|
|
Скачати 3.61 Mb.
|
4.2. Активність особистості та її джерела Активність живих істот — один з основних і необхідних проявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення пот- реб організму. Проте активність людини докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона є проявом інстинктивних біологічних потреб організму, а у людини провідними в її активності є свідомі й цілеспрямовані прагнення. Активність людини і форми її виявлення розвинулись історично й мають соціально спрямований характер. Щодо джерела активності особистості у психології існували різні погляди. Уперше питання про активність особистості було порушене австрійським психіатром З. Фрейдом — фундатором теорії та практи- ки психоаналізу. Основні положення цієї теорії обгрунтовують думку, що джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, які вона має від народження і які передаються спадково. Це світ інстинктів, біологічних і фізіологічних потягів, неусвідомлюваних імпульсів, при- рода яких “невідома”. Засадовим стосовно його вчення є визнання пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні З. Фрейда можна вважати його звертання до царини підсвідомого у психіці лю- дини, яке істотно позначається на її життєдіяльності. Неофрейдисти, керуючись основними постулатами З. Фрейда про підсвідоме, ішли в напрямку обмеження сексуальних потягів у з’ясуванні психіки люди- ни та пошуках нових рушійних сил людської поведінки. Неофрейдизм виходить з визнання вирішальної ролі середовища та механізмів соціального характеру. У підсвідомому місце нереалізованих сексу- альних потягів посідають прагнення до влади внаслідок усвідомлен- ня особистістю своєї неповноцінності (А. Адлер), неможливості до- сягти гармонії із соціальною структурою суспільства та зумовленого цим почуття самотності (Е. Фромм) тощо. Розроблюючи проблему активності особистості, вітчизняна психо- логія виходить з визнання того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби — в їжі, одязі, знаннях, праці. Потреба — це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності. У потребах за- вжди відображуються стійкі життєво важливі залежності організму та середовища. Людські потреби розвиваються в діяльності разом з ро- звитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом. Сам процес задоволення потреби сприяє її розвитку та відтворенню нових потреб, які неминуче породжуються різними сфе- рами суспільного буття людей та їхньою діяльністю. Що вищий рівень цивілізованості суспільства, економічного та духовного розвитку, то багатшими й різноманітнішими є його потреби. Внутрішніми спону- ками до дій стають мотиви, що є результатом усвідомлення осо- бистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях до їх за- доволення. Мотив — це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов. Поширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес — це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об’єктів. Інтереси виникають на грунті потреб, але не зводяться до них. Потреба виражає необхідність, а інтерес завжди пов’язаний з особистою зацікавленістю об’єктом, із прагненням більше його пізнати, оволодіти ним. Інтерес може виявлятися в симпатії та прихильності до людини, у захопленні певною діяльністю, літературою, спортом, наукою тощо. Жорсткими регуляторами поведінки є переконання. Переконан- ня — це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до власних поглядів і принципів. Підгрунтя переконань становлять знання, які для людини є істинними, незаперечними, в яких вона не має сумніву. Особливість переконань полягає в тому, що в них знан- ня постають в єдності з почуттями, захоплюючи всю особистість. Переконання є там, де є страждання та муки сумління, коли порушу- ються принципи в діях і вчинках. Сила переконань як мотивів по- ведінки влучно охарактеризована у відомому висловлюванні, де во- ни порівнюються з путами, яких людина не може розірвати, не розірвавши свого серця. Переконання особистості можуть виявляти- ся в різних царинах її життя та діяльності й залежно від цього поділя- тися на моральні, інтелектуальні, естетичні та ін. Переконання стають потужною рушійною силою за умови, що дії, які викликаються цими переконаннями, стають звичними. К. Ушин- ський добру звичку називав моральним капіталом, що її вкладає лю- дина у свою нервову систему. Капітал звички від вживання зростає й надає людині можливість дедалі плідніше застосовувати свою до- рогоцінну силу — силу свідомої волі, не витрачаючи своєї свідомості та волі на боротьбу з труднощами, які були вже подолані. Важливим усвідомлюваним мотивом є ідеал. Ідеал — це образ ре- альної людини або створеного особистістю взірця, яким вона ке- рується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє. Ідеали людей формуються під впли- вом суспільних умов життя, у процесі навчання та виховання. Роль мотивів особистості можуть відігравати установки. Установ- ка — це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої людина може задовольнити ту чи іншу потребу. Установка до різних фактів життя може виявлятися у стандартизова- них судженнях, некритично засвоєних людиною під час спілкування з іншими людьми, в упередженості, виокремленні того, що має для неї важливе життєве значення. Саме тому особистість може бачити в об’єктах та явищах життя те, що вона хоче бачити, а не те, що є на- справді. Установки можуть бути позитивними, якщо вони грунтують- ся на довірі, симпатії, схваленій громадській думці, і негативними, коли вони мають характер упередженості, необ’єктивності. Особливою формою установки є внутрішньогрупова навіюваність як неусвідомлю- вана думка групи. В усвідомлюваних мотивах завжди виявляється мета діяльності особистості. Об’єкт, що може задовольнити потреби особистості, пос- тає в її свідомості як мета. Якщо особистість ясно усвідомлює життєву мету й передбачає реальність її досягнення, то розкривається перспек- тива особистості. Перспектива робить дії людини впевненими, ціле- спрямованими, живить їх енергією. Відсутність життєвої перспективи або її втрата можуть викликати стан фрустрації, тобто розладу планів, зневіру, безнадійність, відчай. Потрапивши в такий психологічний дискомфорт, особистість втрачає здатність до об’єктивної оцінки фактів життя, виявляє агресивність, роздратованість. Стан фрустрації може зумовлюватися завищеною самооцінкою особистості, коли во- на виявляє схильність обирати у житті надто складні, непосильні для неї цілі, унаслідок чого зазнає невдач. При адекватній самооцінці лю- дина обирає цілі, які відповідають її можливостям, і успішно їх реалізує. Самооцінка може бути заниженою, що зумовлюється не- впевненістю людини у своїх можливостях, унаслідок чого вона орієнтується на вибір надто простих цілей. При заниженій самооцінці не реалізується психологічний потенціал особистості, унаслідок чо- го вповільнюється її розвиток і можуть закріплюватися пов’язані з цим риси. Інтегрованим показником соціальної цінності орієнтацій особис- тості є її спрямованість. Спрямованість особистості — це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність і суспільну значущість. Спрямованість разом зі світоглядом є вищим регулятором поведінки і дій людини. Важливу роль у формуванні спрямованості особистості відіграє її самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлювання людиною себе самої у своєму ставленні до зовнішнього світу та інших людей. Вона має багато різних форм прояву. Одна з них пов’язана з пізнавальним аспектом психічної діяльності та виявляється в самовідчутті, самоспо- стереженні, самооцінці, самоаналізі. Самоусвідомлення особистістю змін і процесів, що в ній відбуваються, сприяє глибшому самопізнан- ню, об’єктивності, критичності їх оцінки. З емоційною цариною са- мосвідомості пов’язані такі її прояви, як самолюбство, самовихва- ляння, скромність, самоприниженість, почуття власної гідності, пихатість та ін. У них у формі певних переживань відображується ставлення людини до самої себе порівняно з іншими людьми. Такі про- яви самосвідомості, як стриманість, самовладання, самоконтроль, са- модисципліна, ініціативність пов’язані з вольовим аспектом психічної діяльності людини. Основні форми прояву самосвідомості особис- тості тісно пов’язані з усіма аспектами її життя та діяльності. Особистість як суспільна істота формується у процесі навчання, виховання, у праці та спілкуванні з іншими людьми. Разом з тим важ- ливу роль в становленні особистості відіграють природжені особли- вості. Зовнішні впливи діють на особистість через її внутрішнє, приро- джене, раніше набуте. Тому, щоб пізнати особистість, її психологію, треба з’ясувати конкретні умови її життя, виховання, праці, особливості середовища та взаємодії з ним. 4.3. Розвиток і виховання особистості Проблема розвитку та виховання особистості належить до най- актуальніших соціальних аспектів суспільного життя і завжди по- требує глибокого наукового обгрунтування психологічної сутності чинників цього процесу. У психологічних теоріях можна виокремити два напрями, які по- різному розглядають джерела психічного розвитку дитини, — біо- логічний і соціальний. Представники першого, біологічного напряму вважають, що провідним є спадкове, яке наперед визначає всі особли- вості розвитку особистості. Американський учений Е. Торндайк стверджує, наприклад, що всі духовні якості особистості, її свідомість — це такі самі дари природи, як і очі, вуха, пальці та інші органи тіла. Усе це спадково дається людині й механічно втілюється в ній після її зачат- тя та народження. Американський педагог Дж. Дьюї вважає, що лю- дина народжується навіть з готовими моральними якостями, почуття- ми, духовними потребами. Представники теорії, відомої під назвою “біогенетичний закон” (Ст. Холл, Дж. Болдуїн та ін.), вважають, що дитина, народившись, у своєму розвитку поступово відтворює всі етапи історичного розвит- ку людини: період скотарства, хліборобський, торговельно-промисло- вий. Лише після цього вона включається в сучасне життя. Проходячи певний період, дитина живе життям того історичного періоду. Це ви- являється в її нахилах, інтересах, прагненнях і діях. Прихильники тео- рії “біогенетичного закону” обстоювали вільне виховання дітей, бо, на їхню думку, лише за такого виховання вони можуть повноцінно розви- ватись і включатися в життя того суспільства, в якому живуть. Другий напрям розвитку особистості репрезентований соціогенетич- ною концепцією. Згідно із соціогенетичними теоріями розвиток дити- ни визначається соціальними умовами: в якому середовищі народила- ся та виховується дитина, у такому напрямі й відбувається її розвиток. Представники цього напряму, як і біогенетики, недооцінювали внут- рішню активність особистості як свідомого суб’єкта діяльності, її при- роджені особливості. На початку XX сторіччя виникла методологічна концепція розвит- ку особистості. Педологія дотримувалася теорії двох чинників розвит- ку: біологічного, або спадкового, та соціального, вважаючи, що ці чинники конвергують, тобто взаємодії не завжди знаходять у теорії на- лежне обгрунтування, залишаючи певною мірою відкритим питання про рушійні сили психічного розвитку. Теорія психічного розвитку особистості у вітчизняній психології ба- зується на визнанні того, що рушійні сили її розвитку виявляються у суперечностях між потребами, які постійно змінюються (ускладню- ються) у діяльності людини, та реальними (такими, що не відповідають новим вимогам) можливостями їх задоволення. Подолання супе- речностей у діяльності через оволодіння відповідними засобами її ви- конання (вміннями, способами, прийомами, знаннями) веде до роз- витку і становить його суть. Провідну роль в оволодінні новими ефективними способами задоволення потреб відіграють навчання та виховання. Відбір, розвиток і культивування потреб, що мають суспільну та особистісну цінність, є одним із центральних завдань формування особистості. Цей процес тривалий, відбувається впро- довж усього свідомого життя людини й характеризується певними особливостями. Кожний віковий етап розвитку особистості (дошкільний, молодший, середній та старший шкільний) має характерні анатомо-фізіологічні й психологічні особливості та можливості. Відповідно до цих особ- ливостей планується і здійснюється навчально-виховна робота в яслах, дитячих садках і школі. У формуванні особистості дуже важливу роль відіграє наступність у навчанні та вихованні. Базуючись на досягнутому дитиною у своєму розвитку на попередньому етапі, дитячі ясла, садки та школа готу- ють дитину до засвоєння нею суспільного досвіду та знань на наступ- ному етапі навчання і виховання. Дитячий садок готує дитину до на- вчання у школі, а середня школа — до навчання у вищій школі, до роботи. Вікові особливості розвитку не є чимось постійним, статичним у ме- жах віку, що механічно змінюється на особливості, властиві наступно- му етапові розвитку. Розвиток особистості — це складний процес, в якому рівні розвит- ку постійно змінюються. Розвиток пізнавальних психічних процесів, емоцій і почуттів, волі, потреб, інтересів, ідеалів і переконань, свідомості та самосвідомості, здібностей, темпераменту та характеру, вмінь, нави- чок і звичок перебуває у складній міжетапній взаємодії. Вищі рівні за- роджуються на попередніх етапах, але й особливості попередніх віко- вих етапів виявляються на наступних етапах. Щоб сприяти своєчасному зародженню та успішному розвитку прогресивного, нового у дитини на всіх етапах формування її як особистості, треба знати вікові особли- вості фізичного та духовного розвитку дитини. Керуючи розвитком особистості, слід зважати й на те, що харак- терні для певного віку особливості розвитку не завжди збігаються з паспортним віком дитини. Деякі діти у своєму розвитку випереджають свій вік, дехто відстає від нього. Іноді це зумовлюється природжени- ми анатомо-фізіологічними особливостями організму, але здебільшо- го причиною цього є суспільні умови життя та виховання дитини, які сприяють її розвитку або гальмують його. Завдання школи та вчите- ля — виявляти ці причини або зміцнювати те, що сприяє успішному ро- звитку дитини, й усувати те, що негативно позначається на вихованні її особистості. У формуванні особистості важливу роль відіграє наслідування дитиною дорослих. Діти наслідують як позитивне, так і негативне, оскільки у них ще не вистачає досвіду й немає критичного ставлення до дій, вчинків дорослих. Наслідування особливо яскраво виявляється у дітей дошкільного віку. Діти цього віку не виявляють самостійності у ставленні до вчинків, поведінки, думок, висловлювань дорослих і механічно повторюють їх. Із розвитком особистості у підлітковому та юнацькому віці, зі зростанням її інтелекту і самостійності діти кри- тично оцінюють вчинки та поведінку дорослих, запозичують краще, а гірше заперечують і відкидають. Проте і в старшому віці вони можуть переймати від дорослих негативне, якщо позитивний досвід навко- лишньої дійсності не стане домінуючим в їхньому житті та не сфор- мується морально-етичне ставлення до вчинків інших і самовладання. Дошкільний вік — це період підготовки дитини до навчання у школі та елементарного самообслуговування. У цей період життя на- стають значні зміни в анатомо-фізіологічному та духовному розвит- ку дитини, завдяки яким вона стає здатною навчатися у школі, засво- ювати знання, норми моральної поведінки й виконувати посильні суспільно корисні трудові доручення. Цьому сприяє те, що вже у дошкільному віці діти досягають значного розвитку мови й мовлення, а на його грунті — здатності міркувати і під керівництвом дорослих робити логічні висновки. Важливим аспектом розвитку дітей-до- шкільників є їхнє прагнення до знань, оволодіння першими нормами поведінки в колективі, здатність самостійно виконувати нескладні до- ручення дорослих, обслуговувати себе, допомагати іншим, спрямо- вувати свої дії не тільки на безпосередньо сприймані, а й на уявлювані предмети та ситуації. Хоча емоції в дошкільному віці ще неусталені, во- ля слабка, переважає навіюваність, за належно організованих умов дошкільники виявляють наполегливість і уважність під час виконан- ня інтересної роботи, здатні виконувати найпростіші трудові дору- чення. Життя та діяльність дітей молодшого шкільного віку зумовлені їхньою навчальною діяльністю. У процесі навчання у них успішно роз- виваються психічні процеси — сприймання та спостережливість, пам’ять та увага, уява, набуваючи цілеспрямованого, довільного ха- рактеру. Учні молодшого шкільного віку глибше осмислюють і здатні аналізувати мову та мовлення: слово усвідомлюється як частина мо- ви, висловлювані судження — як речення, в реченні усвідомлюються його члени. Це сприяє поглибленню суджень і міркувань, формуван- ню логічних висновків, засвоєнню абстрактного математичного та граматичного матеріалу, формуванню культури мовлення. Молодші школяри оволодівають правилами поведінки в ко- лективі, розглядають свої вчинки та поведінку не тільки з власної позиції, а й з позиції колективу, критично оцінюють поведінку приятелів, стають вимогливими до них. У молодших школярів розвиваються такі якості, як самовладання, наполегливість, ціле- спрямованість, витриманість, дисциплінованість. На цих засадах фор- мується здатність керувати власною поведінкою, підпорядковувати її шкільним завданням. Молодші школярі успішно включаються у трудову діяльність, усвідомлюють її соціальний зміст і значення. Середній шкільний, або підлітковий, вік привертає до себе увагу своїми анатомо-фізіологічними змінами в організмі дитини, особли- во пов’язаними зі статевим дозріванням. Ці зміни істотно познача- ються на психічному розвитку особистості підлітка, на його пізна- вальній діяльності та поведінці, на стосунках у колективі. У підлітків підвищуються пізнавальна активність і розумовий ро- звиток, зростають допитливість, прагнення пізнати невідоме, зазирну- ти в майбутнє. Учні середнього шкільного віку помітно виявляють прагнення до самостійності. Але це прагнення при неправильному вихованні може виявлятися у викривлених формах — негативному ставленні до доручень, порад учителів і батьків, невмотивованих вчин- ках та браваді порушеннями норм поведінки. Це трапляється тоді, коли підліток не включається в життя колективу, не виконує суспільно корисних доручень, не бачить і не переживає результатів своєї діяль- ності, а вчителі та батьки не спонукають його до цього, не враховують вікових особливостей його розвитку. У підлітка помітно зменшується навіюваність і міцніє воля, під- вищується інтерес до трудової діяльності, змінюються стосунки в колек- тиві, розвиваються і стають більш стійкими моральні почуття, есте- тичні смаки. У старшому підлітковому віці інтенсивно формуються ідейна спрямованість, світогляд і самосвідомість особистості. Діяльність стає цілеспрямованішою і соціально вмотивованішою. На особливу увагу заслуговує нове в стосунках між хлопчиками та дівчатками: чіткіше визначаються статевий поділ, специфічне у