, реалізований за допомогою будь-яких засобів, без особистих контактів вихователя і виховуваного (через читання книг, посилання на думку авторитетної людини і т. п.). За включеності свідомості вихователя і вихованця у процес виховання методи діляться на усвідомлені та неусвідомлені. Усвідомлені методи характеризуються тим, що вихователь свідомо ставить перед собою певну мету, а виховуваний знає про неї і приймає її. При використанні неусвідомлених методів впливу виховуваний приймає виховні впливи без свідомого контролю зі свого боку, а також без навмисного впливу з боку особи,що виховує. Когнітивні виховні впливи націлені на систему знань людини, її перетворення. Самі знання людини про світ не тільки формують його як особистість (виховує функція навчання), але і мають вирішальний вплив на його поведінку. У сучасних умовах значення цієї області виховних впливів істотно зростає. Емоційні виховні впливи покликані викликати і підтримувати у вихованця певні емоційні стани, що полегшують або утруднюють прийняття ним інших психологічних впливів. Позитивні емоції роблять вихованця відкритим по відношенню до суб'єкта, який здійснює виховний вплив. Негативні емоції, навпаки, відгороджують вихованця від вихователя, блокують надання виховного впливу. Поведінкові виховні впливи безпосередньо спрямовані на вчинки людини, змушують його діяти певним чином і забезпечують відповідні позитивні або негативні підкріплення чиненим вчинкам. В даному випадку виховуваний спочатку здійснює певний вчинок і тільки потім усвідомлює його корисність або шкідливість, тоді як при використанні інших методів зміни спочатку відбуваються у внутрішньому світі особистості, а вже потім проектуються на поводження. Оскільки знання, емоції і вчинки людини взаємопов'язані, через будь-яке з них можна вплинути на особистість в цілому. Це дозволяє вихователю при дефіциті можливостей робити акцент на якихось обраних виховних впливах, домагаючись потрібного результату. Кожне з розглянутих засобів виховання має свої сильні і слабкі сторони. Наприклад, гідністю прямого виховного впливу однієї людини на іншу є те, що при цьому використовуються психологічні механізми зараження, наслідування і навіювання. В даному випадку вихователь може обійтися і без слів, йому достатньо продемонструвати зразок поведінки та забезпечити його повне і правильне ухвалення вихованцем. Цей засіб є до того ж єдино можливим на ранніх етапах дитячого розвитку, коли дитина ще не розуміє звернену до нього мову, але велике значення має і на подальших вікових етапах. У педагогіці його називають вихованням на особистому прикладі. Недоліком даного засобу виховання є персональна і тимчасова обмеженість його застосування: вихователь може передати вихованцю тільки те, чим володіє сам, і тільки в ті моменти, коли перебуває в безпосередньому особистому контакті з ним. Непрямий виховний вплив через книги, ЗМІ та інші системи передачі інформації може бути різнобічним і як завгодно тривалим, його можна зберігати й неодноразово відтворювати, спонукаючи людину знову і знову звертатися до матеріальних джерел виховних впливів (перечитати книгу, ще раз подивитися фільм). Але таке виховання у порівнянні з прямим впливом має менше ресурсів живої емоційної сили. Крім того, обмеженням його застосування є те, що воно застосовне лише до дітей, вже володіє промовою, яка вміє читати і розуміти моральний сенс сказаного і прочитаного. Гідність усвідомленого виховного впливу полягає в тому, що воно є керованим, з заздалегідь передбачуваними і, отже, контрольованими результатами. Однак воно також обмежене в застосуванні до дітей раннього дошкільного віку, у яких ще не сформувалася рефлексія. Неусвідомлений виховний вплив має місце раніше, ніж усвідомлений, але його преваги і недоліки важко оцінити на практиці через недостатню контрольованість свідомістю. Жодна з розглянутих класифікацій не дає однозначної відповіді на питання, що ж є загальним для всіх методів виховання. Всі методи спрямовані на життєвий досвід і відносини дітей, які проявляються не тільки у вжитих ними вчинках, але і в їх осмисленні, визначенні своєї позиції, усвідомленні своїх успіхів і помилок. На основі такого визначення спрямованості методів Н.Ф. Голованова виділяє чотири групи методів виховання. 1. Методи формування соціального досвіду дітей. Соціальний досвід набувається дитиною і в рамках виховного процесу, і поза ним. Виховання покликане впорядкувати, наскільки це можливо, вплив зовнішніх факторів соціалізації і створити сприятливі умови для саморозвитку особистості дитини. У цю групу методів входить, наприклад, педагогічне вимога. Воно може бути індивідуальним (виходити від окремого вихователя) та колективним (виходити від колективу, спільноти). По своїй силі вимоги поділяються на слабкі (нагадування, прохання, порада, натяк, осуд), середні (розпорядження, установка, застереження, заборона) і сильні (загроза, наказ-альтернатива). Вимога відразу включає дитину в діяльність, але найбільшу внутрішню силу для самих дітей мають не ті вимоги, які дорослий нав'язує їм з позицій своєї влади й авторитету, а ті, які діти самі встановлюють для себе разом з дорослими. Пред'явлення дієвих вимог - справжнє педагогічне мистецтво. Також до методів формування соціального досвіду відносяться вправи. Результатом постійних вправ стає вироблення стійких навичок і звичок. Таким шляхом формуються навички самообслуговування, звички дотримання правил гігієни, етикету. Вправа має бути доступною для дитини, пропорційно її силам, вона повинна розуміти, навіщо їй потрібні вироблені вправою звичка чи навичка.Роблячи вправи з дітьми, вихователь повинен організувати контроль за всіма їх діями та при необхідності надати їм допомогу. Дитина при виконанні вправи повинна впоратися зі страхом, викликаним тим, що воно у нього не вийде. Доручення - один з найбільш ефективних способів організації діяльності дітей. Отримуючи доручення, дитина потрапляє в дуже важливу в виховному значенні систему «відповідальних залежностей». Будь-яке доручення має дві сторони: міру повноваження (тобі довірили, тебе попросили, від тебе цього чекають, ніхто, крім тебе, цього не зробить, від тебе залежить успіх) і міру відповідальності (від тебе вимагається зусилля волі, треба відкласти свої заняття і довести доручену справу до кінця). Якщо яка-небудь з цих сторін недостатньо добре організована, доручення не буде «працювати», його виховний ефект виявиться нікчемним або навіть викличе у дитини небажання виконувати доручену справу. Приймаючи доручення, дитина щоразу бере на себе роль, відповідну заданому змістом дії, а через ці ролі у дітей формується різноманітний досвід діяльності та суспільних відносин. Тому будь-яке доручення повинно мати зрозумілий дітям соціальний зміст, тобто їм повинно бути ясно, для кого, на користь кого вони його виконують. Тривале виконання дітьми доручення вимагає від вихователя організації ситуації «первинного успіху», щоб у них закріпився позитивний емоційний досвід виконання відповідальних справ. Сюди ж відноситься і такий ефективний виховний метод, як приклад. Його дія грунтується на природному психологічному механізмі наслідування. Чим молодша дитина, тим менш усвідомлено і вибірково він наслідує, для малюка це найпростіший шлях пристосування до життя. У міру дорослішання дитини дорослі починають свідомо пред'являти йому позитивні приклади з тією метою, щоб дитина сама звернулась до пропонованого способу, захотіла бути такою, мати такі риси характеру і так поступати. Приклад-ідеал направляє активність дитини: ті якості, які йому подобаються в герої, він хоче мати сам. Прикладом для усвідомленого наслідування може виявитися сам виховуючий дорослий, присутній поруч одноліток, художній персонаж або реальна видатна особистість. Доводиться користуватися і негативними прикладами, показуючи на них дітям наслідки поганих вчинків, але частка негативних прикладів у вихованні повинна бути на багато разів менше, ніж позитивних. Істинне, реальне життя для дитини моделює виховний метод ситуації вільного вибору. Для становлення соціального досвіду дитини надзвичайно важливо, щоб він умів діяти не тільки на вимогу і прямою вказівкою дорослого, в рамках його конкретного доручення, де все визначено, не тільки орієнтуючись на приклад-зразок, але і міг самостійно, мобілізувавши свої знання, почуття, волю, звички, ціннісні орієнтації, прийняти рішення. У ситуації вільного вибору в особистісному плані у дитини відбуваються серйозні зміни. Вибираючи рішення, він повинен подумки переглянути свій минулий досвід, згадати, як раніше надходив в подібній ситуації і які були наслідки. Одночасно він спрямований у майбутнє, прогнозуючи: що буде, якщо я так зроблю? Прийняття остаточного рішення викликає найсильніше емоційне переживання, так як дитина, ще не усвідомлюючи цього, бере на себе відповідальність за свій вибір. Виховна дія ситуації вільного вибору буває часом настільки сильною і результативною, що надовго і стійко визначає спрямованість морального життя дитини. 