|
|
Скачати 2.28 Mb.
|
ТЕМА 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХОдним із способів боротьби зі злочинністю є притягнення осіб, винних у скоєнні злочинів, до кримінальної відповідальності та забезпечення виконання кримінальних покарань, призначених за вироком суду. Згідно з вимогами ст. 1 ВТК України метою виконання кримінального покарання крім кари за скоєний злочин є також забезпечення виправлення та перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, суворого дотримання законів, запобігання скоєнню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, сприяння викоріненню злочинності. Виконання покарання не має на меті заподіяння фізичних страждань або приниження людської гідності. Види кримінальних покарань, які застосовуються в Україні до осіб, винних у скоєнні злочинів, визначаються чинним кримінальним законодавством і викладені у ст. 23 "Види покарань" Кримінального кодексу (КК) України. Усі кримінальні покарання складають систему покарань, яка охоплює: • покарання, не пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу; • покарання, пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу. Підставою для відбування покарання та застосування до засуджених заходів виправно-трудового впливу є тільки вирок суду, який набрав законної сили (ст. 4 ВТК України). Якщо за вироком суду призначено покарання, не пов'язане із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, то фактично реалізується тільки припис вироку про покарання. До кримінальних покарань, не пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, належать: • позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; • штраф; • громадська догана; • конфіскація майна; • позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; • позбавлення батьківських прав. Покарання у вигляді громадської догани застосовується тільки як основне покарання, штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові види покарання, решта з перелічених покарань — тільки як додаткові. Порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, регламентуються Положенням про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу. Якщо засудженому призначається покарання, пов'язане із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, то при виконанні покарання разом з карою застосовуються заходи виправно-трудового впливу, які входять до змісту покарання, доповнюють його вплив на засудженого насамперед через систему основних засобів виправлення та перевиховання засуджених, передбачених ст. 7 ВТК України, до яких належать: • режим відбування покарання; • суспільно-корисна праця; • виховна робота; • загальноосвітнє та професійно-технічне навчання. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 ВТК України виправно-трудове законодавство України встановлює порядок і умови відбування покарання та застосування заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі та виправних робіт без позбавлення волі, порядок відбування покарання особами, засудженими до направлення в дисциплінарний батальйон, виконання та відбування інших видів кримінального покарання, а також порядок діяльності установ і органів, які виконують вироки до цих видів покарання, і участі громадськості у виправленні та перевихованні засуджених. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 2 ВТК України випливає, що реалізація кари, яка супроводжується застосуванням заходів виправно-трудового впливу, притаманна таким видам покарання, як позбавлення волі та виправні роботи без позбавлення волі. Необхідно також враховувати, що заходи виправно-трудового впливу разом зі специфічними засобами військового виховання застосовуються і при виконанні покарання у вигляді направлення засудженого військовослужбовця строкової служби у дисциплінарний батальйон. Так, згідно з п. 5 Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України основними засобами виправлення та перевиховання засуджених є такі: • порядок і режим відбування покарання; • суспільно корисна праця; • виховна робота; • бойова підготовка. З огляду на викладене доходимо висновку, що до покарань, пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, належать: • позбавлення волі; • виправні роботи без позбавлення волі; • направлення в дисциплінарний батальйон. Зазначені види покарань можуть застосовуватися тільки як основні. Покарання, пов'язані із застосуванням виправно-трудового впливу, мають характерні ознаки. Загальні: • наявність у змісті покарання кари; • забезпечення мети покарання — виправлення і перевиховання засуджених, запобігання скоєнню ними та іншими особами нових злочинів. Специфічні: • призначаються тоді, коли характер скоєного злочину зумовлює досягнення мети покарання за допомогою тривалого карального та виправно-трудового впливу на засудженого; • наявність карально-виховного процесу, його постійний та строковий характер; • наявність спеціальних установ і органів держави, які виконують ці покарання; • наявність режиму відбування покарання; • обов'язковість залучення засуджених до суспільно-корисної праці та проведення з ними виховної роботи; • наявність можливості дострокового звільнення від відбування покарання. Спільним для зазначених покарань є поєднання їх із заходами виправно-трудового впливу. Це пояснюється тим, що тяжкість і характер скоєного злочину, як і особа злочинця, потребують додаткового до покарання впливу в напрямку виправлення та перевиховання, що досягається за допомогою виправно-трудового впливу. Виконання кримінальних покарань, призначених за вироком суду, є відповідальним етапом боротьби зі злочинністю, що здійснюється за допомогою специфічних методів, які встановлюються кримінально-виконавчим законодавством України. Для виконання покарань, пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, створюються спеціальні державні органи і установи. Нині виконання цих видів покарань покладено на Державний департамент України з питань виконання покарань та командування дисциплінарних батальйонів (рот). Упродовж 1998—1999 pp. кримінально-виконавча система України зазнала істотних змін, пов'язаних з її реформуванням. Насамперед створено новий центральний орган виконавчої влади, який безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання покарань — Державний департамент України з питань виконання покарань (далі — Департамент). Цей Департамент було створено за Указом Президента України № 344 від 22 квітня 1998 р. на базі Головного управління виконання покарань МВС України, якому підпорядковувався до березня 1999 р. Указом Президента України № 248 від 12 березня 1999 р. цей Департамент було виведено з підпорядкування МВС України (див. дод. 1). Діяльність Департаменту регламентується Положенням про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженим Указом Президента України № 827 від 31 липня 1998 р. Згідно з цим Положенням основними є такі завдання Департаменту: • здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; • розробка рекомендацій щодо організації утримування осіб, узятих під варту; забезпечення виконання вироків суду; застосування передбачених законом засобів виправлення та перевиховання засуджених; • здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію; • забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань; запобігання злочинів, дисциплінарних проступків з боку засуджених до позбавлення волі щодо них, їх припинення; виявлення та розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань; проведення дізнання у справах про ці злочини; здійснення оперативно-слідчої діяльності; • керівництво органами та установами виконання покарань; організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи; забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання; • правовий і соціальний захист осіб рядового та начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей; удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки. Гранична чисельність працівників та структура Департаменту затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 286 від 1 березня 1999 р. Гранична чисельність працівників центрального апарату Департаменту — 320 одиниць, у тому числі 254 одиниці осіб рядового та начальницького складу. Очолює Департамент директор, якого призначає на посаду та звільняє з неї Президент України. Директор Департаменту має шість заступників, у тому числі одного першого заступника. До структури центрального апарату Департаменту входять: • штаб (на правах управління); • управління справами; • управління охорони; • управління нагляду і безпеки; • управління соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом; • управління інженерного забезпечення; • управління працевикористання спецконтингенту та організації виробництва; • управління фінансово-облікове; • управління економіки та оплати праці; • контрольно-ревізійне управління; • управління матеріально-технічного забезпечення; • управління медичного та санітарно-епідеміологічного обслуговування спецконтингенту; • відділ внутрішньої безпеки; • відділ мобілізаційної роботи та цивільної оборони (другий відділ); • оперативний відділ; • відділ слідчих ізоляторів; • відділ спеціального обліку; • відділ організації діяльності виховно-трудових колоній; • відділ виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі. Територіальними