дружбі та поведінці хлопчиків і дівчаток, у них виникає взаємний інтерес. Ці особливості підліткового періоду розвитку потребують ве- ликої уваги до організації групової та навчальної діяльності підлітків, дружби і приятелювання й особливо статевого виховання. Старший шкільний, або молодший юнацький, вік є періодом пог- либлення розумового і морального розвитку особистості. У центрі уваги молодшого юнака стають самопізнання та самокритичність, які при неправильному вихованні можуть набрати негативних рис са- мовпевненості, самозакоханості або невпевненості, невіри у свої сили. У цьому віці чітко окреслюються пізнавальні інтереси, схильність займатися певною науковою діяльністю, видом спорту, визначають- ся професійні нахили. Але ці особливості не завжди бувають глибоки- ми та стійкими, якщо не спрямовуються й не зміцнюються школою, вчителями, досвідченими старшими. Молодший юнацький вік — це період формування стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юна- ками та дівчатами, усталення вольових якостей, рис характеру, дійово- го застосування засвоєних морально-політичних позицій. Властива старшому шкільному вікові спрямованість на прагнення разом з колек- тивом реалізувати свої задуми є важливим чинником морального й розумового формування особистості в цей період. На розвитку особистості позначаються уклад суспільного життя, досягнення науки і техніки, багатство інформації, одержуваної через кіно, радіо, телебачення, книги і газети. Тому не можна обмежувати- ся суто шкільними засобами навчання та виховання підростаючої генерації. Останніми десятиріччями помітне прискорення, або акселерація, фізичного й розумового розвитку дітей. Дослідженнями доведено, що зрілість настає на 2–3 роки раніше, ніж вона наставала на початку ХХ сторіччя. Відповідно раніше починається і статеве дозрівання. Ра- зом з тим виявляється розбіжність між розумовим розвитком і не- вмінням керувати собою, що спричинює порушення норм соціальної поведінки. Акселерація розвитку особистості потребує значної пере- будови навчально-виховного процесу у змісті, засобах, організації життя дітей. Діяльність і поведінка людини залежать не тільки від вікових, а й від індивідуальних її особливостей. Індивідуальні особливості особистості за природою та походжен- ням бувають природжені та набуті за життя. До природжених нале- жать фізичні особливості, з якими дитина народжується. Серед них важливу роль відіграють типологічні особливості нервової системи — сила, врівноваженість і рухливість, що є фізіологічним підгрунтям темпераменту. Природжені індивідуальні особливості у процесі вихо- вання, під впливом умов життя змінюються. Серед набутих у про- цесі навчання, виховання та діяльності індивідуальних особливостей найважливішими є спрямованість особистості, її інтереси, здібності, ідеали та переконання, риси характеру. Природжені та набуті за жит- тя індивідуальні особливості під впливом виховання змінюються, але більшість з них має стійкий характер, і тому вони позначаються на діяльності та поведінці особистості. Успішне керування формуванням особистості потребує досконало- го знання психологічних особливостей розвитку дитини та його вико- ристання у навчально-виховній роботі. Розділ 5 СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ |
| ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГIЯ Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка |
Крок Загальна лікарська підготовка 2012 Мікробіологія При санітарно-бактеріологічному дослідженні питної води отримані наступні результати: загальна кількість бактерій в 1,0 мл 80, колі-індекс... |
| ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих... |
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського... Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод |
| Скандинавські країни: загальна характеристика (історія, культура,... Чеська Республіка: загальна характеристика (історія, культура, економіка, суспільство, політична система) |
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ |
| 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА |
12. Загальна характеристика революцій у Німеччині, Австрії та Угорщині.... Всесвітня історія: Загальна характеристика революцій у Німеччині, Австрії та Угорщині. Особливості революції в Італії |
| Зв'язок організму людини із зовнішнім середовищем. Загальна характеристика сенсорних систем Мета Тема: Зв'язок організму людини із зовнішнім середовищем. Загальна характеристика сенсорних систем |
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ (ПРАКТИЧНИХ) ЗАНЯТЬ з навчальної дисципліни «КРИМІНАЛЬНЕ... Нарські заняття проводяться з метою закріплення тих теоретичних знань з кримінального права, які студент отримує на лекціях і при... |