|
|
Скачати 1.18 Mb.
|
|
Договори відчуження житлових будинків, будівель та споруд З 10 грудня 2009 р. набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю” (далі – Закон) від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI. Відповідно до цього Закону ст. 377 ЦК викладено в новій редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2010 року. Так, частиною другою зазначеної статті встановлено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків). Частиною першою ст. 628 ЦК встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до вимог ст. 638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Таким чином, зазначення у договорах відчуження житлових будинків, будівель або споруд розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, на яких вони розташовані, є обов’язковим. Договори відчуження частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно та приміщень у житлових будинках, будівлях Статтями 377 ЦК та 120 ЗК визначено перелік об’єктів нерухомого майна, у випадку відчуження яких істотною умовою договору є розмір та кадастровий номер земельної ділянки. Такими об’єктами є житлові будинки (крім багатоквартирних), будівлі і споруди. До зазначеного переліку не віднесено такий об’єкт, як частка у праві спільної часткової власності. Згідно з пунктом 5 ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 1 липня 2004 р. N 1952-IV приміщення, як частини внутрішнього об’єму житлових будинків, будівель, обмежені будівельними елементами, є самостійними об’єктами нерухомого майна, право власності на які підлягає державній реєстрації. Отже, вимоги ст. ст. 377 ЦК та 120 ЗК при посвідченні договорів відчуження частки у спільній частковій власності на нерухоме майно, приміщень у житлових будинках, будівлях не застосовуються, крім випадків переходу права власності на частину будинку за договором довічного утримання (частина 3 статті 120 ЗК). Спадкові правочини Згідно зі статтею 1302 ЦК за спадковим договором набувач у разі смерті відчужувача набуває право власності на його майно. Відповідно до вимог частини другої статті 377 ЦК розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду. Отже, якщо предметом спадкового договору є житловий будинок, будівля або споруда, його істотною умовою є розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на ці об’єкти. Договори відчуження об’єктів незавершеного будівництва Частиною третьою статті 331 ЦК встановлено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об’єкта незавершеного будівництва. Отже, з моменту державної реєстрації прав власності на об’єкт незавершеного будівництва, таке майно набуває статусу, що дозволяє використовувати його як об’єкт цивільного обороту відповідно до вимог законодавства. Оскільки підставою для реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва є документи, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, застосування вимог ст. ст. 377 ЦК та 120 ЗК (зазначення розміру та наявність кадастрового номеру) у випадку посвідчення договорів відчуження об’єктів незавершеного будівництва є обов’язковим. Договори відчуження гаражів (боксів), що знаходяться в гаражно-будівельних кооперативах Відповідно до вимог статті 41 ЗК житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам (далі, відповідно – ЖБК і ГБК) за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. ЖБК та ГБК можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. Отже, суб’єктом прав на земельні ділянки, які перебувають у власності або у користуванні ГБК, є юридичні особи – кооперативи. Оскільки за договором відчуження боксу стороною є фізична особа, положення ст. ст. 377 ЦК та 120 ЗК щодо зазначення площі та розміру земельної ділянки не можуть бути застосовані. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження земельними ділянками, виділеними в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) Відповідно до положень ЗК, в редакції, чинній до 13 січня 2007 р., мораторій на відчуження поширювався на земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також на земельні частки (паї). Заборону відчуження земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, встановлено Законом України “Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів” від 19 грудня 2006 р. N 490-V. Таким чином, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), набуті громадянами за цивільно-правовими угодами до набрання чинності вищезазначеним Законом, а також успадковані після набрання ним чинності, можуть відчужуватись на загальних підставах. Оскільки, відповідно до ст. 1 Закону України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р. N 973-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону, мораторій розповсюджується на земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства. Підпунктом “б” п. 15 розд. X Перехідних положень ЗК передбачена можливість обміну земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва або земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства на інші земельні ділянки відповідно до закону. Відповідно до ст. 14 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 5 червня 2003 р. N 899-IV у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Вказаний Закон був прийнятий у 2003 р. та регулює, перш за все, порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Цим Законом не було врегульовано питання щодо земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) із земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, оскільки на час його прийняття власникам земельних часток (паїв) виділялись земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тому, при посвідченні угод щодо обміну земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, необхідно керуватись положеннями ЦК та ЗК і безпосередньо вимогами п. 15 розд. X Перехідних положень ЗК, яким передбачена можливість такого обміну. Статтею 131 ЗК закріплено право громадян України набувати у власність земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, зокрема, міни. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання (ст. 716 ЦК). Предметом таких угод можуть бути розпайовані земельні ділянки в межах одного масиву або розташовані в іншому масиві. При цьому, правовий режим земельної ділянки, яка підпадає під дію мораторію, в даному випадку не змінюється і подальше відчуження такої земельної ділянки можливе лише в межах вимог п. 15 розд. X Перехідних положень ЗК. Щодо місця розташування земельних ділянок, які можуть бути предметом обміну, будь-яких обмежень із зазначеного питання чинним законодавством не встановлено. Слід мати на увазі, що при посвідченні договорів купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення покупцями можуть бути особи, визначені статтею 130 ЗК, а саме: 1) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва, 2) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Частиною 4 статті 81 ЗК встановлено обов’язок іноземного громадянина або особи без громадянства, які прийняли у спадщину землі сільськогосподарського призначення, протягом року здійснити відчуження таких земель. Враховуючи, що ст. 81 ЗК є імперативною нормою, а також те, що положення п. 15 розд. X Перехідних положень ЗК носять строковий характер (до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 р.) дія мораторію на такі земельні ділянки не поширюється. У тому випадку, коли земельна ділянка була успадкована фізичною особою – громадянином України, громадянство якої після цього було припинено, положення частини четвертої статті 81 ЗК не застосовуються. Порушення іноземним громадянином або особою без громадянства обов’язку щодо відчуження земель сільськогосподарського призначення є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку (ст. 143 ЗК України). Водночас порушення строку, встановленого для обов’язкового відчуження, не є підставою для відмови нотаріуса у посвідченні відповідного правочину, оскільки волевиявлення іноземного громадянина, особи без громадянства направлене на виконання Змістовний модуль №2. Склад та цільове призначення земель. Правовий режим земель. Обмеження та припинення прав на землю Тема 7. Склад та цільове призначення земель України. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення. 1.Поняття земельного фонду України. 2. Склад та цільове призначення земель України. Поділ земель на категорії та його критерії. 3. Встановлення та зміни цільового призначення земель. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. 4. Поняття правового режиму земель. Види та структура правового режиму земель. 5.Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. 6.Суб’єкти сільськогосподарського землевикористання, їх права та обов’язки щодо використання та охорони земель сільськогосподарського призначення. 7.Правові форми використання земель сільськогосподарського призначення. 8.Особливості вилучення сільськогосподарських земель. 9. Особливості правової охорони земель сільськогосподарського призначення.
Всі землі, що знаходяться в межах території України складають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сім категорій земель. Класифікація земель в залежності від їх цільового призначення дозволяє диференційований підхід до правового регулювання земельних відносин в рамках правового режиму земельного фонду. Під цільовим призначенням земель розуміють встановлений правовий режим, умови і межі використання земель для конкретних цілей. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Це орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під огороди, сади, а також міські угіддя, що використовуються для сільськогосподарських потреб, земельні ділянки, відведені під городи, сади тощо. Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) — це землі, що знаходяться в межах міської, селищної смуги та смуги сільського населеного пункту, а також землі надані в відання населених пунктів за межами їх смуги. Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комунально-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спорудами в цілях задоволення житлово-комунальних, культурно-побутових та інших потреб населення, що проживає на цій території. Землями промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам, організаціям і установам для здійснення покладених на них спеціальних завдань промислового виробництва, транспорту, зв'язку тощо. До земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення належать землі несільськогосподарського (спеціального) призначення, які вилучені з господарського обігу і використовуються для спеціальних цілей. Землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: — вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; — не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами; б) нелісові:зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства. Землями водного фонду визнаються землі, зайняті:морями, річками, озерами, водосховищами, іншимиводоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річокта навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені піп смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до законодавства. Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель. Так, наприклад, землі населених пунктів об'єднують в своєму складі землі забудови, землі загального користування, рекреаційні землі, землі сільськогосподарського використання, землі, зайняті лісами, водоймищами та іншими об'єктами. Вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель. Структура земельного фонду не є статичною. Під дією різних економічних, екологічних та інших факторів відбуваються зміни як в складі земельного фонду, так і в середині кожної категорії. 2. Склад та цільове призначення земель України. Поділ земель на категорії та його критерії. |
| Щодо надання роз’яснення з питань видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно питань, пов’язаних з видачею сертифіката на право на земельну... |
Сутність договорів про землю, виникнення права власності на земельну... |
| ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ... |
План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
| Злочини проти власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може... |
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
| Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
Термін “ДЖЕРЕЛО ПРАВА” може сприйматися в таких аспектах Форми, в яких закріплюються правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право |
| Інформаційний екземпляр Надання дозволу на розробку технічної документації щодо виготовлення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку... |
Поняття і зміст права власності на природні ресурси Право власності на природні ресурси — це інститут екологічного права, нормами якого регулюються суспільні відносини належності природних... |