|
|
Скачати 1.18 Mb.
|
Додаток до питання. ІНСТРУКЦІЯ«Про порядок заповнення, реєстрації, видачі та зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою» 1. Загальні положення 1.1. Інструкція про порядок заповнення, реєстрації, видачі та зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою розроблена відповідно до вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2008 року 1019. 1.2. Державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, місцевого самоврядування, суду, договору купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, інших цивільно-правових угод. 1.3. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, місцевого самоврядування або суду. 1.4. Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (далі – державні акти) видається відповідно до розробленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про землеустрій». 2. Заповнення бланків державних актів 2.1. Заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою здійснюють юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензію на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону та мають необхідну комп’ютерну техніку для заповнення бланків державних актів, а також належні умови для зберіганння бланків документів суворої звітності. 2.2. У разі відсутності у юридичних та фізичних осіб вимог, зазначених у пункті 2.1, заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою здійснюють, протягом 5 робочих днів з дня отримання документації, відповідні держані підприємства, що входять до сфери управління Держкомзему. 2.3. Управління (відділи) Держкомзему у районах (містах) передають юридичним та фізичним особам, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою, бланки для заповнення відповідно до акта про передачу-прийняття бланків на заповнення (додаток 1), за наявності у цих осіб умов, визначених пунктом 2.1 цієї Інструкції, відповідної документації із землеустрою, супроводжуючого листа та заявки на отримання бланків. 2.4. Бланки передаються протягом п’яти днів з моменту отримання вищезазначених матеріалів. 2.5. Заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою здійснюється державною мовою з використанням комп’ютерної техніки. 2.6. Для заповнення бланків використовується шрифт «Times New Roman звичайний» розміром, який забезпечить чітке прочитання усіх записів. 2.7. При заповненні бланків: 2.7.1. прізвище, ім’я та по батькові особи або найменування (назва) юридичної особи прописується повністю в називному відмінку; 2.7.2. у рядку „місце проживання, місцезнаходження” прописується місце реєстрації громадянина або юридичної особи; 2.7.3. площа земельної ділянки прописується з точністю до 0,0001 га; 2.7.4. цільове призначення прописується згідно з рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання (передачу) земельної ділянки у власність або користування. 2.8. Присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства. 2.9. Опис меж може бути продовжено у разі, якщо кількість суміжних землевласників та землекористувачів більше чотирьох. 2.10. План зовнішніх меж земельної ділянки в бланку складається в масштабі, який забезпечує чітке зображення всіх елементів і написів. 2.11. На план наносяться: - зовнішні межі земельної ділянки з описом суміжних землевласників і землекористувачів (суцільна чорна лінія шириною 2 пт); - усі поворотні точки меж земельної ділянки (коло з контурною лінією чорного кольору шириною 3 пт); - лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки (прописуються цифрами з точністю до 0,01 метра); - межі вкраплених земельних ділянок сторонніх землевласників і землекористувачів (суцільна чорна лінія шириною 0,5 пт); - зони обмежень щодо використання земельної ділянки (штрих-пунктирна чорна лінія шириною 0,5 пт); - зони обтяжень щодо використання земельної ділянки (пунктирна чорна лінія шириною 0,5 пт); 2.12. Державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою заповнюється у двох примірниках, підписується органом, який прийняв рішення про передачу або надання земельної ділянки у власність чи постійне користування, та відповідним управлінням (відділом) Держкомзему у районі (місті). 2.13. У разі набуття права на підставі рішення суду, договору купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, інших цивільно-правових угод державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою підписується відповідним районним (міським) управлінням (відділом) Держкомзему та органом виконавчої влади у разі, якщо така земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, або районним (міським) управлінням (відділом) Держкомзему та органом місцевого самоврядування, якщо така земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту. 2.14.Заповнені бланки повертаються до управління (відділу) Держкомзему у районах (містах) (додаток 2) для організації його підписання, реєстрації та видачі землевласникам та землекористувачам. 3. Реєстрація державних актів 3.1. Реєстрація державних актів здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства. 4. Видача та зберігання державних актів 4.1. Один з примірників зареєстрованого державного акта видається відповідним управлінням (відділом) Держкомзему у районі (місті) землевласнику або землекористувачу, інший примірник, разом з технічною документацією із землеустрою, зберігається в управлінні (відділі) Держкомзему у районі (місті) згідно з вимогами, які встановлені для зберігання бланків документів суворої звітності. 4.2. У випадку припинення права власності або користування земельною ділянкою управління (відділ) Держкомзему у районі (місті), де зберігається інший примірник державного акта, робить на ньому відмітку про скасування. 4.3. Не видані землевласникам або землекористувачам державні акти залишаються на зберіганні у відповідному районному (міському) управлінні (відділі) Держкомзему. 4.4. Районні (міські) управління (відділи) Держкомзему забезпечують видачу державних актів, зазначених у пункті 4.3 цієї Інструкції, землевласникам або землекористувачам по мірі їх звернення. 5. Видача державних актів взамін зіпсованих та втрачених 5.1. Виправлення орфографічних або технічних помилок у бланку державного акта та у державному акті не допускається. 5.2. У разі виявлення орфографічних або технічних помилок на стадії заповнення бланка, такий комплект бланків вважається зіпсованим. 5.3. Юридична або фізична особа, яка здійснювала заповнення бланка державного акта, зобов’язана протягом 10 робочих днів повернути комплект бланків до районного (міського) управління (відділу) Держкомзему, із зазначенням конкретних орфографічних або технічних помилок, і клопотати про надання нового комплекту бланків (додаток 2). 5.4. У разі виявлення орфографічних або технічних помилок на стадії підписання та реєстрації державного акта, такий комплект актів вважається зіпсованим. 5.5. Орган, який виявив помилки, зобов’язаний протягом 10 робочих днів повернути комплект бланків до районного (міського) управління (відділу) Держкомзему, із зазначенням конкретних орфографічних або технічних помилок та про вчинені дії інформувати юридичну або фізичну особу, яка здійснювала заповнення бланку державного акта. 5.6. У разі виявлення у державному акті орфографічних або технічних помилок землевласником або землекористувачем, землевласник або землекористувач звертається до органу, який здійснив його реєстрацію, із заявою (клопотанням) про скасування реєстрації державного акта. До заяви (клопотання) додаються відповідні витяги із документації із землеустрою; державний акт, у якому допущена помилка; копія рішення відповідного органу виконавчої влади, місцевого самоврядування, суду, договору купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, інших цивільно-правових угод. 5.7. Після надходження вищезазначених документів орган, який здійснив реєстрацію державного акта, зобов’язаний протягом двох тижнів з моменту їх надходження скасувати реєстрацію і видати новий державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою. 5.8. При втраті (псуванні) державного акта землевласнику або землекористувачу видається новий державний акт. 5.9. Для отримання нового державного акта власнику утраченого (зіпсованого) державного акта необхідно письмово звернутися до відповідного органу, яким було видано зазначений державний акт. У заяві зазначається: де, коли і за яких обставин утрачено (зіпсовано) державний акт. Власник також дає повідомлення про втрату зазначеного державного акта в місцевих засобах масової інформації. Якщо протягом місяця з дня публікації ніяких повідомлень власнику не надійшло, то відповідний орган, яким було видано зазначений державний акт, видає новий державний акт. 5.10. На титульній сторінці примірника державного акта, який залишається на зберіганні у районному (міському) управлінні (відділі) Держкомзему робиться запис, що державний акт видано замість державного акта № _________ серія __. 5.11. На другому примірнику утраченого (зіпсованого) державного акта, який зберігався у районному (міському) управлінні (відділі) Держкомзему, робиться відмітка про його скасування і зазначається причина такого скасування. 5.12. При втраті (псуванні) державного акта, який зберігався у районному (міському) управлінні (відділі) Держкомзему, керівник районного (міського) управління (відділі) Держкомзему зобов’язаний негайно повідомити Держкомзем та землевласника або землекористувача і видати за власний рахунок новий державний акт. 5.13. Зіпсовані при оформленні та пошкоджені бланки підлягають списанню районними (міськими) управліннями (відділами) Держкомзему відповідно до чинного законодавства про списання бланків документів суворої звітності. 5.14. Вартість зіпсованих бланків відшкодовується за рахунок винних у їх псуванні у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 116 «Про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей». 6. Деякі особливості заповнення, реєстрації та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку та державних актів на право постійного користування земельною ділянкою 6.1. Якщо земельна ділянка, що передається у власність або надається у користування, розташована на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, то державний акт на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою видається окремо на кожну частину ділянки, розташовану на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. 6.2. Якщо землевласнику або землекористувачу надається декілька земельних ділянок одного цільового призначення на території однієї адміністративно-територіальної одиниці, за бажанням землевласника або землекористувача, видається один державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування земельною ділянкою за умови забезпечення чіткого прочитання усіх написів у державному акті. 6.3. У випадках оформлення права постійного користування земельною ділянкою під лінійними об’єктами (опорами ліній електромереж зв’язку, шляхами, трубопроводами тощо), іншими об’єктами транспортної та енергетичної інфраструктури, що знаходяться в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці, оформляється один державний акт з відображенням на плані меж усіх земельних ділянок. 6.4. Право постійного користування земельними ділянками під повітряними лініями електропередачі напругою нижче 10 кВ не підлягає документальному оформленню. 6.5. Заповнення державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування земельною ділянкою проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками. 6.6. У разі отримання земельної ділянки у спільну часткову власність кожному співвласнику земельної ділянки видається окремий державний акт на право власності на земельну ділянку та обов’язково додається додаток до нього, в якому зазначається список співвласників земельної ділянки із заначенням частки кожного. У державному акті, на плані меж земельної ділянки, наноситься загальний план зовнішніх меж земельної ділянки та зазначається конкретно земельна ділянка співвласника. 6.7. У разі отримання земельної ділянки у спільну сумісну власність кожному співвласнику земельної ділянки видається окремий державний акт на право власності на земельну ділянку та обов’язково додається додаток до нього, в якому зазначається список співвласників земельної ділянки. У державному акті, на плані меж земельної ділянки, наноситься загальний план зовнішніх меж земельної ділянки. 6.8. За згодою співвласників може видаватися один державний акт уповноваженій особі та додаток до нього, решті співвласників копія державного акта та додатки до нього. 6.9. У разі виділення співвласником належної йому земельної ділянки проводиться переоформлення державного акта кожному співвласнику. У 2008 році черговий раз змінено форму державного акта на право власності на земельну ділянку. У зв'язку з офіційним опублікуванням, 5 грудня 2008 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.11.2008 № 1019 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 р. N 449». Згідно з даною постановою, вводиться в дію нова форма державного акта на право власності на земельну ділянку. Знову стає актуальним питання щодо можливості заповнення і реєстрації державних актів зразка 2002 року. Жодного нормативного акта щодо термінів їх застосування не приймалось. Держкомземом України надано роз’яснення : «Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів Україн від 2 квітня 2002 року «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» передбачено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Враховуючи зазначене, позиція Держкомзему така: державні акти, форма яких була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449, є чинними і мають видаватися до запровадження нових форм бланків державних актів на право власності на земельні ділянки.» Зазначене роз’яснення було розміщено на сайті Держкомзему України. Процедура поступового вилучення державних актів зразку 2002 року була врегульована наказами Держкомзему. Бланки зразку 2002 року поступово вилучалися, а державні акти, які залишалися на підписі, реєстрації, за дозволом Держкомзему реєструвалися і видавалися власникам землі. Наказом Держкомзему України від 22.06.2009 N 325 затверджено Інструкцію про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою. Рекомендую ознайомитися із змістом зазначеної інструкції, оскільки вона є нормативним актом і врегульовує відносини не тільки щодо заповнення форми державного акта, а також щодо видачі нового державного акта при його втраті, псуванні, виявленні помилки, зберігання державних актів та ін. При цьому зберегла свою чинність Інструкція, затверджена наказом Держкомзему від 04.05.1999 року № 43. Ці дві Інструкції регулюють порядок складання, видачі, реєстрації і заповнення державних актів. В разі необхідності кожен може пересвідчитись, що бланк державного акта заповнено у відповідності із зазначеним інструкціям. 