2. Методи осмислення дітьми свого соціального досвіду, мотивації діяльності і поведінки. Це в основному вербальні методи: розповідь, лекція, бесіда, дискусія. З їх допомогою описуються події і явища, часом ще не зустрічалися дітям в житті, формуються поняття, уявлення, власну думку і оцінка того, що відбувається. Розповідь - найбільш поширений метод в роботі з дошкільнятами і молодшими школярами. Виглядає він як монолог вихователя, будується за принципом оповіді, опису або роз'яснення. При цьому важливо не виводити мораль з розповіді прямо, а надати можливість дітям самим дати оцінку почутому і зробити висновки. Лекція також є монолог вихователя, але істотно більшого обсягу і на більш високому рівні теоретичного узагальнення. Вона застосовується в роботі з підлітками та старшокласниками, а також в роботі з батьками. У змісті лекції, як правило, виділяється кілька питань, послідовне розгляд яких становить у слухачів уявлення про проблему. При підготовці лекції інформацію, взяту з книг та іншої літератури, слід адаптувати для усного мовлення, так як письмові словесні конструкції погано сприймаються на слух. Для більшої переконливості лекції лектору необхідно оголосити і власну точку зору на обговорюване питання. Бесіда на відміну від описаних вище методів полягає в діалозі вихователя з вихованцями (або з одним з них). У бесіді можуть пояснюватися норми і правила поведінки, формуватися уявлення про головні життєві цінності, вироблятися власні погляди і судження дітей. Для бесіди необхідно заздалегідь вибрати тему настільки актуальну, щоб у дітей була власна внутрішня потреба обговорювати її. Знаючи тему за деякий час до запланованої бесіди, діти теж актуалізують свій життєвий досвід, пов'язаний з нею. Вихователь повинен постаратися знайти дуже точні слова, вибудувати логіку бесіди так, щоб за короткий час дітям вдалося осмислити якусь область їх соціального досвіду. Дискусія (диспут) припускає суперечку, зіткнення точок зору, поглядів, думок і оцінок, відстоювання своїх переконань. Вона вимагає глибокої спеціальної підготовки учасників: вибирається дуже гостра тема, визначається авторитетний і ерудований ведучий, розробляються питання, які спонукали б учасників сперечатися. Сам спір і підготовка до нього забирають величезну інтелектуальну й емоційну енергію учасників. Дискусії необхідні, оскільки в них відстоюється власну думку. 3. Методи самовизначення особистості дитини. Особистісно орієнтована педагогіка висуває перед вихователем завдання допомогти дитині стати суб'єктом власного життя. У віці 6-7 років у дитини починає виникати потреба і формується здатність до рефлексії - знання про себе, про свої психологічні особливості. Самі діти ще не володіють способами, що допомагають розібратися в собі, і чекають в цьому допомоги вихователя, який сприяє їм у здійсненні перших кроків на шляху самопізнання. На основі правильно організованого самопізнання і розуміння дитиною найближчої мети в роботі над собою можна вже використовувати елементарні методи самовиховання, доступні молодшим школярам, наприклад «Крок вперед»: на кожен день дитина намічає собі яке-небудь добру справу, корисне і потрібне навколишнім, а не тільки самому собі, і в кінці дня підводить підсумок. При цьому необхідно, щоб оточуючі дорослі підказували йому необхідні корисні справи, які вимагали б прояви сили волі, характеру. Цей метод дозволяє виробити у дитини важливу звичку - заздалегідь планувати свій день, шукати час і місце для кожної справи, формуючи таким чином корисні навички організації і культури праці. Спорідненим «Кроку вперед», але більш масштабним за часом втілення методом є «Завдання самому собі», коли за допомогою дорослих школяр визначає свої справи на конкретний термін (тиждень, місяць), які допоможуть йому стати краще, придбати якусь відсутню якість. Потрібно допомогти дитині вибрати для цього регулярно повторюючу справу і щодня фіксувати хід виконання завдання, а потім підвести підсумок в присутності всіх учасників. Ще один варіант «Завдання самому собі» - «Мій секрет», коли дитина ставить перед собою мету виконати якусь справу, зробити вчинок як би «по секрету», не обговорюючи його ні з дорослими, ні з товаришами. Таке «секретне» завдання собі можна записати і заховати записку в затишному місці, а через певний строк дістати і з'ясувати, чи вдалося домогтися задуманого. Всі ці методи поступово переводять життя дитини на рейки самоврядування. 