|
|
Скачати 3.61 Mb.
|
2.3. Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка Як додатковий метод у психологічному дослідженні використо- вують тести. Тест — це проба, іспит, один із способів психологічної діагности- ки рівня розвитку психічних процесів і властивостей людини. Психо- логічні тести становлять собою певну систему завдань, надійність яких випробовується на певних вікових, професійних, соціальних гру- пах і оцінюється та стандартизується за допомогою спеціального ма- тематичного (кореляційного, факторного та ін.) аналізу. Розрізняють тести для вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розумового розвитку особистості й тести успішності. За їх допомо- гою можна з’ясувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівні засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості. Тести як стандартизовані методи дають можливість порівнювати рівні розвитку та успішності піддослідних з вимогами шкільних про- грам і професіограм різних спеціальностей. З метою уникнення помилок при використанні тестів як методу психологічного дослідження їх зміст повинен відповідати досліджу- ваному явищу (розумовій діяльності, увазі, пам’яті, уяві тощо) і не потребувати для виконання спеціальних знань. Зміст тесту та інструк- ція до його виконання мають бути максимально чіткими та зрозуміли- ми. Результати тестового дослідження не можна оцінювати як абсо- лютні показники розумових можливостей особистості. Вони є лише показниками рівня розвитку певних якостей на момент дослідження за конкретних умов життя, навчання та виховання особистості. У психології, зокрема в педагогічній практиці, широко застосо- вують метод опитування, коли потрібно з’ясувати рівень розуміння піддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, уживаних у нав- чанні та практичній діяльності понять (природознавчих, технічних, соціальних) або коли потрібна інформація про інтереси, погляди, по- чуття, мотиви діяльності та поведінки особистості. До найпошире- ніших різновидів опитування як методу психологічного дослідження належать бесіда, інтерв’ю, анкетне та соціометричне дослідження. Бесіда — це цілеспрямована розмова з піддослідним з метою з’ясу- вання уявлення або розуміння ним явищ природи та суспільства, на- укових питань, взаємозалежностей, причин та наслідків, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості. Поставлені запитання мають бути чіткими й зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивації, тобто відповідей на запитання не лише “що це таке?”, а й “чому?”, “як?”. Одним з варіантів бесіди є інтерв’ю, яке використовують у психо- логічних та соціологічних дослідженнях. В інтерв’ю виявляються дум- ки, погляди, факти з життя респондента, тобто піддослідного, його ставлення до політичних подій, ситуацій, соціальних явищ тощо. Інтерв’ю може бути нестандартизованим і стандартизованим. У не- стандартизованому інтерв’ю запитання до респондента формулюються не до кінця і можуть змінюватись у процесі дослідження, а у стандар- тизованому вигляді вони становлять собою певну систему і форму- люються чітко. Анкетне дослідження — один із способів психологічного опитуван- ня. За допомогою анкетування досліджуються літературні, мистецькі, спортивні, професійні інтереси та уподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань, їх оцінювання. На поставлені в анкеті запитання анкетовані дають відповіді в письмовій формі. Причому запитання ставляться так, що відповіді на них будуть описовими або альтернативними: “так”, “ні”, “не знаю”, “важко відповісти”, а бо так, що в них наперед дається кілька варіантів відповіді, серед яких піддослідному пропонується підкреслити один, що відповідає його особистим поглядам та інтере- сам. В анкеті ставляться запитання і констатуючого, і мотиваційного характеру, як у бесіді та інтерв’ю. Анкета може бути іменною, коли піддослідний зазначає своє прізвище та ім’я, наводить певні відомості про себе, та анонімною, при використанні якої отримують більш прав- диві відповіді. За допомогою анкетного дослідження можна зібрати великий обсяг матеріалу, що дає підстави вважати одержані відповіді до- статньо ймовірними. Недоліками цього методу є суб’єктивізм, ви- падковість відповідей, складність перевірки їх правильності та щи- рості. Соціометричне дослідження, або метод вибору, застосовують для з’ясування взаємин у колективі, оцінних ставлень піддослідних до інших, віддавання переваги одним членам колективу чи групи перед іншими при виборі керівника, приятеля. Підставою для оцінного став- лення та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших. У психо- логії соціометричну методику застосовують з метою вивчення групо- вої диференціації, коли членам групи пропонують відповісти на запитання типу: “З ким ти хотів би приятелювати?”, “Кого ти обрав би керівником групи?”. Вибір може бути взаємно позитивним, взаємно не- гативним або позитивним (чи негативним) з боку члена групи та не- гативним (позитивним) з боку того, кого він обрав би. Кількість позитивних і негативних виборів фіксується на матриці, після чого розраховують їх відсоток. За допомогою соціометричного дослідження можна виявити реальне місце особистості в колективі за її діловими якостями, популярністю, міжособистісними стосунками. Метод аналізу продуктів діяльності грунтується на тому, що в результатах роботи людини виявляються її знання, вміння та навички, здібності, уважність і спостережливість, риси характеру. Отже, продук- ти діяльності дають можливість побачити в них найрізноманітніші психічні якості та властивості особистості, рівень їх розвитку. Продуктами діяльності учнів є їхні письмові роботи, вироби, ма- люнки, моделі, фотографії та ін. Порівнюючи роботи, які учень вико- нує в різний час, на різних етапах навчання, можна виявити рівень його розвитку, досконалість умінь та навичок, акуратність, май- стерність, кмітливість, наполегливість тощо. Саме це має стати пред- метом аналізу продуктів діяльності, а не, наприклад, вартість виго- товленого продукту. Продукти діяльності учня можна аналізувати також у процесі їх створення. Спостерігаючи цей процес, можна виявити не тільки його якість, а й динаміку, темп роботи, вправність у дії, ставлення до завдан- ня. Дані спостереження допомагають глибше та всебічно пізнати ро- зумові, емоційні, вольові й характерологічні якості та властивості особистості. Метод узагальнення незалежних характеристик — це об’єднання та узагальнення даних багатьох спостережень, виконаних незалежно од- не від одного в різний час, за різних умов та у різних видах діяльності. Одержані незалежні характеристики — розумові дані особистості, її моральну вихованість, дисциплінованість, спрямованість інтересів і здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи інших якостей — узагальнюють у певну систему під певним кутом зору. Використовуючи цей метод, учитель повинен мати власну думку про учня. Дані інших вчителів про успішність учнів, їх дисципліно- ваність, нахили та здібності, активність потрібно використовувати не механічно, а вдумливо, перевіряючи вірогідність. Такі характеристи- ки уможливлюють всебічне вивчення особистості, складання об’єктив- ної характеристики про неї й визначення шляхів її подальшого роз- витку у процесі навчально-виховної роботи. За допомогою методу самооцінки виявляють рівень здатності осо- бистості оцінювати себе загалом або свої окремі морально-психо- логічні якості — психічні процеси, стани та властивості, наприклад уважність, спостережливість, пам’ятливість, кмітливість, правдивість, чесність, принциповість, дисциплінованість, акуратність, культурність, ввічливість, працьовитість, мужність, успішність у навчанні, роботі та ін. Дані самооцінки є важливими показниками рівня розвитку свідо- мості особистості, її вміння критично ставитися до своїх вчинків, усвідомлення свого місця в колективі. Існує кілька способів само- оцінки. В одних випадках піддослідний оцінює себе або власні якості за п’яти- чи трибальною шкалою, в інших йому пропонується порівня- ти себе з кожним членом свого колективу, групи, класу (парне оціню- вання) й оцінити себе, вибравши один з варіантів відповіді: 1) “я кращий від нього”; 2) “я такий самий”; 3) “я гірший від нього”. За допомогою методу самооцінки можна визначити такі характе- рологічні особливості особистості, як рівень домагань, скромність або хвалькуватість, рівень розуміння власних індивідуальних особ- ливостей. Це виявляється в тому, що одні оцінюють себе об’єктивно, а інші — переоцінюють або недооцінюють. Дані про рівень розвитку самооцінки учня чи дорослого можуть ви- користовуватись у виховних цілях. Важливі думки про методи психологічного вивчення особистості висловив К. Ушинський. Він вважав, що будь-яка людина, яка вміє заглядати всередину себе, вже є готовим курсом психології; важко знайти хоч якусь книгу, де не було б психологічного факту або погля- ду на психічне явище; уся історія записує тільки історію душі людсь- кої, майже забуваючи історію тіла людини; кожний життєпис, кожна повість, кожен роман чи вірш є безліччю психологічних фактів і спос- тережень; немає такого навіть найгіршого педагогічного курсу, де не було б цілої системи психологічних думок; якою ж широкою нивою для психологічних спостережень є педагогічна практика! 2.4. Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних явищ За допомогою кількісного та якісного аналізів так само можна вивчати особистість. Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв’язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища. Для порівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або різним кількісним складом групи користуються не абсолютними, а відносними, здебільшого відсотковими показниками. При кількіс- ному аналізі результатів дослідження найчастіше використовують середнє арифметичне з усіх досліджень того чи іншого психічного процесу чи індивідуально-психологічної особливості. Для того щоб зробити висновки про вірогідність середнього арифметичного, об- числюють коефіцієнт відхилень від нього окремих показників. Що менше відхилення показників окремих досліджень від середнього арифметичного, то показовішим воно є для дослідженої психологічної особливості особистості. Якісний аналіз виконують на основі кількісного аналізу, але не зводяться тільки до нього. В якісному аналізі з’ясовують причини ви- соких чи низьких показників, залежність їх від вікових та індивіду- альних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунків у колективі, ставлення до діяльності та ін. Кількісний та якісний аналізи даних дослідження дають підстави для одержання психолого-педагогічної характеристики особистості та висновків про виховні заходи. Розділ 3 РОЗВИТОК ПСИХІКИ І СВІДОМОСТІ 3.1. Виникнення та розвиток психіки Виникнення та розвиток психіки — одне з найскладніших питань. Наукове пояснення цього питання розвинулося на основі досягнень біологічної та історичної наук. На певному етапі розвитку природи завдяки взаємодії механічних, термічних, хімічних, акустичних та світлових властивостей матерії з неорганічної матерії виникла ор- ганічна матерія — білкова речовина. В органічному світі процес відо- браження набрав нових властивостей. Якщо в неорганічній матерії згаданий процес має пасивний характер, то у живій — активний, відмінною рисою якого є здатність предмета, що відображує, реагува- ти на відображуване. Першими проявами такого біологічного відобра- ження є процеси обміну речовин — асиміляція та дисиміляція, що відбуваються у живій матерії та є необхідною умовою життя. Складні білкові молекули, які називають коацерватами, здатні реагувати на впливи, пов’язані з обміном речовин. Досягнення сучасної біології й біохімії свідчать, що коацервати реагують на впливи, корисні й шкідливі для засвоєння речовин і тих умов, за яких вони відбуваються. Індиферентні ж впливи не виклика- ють реакції. Ця властивість коацерватів називається подразливістю. Подразливість живої матерії є основною властивістю, що виявляється під час переходу від неорганічної матерії до органічної. Подразливість характерна для рослинної стадії розвитку життя. На стадії виникнення життя живі істоти починають реагувати не ли- ше на біотичні впливи, що входять у процес обміну речовин, а й на ней- тральні, небіотичні впливи, якщо вони сигналізують про появу жит- тєво важливих (біотичних) впливів. Здатність реагувати на нейтральні подразнення, які сигналізують про появу життєво важливих впливів, на- зивають чутливістю. Поява чутливості є ознакою виникнення психіки. 3.2. Розвиток механізмів психічної діяльності Матеріальним субстратом психіки є нервова система та її пери- ферійні органи — рецептори. Ці механізми психіки є результатом тривалого процесу взаємодії живих організмів з їх середовищем. Поведінка — це своєрідна активність, прояв життєдіяльності жи- вих істот, завдяки якій вони пристосовуються до свого оточення й задовольняють свої біологічні потреби. Поведінку тварин вивча- ють фізіологія та психологія. Фізіологія розкриває її фізіологічні та біохімічні механізми та закономірності, а психологія — психологічні. Як зазначалося, психічні реакції пов’язані з появою у живих ор- ганізмів чутливості, тобто реакції на нейтральні, індиферентні для ор- ганізму подразнення. Такі реакції можна спостерігати в експеримен- тальних умовах у деяких видів найпростіших. Експериментально доведено, що в інфузорій (парамецій) можна викликати реакцію на індиферентні для них подразники (світло), поєднуючи їх з важливими для життя подразниками (температурою). Отже, вже у найпростіших є своєрідні механізми пристосування до оточення як засіб забезпечення життя. Ці механізми у процесі ево- люції поступово під впливом ускладнених умов життя перетворилися у багатоклітинних організмів на нервову систему та рецептори. Мор- фологічні та фізіологічні явища, форма та функція в цьому перетво- ренні відбуваються в єдності, взаємозумовлюються. Механізми регуляції поведінки живих істот та їхня функція філоге- нетично у процесі пристосувальної діяльності закріпилися в організмах і передаються спадково наступним генераціям, забезпечуючи їм при- стосування до умов життя в їхній онтогенетичній життєдіяльності. Розрізняють такі основні етапи розвитку нервової системи як ме- ханізму поведінки та психічної діяльності: · дифузна; · ганглієва (вузлова і ланцюгова); · трубчаста. Дифузна, або сіткоподібна, нервова система — це елементарна фор- ма нервової системи, властива таким багатоклітинним живим істо- там, як медуза, актинія, морська зірка. З появою дифузної нервової системи провідність збудження набагато прискорюється, досягаючи 0,5 метра за секунду; на противагу цьому швидкість провідності збуд- ження по протоплазмі, що властиво найпростішим, які не мають нер- вової системи, становить лише 1–2 мікрони за секунду. Прискорення провідності збудження при дифузній нервовій системі дає живим іс- тотам, яким властива така нервова система, можливість набагато швидше здійснювати пристосувальні реакції. Проте можливості ди- фузної нервової системи обмежені: на цьому етапі розвитку нервової системи ще немає постійного головного кінця, нервового центру, який би зосереджував одержану інформацію й керував нею, створював програму диференційованої поведінки, що властиво організмам на вищому, ганглієвому етапі розвитку нервової системи. Ганглієва нервова система виникла через значне ускладнення умов життя. З’явилася потреба у централізованих апаратах для опрацю- вання інформації та регуляції рухів. Таким апаратом стали нервові вузли, ганглії, які почали зосереджувати збудження, що виникли в об’єднаних нервовим вузлом нервових волокнах, і спрямовувати ру- хи — відповіді на ці збудження. Вузлова нервова система — перший етап централізації нервових процесів; її можна спостерігати у нижчих видів хробаків. Вищим етапом вузлової нервової системи є ланцюгова, коли в ор- ганізмі виникають об’єднані в ланцюги вузли, або ганглії, серед яких головний зосереджує збудження, перероблює їх і регулює рухи окре- мих частин організму. Вже у кільчастих хробаків можна помітити дію ганглієвої нервової системи, а найвищого щабля розвитку вона до- сягає у ракоподібних, павуків, комах. Так, у кільчастого хробака на передньому, головному кінці зосе- реджуються нервові волокна, які закінчуються рецепторами і сприй- мають хімічні, термічні, світлові зміни та зміну вологості, що виника- ють в оточенні. Сигнали цих змін проводяться до головного ганглія і опрацьовуються в ньому. Формується “програма” поведінки, що здійснюється у вигляді рухів окремих сегментів тіла хробака. Про- відність збудження в ланцюговій нервовій системі набагато вища, ніж у дифузній. Отже, головний ганглій здійснює регулювальну функцію життєдіяльності хробака. При ланцюговій системі виникає новий принцип діяльності нервової системи — інтеграція нервових імпульсів і централізоване керівництво життєдіяльністю організму. На цьому етапі розвитку нервової системи з’являються рецепто- ри — сприймачі інформації. Дані порівняльної анатомії та фізіології свідчать, що спочатку розвинулися контактні органи, а потім — дис- тантні, або телерецептори (зір, слух, нюх). Зір виник за певних умов з чутливості організму до світлових (електромагнітних) подразнень. Спочатку ця чутливість розсіювалася по всьому організму, але зго- дом на вищих етапах еволюції організму поступово зосереджувалася в передній, головній його частині. Слух виник з вібраційної чутли- вості. Він розвивається найпізніше, у більшості безхребетних його не- має. Нюхова чутливість виокремилася з недиференційованої хімічної чутливості, в якій об’єднувалися нюхова та смакова орієнтації ор- ганізму в середовищі. У багатьох безхребетних смакова та нюхова чутливості недиференційовані. Рецептори та їх диференціація роз- винулися в життєдіяльності, у рухах. Живі істоти, в яких є дифе- ренційовані рецептори, набагато краще орієнтуються в середовищі, забезпечуючи свої потреби в їжі, розмноженні, уникненні небезпеки. Комахам властиві не лише рухові органи або рецептори, а й секре- торні для вироблення павутини у павуків, перероблення нектару у бджіл, будування трубочок у хробаків та ін. Живі істоти з ганглієвою нервовою системою здатні до “научення” та “перевчення”, виробляючи в результаті багатьох спроб навичку рухатися в заданому напрямі з метою уникнення больового подразнен- ня. Хробакові потрібно було понад 150 спроб, щоб він з меншою кількістю помилок почав рухатися в лабіринті праворуч, аби уник- нути електричного подразнення, яке діяло на нього під час руху ліво- руч. А щоб перевчитися, тобто змінити цей “завчений” рух, потрібно було понад 225 спроб. Отже, ганглієва нервова система хробака дає змогу не тільки виробляти нові форми поведінки, а й зберігати ви- роблені навички, що свідчить про наявність у дощового хробака примітивної форми “пам’яті”. У хребетних тварин через ускладнення умов життя нервова систе- ма стала набагато складнішою. Процеси інтеграції та централізації дії нервової системи виявилися в утворенні цереброспінальної нервової системи, що складається зі спинного та головного мозку. Головний мозок утворився з мозкової трубки, тому нервову систему хребетних тварин називають трубчастою. У процесі розвитку хребетних тварин під впливом умов життя утворилися довгастий мозок і мозочок, середній і проміжний мозок і великі півкулі головного мозку, де розвинулася найскладніша за будовою та функціями кора великих півкуль головного мозку. Кора великих півкуль об’єднує, інтегрує й регулює всю діяльність організму. Вищі відділи головного мозку ут- ворювалися поступово, і їх структура та функції у різних хребетних, життєдіяльність яких відбувається за різних природних умов, не од- накові. Тварини, що стоять на вищому щаблі розвитку, мають ро- звиненіший головний мозок. Показовими щодо цього є дані про спів- відношення розвитку головного та спинного мозку у різних тварин і людини. Якщо розвиток спинного мозку взяти за одиницю, то пи- тома вага головного мозку стосовно спинного буде такою: у чере- пахи — 1, півня — 1,5, коня — 2,5, кішки — 3, собаки — 5, шимпан- зе — 15, людини — 49. З еволюцією тваринного світу питома вага кори головного мозку збільшується, починаючи відігравати провід- ну роль. Дослідженнями доведено, що екстирпація (знищення) кори по- різному позначається на зоровій та руховій функціях тварин, що сто- ять на різних етапах біологічної еволюції. Так, щодо зорової функції птахи після знищення кори великих півкуль продовжують бачити, сідають на намічену місцевість, щури не розрізняють форми, реагу- ють лише на світло, мавпа сліпне. Щодо рухової функції птахи після знищення кори великих півкуль продовжують літати, рухи у них не порушуються; у кішки рухи поновлюються за кілька годин; собака за 24 години може стояти, але самостійні рухи розладнані; мавпа мо- же стояти лише зі сторонньою допомогою. Екстирпація півкуль головного мозку у риб не позначається на їх життєдіяльності, у жаб — майже не позначається, у птахів — по- значається: одужавши, птах починає літати, але не орієнтується в середовищі; кішка не нападає на мишу навіть якщо зголодніє; собака стає інвалідом — не знаходить їжі, не впізнає господаря, втрачає мож- ливість набирати досвіду. |
| ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГIЯ Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка |
Крок Загальна лікарська підготовка 2012 Мікробіологія При санітарно-бактеріологічному дослідженні питної води отримані наступні результати: загальна кількість бактерій в 1,0 мл 80, колі-індекс... |
| ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих... |
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського... Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод |
| Скандинавські країни: загальна характеристика (історія, культура,... Чеська Республіка: загальна характеристика (історія, культура, економіка, суспільство, політична система) |
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ |
| 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА |
12. Загальна характеристика революцій у Німеччині, Австрії та Угорщині.... Всесвітня історія: Загальна характеристика революцій у Німеччині, Австрії та Угорщині. Особливості революції в Італії |
| Зв'язок організму людини із зовнішнім середовищем. Загальна характеристика сенсорних систем Мета Тема: Зв'язок організму людини із зовнішнім середовищем. Загальна характеристика сенсорних систем |
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ (ПРАКТИЧНИХ) ЗАНЯТЬ з навчальної дисципліни «КРИМІНАЛЬНЕ... Нарські заняття проводяться з метою закріплення тих теоретичних знань з кримінального права, які студент отримує на лекціях і при... |