органами управління Департаменту є управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим (АРК) та областях. Структуру і штати управлінь (відділів) виконання покарань, а також положення про них затверджує Департамент. Переліки посад, що заміщаються особами рядового та начальницького складу служби виконання покарань, затверджує директор Департаменту. Типова структура управління Департаменту в АРК та областях затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 41 від 25 травня 1999 р. (див. дод. 3). Управління (відділи) Департаменту в областях здійснюють керівництво підвідомчими їм установами. Відповідні зміни, пов'язані зі створенням Департаменту, були внесені також у кримінально-виконавче законодавство України. Згідно зі ст. 5 ВТК України вироки судів до позбавлення волі та виправних робіт без позбавлення волі виконують виправно-трудові установи та органи Державного департаменту України з питань виконання покарань. Виправно-трудові установи організовуються і ліквідуються цим Департаментом. Покарання у вигляді позбавлення волі виконують виправно-трудові установи, до яких належать: • виправно-трудові колонії; • тюрми; • виховно-трудові колонії. Покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі виконують працівники відділу (відділення) виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі (інспекціями виправних робіт), які входять до структури обласних управлінь Департаменту. Призначенням установ і органів, які виконують кримінальні покарання, зумовлюється їх завдання. Як зазначалося, основними завданнями, що викладені у ст. 1 ВТК України, є такі: • забезпечення виконання кримінального покарання; • виправлення та перевиховання засуджених; • запобігання скоєння нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Крім щойно зазначених установи та органи, що виконують кримінальні покарання, розв'язують завдання: • виробничо-господарської діяльності; • забезпечення режиму відбування покарання; • організації виховної роботи; • оперативно-профілактичних заходів та ін. Кримінальне покарання у вигляді направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону виконує командування дисциплінарного батальйону (або роти) згідно з Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройний Силах України, затвердженим Указом Президента України № 139 від 5 квітня 1994 р. Дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота) є військовою частиною, яку утримують за окремим штатом. Організаційну структуру та чисельність осіб дисциплінарного батальйону визначає Міністр оборони України. Контроль за діяльністю дисциплінарного батальйону, додержанням у ньому вимог військових статутів та Положення здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Правове становище осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі та виправних робіт без позбавлення волі, визначається ст. 8 ВТК України. Зазначені особи мають обов'язки та права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, які передбачаються законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, встановленого ВТК України для відбування покарання цього виду. Отже, обмеження засуджених у правах і обов'язках можуть передбачатися для засуджених безпосередньо законодавством, випливати з вироку суду або з режиму, встановленого для відбування певного виду покарання. Різні види покарань зумовлюють відповідно різні за обсягом обмеження у правах і обов'язках засуджених. Найбільші обмеження пов'язані з позбавленням волі. Правовий стан засуджених взагалі і зокрема до позбавлення волі визначається умовами життя суспільства, випливає з кримінально-виконавчої політики України та мети покарання. Як громадяни України засуджені до позбавлення волі мають певні права, проте на них покладено й певні обов'язки; їх правовий стан відрізняється від правового стану вільних громадян, оскільки до них застосовуються певні обмеження. Наведемо визначення правового стану (статусу) засуджених. Правовий стан (статус) засуджених — це сукупність усіх встановлених та нормативно врегульованих прав засуджених, які вони мають, і обов'язків, які на них покладено під час відбування кримінального покарання. З огляду на викладене правовий стан засуджених регламентується насамперед тими нормами права, які визначають його для всіх громадян України, тобто Конституцією України, а також нормами трудового, цивільного, сімейного та інших галузей права, але з обмеженнями, передбаченими законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду та режиму відбування покарання. Таким чином, правовий стан засудженого певною мірою залежить від виду виправно-трудової установи, де він відбуває покарання, режиму, що в ній встановлений, а також від того, яку частину строку покарання відбув засуджений, якою є його поведінка і т. ін. Сукупність прав і обов'язків засуджених поділяється на групи: • конституційні права та обов'язки; • загальногромадянські права та обов'язки; • спеціальні права, обов'язки та заборони, встановлені для засуджених. Розглянемо детальніше кожну з цих груп. Конституційні права та обов'язки характеризуються сукупністю соціально-економічних, політичних та особистих прав, свобод і обов'язків людини й громадянина. Щодо соціально-економічних прав на засуджених поширюються такі: на працю, освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення у старості, у разі хвороби або втрати працездатності, на користування досягненнями культури, на наукову та технічну творчість, на відпочинок. Проте всі ці права у зв'язку з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі певною мірою зазнають змін та обмежень. Як громадяни України засуджені до позбавлення волі не позбавлені права на працю, яке закріплене у ст. 43 Конституції України, Але через режим відбування покарання це право засуджених певною мірою змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці та зобов'язані працювати на роботах, якими їх забезпечує адміністрація установи. Час роботи засуджених у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених законом (ст. 50 ВТК України). У свою чергу, закон (ст. 49 ВТК України) зобов'язує адміністрацію виправно-трудової установи забезпечити залучення засуджених до суспільнокорисної праці з урахуванням їх працездатності та по можливості спеціальності. Право на відпочинок (ст. 45 Конституції України) забезпечується в місцях позбавлення волі наданням засудженим одного вихідного дня на тиждень та звільненням від роботи у святкові дні. Для засуджених передбачається 48-годинний робочий тиждень. Особи, позбавлені волі, права на відпустку у період відбування покарання не мають. Право на освіту (ст. 53 Конституції України) щодо засуджених забезпечується створенням у ВТУ загальноосвітніх шкіл першого ступеня або консультаційних пунктів для засуджених, які не мають початкової освіти. Засудженим, які бажають підвищити свій загальноосвітній рівень в основній та старшій школі, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчатись у середніх загальноосвітніх школах або в консультаційних пунктах ВТУ. У виховно-трудових колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, зошитами, підручниками та письмовим приладдям забезпечуються безкоштовно. Для засуджених віком до 40 років, які не мають робочої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані у цій установі, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання на виробництві (ст. 59 ВТК України). Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції України). Це право засуджених реалізується через норми ст. 76 ВТК України, згідно з яким у місцях позбавлення волі організовуються лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безкоштовне медичне обслуговування, яке полягає у систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій. Засуджені мають також право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Такі послуги та придбання ліків засуджені здійснюють за власні кошти або за кошти їх родичів. Право на соціальний захист у старості та в разі втрати працездатності (ст. 46 Конституції України) також поширюється на засуджених і реалізується через норми кримінально-виконавчого законодавства України, згідно з якими особам пенсійного віку, інвалідам І та II груп надається можливість працювати з урахуванням стану їх здоров'я, а непрацюючим особам цих категорій, а також особам, яких звільнено від роботи через хворобу, харчування, одяг, взуття, білизна та комунально-побутові послуги надаються безкоштовно. Особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення від покарання мають право на пенсію та компенсування шкоди у випадках і в порядку, встановлених законодавством України (ст. 51 ВТК України). На засуджених поширюється дія ст. 24 Конституції України, згідно з якою не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження. Незалежно від зазначеного всі засуджені утримуються в однакових умовах, мають однакові права та обов'язки. Засуджені, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, не позбавляються громадянства України і згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 р. мають право обирати народних депутатів до Верховної Ради України. Проте відповідними законами України про вибори депутатів до Верховної Ради АРК та місцевих рад вони позбавлені права обирати депутатів до цих органів. Певною мірою засуджені мають і такі права, як свобода слова, об'єднання громадян у громадські організації, можуть збиратися і проводити збори, мітинги, які через ізоляцію засуджених та вимоги режиму істотно обмежуються і вирішуються так. Свобода слова реалізується в тому, що засуджені мають право виступати на зборах і нарадах, які скликаються адміністрацією ВТУ, і вносити пропозиції, спрямовані на поліпшення виробничої діяльності ВТУ та самодіяльних організацій засуджених та ін. У ст. 57 ВТК України передбачається можливість створення самодіяльних організацій засуджених у місцях позбавлення волі, проте ці організації не є громадськими організаціями й існують та працюють під контролем адміністрації ВТУ. Адміністрація ВТУ має право проводити збори чи мітинги засуджених у зв'язку з відзначенням певної події у житті держави. Походи і демонстрації в умовах ВТУ виключаються через вимоги режиму та ізоляції. На засуджених повною мірою поширюється право на свободу світогляду та віросповідання (ст. 35 Конституції України). Певні обмеження поширюються на такі особисті права засуджених, як право на особисту недоторканість, право на недоторканість житла, таємницю листування та телефонних розмов. Якщо засуджений скоїть злочин, то згідно зі ст. 29 Конституції України він може бути заарештований або взятий під варту тільки на підставах, передбачених законом. Водночас засуджені можуть бути поміщені до штрафного ізолятора чи приміщення камерного типу в порядку застосування до них заходів дисциплінарного впливу. Засуджені піддаються також особистому обшуку. Адміністрація ВТУ має право здійснювати обшук у житлових приміщеннях засуджених; їх кореспонденція підлягає цензурі, а посилки та передачі — перегляду. Через вимоги режиму та ізоляції істотно обмежується для засуджених передбачене ст. 33 Конституції України право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання. На території виправно-трудової колонії засуджені повинні пересуватися тільки рядами. Окремі пільги щодо цього мають засуджені, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях. Згідно зі ст. 33 ВТК України ця категорія засуджених у вільний від роботи час від підйому до відбою має право вільно пересуватися територією колонії, а з дозволу адміністрації — поза нею, але в межах населеного пункту. Поряд з правами, які мають засуджені як громадяни України, вони мають також певні обов'язки. На засуджених поширюються обов'язки дотримуватися Конституції України та виконувати закони, сумлінно працювати та берегти державну власність. Ухилення засуджених від суспільнокорисної праці тягне за собою застосування до них певних санкцій, у тому числі заходів дисциплінарного впливу. Загальногромадянські права та обов'язки засуджених становлять другу групу. Позбавлення волі тягне за собою тимчасове (на час виконання покарання) позбавлення засуджених деяких загальногромадянських прав і обмеження можливості мати інші громадянські права, які громадянин мав до його засудження. Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися особистою власністю. Засуджений не втрачає права власності на майно, що належало йому до засудження, але обмежується у праві володіти, користуватися та розпоряджатися ним. Він не може користуватися власним майном, яке залишилося на місці його проживання до арешту чи засудження. Засуджений обмежений також у праві розпоряджатися власним майном, оскільки це право він може реалізувати тільки через обраного ним представника з використанням доручення, засвідченого адміністрацією ВТУ. Згідно зі ст. 28 ВТК України засуджені обмежуються у праві користуватися майном, яке надійшло разом з ними до ВТУ, зокрема, це стосується грошей та цінних речей. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ, проте засуджені не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам на користь інших засуджених предмети, речі та речовини, які вони мають у власному користуванні. За угодою купівлі-лродажу засуджені можуть вступати у майнові відносини (ст. 28 та 37 ВТК України) шляхом придбання за безготівковим рахунком у торговельних точках ВТУ продуктів харчування та предметів першої необхідності. Для засуджених не встановлюються обмеження у праві на спадщину, але внаслідок позбавлення волі вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням, засвідченим адміністрацією ВТУ. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником ВТУ. Засуджені можуть також бути суб'єктами угоди зберігання: вони здають власні речі та продукти харчування для зберігання у спеціально обладнану кімнату в загоні. За засудженими у повному обсязі зберігається авторське право, а також право на відкриття та винахід. Суттєве значення для вирішення завдань виправлення та перевиховання засуджених, удосконалення виробництва та розвитку творчої думки засуджених має організація у ВТУ раціоналізаторської та винахідницької роботи. З метою розгляду раціоналізаторських пропозицій і винаходів, які надходять від засуджених, у ВТУ організовуються бюро раціоналізації та винахідництва. Після належного оформлення відповідно до існуючих норм винахідницького права засуджений має право на отримання гонорару за винахід чи раціоналізаторську пропозицію у загальновстановленому порядку. Засуджені залишаються суб'єктами прав і обов'язків щодо сімейно-шлюбних правовідносин і батьківських прав, якщо вони не позбавлені їх за рішенням суду. Проте внаслідок ізоляції засуджені зазнають щодо цих прав певних обмежень. Так, засуджений, який відбуває покарання, не може безпосередньо брати участь у вихованні дитини. У разі засудження одного з подружжя до позбавлення волі на строк не менше трьох років у ст. 42 Кодексу про шлюб та сім'ю України передбачається спрощений порядок розірвання шлюбу. Засудження особи до позбавлення волі не є перешкодою для її вступу у шлюб, і з дозволу адміністрації ВТУ за відсутності причин, які перешкоджають реєстрації шлюбу, засуджений може взяти шлюб. Загальногромадянські права засуджених залишаються відносно постійними впродовж усього строку відбування покарання. Проте у разі переведення засуджених, що твердо стали на шлях виправлення, із колоній загального, посиленого та суворого режимів до колоній-поселень правовий стан засуджених щодо загальногромадянських прав змінюється. Зокрема, такі засуджені можуть користуватися грошима та цінними речами без обмеження, проживати разом зі своєю родиною, купувати житло, мати власне господарство. І навпаки, злісне порушення засудженими режиму тягне за собою переведення їх до приміщення камерного типу і з колонії-поселення — до колоній загального, посиленого та суворого режимів, посилюється їх ізоляція та обмежуються загальногромадянські права. Таким чином, правове становище засуджених у частині обсягу наданих загальногромадянських прав залежить від сумлінного виконання ними своїх обов'язків, від їх поведінки та ставлення до праці. Спеціальні, або специфічні права, обов'язки та заборони встановлюються щодо засуджених згідно з кримінально-виконавчим законодавством України. Правила поведінки засуджених визначаються Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ і згідно з ними засуджені до позбавлення волі мають право: • розпоряджатись особистим часом, що передбачено розпорядком дня, не порушуючи при цьому правила поведінки; • отримувати у посилках (передачах) і зберігати у відведених для цього місцях продукти харчування та предмети першої необхідності; • зберігати передбачені переліком предмети та речі; • купувати продукти харчування та предмети першої необхідності в асортименті, передбаченому переліком; • брати участь у культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходах, користуватися бібліотекою, грати в настільні ігри; • брати участь у самодіяльних організаціях засуджених; • у спеціально відведених місцях розводити декоративних риб та кімнатні рослини; • користуватись у приміщеннях, де зберігаються продукти харчування та дозволяється їсти, водонагрівальними пристроями заводського виробництва; • надсилати поштою або передавати родичам під контролем адміністрації особисту літературу та періодичні видання; • купувати за власні кошти, що зберігаються на особистих рахунках, телевізори, холодильники, програвачі, радіоприймачі з такого розрахунку: телевізор, програвач — один на загін, радіоприймач — один на житлове приміщення; зобов'язані: • суворо дотримуватися правил поведінки та розпорядку дня, встановлених у ВТУ; • бережливо ставитися до державного майна; • сумлінно ставитися до праці; • утримувати в чистоті житлові та службові приміщення, робочі місця, за встановленим зразком застеляти ліжка, додержуватися правил особистої гігієни, зберігати продукти харчування у відведених для цього та спеціально обладнаних місцях; • у встановленому порядку виконувати роботи, пов'язані з благоустроєм місць позбавлення волі та прилеглих до них територій, а також для покращення культурно-побутових умов засуджених; • пересуватися по території виправно-трудових установ тільки рядами; • носити встановлені нагрудні знаки за затвердженим зразком; • у тюрмах, приміщеннях камерного типу та дисциплінарних ізоляторах виходити на прогулянку, додержуючись встановлених на час прогулянки правил поведінки, по черзі прибирати у камерах; • при зустрічі з працівниками ВТУ та іншими посадовими особами, які відвідують установи, вставати і вітатися з ними; • бути взаємно ввічливими; забороняється: • порушувати лінію охорони об'єктів ВТУ; • виходити без дозволу адміністрації за межі ізольованих дільниць і локальних зон виробничих об'єктів та цехів; • без дозволу адміністрації перебувати у гуртожитках, де вони не проживають, або на виробничих об'єктах, де не працюють; • купувати, виготовляти, вживати та зберігати речі, вироби й речовини, передбачені переліком; • мати при собі предмети і речі в асортименті та кількості, не передбачених переліком; • палити в невідведених для цього місцях; • продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам на користь інших засуджених предмети, речі та речовини, які вони мають в особистому користуванні; • грати у настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі; • надсилати і отримувати кореспонденції всупереч порядку, встановленому Правилами; • робити собі та іншим особам татуювання; • вживати жаргонні слова, давати прізвиська; • тримати тварин, займатися городництвом (у виховно-трудових колоніях можна організовувати куточки живої природи); • вивішувати фотографії, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках і ліжках; • завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях; • споруджувати самовільно на виробничих об'єктах будови (будиночки, будки та інші приміщення); • користуватися заточувальним обладнанням, інструментом, електроенергією, механізмами та іншими матеріалами поза виробничим призначенням. У разі групових порушень засудженими порядку відбування покарання, які супроводжуються відмовою від їжі або роботи чи іншими протиправними діями, начальник установи з виконання покарань після невиконання його вимог припинити порушення діючого порядку за згодою прокурора з метою забезпечення безпеки персоналу установи припиняє роботу магазину, надання побачень, отримання та відправлення посилок, передач, листів. Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ передбачені особливості правил поведінки засуджених у колоніях-поселеннях та засуджених жінок, які проживають за межами колоній, згідно з якими засуджені у виправно-трудових колоніях-поселеннях та засуджені жінки, які проживають за межами колоній у період звільнення від роботи з причин вагітності та родів, а також до досягнення дитиною трирічного віку: мають право: • займатися колективним чи особистим землеробством, розведенням худоби та птиці; • пересуватися територією установи вільно, не носити розпізнавальні нагрудні знаки, не голити волосся на голові, носити цивільний одяг; • проживати за наявності сім'ї з дозволу адміністрації у приватних будинках або квартирах; не мають права: • самовільно залишати територію колонії-поселення, а засудженим жінкам, яким дозволено проживати поза колонією, — порушувати кордони території, визначені начальником колонії; • зберігати, придбавати будь-яку вогнепальну або холодну зброю, а також транспортні засоби і використовувати їх; зобов'язані: • щоденно, а засуджені, які проживають із сім'єю, не менше одного разу на 10 діб у встановлений розпорядком дня час з'являтися до чергового помічника начальника колонії або до начальника загону для реєстрації; • за відсутності сім'ї проживати в гуртожитках колонії-поселення. Пересування засуджених територією колонії від підйому до відбою, за винятком випадків, передбачених розпорядком дня, повністю виключається. Специфічні права, обмеження та заборони визначають сутність позбавлення волі як кримінального покарання. Через них реалізується кара, притаманна цьому виду покарання; їх завдання — привчати засуджених до дисципліни і в кінцевому підсумку — сприяти виправленню та перевихованню засуджених, що повною мірою відповідає меті виконання покарання. За звільненням особи від відбування покарання, пов'язаного з виправно-трудовим впливом, припиняються кримінально-виконавчі правовідносини, і, отже, існування особливого правового становища засудженого. Загальний правовий статус такого громадянина, якщо звільнений не повинен відбувати додаткової міри покарання, автоматично поновлюється в повному обсязі. Проте у зв'язку з відбуванням покарання постають питання правового характеру, насамперед щодо зарахування до трудового стажу строку відбування покарання. За загальним правилом згідно з вимогами ст. 50 ВТК України час роботи засуджених у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, окрім випадків, спеціально передбачених законом. Такі випадки регламентуються, зокрема, ст. 33 ВТК України, згідно з якою за умови сумлінної праці та зразкової поведінки засудженим, які відбули покарання в колонії-поселенні будь-якого виду, суд за спільним клопотанням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів може зарахувати час їх роботи у колоніях-поселеннях до загального трудового стажу. Коли звільняються особи, які досягли відповідного віку, вони мають право на пенсію. При її обчисленні береться до уваги трудовий стаж особи до арешту, а також стаж її роботи у колонії-поселенні, зарахований до трудового стажу. Згідно зі ст. 51 ВТК України особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення від покарання мають право на пенсію та компенсацію шкоди у випадках і порядку, встановлених законодавством України. Коли від покарання звільняється особа, яка стала непрацездатною не через відбування покарання, або особа, яка досягла пенсійного віку, то їй призначається пенсія, при цьому до уваги береться її трудовий стаж тільки до арешту. При скороченні засудженому строку покарання до його трудового стажу зараховується час перебування у місцях позбавлення волі понад новий скорочений строк. Цей час зараховується до загального трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю до арешту. Якщо за загальним правилом засудженому час відбування покарання не зараховується до трудового стажу, то набута ним у місцях позбавлення волі спеціальність ураховується при влаштуванні на роботу після звільнення. Звільненим особам, які дістали виробничу спеціальність у ВТУ, при звільненні видаються відповідні посвідчення. Факт відбуття покарання не є перешкодою для працевлаштування звільненої особи за набутою спеціальністю, якщо у вироку не передбачено додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Звільнені з місць позбавлення волі інваліди та особи похилого віку на їх прохання підлягають влаштуванню до будинків інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які не мають батьків, у разі потреби направляються службами у справах неповнолітніх до інтернатів або передаються на піклування. Особи, які засуджені за злочини, вчинені у віці до 18 років, після звільнення з виправно-трудових установ мають бути прописані без обмеження за місцем проживання батьків або осіб, які їх замінюють, а в разі їх відсутності — за місцем проживання близьких родичів. Завдання та контрольні запитання 1. Покарання, не пов'язані із заходами виправно-трудового впливу. 2. Поясніть поняття "виправно-трудовий вплив" і назвіть покарання, пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу. 3. Ознаки, притаманні покаранням, пов'язаним із застосуванням заходів виправно-трудового впливу. 4. Які органи держави виконують кримінальні покарання, пов'язані із заходами виправно-трудового впливу? 5. Розкрийте завдання та компетенцію Державного департаменту України з питань виконання покарань. 6. Які основні відділи та служби входять до структури центральних органів Департаменту, управлінь Департаменту в областях? 7. Де передбачені та з чого випливають обмеження засуджених у правах? 8. Охарактеризуйте можливості реалізації засудженими їх основних конституційних та загальногромадянських прав. 9. В яких нормативних актах закріплені і що являють собою специфічні права та обов'язки засуджених? 10. У чому полягають особливості прав та обов'язків засуджених, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях та засуджених жінок, які проживають поза межами колонії? |
| Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів... |
Поняття та напрями кримінально-виконавчої політики України Кримінальна політика поділяється на кримінально-правову, кримінально-процесуальну і кримінально-виконавчу1 |
| Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
Курс лекцій Розділ 2: підрозділ 3: тема 13 Тема 13. Виробнича потужність – як узагальнення ресурсного потенціалу підприємства |
| Курс лекцій Розділ : Тема Тема 14 Модель визначення впливу ринкової стратегії на прибуток [ PIMS ] та ВОСС аналіз |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
| Курс лекцій з дисципліни „Вступ до перекладознавства” розкриває взаємозв’язок... Таким чином, теорія перекладу як наука пов'язана з низкою дисциплін, таких як психологія, лінгвістика, стилістика, лексикологія,... |
Курс лекцій Розділ 2: тема 8 Ресурсне забезпечення промислового підприємства: матеріально-речові та трудові(кадрові) ресурси підприємства |
| Курс лекцій Розділ 2: тема 5 Оптимізація величини партії матеріалів, що закуповується та величини серії продукції, що випускається на підприємстві |
Курс лекцій Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві Пізнавальна: познайомитись з поняттям філософія, її предметом, структурою, категоричним апаратом |