4. Методи стимулювання і корекції дій і відносин дітей у виховному процесі. Ці методи допомагають дітям спільно з дорослими знайти нові резерви своєї діяльності, змінити лінію поведінки, повірити у свої сили і можливості, усвідомити цінність своєї особистості. Одним з найбільш дієвих методів даної групи є змагання. Воно часто допомагає підвищити активність дітей у діяльності, яка вже стала для них звичною і почала набридати. Дитині завжди властиво порівнювати свої результати з результатами однолітків. Змагання створює сильні емоційні стимули, здатне проявити зовсім несподівані здібності дітей, які у звичній обстановці розкрити не вдавалося, згуртовує дітей, розвиває дух колективізму, зміцнює дружбу, але тільки при методично правильній організації. До методів корекції відносяться також два одвічних антипода у вихованні - заохочення і покарання. Заохочення покликане схвалювати правильні дії і вчинки дітей, підтримувати у них прагнення діяти саме так, самоствердитися в правильній лінії поведінки. Психологічний механізм виховного впливу заохочення полягає в переживанні дитиною радості, щастя, задоволення собою, зробленої роботою. Тому конкретна форма заохочення не настільки важлива, наскільки важливо виробити його вчасно, дати зрозуміти дитині, що його зусилля помічені та не марні. Тоді дитина назавжди запам'ятає, за що його похвалили, і буде надалі дотримуватися цієї лінії поведінки. Покарання ж покликане в першу чергу вказати дитині на його помилку, допомогти усвідомити її, визнати свою провину, виправити помилку. Покарання має змусити дитину робити внутрішню роботу з подолання себе. Як і у випадку з заохоченням, важлива не форма покарання сама по собі, а те, які переживання воно викликало у дитини. Розглянуті методи виховання не вичерпують усього їх різноманіття, є й багато інших методів впливу на особистість, але наведені та проаналізовані тут класифікації методів допомагають розібратися в загальних характеристиках їх системи. |
| Учбова програма з Літургіки для 3 класу заочного сектору Літургіка, як наука. Поняття про предмет та його вивчення. Завдання Літургіки: Двунадесяті свята, та загальне поняття про них. Відмінність... |
Хатнє виховання або роль сім ї у вихованні особистості «Хатнє виховання». Саме тут, в сім’ї, в родині дитина робить свої перші кроки в подальше життя, і якою буде ота життєва стежка багато... |
| Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту Фізичне виховання та масовий спорт у сфері вищої освіти мають на меті забезпечити виховання в осіб, що навчаються (далі студенти)... |
Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту Фізичне виховання та масовий спорт у сфері вищої освіти мають на меті забезпечити виховання в осіб, що навчаються (далі студенти)... |
| ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ Любов людини до навколишнього середовища виховується з перших років навчання в школі. Від того, як здійснюється процес екологічного... |
Закон від 26. 04. 2001. №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» Проект Закону України «Про виховання дітей та молоді» // Світ виховання. – 2004. – №3(4). – С. 6 – 20.) |
| Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей... Відповідно до рішень Колегії Міністерства освіти і науки України від 26. 03. 2015 протокол №3/5-2 "Про Концепцію національно-патріотичного... |
Принципи процесу виховання – їх характеристика ”. Анотація Автор висвітлює концепцію національного виховання і її принципи. Наведені приклади практичної реалізації принципів виховання в освітньому... |
| Національно-патріотичне виховання в контексті Програми «Основні орієнтири... До суспільства і держави, інших людей, праці, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюють для ідентифікації вихованця із... |
ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення |