|
|
Скачати 386.36 Kb.
|
|
6. Ухвали суду першої інстанції. Рішення суду, якими оформлюються і закріплюються дії судді і суду при розгляді і вирішенні цивільних справ, називаються ухвалами. Ними застосовуються норми цивільного процесуального права. Поняття ухвал суду першої інстанції формулюється на базі одної, основної і наче б то єдиної ознаки, за якою відрізняється ухвала від рішення, а саме: ухвалами справа не вирішується по суті, а рішеннями справа вирішується по суті. З цього виходить і законодавець. У частині 2 ст. 208 ЦПК вказано, що питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь в справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду у випадках, передбачених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановления ухвал. Таким чином, ухвали — це специфічні акти суду, які створюють цілісність і єдність здійснення правосуддя. Здійснення правосуддя входить до компетенції суду, і для забезпечення належного вирішення справи необхідна постійна направленість руху процесу, керівництво ним. Так, справа буде предметом розгляду в суді у випадку, коли суд прийме заяву та постановить про це ухвалу про відкриття провадження у справі (ч. 5 ст. 122 ЦПК). Стаття 23 ЦПК передбачає право осіб, які беруть участь в справі, заявляти відводи судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту і перекладачу. У цьому випадку суд вислуховує думки осіб, які беруть участь у справі, думки осіб, яким заявлено відвід, але заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів (ст. 24 ЦПК). Розпорядчі дії сторін (визнання позову і укладення мирової угоди) також підпадають під контроль суду. Його контрольні повноваження мають владний характер і оформлюються відповідними ухвалами. Отже, шляхом постановлення ухвал суд реалізує норми цивільного процесуального права, а тому вони, як і рішення суду, є правозастосовчими актами, в яких виражена владна воля суду як органу судової влади. При цьому владна воля суду виявляється не відносно позовних вимог і заперечень проти них, а відносно різних питань, що виникають у процесі здійснення правосуддя по конкретній цивільній справі. Для того щоб ухвала була актом правосуддя, мають бути дотримані такі умови: а) постановления ухвали повинно бути передбачено законом; б) вона повинна бути постановлена судом; в) постановлению ухвали повинні передувати передбачені цивільним процесуальним законом дії, приведення і установлення саме таких обставин, з наявністю яких закон пов'язує можливість постановления відповідної ухвали; г) ухвала повинна бути виражена у певній процесуальній формі і містити передбачені ЦПК реквізити. Названі умови знаходяться в тісній єдності, і недотримання будь-якої з них приводить до незаконності судової ухвали. Так, В. Г. і А. Г. звернулися до суду з позовом до 3. про звільнення від сплати періодичних платежів у зв'язку з тим, що здоров'я відповідачки відновилось, а їх матеріальне становище погіршилось. Ухвалою Сімферопольського міського суду позивачам у прийнятті позовної заяви було відмовлено. Скасовуючи названу ухвалу, президія Кримського обласного суду вказала, що відмова у прийнятті позовної заяви може мати місце тільки при наявності підстав, передбачених ст. 136 ЦПК 1963 р. У відповідності з вимогами цієї статті суд не може відмовляти позивачеві в прийнятті позовної заяви з тих підстав, що він не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, набувають рис, що характеризують законну силу судових рішень як актів правосуддя. Незважаючи на складність поняття законної сили ухвал суду першої інстанції, на теоретичне і практичне значення цього питання, воно явно недостатньо розроблено в юридичній науці і звичайно вирішується по аналогії з питаннями про законну силу судового рішення як акта правосуддя. У ЦПК немає статті, спеціально присвяченої законній силі ухвал суду першої інстанції в тому значенні, як це питання вирішується, наприклад, про судові рішення (ст. 223 ЦПК) чи рішення і ухвали суду апеляційної інстанції (ст. 319 ЦПК) чи касаційної інстанції (ст. 349 ЦПК). Однак у ст. 14 ЦПК зазначено, що судові рішення2, що набрали законної сили, поряд з іншими властивостями, набувають обов'язковості, тобто стають обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами. Не викликає сумнівів питання про обов'язковість судових ухвал для сторін того процесу, в якому ці ухвали були постановлені. Сторони — позивач і відповідач — повинні виконувати рішення суду, яке міститься в ухвалі. Це випливає із самої природи правосуддя як форми реалізації судової влади. Те саме можна сказати і про обов'язковість постановленої судом ухвали для інших суб'єктів цивільного процесу — третіх осіб, представників сторін і третіх осіб, органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а також заявників у справах окремого впровадження. Судові ухвали є обов'язковими для фізичних та юридичних осіб, які не беруть участь у розгляді і вирішенні справи. Обов'язковість судової ухвали для цих суб'єктів випливає як із авторитету суду як органу держави, так і із того положення, що суд як орган реалізації судової влади здійснює примус з метою дотримання норм цивільного процесуального права. Судові ухвали як акти по застосуванню норм цивільного процесуального права є обов'язковими лише в межах процесуальної правовідносини, в якій реалізується та чи інша норма цивільного процесуального права. Це дуже важливе положення виключає, таким чином, дію судової ухвали, постановленої по конкретній цивільній справі, відносно прав і інтересів фізичних і юридичних осіб, які не брали участі у справі. Таким чином, законна сила ухвал суду першої інстанції як актів правосуддя виникає в принципі на підставі тих же обставин, що і законна сила судових рішень. Момент набрання законної сили ухвалами судів першої інстанції чинним цивільним процесуальним законодавством не визначається. У частині 2 ст. 294 ЦПК лише зазначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів із дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. При розгляді і вирішенні справи судом постановляється значна кількість ухвал. За своїм змістом ухвали суду першої інстанції різноманітні. Одні ухвали розв'язують питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, інші — про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду тощо. Ухвали підрозділяються на ухвали, які постановляються одноособово суддею, і ухвали, які постановляються судом у колегіальному складі. Суддя одноособово постановляє ухвали тоді, коли він одноособово розглядає цивільні справи. Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК розгляд цивільних справ у судах першої інстанції провадиться суддею одноособово, який є головуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених ЦПК, розгляд справ провадиться колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. За змістом і впливом на розвиток процесу ухвали підрозділяються на підготовчі, такі, що перешкоджають виникненню і руху процесу, заключні й окремі. Підготовчі — це такі ухвали, якими вирішуються питання, пов'язані з виникненням і розвитком процесу (про порушення цивільної справи, судові доручення, забезпечення доказів, витребування за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, письмових, речових доказів, звуко- і відеозаписів, призначення експертизи, притягнення до процесу нових осіб, які беруть участь у процесі, тощо). До цієї групи можуть бути віднесені і ухвали, які постановляються в процесі судового розгляду з клопотань осіб, які беруть участь у справі. До таких, що перешкоджають виникненню і руху процесу, належать ухвали про залишення позовної заяви без руху, повернення заяви, відмову в порушенні цивільної справи, про зупинення провадження в справі, про відмову ухвалити додаткове рішення тощо. Заключні — це такі ухвали, якими закінчується провадження справи без ухвалення судового рішення. До них належать ухвали про закриття провадження у справі і про залишення заяви без розгляду. Згідно із ст. 211 ЦПК суд, виявивши при розгляді цивільної справи порушення закону та встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу. Залишення відповідною службовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів щодо усунення зазначених у ній порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1856 КпАП). Ухвали, які постановляються судом у судовому засіданні, як правило, постановляються в нарадчій кімнаті і складаються з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Відповідно до ст. 210 ЦПК у вступній частині ухвали зазначаються: час і місце її постановления, прізвище та ініціали судді та секретаря судового засідання, повне ім'я (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, предмет позовних вимог; в описовій — суть питання, що вирішується ухвалою; у мотивувальній — мотиви, з яких суд дійшов своїх висновків, посилання на закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; у резолютивній — висновок суду, срок і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Ухвали, які постановляються судом без виходу до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання. У них потрібно зазначити суть питання, що вирішується ухвалою, мотиви, з яких суд дійшов своїх висновків, і посилання на закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, а також висновок суду. |
| Тема № Особливості цивільного процесу. Специфіка господарського ... |
Законодавства Цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал),... |
| Значення інформації. Види комунікацій та етапи комунікаційного процесу Керівник займається цим, щоб реалізувати свої ролі в міжособистісних відносинах, інформаційному обміні і в процесах прийняття рішень.... |
Законність і обґрунтованість судових постанов (209, 213) Норми ЦПП: поняття, їх мета та реалізація в цивільному судочинстві. Класифікація |
| ЗАТВЕРДЖЕНО Ця Інструкція визначає порядок опрацювання доручень про вручення документів, отримання доказів, вчинення інших процесуальних дій,... |
Закон як джерело державного права. Види законів Республіка – поняття і сутність. Ознаки республіканської форми правління. Види республік |
| Тема. Загальні відомості про проеціювання. Види проеціювання Основні поняття: види проеціювання (центральне, прямокутне), проекція (фронтальна, горизонтальна, профільна) |
У задачах прийняття рішень діє ще один суттєвий вид невизначеностей Парето альтернатив. Щоб звузити цю множину, пропонують різноманітні раціональні принципи прийняття рішень і вибору, відповідно до... |
| № ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення... Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види) |