|
|
Скачати 1.18 Mb.
|
Стаття 21.ЗКУ. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельПорушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а)визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б)визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в)відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г)притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель тягне за собою настання певних негативних правових наслідків. По-перше, такі порушення є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, з якими пов'язане виникнення права власності чи права землекористування громадян та юридичних осіб. Визнання недійсним рішень уповноважених органів здійснюється в судовому порядку. По-друге, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. Маються на увазі цивільно-правові угоди (купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок), при здійсненні яких було порушено порядок встановлення та зміни цільового призначення відповідних земельних ділянок. Такі угоди визнаються недійсними за рішенням суду. Правові наслідки та загальні підстави визнання таких угод недійсними встановлені ст.ст. 48-49 Цивільного кодексу України (див. комент. до ст. 210 ЗК України). По-третє, відмова в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною. Державна реєстрація земельних ділянок — складова частина державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Якщо після державної реєстрації земельної ділянки буде встановлено, що порядок встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки порушений, державна реєстрація визнається недійсною. І нарешті, по-четверте, притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель не названо в ст. 211 Земельного кодексу як самостійне порушення земельного законодавства. Але тут можна говорити, що це порушення нерозривно пов'язане з приховуванням від обліку і реєстрації та перекрученням даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок, або ж подання до державної реєстрації невірної інформації про земельну ділянку. Земельно-процесуальні норми, що регулюють правове забезпечення належного використання земель, мають вираз в застосуванні встановлених агротехнічних, еколого-правових та інших норм при господарській експлуатації земельних ділянок. Так власники землі і землекористувачі зобов’язані використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, здійснювати комплекс заходів щодо охорони ґрунтів, і процес реалізації цього комплексу, процедура контролю за реалізацією забезпечують належне використання земель. Тобто, починаючи процедуру земельно-правового набуття права приватної власності на землю, майбутні власники земельних ділянок повинні враховувати той факт, що на обсяг їхніх прав та обов’язків буде мати суттєвий вплив норми, що регулюють правове забезпечення належного використання земель Головною вимогою при цьому є використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 р. визначена певна процедура щодо зміни цільового призначення земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. Сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення: складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина; перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, складається державною або іншою землевпорядною організацією на замовлення власника земельної ділянки. Умови і термін складання проекту відведення земельної ділянки визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем робіт. Проект відведення земельної ділянки погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення. Сільська, селищна, міська рада розглядає проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту. Районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об’єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Рішення сільської, селищної, міської ради або відповідного органу виконавчої влади про зміну цільового призначення земельної ділянки є підставою для оформлення громадянину або юридичній особі державного акта на право власності на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням. Положенням передбачено спеціальний порядок переведення в іншу категорію особливо цінних земель. 4. Поняття правового режиму земель. Види та структура правового режиму земель. Залежно від цільового призначення земельний фонд поділяється на категорії земель, що мають різний правовий режим використання і охорони. Земельний Кодекс України у ст. 19 виділяє 9 великих груп земель за цією класифікацією, а саме:
Згідно ст. 20 ЗКУ віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Ст. 21 ЗКУ передбачає наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, що є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. (Що стосується правового режиму земель сільськогосподарського призначення, то це питання розкрито в пит 5.) Правовий режим земель інших категорій. До інших категорій земель, визначених ст. 19 Земельного Кодексу України відносяться: 1. Землі житлової та громадської забудови – глава 6 Земельного Кодексу України. Ця категорія земель має правовий режим, що сприяє розвиткові просторової бази для житлового, комунального, культурно-побутового будівництва, розміщення сфери обслуговування і задоволення інших потреб жителів населених пунктів. 2. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення – глава 7 Земельного Кодексу України. Ця категорія земель має велике природоохоронне, естетичне, рекреаційне, ресурсозберігаюче, виховне навантаження. До цієї категорії увійшли землі природно-заповідного фонду України, інші види земель, що підлягають особливій охороні згідно із законами України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про туризм” та “Про охорону та використання пам’яток історії та культури”. Землям цієї категорії надається особливий охоронний правовий режим, який полягає у вилучення їх з господарського використання. 3. Землі оздоровчого призначення – глава 8 ЗК України. До цієї категорії земель належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Ці землі перебувають у державній, комунальній та приватній власності. 4. Землі рекреаційного призначення – глава 9 ЗК України. До них відносяться землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. 5. Землі історико-культурного призначення – глава 10 ЗК України. Землям цієї категорії також надається особливий правовий режим з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму і використання цих земель. Правове регулювання цієї категорії земель визначено Законом України “Про охорону та використання пам’яток історії та культури”. 6. Землі лісового фонду – глава 11 ЗК України. Вони включають землі, вкриті лісами, а також не вкриті лісами, але надані для потреб лісового господарства 7. Землі водного фонду – глава 12 ЗК України. До них належать землі, зайняті річками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення і водоохоронні зони водойм. Основним призначенням земель цієї категорії є забезпечення охорони і раціонального використання водних ресурсів. Правовий режим цих земель тісно пов’язаний з режимом покриваючих чи прилеглих вод, який визначається Водним Кодексом України. 8. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення – глава 13 ЗК України. До цих земель включено частину земельного фонду, надану для розміщення експлуатації будівель і споруд промисловості, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств; землі, надані у користування підприємствам залізничного, автомобільного, морського, трубопровідного, повітряного та інших видів транспорту; землі для розміщення та діяльності військових частин, інших військових формувань і внутрішніх військ, а також землі, надані підприємствам, що експлуатують лінії електропередач і зв’язку. Межі земель цієї категорії найрухливіші, що пов’язано в першу чергу з появою дедалі нових видів діяльності. Тому перелік земель цієї категорії земельного фонду є відкритим. Нині до цієї категорії земель включають, зокрема, землі, надані для функціонування космічної інфраструктури України. Землями запасу (п.2 ст. 19 ЗК України) визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування, та землі, правила власності або користування якими припинено відповідно до законодавства України. Структура і склад земельного фонду не є незмінним. Вони змінюються під впливом економічних, екологічних, геополітичних та інших факторів. Зміні підлягає співвідношення земель різних категорій всередині існуючого поділу. В першу чергу це зумовлено розвитком приватизації земель, їх вилученням і наданням для здійснення того чи іншого виду діяльності, зміною цільового призначення земель для відновлення стану деградованих, забруднених чи пошкоджених земель. Правовий режим земель для користування надрами. Виникнення відносин користування надрами пов’язане з низкою юридичних фактів. По-перше, одержання спеціального дозволу на користування надрами, що передбачено ст. 16 Кодексу України про надра, яке здійснюється після попереднього погодження з відповідною місцевою радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. По-друге, одержання державного акту про надання гірничого відводу, що визначено ст. 17 Кодексу України про надра. По-третє, одержання земельної ділянки в порядку, передбаченому Земельним Кодексом України, на що вказує ст. 18 Кодексу України про надра. За загальним правилом, як передбачає ст. 66 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок для потреб, пов’язаних з користування надрами, проводиться після оформлення у встановленому порядку прав користування надрами, тобто одержання спеціального дозволу і акту про надання гірничого відводу. Однак існують випадки, коли право користування надрами є фактично похідним від права власності на землю чи права землекористування. Така ситуація передбачена ст. 23 Кодексу України про надра. Вона містить право землевласників і землекористувачів без спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Законодавством визначені ситуації, коли здійснення окремих видів користування надрами можливе без вилучення земельних ділянок у попередніх власників чи користувачів і передачі у користування суб’єктам надрокористування. Відповідно до ст. 97 ЗК України підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем.
Серед категорій земель найважливіше економічне значення мають землі сільськогосподарського призначення, тобто такі, що надані для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети. Основна частина цих земель зайнята сільськогосподарськими угіддями. Про величезну роль земель сільськогосподарського призначення для України свідчать їх кількісні показники: із 60,3 млн гектарів усіх земель країни майже 70% (41,8 млн га) складають саме ці землі. З них 33 млн га складають орні землі. Площі с/г земельних угідь у різних частинах України коливаються від 37% (Закарпатська обл.) до 89% (Запорізька обл.). Особлива економічна і соціальна роль земель с/г призначення зумовлена їхніми унікальними природними факторами. При цьому йдеться про грунти як складову земель с/г призначення. Їхнє наукове визначення дає Закон України “Про охорону земель” від 19 червня 2003 р., пояснюючи термін “грунти” як “природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилось на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості – родючості” (ст. 1). Враховуючи таку унікальну цінність грунтів, Земельний Кодекс України вперше правомірно визнав їх “об’єктом особливої охорони” (ст.168), а ст. 150 дає їм юридичну градацію, зараховуючи до “особливо цінних земель” і встановлює спеціальний порядок їхнього вилучення. Цій категорії земель присвячена глава 5 Земельного Кодексу України (ст.22-37 ЗК). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, с/г підприємствам, с/г науково-дослідним установам та навчальним закладам, несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства. Важливим є те, що землі с/г призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. 6.Суб’єкти сільськогосподарського землевикористання, їх права та обов’язки щодо використання та охорони земель сільськогосподарського призначення. Ст. 13 Конституції України визнає землі об’єктом права власності Українського народу. Винятково важливе значення для визначення всебічної цінності землі має ст. 14 Конституції України. Введення в ранг конституційної правової норми положення про те, що “земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави” означає, що йдеться про унікальний і пріоритетний об’єкт правових відносин, яким є, передусім, землі сільськогосподарського призначення. Громадяни України, зокрема селяни, наділені спеціальною земельною правосуб’єктністю. Вони здатні володіти певними земельними правами і нести відповідні обов’язки, тобто мати земельну правоздатність. Разом з тим, вони здатні самостійно, власними діями здійснювати ці права і обов’язки, тобто мати земельну дієздатність. В загальному, земельну правосуб’єктність стосовно земель сільськогосподарського призначення мають всі громадяни України (щодо іноземних громадян та осіб без громадянства вона обмежена земельними орендними відносинами). Проте, для її реалізації необхідно мати цілий ряд правових умов, передбачених земельним законодавством України. Зокрема, Земельним Кодексом України, глава 5 ст. 22-37. Більш детально це питання розглянуто в темі № 1, зокрема в питанні “Земельна реформа в Україні”. Права власників земельних ділянок визначені у ст. 90 ЗК України. Що стосується земель сільськогосподарського призначення, то всім суб’єктам, які мають земельну право- та дієздатність, земельним законодавством встановлено особливі вимоги та правила використання цих земель як найбільш цінної категорії земель України, зокрема:
