Міністерство освіти і науки України
|
|
Скачати 6.26 Mb.
|
|
§ 2. Класифікація функцій держави Класифікація функцій держави — це їх поділ на окремі види, групи залежно від тих чи інших критеріїв, що має практичне значення для вироблення рекомендацій по удосконаленню певних напрямків її діяльності. Класифікація функцій держави повинна проводиться за різними критеріями. Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави можна поділити на загально-соціальні і функції захисту групових інтересів. Загальносоціальні функції — це такі напрямки діяльності держави, які є довготривалими, спрямованими на задоволення інтересів суспільства в цілому, всіх його верств. У юридичній літературі радянського періоду вважалося аксіомою, що нема і не може бути надкласових, тобто загальносоціальних функцій. Такий підхід суперечив очевидному факту: в суспільстві можливі не тільки боротьба, а й взаємодія і співробітництво різних класів, соціальних груп, окремих прошарків населення, чиї загальні справи й інтереси реалізуються державою. Як суб'єкт загально-соціальної діяльності держава виступає механізмом управління загальними справами суспільства. Про це свідчить і історичний досвід розвитку держави і суспільства, їх взаємодії. Наприклад, ведення землезрошуваль-ного господарства у країнах далекого і близького Сходу зумовило необхідність проводити організацію громадських робіт по спорудженню каналів і гребель, нагляду за зрошувальними робо- 71 РОЗДІЛ V тами. У сучасних розвинених країнах виникла об'єктивна необхідність суттєвого посилення втручання в ринкові відносини задля перерозподілу національного багатства, забезпечення достатнього матеріального рівня усім членам суспільства. Загальносоціальні функції характеризують діяльність сучасної держави в галузі захисту прав і свобод людини в демографічній, космічній аферах та в інших сучасних глобальних державних сферах. Вони є великим демократичним потенціалом і спрямовані на задоволення інтересів всього суспільства, забезпечення суспільного розвитку на основі норм і принципів демократії, особистої безпеки свободи громадян. Поряд із загальнонаціональними держава протягом тисячоліть виконує і функції захисту групових інтересів. Вони являють собою такі напрямки діяльності держави, що якнайповніше спрямовані на вираження й задоволення інтересів певних соціальних сил — правлячих угруповань, за якими стоять ті верстви населення, які становлять соціальну базу здійснення державної влади. Держава використовується панівною елітою як владна політична організація правлячої соціальної групи в цілях обслуговування її інтересів. В таких випадках державні функції спрямовуються на утримання населення в тих політичних і правових рамках, які вигідні правлячій еліті. При цьому використовуються різні методи — стримування, виховання, прямого подавлення підвладних та ін. У XX столітті, особливо в другій його половині, в західних країнах ці функції відійшли на другий план у зв'язку з появою середнього класу, що значно пом'якшило існуючі в суспільстві суперечності. Функції держави можна поділити залежно від її типу. Подібна класифікація залежите ВІА того, за яким критерієм виокремлюється сам тип держави формаційним чи цивілізаційним. Так, наприклад, взявши за основу формаційну ознаку, можна виокремити функції рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної держави. Ця класифікація була домінуючою в радянській юридичній літературі. Відповідні функції є об'єктивною категорією, з чим пов'язана неприпустимість панівної в радянські часи надмірної ідеологізації вчення про них, наприклад протиставлення функцій соціалістичної держав" функціям буржуазної як демократичних антидемократичним. Спільним недоліком класифікації функцій за формаційною ознакою є 1Х абсолютизація, винятково з класових позицій, невизнання інших підходів, зокрема цивілізаційного. За ступенем соціальної значущості в суспільному житті функції держави можна поділити на головні і похідні. До 72 ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ головних функцій належать найважливіші напрямки діяльності держави, які мають пріоритетне значення на конкретному етапі розвитку суспільства. Так, головними в умовах сучасної демократичної держави є функції захисту прав і свобод людини, економічна, соціальна функції. Вища ступінь їх соціальної значущості має безспірний і, до того ж, об'єктивний характер, оскільки їх здійснення є основою забезпечення нормального розвитку суспільства, особистої безпеки людей, їх матеріального благополуччя. Похідні функції — це такі, які мають супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер. Наприклад, до них належить функція оподаткування і фінансового контролю, яка має допоміжну природу щодо економічної та соціальної функцій. Разом з тим така класифікація не означає «постійної прописки» одних функцій серед головних, а інших — серед похідних. «Переміщення» їх з одного розряду до іншого обумовлюється важливістю на різних історичних етапах завдань, які вирішуються державою. Так, у разі кризи, в умовах ведення війни, екологічних та інших масових катастроф на перше місце в системі функцій можуть відповідно виходити політична, оборонна, екологічна. . За часом їх дії функції держави поділяються на постійні і тимчасові. Постійні функції здійснюються державою впродовж тривалого часу і притаманні їй на усіх або більшості етапах її існування, функціонування та розвитку (політична, соціальна, організація оборони країни та ін.). Тимчасові з'являються внаслідок виникнення специфічних умов суспільного розвитку, необхідністю вирішення деяких невідкладних завдань. У міру їх зникнення вони припиняють своє існування (керівництво військовими операціями під час війни, боротьба з епізоотіями, стихійним лихом та ін.). Спрямованість діяльності держави на вирішення внутрішніх чи зовнішніх завдань служить критерієм поділу функцій на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності держави всередині країни. Вони виразно проявляються в таких сферах життя суспільства, як економічна, екологічна, соціальна та ін. Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави поза її межами, характеризують її напрями діяльності на міжнародній арені в галузі встановлення і підтримування відносин з іншими державами (захист країни, забезпечення інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку та ін.). Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Певні відміни залежать від типу держави і 73 характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв’язок. Кожна Держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх завдань вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки і політики, культури, розбудови збройних сил. З їх допомогою держава може швидше і ефективніше вирішувати ті проблеми, які вона з тієї чи іншої причини не може вирішити самостійно, особливо тоді, коли для цього нема необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Це призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх особливо в державах однотипною соціальною базою, у сучасних демократичних державах процеси їхньої взаємозалежності привели до створення таких міжнародних утворень, як Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав. § 3. Внутрішні функції держави » Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на забезпечення народополітичних конфліктів діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші. Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства. Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни 74 ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Йдеться не тільки про регламентацію взаємовідносин між різними етносами. Першорядне значення має створення сприятливих умов для розвитку державоутворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій, налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сформувалась за кордоном. Саме найменування держави бере свій генезис у найменуванні провідної (титульної) нації. Водночас держава повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси інших етносів, враховувати їх у своїй політиці, в тому числі при прийнятті державних рішень, своєчасно виявляти джерела загострення напруги в національних відносинах і використовувати державно-правові механізми для вирішення демократичним шляхом національних протиріч. Безпосереднім продовженням політичної функції в демократичній державі є функція по охороні прав і свобод людини та громадянина. В її основі лежить політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор міжнародної політики. Важливим напрямком діяльності держави по забезпеченню основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав — це створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах тощо; у сфері економічних прав — створення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині можливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього законодавець у законі повинен передбачати способи їх здійснення, встановлювати процедури їх захисту, особливо у сфері правосуддя. , Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійсняється системою державних органів, серед яких важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо. 75 РОЗДІЛ V ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ Економічна функція держави спрямована на. забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку. В умовах ринкової економіки ця економічна функція конкретизується в цілому ряді напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розробку економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення (ядерна енергетика, діяльність у космосі, загальнодержавний транспорт, зв'язок та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції (монополізму), охорони прав споживача від недобросовісного виробника тощо; здійснення дотацій, фінансування окремих форм економіки; регулювання в опосередкованій формі ціни і заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати і т. ін.); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, які займаються підприємницькою діяльністю тощо. Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальної захищеності особистості. її здійснення відбувається у двох важливих напрямках: перший — забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий — соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, — безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, студентів. В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази. Екологічна функція, або функцій охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науково- 76 технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування землі, усього людства. Основний зміст екологічної функції становить державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Так, держава здійснює: планування і державне нормування якості довкілля; вживає заходів для відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; державне страхування громадян, утворення резервних фондів допомоги для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян внаслідок забруднення природи та інших шкідливих впливів; державний контроль за додержанням природно-охоронного законодавства, притягнення до відповідальності осіб і організацій, які винні в порушенні екологічних вимог. Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо,-призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю використання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо. Держава має широке коло суб'єктів фінансового контролю. Зокрема, в Україні — це Рахункова палата Верховної Ради України, Національний банк України, Міністерство фінансів та ін. Функція розвитку культури, науки і освіти покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному 77 РОЗДІЛ V ФУНКЦІЇ ДЕРЖАвИ житті суспільства, користування відповідними культурними і науковими установами і досягненнями, забезпечити науково-технічний прогрес розвитку суспільства. її зміст становить різноманітна державна підтримка розвитку культури — літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, архітектури; зберігання історико-культур-них пам'ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек; забезпечення розвитку фізичної культури і спорту; підтримка розвитку науки, її інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і принципово нових технологій тощо. Державна підтримка (фінансова, матеріальна тощо) освітянських, виховних, наукових установ, установ культури особливо необхідна в умовах ринкових відносин. Держава повинна звільняти вказані сфери суспільного життя від ринкових механізмів, брати їх, як правило, на своє повне забезпечення. Охорона здоров'я, освіта, культура повинні стати загальнодоступними, оскільки в цьому разі йдеться про головні соціальні цінності: здоров'я і інтелектуальний потенціал суспільства. Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на ствердження панування права, створення належних правових та політичних умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної систем. Головними напрямками діяльності держави по забезпеченню законності і правопорядку є: удосконалення роботи законодавця по прийняттю доступних населенню законів, доведення їх до відома населення; підвищення ролі правосуддя; покращення організації роботи правоохоронних органів, особливо в боротьбу з організованою злочинністю; всебічне розгортання демократичних принципів і норм у діяльності державного апарату. Особливої уваги заслуговують заходи по підвищенню правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання покликане довести до свідомості людей розуміння необхідності знання ними законів і виконання їх вимог, а також знання своїх прав і вміння їх відстоювати та захищати законним способом, прищепити кожному громадянину почуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. З цією метою повинна організовуватись відповідна система правового виховання, навчання, засобів пропаганди і систематичної роботи в цьому напрямку. Все це зрештою повинно сформувати у людей переконання в необхідності виконувати вимоги закону і рішень державної влади. 78 § 4. Зовнішні функції держави Найважливішим спрямуванням зовнішньополітичної діяльності держави є її військова функція. Позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. У разі застосування, на противагу мирним засобам, збройних сил держави для вирішення міжнародних конфліктів, що виникають, знаходить свій прояв негативна сторона цієї функції. Військова функція має чи не найбільше значення впродовж існування держави. У сучасних умовах превалює позитивний бік цієї функції. Робота по обороні країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії; зміцнення збройних сил; відбиття агресії, охорона державних кордонів. Виконання завдань відповідно до міжнародних договорів повинно бути спрямоване на зміцнення, підтримання системи колективної безпеки. Починаючи з другої половини XX століття, дедалі більшого значення в сучасних