|
|
Скачати 1.18 Mb.
|
|
Тема 5. Основні правові форми набуття права власності на землю. Право на земельну частку (пай).==розділ IVЗКУ. 1. Поняття та загальна характеристика правових підстав та форм набуття права власності на землю громадянами, юридичними особами та територіальними громадянами і державою. 2. Цивільно-правові форми набуття та реалізації права власності на землю (купівля-продаж, дарування, спадкування). 3 Поняття та юридичні підстави приватизації земель за діючим законодавством. Суб’єкти приватизації земель. 4. Поняття та порядок паювання земель. Суб’єкти права на земельну частку (пай). 5. Юридичне посвідчення права на земельну частку (пай). Порядок передачі земельних ділянок у власність. Юридичні гарантії здійснення приватизації земель. 6. Викуп земельних ділянок та його правове регулювання. 1. Поняття та загальна характеристика правових підстав та форм набуття права власності на землю громадянами, юридичними особами та територіальними громадянами і державою. Здійснення права власності на землю потребує відповіді на запитання, яким чином передбачені в Конституції України суб’єкти права власності на землю зможуть втілити у реальність передбачене в Основному Законі об’єктивне право власності на землю? В науковій та іншій юридичній літературі поняття “умови виникнення права власності” розглядається у широкому розумінні, яким охоплюються безпосередньо умови, дії та інші підстави та способи набуття права власності. Стосовно цього О.В.Дзера зазначає, що для виникнення у громадянина права власності необхідно, щоб мали місце певні умови, дії, юридичні факти, які визнаються нормами цивільного законодавства, а в деяких випадках також нормами інших галузей законодавства (сімейного, земельного тощо). Що стосується юридичної сутності підстав та умов набуття права власності на земельні ділянки в Україні, то вони потребують більш детального та глибшого дослідження в розумінні тлумачення цих норм, з метою їх правильного застосування. Окремі науковці вважають, що важливим також є той факт, що реалізація земельних прав суб’єктами шляхом набуття права приватної власності на земельну ділянку тісно пов’язане з гарантіями цих прав. Це обумовлено тим, що виникнення права приватної власності на земельну ділянку у однієї особи водночас є підставою припинення цього права на цю ділянку у іншої особи (попереднього власника). При цьому важливим є забезпечення дотримання встановленого земельно-правового порядку щодо переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого. Очевидно, що для набуття права власності на земельну ділянку більш прийнятною вбачається саме такий погляд на правову природу умов виникнення права власності на земельну ділянку. Принагідно варто зазначити, що в земельно-правовій літературі не дається загального визначення поняття “умови набуття права власності на землю”. В етимологічному значенні термін “умови” тлумачиться як: “необхідна обставина, яка зумовлює здійснення, створення, утворення чого-небудь, або сприяє чомусь; обставини, особливості реальної дійсності, за яких відбувається або здійснюється що-небудь; правила, які існують або встановлені в тій чи іншій галузі життя, діяльності, які забезпечують нормальну роботу чого-небудь”. При цьому, як зазначає В.В. Носік, не варто ототожнювати умови і підстави набуття права власності на землю, оскільки кожна з цих категорій має самостійне значення для набуття права власності на землю. Якщо підстави набуття права власності на землю являють собою об’єктивні події, а також вольові дії тих чи інших суб’єктів, то умови набуття права власності на землю необхідно розглядати через призму певних обставин, правил, норм, за наявності яких громадяни, юридичні особи чи держава можуть стати власниками земельних ділянок. Саме у поєднанні з підставами набуття права власності на землю умови забезпечують можливість згаданим суб’єктам одержати земельну ділянку на підставах права власності. Разом з тим, В.І. Андрейцев слушно зауважує, що як в чинному законодавстві так і в науковій та спеціальній літературі почали застосовуватися, в якості підстав, поряд із терміном „приватизація” й інші замінники – „платна приватизація”, „передача земельних ділянок у власність шляхом викупу”, „продаж земельних ділянок” як тотожні. На думку вченого, поняття набуття прав на земельні ділянки має свої юридичні особливості і відрізняє вказаний процес від купівлі-продажу та інших форм відчуження земельних ділянок і тому розглядається як самостійна юридична категорія, яка у поєднанні із законодавчо закріпленими підставами забезпечує здійснення суб’єктивного права власності на землю. Цікавою також є позиція молодого науковця І Спасибо. Досліджуючи питання спільних рис і розбіжностей між підставами та способами набуття права власності цей науковець підкреслює, що те, що є підставою, не може бути способом. Зокрема, на його думку, підставою набуття права власності слід вважати такий юридичний факт, який тягне за собою виникнення зобов’язальних правовідносин, а способом набуття права власності – юридичний факт, з яким пов’язується виникнення права власності.
2. Цивільно-правові форми набуття та реалізації права власності на землю (купівля-продаж, дарування, спадкування). Продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення регламентується Указом Президента України “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” від 19 січня 1999 р. № 32. Даний продаж стосується земель, що перебувають у державній або комунальній власності і запроваджувалося з метою створення умов для ефективного використання землі, стимулювання підприємницької діяльності, заохочення інвестицій. Дія цього Указу не поширюється на:
Об’єктами купівлі-продажу відповідно до цього Указу є земельні ділянки, на яких знаходяться об’єкти нерухомого майна, в тому числі об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України. Суб’єктами продажі (продавцями) земельних ділянок несільськогосподарського призначення є: щодо земель комунальної власності - сільські, селищні, міські Ради або уповноважені ними органи; щодо земель державної власності - районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації РМ АРК. Рішення про продаж земельних ділянок зазначені органи виконавчої влади приймають за попереднім погодженням цих питань на сесіях відповідних рад. Покупцями земельних ділянок несільськогосподарського призначення можуть бути громадяни України – суб’єкти підприємницької діяльності; юридичні особи України. Такі земельні ділянки продаються покупцям, яким належать об’єкти нерухомого майна, розташовані на такій земельній ділянці. Ці земельні ділянки щорічно визначаються у переліку, який затверджується відповідними радами, і на які органи земельних ресурсів розробляють технічний паспорт кожної земельної ділянки. Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення підлягає нотаріальному посвідченню і є підставою для оформлення відповідного державного акта на право власності на цю земельну ділянку. Державний акт на право власності на земельну ділянку реєструється місцевими державними органами земельних ресурсів. Купівля-продаж земельних ділянок здійснюється у відповідності з Порядком посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Даний Порядок розроблений Мінюстом України і Держкомземом України та затверджений спільно виданим ними наказом від 6 червня 1996 р. № 14/5/48 із змінами та доповненнями. Цей порядок застосовується щодо: відчуження земельних ділянок для ведення фермерського господарства (понад норми); для ведення особистого селянського господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і індивідуального гаражного будівництва, а також відчуження права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Успадкування земельної ділянки виникає на підставі цивільного законодавства за заповітом або за законом. У разі успадкування за заповітом право приватної власності на земельну ділянку виникає на підставі складеного у відповідності з законодавством заповіту власника земельної ділянки в порядку та в строки, встановлені заповітом і законом (ст.ст.1233-1257 ЦК України). Успадкування за законом регулюється ст.ст. 1258-1267 ЦК України. Спадкоємець стає власником землі після проходження процедури вступу до успадкування і реєстрації права власності в державних органах. Не допускається поділ між спадкоємцями земельної ділянки, якщо це призводить до унеможливлення використання її за призначенням. За відсутності спадкоємців або у разі відмови від спадкоємства земельна ділянка передається у державну власність. У разі успадкування земельної ділянки особою, яка не досягла повноліття, її законні представники можуть до досягнення спадкоємцем повноліття передавати цю земельну ділянку в оренду. Свідоцтво про успадкування земельної ділянки є підставою для видачі спадкоємцю державного акта на право власності на землю. Земельна ділянка фермерського господарства, яка успадковується, поділу між спадкоємцями не підлягає і передається тому із членів господарства або із членів спадкоємців будь-якої черги, хто виявив бажання вести фермерське господарство. В спірних питаннях спадкоємці звертаються в суд. Якщо спадкоємці не виявили бажання вести фермерське господарство на успадкованих землях, вони мають право продати ці землі та отримати кожен свою частку. Земельний кодекс України передбачає обмін земельних ділянок. Земельні ділянки, що перебувають у приватній власності, можуть обмінюватися одна на одну в будь-якому співвідношенні, на підставі укладеної угоди про обмін, яка підлягає нотаріальному посвідченню, яка є підставою для переоформлення державних актів на право власності на землю. Угоди з питань дарування, успадкування, обміну земельних ділянок укладаються у письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди щодо земельних ділянок, на яких розміщені будинки, будівлі і споруди оформляються одним договором. Угоди щодо земельних ділянок вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення. Застава земельної ділянки – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань. Застава (іпотека) земельної ділянки виникає у зв’язку з договором чи законом. Предметом застави (іпотеки) може бути земельна ділянка, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, або частка в праві спільної власності на земельну ділянку та земельна ділянка, яка може бути відчужена заставодавцем і на яку може бути звернене стягнення. Предметом застави не можуть бути земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, приватизація яких заборонена відповідно до вимог Земельного кодексу України. Земельна ділянка, що перебуває у спільній власності, може бути передана у заставу лише за згодою всіх власників. 3 Поняття та юридичні підстави приватизації земель за діючим законодавством. Суб’єкти приватизації земель. Земельним кодексом України передбачена безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам із земель права державної або комунальної власності. Ця передача здійснюється місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Внаслідок проведення земельної реформи в Україні майже всі сільськогосподарські угіддя України, які були власністю держави, були передані у власність селянам, які на момент приватизації працювали в колгоспах або інших с/г господарствах, або були колгоспними пенсіонерами (ст.ст. 21, 25 ЗКУ). Більш детально це питання викладено в темі № 3. Ми розглядаємо процедуру приватизації земельних ділянок, які знаходяться у користуванні громадян. Для цього громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні, подає заяву до відповідної державної адміністрації або органу місцевого самоврядування за місцем знаходження його земельної ділянки. Зазначена земельна ділянка передається у власність громадянину на підставі відповідного рішення цих органів та кадастрових матеріалів, що підтверджують її розмір. Для отримання земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, для цілей, передбачених ст. 121 ЗК України, громадянин подає заяву до сільської (селищної або міської) ради за місцем знаходження земельної ділянки.(розділ ІУ Кодексу). Суб’єктами приватизації земельних ділянок в Україні є громадяни України, юридичні особи, територіальні громади, сільські, селищні, міські Ради або уповноважені ними органи, районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації РМ АРК. Суб’єктів права власності на землю визначає Земельний Кодекс України у ст. 80, 81,82, 83., та ЦК України у ст.374.
Що стосується питання приватизації земель, то в даному випадку суб’єктами приватизації земель сільськогосподарського призначення можуть бути лише громадяни України, які на момент проведення земельної реформи були членами колгоспів, радгоспів і інших господарств, або пенсіонерами, але на момент паювання земель не вийшли з членів цих господарств. Разом з тим, суб’єктами, які беруть участь у приватизації земель є органи місцевого самоврядування, на території яких відбувається приватизація земель. 4. Поняття та порядок паювання земель. Суб’єкти права на земельну частку (пай). Як вже було сказано у темі № 3, на другому етапі земельної реформи кожний член КСП, який мав право на земельну частку (пай) та на майновий пай, отримав відповідні сертифікати, що підтверджували його право власності на певну кількість кадастрових гектарів (тобто умовних, а не в натурі) землі, а також на майно певної вартості. На реалізацію положень ЗK України 1992 року на умовах та в порядку, встановлених указами Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11.1994 р. та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 р., були здійсненні заходи щодо паювання між членами колективних сільськогосподарських підприємств (надалі КСП) земель, що належали цим підприємствам на праві колективної власності. Власники земельних часток (паїв) отримали право розпоряджатися ними аж до виділення земельної частки (паю) в натурі у вигляді земельної ділянки на місцевості, право на яку посвідчується державним актом на право приватної власності на землю. Таким чином, в процесі другого етапу реформування було розпайовано сільськогосподарські землі, що знаходились у колективній власності. В результаті цього етапу майже 6 млн. громадян України, які були членами близько 11000 КСП, отримали сертифікати на право на земельну частку (пай).Правовою підставою цього етапу був Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11. 1994 р. Отже, КСП були реорганізовані у форми господарювання приватного типу або ж ліквідовані. У процесі проведення цих заходів КСП перестали існувати, а питання про передачу членам КСП земельних ділянок у розмірах земельних паїв у приватну власність не було вирішено до кінця. Розв’язання цієї проблеми було покладено на ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 р. Цим Законом сільські, селищні міські ради та районі державні адміністрації наділені повноваженнями щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Вони приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв). При цьому сільські, селищні міські ради приймають рішення щодо земельних ділянок у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - щодо земельних ділянок за межами населених пунктів. 5.Юридичне посвідчення права на земельну частку (пай). Документом, який посвідчує право власності на земельну частку (пай) є Державний акт на право приватної власності на землю. Цей порядок регулюється ст. ст. 126, 202 ЗКУ, а також наказами Держкомзему України № 43 від 04.05.1999 р. „Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі”; а також про форму державного акту на право приватної власності на землю, завт. ПКМ, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.. 125 ЗКУ, право власності на земельну ділянку виникає „з моменту державної реєстрації цього права”. Правові засади реєстрації визначаються ЗУ „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”. 6. Викуп земельних ділянок та його правове регулювання. Ст.. 146 ЗКУ регулює порядок викупу земельних ділянок для суспільних потреб як за згодою власника, так і примусового викупу. Можливість примусового викупу випливає також з положень п. „г” ст.. 143 ЗКУ, де передбачено примусове припинення права власності шляхом викупу для суспільних потреб. Викуп земельної ділянки для суспільних потреб може здійснюватися для визначених у ч. 1 ст. 146 ЗКУ потреб за умови дотримання наступної процедури: - погодження зацікавленою юридичною особою (майбутнім землекористувачем) питань, пов’язаних із викупом земельної ділянки (ст..ст. 150, 151 ЗКУ). - завчасного (не пізніше ніж за рік до викупу) письмового попередження власника земельної ділянки про викуп (ч.2 ст. 146 ЗКУ); - попереднього і повного відшкодування вартості земельної ділянки у тих випадках, коли власник заперечує проти викупу (ч.5 ст.41 Конституції України); - у випадку, коли викупляється частина земельної ділянки, необхідними передумовами для укладення договору купівлі-продажу є її формування у окрему земельну ділянку (ч.1 ст. 152 ЗКУ); - при незгоді власника з викупом (ціна, строк ін.) необхідне звернення органу виконавчої влади до суду їз позовом про викуп земельної ділянки (п.4 ст.146, ч. 12 ст. 151 ЗКУ, ч. 1 ст. 350 ЦК України). Ст.. 147 ЗКУ регулює примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності. |
| Щодо надання роз’яснення з питань видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно питань, пов’язаних з видачею сертифіката на право на земельну... |
Сутність договорів про землю, виникнення права власності на земельну... |
| ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ... |
План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
| Злочини проти власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може... |
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
| Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
Термін “ДЖЕРЕЛО ПРАВА” може сприйматися в таких аспектах Форми, в яких закріплюються правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право |
| Інформаційний екземпляр Надання дозволу на розробку технічної документації щодо виготовлення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку... |
Поняття і зміст права власності на природні ресурси Право власності на природні ресурси — це інститут екологічного права, нормами якого регулюються суспільні відносини належності природних... |