|
|
Скачати 255.35 Kb.
|
|
міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ Кафедра трудового та аграрного права лекція з дисципліни « Земельне право» Тема № 7 Гарантії прав на землю (2 години) Для студентів 3 курсу денної форми навчання ННІ «Права та безпеки» Дніпропетровськ – 2012 Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к.ю.н. Малий В.Ю. Рецензент: Уркевич В.Ю., доцент кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», д.ю.н., доцент Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри трудового та аграрного права “14” серпня 2012 р., протокол № 1 ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Вступ
Висновки РЕКОМЕНДОВАНА Література: Конституція України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011 – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрану. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. З наступними змінами і доповненнями // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. В редакції Закону від 2 жовтня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3613-VI ( 3613-17 ) від 07.07.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України “Про меліорацію земель». від 14 січня 2000 р. . З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 2608-VI ( 2608-17 ) від 19.10.2010 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2001 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 799-VI ( 799-17 ) від 25.12.2008 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3774-VI ( 3774-17 ) від 22.09.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 1559-VI ( 1559-17 ) від 17.11.2009 / – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4188-VI ( 4188-17 ) від 13.01.2012 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 1708-VI ( 1708-17 ) від 05.11.2009 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про державний земельний кадастр» від 3 липня 2011 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4152-VI ( 4152-17 ) від 09.12.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3530-VI ( 3530-17 ) від 16.06.2011 // – Верховна Рада України. Офіційнийвеб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3523-VI ( 3523-17 ) від 16.06.2001 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Житловий кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3795-VI ( 3795-17 ) від 22.09.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Господарський кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом /N 4220-VI ( 4220-17 ) від 22.12.2011 / – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Цивільний кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4416-VI ( 4416-17 ) від 21.02.2012 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Земельне право: Академічний курс: Підручник// Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; Київ, університет права / За ред. В.І.Семчика, П.Ф.Кулинича. - К., Ін-ЮРЕ, 2007. – 424с. Земельне право України. Навч. посіб./ За ред. чл.-корр. АПрН України О.О. Погрібного // Х.,0диссей, 2008. – 452с. Земельне право. За ред. проф. М.Д. Казанцева. Українське видання – за ред. к.ю.н. В.З. Янчука. – К., «Видавництво Київського університету». – 1960. – 304 с. Земельне право України: підруч. для студ. юрид. спец. навч. закл./В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – 600с. Земельное право: Учебник / С. А. Боголюбов, Е. А. Галиновская; 3-51 Под ред. С. А. Боголюбова. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 400 с. Земельне право України : підручник / Одеська національна юридична академія ; ред.: О. О. Погрібний, І. І. Каракаш ; рец.: А. Г. Бобкова, В. В. Носік, М. В. Шульга. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Істина, 2009. - 600 с. Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.: За ред М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с. Земельне право України. Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. – Вид. 2 перероб. і доп. – К., Істина, 2009. – 496 с. Мірошниченко А.М. Земельне право України: Підручник. – К.: КНТ; ЦУЛ, 2010 – 712 с. Вступ Лекцією з теми « Гарантії прав на землю » ми продовжується вивчення загальної частини навчальної дисципліни «Земельне право». Змістом цієї лекції є засвоєння положень щодо законодавчого закріплення гарантій прав на землю, їх нормативного та процесуального забезпечення. Метою цієї лекції є визначення системи гарантій прав на землю формування навичок щодо орієнтування у системі нормативного забезпечення гарантій прав на землю матеріального та процесуального походження. Зв'язок лекції з попередніми темами. Лекція з теми « Гарантії прав на землю» тісно пов’язана із усіма попередніми та наступними лекціями курсу, має базове теоретичне та методологічне значення для їх опанування студентами. Зв'язок лекції з іншими навчальними дисциплінами: 1) із загальною теорією держави і права. Саме загальна теорія права займається питаннями галузі права, її ознаками, визначає критерії самостійності галузі права; поняття «галузь права», «предмет галузі права», «метод галузі права», «правовідносини» розробляються на загальнотеоретичному рівні саме цією наукою; 2) із конституційним правом. Основи правового регулювання земельних відносин базуються на положеннях конституційного права; 3) із цивільним правом, господарським правом, оскільки вони забезпечують загальне правове регулювання статусу фізичних та юридичних осіб приватного права, зокрема, суб’єктів земельного права; крім того, ці галузі стосуються регулювання майнових та зобов’язальних відносин в земельному праві; 4) із аграрним правом, оскільки саме земля є основним засобом аграрного виробництва; 5) із адміністративним правом, оскільки визначені земельні відносини мають характер відносин управління; 6) із фінансовим, у тому числі податковим правом, оскільки відносини в з приводу справляння плати за землю також охоплюються предметом земельного права; 7) із адміністративно-деліктним правом, оскільки відносини з приводу відповідальності за порушення земельного законодавства регламентуються відповідними нормами адміністративно-деліктного права; 1.Поняття гарантій прав на землю. Нормативно-правові та процесуально-правові гарантії прав на землю. Гарантії захисту прав на землю мають безпосередньо конституційну основу. Так, ст. З Конституції України проголошує, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. В Основному Законі закріплено положення, згідно з яким держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13). Особливе значення має ст. 14 Конституції, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. При цьому право власності на землю гарантується. Воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Зазначені положення Конституції України безпосередньо втілені у земельному законодавстві. Серед гарантій захисту прав на землю важливими є гарантії права власності на земельну ділянку. Земельний кодекс України передбачає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Кодексом або іншими законами України. До таких випадків Земельний кодекс відносить: конфіскацію земельної ділянки (ст. 148); невідчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення іноземними юридичними особами, якщо вона була отримана ними у спадщину та не відчужена протягом року (ст. 145); використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (ст. 143) та деякі інші. Гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам передбачені ст. 156 ЗК кодексу України. Зазначеним суб'єктам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Важливого значення набувають гарантії, пов'язані з вирішенням земельних спорів. Звернення до суду для захисту земельних прав сторонам у земельних спорах гарантується Конституцією України (ст. 8)Звернення до суду за вирішенням земельних спорів можливе за такими підставами: претензії суб'єкта земельних правовідносин щодо набуття або припинення права власності на землю чи права землекористування; порушення земельних сервітутів та правил добросусідства; порушення зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам, та деякими іншими. Вирішення земельних спорів поновлює порушені права та законні інтереси власників земельних ділянок і землекористувачів, встановлює зміст і межі повноважень сторін спору, а також їх обов'язкову поведінку однієї сторони щодо іншої. Тим самим земельні спори гарантують реалізацію прав суб'єктів земельних правовідносин на землю. Одним з елементів змісту суб'єктивного земельного права є можливість його захисту у встановленому порядку. Захист суб'єктивного права на землю являє собою захист правомочностей (окремих або взятих разом) та інтересів власника земельної ділянки чи землекористувача. Право на захист — це надана уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушеного чи оспорюваного права. Сутність права на захист полягає у можливості його володаря самому вчиняти юридично значущі активні дії. Воно має конституційну природу та існує у межах відносин держави і суб'єкта. Висновок У земельному законодавстві термін “ гарантія ” застосовується щодо забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх без винятку суб'єктів, які є учасниками земельних правовідносин. Гарантії прав на землю передбачені розділом V Земельного кодексу України. Умовно їх можна поділити на три різновиди: гарантії захисту прав на землю; гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам; гарантії, пов'язані з розв'язанням земельних спорів. 2. Земельно-процесуальне забезпечення гарантій прав на землю Власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав на землю здійснюється в адміністративному та судовому порядку. Слід мати на увазі, що згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються виключно судом. Основний Закон кожному гарантує право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також посадових та службових осіб, у тому числі й при порушенні земельних прав. Земельний кодекс України (ст. 152) визначає перелік способів захисту земельних прав, який не є вичерпним. До цього переліку включено відомі цивільному законодавству основні способи захисту суб'єктивних прав. Крім того, аналіз земельно-правових норм свідчить, що закріплення дістали й деякі інші способи захисту прав на землю. Йдеться, зокрема, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди, тощо. Способи захисту прав на землю досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності на земельну ділянку чи права землекористування, інші — опосередковано. Всі зазначені способи захисту прав на землю можна класифікувати на окремі відносно самостійні групи. Зокрема, виділяють речово-правові, зобов'язально-правові та спеціальні способи захисту земельних прав. Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб'єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов'язальних відносинах з порушником. Зобов'язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб'єкта як учасника зобов'язальних відносин. Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов'язаних осіб та надзвичайними обставинами. До речово-правових способів захисту земельних прав належать: визнання прав на земельну ділянку; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їх прав, які не пов'язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов) та ін. До зобов'язально-правових способів захисту відносять: відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежними виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки та ін.); повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди, та деякі інші. Спеціальними способами захисту є: визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів, тощо. Земельним законом передбачено можливість застосування й інших способів захисту прав на землю. Визнання прав як спосіб захисту цього права з урахуванням його сутності може бути реалізоване лише в юрисдикційному порядку (наприклад, за рішенням суду). Згідно із законом самостійним способом захисту прав на землю вважається відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Цей спосіб захисту може бути пов'язаний з поверненням незаконно чи самовільно зайнятих земельних ділянок, щодо яких землевласники або землекористувачі фактично позбавлені володіння ними. Специфічним способом відновлення стану земельної ділянки вважається рекультивація порушених земель, яка здійснюється відповідно до вимог ст. 166 ЗК України та Закону України “Про меліорацію земель”. Захист земельних прав громадян та юридичних осіб здійснюється також шляхом визнання угоди недійсною, якщо вона порушує права цих осіб. Статтею 210 ЗК України встановлено, що угоди, укладені з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суДУ Вони не можуть забезпечити правомірний перехід земельної ділянки від однієї особи до іншої, оскільки не відповідають вимогам закону. Самостійним способом захисту земельних прав є припинення дій, які порушують право. У цих випадках правопорушник своїми діями порушує суб'єктивне земельне право, яке належить іншій особі. Задовольняючи заяву носія земельних прав, уповноважений орган зобов'язує правопорушника припинити неправомірні дії, які порушують суб'єктивне земельне право іншої особи. Припинення або зміна правовідносин як спосіб захисту застосовується лише в зобов'язальних правовідносинах. Відшкодування заподіяних збитків — специфічний спосіб захисту прав на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється також шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Серед інших, передбачених законом способів захисту прав на землю, можна назвати захист інтересів власників землі і землекористувачів у надзвичайних ситуаціях, захист права спільної власності на землю, захист права власності чи користування землею осіб, які оголошені безвісно відсутніми або померлими, тощо. Висновок Конституція України (ст. 13) передбачає, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб'єктів права власності і гарантує кожному захист його прав і свобод. Ці принципові положення мають визначальне значення і для суб'єктів земельних правовідносин. Земельний кодекс України гарантує і забезпечує фізичним і юридичним особам рівні умови і способи захисту права власності і права користування на конкретні земельні ділянки. 3. Порядок вирішення земельних спорів. Земельний спір виникає з приводу дійсного або можливого порушення конкретних земельних прав суб'єкта, причому в останньому випадку розгляд спору триває до фактичного з'ясування обставин, що підтверджують відсутність дійсного порушення земельного права. Дії, які можуть певною мірою впливати на права та інтереси суб'єктів і виступати причиною спору, можливі як з боку самих носіїв земельних прав, державних та інших органів, так і з боку сторонніх осіб. Вони можуть бути пов'язані із самовільним зайняттям земельної ділянки, створенням перешкод при її використанні, порушенням меж земельних ділянок тощо. Такі дії порушують суб'єктивні земельні права: право власності, право землекористування та ін. Порушуватися водночас можуть одне або кілька земельних прав суб'єкта. Але ці права мають бути чітко визначені та індивідуалізовані. Сутність вирішення земельного спору компетентним органом полягає у з'ясуванні змісту і меж повноважень сторін спору та встановлення їх обов'язків щодо певних правовідносин. Предметом земельного спору є заявлена вимога суб'єкта цих правовідносин до компетентного органу щодо забезпечення реалізації належних йому суб'єктивних прав, а в деяких випадках — щодо зобов'язання інших суб'єктів спору додержуватися обов'язків, визначених законодавством. Земельні спори неоднорідні за своїм складом. Серед сукупності земельних спорів самостійне місце посідають спори: з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності; щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей; що виникають внаслідок незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів державної влади з питань земельних ресурсів чи органів місцевого самоврядування; що виникають з приводу оренди земельних ділянок. Враховуючи зміст, суб'єктів спору та інші підстави, їх можна класифікувати на окремі групи. Так, земельні спори можна класифікувати за їх суб'єктним складом. З урахуванням цього критерію земельні спори можуть виникати: між громадянами, юридичними особами, територіальними громадами, адміністративно-територіальними одиницями, між громадянами та юридичними особами, спори за участю державних та інших органів, які наділені повноваженнями щодо вирішення земельних спорів. Якщо за основу класифікації взяти особливості змісту спорів, то можна виділити такі спори: пов'язані з приватизацією земель державної і комунальної власності, спори про належність земельної частки (паю); майнові спори, які пов'язані із земельними відносинами. Слід також враховувати, що земля є не тільки територіальним базисом і основним засобом виробництва, а й складовою єдиної екологічної системи. Тому земельний спір можна вважати різновидом еколого-правового спору. На цій підставі всю сукупність земельних спорів за своєю спрямованістю можна поділити на дві групи — суто земельні спори та земельні спори екологічного спрямування.До першої групи належать спори щодо порушення вимог раціонального використання земель, прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів, у тому числі й орендарів. Виникнення спорів другої групи пов'язане з негативним впливом на стан земель як елемент довкілля. Це спори з приводу псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами, стічними водами та ін. Класифікація земельних спорів можлива й за іншими ознаками. Ці спори вирішують уповноважені органи у порядку, який встановленому законом. До таких органів ч. 1ст. 158 Земельного кодексу відносить: суди, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Беручи до уваги конституційне положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини (ч. 2 ст. 124 Конституції), слід зазначити, що питома вага земельних спорів, які вирішують суди, зростає. Разом з тим, ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу передбачає, що окрему категорію земельних спорів мають розглядати виключно суди. Так, судовому вирішенню підлягають земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Цей перелік є вичерпним. Судовий захист забезпечує максимум гарантій носіям земельних прав. Практика свідчить, що відновлення порушених земельних прав суб'єктів у судовому порядку є більш ефективним і кваліфікованим. Земельний кодекс не виключає вирішення земельних спорів і в адміністративному порядку, тобто уповноваженими органами місцевого самоврядування та органами державної влади з питань земельних ресурсів. Стаття 12 Кодексу відносить вирішення земельних спорів до повноважень сільських, селищних, міських рад. Ці органи місцевого самоврядування вирішують лише ті спори у межах відповідних населених пунктів, які ввійшли до переліку ч. З ст. 158 Земельного кодексу. Цей перелік включає спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Певними повноваженнями щодо вирішення земельних спорів наділені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Так, відповідно до ч. 4 ст. 158 Земельного кодексу вони вирішують спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. Порядок розгляду земельних спорів зазначеними органами встановлений ст. 159 Земельного кодексу. У цих випадках суб'єктами, що беруть участь у вирішенні земельного спору, є заявник, відповідач або уповноважені ними представники, суб'єкти, які вирішують спір, а також суб'єкти, які не заінтересовані у розгляді спору, але їх участь є допоміжною у вирішення спору (експерти, свідки) та ін. Вирішення земельного спору пов'язане з додержанням вимог певної процесуальної форми. Вона здійснюється у межах таких стадій: порушення справи; підготовка до розгляду; розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення; оскарження рішення; виконання рішення. Сторони спору згідно зі ст. 160 Земельного кодексу мають право знайомитися з матеріалами справи, особисто брати участь у розгляді спору, за власною ініціативою чи на вимогу компетентного органу надавати інформацію, яка має значення для вирішення спору, одержувати копію рішення щодо земельного спору тощо. Повторна неявка без поважних причин сторони не може бути підставою для відкладення розгляду справи. Рішення, що виноситься компетентним органом на основі розгляду земельного спору, має відповідати загальним вимогам, встановленим законом. Воно набирає чинності з моменту прийняття і передається сторонам спору у п'ятиденний термін після його прийняття. Якщо сторона (сторони) не згодна з рішенням, вона має право оскаржити його до вищестоящого органу або у судовому порядку. Оскарження рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи органів місцевого самоврядування у суді призупиняє їх виконання. Вирішення земельних спорів у судовому порядку за участю громадян здійснюється у позовному провадженні. При цьому можуть використовуватися положення постанови Пленуму Верховного Суду України “ Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ ” від 25 грудня 1996 р. у частині, що не суперечить чинному Земельному кодексу. Винесене судом рішення можна оскаржити у місячний строк з наступного дня після оголошення у відповідному апеляційному суді. Щодо земельних спорів, сторонами яких виступають юридичні особи або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, то вони вирішуються господарськими судами. При цьому має враховуватися Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “ Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування ” від 27 червня 2001 р. у частині, що не суперечать новому Земельному кодексу. Виконання судового рішення передбачає заходи щодо забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів, орендарів земельних ділянок і здійснюється відповідно до Закону України “Про виконавче провадження ” від 21 квітня 1999 р. Висновок Важливим способом забезпечення земельних прав суб'єктів є вирішення земельних спорів, яке здійснюється компетентними органами у встановленому порядку. Правові приписи, які регулюють це питання, зосереджені у розділі V кодексу “ Гарантії прав на землю ” Земельного кодексу. Це свідчить про те, що інститут земельних спорів є одним з різновидів гарантій прав на землю. Земельні спори — це особливий вид правових відносин щодо розв'язання конфлікту, який виникає у зв'язку з порушенням прав та законних інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб'єктів земельних правовідносин. ВИСНОВКИ У земельному законодавстві термін “ гарантія ” застосовується щодо забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх без винятку суб'єктів, які є учасниками земельних правовідносин. Гарантії прав на землю передбачені розділом V Земельного кодексу України. Умовно їх можна поділити на три різновиди: гарантії захисту прав на землю; гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам; гарантії, пов'язані з розв'язанням земельних спорів. Конституція України (ст. 13) передбачає, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб'єктів права власності і гарантує кожному захист його прав і свобод. Ці принципові положення мають визначальне значення і для суб'єктів земельних правовідносин. Земельний кодекс України гарантує і забезпечує фізичним і юридичним особам рівні умови і способи захисту права власності і права користування на конкретні земельні ділянки. Важливим способом забезпечення земельних прав суб'єктів є вирішення земельних спорів, яке здійснюється компетентними органами у встановленому порядку. Правові приписи, які регулюють це питання, зосереджені у розділі V кодексу “ Гарантії прав на землю ” Земельного кодексу. Це свідчить про те, що інститут земельних спорів є одним з різновидів гарантій прав на землю. Земельні спори — це особливий вид правових відносин щодо розв'язання конфлікту, який виникає у зв'язку з порушенням прав та законних інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб'єктів земельних правовідносин. МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ При підготовці цієї теми студентові слід:
Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним. Студенти повинні використовувати інші джерела і особливо періодичні видання. Студентам необхідно засвоїти поняття гарантій прав на землю, вміти визначати конституційні, матеріальні та процесуальні гарантії захисту прав на землю, орієнтуватися в системі нормативних конструкцій щодо забезпечення гарантій прав на землю.. Засвоєння матеріалу має відбуватися із урахуванням розуміння основних засад гарантій прав на землю, їх суб'єктного, об'єктного складу та змісту, формування розуміння провідних понять та категорій щодо ознак, правової природи, класифікації гарантій прав на землю. Для самоперевірки доцільно використати такі контрольні запитання та завдання:
|
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №7. РЕЧОВЕ ПРАВО Римское частное право: Учебник под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М. Новый юрист, 1997. – 512с |