|
|
Скачати 1.18 Mb.
|
|
Тема 6. Державна реєстрація та юридичне посвідчення (оформлення) прав на землю. 1.Поняття та юридичне значення державної реєстрації прав на земельні ділянки та правочинів з ними. 2. Права та обмеження, що підлягають державній реєстрації. 3. Органи державної реєстрації прав. Державний реєстр прав. 4. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень. 5. Виникнення та посвідчення прав на земельну ділянку. Документи, що посвідчують права на земельні ділянки. 6. Порядок видачі Державних актів на право власності на земельні ділянки. 7. Нотаріальне посвідчення правочинів із земельними ділянками. 1.Поняття та юридичне значення державної реєстрації прав на земельні ділянки та правочинів з ними. Останньою стадією набуття прав на землю є видача документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою та його реєстрація. Як зазначено в ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на землю та право постійного користування землею посвідчується державними актами, як це встановлено ст. 126 ЗК України. Форму таких актів затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 2002 р. Президентом України затверджено Указ «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р. Державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру покладена на Державний комітет України по земельних ресурсах. Важливого значення для реалізації прав на землю набуває їх юридично-процесуальне забезпечення. Юридичними джерелами, які містять процесуальні норми, є нормативні акти, що їх приймають державні органи. Основне місце серед юридичних джерел реалізації прав на землю належить Конституції України. Перш за все вона створила необхідні умови для подальшого становлення та розвитку інституту права власності на землю. Відповідні норми Конституції України виступають основними чинниками, які забезпечують функціонування механізму реалізації прав на землю. Юридичними джерелами, що містять елементи процесуального забезпечення реалізації прав на землю, є норми ЗК України. У ньому містяться процесуальні норми стосовно визначення основних земельно-процесуальних проваджень, а також порядку їх здійснення. Зокрема, ст. 202 ЗКУ передбачає порядок державної реєстрації земельних ділянок; ст. 100 визначає порядок державної реєстрації договорів про встановленнч земельного сервітуту в порядку, встановленому для реєстрації прав на нерухоме майно; ст.. 125 – про реєстрацію документів, що посвідчують права на земельні ділянки (право власності та право постійного користування). ЗК України визначає підстави припинення права власності на земельну ділянку (ст. 140) та підстави припинення права користування земельною ділянкою (ст. 141). Припинення прав на землю також має свої земельно-процесуальні засади. Натомість, ст.. 210 ЦК України передбачає реєстрацію правочинів щодо земельних ділянок, а ЗУ „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” – реєстрацію прав на земельні ділянки. Одним з видів юридичних джерел, що містять елементи процесуального забезпечення реалізації прав на землю, є норми указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України. Їх призначення полягає у конкретизації процесуальних положень ЗК України. Вони можуть стосуватися як загальних питань надання та припинення прав на землю, так і окремих його сторін. Постановами Кабінету Міністрів України передбачено також процесуальне забезпечення таких питань, як: порядок державної реєстрації договорів оренди землі (постанова від 25 грудня 1998 р., порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) (постанова від 24 січня 2000 р. 2. Права та обмеження, що підлягають державній реєстрації. Принагідно слід звернути увагу, що законодавство не розрізняє (і не розкриває) термінів „обмеження” і „обтяження” і в більшості випадків вони вживаються як тотожні. Але, як зазначає В.В. Носік, хоча обмеження права власності на землю за змістом є близькою до обтяження, однак ці юридичні категорії не можна розглядати як тотожні. На думку науковця, з позиції теорії земельного права обмеження права власності на земельні ділянки доцільно розглядати як самостійний вид земельних правовідносин, що виникають на підставі юридичних фактів, визначених у законі чи у договорі у випадках, передбачених законом. Обтяження ж мають іншу юридичну природу і можуть зобов’язати власника утримуватися від виконання тих чи інших дій щодо земельної ділянки і обмежують права власника правами третіх осіб (договором іпотеки, ренти, умовами заповіту тощо), чи сервітутами на земельну ділянку. Що стосується обмежень (обтяжень) таких прав, то вони можуть встановлюватися лише законом. Нагадаємо, що п. 1 ст. 110 Земельного кодексу України зазначає, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлене обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Стаття 111 ЗК перераховує види обмежень, серед яких є заборони на продаж, на передачу в оренду (суборенду), на провадження окремих видів діяльності, на зміну цільового призначення, умови прийняття спадщини тільки зазначеним спадкоємцем, умови виконувати певні роботи а також інші зобов’язання, обмеження (обтяження) або умови (проаналізувати норми ст. 11).. Разом з тим, ст.. 4 ЗУ „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” встановлює, що обов’язковій державній реєстрації підлягають обмеження таких речових прав на землю як право власності, право земельного сервітуту, право постійного користування земельною ділянкою, емфітезмс, суперфіцій тощо. Проаналізувавши як цивільне так і земельне законодавство, наукові дослідження стосовно прав та обмежень на земельні ділянки, необхідно врахувати, що законодавство передбачає норми щодо захисту прав землевласників та землекористувачів при обмеженні (обтяженні) їхніх прав. Тому можна виокремити фактичні та юридичні підстави звернення за захистом прав суб’єктів при обмеженні (обтяженні) їх прав на земельні ділянки, які були запропоновані в юридичній літературі. Зокрема, до категорії фактичних підстав можна віднести позбавлення власника права користування земельною ділянкою (наприклад, здійснення на земельній ділянці робіт, що унеможливлюють користування нею). Натомість до юридичних підстав слід віднести позбавлення власника або користувача володіння – наприклад, шляхом знищення або підробки правоустановчих документів (державних актів, договорів про встановлення сервітутів, договорів оренди, відсутність державної реєстрації обмежень, що порушує вимоги ч. 2 ст. 111 ЗК України). Отже, в залежності від виду обмеження та з урахуванням меж допустимості визначення його особливостей, строк дії обмеження може бути обумовлений у нормі закону чи в договірному порядку. 3. Органи державної реєстрації прав. Державний реєстр прав. Згідно розяснення Міністерства Юстиції України від 27.05.2011року „Зміни в системі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно”: Ще 1 липня 2004 року прийнято Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" ( 1952-15 ) (далі - Закон 2004 року), який визначав правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Систему органів державної реєстрації прав за Законом 2004 року ( 1952-15 ) складали центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом(центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях,які є місцевими органами державної реєстрації прав. Однак, система державної реєстрації прав, передбачена Законом 2004 року ( 1952-15 ), не була створена. У зв'язку з цим виникла необхідність у регулюванні відносин, пов'язаних з державною реєстрацією прав на нерухоме майно, на якісно новому рівні. Саме тому Верховною Радою України 11 лютого 2010 року і прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" ( 1878-17 ) (далі - Закон), яким Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" ( 1952-15 ) викладено у новій редакції та внесено зміни до деяких законодавчих актів, які регулюють відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно. Закон спрямований на виправлення практики, що склалася в Україні у сфері регулювання відносин, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно. Так, Законом ( 1878-17 ) передбачається створення єдиної системи державної еєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і визначаються нові підходи до державного регулювання цивільних правовідносин у цій сфері. При цьому, Закон визначив інший концептуальний підхід як до процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, так і до системи органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Це і стало першим кроком у реформуванні системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та вирішенні вищезазначеного питання. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно за Законом ( 1878-17 ) здійснюватиметься за принципом "єдиного вікна", який полягає у тому, що в одному органі будуть реєструватися всі права та обтяження на нерухоме майно, як на земельні ділянки, так і на об'єкти, розташовані на них. Новий підхід щодо побудови системи органів державної реєстрації є виваженим та ґрунтується на тому, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто, державна реєстрація прав є виключно функцією держави, яка набуває і здійснює свої права та обов'язки через органи державної влади і саме тому орган державної влади і має забезпечувати реалізацію такої функції. Відповідно до Закону ( 1878-17 ) систему органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно складатимуть спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав, який є держателем Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав. Водночас у ході реалізації адміністративної реформи зазнала змін і система органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Так, відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 року N 1085/2010 ( 1085/2010 ) "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" в Україні розпочато адміністративну реформу, однією із концептуальних засад якої є покладення різного функціонального характеру повноважень на міністерства, служби, агентства та інспекції. Цим Указом вирішено утворити Державну реєстраційну службу та покласти на неї ункції з реалізації державної політики у сфері реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - ідприємців, у сфері реєстрації релігійних організацій, а також функції Міністерства юстиції з реалізації державної політики у сфері реєстрації. Необхідно відмітити, що Закон ( 1878-17 ) розширив перелік речових прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації. Згідно зі статтею 4 Закону ( 1878-17 ) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. При цьому, речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно. Отже, розширення переліку прав, які підлягають державній реєстрації забезпечить захист не лише власнику, а й правоволодільцям, яким належать інші речові права на це нерухоме майно. Не слід залишати поза увагою і урегулювання відносин, пов'язаних з моментом виникнення права на нерухоме майно. На відміну від існуючого стану, відповідно до якого Цивільний кодекс України ( 435-15 ) в залежності від способів набуття права власності на нерухоме майно, по-різному визначає момент виникнення права власності на майно (з моменту державної реєстрації права власності на майно, з моменту державної реєстрації договору у державному реєстрі правочинів), з 1 січня 2012 року на законодавчому рівні буде встановлено єдиний момент виникнення прав на нерухоме майно. Моментом виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації є омент їх реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В свою чергу, датою і часом державної реєстрації прав та їх обтяжень вважається дата і час реєстрації відповідної заяви в органі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Встановлені і гарантії захисту для власників, які набули право власності до набрання чинності Законом ( 1878-17 ). Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав. Однією із нових концептуальних засад у регулюванні відносин у сфері державної реєстрації відповідно до Закону ( 1878-17 ) є відмова держави від здійснення державної реєстрації правочинів. Із положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) виключені норми, які регулюють відносини, пов'язані з її проведенням. Відповідно до чинної редакції статті 794 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації. У свою чергу, Законом ( 1878-17 ) вказану статтю Цивільного кодексу України ( 435-15 ) викладено у новій редакції (набуває чинності з 1 січня 2012 року),відповідно до якої право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до Закону ( 1878-17 ). Єдиним критерієм, який залишається незмінним як у випадку державної реєстрації правочинів, так і у випадку державної реєстрації прав, що виникають на підставі таких правочинів, є строк, на який укладено договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), що становить не менш як три роки. Слід також відмітити, що нова редакція Закону ( 1878-17 ) скасує необхідність реєстрації договору оренди земельної ділянки, встановивши необхідність державної реєстрації права такої оренди. Так, з 1 січня 2012 року набирають чинності зміни до Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ), якими передбачається виключення статей 18, 20, що врегульовують відносини, пов'язані з державною реєстрацією договору оренди землі. Натомість статтю 6 Закону ( 1878-17 ) доповнено частиною п'ятою, згідно з якою саме право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Важливе значення для захисту прав власності має і той факт, що буде створено та забезпечено функціонування єдиної державної інформаційної системи, що міститиме відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав - Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Враховуючи все наведене вище, слід підвести такі підсумки прийняття Закону ( 1878-17 ): - розширення переліку речових прав, що підлягають державній реєстрації та визначив новий орган державної влади з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; - концентрація надання послуг з реєстрації речових прав та їх обтяжень як на об'єкти нерухомого майна, так і на земельні ділянки в одному органі - створення єдиної системи органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; - відміна необхідності "збирання" виписок та довідок з різних державних реєстрів (реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстр іпотек, реєстр правочинів, тощо). Повноцінне функціонування системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в порядку визначеному Законом ( 1878-17 ), розпочнеться з 1 січня 2012 року. На сьогодні Міністерством юстиції спільно з іншими органами державної влади вживаються всі необхідні заходи для запровадження такої системи з 1 січня 2012 року, як це передбачає Закон. Безумовно запровадження системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні забезпечить належний рівень захисту прав власності фізичних і юридичних осіб на нерухоме майно, гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ), створення сприятливих умов для розвитку ринкових відносин та поліпшення інвестиційної клімату в Україні. Постановою КМУ від 22 лютого 2012 р. № 118 «Про інформаційну взаємодію органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, та органу державної реєстрації прав» Внесено зміни і доповнення: Відповідно до статті 30 Закону України “Про Державний земельний кадастр”, частини другої статті 10, статті 281 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” Кабінет Міністрів України постановляє: 1. Затвердити такі, що додаються: Порядок надання інформації про зареєстровані земельні ділянки органу державної реєстрації прав та про зареєстровані речові права на земельні ділянки органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру; Порядок надання органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, органу державної реєстрації прав доступу до перегляду кадастрових карт (планів). 2. Ця постанова набирає чинності одночасно із Законом України “Про державний земельний кадастр”. 4. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у статті 24. «Відмова у державній реєстрації прав» передбачає, що: 1. У державній реєстрації права може бути відмовлено в разі,якщо: - заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі; - із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; - подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; - заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна; - заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване. 2. Відмова в державній реєстрації прав із підстав, зазначених в абзаці четвертому частини першої цієї статті, не позбавляє особу права повторно звернутися із заявою за умови усунення підстав для відмови у державній реєстрації прав. 3. Відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена. 5. Виникнення та посвідчення прав на земельну ділянку. Документи, що посвідчують права на земельні ділянки. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним Кодексом України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; б) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, проводиться один раз по кожному виду використання. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність проводиться у порядку, визначеному ЗК України (ст. ст.122, 123). Реалізувати право на землю можна також шляхом придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод. Продаж таких земельних ділянок здійснюється органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до норм ЗК України. (глава 20, 21 Кодексу). Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських районних державних адміністрацій. Закріплені ст. 84 ЗК України підстави набуття державою права власності на землю можна розглядати як юридичні факти, з якими пов’язується виникнення, зміни і припинення відносин власності на землю. Держава в особі своїх органів набуває у власність земельні ділянки у разі: відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; придбання за договорами купівлі-продажу; дарування; міни; іншими цивільно-правовими угодами; прийняття спадщини; передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; конфіскації земельної ділянки. Вказаний перелік правових підстав набуття державою права власності на землю є вичерпним. Передбачені у цій статті ЗК підстави можуть бути застосовані лише після того, як у встановленому законом порядку буде проведено розмежування земель державної та комунальної власності відповідно до ЗУ «Про розмежування земель державної і комунальної власності». Для іноземних громадян та осіб без громадянства ЗК України (ч. 3 ст. 81) закріплює не лише підстави набуття у приватну власність земельних ділянок, але й вказує також на умови щодо набуття цього права. Так, іноземні громадяни і особи без громадянства можуть набувати у власність земельні ділянки на підставі: договору купівлі-продажу, дарування, міни та інших цивільно-правових угод; викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини. Правовими умовами набуття у приватну власність земельних ділянок вказаними особами є те, що об’єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також за межами населених пунктів, якщо на таких ділянках розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Що стосується земель сільськогосподарського призначення, прийнятих у спадщину іноземними громадянами або особами без громадянства, то відповідно до ч.4 ст. 81 ЗК України такі землі протягом року підлягають відчуженню. Однак, на думку науковців, механізм реалізації цієї норми ЗК недостатньо визначений у чинному земельному законодавстві. Адже особа може відчужувати той чи інший об’єкт тоді, коли він належить їй на праві власності. Але ЗК не передбачає можливості оформлення права власності на земельні ділянки на іноземних громадян та осіб без громадянства. Що стосується іноземних юридичних осіб, то за правилами ч. 3 ст. 82 вони можуть набувати у власність земельні ділянки на території України у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна. Для іноземних юридичних осіб ЗК закріплюючи підстави набуття у приватну власність земельних ділянок, одночасно вказує також на умови, які мають бути враховані при набутті цими особами земельних ділянок у приватну власність. Зокрема, особливе значення має те, що об’єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки несільськогосподарського призначення як у межах населених пунктів, а також за межами, якщо на таких ділянках розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Крім того, іноземні юридичні особи можуть набувати у власність на конкурентних засадах шляхом участі у земельних торгах незабудовані земельні ділянки для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Але це право також обумовлене обов’язком реєстрації у встановленому порядку свого представництва з правом здійснення підприємницької діяльності в Україні. Що стосується земель сільськогосподарського призначення, то відносно останніх поширюється таке ж правило, як і для фізичних іноземних осіб та осіб без громадянства. Підстави, умови та порядок набуття іноземними державами у власність земельних ділянок регулюється ЗК України, ЦК України, а також іншими законодавчими актами. Так, відповідно до ст. 85 ЗК України іноземним державам надано право набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів. Іноземні держави не можуть мати у власності земельні ділянки з метою використання їх для інших потреб (видобуток корисних копалин, розміщення військових баз і формувань, проведення космічних досліджень тощо). Для таких потреб земельні ділянки можуть виділятися лише в оренду на умовах, передбачених чинним законодавством України та міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України. Продаж земельних ділянок іноземним державам і іноземним юридичним особам обов’язково погоджується з Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Посвідчення прав на земельну ділянку здійснюється в порядку, визначеному законом. Детальніше тема № 3. 6. Порядок видачі Державних актів на право власності на земельні ділянки. |
| Щодо надання роз’яснення з питань видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно питань, пов’язаних з видачею сертифіката на право на земельну... |
Сутність договорів про землю, виникнення права власності на земельну... |
| ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ... |
План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
| Злочини проти власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може... |
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
| Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
Термін “ДЖЕРЕЛО ПРАВА” може сприйматися в таких аспектах Форми, в яких закріплюються правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право |
| Інформаційний екземпляр Надання дозволу на розробку технічної документації щодо виготовлення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку... |
Поняття і зміст права власності на природні ресурси Право власності на природні ресурси — це інститут екологічного права, нормами якого регулюються суспільні відносини належності природних... |