7. Нотаріальне посвідчення правочинів із земельними ділянками. Що стосується порядку переходу права власності на земельні ділянки за спадковим правом України, то це питання розглядалося науковцями лише в контексті правових підстав набуття права власності на земельні ділянки, визначених ст. 81 Земельного кодексу України (далі ЗКУ), де серед інших підстав, є прийняття спадщини. Тут доречно зауважити, що Цивільним кодексом України (далі ЦКУ) земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на них і міцно з ними прив’язані, тобто об’єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (житлові будинки, інші будівлі та споруди, насадження, підприємства як майнові комплекси), віднесені до нерухомого майна (ст. 181). Відповідно, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є земельні ділянки, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину на нерухомість, так як право власності на таке майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації [10]. Доречно зауважити, що в Україні земельне законодавство постійно змінюється, видаються різні закони і підзаконні акти, які стосуються порядку переходу права власності на землю, і які часто суперечать один одному (юридичні колізії), а це призводить до порушень прав громадян на землю і до зловживань з боку певної категорії службових осіб. Зокрема, слід зупинитися на одному з таких законів, як Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що засвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок” від 05.03. 2009 року, яким внесено зміни до статті 126 Земелного кодексу України. Саме цим Законом було передбачено, що при нотаріальному посвідченні угоди державний акт додавався до документу, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку. Крім того, на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчував (видавав) документ, та орган, що здійснював державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, повинні були робити відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документу, на підставі якого відбулося відчуження протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документу. На виконання пункту 4 розділу 2 Закону було прийнято постанову Кабінету Міністрів України (КМУ) № 439 від 6 травня 2009 року, якою затверджено Порядок здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, також дозволено набувачам права власності на земельні ділянки в добровільному порядку отримувати державні акти на підставі угоди. Якщо читати уважно цей Закон і Постанову, то бачимо розбіжності щодо змісту позначки та особи, яка мала її здійснювати. Чим же слід було керуватися в даному випадку - нормою вищої нормативної сили - Законом, чи Постановою, що визначала детальну процедуру здійснення відмітки? Як виявилося, при підготовці зазначених нормативних актів не було враховано те, що державні акти, зареєстровані до липня 2003 року, не проходили державну реєстрацію на електронних носіях, тому зареєструвати на цей момент право власності на особу, що набула його на підставі угоди, було можливим тільки при наявності обмінних файлів. Адже право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації. Тому до того часу, поки не буде здійснено кадастрова зйомка і не будуть виготовлені обмінні файли, - внесення в електронну базу даних Державного земельного кадастру (ДЗК) і, відповідно, реєстрація - неможливі. Крім того, згаданий Порядок встановлював процедуру здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж. Але коли робиться кадастрова зйомка і відновлюються межі, то з'ясовується, що ні межі, ні площа не відповідають тим, які були зазначені у державному акті і, відповідно, в угоді. Як показала практика, сама процедура здійснення такої відмітки була дуже громіздкою, дороговартісною і, що основне, аналогічною процедурі виготовлення державного акту на підставі угоди. Тому переважна більшість громадян, які купували земельні ділянки, право на які було посвідчено державним актом зразку 1992 року, виробляли нові державні акти. Відповідно, здійснювалося відновлення меж земельної ділянки, уточнювалася площа, і в державний акт вносилася не та площа, яка вказана в угоді, а отримана за результатами кадастрової зйомки. Саме тому, на виконання доручення КМУ № 22171/1/1-10 від 29 квітня 2010 року до листа Мінюсту № 24/03-45 від 20 квітня 2010 року наказом Держкомзему України № 370 від 14 травня 2010 року вищезгаданий наказ було скасовано. Але, як завжди буває в таких ситуаціях, на зміну одним проблемам прийшла інша - територіальні органи земельних ресурсів та органи ДЗК не мали чіткого розпорядження: чи взагалі призупинити здійснення відмітки та видачу нових державних актів, чи продовжувати виконувати вимоги Закону та Постанови? Оскільки єдина позиція у вказаних нормативних актах була відсутня, то в ряді областей, посилаючись на законодавчу неврегульованість процедури здійснення відмітки та відсутність повноважень у територіальних органів земельних ресурсів здійснювати державну реєстрацію прав на землю та внесення відомостей до поземельної книги, відмовлялися у здійсненні позначки і рекомендували у разі згоди осіб оформляти новий державний акт, або дочекатися законодавчого врегулювання процедури. На звернення територіальних органів земельних ресурсів, Держкомзем України листом від 14 жовтня 2010 надав роз'яснення щодо питання переоформлення права власності на земельні ділянки. Так, Держкомзем вважає правомірним проставлення відмітки на державних актах про реєстрацію права власності на земельну ділянку територіальними органами Держкомзему. При здійсненні взаємодії територіальних органів Держкомзему зі структурними підрозділами Центру ДЗК слід керуватися Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему № 174 від 2 липня 2003 року. Таким чином, можна прийти до висновку, що з огляду на вищезазначену неузгодженість нормативних актів щодо здійснення відмітки на державних актах про реєстрацію права на земельну ділянку, найбільш захищеним право власності буде при отриманні нового державного акту на підставі угоди (купівлі-продажу, дарування, спадкування тощо). Інша ситуація: мають місце випадки, коли нотаріусу для оформлення свідоцтва про право на спадщину подається державний акт, який містить помилки, виправлення. Тут, на жаль, другим примірником державного акта не допоможеш, адже він містить такі ж помилки. Як бути в такій ситуації? Досить поширеною є практика, коли нотаріус вимагає документи, які додатково підтверджують достовірність даних, наведених в державному акті, спростовують помилку. У разі якщо нотаріус вважає, що представлених документів для встановлення достовірності державного акту недостатньо, спір вирішується в судовому порядку. Чинним законодавством визначено порядок дій при втраті, псуванні державного акта на право власності. Відповідно до розділу 5 Інструкції, затвердженої наказом Держкомзему України № 43 від 4 травня 1999 року, при втраті або псуванні оригіналу державного акта видається дублікат. У той же час затверджена тим же Держкомземом Інструкція (наказ № 325 від 22 червня 2009 року) передбачає при втраті, псуванні державного акту видачу нового державного акту. Отже, для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації, й місця його знаходження нотаріус вимагає подання відповідних документів. Право власності на земельну ділянку спадкодавця згідно зі ст. 126 ЗКУ посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку, форма якого затверджена постановою КМУ від 2 квітня 2002 р. № 449 (в редакції постанови КМУ від 12 листопада 2008 р. № 1019) або іншим правовстановлюючим документом. Але непоодинокими є випадки, коли спадкодавець помирає, не встигнувши отримати виготовлений на його ім’я державний акт. В даному випадку постає резонне запитання, чи можуть в такому випадку спадкоємці оформити спадщину на цю ділянку? Адже в ст. 125 ЗКУ чітко зазначено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, який посвідчує право власності на земельну ділянку, і державної реєстрації цього документу. Тому формально юридично така особа не стала власником земельної ділянки. Разом з тим не можна не враховувати об’єктивність перешкоди на шляху до отримання державного акту. Враховуючи це, єдиним можливим правомірним шляхом отримання цієї земельної ділянки в спадщину є звернення спадкоємця до суду з позовом про визнання за ним права власності на земельні ділянку як спадкоємця померлого власника. У ст. 1225 ЦКУ спеціально підкреслюється, що право власності на земельну ділянку переходить до його спадкоємців із збереженням цільового призначення цієї ділянки. Тут слід нагадати, що в ст. 19 ЗКУ наведено вичерпний перелік із дев’яти категорій земель залежно від їх основного цільового призначення. Правовий режим кожної з категорій визначається окремими правовими приписами, які зосереджені в самостійних главах розділу ІІ ЗКУ. Водночас, ставши повноправним власником успадкованої земельної ділянки, землевласник (громадянин або юридична особа) вправі скористатися передбаченим у ч. 3 ст. 20 ЗКУ правом й ініціювати зміну цільового призначення належної йому земельної ділянки (Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб затверджений постановою КМУ від 11 квітня 2002 р. № 502). Існує ще одна специфіка успадкування земельних ділянок - нерезидентами. Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 81 ЗКУ іноземні громадяни й особи без громадянства можуть у випадку прийняття ними спадщини набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, які належать їм на праві приватної власності. Іноземні юридичні особи, як визначено у ч. 2 ст. 82 ЗКУ, можуть набувати при прийнятті спадщини право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: (а) у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; (б) за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна. При цьому слід відзначити, що ЗК України не дає чіткого визначення поняття «іноземна юридична особа». Проаналізувавши положення ст. 82 ЗКУ, можна припустити, що іноземними юридичними особами в контексті цієї статті є всі юридичні особи, створені (зареєстровані) іноземними громадянами або іноземними юридичними особами. Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЗКУ спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, також можуть у випадку прийняття ними спадщини набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у порядку, встановленому ЗКУ для іноземних юридичних осіб. Наступний момент, на який слід звернути особливу увагу: із положення п. 4 ст. 81, п. 4 ст. 82 ЗКУ землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину нерезидентами (тобто іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами), підлягають відчуженню протягом року. При цьому це положення не означає заборону успадкувати земельну ділянку названої категорії іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами. Виходячи з юридичної логіки, у випадку прийняття спадщини нерезидентами нотаріус у встановлені строки повинен видати їм свідоцтво про право на спадщину, включивши до нього й земельну ділянку. З цим свідоцтвом іноземні особи звертаються до органів державної реєстрації прав на землю із заявою про отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку. Але ж не секрет, що відомі випадки відмови органів державної реєстрації прав на землю у видачі державних актів іноземцям, посилаючись на іншу норму ЗКУ — на ч. 4 ст. 22 ЗКУ, у якій зазначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть бути надані у власність іноземних громадян, іноземних юридичних осіб, апатридів й іноземних держав. Отже, маємо справу з колізією, бо ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ надають право спадкування таких земель іноземцями, тому й відмова органів державної реєстрації прав на землю підлягає оскарженню. Як зазначає Є.О.Рябоконь, що оскільки землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземцям, слід визнати, що видача такого документу (свідоцтва про право на спадщину) нотаріусом не ґрунтується на законі. Але не слід забувати, що отримавши державний акт на право власності на земельну ділянку, нерезидент зобов’язаний відчужити цю земельну ділянку протягом одного року. Причому невiдчуження таких земель у встановлений строк згідно з п. «е» ст. 140, п. «д» ч. 1 ст. 143 та ст. 145 ЗКУ є підставою для примусового припинення права власності на землю, що здійснюється за позовом органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку. Недодержання цього згідно з п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» є підставою для визнання рішення цього органу й виданих державних актів недійсними. Якщо нерезидент спробує відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом одного року, то він матиме ще одну перепону — мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, який діє до 1 січня 2013 року. Відповідно до положень ст. 1225 ЦКУ до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший розмір не визначений заповітом. При цьому в п. 10 своєї Постанови „Про судову практику в справах про спадкування” від 30 травня 2008 р. № 7 Пленум ВСУ роз’яснив, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, у межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності. Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. Коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно й на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту. За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна, а якщо був установлений порядок користування ним, то з урахуванням цього порядку. Іще один момент, на якому зосередив увагу Пленум ВСУ в згаданій Постанові, — якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (ч. 1 ст. 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво (ч. 6 ст. 376 ЦКУ). До спадкоємців, які прийняли спадщину, у випадку знесення самочинного будівництва переходить обов’язок відшкодувати вартість витрат на його знесення й приведення земельної ділянки до попереднього стану (ч.ч.4, 7 ст. 376 ЦКУ). У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Зокрема, якщо на момент смерті земля не належала спадкодавцеві, то Закон України "Про оренду землі" від 2 жовтня 2003 р. у статті 7 допускає перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи-орендаря до спадкоємців, якщо інше не передбачено договором оренди і якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України. У такому випадку об'єктом спадкування виступають права та обов'язки померлого орендаря, а не право користування ділянкою. Таким чином, підсумовуючи дане дослідження, можна прийти до висновку, що успадкування земельних ділянок в Україні здійснюється на загальних підставах, визначених ЦК України, Законом України „Про нотаріат”, та іншими нормативно-правовими актами. Це означає, що, з одного боку, на земельні ділянки поширюється загальні засади і правила, що регулюють умови і порядок спадкування, а з іншого – відсутні спеціальні дозволи органів державної влади та місцевого самоврядування на одержання земельних ділянок у спадщину. Крім того, законодавче закріплення відповідних положень порядку успадкування земельних ділянок сприятиме однаковому його практичному застосуванню та зменшенню порушень, пов’язаних із оформленням права власності на земельні ділянки за спадковим правом України. Методичні рекомендації нотаріусам, яке надало з цього приводу Міністерство юстиції України 26.11.2010. Методичні рекомендації затверджені Консультативно-методичною радою з питань нотаріату, їх мають застосовувати у своїй практиці нотаріуси, але про окремі положення цих рекомендацій слід знати і зацікавленим громадянам, адже на ці рекомендації можна посилатися у судах при виникненні відповідних цивільних спорів. Насамперед, Мінюст звертає увагу на те, що статтею 131 Земельного кодексу України (далі – ЗК) встановлено, що громадяни та юридичні особи мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України (далі – ЦК), з урахуванням вимог ЗК. Згідно з частиною першою ст. 86 ЗК земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю (частина четверта вказаної норми). Статтею 87 ЗК встановлено вичерпний перелік підстав виникненні права спільної часткової власності на земельну ділянку. Зокрема, право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: - при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок; - при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; - при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; - за рішенням суду. Інших підстав виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку чинним законодавством не передбачено. У той же час, частиною шостою статті 88 ЗК передбачено, що при продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону. При цьому, земельна ділянка залишається цілісним і самостійним об’єктом права спільної часткової власності або об’єктом особистої власності. Таким чином, нотаріусу слід розрізняти договори відчуження земельної ділянки та договори відчуження частки у праві спільної власності на земельну ділянку. Статтею 120 ЗК передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, якщо така частина може бути виділена у самостійний об’єкт права, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок” від 5 березня 2009 року N 1066-VI внесено зміни, зокрема, до ст. 126 ЗК та встановлено, що відчуження частини земельної ділянки з виділенням її в окрему земельну ділянку може бути здійснено лише після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку. Отже, частина земельної ділянки може бути предметом відчуження лише після її виділення в натурі (поділ земельної ділянки) та реєстрації як окремого об’єкта права власності у встановленому чинним законодавством порядку. У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди. Отже, у разі відчуження частки у спільній частковій власності житлового будинку до набувача переходить право власності на відповідну частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку. Оскільки предметом відчуження є частка у праві спільної власності і за наслідками такого відчуження не створюється окремий об’єкт права власності, а земельна ділянка перебуватиме у спільній частковій власності, отримувати державний акт на відчужувану частку підстав не вбачається. При посвідченні договорів відчуження частки у праві спільної власності на земельну ділянку нотаріус повинен роз’яснити набувачеві, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку, також те, що після посвідчення договору, на виконання вимог частин першої та другої ст. 88 ЗК, співвласниками має бути укладений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріально. Крім того, за бажанням співвласників, може бути посвідчено договір конкретного користування земельною ділянкою. Для посвідчення зазначеного договору нотаріусу, крім загальнообов’язкових документів, подається кадастровий план, у якому визначено необхідні відомості щодо використання земельної ділянки співвласниками, а також визначено межі, при цьому земельна ділянка залишається у спільній частковій власності. Зазначений кадастровий план є невід’ємною частиною договору. |
| Щодо надання роз’яснення з питань видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) Державна реєстраційна служба у зв’язку з численними зверненнями стосовно питань, пов’язаних з видачею сертифіката на право на земельну... |
Сутність договорів про землю, виникнення права власності на земельну... |
| ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ... |
План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
| Злочини проти власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може... |
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
| Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
Термін “ДЖЕРЕЛО ПРАВА” може сприйматися в таких аспектах Форми, в яких закріплюються правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право |
| Інформаційний екземпляр Надання дозволу на розробку технічної документації щодо виготовлення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку... |
Поняття і зміст права власності на природні ресурси Право власності на природні ресурси — це інститут екологічного права, нормами якого регулюються суспільні відносини належності природних... |