умовах набуває функція забезпечення миру і підтримки світового порядку, проведення дипломатичної роботи по припиненню існуючих і неприпущенню нових конфліктів. В її основі лежать принципи незастосування сили, мирне вирішення спорів, рівної безпеки держав, подолання актів агресії тощо. Після Другої світової війни стало зрозумілим, що тільки внаслідок спільної діяльності держав можна забезпечити мир на земній кулі, встановити і підтримувати світовий порядок. Найголовнішими напрямками цієї функції є проведення роботи по роззброєнню, нерозповсюдження зброї масового ураження, додержання зобов'язань по забороні ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї. Усе більш значущим стає напрямок діяльності по співробітництву організації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Постійною турботою держави є участь у боротьбі з організованою злочинністю, в тому числі з контрабандою всіх її видів, наркобізнесом тощо. Підтримання світового порядку здійснюється шляхом участі міжнародного світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання. При цьому слід наголосити на підвищеній відповідальності за підтримку світової стабільності і порядку в сучасному світі та- 79 РОЗДІЛ V ких держав, як США,- Англія, Франція, Німеччина, Італія, Росія, Україна та ін. В основному збройними силами саме цих країн проводяться воєнні акції (операції) по припиненню збройних конфліктів, встановленню та підтримці миру в певних регіонах. У забезпеченні миру і підтримки світового порядку важлива роль відводиться міжнародним організаціям. Головна з них — Організація Об'єднаних Націй, яка була створена в 1945 році за ініціативою глав держав — переможниць у Другій світовій війні. Нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконф-ронтаційного періоду відносин між головними державами світу, коли людські цінності визнаються як головні орієнтири в міжнародному спілкуванні, коли робиться пошук прийнятних для обох сторін рішень проблем, що торкаються інтересів того чи іншого народу і світового суспільства в цілому. До таких проблем належать запобігання великих екологічних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; охорона природних ресурсів і навколишнього середовища; боротьба з епідеміями і епізоотіями; захист світового океану і попередження й ліквідація наслідків природних і виробничих катастроф, аварій; раціональне використання сировинних та енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. На основі взаємних домовленостей держави узагальнюють і відповідну національну політику. Значного розвитку набуло співробітництво держав у вирішенні проблем, пов'язаних із засвоєнням космічного простору, зокрема збереженням його чистоти. Заради вирішення цих завдань і виходячи з власних інтересів Україна співпрацює в різних напрямках з іншими державами і міжнародними організаціями — ООН, ОБСЄ, СНД, Рада Європи тощо. Ця співпраця відбувається в суперечливій складності сучасного світу. Між окремими державами можуть виникати і виникають окремі неузгодженості, причиною яких є, їх різні інтереси. Але вирішення суперечок у межах здійснення функцій міжнародного співробітництва повинно здійснюватися на компромісних засадах, на основі запобігання загостренню тій чи іншій ситуації. В Україні як і в інших країнах колишнього Союзу РСР, щодалі більшу роль відіграє функція інтеграції в європейську та 80 ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ с  вітову економіку. Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин — виробничі-, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, у сфері яких окремі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємообміну, взаємоузгодження шляхів розвиткуі т. ін. Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів (кожна держава вільно розпоряджається ними); свободи вибору інтеграційних зв'язків; рівності, взаємовигідної співпраці, неза-стосування дискримінаційних заходів. Відповідно до них будується державно-правовий захист права власності та іноземних інвестицій, які, зокрема, повинні бути захищені від націоналізації та експропріації. § 5. Правові форми і методи здійснення функцій держави Держава здійснює функції через свій механізм шляхом використання різних форм і методів. Серед форм діяльності держави пріоритетне місце посідають правові форми — юридичні засоби здійснення державних функцій. Саме в них відображається зв'язок держави і права, обов'язок держави при здійсненні своїх функцій діяти на основі права і в межах закону. Правові форми діяльності держави — це визначений законом (юридично оформлений) порядок здійснення компетентними органами і особами юридично значущих дій, спрямованих на здійснення функцій. Правові форми діяльності держави характеризується рядом ознак, які відрізняють їх від інших організаційних форм.
РОЗДІЛ V ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ  повинно відповідати інтересам народу і держави, винесення судом рішення — інтересам позивача чи відповідача.
Головними правовими формами здійснення функцій держави є такі: правотворча діяльність — сукупність дій, спрямованих на розробку, прийняття, зміну та систематизацію нормативних приписів, нормативно-правових актів; за її допомогою держава здійснює вплив на суспільні відносини шляхом закріплення або встановлення нормативно-правової основи їх регулювання; правозастосовча діяльність — сукупність юридично значущих дій органів держави, посадових осіб по створенню індивідуально-правових приписів, які є засобом застосування правових норм відповідно до конкретних життєвих ситуацій; через них відбувається індивідуалізація загальних правових правил поведінки; правоохоронна діяльність, предметом якої є ті юридичні питання, що пов'язані з можливим або наявним порушенням норм права. Вона спрямована на захист закріплених в нормах права суспільних відносин від усяких посягань, відновлення правового стану у разі нанесення шкоди суб'єктам права, інтересам суспільства, правопорядку; І контрольно-наглядова діяльність — здійснення дій по нагляду за відповідністю закону змісту правових актів, їх приписів, а також додержанням, виконанням та застосуванням норм права суб'єктами суспільних відносин; інтерпретаційно-правова діяльність уповноважених на те державою суб'єктів права по офіційному тлумаченню чинних норм 82 права, результатом чого є видання спеціального інтерпретаційно- го акта; засновницька (установча) діяльність — сукупність юридично значущих дій, спрямованих на створення, формування, перебудову державних органів, їх структурних підрозділів та державних установ. Від правових форм слід відрізняти фактичні (організаційні) форми реалізації функції держави. Вони являють собою такі фактичні дії, які спрямовані на сприяння реалізації функцій держави. Це: організаційно-господарська діяльність — сукупність поточних господарських, оперативно-технічних дій по матеріальному забезпеченню виконання різних функцій держави (економічне обґрунтування, оперативно-ревізійна діяльність, бухгалтерський облік, статистика, організація постачання і т. ін.); організаційно-регламентаційна діяльність — здійснення оперативної поточної організаційної роботи по вирішенню тих чи інших конкретно-політичних завдань, техніко-організаційному забезпеченню функціонування різних ланок державного механізму. При здійсненні своїх функцій держава використовує також різноманітні методи: законності, примусу та інші. Метод законності, як один із найуніверсальніших методів державного керівництва суспільством, знаходить своє втілення в організації суспільних відносин шляхом видання і неухильного здійснення правових законів, інших правових актів. Метод законності призваний виконувати функцію гаранта від можливих проявів суб'єктивізму, волюнтаризму в діяльності державного механізму, провідника в суспільне життя принципів верховенства права і закону. Метод інформаційного впливу на суспільство полягає в проведенні через засоби масової інформації роботи по повідомленню населення про прийняті державні та правові рішення, по формуванню суспільної думки, цілеспрямованому регулюванню інформаційних потоків і т. ін. Метод переконання зводиться до заохочення суб'єктів суспільних відносин до певних дій (поведінки, діяльності), які відповідають їх волі без застосування силового тиску, таким чином забезпечуючи свободу вибору. Переконання в основному здійснюється через такі юридичні засоби, як суб'єктивні права, законні інтереси, пільги і т. ін. 83 Розділ VI ФОРМА ДЕРЖАВИ І'ОЗЛІЛ V 1 \ Методи рекомендації і заохочення мають місце тоді, коли держава орієнтує й спонукає суб'єктів суспільних відносин до певного варіанту поведінки, який є бажаним з її точки зору. Використовуючи ці методи, держава може досягти значних успіхів у стимулюванні суспільно корисної діяльності. Метод примусу застосовується при порушенні правових норм, їх невиконанні. Він виражається в схиленні суб'єктів суспільних відносин до певної поведінки за допомогою силового тиску (супроти волі тих, ким управляють), таким чином обмежуючи свободу їх вибору. Примус може здійснюватись через такі юридичні засоби, як міри припинення здійснення правопорушень, покарання тощо. Крім перелічених держава використовує й інші форми і методи. Однак названі належать до ключових, основоположних. § 1. Поняття і структура форми держави Категорія форми держави дає загальне уявлення про особливості організації державної влади, порядок утворення державних органів і специфіку їх відносин між собою і населенням, про особливості методів, прийомів, що використовуються державною владою у відносинах з суспільством і його різноманітними інститутами. Особливості організації влади історично мінливі і залежать від багатьох чинників. Зміст і смисл поняття «форма держави» в суспільній думці змінювалися неодноразово — від арістотеля і до наших днів. Таким чином, наукою вироблена універсальна конструкція, що виражена в понятті форми держави для характеристики численних способів організації влади будь-якої держави. Якщо держава, з точки зору свого головного змісту, — організація політичної влади, то форма держави розкривається через спосіб організації, існування, зовнішній вираз цієї влади в суспільстві. Аналіз тривалого процесу існування держави дає можливість вирізнити три основних аспекти її організації: юридично визначений порядок створення державних органів і їх відносини між собою і з населенням країни; правове закріплення устрою державної влади, її територіальної організації; легітимність прийнятих у даній державі методів і прийомів здійснення влади, використовуваних нею ресурсів (матеріальних, інформаційних, силових та ін.) тощо. Таким чином, поняття «форма держави» відбиває єдність, універсальність модельного уявлення про різноманітні прояви загальнополітичної, структурної, територіальної сторін діяльності держави, про юридичну визначеність усіх аспектів організації державної влади. Держава — складно організована система, тому кожен з аспектів її форми можна розглядати ізольовано лише на теоретичному рівні: в реальному житті держави вони характеризуються взаємодією і взаємовпливом. На специфіку форми держави можуть впливати конкретне співвідношення класових сил, соціальних груп, характер діяльності владних еліт, національних взаємовідносин, рівень і особливості політичної свідомості та культури населення, традиції. Як відкрита система держава, в тому числі її форма, зазнає впливу з боку зовнішньополітичних факторів. На основі впливу цих фак- 85 торів держава має робити вибір способів-здійснення державної влади — різних за змістом видів політичного режиму. Аспекти організації державної влади, які становлять поняття «форма держави», розкриваються через способи та порядок утворення і організації вищих органів державної влади, правовий (передусім — конституційний) порядок відносин між ними і населенням. Ці моменти відображені у понятті «форма правління держави». Способи територіального устрою державної" влади і організація системи державних органів, що відповідає цьому устрою, їх правове закріплення відбиті в понятті «форма державного устрою». Сукупність способів здійснення державної влади, реальна оцінка взаємодіючих і поєднаних нею правових та неправових методів розкривається через поняття «політичний (держаний) режим». Отже, форма держави — це взяті в єдності способи організації державної влади, її устрою і методів її здійснення. Це вироблена юридичною і політичною науками категорія, що відбиває сукупність і взаємообумовленість трьох найважливіших сторін організації державної влади. § 2. Форма правління держави Форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і повноваження вищих органів державної влади; порядок їх утворення і характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади; відносини між вищими органами влади і населенням і ступінь впливу населення на прийняття державних рішень; тривалість повноважень і характер змінюваності вищих оргадів влади; способи легітимації державної влади та її підстави. Традиційно в науці розрізняють дві форми правління — монархію і республіку. Монархія — це форма державного правління, при якій систему вищих органів влади очолює одна особа — монарх. Державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха і передається у спадок представникам правлячої династії. Загальні юридичні ознаки цієї форми державного правління історично складалися протягом тривалого часу. Вони такі: а) безстроковість влади монарха; б) посідання влади за правом крові (спорідненості) й отримання її у спадок; в) монарх є головою держави і здійснює від її імені представництво; 86 ФОРМА ДЕРЖАВИ г) офіційна непідлеглість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам. Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха, підстав їх виникнення і взаємовідносин монарха з населенням усі монархії поділяються на необмежені і обмежені. Необмежена монархія — така форма правління, де влада монарха не обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль єдинодержавного правителя. її різновидом є деспотична монархія — історичний попередник розвиненої необмеженої класичної монархії, її перший етап. Влада монарха-деспо-та спирається на могутній військово-бюрократичний апарат. Монархії типу східної деспотії характерні для стародавніх держав рабовласницького типу. Головна легітимаційна підстава влади в таких монархіях — обожнювання харизматичного лідера-монар-ха, наділення його особливими рисами, сакралізація, непорушний авторитет його сили. Абсолютна монархія характерна для останнього етапу існування феодальних держав, де відбувається політична і економічна централізація влади, яка концентрується в руках монарха. Його влада є необмеженою, поділ влади не здійснено, а станово-представницькі установи є фактично безправними. В обмежених монархіях (різновиди: станово-представницька і конституційна) влада монарха обмежена повноваженнями інших державних органів, що може закріплюватися в конституціях. Станово-представницька монархія — форма правління, при якій влада глави держави обмежена станово-представницькими органами (наприклад, Земськими Соборами в Росії)'. Такі монархії характерні для феодальної держави. Конституційні монархії поділяються на два підвиди: дуалістичні і парламентські. Дуалістична монархія (перехідний тип монархії) характеризується такими ознаками: формальна належність законодавчої влади парламенту; здійснення монархом функцій глави виконавчої влади; право монарха формувати уряд, відповідальний перед ним; право накладення абсолютного вето на закони парламенту; право монарха видавати укази, що мають силу закону. Дуалістичні монархії характерні для держав Близького Сходу і в XX столітті. В історії становлення конституційних монархій відомі періоди дуалізму в перебігу становлення конституційної буржуазної державності в європейських державах (Англія XVII століття). Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від 87 І'ОЗДІЛ VI феодальних відносин і абсолютизму до капіталізму і є відбиттям спроби монархії примирити інтереси феодалів і буржуазії. Парламентська монархія має такі ознаки: монарх лише формально зберігає функції глави держави і має виключно представницькі повноваження; законодавча влада належить парламенту, виконавча — урядові, який формується парламентом і повністю йому підзвітний; монарх позбавлений права самостійно здійснювати функції глави держави; всі акти, які видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалені міністрами (так званий інститут контрасігнатури). Монархії парламентського типу характерні для багатьох держав Європи (Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін.). Республіка — форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються громадянами-виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) установами. Основні юридичні ознаки республіки: влада вищих органів обмежена строком, закріпленим у конституційних законах; виборність і періодична змінюваність складу вищого органу законодавчої влади та глави держави (президента); відповідальність глави держави; верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни. Республіканське правління в сучасному світі поділяється на парламентські, президентські та змішані республіки. До основних ознак парламентських республік належать:
' 3)~урЩ^о£^1ться^[ар_ламентом (головним чином з числа депутатів парламенту, які належать до правлячої партії або партійної коаліції, яка отримала більшість депутатських місць);
Ф01>МА ДЕРЖАВИ
Позитивні якості парламентських республік звичайно вбачають у їх здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати політичному процесу певної гнучкості. Недоліки пов'язуються з нестабільністю виконавчої влади, що виражається в частих урядових кризах за умови відсутності стабільної правлячої більшості в парламенті. Президентська республіка. її основні ознаки й особливості:
5)Президент не має права розпустити парламент і призначити нові вибори; 6) президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшістю голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів). Однак цей тип республік має і недоліки (президент не залежить від вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності перед ним; часто виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом). Напівпрезидентська республіка. Республіки не завжди відповідають ознакам їх «чистих» парламентських і президентських форм. Можуть бути створені й інші моделі республікан- 89 РОЗДІЛ VI 7 ського правління, що поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік. Головним показником при цьому стає співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту в механізмі формування уряду. Специфіка цього механізму і дозволяє вирізнити вид президентсько-парламентської республіки. Тут президент відіграє більш важливу роль, аніж у парламентській республіці: він обирається прямими виборами, істотно впливає на формування уряду Однак уряд, з одного боку, залежить від президента, а з другого — відповідальний перед парламентом, може бути замінений президентом (наприклад, Веймарська республіка або П'ята французька республіка) і, навпаки, не може бути відкликаний ним (наприклад, у Швейцарії). Співвідношення повноважень вищих органів влади може бути різним: а) президент призначає голову уряду і за його пропозицією одночасно призначає склад уряду (наприклад, -у Польщі); б) глава держави (президент) пропонує кандидатуру глави уряду, парламент його обирає, а президент призначає на посади і звільняє членів уряду за пропозицією голови уряду (наприклад, у ФРН); в) глава держави призначає главу уряду і за його пропозицією — склад уряду, а парламент його схвалює (наприклад, в Італії). В Україні парламент дає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України). Щодо складу українського уряду, то згідно з п. 10 ст. 106 Конституції України Президент України_дди_значає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України. |
Схожі:
|
ПОСТАНОВА від 19 грудня 2006 р. N 1757 Київ Про затвердження Положення... Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ пр. Перемоги З метою організованого переходу на новий Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти Міністерство освіти і науки... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Департамент професійно-технічної освіти Міністру освіти Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Міністру освіти Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської |
|
Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 02. 09. 2008 N 802 ( z0892-08 ) Про |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти і науки обласних, Київської... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАКАЗ Міністерства освіти і науки України від 24. 01. 2008 N 33 "Про затвердження Порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання... |
|
«Загальні і спеціальні здібності» Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Донецька обласна державна адміністрація Управління освіти і науки |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ НАКАЗ Про затвердження Умов прийому до вищих навчальних закладів України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27. 12. 2007 за... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua