|
|
Скачати 1.89 Mb.
|
| Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с. ЗМІСТ ЧАСТИНА ПЕРША ПРАВА ЛЮДИНИ І ПРАВОВА ДЕРЖАВА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ) Тема 1 Основні права людини як загальносоціальне явище 1. Право як загальносоціальне явище 2. Поняття основних прав людини 3. Класифікація основних прав людини 4. Міжнародно-правові засоби, призначені для забезпечення і захисту основних прав людини 5. Основні тенденції розвитку прав людини 6. Основні права дитини 7. Загальносоціальні обов'язки людини Тема 2 Права нації (народу) і права людини 1. Основні права нації (народу) 2. Види основних прав націй 3. Міжнародно-правові засоби, спрямовані на здійснення і захист прав нації 4. Специфічні права національних меншин Тема З Правова держава як гарант здійснення та захисту прав людини — загальнолюдський соціально-політичний ідеал 1. Основи концепції правової держави 2. Основні загальні ознаки правової держави З, Правова держава як держава соціальної демократії ЧАСТИНА ДРУГА СУЧАСНІ ДЕРЖАВИ СОЦІАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА) Тема 4 Поняття, соціальна сутність і причини виникнення держави. Види держав за їх сутністю 1. Загальне поняття й ознаки держави 2. Виникнення держави 3. Види типів держав за їх сутністю 4. Функції держави Тема 5 Сутність сучасних держав соціально-демократичної орієнтації 1. Майбутня держава соціально-демократичного типу: сутність і передумови 2. Поняття і види держав соціально-демократичної орієнтації 3. Внутрішні завдання і функції держав соціально-демократичної орієнтації Тема 6 Форми держав 1. Загальні поняття й елементи форми держави 2. Види державного правління 3. Основні види державного устрою 4. Основні види державного режиму Тема 7 Механізм та апарат держави 1. Загальна характеристика механізму держави 2. Загальна характеристика апарату та органів держави 3. Принципи і риси апарату держав соціально-демократичної орієнтації. Його склад Тема 8 Держава у політичній системі суспільства 1. Загальнотеоретична характеристика політичної системи суспільства 2. Загальнотеоретична характеристика елементів політичної системи 3. Політична система суспільства соціально-демократичної орієнтації 4. Форми взаємодії органів держави з громадськими об'єднаннями і трудовими колективами ЧАСТИНА ТРЕТЯ МЕХАНІЗМ ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ (ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА) Тема 9 Права людини і суб'єктивне юридичне право 1. Право як волевиявлення держави. Об'єктивне і суб'єктивне юридичне право 2. Юридичне право як засіб конкретно-історичної інтерпретації та реалізації прав людини 3. Суб'єктивне юридичне право та юридичний обов'язок 4. Правовий (юридичний) статус особи 5. Права людини і права громадянина Тема 10 Правові відносини 1. Загальна характеристика правових відносин 2. Суб'єкти правовідносин 3. Об'єкти правовідносин 4. Юридичні факти Тема 11 Об'єктивне юридичне право та інші соціальні регулятори 1. Загальне поняття й ознаки об'єктивного права 2. Об'єктивне юридичне право та правосвідомість Тема 12 Об'єктивне юридичне право у соціальній системі суспільства 1. Деякі співвідношення 2. Взаємозв'язок держави і права 3. Функції права (правового регулювання) Тема 13 Історична типологія об'єктивного юридичного права. Сутність права соціально-демократичної орієнтації 1. Типологія права 2. Основні принципи об'єктивного юридичного права 3. Перехідний тип права соціально-демократичної орієнтації 4. Конкретно-історичні та інші принципи права Тема 14 Правотворчість. Зовнішні форми об'єктивного права 1. Загальна характеристика правотворчості 2. Форми права 3. Правотворчість держав соціально-демократичної орієнтації 4. Нормативно-правові акти 5. Юридичні властивості нормативно-правових актів 6. Чинність нормативно-правових актів Тема 15 Правова система і система права. Система законодавства та систематизація нормативно-правових актів 1. Правова система: поняття і різновиди 2. Система права та її структура 3. Система законодавства 4. Систематизація законодавства Тема 16 Правові (юридичні) норми 1. Загальна характеристика правової норми 2. Структура правової норми 3. Норма права і стаття закону 4. Види правових норм Тема 17 Правомірна поведінка і реалізація правових норм. Законність та правопорядок 1. Загальна характеристика правомірної поведінки 2. Загальна характеристика реалізації правових норм 3. Загальна характеристика законності та правопорядку 4. Загальносоціальні гарантії законності 5. Юридичні гарантії законності Тема 18 Застосування правових норм 1. Загальна характеристика застосування правових норм 2. Правозастосовні акти 3. Загальна характеристика правозастосовної діяльності 4. Застосування правових норм за аналогією у разі прогалини в законодавстві Тема 19 Тлумачення правових норм 1. Загальна характеристика тлумачення правових норм 2. Інтерпретаційно-правові акти Тема 20 Юридична відповідальність за правопорушення 1. Загальна характеристика правопорушень 2. Причини правопорушень 3. Юридична відповідальність Тема 21 Правове регулювання суспільних відносин та його ефективність 1. Загальна характеристика правового регулювання 2. Предмет, метод і типи правового регулювання 3. Механізм правового регулювання 4. Техніка правовою регулювання (юридична техніка) 5. Ефективність правового регулювання ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ПРАВОЗНАВСТВО ТА ЙОГО МЕТОДОЛОГІЯ Тема 22 Правознавство (юридична наука): загальнотеоретична характеристика 1. Поняття і структура юридичної науки 2. Предмет юридичної науки 3. Функції юридичної науки Тема 23 Методологія юридичної науки 1. Поняття і склад методології правознавства 2. Сучасні проблеми перетворення методології вітчизняної юриспруденції ЧАСТИНА ПЕРША ПРАВА ЛЮДИНИ І ПРАВОВА ДЕРЖАВА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ) Тема 1 Основні права людини як загальносоціальне явище У сучасному світі немає суспільства, в якому б не використовувалося, не культивувалося поняття права. Тому правильне розуміння явищ, які ним відображаються, безпосередньо набуває світоглядного значення. Світогляд людини не може бути повним, досконалим, якщо у ньому відсутні знання щодо сутності права. Проте «участь» у його формуванні — не єдиний прояв реального значення положень, викладених у даному розділі. Немає, ясна річ, людини, котра у своєму буденному житті не вживала б таких слів, як «право», «права», «свобода», «обов'язок» та ін. Адже саме до цих термінів (точніше, до понять, що ними позначаються) вдаються тоді, коли виникає потреба довести обґрунтованість своїх вимог, очікувань, намагання виправдати свої вчинки і дії. А переконливість, ефективність застосування у таких випадках зазначених понять і термінів відчутно посилюється, якщо Їх розуміння ґрунтується на наукових висновках та аргументах. 1. Право як загальносоціальне явище У слов'янських мовах словом (терміном) «право» позначаються поняття, які відображають різні соціальні явища. Явище, що виникає та існує незалежно від держави, має загальносоціальну природу, є загальносоціальним феноменом. Інше явище, котре має ту ж назву — це наслідок виключно державної діяльності, втілення її волевиявлення. Зважаючи на це, необхідно розрізняти відповідно право загальносоціальне і, так би мовити, спеціально соціальне, умовно кажучи, юридичне. Загальносоціальне право — це певні можливості учасників суспільного життя, які об'єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб'єктів. Залежно від виду носіїв цих можливостей розрізняють права людини; права сім'ї, нації (народу), інших соціальних спільнот (класів, прошарків, груп, громадських об'єднань, трудових колективів тощо); права людства. 2. Поняття основних прав людини Основні права людини — це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей. Отже, по-перше, це певні свободи людини, тобто її спроможність діяти певним чином або ж утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити собі належне існування, розвиток, задоволення тих потреб, які сформувались. І якщо йдеться про основні права, то під ними слід розуміти саме такі можливості, без котрих людина не може нормально існувати. Що значить «нормально»? Відповідь на це запитання зумовлюється біологічною і соціального обґрунтованістю потреб людини. Варто наголосити, що самі потреби як результат історично-природного та соціального розвитку людини не є незмінними. По-друге, зміст і обсяг можливостей людини залежать насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. І з цього боку права людини — явище цілком соціальне: породжуються вони самим суспільством. По-третє, ці можливості за їх основними, «початковими» показниками, «дозами» мають бути рівними, однаковими в усіх людей. Лише тоді вони будуть правовими (від слів «правильний», «справедливий», «праведний» тощо). Тому, по-четверте, вони не повинні будь-ким відчужуватись, відбиратись, відтак не можуть вони бути і «дарунком» з боку держави або будь-якої іншої організації чи особи. У різних організаціях (зокрема міжнародно-правових) та в національному законодавстві, в науковій, публіцистичній літературі часто-густо вживається вираз «права і свободи людини». Проте відмінність між правами і свободами як соціальними явищами, а також між відповідними поняттями (якщо не вважати їх тотожними) ще й донині однозначно не з'ясована навіть на загальнотеоретичному рівні. Тому терміни «права» і «свободи» практично використовуються як синоніми. І якщо зміст поняття прав людини розкривається тут через філософську категорію «можливостей», то така його інтерпретація обіймає мабуть також і поняття свобод людини. Розуміння прав людини як її певних можливостей можна зустріти, так чи інакше, у працях плеяди юристів, суспільствознавців. Що ж до інших інтерпретацій даного поняття у сучасній науковій літературі, зазначимо лише, що вони можуть бути зведені у найзагальнішому вигляді до таких: 1) права людини — це певним чином внормована її свобода; 2) права людини — це певні її потреби чи Інтереси; 3) права людини — це вимоги про надання певних благ, скеровані суспільству, державі, законодавству; 4) права людини — це певний вид (форма існування, спосіб прояву) моралі. Усі зазначені підходи (окрім першого) відображають, як видається, досить суттєві, проте не онтологічні, не «субстанціональні» статуси досліджуваного феномена. І тільки категорія можливості (свободи) дозволяє найбільш адекватно відобразити саме онтологічну соціальну сутність прав людини. 3. Класифікація основних прав людини Ця класифікація набуває практичного значення, зокрема, при побудові Конституції та інших законів будь-якої держави (в тому числі України), оскільки здатна сприяти забезпеченню повноти й обґрунтуванню послідовності викладу таких прав у законодавстві. Що ж стосується прийнятих у 1966 р. Міжнародних пактів про права «соціальні, економічні і культурні», а також про права «громадянські і політичні», то видова класифікація, відображена у цих назвах, котра хоч і означала на той час значний крок уперед, зараз уже навряд чи видається взірцевою з точки зору суспільної науки і не завжди здатна задовольнити право регулятивну практику. Зокрема не можна не відзначити, що всі права людини є соціальними у тому відношенні, що вони обумовлені соціумом, суспільством, як за змістом, так і за засобами їх здійснення. З цієї позиції, «несоціальних» прав людини (особи) взагалі існувати не може. Стосовно ж так званих громадянських прав, то таке поняття (як і сам термін) пов'язується, асоціюється природним чином з правами саме громадян тієї чи іншої держави (тобто не всіх, не будь-яких людей). А тому зазначене поняття не є тотожним поняттю особистих (точніше — особистісних) прав людини. Розмежувати основні права за певними групами можна насамперед за змістом (характером) потреб людини, котрі цими правами забезпечуються. Тоді класифікація матиме такий вигляд: фізичні (інакше кажучи, вітальні, тобто життєві) права — це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (зокрема права на життя; фізичну недоторканність; вибір місця проживання; безпечне природне середовище; житло; належний рівень, матеріального забезпечення; власність на предмети споживання; медичне обслуговування та інші види соціального захисту); особистісні права — це можливості збереження, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, Її світогляду та духовності (зокрема, право на ім'я; честь і гідність; свободу сумління, переконань та їх прояву й поширення); . культурні (гуманітарні) права — це можливості збереження і розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому вдосконаленні (зокрема, право на освіту й виховання; користування надбаннями культури і мистецтва; наукову, технічну і художню творчість; авторські права); економічні права — це можливості людини реалізовувати свої здібності, здобувати засоби для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зокрема, права на власність щодо засобів виробництва; здобуття професії; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; сприятливі умови та справедливу оплату праці; відпочинок і дозвілля); політичні права — це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об'єднань політичного спрямування (зокрема, право на громадянство та правосуб'єктність; участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування; участь у державному управлінні суспільством; участь у створенні й діяльності громадських об'єднань; державний захист від порушень прав і свобод людини). Не заперечуючи принципу неподільності та взаємозалежності усіх груп основних прав людини, не можна, однак, вважати, що всі вони є цілком рівноцінними для забезпечення її існування і розвитку. Тому й послідовність їх викладу не повинна бути довільною, «випадковою»: вона має так чи інакше зважати на певну нерівнозначність прав людини і відображати її. Крім наведеної класифікації, всі права людини можуть розподілятися на певні види і за іншими критеріями, а саме: - за значенням для їх носія — основні (безумовно необхідні для його існування та розвитку) і неосновні (які не є життєво необхідними); - за характером, способом здійснення — активні (свобода «для», тобто для вчинення активних дій) і пасивні (свобода «від», тобто від втручання, перешкод з боку інших суб'єктів); - за суб'єктним складом здійснення — індивідуальні (здійснюються лише одноособовими діями — наприклад, право на свободу переконань, думок, на виховання своєї дитини), колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права — наприклад, право на утворення громадських об'єднань, проведення мітингів, демонстрацій) і, так би мовити, змішані (здійснюються як індивідуальними, так і колективними діями). 4. Міжнародно-правові засоби, призначені для забезпечення і захисту основних прав людини Усі сучасні держави залежно від стану дотримання ними основних прав людини можна розділити на три групи: 1. Тоталітарні держави, які відверто нехтують правами людини (М'янма (Бірма), Ірак, Судан, Заїр). 2. Держави, котрі декларують, визнають загалом всі основні права людини, проте ще не створили усіх належних механізмів для їх дотримання (Україна, Росія, деякі країни Східної Європи, ряд держав Центральної і Латинської Америки, які звільнилися від диктатури). 3. Держави, де існують досить розвинені правові інститути із захисту прав громадян, хоча й там є порушення прав окремих меншин (ФРН, Франція). Таке становище вимагає використання у різних країнах засобів міжнародного контролю за дотриманням прав людини. До них належать: а) міжнародно-правові акти, які вміщують правила діяльності, формулюють права і обов'язки відповідних суб'єктів (конвенції, пакти, угоди, договори тощо), а також міжнародні документи, які звичайно не вміщують норм, правил поведінки, безпосередньо не формують прав і обов'язків (зокрема декларації, заяви, меморандуми); б) міжнародні органи спостереження, контролю за дотриманням основних прав людини (комісії, комітети) та захисту цих прав (суди, трибунали). Серед усіх цих засобів слід також розрізняти «всесвітні» (тобто такі, які створені і використовуються світовим співтовариством в особі Організації Об'єднаних Націй, її компетентних органів або під її егідою) і «регіональні» (або, умовно кажучи, континентальні). Засоби всесвітнього співтовариства а) Міжнародно-правові акти, документи: Загальна декларація прав людини (1948 р.); Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.); Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.); Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.); Декларація про право на розвиток (1986 р.); Декларація і План дій другої Всесвітньої конференції з прав людини (1993 р.). б) Міжнародні органи: Комісія з прав людини Економічної і Соціальної Ради 00Н; Комітети 00Н з прав людини; економічних, соціальних, культурних прав; ліквідації расової дискримінації; ліквідації дискримінації жінок; Центр з прав людини Відділення 00Н у Женеві; Верховний Комісар 00Н з прав людини; Верховний Комісар 00Н у справах біженців. Регіональні (континентальні) засоби |
|
1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини Основні права людини – гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства... |
|
Гуцуляк Олег Борисович Явище сучасного неоязичництва: сутність та прояви Бога як внутрішнього світу людини. Аналогічне явище має місце у протестантизмі (рух “Люди Ісуса”) тощо |
Розд і л I ОСНОВНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ УЧНІВ ШКОЛИ Стаття 1 Стаття Усі учні є вільні та рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними |
|
Питання на іспит з конституційного права Система конституційних прав і свобод людини і громадянина. Основні способи закріплення прав і свобод людини та громадянина |
49 Права, свободи та обов'язки людини і громадянина Права людини це Ті соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних... |
|
Урок з етики у 6 класі на тему: Вчитель: Тарасевич Ніна Миколаївна Мета: розкрити поняття „ права людини”, „ права дитини”, „Обов'язки людини і громадянина України” |
Права і свободи людини Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, висловлювати власні судження про значення прав людини і дитини |
|
1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
Година спілкування (5 клас). Права та обов ’ язки дитини. Поняття гідності. Мета Мета: поглибити знання учнів про основні права дитини, ознайомити з деякими нормативно-правовими актами щодо прав людини (Конституцією... |