7.Правові форми використання земель сільськогосподарського призначення. Використання земель та інших природних ресурсів суб'єктами сільськогосподарської діяльності може здійснюватися на праві колективної і приватної власності на землю та права природокористування, в тому числі орендного. Основними користувачами земель сільськогосподарського призначення є колективні та інші сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи і акціонерні товариства, а також сільськогосподарські науково-дослідні й навчальні заклади. На праві колективної власності можуть використовуватись землі, які передаються безкоштовно колективним сільськогосподарським: підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Передача ділянок у колективну власність провадиться місцевими радами народних депутатів, на території яких вони розташовані. Разом з тим, не можуть передаватись у таку власність землі загального користування населених пунктів, землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної системи, транспорту, зв'язку, оборонного, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового фонду, за винятком невеликих ділянок до 5 га; водного фонду, за винятком невеликих до 3 га, земельних ділянок, що входять до складу сільськогосподарських угідь, та землі сільськогосподарських науково-дослідних установ, навчальних закладів тощо. Розпорядження землями, які перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член колективу сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства має право на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у власності відповідного підприємства, кооперативу, товариства. Це право посвідчується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки в умовних кадастрових гектарах та вартісному виразі, яке може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування й застави. В той же час ці особи можуть безперешкодно вийти з відповідного підприємства, кооперативу, товариства та одержати безкоштовно у приватну власність належний їм пай у натурі на місцевості і отримати на цю частку Державний акт на право приватної власності на землю. Разом з тим, власникам таких земель можуть передаватися для використання ділянки для сільськогосподарських цілей на праві постійного або тимчасового користування, у тому числі на праві орендного використання земель. Розміщення об'єктів внутрішньогосподарського будівництва на землях сільськогосподарських кооперативів, підприємств, товариств проводиться відповідно до затверджуваних проектів внутрішньогосподарського землеустрою. Однак, як правило, не допускається використання для будівництва цих об'єктів зрошувальних і осушених земель, ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, тощо. Громадяни, зайняті у сільському господарстві, або ті, які проживають у селах, можуть використовувати землі на праві приватної власності для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва. Зокрема, громадянам, які виявили бажання вести фермерське господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, передаються за їх заявами земельні ділянки у власність або користування відповідними районними (міськими) радами. Для ведення фермерського господарства використовуються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх інших земель. Конкретні розміри ділянок в межах норм визначають відповідно районні, міські ради, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації селянського господарства і можливостей обробітку наданих земель переважно членами даних господарств. До того ж ці ділянки не підлягають поділу. Поряд з названою формою права власності законодавством передбачається передача безоплатно земельної ділянки у розмірі не більше 0,6 га громадянам для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішень сільської, селищної, міської ради. Збільшення розміру таких ділянок до 2 га може провадитись за погодженням з обласною радою. У сільських населених пунктах громадянам за рішенням сільської ради можуть надаватися у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку у розмірі не більше 0,25 га, для будівництва гаражів — площею не більше 0,01 га та для індивідуального дачного будівництва — ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,10 га. Для індивідуального садівництва використовуються ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га; а для ведення колективного садівництва кооперативам громадян передаються і використовуються в подальшому ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га на одного члена кооперативу. Для зайняття традиційними народними промислами використовуються земельні ділянки, які надаються громадянам у сільській місцевості за рішенням сільських рад. Розміри їх встановлюються відповідними радами з урахуванням місцевих умов. Чинне законодавство передбачає такі види використання природних ресурсів: право землекористування, водокористування, лісокористування, право користування надрами, корисними копалинами місцевого значення, торфом тощо, право користування тваринним світом для потреб сільського господарства. Право користування землею може бути постійним або тимчасовим з встановленням строку до трьох років (короткостроковим) та від трьох до десяти років (довгостроковим). Зокрема, громадянам можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва у розмірі, що не перевищує 0,15 га. Кооперативам громадян надаються ділянки для колективного городництва. Якщо громадяни мають у власності худобу, то їм надаються в користування ділянки для сінокосіння і випасання худоби у розмірі, який не перевищує 1 га. 8.Особливості вилучення сільськогосподарських земель. |
| Щодо надання роз’яснення з питань видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно питань, пов’язаних з видачею сертифіката на право на земельну... |
Сутність договорів про землю, виникнення права власності на земельну... |
| ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ... |
План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
| Злочини проти власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може... |
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
| Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
Термін “ДЖЕРЕЛО ПРАВА” може сприйматися в таких аспектах Форми, в яких закріплюються правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право |
| Інформаційний екземпляр Надання дозволу на розробку технічної документації щодо виготовлення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку... |
Поняття і зміст права власності на природні ресурси Право власності на природні ресурси — це інститут екологічного права, нормами якого регулюються суспільні відносини належності природних... |