Міністерство освіти і науки України
|
|
Скачати 6.26 Mb.
|
|
§ 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первіснообщинного ладу Держава виникає як особлива територіальна, політична і структурна організація суспільства. Вона відрізняється від соціальної організації первісного ладу за такими ознаками. Держава має свою територію, окреслену кордонами. На єдиному територіальному просторі здійснюється господарське і політичне життя. Населення об'єднується і поділяється за територіальним принципом ( територіальними общинами, волостями, графствами, іншими адміністративно-територіальними одиницями). Постійне населення даної території підтримує стійкий зв'язок з державою у вигляді підданства чи громадянства і користується її захистом як всередині, так і за межами країни. Органи держави мають територіальні межі здійснення своїх повноважень; управляють певними територіями. Первіснообщинний лад мав у своїй основі сукупність сімейних общин, об'єднаних кровнородинними зв'язками. Держава характеризується наявністю публічної політичної влади, яка не співпадає з суспільством. У суспільстві виокремлюється верства населення, яка не виробляє матеріальних чи духовних благ, а тільки займається управлінськими справами і наділяється для цього владними повноваженнями. З ускладненням суспільних функцій відбувається кількісне зростання професійних управлінців, влада набуває інституціолізованого характеру, тобто здійснюється за допомогою окремих органів і установ (інститут монарха, інститут намісника, канцелярія, відомство громадських робіт, контролюючі органи і т. ін.). Як самостійні виокремлюються органи примушування («військо», «дружина», поліція, суд). Необхідність захисту і охорони державних кордонів потребувала формування армії. Складається нова ієрархічна структура — апарат держави, первинна бюрократія. Публічна влада концентрується в містах, де проживають всі члени бюрократичного апарату, і розширює сферу своєї діяльності (нові інформаційні функції, організація будівельних робіт, управління іригаційними спорудами тощо). Управління ж у родовій общині ще не відокремлювалося від суспільства, рішення приймалися і виконувалися членами роду добровільно, не було спеціальних засобів і апарату примушування. Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінан- 31 РОЗДІЛ II   сування загально соціальних функцій держави необхідні матеріальні засоби.Спочатку це був додатковий продукт, у подальшому суспільство перейшло до регулярного збору данини, а ще пізніше — д0 введення і сплати податків. Податки — це безоплатні, постійні платежі на користь держави (казни). Платежі існували як у натуральній, так і в грошовій формі. Для збору податків утворюється розгалужена система державних органів. При первіснообщинному ладі подібних матеріальних засобів не було. Розділ ПІ ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ § 1. Ознаки та поняття держави Характеризуючи державу, філософи і юристи сходяться на тому, що вона є необхідною формою організації розвиненого суспільства, без якої неможливе виконання завдань, що стоять перед ним. Погляди на державу, на характеристику ЇЇ сутності, головних рис і призначення досить різні у представників того чи іншого наукового напрямку. Велика група науковців виходила при визначенні поняття «держава» з формально-логічних позицій. Л. Дюгі вважав державою будь-яке суспільство, де існує диференціація між тими, хто править, і тими, ким правлять, у вигляді політичної влади; Г. Шершеневич визначав її як єднання людей у межах однієї території під загальною владою; Ф. Хайєк характеризує державу як організацію, що її свідомо створюють люди, які проживають разом з метою однакового управління; Б. Баді та П. Бірн-баум розглядали державу як добре організовану машину влади разом з чиновниками і збройними силами, що її обслуговують. Як похідне від права явище оцінювали державу Г. Кельзен, І. Кант, Г. Еллінек. Г. Кельзен характеризував її як персоніфікацію правопорядку, І. Кант — як об'єднання великої кількості людей, які підпорядковуються правовим законам, Г. Еллінек — як цільову єдність людей, які мають властивості юридичних суб'єктів і є носіями права. Гегель розглядав державу як вищу і найдосконалішу форму суспільного життя. Підкреслюючи її моральну спрямованість, він характеризував її як дійсність моральної ідеї. М. Коркунов визначав державу як об'єднання вільних людей, де мирний порядок забезпечується встановленням монополії державних органів на здійснення примусу, — отже, наголошував на її примусовому характері. На ту саму обставину вказує Дж. Ролз, який вважає, що держава повинна здійснювати остаточну владу і примус на певній території. У найбільш концентрованій формі вказівка на примусовий характер держави сформульована у вченні марксизму-ленінізму. Ця риса держави розглядається ним як похідна від її класової природи, хоча К. Маркс, Ф. Енгельс і В. Ленін визнавали також РОЗДІЛ III необхідність захисту державою і певних загальносуспільних інтересів. Характерними для цієї теорії, в основі якої лежала ідея класової диктатури, було визначення держави як машини для підтримання панування одного класу над іншим (В. Ленін) або машини для придушення одного класу іншим (Ф. Енгельс). Незважаючи на різноманітність підходів до визначення держави, в науковій літературі традиційно склався погляд на неї як на суспільне явище, до структури якої входить кілька побічних і кілька головних елементів. На перше місце серед них висуваються територія, населення і публічна влада. Саме їх наявність, за класичними юридичними поглядами, відрізняє державу від додержавних та інших існуючих нарівні з нею суспільних утворень. Відомий на заході правовий словник Фішера характеризує державу як таку спільноту, в основі якої лежить територія, народ і державна влада. Дійсно, держава є територіальним утворенням. Вона здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об'єднувальну щодо населення роль. Цією ознакою позначається її відмінність як від організації родового суспільства, яке формувалося на основі об'єднання за кровнородинними ознаками, так і від ідеологічних, виховних, етнічних та інших формувань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками. Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці — області, губернії, краї, кантони, штати, округи, провінції тощо, держава є самоорганізованою спільнотою. Населення, яке мешкає в межах державної території, має свої певні особливості. Більшість населення пов'язана з державою стійкими відносинами громадянства. На відміну від іноземних громадян або осіб без громадянства, які теж можуть проживати на території держави, громадянин держави має найширший правовий статус і найбільш стійкі правові зв'язки з державою. Він також має права і повинен виконувати всі обов'язки, передбачені законодавством держави, тоді як інші мешканці позбавляються деяких з них (права обирати і бути обраним, обов'язку нести військову службу та ін.). Основним елементом держави є, безумовно, політична влада. Інші ознаки держави здебільшого пов'язані з тими чи тими проявами державної влади. Найважливішою з них є здатність видавати закони й інші правові акти, які являють собою прояв безумовної загальнообов'язковості державної волі. Ця здатність водночас виступає як засіб самообмеження держави і забезпечення 34 ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ її невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на їх поведінку, а через неї на суспільні відносини. Похідною ознакою держави є наявність в ній чиновництва і формування військових контингентів — армії й поліції. Держава має у своїй власності певні необхідні для технічного забезпечення своєї діяльності засоби (озброєння, будівлі, транспорт, в'язниці і т. ін.). Для фінансового забезпечення своєї діяльності вона встановлює бюджет, систему податків, робить у разі необхідності внутрішні й зовнішні займи. Кожна держава має свої власні символи, якими є державні герб і прапор. Держава є багатоаспектним явищем. Саме це відбивають і наведені вище її різноманітні визначення. Держава виступає в трьох головних аспектах: 1) як організація всього суспільства; 2) як організація певних класів або прошарків чи інших груп людей; 3) як апарат влади. Два перших аспекти мають функціональний, а третій— механізменний характер. Як організація всього суспільства держава виступає у внутрішніх та зовнішніх відносинах в інтересах всього населення країни, яке вона повинна репрезентувати і обслуговувати. Саме від імені держави приймаються ті рішення, які, маючи загальнообов'язковий характер, спрямовані на реалізацію і захист прав всіх громадян, на проведення соціальної політики як загальносуспільної політики. Як загальносуспільна організація держава сприяє роботі засобів зв'язку, боротьбі з порушниками законності, зі злочинністю, охороні громадського порядку. Вона є організатором усіх спільних справ — громадських робіт, охорони природи, пам'ятників культури, історичних цінностей, здійснює оборону країни від можливих зовнішніх нападів. Як представник всього суспільства держава може виступати в ролі арбітра між ворогуючими угрупованнями, пом'якшувати та узгоджувати різні соціальні, національні, мовні конфлікти, сприяти досягненню соціальних компромісів. Цей аспект діяльності держави є основним і найзначущішим. Разом з цим, держава, що діє в умовах суспільства, яке є соціально диференційованим, спирається на ті чи інші соціальні сили, на певну соціальну базу. Йдеться про певні класи, прошарки, державну або партійну бюрократію, номенклатуру. У зв'язку з цим держава може поєднувати захист інтересів всього суспільства з діями на їх користь. Інтереси суспільства у певних випадках набувають пріоритету при вирішенні загальнонаціональних справ. Соціальна база держави може бути менш або більш широ- 35 РОЗДІЛ III ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ кою. Держава може бути провідником інтересів одного або кількох класів, меншості або більшості населення. Це завжди позначається на змісті її діяльності, державній політиці, спрямованій на захист певних соціальних інтересів. У сучасній науці йдеться і про можливість фактичної належності влади в державі елітам — економічній, політичній, науково-технічній. Залежно від того, кому саме належить влада, держава може забезпечувати пріоритетну роль державної, приватної, суспільної власності або ж визнавати рівноправність усіх їх форм, може створювати всенародну або цензову демократію, забезпечувати пільги тим чи іншим прошаркам населення тощо. Узята в механізменному аспекті держава організована як певний апарат влади, який має складну структуру. Цей апарат являє собою розвинену систему відокремлених від суспільства державних органів, які здійснюють владу переважно через професійних службовців. Апарат влади виступає як основний важіль управління суспільством, його реформування. Різні структури цього механізму мають різне функціональне призначення, взаємодіють між собою. У демократичній державі саме державний апарат повинен бути каналом здійснення народовладдя. У складі апарату існують органи первинного і вторинного народного представництва. Органи первинного народного представництва утворюються безпосередньо шляхом народного голосування. Потім вони обирають органи вторинного представництва. В Україні органами первинного представництва населення є Верховна Рада і Президент України, а вторинного — Кабінет Міністрів, система судів, Генеральний прокурор. Вказані три аспекти діяльності держави і його головні ознаки повинні стати основою для її розгорнутого визначення. Держава є організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики. Окремо слід наголосити на тому, що в умовах демократичного суспільства держава завжди є правовою організацією. Вона діє в межах права, яке має пріоритет над державою. І  § 2. Держава як організаціяЦентральним у характеристиці поняття «держава» є погляд на неї як на організацію політичної влади. В усіх аспектах своєї 36 діяльності держава невідривна від такого універсального поняття, як влада. Відомо, що влада здійснюється не тільки в державі, але й у всіх осередках суспільства — в суспільних утвореннях, політичних партіях, установах тощо. Влада властива всім суспільним відносинам — економічним, політичним, соціальним, ідеологічним. І хоча є різні підходи до поняття влади, найбільш практичним для її характеристики є погляд на неї як на прояв організованої сили, заснованої на здатності одних суб'єктів нав'язувати свою волю іншим, тобто керувати ними. Отже, в основі державної влади лежать відносини залежності між людьми. Ці відносини мають вольовий, а іноді і силовий характер і створюють можливість різними способами нав'язувати державну волю громадянам та іншим суб'єктам суспільних відносин. Державна влада має публічний характер і здійснюється як щодо своїх громадян, так і щодо інших суб'єктів, що перебувають у межах державної території. Вона проявляється через освячену законом їхню економічну, політичну, психологічну залежність. На цій основі складаються відносини керування і підлеглості. Персоніфікація влади відбувається через апарат, що управляє суспільством. Суб'єктами державної влади в межах своєї компетенції є державні органи, від імені яких виступають посадові особи. Цими суб'єктами можуть бути колегіальні множини людей (наприклад, переважної кількості органів, що входять до судової системи) або окремі особистості — державні службовці (президент, міністр, голова місцевої адміністрації, начальник райвідділу міліції тощо). Приймаючи обов'язкові для підвладних структур рішення, державна влада визначає лінію їхньої поведінки. Владні відносини можуть бути при цьому побудовані на добровільних і примусових засадах. Методи здійснення державної влади різноманітні. Це може бути панування, управління, заохочення, психологічний вплив. При максимальній централізації і концентрації влади можливе здійснення не обмеженої законами і такої, що призводить до свавілля, групової або ж особистої диктатури. Відповідно, підкорення велінням державної влади може бути засноване на звичці, переконанні в їх корисності, побоюванні невигідних, в тому числі й матеріальних, наслідків, на сподіванні матеріального чи морального заохочення або ж на побоюванні застосування державного примусу. 37 РОЗДІЛ III ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ  Сила авторитету влади держави значно ефективніша за авторитет її сили. Саме тому головним для забезпечення ефективності її діяльності є наявність у суспільстві переконання в природності, доцільності і необхідності її велінь.Найважливішою ознакою державної влади є її політичний характер. Будь-яка політична діяльність і боротьба так чи інакше пов'язані з державою. Державна влада здійснюється над різноманітними суспільними угрупованнями і окремими особами при їх взаємодії одне з одним у процесі реалізації політики (такими угрупованнями можуть бути класи, прошарки, соціальні, етнічні й релігійні групи, що об'єднуються в певні суспільні утворення). Політика завжди пов'язана з діяльністю держави, з участю в її справах. Більше того, політична влада є державною монополією. Інші організації, що існують у суспільстві, хоча і беруть участь у політиці, але їх влада поширюється тільки на членів тієї чи іншої організації і має характер звичайної суспільної, а не політичної влади. Держава є головним елементом політичної системи суспільства, до якої входять всі існуючі в суспільстві утворення політичного спрямування. Взаємодіючи з різними ланками політичної системи — партіями, рухами, групами населення, об'єднаними за соціальними, національними, професійними, статевими та іншими ознаками, держава являє собою провідний суб'єкт політичного життя. У цій якості вона взаємодіє з іншими ланками політичної системи, реєструє або анулює реєстрацію окремих недержавних утворень, встановлює правовий режим їх діяльності, наглядає за його додержанням. Недержавні формування, хоча безпосередньо і не здійснюють політичної влади, але беруть участь у боротьбі за прийняття тих чи інших державних рішень, за їх реалізацію або контроль за їх здійсненням, за зміну державної політики. Отже, завжди йдеться про участь у вирішенні державних справ, боротьбу за державну владу, за вплив на її діяльність. Через законодавство держава офіційно визначає правове становище інших елементів політичної системи. Оскільки усяка політична боротьба і діяльність так чи інакше пов'язана з державою, все це обумовлює винятково її монополію на політичну владу. Саме на державну владу покладається здійснення низки функцій — напрямків її діяльності стосовно впливу на суспільні відносини. Через функції держави розкривається її сутність. Виходячи з того, що проблема функцій держави буде викладена в спеціальному розділі підручника обмежимось окремими зауваженнями. Державні функції поділяються на кілька видів. 38 Основними серед них є ті, що визначають головні напрямки діяльності держави, а саме: економічна, політична, соціальна та ідеологічна функції. У державах різних історичних типів їх зміст і обсяг різні. Решта напрямків діяльності держави значно вужча і становить її неосновні функції. Політична влада, яка монопольно належить державі, використовується нею для вирішення як внутрішньо-, так і зовнішньополітичних завдань. Цьому відповідає поділ державних функцій на внутрішні і зовнішні. Більшість державних функцій мають постійний характер, проте деяким з них притаманний тимчасовий специфічний характер. Ці функції здійснюються під час воєнних дій, для боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, у зв'язку з участю в діях міжнародних збройних сил і т. ін. Тимчасові функції мають здебільшого надзвичайний характер. Джерелом сучасної державної влади в демократичній державі є її народ. Легітимація цієї влади відбувається на основі делегування її народом шляхом вільних виборів відповідним державним органам за встановленою Конституцією процедурою. Згідно з Декларацією про державний суверенітет України виборним державним органом, що може виступати від імені усього народу України, є Верховна Рада України. Другим всенародно обраним органом первинного представництва народу згідно з Конституцією України (ст. 103) є Президент України. Усі інші державні органи — похідні від перших двох. |
Схожі:
|
ПОСТАНОВА від 19 грудня 2006 р. N 1757 Київ Про затвердження Положення... Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ пр. Перемоги З метою організованого переходу на новий Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти Міністерство освіти і науки... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Департамент професійно-технічної освіти Міністру освіти Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Міністру освіти Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської |
|
Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 02. 09. 2008 N 802 ( z0892-08 ) Про |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти і науки обласних, Київської... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАКАЗ Міністерства освіти і науки України від 24. 01. 2008 N 33 "Про затвердження Порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання... |
|
«Загальні і спеціальні здібності» Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Донецька обласна державна адміністрація Управління освіти і науки |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ НАКАЗ Про затвердження Умов прийому до вищих навчальних закладів України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27. 12. 2007 за... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua